Рішення від 25 червня 2026 р. у справі №160/9689/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 рокуСправа №160/9689/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

16.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №262340029666 від 13.03.2026 року, про відмову в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у зв`язку із не зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 23.07.1984 року по 20.05.1997 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.07.1984 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПІІ НОМЕР_2 );

- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, призначити пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКП НОМЕР_2 ) із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 23.07.1984 року по 20.05.1997 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 23.07.1984 року, з дня подачі заяви, а саме з 05.03.2026 року.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем при розгляді заяви позивача про призначення пенсії по інвалідності неправомірно не зараховано до страхового стажу період її трудової діяльності з 23.07.1984 року по 20.05.1997 року, підтверджений записами трудової книжки серії НОМЕР_3 , що призвело до визначення недостатнього страхового стажу та, як наслідок, прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії. При цьому підставою для не зарахування зазначеного періоду слугувала відсутність у записах трудової книжки окремих реквізитів наказу про звільнення, що, на думку відповідача, унеможливлює підтвердження відповідного періоду роботи. Позивач вважає такі висновки відповідача формальними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а внесені до неї записи містять усі необхідні відомості щодо прийняття на роботу, займаних посад та періодів трудової діяльності, є належним чином оформленими та не містять виправлень чи очевидних порушень, які б ставили під сумнів їх достовірність. Відповідно до положень пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року, у разі наявності неповних або неточних записів у трудовій книжці, для підтвердження стажу можуть використовуватись інші належні документи, які містять відомості про періоди роботи, а також інші передбачені законом засоби доказування. Отже, відсутність окремих реквізитів у записах трудової книжки не є безумовною підставою для неврахування відповідного періоду роботи при обчисленні страхового стажу, якщо сам факт трудових відносин підтверджується сукупністю наявних у справі доказів. Таким чином, рішення відповідача про не зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу є необґрунтованим, прийнятим без всебічного та повного дослідження всіх обставин справи, у зв`язку з чим порушує право позивача на належне пенсійне забезпечення та підлягає скасуванню в судовому порядку.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 17.04.2026 року передана судді Пруднику С.В.

17.04.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

17.04.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду виправлено описку в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 року в частині найменування третьої особи. Судом вирішено вважати вірним за текстом в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 року найменування третьої особи як “Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві”.

07.05.2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позивач не має достатнього страхового стажу для призначення пенсії по інвалідності, визначеного статтею 32 Закону України № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки на момент звернення за призначенням пенсії її страховий стаж становить 5 років 9 місяців 11 днів при необхідному мінімумі 14 років. Відповідач вказує, що при обчисленні страхового стажу позивача не було зараховано період роботи з 23.07.1984 року по 20.05.1997 року, оскільки у записах трудової книжки серії НОМЕР_3 відсутні відомості про номер та дату наказу про звільнення, що, на думку відповідача, унеможливлює належне підтвердження факту трудових відносин у зазначений період. Крім того, відповідач посилається на положення статті 24 Закону України №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж обчислюється за даними системи персоніфікованого обліку, а за періоди до її запровадження - на підставі документів у порядку, визначеному законодавством, та вказує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, однак записи в ній мають відповідати вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Також відповідач зазначає, що відповідно до Порядку № 637 у разі відсутності або неналежного оформлення записів у трудовій книжці підтвердження стажу можливе лише за наявності інших первинних документів, яких, на думку відповідача, позивачем не надано, у зв`язку з чим підстав для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу не вбачається. Виходячи з наведеного, відповідач дійшов висновку про правомірність прийнятого рішення про відмову у призначенні пенсії та просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У відповідності до вимог ст. 165 КАС України пояснення від третьої особи - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо позову або відзиву до суду не надходили.

26.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05.03.2026 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою та відповідними документами для призначення пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява за принципом екстериторіальності, відповідно до п. 4.1 та п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846, була передана для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Згідно принципу екстериторіальності заяву та документи позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та прийнято рішення №262340029666 від 13.03.2026 року про відмову у призначені пенсії по інвалідності, в зв`язку з відсутністю страхового стажу роботи.

