Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №140/5220/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/5220/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі також – Військова частина НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 10.09.2024 по 10.04.2026 (включно); стягнення з відповідача на користь позивача 149 338,28 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.09.2024 по 10.04.2026, з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та наказом від 09.09.2024 був виключений зі списків особового складу підрозділів вказаної військової частини.

Вказує, що у день виключення зі списків особового складу вказаної військової частини з ним не було проведено остаточний розрахунок. Повний розрахунок при звільненні відповідач здійснив лише 10.04.2026 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 у справі №140/13717/24.

Оскільки відповідач із затримкою провів розрахунок у зв`язку із звільненням, позивач стверджує, що він має право на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 149 338, 28 грн.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 30.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні у зв`язку з тим, що у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Згідно витягу з наказу від 09.09.2024 за №281 командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України по стройовій частині штаб-сержанта ОСОБА_1 , який здав справи і обов`язки за посадою командира 1-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти та звільненого відповідно підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 09.09.2024 №69о/с у запас виключено зі списків особового складу підрозділів Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 09.09.2024 (а.с.13).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №140/13717/24, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця індексації. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

10.04.2026 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №140/13717/24 позивачу виплачено 79 443,97 грн індексації грошового забезпечення, що підтверджується довідкою АТ Комерційний банк «Приват Банк» від 10.04.2026 (а.с.10).

Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункти 2-3 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Приписами пункту 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

З наведеного слідує, що при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.

За правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.

Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», чинний з 19.07.2022, далі – Закон №2352-IX) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 28.12.2022 у справі №640/9375/20, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція неодноразово підтримана Верховним Судом.

За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Отже, у цьому випадку до спірних правовідносин з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як зазначалось вище, позивач виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення з 09.09.2024.

Належні позивачу при звільненні суми грошового забезпечення позивачу перераховано 10.04.2026 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 у справі №140/13717/23.

Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов`язку провести розрахунок із позивачем у день звільнення.

За встановлених обставин у справі до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX), згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Обчислення середнього заробітку проводиться згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі – Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до карток грошового забезпечення позивача за 2024 рік, за два останні місяці перед звільненням (липень-серпень 2024 року) ОСОБА_2 нараховано грошове забезпечення в сумі 50 874,00 грн, в тому числі: 25 437,00 грн – за липень 2024 року та 25 437,00 грн – за серпень 2024 року (а.с.9).

Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 820,54 грн (50 874,00 грн/62, де 62 – кількість календарних днів у липні-серпні 2024 року).

Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, але не більше як за шість місяців, оскільки таке законодавче обмеження діє з 19.07.2022 у зв`язку із внесенням Законом №2352-IX змін, зокрема, до статті 117 КЗпП України.

У розглядуваному випадку відповідач мав виплатити позивачу середній заробіток за період з 10.09.2024 (наступний день після звільнення з військової служби) по 10.03.2025 (шість місяців, 182 календарні дні).

Таким чином, середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні становить 149 338,28 грн (820,54 грн х 182 календарні дні (6 місяців)).

Також суд враховує, що у постанові від 08.10.2025 в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022. У даній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Велика Палата зі змісту статті 117 КЗпП в новій редакції, яка доповнила частину першу словами «... але не більш як за шість місяців», виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

Так, істотність частки складових грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 79 443,97 грн/ 149 338,28 грн (недоплачена сума індексації/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,53.

З огляду на очевидну неспівмірність можливих до нарахування та виплати сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат в сумі 79 149,29 грн (820,54 грн х 182 календарні х 0,53).

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.

Таким чином, виходячи зі встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у спосіб стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 79 149,29 грн.

Суд наголошує, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів.

Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику. Така правова позиція викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі №340/3023/18.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не надав суду доказів правомірності своїх дій.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 245 КАС України, та беручи до уваги, що належним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення не про зобов`язання відповідача вчинити дії, а про стягнення конкретно визначеної суми коштів.

З наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги необхідно задовольнити у спосіб прийняття судом рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 79 149,29 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору в силу закону, інших судових витрат не поніс, а тому підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 10.09.2024 по 10.04.2026.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 79 149,29 грн (сімдесят дев`ять тисяч сто сорок дев`ять гривень 29 копійок) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано судом 25 червня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя Н. В. Стецик