Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №756/13310/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 756/13310/25

номер провадження: 22-ц/824/9747/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2026 року у складі судді Пукала А.В., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Гефест» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання за рішенням суду,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Гефест» (далі - ТОВ «ФК Гефест») до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання за рішенням суду.

Позовна заява мотивована тим, що 22 березня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №6-72B/03-2006Н, відповідно до якого банк надав кредит ОСОБА_1 у сумі 14 000,00 доларів США, зі ставкою за користування кредитом в розмірі 13,00% річних на строк до 22 березня 2013 року.

29 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11353689000, відповідно до якого банк надав відповідачці кредит в сумі 50 000,00 доларів США, зі ставкою за користування кредитом в розмірі 15,00% річних на строк до 29 травня 2018 року.

Позивач вказував, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року у справі №756/4367/14-ц рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 вересня 2015 року було скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з відповідачки ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»(далі - ПАТ «Дельта Банк»)заборгованість в сумі 315 049 грн 69 коп. та судовий збір в сумі 5 378 грн 14 коп.

06 листопада 2019 року Оболонським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, згідно з якою замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК Гефест» у виконавчому провадженні №52522919 з примусового виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року у справі №756/4367/14-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

У 2023 році ТОВ «ФК Гефест» звернулось до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України за період з 14 лютого 2020 року по 15 лютого 2023 року.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року у справі № 756/2612/23 стягнуто з відповідачки ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Гефест» 3% річних у розмірі 28 354 грн 47 коп. та інфляційних втрат у розмірі 68 888 грн 76 коп. за період з 14 лютого 2020 року до 23 лютого 2022 року

Позивач зазначав, що оскільки у справі №756/2612/23 стягнуто фінансові санкції за період з 14 лютого 2020 року до 23 лютого 2022 року, а вказане порушення є триваючим, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, а тому позивачем заявлено вимоги про стягнення фінансових санкцій за період з 30 березня 2017 року до 13 лютого 2020 року.

З урахуванням наведеного ТОВ «ФК Гефест» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 3% річних та інфляційні витрати у розмірі 106 475 грн 31 коп. за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Апеляційного суду міста Києва у справі 756/4367/14-ц від 25 червня 2016 року за період з 30 березня 2017 року по 13 лютого 2020 року.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Гефест» 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Апеляційного суду міста Києва у справі №756/4367/14-ц за період з 30 березня 2017 року по 13 лютого 2020 року у розмірі 106 475 грн 31 коп., судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн 00 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ «ФК Гефест» є належним кредитором у спірних правовідносинах, оскільки набув право вимоги до ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу майнових прав №1436/К від 24 травня 2019 року, а також був замінений як стягувач у виконавчому провадженні № 52522919. Суд першої інстанції виснував, що невиконання відповідачем рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року у справі № 756/4367/14-ц є триваючим порушенням грошового зобов`язання, що дає підстави для застосування ст. 625 ЦК України та стягнення 3 % річних і інфляційних втрат за період з 30 березня 2017 року по 13 лютого 2020 року.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив із того, що у зв`язку із задоволенням позову ТОВ «ФК Гефест» з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. Оцінюючи заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, суд врахував надані докази їх понесення, а саме, договір про надання правової допомоги № 16 від 15 червня 2020 року, додаткову угоду № 47 від 01 серпня 2025 року та акт виконаних робіт від 25 серпня 2025 року. Водночас, застосувавши критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності таких витрат зі складністю справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх часткового відшкодування та стягнув з відповідачки на користь позивача 7 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК Гефест», а також стягнути з ТОВ «ФК Гефест» судові витрати, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач набув право вимоги лише 24 травня 2019 року, проте нараховув інфляційні втрати та 3% річних за період, коли він не був кредитором, починаючи з 30 березня 2017 року. Згідно зі ст.ст. 512, 514 ЦК України новий кредитор набуває лише ті права, які існували та були належно передані. В матеріалах справи відсутні докази того, що згідно з договором відступлення було передано право вимагати санкції, компенсації тощо за попередні роки. Позивачем не було надано належних і допустимих доказів, а судом не було з`ясовано які права вимоги були передані договором купівлі-продажу №1436/К, враховуючи минулі періоди до підписання договору.

Вказує, що судом першої інстанції не з`ясовано на підставі яких доказів доведено суму боргу, яка потрібна для розрахунків 3% річних та інфляційних нарахувань та не перевірено достовірність розміру боргу, оскільки є наявне відкрите виконавче провадження №62409497 від 23 червня 2020 року на підставі виконавчого листа №2/756/104/15, виданого 22 вересня 2016 року. Зазначає, що суд не перевірив обсяг переданих прав вимог, чим порушив ст.ст.512, 514 ЦК України.

