Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №754/191/26 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер № 754/191/26

Апеляційне провадження № 33/824/2631/2026

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року, прийняту відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 01 січня 2026 року серії ЕПР1 №556844, 01 січня 2026 року о 21 год. 38 хв., м. Київ, проспект Броварський, 97, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Мерседес», державний номерний знак НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу поліцейським із застосуванням спеціального технічного приладу газоаналізатору Alkotest Drager 6820, ARHK 0513, зі згоди водія, результат: 1,32 проміле, тест №5640 (водій погодився з результатом огляду). Такими діями водій порушив вимоги п. 2.9. А Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ч.1 ст. 130 КУпАП.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Деснянського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року і закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Переглянувши справу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків:

У судовому засіданні 28.05.2026 року ОСОБА_1 та його захисник Ільїнов І.Р. доводи апеляційної скарги підтримали, просили задовольнити.

Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого прийняти мотивоване законне рішення.

Основними доводами апеляційної скарги було те, що:

- керування автомобілем здійснював не ОСОБА_1 , а його брат, який злякався працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 та втік;

- відсутні доказизупинки працівниками поліції транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 ;

- судом не враховано показів свідка;

- порушення процедури огляду водія на стан алкогольного сп`яніння;

- акт огляду на стан сп`яніння не може бути достовірним доказом.

Переважна більшість доводів апеляційної скарги фактично була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана відповідна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й апеляційний суд.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується й суд апеляційної інстанції.

Окремо апеляційний суд звертає увагу на неналежність позиції апелянта стосовно не керування транспортним засобом, відсутності доказів зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , а також не врахування судом показів свідка.

При цьому, апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції щодо не встановлення безпосереднього обов`язку фіксувати факт керування транспортним засобом. Факт керування транспортним засобом може бути підтвердженим будь-якими обставинами.

Відповідно до вимог ст.266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Зважаючи на вказану норму, обов`язок відеофіксації встановлений лише щодо огляду на стан сп`яніння.

Долучений відеозапис фіксує всі події, що стосуються огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 із самого початку до кінця відповідно до вимог Інструкції № 1026 від 18 грудня 2018 року.

Так, наявний у матеріалах справи відеоматеріал фіксує, що ОСОБА_1 перебуває на стоянці АЗС поряд із працівниками поліції. Факту керування транспортним засобом не заперечує. На запитання працівників поліції, куди він рухався, повідомив, що тут не далеко, на ДВРЗ. Далі запитує поліцейських, чи можна якось «порішати», на що отримує попередження про кримінальну відповідальність. Слова ОСОБА_1 «я ходжу пішки» суд до уваги не бере, оскільки вони висловлені у такий спосіб, що не свідчать про заперечення факту керування транспортним засобом. Крім того, в подальшому ОСОБА_1 повідомив, що працює таксистом.

Далі, на запитання працівників поліції, з якою швидкістю ОСОБА_1 рухався по Броварському проспекту, той відповів, що він рухався не швидко, десь 70 км за год., з чим працівники поліції не погодились, повідомивши, що швидкість була значно вищою. Підійшовши до автомобіля «Мерседес», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 відкрив його самостійно. Під час огляду багажника ОСОБА_1 виймав та перекладав речі та на запитання поліції, чи його це речі, відповів ствердно.

Наведене у сукупності з точки зору апеляційного суду підтверджує факт керування ОСОБА_1 автомобілем «Мерседес», державний номерний знак НОМЕР_1 , відтак працівники поліції не зобов`язані відшуковувати додаткові докази на підтвердження даної обставини.

Разом з тим, доводи ОСОБА_1 стосовно зазначення ним, що він ходить пішки є неспроможними, оскільки така фраза була сказана ним в такому контексті, що не може бути трактовано саме як заперечення факту керування транспортним засобом саме в той конкретний момент.

Тому як на місці зупинки так і при проведенні огляду сам ОСОБА_1 підтверджував факт керування транспортним засобом, а висловлення в суді позиція щодо не керування автомобілем, суд оцінює як спробу уникнення особи від відповідальності, оскільки така позиція не відповідає обставинам справи та спростовується наявним у справі доказам.

Також апеляційний суд вказує, що суд першої інстанції належним чином оцінив покази свідка, надавши їм критичну оцінку із зазначенням підстав для відхилення таких показів, з чим повність погоджується і суд апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, була підтверджена на підставі сукупності належних та допустимих доказів, що й було належним чином встановлено судом.

Апеляційним судом встановлена невідповідність дійсності тих обставин, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу. Порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни постанови суду під час апеляційного перегляду справи апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , залишити без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.О. Журба