Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №753/24208/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/2239/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Київ

Справа № 753/24208/21

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», яка подана представником Кисілем Андрієм Вікторовичем, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Сирбул О.Ф.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання неправомірним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

встановив:

У листопаді 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до відповідача Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», в якому просив:

1) визнати неправомірним наказ АТ «ДПЗКУ» № 1039-К від 22.10.2021 про звільнення позивача за прогул та поновити його на посаді заступника директора департаменту торгівельної діяльності цього Товариства;

2) стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 жовтня 2021 року до дня поновлення на роботі;

3) стягнути моральну шкоду в розмірі 75 000 грн.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що в період з 15 лютого 2021 року по 22 жовтня 2021 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, обіймав посаду заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

У вересні 2021 року у зв`язку із погіршенням стану здоров`я він звернувся до медичного закладу та не виконував свої посадові обов`язки, оскільки у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року перебував на лікуванні в медичному центрі ТОВ «Інститут проблем терапії», про що одразу повідомив представника відповідача. Після одужання надав представнику відповідача медичну довідку, а також письмові пояснення щодо причин своєї відсутності на роботі у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року.

Однак, 22 жовтня 2021 року позивача повідомлено про звільнення за прогул за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу Законів про працю України.

Позивач вказував, що був відсутній на робочому місці з поважної причини, оскільки хворів та проходив лікування в амбулаторному порядку, на підтвердження чого надав медичну довідку та письмові пояснення щодо поважності причин відсутності на роботі.

Вважав, що його звільнення відбулося з порушенням порядку отримання згоди первинної профспілкової організації, членом якої він є, оскільки його завчасно не повідомлено про розгляд подання про звільнення. Крім того, відповідач порушив строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбачений статтею 148 КЗпП України, оскільки наказ про звільнення видано лише 22 жовтня 2021 року, а він був відсутнім на робочому місці з 20 вересня 2021 року.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року в задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Ковінько Н. М., подану в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у даній справі касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником ОСОБА_2 , було задоволено. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року - скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 21 липня 2025 року позов задоволено.

Визнано неправомірним та скасовано наказ Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» № 1039-К від 22.10.2021 «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту торгівельної діяльності Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з 22 жовтня 2021 року.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 906 541,44 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відрахуванням всіх податків і обов`язкових платежів згідно з чинним законодавством.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 75 000 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник відповідача АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» - Кисіль А.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 р. № 455, єдиним документом, що підтверджує тимчасову непрацездатність працівника, є листок непрацездатності, тому рішення суду не відповідає нормам матеріального права, оскільки суд не застосував норми, що підлягали застосуванню і дійшов помилкового висновку про те, що довідка закладу охорони здоров`я, згідно з якою позивач перебував на лікуванні 18 днів, та виписка з амбулаторної картки є належними доказами підтвердження тимчасової непрацездатності.

Апелянт вважає, що суд не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 09 березня 2021 р. у справі № 202/7726/19, від 29 січня 2021 р. у справі № 420/3023/19, фактично надавши юридичне значення доказам, які не передбачені законом; не можуть підтверджувати юридичний факт непрацездатності, і які Верховний Суд неодноразово визнавав неналежними.

Скаржник звертає увагу, що місцевий суд помилково застосував висновок Верховного Суду України, викладений в ухвалі від 31 жовтня 2002 року у справі № 6-10006кс02, згідно з яким відсутність працівника за станом здоров`я може підтверджуватися не лише листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами, адже, оскільки зазначене судове рішення відсутнє в Єдиному державному реєстрі судових рішень і в матеріалах справи, що унеможливлює перевірку коректності застосування цієї судової практики.

Крім цього, зазначена ухвала є судовим рішенням ліквідованого Верховного Суду України, а не чинного Верховного Суду, тоді як ЦПК України прямо передбачає у частині четвертій статті 263, що суди мають враховувати саме висновки Верховного Суду. У свою чергу Верховний Суд послідовно наголошує, що обов`язковим для врахування є виключно практика Верховного Суду, а не колишнього Верховного Суду України. Зокрема, така позиція викладена в постанові від 21 лютого 2022 року у справі № 572/50/21.

Таким чином, посилання суду першої інстанції на ухвалу Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 року у справі № 6-10006кс02, порушує вимоги ч. 4 ст. 263 ЦПК України та не відповідає сучасній судовій практиці Верховного Суду.

Посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 06 березня 2018 року у справі №?235/2284/17, є помилковим, оскільки зазначене рішення стосується інших правовідносин.

Зокрема, у згаданій справі Верховний Суд встановив, що особа була відсутня на роботі лише один день. Натомість у даній справі ОСОБА_1 був відсутній протягом 18 днів поспіль. Тобто, у справах - різний зміст правовідносин, різний обсяг порушення трудової дисципліни та відмінний суб`єктний склад.

Обов`язок переходу медичних установ на електронні листки непрацездатності виник з 01.10.2021 року, тому за наявності підстав ТОВ «Інститут проблем терапії» був зобов`язаний відкрити лікарняний та видати паперовий листок непрацездатності в день звернення ОСОБА_1 до медичного закладу, тобто 20 вересня 2021 року. Відповідно до пункту 8 наказу МОЗ від 01.06.2021 № 1066 винятком, коли листок тимчасової непрацездатності працівника може не оформлюватися, зокрема, продовження та закриття листків непрацездатності, що були видані особам до 01 жовтня 2021 року.

Враховуючи, що листок непрацездатності ТОВ «Інститут проблем терапії» мало видати до 01.10.2021 р., то згідно із вказаною нормою в медичної установи було право продовжити та закрити листок непрацездатності ОСОБА_1 після 01.10.2021 р.

Оскільки позивач хворів з 20.09.2021, то ТОВ «Інститут проблем терапії» мало право видати паперовий листок непрацездатності, однак з незрозумілих причин цього не було зроблено, а видано довідку невстановленого зразка. Отже, наявні обґрунтовані підозри вважати, що зазначена довідка була сформована «заднім числом», що заборонено законодавством.

Позивач був ознайомлений з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, згідно з п. 5.3. яких при відсутності на робочому місці з причини хвороби працівник зобов`язаний у перший же день сповістити про це свого безпосереднього керівника. Листок тимчасової непрацездатності, завізований керівником (або відповідальною особою) надається працівником начальнику відділу кадрів у перший робочий день після хвороби. У випадку тривалої хвороби листки непрацездатності надаються по мірі їхнього закриття лікувальною установою. Отже, лист-відповідь ТОВ «Інститут проблем терапії» від 22.11.2021 р. б/н є необґрунтованим та не спростовує обов`язку видачі ОСОБА_1 листка непрацездатності у період його звернення до медичної установи, у разі наявності для цього умов.

Суд першої інстанції не надав оцінку копії наказу АТ «ДПЗКУ» від 27 лютого 2018 року № 87 «Про затвердження Правил внутрішнього трудового розпорядку» (оригінал знаходиться у відповідача); витягу з журналу з ознайомленням працівників із регламентуючими документами; копії актів «Про відсутність на роботі Романа Гайдара» у період з 20.09.2021 по 07.10.2021; листу Управління виконавчої дирекції ФССУ у м. Києві від 25.10.2021 р. № 7806-6, в якому зазначено, що лікарняний позивачу не відкривався; лист в.о. голови ППО АТ «ДПЗКУ» від 22.10.2021 р. № 152/ППО «Про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 згідно з п.4 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом без поважних причин».

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, стягнувши з відповідача на користь позивача 75 000 грн. морального відшкодування, оскільки моральні страждання позивача не доведені.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просив відмовити в її задоволенні, рішення суду - залишили без змін, оскільки висновки Верховного Суду мають обов`язкове значення при новому розгляді справи.

Позиція відповідача про те, що роботодавець позбавлений можливості нарахувати лікарняні виплати без листка непрацездатності носить інформаційний характер, адже жодним чином не впливає на оцінку поважності причин перебування поза робочим місцем; характер діяння особи та його оцінку як дисциплінарного проступку; наявність підстав для застосування до працівника, який обіймає адміністративну посаду на державному підприємстві, найсуворішого дисциплінарного стягнення, а саме звільнення, - саме тому висновок про неможливість виплатити лікарняні виплати як підстава для відмови у задоволенні позову є хибним.

Відповідач у своїх правових позиціях суперечить сам собі, зокрема, в частині доводів про відкриття листка непрацездатності, цитуючи положення п.2.5. Інструкції № 455, в якому зазначено, що листок непрацездатності видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі, адже в такому випадку листок непрацездатності видається в останній день перебування в медичній установі. Таким чином, відповідач зазначає, що листок непрацездатності мав відкритись в перший день (день звернення пацієнта), однак щодо виключення (стаціонарного лікування), яке сам же і цитує не зазначає нічого. Таким чином, дана позиція є не необґрунтованою та невмотивованою і такою що суперечить сама собі.

В той же момент відповідач зазначає про те, що ТОВ «Інститут проблем терапії» мало видати листок непрацездатності до 01.10.2021 року (до дати, коли дозволялась видача листків непрацездатності в паперовій формі), а після вказаної дати мало право продовжити такий листок і закрити його в паперовому форматі. Натомість, той факт, що лікарняний був закритий 07.10.2021 року й ураховуючи, що ОСОБА_1 перебував на денному стаціонарі, такий листок вже не міг відкритись в паперовому форматі через законодавчу заборону. Це обумовлено тим, що заклад охорони здоров`я не мав заводити листок непрацездатності, адже пацієнт перебував на денному стаціонарі; зазначаючи про те, що довідка видана невстановленого зразка, відповідачем не надано посилань на приписи чинного законодавства України, які встановлюють зразок довідки, що видається на підтвердження проходження лікування, що є проявом концепції негативного доказу; з незрозумілих для сторони позивача підстав представник відповідача як в процесуальних документах, так й під час судових засідань оперує поняттями «фальсифікація», «підроблення», «заднім числом», однак, жодних доводів чи доказів, окрім даних безпідставних слів, перед судом не представив.

В судовому засіданні представник відповідача АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» - Кисіль А.В. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити з викладених у ній підстав.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 заперечив проти доводів і вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача і відповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що 08 жовтня 2021 року ОСОБА_1 з`явився на роботу та на підтвердження поважності причин відсутності на роботі надав довідку ТОВ «Інститут проблем терапії» про перебування на лікуванні у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року.

Також, 22.10.2021 надав письмові пояснення відповідачу, що в період з 20.09.2021 по 07.10.2021 знаходився на лікуванні в медичному центрі. Довідка про його лікування була передана до Департаменту управління персоналом.

Не врахувавши поважності причин відсутності ОСОБА_1 на роботі, відповідачем винесено наказ № 1039-к від 22.10.2021, яким ОСОБА_1 22.10.2021 звільнено з посади заступника директора департаменту торгівельної діяльності за прогул з 20.09.2021 по 07.10.2021 без поважних причин, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає фактичним обставинам, нормам матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що сторони перебували в трудових відносинах з 15 лютого 2021 року по 22 жовтня 2021 року, позивач обіймав посаду заступника директора Департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», що підтверджується записами в трудовій книжці (т. 1 а.с. 18, 19) та наказом АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 22.10.2021 № 1039-к «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 » (т. 1 а.с. 20, 99).

У період з 20 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року позивач перебував на лікуванні у ТОВ «Інститут проблем терапії» з діагнозами ерозивний гастрит, хронічний панкреатит у стадії загострення, подагричний артрит. Позивачу рекомендовано продовжити лікування в амбулаторних умовах. Зазначена обставина підтверджується довідкою ТОВ «Інститут проблем терапії» (т. 1 а.с. 14, 100) та листом Товариства від 22.11.2021 (т. 1 а.с. 16).

ТОВ «Інститут проблем терапії» отримало ліцензію на провадження медичної практики з 23 серпня 2012 року на підставі рішення Міністерства охорони здоров`я України від 23.08.2012 № 35, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією ліцензії серії АД № 064333 (т. 1 а.с. 17).

З 20 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року працівниками АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» заступником начальника Управління персоналу - начальником відділу кадрів Віктором Задорожнюком, начальником відділу супроводу діяльності Департаменту торгівельної діяльності Іриною Костерєвою, начальником відділу технічного захисту та охорони Центрального офісу Департаменту безпеки та охорони Михайлом Кисілем, начальником Управління персоналу Юлією Сальніковою та іншими посадовими особами підприємства складено акти, якими засвідчено відсутність позивача на роботі протягом всього робочого дня з 09:00 год. до 18:00 год. (т. 1 а.с. 102, 115).

22 жовтня 2021 року позивач ОСОБА_1 надав пояснення, згідно з якими в період з 20 вересня по 07 жовтня 2021 року перебував на лікуванні в медичному центрі, довідку про перебування на лікуванні передав до Департаменту управління персоналом (т. 1 а.с. 101).

22 жовтня 2021 року адміністрація АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» звернулася до первинної профспілкової організації АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з поданням про надання згоди на звільнення у зв`язку з прогулом без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України заступника директора Департаменту торгівельної діяльності ОСОБА_1 .

В запиті зазначено, що в період з 20 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі. Свого безпосереднього керівника ОСОБА_5 він повідомив, що перебував на лікарняному впродовж зазначеного періоду, проте після виходу на роботу на підтвердження поважності причин своєї відсутності відмовився надати листок непрацездатності, натомість надав до відділу кадрів довідку невстановленого зразка. При перевірці реєстру листків непрацездатності було встановлено, що відповідний запис про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 за відповідний період у реєстрі відсутній, тоді як лише листок непрацездатності встановленого зразка може слугувати підтвердженням тимчасової непрацездатності відповідно до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 № 455 (т. 1 а.с. 116).

Листом від 22.10.2021 № 152/ППО на лист АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» профспілка повідомила відповідача, що за результатами розгляду подання Товариства одноголосно ухвалено рішення про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом без поважних причин (т. 1 а.с. 117).

Наказом АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 22.10.2021 № 1039-к позивача звільнено із займаної посади відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України з 22 жовтня 2021 року за прогул в період з 20 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року без поважних причин (т. 1 а.с. 20, 99).

За змістом спірного наказу підставою звільнення слугували акти про відсутність працівника ОСОБА_1 на роботі, що були складені в період з 20 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року, пояснення заступника директора Департаменту торгівельної діяльності ОСОБА_1 від 22.10.2021, лист АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 22.10.2021 № 130-1-19/3993, лист виконуючого обов`язків первинної профспілкової організації АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 22.10.2021 № 152/ППО «Про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом без поважних причин» (т. 1 а.с. 20, 99).

З листа ТОВ «Інститут проблем терапії» від 22.11.2021 вбачається, що у період звернення ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я Товариство не видавало листи непрацездатності, а набуло право на їх видачу з 01 жовтня 2021 року; електронний підпис для видачі листа непрацездатності лікар ОСОБА_6 отримала 11 листопада 2021 року, у зв`язку з чим на період лікування ОСОБА_1 було видано довідку про перебування на лікуванні (т. 1 а.с. 16).

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовується власником до працівника за порушення трудової дисципліни.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, що проявилися в порушенні, зокрема, Правил внутрішнього трудового розпорядку, посадових інструкцій, прогул.

Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того, аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності.

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2025 року у справі № 398/3043/23 (провадження № 61-11855св25).

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18) зазначено, що прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. При цьому судам необхідно також враховувати, що працівник має підпорядковане становище перед роботодавцем, а тому потребує підвищеного захисту від неправомірних дій роботодавця.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акту, тому він подається у довільній, простій письмовій формі та підписується не менше ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано відсутність працівника на роботі. Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково вказується не тільки дата, а й конкретний час відсутності працівника. Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана.

Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

У постанові Верховного Суду від 12.01.2026 у справі № 712/10356/24 зазначено, що «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.»

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач не довів, що з 20 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин, зважаючи на те, що позивач надав відповідачу пояснення з приводу його відсутності на роботі протягом зазначеного періоду та довідку із закладу охорони здоров`я, згідно з якою протягом вказаного періоду він перебував на лікуванні в закладі охорони здоров`я.

Як встановлено з матеріалів справи, під час розгляду справи судом неодноразово з`ясовувались підстави видачі Медичним центром «Інститут проблем терапії» ОСОБА_1 саме медичної довідки, а не листка непрацездатності.

Так, відповідно до вказаної довідки, ОСОБА_1 , 1985 р.н., перебував у медичному центрі «Інститут проблем терапії» з 20.09.2021 року по 07.10.2021 року з діагнозом: ерозивний гастрит, хронічний панкреатит в стадії загострення, подагричний артрит. Рекомендовано продовжити лікування в амбулаторних умовах ( а.с. 14, т. 1).

З листа ТОВ «Інститут проблем терапії» від 22.11.2021 вбачається, що у період звернення ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я Товариство не видавало листи непрацездатності, а набуло право на їх видачу з 01 жовтня 2021 року ( а.с. 16, т. 1).

У відповіді від 09.09.2022 року на адвокатський запит адвоката Нестерової О.В. головний лікар ТОВ «Інститут проблем терапії» ОСОБА_6 також повідомила, що з викладених підстав пацієнту ОСОБА_1 була видана довідка про його перебування на лікуванні в медичному центрі з 20.09.2021 року по 07.10.2021 року на денному стаціонарі. Отримання ОСОБА_1 лікування за діагнозом «ерозивний гастрит, хронічний панкреатит у стадії загострення, подагричний артрит» у період з 20.09.2021 року по 07.10.2021 року унеможливлює виконання ним трудових обов`язків ( а.с. 204, зворот, т. 1).

У листі від 26.09.2022 року на адвокатський запит адвоката Нестерової О.В. головний лікар ТОВ «Інститут проблем терапії» ОСОБА_6 повідомила, що у пацієнта ОСОБА_1 під час звернення 20.09.2021 року були наявні наступні симптоми: нудота, блювота, пекучий біль у шлунку та лівому боці, діарея, температура 38,3 С, що підвищується після збивання протягом п`яти годин поспіль, інтоксикація, тромбоз вен, звуження жовчної протоки. Зазначені симптоми були виявлені 20.09.2021 року та зберігалися в інтенсивній стадії до чергового повторного огляду 01.10.2021 року. При черговому повторному огляді 04.10.2021 року симптоми почали втрачати інтенсивність, зокрема, вдалося зняти інтоксикацію та стабілізувати температуру, інші симптоми у меншій інтенсивності залишались вираженими. Зазначений стан ОСОБА_1 призвів до тимчасової втрати ним працездатності у період з 20.09.2021 року по 07.10.2021 року. ОСОБА_1 приймав лікування в ТОВ «Інститут проблем терапії» в межах денного стаціонару тривалістю з 20.09.2021 року по 07.10.2021 року щоденно з 9-00 до 17-00 год. ( а.с. 2, т. 2)

ТОВ «Інститут проблем терапії» не здійснювало оформлення листків непрацездатності до листопада 2021 року через відсутність у товариства бланків суворої звітності, а саме - листків тимчасової непрацездатності, та відсутності у товариства ліцензії на здійснення експертизи тимчасової непрацездатності, у зв`язку з чим пацієнтам не роз`яснювалося лікарем про втрату ними непрацездатності та можливість оформлення листка непрацездатності. ТОВ «Інститут проблем терапії» набуло обов`язку оформлювати листки непрацездатності з 01.10.2021 року, проте технічна можливість оформлення листків непрацездатності ТОВ «Інститут проблем терапії» з`явилася 11.11.2021 року після оформлення відповідного цифрового підпису. ( а.с. 2, т. 2)

Аналогічна відповідь була надана на запит адвоката Кисіля А.В. ( а.с. 30, т. 2).

Як вбачається з відповіді від 25.02.2025 року головного лікаря ТОВ «Інститут проблем терапії» ОСОБА_6 на запит адвоката Ковінько Н.М., оскільки частина лікарських препаратів, які були призначені ОСОБА_1 з метою лікування визначеного діагнозу потребували лікарського втручання, то він у період з 20.09.2021 року по 07.10.2021 року знаходився у денному стаціонарі в приміщенні ТОВ «Інститут проблем терапії», де йому надавалась медична допомога. На підтвердження вказаних обставина надано виписку з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 ( а.с. 159-160, т. 3).

Надання профспілкою згоди на звільнення позивача апеляційний суд оцінює критично з таких підстав.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору, зокрема, з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності

У постанові Верховного Суду України від 22.10.2014 у справі № 163цс14 і постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 740/1702/17-ц викладено правовий висновок, згідно з яким суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Разом з тим, надаючи згоду на звільнення позивача, профспілка не навела жодних мотивів такої згоди, в тому числі не вказала на конкретні факти прогулу позивача, які були встановлені при розгляді подання роботодавця, та не пояснила у своєму листі від 22.10.2021 причини неврахування перебування позивача на лікуванні з 20 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 147 КЗпП України в редакції, чинній на момент прийняття спірного наказу, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень регламентовано статтею 149 КЗпП України, відповідно до якої до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Аналіз вищенаведених норм матеріального права дає підстави вважати, що звільнення є дисциплінарним стягненням, що застосовується за порушення трудової дисципліни.

Таким чином, положення п. 4 ст. 40 КЗпП України перебувають у системному зв`язку з главою Х КЗпП України «Трудова дисципліна», яка нормативно регламентує порядок накладення дисциплінарного стягнення, зокрема, у вигляді звільнення.

Вказане означає, з-поміж іншого, те, що перед оформленням звільнення працівника за п. 4 ст. 40 КЗпП України роботодавець зобов`язаний отримати від працівника пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного правопорушення та врахувати обставини, з огляду на які було порушено правила внутрішнього трудового розпорядку.

Разом з тим, встановлені фактичні обставини справи дають підстави вважати, що відповідач не виконав покладеного на нього обов`язку, оскільки основною причиною звільнення позивача слугувало ненадання листка тимчасової непрацездатності за період з 20 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року. Роботодавець не надав належної оцінки довідці із закладу охорони здоров`я, яку позивач надав одразу після виходу на роботу, а також пояснив причини відсутності на робочому місці з 20 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що факт тимчасової непрацездатності може підтверджуватися лише листком непрацездатності колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Відповідно до частин першої і пункту 1 частини другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами першою і другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У постановах Верховного Суду: від 07 липня 2020 року у справі № 580/1658/19 , від 20 вересня 2023 року у справі № 309/399/22, від 03 грудня 2025 року у справі № 761/40281/20 зазначено, що відсутність працівника на роботі за станом здоров`я може підтверджуватися не лише листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, випискою з медичної картки амбулаторного хворого, іншими доказами.

Що стосується не застосування місцевим судом положень Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян», затвердженої наказом МОЗ України № 455 від 13.11.2001 року, то апеляційний суд звертає увагу, що вказаний нормативно-правовий акт розроблено відповідно до статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності».

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у чинній редакції, листок непрацездатності - це документ, необхідний для призначення матеріального забезпечення за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Тоді як у даній справі предметом доказування є не підстави призначення матеріальної допомоги, а поважність причин відсутності на робочому місці позивача у період з 20.09.2021 року по 07.10.2021 року.

З наведених підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Доводи представника відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції помилково посилався на ухвалу Верховного Суду України від 31.10.2002 у справі № 6-10006кс02, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Скасовуючи рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року та передаючи дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2024 року зазначив, що:

«Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Відсутність працівника за станом здоров`я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами. (Ухвала Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 року у справі № 6-10006кс02).

Матеріалами справи підтверджено та судами не спростовано факт звернення позивача за медичною допомогою до ТОВ «Інститут проблем терапії» та його перебування на лікуванні у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року в медичному центрі ТОВ «Інститут проблем терапії», про що він одразу повідомив представника відповідача. Після одужання позивач надав представнику відповідача медичну довідку, а також письмові пояснення щодо причин своєї відсутності на роботі у період із 20 вересня до 07 жовтня 2021 року.

У справі, яка переглядається, суди дійшли висновку, що тимчасова непрацездатність працівника підтверджується листком непрацездатності, проте наявність поважних причин неявки на роботі визнається у разі доведеної непрацездатності працівника, хоча вона і не була підтверджена листком непрацездатності. Подібний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18), від 01 квітня 2022 року у справі № 464/5703/17 (провадження № 61-15312св20), від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20 (провадження № 61-21194св21), посилання на які міститься у касаційній скарзі.

З огляду на наведене суди дійшли передчасного висновку про відсутність позивача у період із 20 вересня до 07 жовтня 2021 року на робочому місці без поважних причин, обмежившись висновком про те, що єдиним доказом поважності причин відсутності позивача на роботі може бути тільки лист непрацездатності, який позивач не надав.»

Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Крім того, посилання на ухвалу Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 у справі № 6-10006кс02, в якій висловлено висновок про те, що відсутність працівника за станом здоров`я може підтверджуватись не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показами свідків, іншими доказами, містять і інші постанови Верховного Суду, зокрема, постанова від 01 квітня 2022 року у справі № 464/5703/17.

За вищенаведених обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що звільнення позивача відбулося з порушенням законодавства про працю, у зв`язку з чим місцевий суд дійшов правильного висновку про визнання наказу АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 22.10.2021 № 1039-к незаконним та його скасування і про поновлення позивача на посаді заступника директора Департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги в частині неправильного зазначення місцевим судом дати поновлення на роботі колегія вважає обґрунтованими.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний наказ про звільнення позивача прийнято 22 жовтня 2021 року, днем звільнення визначено 22 жовтня 2021 року, який одночасно є останнім днем роботи.

За змістом ст. 235 КЗпП України у разі незаконного звільнення працівник повинен бути поновлений на попередній роботі з дня звільнення.

Відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту України № 58 від 29.07.1993 року, днем звільнення вважається останній день роботи.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 був звільнений 22 жовтня 2021 року, то поновленню на роботі він підлягає з 23 жовтня 2021 року.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення дати поновлення на роботі, а саме з 23 жовтня 2021 року.

Крім цього, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що розмір морального відшкодування на суму 75 000 грн. є надмірним.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (постанова Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 127/937/17).

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 23 грудня 2025 року у справі № 356/48/22, «визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.»

Звертаючись до суду з даним позовом 22 листопада 2021 року, ОСОБА_1 позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди обґрунтовував тим, що неправомірні дії відповідача призвели до душевних хвилювань позивача, який фактично безпідставно та раптово втратив джерело доходу для забезпечення своєї родини. Позивач, розраховуючи на те, що буде отримувати заробітну плату, планував відпустку зі своєю родиною на період новорічних свят, однак ці плани були відмінені, що безспірно понесло негативний вплив на позивача та його родину. Крім того, оскільки звільнення відбулось із підстав, що створюють негативне враження на роботодавців, ОСОБА_1 до цього часу не може найти роботу, гідну його професійним навичкам та рівню заробітної плати, що в свою чергу призвело до тривог щодо матеріального забезпечення сім`ї позивача.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції, з врахуванням всіх фактичних обставин справи, вбачав за можливе задовольнити вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 75 000 грн.

Разом з тим, судом першої інстанції у цій частині належним чином не було перевірено доводи позивача, не обґрунтовано розмір відшкодування моральної шкоди у вказаній сумі та не враховано, що на підтвердження визначеного позивачем розміру заподіяної шкоди він не надав доказів, тоді як стягнення такого відшкодування не повинно призводити до безпідставного збагачення.

Отже, у цій частині колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача щодо значно завищеного розміру відшкодування моральної шкоди, та врахувавши заперечення відповідача, конкретні обставини у справі, встановлення факту порушення конституційного права позивача на працю, обставини незаконного звільнення, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, враховуючи глибину, характер та тривалість душевних страждань позивача, їх тривалості та тяжкості, вимушених змін у його житті, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову у цій частині та визначення розміру відшкодування у сумі 10 000 грн., що буде достатнім і не призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок коштів державного підприємства.

Крім того, перевіряючи доводи апеляційної скарги у цій частині, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до даних трудової книжки позивача, 27 листопада 2021 року позивач був працевлаштований, його було зараховано на посаду директора ТОВ «Агро Кон-Корд 2018», на підставі наказу №3-к від 27.11.2021 року.

Враховуючи викладене, у цій частині судове рішення підлягає зміні шляхом зменшення розміру відшкодування моральної шкоди із 75 000 грн до 10 000 грн.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді рішення суду, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 липня 2025 року - зміні в частині дати поновлення позивача на роботі з 22 жовтня 2021 року на 23 жовтня 2023 року і розміру морального відшкодування, стягнутого з відповідача на його користь, із 75 000 грн. до 10 000 грн. В іншій частині рішення місцевого суду слід залишити без змін, як законне та обґрунтоване, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», яка подана представником Кисілем Андрієм Вікторовичем, - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 липня 2025 року - змінити в частині дати, з якої ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді заступника директора департаменту торгівельної діяльності Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», а саме - з 23 жовтня 2021 року.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 липня 2025 року - змінити в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 , з 75 000 гривень до 10 000 гривень.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 липня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 26 червня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.