Також зазначає, що суд фактично відтворив розрахунок позивача 3% річних та інфляційних втрат без його перевірки, що свідчить про формальний підхід до розгляду справи та порушення принципів оцінки доказів. Наданий позивачем акт виконаних робіт не підтверджує фактичного понесення витрат, а лише свідчить про намір їх сплатити у майбутньому.

Представник ТОВ «ФК Гефест» - адвокат Остащенко О.М. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказує, що нарахування 3% та інфляційних витрат здійснюється за весь період порушення грошового зобов`язання, а стягненню підлягає в межах строку позовної давності. Тому з моменту прострочення виконання зобов`язання за рішенням суду нарахування здійснювалось попереднім кредитором - ПАТ «Дельта Банк», і на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №1436/К від 24 травня 2019 року перейшло до ТОВ «ФК Гефест». Крім того, факт переходу права вимоги підтверджується ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 06 листопада 2019 року, згідно з якою у справі №756/4367/14-ц було замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК Гефест». Вказана ухвала не оскаржена та є чинною. Зазначає, що у позові вказано, що за період з 14 лютого 2020 року по 23 лютого 2022 року фінансові санкції вже стягнуті рішенням суду, тому для цього позову заявлено стягнення за попередній період з 30 березня 2017 року по 13 лютого 2020 року. Таким чином сума 3% річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання, що підлягає стягненню, складає 106 475 грн 31 коп. Грошове зобов`язання, на яке нараховано 3% річних та інфляційні втрати, виникло на підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року у справі №756/4367/14-ц, а на не підставі кредитного договору. Відтак, періоди нарахування та формули розрахунку були наведені позивачем у позові, а твердження скаржника про їх відсутність, є безпідставними.

Також представник ТОВ «ФК Гефест» - адвокат Остащенко О.М. просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Гефест» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн 00 коп.

Відповідачка ОСОБА_1 подала відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «ФК Гефест», а також просить відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу. Вказує, що у відзиві позивач помилково трактує її позицію як заперечення факту наявності права. Наголошує, що мова йде про недоведеність цього права в межах даної справи. У порушення ст.83 ЦПК України позивач не надав до суду першої інстанції належним чином завіреної копії договору №1436/К від 24 травня 2019 року (з усіма додатками та реєстрами). Посилання на ухвалу про заміну стягувача у виконавчому провадженні є неспроможним, оскільки вона стосується лише виконання рішення суду від 2016 року про основний борг і не підтверджує обсяг відступлених прав на нарахування майбутніх санкцій. Суд першої інстанції встановив обставини переходу прав лише на основі тверджень позивача, що є порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає недопустимим надання копії договору 1436/К до апеляційного суду, оскільки позивач не мав об`єктивних перешкод надати їх до суду першої інстанції разом із позовом відповідно до положень ст.83 ЦПК України, а згідно з ч.3 ст.367 ЦПК України такі докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції. Процесуальна недбалість позивача не може бути виправлена на стадії апеляційного розгляду. Окремо наголошує, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 18 000 грн 00 коп. є очевидно завищеними та неспівмірними, а тому не підлягають до стягнення.

Сторони у справі повідомлені судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 16 червня 2026 року на 10 год 45 хв. завчасно, в установленому законом порядку, проте у судове засідання не з`явились, причину неявки суду не повідомили.

Так, позивач ТОВ «ФК Гефест», його представник - адвокат Остащенко О.М., а також відповідачка ОСОБА_1 , 20 квітня 2026 року отримали судові повістки про виклик до суду (призначеного на 16 червня 2026 року) шляхом доставлення повісток до їх «Електронних кабінетів», що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.c.95-99).

Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до пунктів 2, 4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За таких обставин учасники справи вважаються належним чином повідомлені про розгляд справи.

Крім того, 08 червня 2026 року відповідачка ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду клопотання про розгляд справи без її участі (а.с.104).

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку сторін у справі такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та у відповіді на відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1-2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що 29 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику було надано кредит 50 000 доларів США на строк до 29 травня 2018 року, зі сплатою 15% річних.

У зв`язку з належним чином виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору ПАТ «Дельта Банк», яке є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», звернулось до Оболонського районного суду міста Києва із позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 вересня 2015 року у справі № 756/4367/14-ц у задоволені позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк»задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 315 049 грн 69 коп., а також судовий збір у розмірі 5 378 грн 14 коп.

З матеріалів справи вбачається, що 24 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК Гефест» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 1436/К, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК Гефест» перейшли права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 29 травня 2008 року.

Установлено, що ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 06 листопада 2019 року у виконавчому провадженні № 52522919 замінено первісного стягувача ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником - ТОВ «ФК Гефест», у межах примусового виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року у справі № 756/4367/14-ц.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже укладений 24 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК Гефест» договір купівлі-продажу майнових прав №1436/К презюмується правомірним, чинним та таким, що породжує передбачені ним правові наслідки, доки інше не встановлено судом.

Згідно з положеннями ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином, тобто шляхом відступлення права вимоги.

Водночас за змістом ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в тому обсязі і на тих умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що до ТОВ «ФК Гефест» не перейшло право вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період, який передував укладенню договору купівлі-продажу майнових прав № 1436/К від 24 травня 2019 року. Такі доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні ст.ст. 512, 514 ЦК України, оскільки до нового кредитора переходять права первісного кредитора у тому обсязі й на тих умовах, що існували на момент переходу права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нарахування 3 % річних та інфляційних втрат у цій справі є не самостійним новим зобов`язанням, а передбаченим ст.625 ЦК України наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року у справі № 756/4367/14-ц.

При цьому договір купівлі-продажу майнових прав № 1436/К є чинним, який недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, а факт правонаступництва ТОВ «ФК Гефест» додатково підтверджується ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 06 листопада 2019 року про заміну стягувача у виконавчому провадженні № 52522919.

Отже доводи апеляційної скарги про недоведеність переходу права вимоги є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Судом встановлено, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року у справі № 756/2612/23, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Гефест» вже було стягнуто 3 % річних у розмірі 28 354 грн 47 коп. та інфляційні втрати у розмірі 68 888 грн 76 коп. за період з 14 лютого 2020 року по 23 лютого 2022 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «ФК «Гефест» вказувало, що ОСОБА_1 не виконала грошове зобов`язання, встановлене рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року у справі № 756/4367/14-ц, правонаступником стягувача за яким є позивач. У зв`язку з триваючим простроченням виконання цього зобов`язання ТОВ «ФК Гефест» просило стягнути з відповідачки 3 % річних та інфляційні втрати за період з 30 березня 2017 року по 13 лютого 2020 року у загальному розмірі 106 475 грн 31 коп. При цьому позивач також зазначав, що за наступний період - з 14 лютого 2020 року по 23 лютого 2022 року відповідні нарахування вже були стягнуті рішенням суду у справі № 756/2612/23, тому в межах цієї справи заявлено вимоги саме за попередній період, який не був предметом попереднього стягнення.

У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань.

Нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19).

При цьому у постанові від 18 липня 2018 року у справі №361/7939/15-ц Верховний Суд указав, що зволікання відповідача з виконанням рішення суду призводить до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з нього за рішенням суду, та інших втрат, а, отже, позивач вправі вимагати від відповідача сплати не тільки суми боргового зобов`язання, що набуло грошового виразу, а й з урахуванням трьох процентів річних нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України.

У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, установивши, що рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року у справі № 756/4367/14-ц ОСОБА_1 належним чином не виконано, що свідчить про існування у відповідачки невиконаного грошового зобов`язання перед кредитором, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із наявності у ТОВ «ФК Гефест», як нового кредитора, правових підстав вимагати від ОСОБА_1 сплати трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України за період прострочення виконання такого грошового зобов`язання.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, суд першої інстанції встановив, що 3 % річних та інфляційні втрати нараховано за період з 30 березня 2017 року по 13 лютого 2020 року, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року у справі № 756/4367/14-ц.

Розрахунок здійснено виходячи із суми невиконаного основного зобов`язання у розмірі 315 049 грн 69 коп., яка була стягнута з ОСОБА_1 на користь первісного кредитора, доказів належного погашення якої матеріали справи не містять. За наведеним розрахунком сума 3 % річних за вказаний період становить 27 215 грн 11 коп., а сума інфляційних втрат - 79 260 грн 20 коп.

Таким чином загальний розмір нарахувань, заявлених до стягнення на підставі ст. 625 ЦК України, становить 106 475 грн 31 коп.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно врахував, що на момент звернення ТОВ ФК Гефест» з позовом до суду строк позовної давності не був пропущений. Позов подано 28 серпня 2025 року, а нарахування за ст.625 ЦК України заявлено за період з 30 березня 2017 року по 13 лютого 2020 року. Водночас станом на 02 квітня 2020 року, тобто на дату набрання чинності Законом України № 540-IX, позовна давність щодо спірних вимог не спливла, у зв`язку з чим вона підлягала продовженню на строк дії карантину, встановленого з 12 березня 2020 року та скасованого з 30 червня 2023 року.

Відповідно до ч.1 ст.254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

У відповідності до ст.256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, а Законом України № 2120-IX, який набрав чинності 17 березня 2022 року, строки позовної давності було продовжено на строк дії воєнного стану. У подальшому Законом України № 3450-IX, який набрав чинності 30 січня 2024 року, передбачено вже зупинення перебігу позовної давності на період дії воєнного стану.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виснував, що з урахуванням законодавчого продовження та зупинення перебігу позовної давності під час карантину та воєнного стану підстав для відмови у позові з мотивів спливу позовної давності не має.

Також суд першої інстанції правильно врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24, відповідно до якого, якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, такий строк спочатку продовжувався на період дії карантину, а надалі - на період дії воєнного стану. При цьому виключення пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на підставі Закону № 4434-IX набрало чинності лише 04 вересня 2025 року, тобто вже після звернення позивача до суду. Отже, висновок суду першої інстанції про дотримання позивачем строку позовної давності є правильним.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильності розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, є необґрунтованими, оскільки зводяться лише до незгоди відповідачки із заявленими ТОВ «ФК Гефест» до стягнення сумами та не підтверджені належними і допустимими доказами. Водночас ОСОБА_1 не надала власного альтернативного розрахунку, який би спростовував визначений позивачем розмір нарахувань.

Отже, установивши, що грошове зобов`язання, визначене рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року у справі № 756/4367/14-ц, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 належним чином не виконано, а право вимоги за цим зобов`язанням перейшло до ТОВ «ФК Гефест», колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача, як нового кредитора, правових підстав для застосування наслідків прострочення, передбачених ст.625 ЦК України.

У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Гефест» підлягає стягненню 3 % річних та інфляційні втрати як спосіб компенсації майнових втрат кредитора, спричинених тривалим невиконанням грошового зобов`язання, за період з 30 березня 2017 року по 13 лютого 2020 року у загальному розмірі 106 475 грн 31 коп.

Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.4 ст.137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі № 750/10242/20.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, заявлених ТОВ «ФК Гефест», до відшкодування у суді першої інстанції позивачем разом із позовною заявою було надано належні письмові докази, що також підтверджується даними обліково-статистичної картки справи в системі «Електронний суд».

Зокрема, до позовної заяви долучено:

- копію договору про надання правової допомоги № 16 від 15 червня 2020 року, укладеного між Адвокатським бюро «Остащенко» та ТОВ «ФК Гефест», за умовами якого Адвокатське бюро зобов`язалося надавати клієнту правову допомогу, зокрема здійснювати представництво його інтересів у судах, складати процесуальні документи, заяви, позовні заяви, скарги, клопотання та інші правові документи, а клієнт зобов`язався оплачувати надану правову допомогу в порядку та розмірі, визначених договором і додатковими угодами до нього;

- додаткову угоду № 47 від 01 серпня 2025 року до договору про надання правової допомоги № 16 від 15 червня 2020 року, згідно з якою сторони погодили надання правової допомоги у справі про стягнення фінансових санкцій на підставі ст.625 ЦК України у судовому порядку. Цією додатковою угодою визначено вартість правової допомоги, а саме: 1 500 грн 00 коп. - за одну годину правової допомоги, що охоплює консультації, опрацювання, аналіз, складання та написання документів, а також 3 000 грн 00 коп. - за участь адвоката в одному судовому засіданні, у тому числі, якщо засідання не відбулося, але адвокат прибув до суду;

- акт виконаних робіт від 25 серпня 2025 року, яким підтверджено надання Адвокатським бюро «Остащенко» правової допомоги ТОВ «ФК Гефест» у справі про стягнення фінансових санкцій. Відповідно до цього акта загальний розмір гонорару становить 12 000 грн 00 коп., з яких: 6 000 грн 00 коп. - за написання позовної заяви, виходячи з 4 год роботи, та 6 000 грн 00 коп. - за участь адвоката у двох судових засіданнях із розрахунку 3 000 грн 00 коп. за одне засідання. У цьому ж акті сторони погодили, що гонорар у розмірі 12 000 грн 00 коп. підлягає сплаті клієнтом після набрання рішенням суду законної сили, а клієнт зауважень щодо якості та обсягу виконаних робіт не має.

У постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 Верховний Суд наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Отже у цій справі документально підтверджено як факт надання ТОВ «ФК Гефест» професійної правничої допомоги, так і погоджений сторонами обсяг, характер та вартість відповідних послуг у розмірі 12 000 грн 00 коп.

За таких обставин доводи ОСОБА_1 про те, що акт виконаних робіт не підтверджує понесення витрат, є необґрунтованими, оскільки гонорар є погодженою сторонами винагородою адвоката за надання професійної правничої допомоги, а витрати на таку допомогу підлягають розподілу між сторонами не лише тоді, коли вони вже фактично сплачені, а й тоді коли їх розмір, обсяг і обов`язок сплати документально підтверджені договором, додатковою угодою та актом виконаних робіт і підлягають сплаті відповідною стороною згідно з умовами укладених правочинів.

Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про розгляд справи та скориставшись своїм правом на подання відзиву на позов, зверталася до суду першої інстанції із клопотанням про зменшення заявленого ТОВ «ФК Гефест» розміру витрат на професійну правничу допомогу, доводи апеляційної скарги в цій частині не можуть бути підставою для відмови у їх відшкодуванні.

При цьому колегія суддів враховує, що суд першої інстанції вже здійснив оцінку заявлених ТОВ «ФК Гефест» витрат на професійну правничу допомогу та фактично зменшив їх розмір із заявлених 12 000 грн 00 коп. до 7 000 грн 00 коп., стягнувши саме цю суму з ОСОБА_1 на користь позивача.

Системно оцінюючи ці обставини, колегія суддів також бере до уваги принцип заборони повороту до гіршого - non reformatio in peius, який застосовується у взаємозв`язку із правилом tantum devolutum quantum appellatum, тобто суд апеляційної інстанції переглядає рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не повинен погіршувати становище особи, яка ініціювала апеляційний перегляд.

Оскільки ТОВ «ФК Гефест» не оскаржувало рішення суду першої інстанції в частині зменшення витрат на професійну правничу допомогу з 12 000 грн 00 коп. до 7 000 грн 00 коп., підстав для перегляду цього питання в бік збільшення суми стягнення апеляційний суд не має. Водночас доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не містять належного обґрунтування для подальшого зменшення або скасування стягнення цих витрат.

Відтак колегія суддів не вбачає підстав для втручання у визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 000 грн 00 коп.

Наявність обставин, за яких відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, апеляційним судом не встановлено.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив його з додержанням норм процесуального права, що відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як зазначалося вище, у відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК Гефест» просив стягнути з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 18 000 грн 00 коп.

Щодо зазначених витрат колегія суддів встановила, що інтереси ТОВ «ФК Гефест» в апеляційному провадженні представляло Адвокатське бюро «Остащенко», яке надавало позивачу правову допомогу і під час розгляду справи судом першої інстанції.

На підтвердження витрат на правничу допомогу в апеляційному провадженні ТОВ «ФК Гефест» надало акт виконаних робіт від 06 квітня 2026 року, складений між Адвокатським бюро «Остащенко» та ТОВ «ФК Гефест», відповідно до якого у справі №756/13310/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2026 року адвокатським бюро було надано правову допомогу на загальну суму 18 000 грн 00 коп.

Зі змісту зазначеного акта вбачається, що вказана сума складається із: 6 000 грн 00 коп. - за консультацію клієнта тривалістю 2 год; 6 000 грн 00 коп. - за аналіз апеляційної скарги тривалістю 2 год; 6 000 грн 00 коп. - за підготовку та написання відзиву на апеляційну скаргу тривалістю 2 год. Загальний обсяг наданої правничої допомоги становить 6 год, а гонорар у розмірі 18 000 грн 00 коп. підлягає сплаті після набрання рішенням у справі № 756/13310/25 законної сили.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні вимоги ТОВ «ФК Гефест» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, посилаючись на завищеність заявленої суми 18 000 грн 00 коп. та її неспівмірність зі складністю справи й обсягом наданих адвокатом послуг.

Колегія суддів враховує, що дана справа за своєю правовою природою не є складною, стосується стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за ст.625 ЦК України за вже встановленим судовим рішенням грошовим зобов`язанням, а правова позиція ТОВ «ФК Гефест» у суді апеляційної інстанції фактично зводилася до подання одного відзиву на апеляційну скаргу. Крім того, в апеляційному провадженні відбулося лише одне судове засідання, яке проведено за відсутності учасників справи, тобто без фактичної участі представника позивача у судовому засіданні.

За таких обставин заявлена ТОВ «ФК Гефест» сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн 00 коп. не відповідає критеріям розумності, необхідності та співмірності з обсягом фактично наданих адвокатом послуг у суді апеляційної інстанції. Тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Гефест» витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000 грн 00 коп.

Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Гефест» витрати на надання правничої допомоги у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: