Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №761/48767/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 761/48767/25

номер провадження: 22-ц/824/6764/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бойчун Наталії Дмитрівни на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2025 року у складі судді Аббасової Н.В., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Ткач Анна Володимирівна, Рогатинська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Ткач А.В., Рогатинська міська рада, у якій просила встановити факт її проживання однією сім`єю із спадкодавцем ОСОБА_2 не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме, з 2000 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2025 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Ткач А.В., Рогатинська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Бойчун Н.Д. подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що зі змісту заяви не вбачається, що є інші спадкоємці на спадкове майно і між ними існує спір про право. В ухвалі також не зазначається, з яких саме підстав суд прийшов до висновку про існування спору про право, не зазначив, між ким існує такий спір. Отже, суд не встановив відповідні обставини про наявність чи відсутність спору, у зв`язку з цим безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі.

Заінтересовані особи: приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Ткач А.В., Рогатинська міська рада, не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

27 квітня 2026 року Рогатинська міська рада подала до Київського апеляційного суду клопотання, в якому зазначила, що земельна ділянка, яка входить до складу спадкового майна після смерті спадкодавця, розташована на території села Чернів Івано-Франківського району Івано-Франківської області, яке належить до Чернівського старостинського округу Букачівської територіальної громади. У зв`язку з цим Рогатинська міська рада не є належною заінтересованою особою у справі та просила замінити на належну заінтересовану особу: Букачівську територіальну громаду, а також розглянути справу за відсутності її представника.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Учасники справи повідомлені судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 16 червня 2026 року на 10 год 15 хв., завчасно, в установленому законом порядку, проте у судове засідання не з`явились, причину неявки суду не повідомили.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Бойчун Н.Д. та заінтересовані особи: приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Ткач А.В., Рогатинська міська рада, повідомлялися судом шляхом направлення 20 квітня 2026 року судових повісток до Електронного кабінету кожного із них, і ці повістки того ж дня були доставлені їм, що підтверджується звітами про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.51, 53-55).

Також приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Ткач А.В., повідомлялася судом шляхом направлення 20 квітня 2026 року судової повістки до її офіційної електронної пошти « ІНФОРМАЦІЯ_2 », і ця повістка того ж дня була їй доставлена, що підтверджується звітом про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.52).

Крім того, ОСОБА_1 повідомлялась судом шляхом направлення судової повістки на наявну в матеріалах справи адресу її місця проживання: АДРЕСА_1 . 01 травня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду повернувся конверт із судовою повісткою, направленою ОСОБА_1 на її поштову адресу, з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.56-57).

Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3).

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (ч.5 ст.130 ЦПК України).

За таких обставин учасники справи вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак суд першої інстанції належним чином вимог закону не виконав, прийняв судове рішення без дотримання норм процесуального права.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, суд першої інстанції виходив із того, що заявлений факт заявниця просить встановити з метою реалізації спадкових прав після смерті ОСОБА_2 та подальшого вирішення питання про право на спадкове майно. За таких обставин суд дійшов висновку, що із заяви вбачається спір про право, який стосується майнових прав заявниці у спадкових правовідносинах, а тому така вимога не може бути розглянута в порядку окремого провадження і підлягає вирішенню за правилами позовного провадження.

Проте повністю з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст.6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч.1 ст.293 ЦПК України).

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Законодавець визначив на рівні процесуального закону особливості, пов`язані із розглядом справ окремого провадження. Такі особливості проявляються в тому, що під час розгляду справ не застосовуються положення щодо змагальності (ст.12 ЦПК України) та меж судового розгляду (ст.13 ЦПК України). Законодавець у справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини (наприклад, у ч.2 ст.318 ЦПК України).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2023 року в справі № 569/4466/23).

Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див. постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).

За змістом ч.2 ст.1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У ст.1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Під час вирішення спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати норми частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Подібні за змістом висновки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) зазначено, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Необхідною умовою для встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини є доведеність факту спільного проживання заявника та спадкодавця, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період не менше ніж п`ять років.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 243/1073/23 (провадження № 61-18172св23).

За приписами ч.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Поняття «спір про право» пов`язане виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів не може бути й спору про право.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження (див. постанову Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 545/844/23).

Визначальне значення під час розгляду заяви про встановлення певних фактів, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки, має значення наявність чи відсутність спору між спадкоємцями (див. постанову Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 640/10329/16-ц).

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права (див. постанову п Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 641/683/23).

Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який оспорював би право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.

Важливо, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб (ч. 3 ст.42, ч.4 ст.294 ЦПК України).

До заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв`язку з обставинами, які підлягають визнанню і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Участь у справі цих осіб обумовлюється тим, що із визнанням обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб`єктивні права та обов`язки мають юридичний зв`язок із суб`єктивними правами і обов`язками заявників.

Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються визнанням обставин. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав (див. постанову Верховного Суду04 червня 2025 року справа № 638/9040/23 (провадження № 61-3500св25))

У даній справі ОСОБА_1 звернулася із заявою про встановлення факту її проживання однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_2 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме з 2000 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . У заяві заінтересованими особами зазначено приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Ткач А.В. та Рогатинську міську раду.

Разом з тим, зі змісту самої заяви не вбачається наявності очевидного та реального спору про право: суд першої інстанції не встановив, між ким саме існує такий спір, хто із спадкоємців чи інших осіб оспорює право заявниці на оформлення спадщини, а також не навів даних про наявність інших спадкоємців, які прийняли спадщину або заперечують проти встановлення заявленого юридичного факту.

Приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Ткач А.В. як заінтересована особа не є суб`єктом матеріально-правового спору щодо спадкового майна, а зі змісту заяви та наявних матеріалів справи не вбачається, що Рогатинська міська рада заявляла самостійні права на спадкове майно або заперечувала проти спадкових прав заявниці по суті.

Сам лише факт того, що встановлення заявленого юридичного факту необхідне ОСОБА_1 для подальшого оформлення спадкових прав, очевидно ще не свідчить про існування спору про право.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п.3 ч.1 ст.260 ЦПК України ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Тобто, в ухвалі суд першої інстанції зобов`язаний навести мотиви, з яких суд дійшов висновку, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу, оскільки інакше буде порушено вимоги ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення.

Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, суд першої інстанції не встановив, між ким саме існує такий спір, хто зі спадкоємців чи інших осіб оспорює право заявниці на оформлення спадщини, а також не навів даних про наявність інших спадкоємців, які прийняли спадщину або заперечують проти встановлення заявленого юридичного факту.

Тобто, відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції фактично не виконав первинної процесуальної перевірки заяви на предмет наявності спору про право, як цього вимагає зміст ч. 4 ст. 315 ЦПК України та загальні засади вмотивованості судового рішення, зокрема п. 3 ч.1 ст. 260 ЦПК України.

Саме по собі звернення з вимогою про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем станом на час подання заяви не свідчить про наявність спору про право, оскільки не містить ані оспорення суб`єктивного права заявниці іншими особами, ані встановленого конфлікту щодо права між учасниками справи. Така вимога має правовстановлюючий характер і спрямована на створення умов для подальшого оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Суд першої інстанції, пославшись лише на те, що встановлення заявленого факту необхідне заявниці для реалізації спадкових прав, узагальнено зробив висновок про наявність спору про право, не з`ясувавши, чи взагалі будь-яка особа оспорює або заперечує право ОСОБА_1 на оформлення спадщини.

За таких обставин процесуально правильним був підхід, за якого суд мав вирішити питання про відкриття провадження у справі, залучити належних заінтересованих осіб, з`ясувати їхню позицію щодо заявленої вимоги та оцінити, чи вбачається реальний, а не гіпотетичний спір про право щодо спадкового майна. Лише після встановлення таких обставин суд міг ухвалити відповідне процесуальне рішення, у тому числі залишити заяву без розгляду в разі виявлення спору про право під час розгляду справи.

Отже, відмова суду першої інстанції у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 є передчасною.

При цьому колегія суддів зауважує, що у подальшому суд не позбавлений можливості залишити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду, за умови встановлення судом у справі спору про право (ч. 4 ст. 315 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі ст.379 ЦПК України, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Щодо клопотання Рогатинської міської ради про заміну її як заінтересованої особи на Букачівську територіальну громаду, колегія суддів зазначає, що таке питання не підлягає вирішенню судом апеляційної інстанції під час перегляду ухвали про відмову у відкритті провадження у справі.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є виключно перевірка правильності висновку суду першої інстанції про наявність чи відсутність підстав для відмови у відкритті провадження, а не вирішення питань, пов`язаних із визначенням остаточного кола учасників справи під час її розгляду по суті. Таке визначення належного кола заінтересованих осіб, їх заміна або залучення інших осіб можливі лише після відкриття провадження у справі та під час її розгляду судом першої інстанції з урахуванням предмета заяви (позову), характеру спадкових правовідносин і можливого впливу встановлення юридичного факту на права чи обов`язки відповідних осіб.

Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст.ст.374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойчун Наталії Дмитрівни задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді: