Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №752/473/26 — Київський апеляційний суд

Справа №752/473/26 Головуючий в суді І інстанції Токман Ю.Ф.

Провадження № 33/824/2369/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,

за участі секретаря судового засідання Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Воропай Руслана Миколайовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 12 березня 2026 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 546474 20 грудня 2025 року о 23:30 год. у м. Києві на вул. Бродівська, 79, ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 12 березня 2026 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн та позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп.

Не погоджуючи з даною постановою, захисник ОСОБА_1 - Воропай Руслан Миколайович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постану суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги адвокат вказує на те, при ухваленні оскаржуваної постанови суд першої інстанції вимог закону не дотримався, належним чином не перевірив доводи сторони захисту, не надав повної та мотивованої оцінки всім обставинам справи, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Також захисник звертає увагу, що ключовим питанням у даній справі було не лише те, що огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного засобу зафіксував результат 0,80 проміле, а насамперед те, чи погодився ОСОБА_1 із таким результатом, чи, навпаки, висловив незгоду з ним та наполягав на проведенні огляду в закладі охорони здоров`я.

Однак суд першої інстанції, відхиляючи зазначені доводи захисту, фактично обмежився загальним висновком про те, що після роз`яснення права на повторний огляд ОСОБА_1 нібито погодився з результатом та повідомив, що до закладу охорони здоров`я не поїде.

На переконання сторони захисту, у постанові суду першої інстанції не наведено належного мотивування такого висновку, а саме не зазначено, якими саме доказами підтверджується чітка, однозначна, добровільна та недвозначна згода ОСОБА_1 з результатом огляду, а також які саме докази беззаперечно спростовують доводи захисту про наявність незгоди з результатом огляду на місці.

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд першої інстанції фактично поклав в основу висновку про винуватість ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення, результат огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, а також відеозепис із нагрудних камер працівників поліції.

Разом з тим, суд не навів належного аналізу цих доказів у контексті конкретних заперечень сторони захисту, не розкрив, яким саме чином наведені матеріали беззаперечно спростовують доводи про незгоду з результатом огляду, про необхідність проведення медичного огляду, а також про порушення процедури фіксації та оформлення відповідних матеріалів.

Посилання суду на те, що доводи захисту спростовуються відеозаписом, не може вважатися достатнім мотивуванням судового рішення, оскільки в постанові не зазначено, які саме фрагменти такого відеозапису були покладені в основу відповідного висновку, який саме зміст розмови між працівниками поліції та ОСОБА_1 суд визнав підтвердженням добровільної згоди з результатом огляду, а також з яких причин суд відкинув протилежне тлумачення тих самих обставин, на якому наполягала сторона захисту.

Фактично суд першої інстанції не здійснив належного розмежування між формальною наявністю певних документів у матеріалах справи та доведеністю саме тих обставин, які мають істотне значення для вирішення справи по суті. Наявність протоколу, акта огляду, направлення чи відеозапису сама по собі ще не свідчить про доведеність вини особи, якщо суд не перевірив, чи відповідають ці матеріали вимогам закону, чи є вони взаємоузгодженими, чи підтверджують вони беззаперечно саме ту версію подій, яку покладено в основу постанови.

Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що доводи сторони захисту були спрямовані не на абстрактне заперечення матеріалів справи, а на спростування ключового елементу обвинувачення, а саме наявності належно зафіксованої та процесуально бездоганно оформленої процедури встановлення стану алкогольного сп`яніння.

15 квітня 2026 року шляхом направлення на електронну пошту Київського апеляційного суду, адвокат Воропай Руслан Миколайович, який діє в інтересах ОСОБА_1 подав заяву про проведення судового засідання без участі.

В судове засідання яке було призначене на 07 травня 2026 року, ОСОБА_1 та його адвокат не з`явилися.

Відповідно до ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП не відносяться до переліку справ, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов`язковою.

У зв`язку із викладеним апеляційним судом не встановлено перешкод для перегляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та його захисника, оскільки не встановлено обставин, що унеможливлюють розгляд справи.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також додаткові пояснення надані протягом розгляду в апеляційному провадженні, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.

Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах адміністративної справи доказах.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Для встановлення події правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП необхідно з`ясувати чи дійсно особа знаходилася в стані сп`яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом.

Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідно до пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху України - водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Порядок проходження огляду водіїв на стан сп`яніння регламентується ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1103).

Проте, вимоги названих пунктів ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.

У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.9а ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: даними, які містяться:

- у протоколі про адмінправопорушення,складеного уповноваженою особою- інспектором поліції УПП в м.Києві Ящуком О.Л. від 21.12.2025р.;

- у тестування на алкоголь на технічному приладі «Драгер» від 20.12.2025р., якими встановлено у ОСОБА_1 стан алкогольного сп`яніння з результатом 0,80 проміле;

- у відеозаписі з нагрудної камери працівника патрульної поліції.

Вказані докази здобуті з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні.

Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд першої інстанції правильно визнав належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчинені адміністративних правопорушень.

Протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до постанови КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18 року відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху.

Дані відеозапису з нагрудної камери працівника патрульної поліції містять фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, які вказують на керування ОСОБА_1 транспортним засобом «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_1 . Поліцейським було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, після чого було надано роз`яснення про проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, після чого ОСОБА_1 був оглянутий поліцейським на виявлення стану сп`яніння із застосуванням технічного приладу «Драгер», який показав стан алкогольного сп`яніння з результатом 0,80 проміле. ОСОБА_1 відразу не погодився з результатами огляду та захотів пройти огляд в закладі охорони здоров`я, але після того як приїде дружина та забере його машину, працівниками поліції це було розцінено як ухилення від проходження, оскільки на проходження в закладі освіти дається дві години. Після чого водій ОСОБА_1 погодився з результатами «Драгеру».

За таких обставин, огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння проведений з дотриманням ст.266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, тому вважається дійсним.

Доводи захисника про порушення огляду у встановленому законом порядку в закладі охорони здоров`я на стан онкольного сп`яніння судом апеляційної інстанції відхиляється, з огляду на наступне.

У відеозаписі який був долучений до матеріалів адміністративного правопорушення спостерігається відмова від проходження такого огляду, після пропозиції невідкладно поїхати до такого закладу.

Відмова від проходження огляду не означає лише вербальну, словесну відмову, але такою відмовою слід вважати невчинення певних дій, ухилення від проходження огляду на стан сп`яніння, ненадання відповіді тощо.

Суд першої інстанції вірно оцінив доводи захисника про те, що огляд ОСОБА_1 з метою встановлення у нього стану алкогольного сп`яніння був проведений з дотриманням вимог ст.266 КУпАП.

Положення ч. 2 ст.266 КУпАП передбачено, що огляд проводиться в закладах охорони здоров`я у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами.

Відтак, винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.9.а ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами.

Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколів про адміністративне правопорушення та вимоги ч. 2 ст. 251, ст. ст. 256, 262, 266, 268 КУпАП, «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» поліцейськими дотримано.

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.

При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.

Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.

Обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, окрім того санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.

Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Воропай Руслана Миколайовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 12 квітня 2026 року, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Т.О. Писана