Відповідачем не було зараховано до страхового стажу період роботи з 23.07.1984 року по 20.05.1997 року згідно записів №1-3 трудової книжки серії НОМЕР_3 від 23.07.1984 року, оскільки не зазначені номер та дата наказу при звільненні.

У відповіді відповідача від 13.03.2026 року № 262340029666 вказано, що загальний страховий стаж позивача складає 05 років 09 місяців 11 днів.

Не погоджуючись з прийняттям відповідачем спірного рішення позивач, з метою захисту своїх порушених прав, звернулася із даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також в інших випадках, передбачених законом. Зазначене право гарантується державою та підлягає реальному й ефективному захисту.

Судом встановлено, що позивач 05.03.2026 року звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності. За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення №262340029666 від 13.03.2026 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Підставою для прийняття такого рішення стало не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 23.07.1984 по 20.05.1997 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_3 , оскільки, на думку відповідача, у записі про звільнення не зазначені номер та дата відповідного наказу.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку визначається на підставі документів та в порядку, встановленому законодавством, що діяло раніше.

Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

Згідно зі статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, а, відповідно до статті 62 Закону №1788-XII - основним документом, що підтверджує стаж роботи. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Позиція Верховного Суду щодо застосування цієї статті Кодексу сформована, зокрема у постановах від 03 квітня 2018 року у справі № 677/535/16-а, від 26 червня 2019 року у справі № 316/104/16-а (2-а/316/22/16), від 30 вересня 2019 року у справі № 442/168/17, від 20 лютого 2020 року у справі № 376/1419/16-а, від 04 березня 2020 року у справі № 212/510/17-а(2-а/212/77/17), від 31 березня 2020 року у справі № 199/2552/17(2-а/199/115/17), від 23 червня 2020 року у справі № 761/23187/16-а та від 10 січня 2024 року у справі № 280/4284/22.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Виходячи з аналізу зазначених норм вбачається, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж. Разом з тим, у разі якщо остання містить неправильні чи неточні записи про періоди роботи (тобто такі, з приводу яких виникають сумніви у їх достовірності) то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені пунктом 3 Порядку №637. Також у разі неможливості одержання необхідних документів внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку (у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями) трудовий стаж може бути установлений на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Як вже вказано судом, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Зазначена норма кореспондується з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, відповідно до якого саме трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж.

Отже, законодавець визначив пріоритетність відомостей трудової книжки при вирішенні питання щодо підтвердження стажу роботи особи.

Із матеріалів справи вбачається, що трудова книжка позивача містить записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, виконані у хронологічній послідовності, засвідчені підписами відповідальних осіб та печатками підприємств.

При цьому відповідач не ставить під сумнів належність трудової книжки позивачу, не зазначає про наявність ознак підроблення документа, не наводить доказів недостовірності внесених записів та фактично не заперечує сам факт здійснення позивачем трудової діяльності у спірний період.

Єдиною підставою для неврахування відповідного періоду роботи стала відсутність у записі про звільнення окремих реквізитів наказу.

Суд вважає такий підхід надмірно формалізованим та таким, що не відповідає завданню пенсійного забезпечення і принципу верховенства права.

Працівник не є особою, відповідальною за ведення кадрової документації підприємства, оформлення наказів чи внесення записів до трудової книжки. Відтак недоліки в оформленні документації, допущені роботодавцем або відповідними посадовими особами, не можуть покладатися на працівника та спричиняти негативні наслідки у вигляді втрати права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, який виходить із того, що формальні недоліки оформлення трудової книжки не можуть бути самостійною підставою для незарахування періодів роботи до страхового стажу за умови підтвердження факту трудових відносин іншими наявними відомостями та відсутності доказів недостовірності відповідних записів.

Так, у постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі №300/8132/23 (адміністративне провадження № К/990/21738/24) суд дійшов висновку, що трудова книжка є основним, але не виключним доказом трудового стажу, а записи в ній підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами. При цьому Верховний Суд наголосив, що формальний підхід до оцінки записів трудової книжки, без дослідження фактичних обставин трудових відносин, є неприпустимим, оскільки може призвести до безпідставного обмеження права особи на соціальний захист.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що наявність запису у трудовій книжці не є автоматично безумовною підставою для зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу, однак у разі виникнення сумнівів щодо правильності оформлення записів орган Пенсійного фонду зобов`язаний перевірити такі обставини шляхом витребування додаткових документів, а не відмовляти у зарахуванні стажу виключно з формальних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.03.2025 у справі №520/11123/24, де суд зазначив, що недоліки ведення або оформлення трудової книжки, допущені роботодавцем, не можуть покладатися у вигляді негативних наслідків на працівника, а органи Пенсійного фонду зобов`язані виходити із принципу сприяння реалізації права на пенсійне забезпечення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.02.2025 у справі №280/6185/24 наголошено, що при вирішенні питань щодо зарахування страхового стажу за періоди до запровадження персоніфікованого обліку вирішальне значення має фактичне підтвердження трудових відносин, а не виключно формальна наявність або відсутність окремих реквізитів у записах трудової книжки.

Також у постанові Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №460/991/24 суд підкреслив, що Порядок № 637 застосовується лише у випадках відсутності трудової книжки або неможливості використання її записів, тоді як за наявності належно оформленої трудової книжки орган Пенсійного фонду зобов`язаний надати пріоритет її даним.

У постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 522/1917/19 зазначено, що відмова у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу з мотивів формальних неточностей у документах, без належної оцінки всіх доказів у сукупності, є порушенням принципів обґрунтованості та пропорційності рішень суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, правові висновки Верховного Суду свідчать про те, що:

трудова книжка є основним доказом стажу;

формальні недоліки її оформлення не можуть автоматично позбавляти особу права на зарахування періоду роботи;

орган Пенсійного фонду зобов`язаний досліджувати всі докази у сукупності;

відмова з виключно формальних підстав є протиправною.

Суд також звертає увагу, що пункт 3 Порядку №637, на який посилається відповідач, регулює випадки відсутності трудової книжки або наявності у ній неправильних чи неточних записів, які унеможливлюють встановлення періоду роботи. Проте сама по собі відсутність окремого реквізиту наказу про звільнення не свідчить про неможливість встановлення факту роботи особи та не нівелює доказового значення інших відомостей, що містяться у трудовій книжці.

Крім того, відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень, не надав доказів здійснення будь-яких заходів щодо перевірки достовірності записів трудової книжки, витребування архівних документів, звернення до правонаступників підприємств або вчинення інших дій, спрямованих на всебічне з`ясування обставин справи.

Натомість рішення про відмову фактично ґрунтується виключно на формальній оцінці документа без дослідження його змісту та без належного з`ясування фактичних обставин трудової діяльності позивача.

За таких обставин суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №262340029666 від 13.03.2026 року, про відмову в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у зв`язку із не зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 23.07.1984 року по 20.05.1997 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.07.1984 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПІІ НОМЕР_2 ) прийняте без повного та всебічного дослідження обставин, що мають значення для вирішення питання про призначення пенсії, не відповідає критеріям обґрунтованості, добросовісності та пропорційності, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Та як наслідок слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 23.07.1984 року по 20.05.1997 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 23.07.1984 року.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, призначити пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКП НОМЕР_2 ), суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Суд не може підміняти своїм рішенням компетенцію уповноваженого органу державної влади, через що вимоги про зобов`язання призначити пенсію також задоволенню не підлягають.

З урахуванням зазначеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 05.03.2026 року про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.

Обираючи такий спосіб захисту порушених прав позивача, суд керується тим, що статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Відповідно до пункту 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №160/9689/26 не здійснювати.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №262340029666 від 13.03.2026 року, про відмову в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у зв`язку із не зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 23.07.1984 року по 20.05.1997 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.07.1984 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПІІ НОМЕР_2 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 23.07.1984 року по 20.05.1997 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 23.07.1984 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.03.2026 року про призначення пенсії по інвалідності з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти заявлених позовних вимог – відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник