Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №761/18057/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 761/18057/25

номер провадження: 22-ц/824/6791/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року у складі судді Матвєєвої Ю.О., присяжних: Макогоненко Т.А. та Рокало Я.Б., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), Міністерство оборони України, про оголошення особи померлою,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - Солом`янський РАЦС), Міністерство оборони України, про оголошення особи померлою.

Заява мотивована тим, що за результатами службового розслідування встановлено, що 20 серпня 2024 року близько 21 год 30 хв. під час ротації на ПВ «Човник» поблизу н.п. Андріївка Сватівського району Луганської області, виконуючи бойове розпорядження 44 ОМБр №64к/4089 від 19 серпня 2024 року, зник безвісти молодший сержант ОСОБА_2 (ймовірно загинув).

Згідно з поясненнями офіцерів і солдатів НОМЕР_2 механізованого батальйону та витягу з журналу бойових дій, зв`язок з ОСОБА_2 втрачено, евакуація тіла через активні бойові дії була неможлива. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26 вересня 2024 року №1506 ОСОБА_2 визнано зниклим безвісти за особливих обставин.

Згідно з листом військової частини НОМЕР_1 від 04 квітня 2025 року №3418/94, у зазначений час противник здійснював штурмові дії по ПВ «Фішка» та «Човник» (мінометні обстріли 19:00-21:25, ураження мінометами 22:30-00:00, скиди БпЛА о 23:45). Після цього зв`язок із військовими, що перебували на позиції, не встановлено - вони рахуються зниклими безвісти (ймовірно загинули).

Свідчення про неможливість евакуації підтвердив навідник ОСОБА_3 , який брав участь у ротації й пізніше загинув. Він повідомив брату ОСОБА_2 , що власними очима бачив тіло ОСОБА_2 та намагався його евакуювати, але під час спроби здетонував снаряд, від чого сам був поранений і згодом помер у лікарні.

Вказувала, що вона неодноразово зверталась до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Згідно з витягом із системи №2025-07-2239 від 08 квітня 2025 року, ОСОБА_2 не виявлено серед полонених.

Зазначала, що оголошення ОСОБА_2 померлим необхідно їй для реалізації її законних прав та інтересів, таких як відкриття спадщини ОСОБА_2 та у подальшому її прийняття, отримання одноразової грошової допомоги як члена сім`ї загиблого військовослужбовця, що є державної гарантією відповідно до ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також внесення ясності у правовідносини за участю свого чоловіка ОСОБА_2 .

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила оголосити померлим ОСОБА_2 , молодшого сержанта військової служби за мобілізацією номер обслуги 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , який вважається зниклим безвісти в селі Андріївка, Сватівського району Луганської області під час виконання бойового завдання щодо здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Оголошено померлим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця села Пірново Вишгородського району Київської області, молодшого сержанта, номер обслуги 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Радянським РУГУ МВС України в місті Києві, дата видачі 05 січня 1997 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Датою смерті ОСОБА_2 вважати ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Місцем смерті ОСОБА_2 вважати село Андріївка Сватівського району Луганської області, Україна.

Причиною смерті ОСОБА_2 вважати загибель, пов`язану із захистом Батьківщини під час виконання бойового завдання щодо здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріали справи у своїй сукупності підтверджують проходження ОСОБА_2 військової служби, виконання ним бойового завдання та його зникнення безвісти 20 серпня 2024 року поблизу села Андріївка Сватівського району Луганської області за обставин, що реально загрожували життю. Суд першої інстанції врахував, що відсутність зв`язку з військовослужбовцем після зникнення, неможливість евакуації тіла через активні бойові дії, відсутність відомостей про перебування ОСОБА_2 у полоні, а також узгодженість матеріалів службового розслідування, даних військової частини та показань свідка. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для вірогідного припущення загибелі ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання та задовольнив заяву про оголошення його померлим.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що заяви про встановлення фактів можуть бути предметом судового розгляду, за умови, якщо не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Тоді як, існує позасудовий порядок встановлення періоду, місця проходження служби тощо. Заяви про встановлення фактів можуть бути предметом судового розгляду, за умови, якщо заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Вказує, що зважаючи на те, що заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту та поряд з тим просить встановити статус та обставини, причинно-наслідковий зв`язок між статусом та наслідками, які настали, порядок та механізм встановлення яких чітко встановлений законом, вважає, що суд першої інстанції перебрав на себе дискреційні повноваження органів, яким належать повноваження щодо їх визначення та встановлення на підставі документів, а не припущень зазначених в тексті заяви та доданих до неї документах.

Зазначає, що в матеріалах справи немає доказів, які підтверджують факт смерті військовослужбовця. При цьому виходячи з положень ч.2 ст.46 ЦК України, коли воєнні дії на території України не закінчилися та про закінчення воєнного стану в Україні не оголошено, особа може бути оголошена померлою лише через два роки, або з урахуванням конкретних обставин і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Крім того вказує, що судом не враховано постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі №755/11021/22, в якій Велика Палата Верховного Суду виснувала, що шість місяців мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій. Однак судом не встановлено, чи відноситься село Андріївка, Сватівського району Луганської області до територій на якій ведуться бойові дії та чи являється дана територія окупованою на теперішній час.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Давидюк К.О. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Зазначає, що суд не перебрав на себе повноваження військово-лікарської комісії, а встановив юридично значущі обставини, необхідні для вирішення питання про оголошення особи померлою. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19, щодо можливості судового встановлення юридично значущих обставин загибелі військовослужбовця під час захисту Батьківщини. Наголошує, що звернення із заявою не є передчасним, оскільки ч.2 ст.46 ЦК України допускає оголошення фізичної особи померлою до спливу двох років, але не раніше шести місяців, з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 роз`яснила, що положення цієї норми пов`язані з воєнними діями та збройним конфліктом, а не з фактом дії чи припинення воєнного стану на всій території України. Також вказує, що у справі йдеться не про встановлення факту смерті, а про оголошення особи померлою, що ґрунтується на юридичному припущенні смерті та може підтверджуватися сукупністю непрямих доказів. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 02 квітня 2025 року у справі № 465/3147/22 та від 04 березня 2026 року у справі № 761/684/25. У матеріалах справи наявні докази проходження ОСОБА_2 військової служби, виконання ним бойового завдання, зникнення безвісти 20 серпня 2024 року за обставин, що загрожували життю, а також відсутності відомостей про його перебування в полоні. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції встановив статус території, на якій зник військовослужбовець, а саме, село Андріївка Сватівського району Луганської області, що є тимчасово окупованою територією України. Можливість використання судами Переліку територій, на яких ведуться або велися бойові дії чи які є тимчасово окупованими, як офіційного джерела для встановлення таких обставин, підтверджена Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 753/2274/25.

Заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , Солом`янський РАЦС, не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 червня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, у задоволенні заяви представника ОСОБА_4 - адвоката Суткович М.А. про залучення ОСОБА_4 до участі у справі як заінтересованої особи - відмовлено.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явився в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 20 червня 1992 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, про що складено актовий запис № 582 та видано свідоцтво про укладення шлюбу серія НОМЕР_5 від 20 червня 1992 року.

Відповідно до ч.3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Є загальновідомим та силу ч.3 ст. 82 ЦПК України не потребує доказуванню, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року та який діє на даний час.

Установлено, що ОСОБА_2 з 24 квітня 2024 року є військовослужбовцем у званні молодший сержант військової служби за мобілізацією, номер обслуги 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 (далі - молодший сержант ОСОБА_2 ), що підтверджується копією його військового квитка.

Матеріалами справи підтверджено, що починаючи із 11 липня 2024 року молодший сержант ОСОБА_2 приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 11 грудня 2024 року № 11544/94.

Отже, молодший сержант ОСОБА_2 здійснював виконання бойових завдань військового командування на межі зіткнення зі збройними формуваннями російської федерації, які характеризувались високим рівнем небезпеки для життя та здоров`я.

26 серпня 2024 року заявниця ОСОБА_1 отримала від ІНФОРМАЦІЯ_3 сповіщення № 509 про зникнення безвісти 20 серпня 2024 року молодшого сержанта ОСОБА_2 під час проведення ротації, виконуючи бойове розпорядження в районі н.п. Андріївка Сватівського району Луганської області.

З огляду на ці обставини, Шевченківським управлінням поліції ГУ НП у місті Києві було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та відповідно відкрито кримінальне провадження № 12024100100003463 за фактом вчинення відносно молодшого сержанта ОСОБА_2 кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 115 КК України, в рамках якого наразі проводиться досудове розслідування, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань. До Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, було внесено інформацію щодо розшуку молодшого сержанта ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20240916-1253 від 16 вересня 2024 року.

У відповідності до витягу з інформаційної системи з питань поводження з військовополоненими № 2025-07-2239 від 08 квітня 2025 року молодший сержант ОСОБА_2 не виявлений серед військовослужбовців, що перебувають у полоні.

Встановлено, що з моменту зникнення місцезнаходження молодшого сержанта ОСОБА_2 невідоме, на зв`язок не виходить.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26 серпня 2024 року №1631 було призначено проведення службового розслідування за фактом зникнення безвісти молодшого сержанта ОСОБА_2 .

За результатами проведеного службового розслідування заступником командира мінометної батареї з морально-психологічного забезпечення НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 було складено Акт службового розслідування за фактом зникнення безвісти 20 серпня 2024 року військовослужбовця НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_2 (далі - Акт службового розслідування) та встановлені наступні факти та обставини щодо зникнення безвісти ОСОБА_2 .

Із змісту рапорту майора ОСОБА_5 - командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , вбачається, що 20 серпня 2024 року близько о 21:30 години, виконуючи бойове розпорядження 44 ОМБр № 64к/4089 від 19 серпня 2024 року під час проведення ротації військовослужбовців на ПВ «ЧОВНИК» поблизу н.п. Андріївка Сватівського району Луганської області, зник безвісти молодший сержант ОСОБА_2 (з високою вірогідністю загинув). Подальша доля молодшого сержанта ОСОБА_2 невідома, на зв`язок не виходить (п. 3.7 Акта службового розслідування).

З пояснень лейтенанта ОСОБА_6 - офіцера НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , слідує, що 20 серпня 2024 року близько 21:30 години, виконуючи бойове розпорядження 44 ОМБр № 64к/4089 від 19 серпня 2024 року під час проведення ротації військовослужбовців на ПВ «ЧОВНИК» поблизу н.п. Андріївка Сватівського району Луганської області, зник безвісти молодший сержант ОСОБА_2 . Подальша доля молодшого сержанта ОСОБА_2 невідома, на зв`язок не виходить (п. 3.9. Акта службового розслідування).

Із пояснень солдата ОСОБА_7 - старшого водія 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , вбачається, що 20 серпня 2024 року близько 21:30 години, виконуючи бойове розпорядження 44 ОМБр № 64к/4089 від 19 серпня 2024 року під час проведення ротації військовослужбовців на ПВ «ЧОВНИК» поблизу н.п. Андріївка Сватівського району Луганської області, зник безвісти молодший сержант ОСОБА_2 (з високою вірогідністю загинув). Подальша доля молодшого сержанта ОСОБА_2 невідома, на зв`язок не виходить. У зв`язку з активними бойовими діями тіло молодшого сержанта ОСОБА_2 20 серпня 2024 року евакуювати не було можливим (п. 3.10. Акта службового розслідування).

Відповідно до витягу із журналу бойових дій військової частини НОМЕР_1 за 20 серпня 2024 року молодший сержант ОСОБА_2 значиться таким, що зник безвісти під час ротації на ПВ «ЧОВНИК» поблизу н.п. Андріївка Сватівського району Луганської області.

Згідно із Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26 вересня 2024 року №1506 встановлено, що на час проведення службового розслідування тіло молодшого сержанта ОСОБА_2 не було евакуйоване та правовий статус визначається як безвісти зниклий. Визнано молодшого сержанта ОСОБА_2 таким, що 20 серпня 2024 року зник безвісти за особливих обставин під час виконання бойового завдання згідно бойового розпорядження 44 ОМБр № 64к/4089 від 19 серпня 2024 року поблизу н.п. Андріївка Сватівського району Луганської області.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, село Андріївка Сватівського району Луганської області з 08 березня 2022 року та по дату ухвалення рішення є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

З метою отримання додаткової інформації щодо оперативної обстановки на позиціях в час зникнення безвісти молодшого сержанта ОСОБА_2 представником заявниці було подано до військової частини НОМЕР_1 , в які проходив службу молодший сержант ОСОБА_2 , адвокатський запит з проханням надати копії відповідних службових документів та інформації щодо вогневого зіткнення між арміями ЗСУ та військовими формуваннями РФ.

У листі-відповіді військової частини НОМЕР_1 №3418/94 від 04 квітня 2025 року повідомлено, що молодший сержант ОСОБА_2 , будучи вірним військовій присязі, захищаючи Батьківщину, виконуючи бойове завдання згідно бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №64к/4089дск від 19 серпня 2024 року під час проведення ротації особового складу 20 серпня 2024 року на ПВ «ЧОВНИК» поблизу н.п. Андріївка Сватівського р-н Луганської області, близько 21:30 зник безвісти (з високою вірогідністю загинув). По оперативно-черговій лінії від 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 20 серпня 2024 року надходила інформація про штурмові дії з 19:00-21:25 противника у складі до відділення на ПВ «Фішка», з 22:30-00:00 нанесення противником ураження з мінометів невідомого калібру по групі ротації, які повинні були здійснити заміну особового складу на ПВ «ЧОВНИК» та 23:45 скиди невідомих боєприпасів БпЛА по позиції ПВ «ЧОВНИК».

Приймаючи до уваги зміст листа-відповіді військової частини НОМЕР_1 № 3418/94 від 04 квітня 2025 року та пояснення представника ОСОБА_1 , ПВ «Фішка» та ПВ «ЧОВНИК» як пункти спостереження за противником та ведення бою перебували у значній близькості один від одного, а тому штурмові дії які проводились військовими формування РФ проти позицій ЗСУ на ПВ «Фішка» стосувались відповідно і ПВ «ЧОВНИК».

Листом-відповіддю № 3418/94 від 04 квітня 2025 року військова частина НОМЕР_1 пояснила, що безпосередньо особовий склад, який перебуває на позиції, доповідає про початок та закінчення обстрілів, використовуючи засоби зв`язку. Саме військовослужбовці, які перебували на позиціях ПВ «ЧОВНИК», серед яких був і молодший сержант ОСОБА_2 , мали доповісти про здійснення противником 20 серпня 2025 року з 19:00 до 21:25 год. штурмових дій, зокрема, бомбардування та ураженням летальною зброєю. Однак від групи військовослужбовців ПВ «ЧОВНИК» подібних доповідей не надійшло, а у подальшому з ними не було встановлено зв`язку та наразі вони рахуються особами зниклими безвісти (з великою ймовірністю загинули). Далі через невеликий проміжок часу (близько 1 години) з 22:30-00:00 год. збройні формування РФ здійснили ураження з мінометів невідомого калібру по групі ротації, які повинні були здійснити заміну особового складу на ПВ «ЧОВНИК», серед якого був і молодший сержант ОСОБА_2 . Також о 23:45 год збройні формування РФ здійснили скиди невідомих боєприпасів БпЛА по позиції ПВ «ЧОВНИК».

У п.3.10 Акта службового розслідування зазначено, що у зв`язку з активними бойовими діями неможливо було здійснити евакуацію поранених та загиблих військовослужбовців, що перебували 20.08.2024 на позиціях ПВ «ЧОВНИК», серед яких був і молодший сержант ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив, що після здійснення штурмових дій з застосуванням летальної зброї (мінометів та БпЛА) військовими формуваннями РФ по позиціях ПВ «Фішка» та ПВ «ЧОВНИК» та враховуючи відсутність зв`язку з військовослужбовцями, які перебували на позиції ПВ «ЧОВНИК», ймовірно останні зазнали уражень, що були несумісні з життям або з перебуванням у свідомості, що відповідно не давало змоги здійснити бойове донесення щодо оперативно-бойової обстановки на позиції.

Також у справі встановлено, що рідний брат молодшого сержанта ОСОБА_2 - ОСОБА_8 , який був допитаний судом першої інстанції як свідок 25 листопада 2025 року з приводу досліджуваних обставин підтвердив, що після 20 серпня 2024 року з метою вияснення обставин зникнення та подальшої долі рідного брата свідок ОСОБА_8 мав телефонну розмову зі старшим солдатом ОСОБА_3 - навідником 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , який був в складі групи ротації військовослужбовців спостережного пункту ПВ «ЧОВНИК», яка ввечері 20 серпня 2024 року йшла на заміну групі військовослужбовців, що перебували на бойовій позиції ПВ «ЧОВНИК», зокрема, і молодший сержант ОСОБА_2 . Старший солдат ОСОБА_3 у телефонній розмові повідомив свідку, що їх група чула радіообмін, з якого вбачається, що молодший сержант ОСОБА_2 , прямувавши до них із радіостанціями для заміни акумуляторів, потрапив під вогневий обстріл противника, отримав поранення нижніх кінцівок, через що виникла крововтрата та він був вимушений накласти турнікети. У подальшому молодший сержант ОСОБА_2 також засобами радіозв`язку повідомив про погіршення стану, зокрема про те, що його «обливає холодним потом», після чого були чутні хрипи, а згодом він зовсім перестав виходити на зв`язок. Надалі у зв`язку з розрядженням акумуляторів радіостанцій групи військовослужбовців у складі зі старшим сержантом ОСОБА_3 виникла гостра необхідність здійснити вихід на позиції, де перебував молодший сержант ОСОБА_2 для отримання радіостанцій, під час чого старшим сержантом ОСОБА_3 було виявлено тіло молодшого сержанта ОСОБА_2 без ознак життя, а спроба перемістити його, потягнувши за рюкзак, що був на останньому, призвела до детонації вибухового пристрою, після чого старший сержант ОСОБА_3 , отримавши важкі поранення, втратив свідомість. Подальші події йому невідомі як і доля молодшого сержанта ОСОБА_2 .

Після 21 серпня 2024 року старший солдат ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні та через отримане поранення під час виконання бойового завдання щодо здійснення ротації на ПВ «ЧОВНИК» ІНФОРМАЦІЯ_4 помер. Через лікування та смерть ОСОБА_3 отримати від нього письмові свідчення та пояснення не було можливим.

Ці покази свідка ОСОБА_8 відповідають відомостям Акта службового розслідування та листа-відповіді військової частини НОМЕР_1 № 3418/94 від 04 квітня 2025 року.

Крім того, неможливість евакуації поранених та загиблих військовослужбовців, що перебували 20 серпня 2024 року на позиціях ПВ «ЧОВНИК», серед яких був і молодший сержант ОСОБА_2 , через активні бойові дії з застосуванням летальної зброї армією РФ опосередковано підтверджені у телефонній розмові старшим солдатом ОСОБА_3 , який був в складі групи ротації військовослужбовців спостережного пункту ПВ «ЧОВНИК» та у подальшому загинув у зв`язку з отриманими бойовими травмами несумісними з життям.

З наявної у справі паперової копії електронного доказу, а саме, роздруківки з веб-сайту електронних петицій ІНФОРМАЦІЯ_5 вбачається, що розміщена петиція №22/242236-еп про «Присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) військовослужбовцю Збройних Сил України ОСОБА_3 ». В тексті петиції йдеться, що «Під час виконання бойового завдання ІНФОРМАЦІЯ_6 внаслідок наступу на ворожу міну поблизу н.п. Андріївка, Сватівського району, Луганської області отримав бойове поранення, яке стало несумісне з життям. Помер ІНФОРМАЦІЯ_4 під час лікування в наслідок поліорганної недостатності, комбінованої травми декількох ділянок тіла, ушкоджень отриманих внаслідок військових дій, вибухів та осколків».

Вказані обставини узгоджуються із обставинами, які повідомив свідок ОСОБА_8 .

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 червня 2025 року було витребувано у військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії: Акта настання смерті військовослужбовця НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) у разі його наявності; бойового розпорядження 44 ОМБр № 64к/4089 від 19 серпня 2024 року відносно військовослужбовця НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ); підсумкового бойового донесення щодо виконання бойового розпорядження 44 ОМБр №64к/4089 від 19 серпня 2024 року; інформацію щодо виконання/невиконання старшим солдатом навідником 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 бойового завдання 20.08.2024 щодо ротації групи військовослужбовців на ПВ «ЧОВНИК» поблизу н.п. Андріївка Сватівського району Луганської області.

На виконання цієї ухвали суду першої інстанції від 24 червня 2025 року заявою №10347/94 від 29 вересня 2025 року представником військової частини НОМЕР_1 повідомлено, що акт настання смерті військовослужбовця стосовно молодшого сержанта ОСОБА_2 не складався. Щодо витягу із бойового розпорядження 44 ОМБр №64к/4089 від 19 серпня 2024 року зазначили, що запитуване бойове розпорядження не стосується виконання завдань військовослужбовцем ОСОБА_2 .

Таким чином встановлено та не заперечується учасниками справи, що в акті службового розслідування міститься описка щодо номеру бойового розпорядження.

Щодо надання інформації відносно виконання/невиконання старшим солдатом навідником 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 бойового завдання 20 серпня 2024 року щодо ротації групи військовослужбовців на ПВ «ЧОВНИК» поблизу н.п. Андріївка Сватівського району Луганської області, Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що перебуваючи на бойовій позиції поблизу вказаного населеного пункту військовослужбовець ОСОБА_3 21 серпня 2024 року отримав поранення, від наслідків якого помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Також ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року судом витребувано у військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчену копію належного бойового розпорядження про віддання командиром наказу про виконання військовослужбовцями бойового завдання, зокрема, виконання військовослужбовцем НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшим сержантом ОСОБА_2 відповідного бойового завдання, під час виконання якого 20 серпня 2024 року військовослужбовець НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_2 зник безвісти/з великою ймовірністю загинув на бойовій позиції ПВ «ЧОВНИК».

На виконання вказаної ухвали суду від 30 вересня 2025 року представником військової частини НОМЕР_1 до суду першої інстанції надано витяги із журналу бойових дій №1152/115дск від 16 серпня 2024 року та бойового наказу командира 1 мб НОМЕР_6 омбр №503/73/116дск від 04 серпня 2024 року. Повідомлено, що відповідно до зазначеного бойового наказу, завдання ставилося не особисто ОСОБА_2 , а підрозділу, в якому він проходив службу.

Згідно з витягом з бойового наказу від 04 серпня 2024 року №1 мб 44 омбр №503/73/116дск батальйон отримав бойове завдання стійко обороняти батальйонний район оборони (зазначаються відповідні координати), завдати вогневе ураження противнику під час його висування, розгортання та атаки переднього краю; не допустити прориву техніки та піхоти противника в глибину оборони. Наступ противника відбити нанесенням ураженням його силам та засобам усіма вогневими засобами роти, з метою змусити його зупинити атаку.

Я вбачається із витягу із журналу бойових дій №1152/115дск від 16 серпня 2024 року судом з`ясовано: «під час виконання бойового завдання на підставі бойового наказу командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 №503/73/116дск від 04 серпня 2024 року в результаті мінометного обстрілу 20.08.2024 р. об 23:00 зі сторони супротивника по групі ротації в районі моста (37U DQ .............. ) пропав зв`язок та рахуються безвісті зниклими, молодший сержант ОСОБА_9 та НОМЕР_7 , в спробі їх пошуку 21.08 об 17: НОМЕР_8 , наступив на міну та отримав важкі поранення, в районі населеного пункту Андріївка Сватівського р-ну Луганської обл.».

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно враховано, що в пунктах 3.7., 3.9., 3.10., 5.2. Акта службового розслідування за фактом зникнення безвісти молодшого сержанта ОСОБА_2 від 25 вересня 2025 року та на сторінках 1-3 Витягу із наказу від 26 вересня 2024 року № 1506 міститься описка, а саме, помилково зазначено «бойове розпорядження НОМЕР_6 ОМБр №64к/4089 від 19.08.2024», яке насправді стосується виконання технічного, а не бойового завдання ОСОБА_2 під час якого він зник безвісти, тоді як правильним є «бойовий наказ 1 мб 44 омбр №503/73/116дск від 04.08.2024».

Ця обставина підтверджується заявою представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_10 .

Отже, установивши вказані вище обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що молодший сержант ОСОБА_2 в час свого зникнення перебував в обставинах, які значною мірою загрожували його життю, а подальша відсутність зв`язку з ним та відсутність в переліку полонених осіб, дають можливість з високою ймовірністю припустити, що ІНФОРМАЦІЯ_2 він міг загинути під час виконання бойового завдання, захищаючи територіальну цілісність та суверенітет України від збройної агресії російської федерації.

На обґрунтування вимог заяви ОСОБА_1 вказувала, що вона звернулася із цією заявою до суду з метою оформлення свідоцтва про смерть, яке необхідне для відкриття й оформлення спадщини, що була залишена молодшим сержантом ОСОБА_2 , а також реалізації права на отримання державних гарантій як члена сім`ї військовослужбовця, зокрема, одноразової грошової допомоги в разі загибелі військовослужбовців. Від оголошення молодшого сержанта ОСОБА_2 померлим залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявниці, як члена сім`ї військовослужбовця, а також усунення невизначеності, яка виникла у зв`язку зі зникненням безвісти її чоловіка молодшого сержанта ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання.

Так, згідно із ч.3 ст.4 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством.

У відповідності до преамбули Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» для цілей цього Закону особливими обставинами вважаються збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч.1 ст.46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно з ч.3 ст.46 ЦК України, фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина, коли немає доказів про факт його смерті. У цих справах суд визнає днем смерті громадянина, оголошеного померлим, день його гаданої смерті, якщо він пропав безвісті за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, а в інших випадках днем смерті вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі №755/11021/22 прийшла до таких висновків:

«38. Оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.

39. У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб`єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв`язку із тривалою безвісною відсутністю.

40. Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність».

Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 753/11685/24 розмежував способи захисту прав заявників наступним чином:

«Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (п.9 ч.1 ст.315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (ст.317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (ст.ст.305-309 ЦПК України).

Вказані процедури різняться між собою та мають певні особливості.

Пунктом 8 ч.1 ст.315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.

При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19.

Таким чином встановлення факту смерті фізичної особи на підставі п.8 ч.1 ст. 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної реєстрації факту смерті.

Згідно з ч.1 ст.306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Таким чином оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.

Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

З огляду на викладене, виходячи зі змісту ст.ст. 43, 46 ЦК України, ст.ст. 305, 306 ЦПК України, за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (ч.2 ст.46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (п.8 ч.1 ста.315 ЦПК України).

Особа може бути оголошена в судовому порядку померлою у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть цієї особи.

На цьому наголошено також у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 607/159/23, від 15 січня 2025 року у справі №760/857/22, від 02 квітня 2025 року у справі №465/3147/22.

Також у постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22 та у постанові від 13 березня 2024 року у справі №204/7924/23 Верховний Суд дійшов висновку про те, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (ч.2 ст.46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України).

З огляду на це, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що зауваження представника Міністерства оборони України щодо необхідності подання стверджуючих доказів щодо факту смерті молодшого сержанта ОСОБА_2 (довідки про загибель, виданої командуванням військової частини, колективного акта про настання смерті тощо), є незастосовними, так як ОСОБА_1 за встановленням факту смерті молодшого сержанта ОСОБА_2 не зверталась.

Так, підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

Обраний заявницею спосіб захисту відповідає зазначеним вище правовим позиціям Верховного Суду. Оскільки у справі Заявниці немає незаперечних доказів про смерть особи (а є лише ряд непрямих доказів), відсутні будь-які підстави для звернення до органів реєстрації актів громадянського стану, а отже відсутня і відмова в реєстрації події смерті, бо наразі юридично така подія не відбулась - у Заявниці немає підстав звертатись до суду із заявою про встановлення факту смерті. А отже, нею обрана належна у обставинах, що склались, процедура оголошення особи померлою.

Верховний Суд у постанові від 15 січня 2025 року у справі № 760/857/22 про оголошення військовослужбовця померлим виснував, що: «Оголошення громадянина померлим має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме».

Згідно із ч.2 ст. 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Так, Міністерство оборони України у стверджувало про передчасність подання заяви про оголошення особи померлою у зв`язку з неодноразовим продовженням дії на території України воєнного стану. На думку Міністерства оборони України у ч.2 ст.46 ЦК України законодавець визначив, з настанням якої події пов`язаний початок перебігу строку, коли суд може оголосити фізичну особу померлою, а саме день закінчення воєнних дій. У зв`язку з тим, що воєнні дії на території України тривають, відлік встановленого шестимісячного строку відповідно, за твердженнями Міністерства оборони України, ще не розпочався, тому звернення Заявника до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою є передчасним і виключає можливість визнання особи померлою в порядку частини другої ст. 46 ЦК України.

Однак таке трактування частини другої ст. 46 ЦК України не знаходить свого підтвердження у висновках Верховного Суду, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі №755/11021/22 вказала на те, що приписи частини другої статті 46 ЦК України пов`язують оголошення фізичної особи померлою у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, а не у зв`язку з воєнним станом як таким.

Потрібно наголосити на тому, що законодавець розмежовує категорії «воєнні дії», «збройний конфлікт» і «воєнний стан». Частина 2 ст.46 ЦК України послуговується категоріями «воєнні дії» і «збройний конфлікт», а не «воєнний стан». Тому немає підстав пов`язувати початок перебігу строків, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, із введенням, припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні (п. 57).

Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставини, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи (п.62).

У ч.2 ст.46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на усій території України (п.96).

Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом (п.98).

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376, Сватівська міська територіальна громада, до якої належить с. Андріївка, що розташоване в Сватівській міській громаді Сватівського району Луганської області, з 08 березня 2022 року та по дату ухвалення рішення є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України.

Отже, в силу вказаних вище приписів ч.3 ст. 82 є загальновідомим фактом, який не підлягає доведенню, що станом на день розгляду справи судом першої інстанції, територія села Андріївка Сватівського району Луганської області є тимчасово окупованою, і ця територія входить до затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій.

До того ж заявниця ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою 28 квітня 2025 року. Тобто на момент її звернення до суду з такою заявою сплинув шестимісячний строк, зазначений у реченні другому частини 2 статті 46 ЦК України, а тому з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у вищевказаних постановах, суд першої інстанції правильно зазначив, шо що заява ОСОБА_1 про оголошення особи померлою подана у відповідності до строків, що визначені чинним законодавством України.

З цих підстав колегія суддів відхиляє аналогічні доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України про передчасність звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про оголошення ОСОБА_2 померлим. Такі доводи ґрунтуються на помилковому ототожненні понять «воєнні дії», «збройний конфлікт» і «воєнний стан» та не враховують, що частина друга статті 46 ЦК України допускає оголошення фізичної особи померлою до спливу двох років, але не раніше шести місяців, з урахуванням конкретних обставин справи. Оскільки з дня зникнення ОСОБА_2 20 серпня 2024 року до дня звернення заявниці до суду 28 квітня 2025 року сплинуло більше шести місяців, а матеріали справи підтверджують наявність істотних підстав для вірогідного припущення його загибелі під час виконання бойового завдання, підстав для висновку про передчасність заяви немає.

Згідно з ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України (ч.4 ст. 46 ЦК України).

Відповідно до ст.305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (ч.1 ст.306 ЦПК України).

Тому оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.

Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

Оголошення особи померлою має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася щодо правовідносин за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Особливості цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

При цьому заявник має мати особисту цивільну-правову заінтересованість у зміні правового стану особи, яку він просить оголосити померлою. Для підтвердження цього повинні бути наведені обставини, які свідчать про те, що між заявником та особою, яку він просить оголосити померлою існують особисті або майнові правовідносини, тобто матеріально-правовий зв`язок, або за відсутності такого зв`язку дані про те, що відсутність фізичної особи є для заявника перешкодою у реалізації суб`єктивних прав або виконання обов`язків.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має належний матеріально-правовий інтерес у зверненні до суду із заявою про оголошення померлим її чоловіка - молодшого сержанта ОСОБА_2 . Заявниця звернулася до суду не з абстрактною вимогою, а з метою усунення правової невизначеності, що виникла у зв`язку зі зникненням ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання, а також для реалізації передбачених законом прав: здійснення державної реєстрації його смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану, оформлення спадкових прав та отримання належних їй як члену сім`ї військовослужбовця соціальних гарантій і виплат.

Як зазначалося вище та правильно враховано судом першої інстанції, матеріали справи у своїй сукупності підтверджують, що молодший сержант ОСОБА_2 зник безвісти 20 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі ПВ «ЧОВНИК» поблизу н.п. Андріївка Сватівського району Луганської області за обставин, які реально загрожували його життю. Зокрема, акт службового розслідування, витяг із журналу бойових дій, лист військової частини НОМЕР_1 від 04 квітня 2025 року № 3418/94 та показання свідка ОСОБА_8 узгоджено підтверджують, що в зазначений період противник здійснював штурмові дії, мінометні обстріли та скиди боєприпасів з БпЛА по позиціях, пов`язаних із ПВ «ЧОВНИК», після чого зв`язок із військовослужбовцями, серед яких перебував ОСОБА_2 , був втрачений, а евакуація поранених і загиблих через активні бойові дії була неможливою.

Колегія суддів також враховує, що повідомлені свідком ОСОБА_8 обставини телефонної розмови з військовослужбовцем ОСОБА_3 , який входив до групи ротації, бачив ОСОБА_2 без ознак життя та сам отримав смертельні поранення під час спроби евакуації, не суперечать матеріалам службового розслідування і даним військової частини. Навпаки, ці докази взаємно доповнюють один одного та у своїй сукупності дають достатні підстави для вірогідного припущення про загибель молодшого сержанта ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання із захисту України від збройної агресії російської федерації.

Отже, установивши, що молодший сержант ОСОБА_2 зник безвісти 20 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі н.п. Андріївка Сватівського району Луганської області за обставин, які реально загрожували його життю, що з моменту його зникнення минуло більше шести місяців, протягом яких відсутні будь-які достовірні відомості про його місцеперебування, зв`язок із ним не встановлено, серед військовослужбовців, які перебувають у полоні, його не виявлено, а проведені розшукові заходи та досудове розслідування не дали змоги встановити його місцезнаходження, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність передбачених законом підстав для оголошення ОСОБА_2 померлим.

Колегія суддів вважає що у даній справі сукупність встановлених обставин, зокрема проходження ОСОБА_2 військової служби, виконання ним бойового завдання, зникнення під час активних бойових дій, неможливість евакуації тіла, відсутність зв`язку після зникнення, невстановлення його перебування у полоні, а також узгодженість матеріалів службового розслідування, даних військової частини та показань свідка, дає достатні підстави для вірогідного припущення про його загибель у зв`язку з воєнними діями. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про оголошення ОСОБА_2 померлим.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції перебрав на себе дискреційні повноваження уповноважених органів щодо встановлення статусу військовослужбовця, обставин його загибелі чи підстав для соціальних виплат, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду не із заявою про встановлення факту смерті чи призначення відповідних виплат, а із заявою про оголошення ОСОБА_2 померлим у порядку ст.46 ЦК України та ст.ст. 305-309 ЦПК України, а тому суд першої інстанції перевіряв лише наявність передбачених законом умов для оголошення особи померлою.

При цьому встановлення судом обставин зникнення ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання, відсутності відомостей про його місцеперебування та наявності правового інтересу заявниці не є втручанням у повноваження інших органів. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц, (провадження № 61-18514сво21), відповідно до яких юридично значущі обставини, пов`язані із загибеллю військовослужбовця під час захисту Батьківщини, можуть встановлюватися судом, якщо від цього залежить реалізація особистих і майнових прав членів його сім`ї.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Апеляційний враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 червня 2026 року.

Головуючий

Судді: