Постанова від 25 червня 2026 р. у справі №750/14955/25 — Чернігівський апеляційний суд

Суд: Чернігівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 25 червня 2026 р.

Справа: №750/14955/25

Суддя: Шитченко Н. В.

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 червня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/14955/25

Головуючий у першій інстанції – Косенко О. Д.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/949/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої - судді Шитченко Н.В.,

суддів Висоцької Н.В., Луговця О.А.,

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Європейська агенція з повернення боргів»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 січня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 38388-02/2024 року у розмірі 59 625 грн, з яких: 15 000 грн заборгованість за основною сумою боргу, 44 625 грн заборгованість за відсотками, а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 лютого 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 38388-02/2024, підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора. 20 червня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 20062024, за яким ТОВ «Аванс Кредит» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» право грошової вимоги, в тому числі і за договором № 38388-02/2024 від 23 лютого 2024 року. Відповідно до реєстру боржників від 20 червня 2024 року до договору факторингу № 20062024 від того ж числа ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 у сумі 59 625 грн, з яких: 15 000 грн заборгованості за основною сумою боргу; 44 625 грн заборгованості за відсотками. Після відступлення права грошової вимоги позивач не здійснював нарахування додаткових штрафних санкцій. Відповідач має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 38388-02/2024 у розмірі 59 625 грн, яку позивач просив стягнути на свою користь.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 січня 2026 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором № 38388-02/2024 від 23 лютого 2024 року у розмірі 59 625 грн, а також 3 028 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з істотним порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» відмовити повністю. У разі якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про неможливість ухвалення нового рішення, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позов без розгляду на підставі п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. Визнати дії позивача щодо повторного звернення з тотожним позовом зловживанням процесуальними правами відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК України. Застосувати до товариства захід процесуального примусу у вигляді штрафу відповідно до ч. 2 ст. 148 ЦПК України у зв`язку із зловживанням процесуальними правами.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що районним судом розглянуто справу по суті без вирішення поданого відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України у зв`язку з тим, що між тими самими сторонами вже розглядалась цивільна справа № 750/3949/25 про стягнення заборгованості за тим самим кредитним договором № 38388-02/2024 року. Крім того, районним судом не надано правової оцінки тому, що ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 вересня 2025 року у справі № 750/3949/25 попередній позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» залишено без розгляду у зв`язку з ненаданням доказів існування зобов`язання та переходу права вимоги, і позивач, не усунувши вказані недоліки, повторно звернувся з тотожними вимогами та послався на ті самі документи, які раніше судом визнано недостатніми.

ОСОБА_1 вважає порушеним право на захист у зв`язку з тим, що районним судом не взято до уваги поданий ним відзив на позов, а також розглянуто клопотання про витребування банківської інформації без направлення копії ухвали відповідачу та без надання можливості подати заперечення.

Скаржник указує, що місцем його реєстрації є: АДРЕСА_1 , натомість в оскаржуваному рішенні зазначено іншу адресу – АДРЕСА_2 , що ставить під сумнів належність повідомлення та повноту з`ясування обставин справи. Водночас, в оскаржуваному рішенні відсутня правова оцінка поданих доказів поважності причин неявки до суду і заперечень на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 грудня 2025 року про витребування у АТ КБ «ПриватБанк» доказів.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі заперечує факт укладення договору шляхом використання одноразового ідентифікатора (sms-коду), погодження істотних умов та перерахування коштів. Вважає, що існування первісного зобов`язання за договором № 38388-02/2024 від 23 лютого 2024 року не доведено, а отже, похідне право вимоги у позивача не могло виникнути.

Звертає увагу суду на те, що у мотивувальній частині рішення зазначено про укладення 23 лютого 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та відповідачем «кредитного договору № 38388-02/2025», проте предметом позову є «кредитний договір № 38388-02/2024», що підтверджено самим тестом правочину, і, на думку скаржника, не являється технічною опискою, а свідчить про правову невизначеність щодо підстав виникнення зобов`язання та унеможливлює перевірку його законності та обгрунтованості.

Скаржник наголошує на тому, що виазначена у договорі процентна ставка у розмірі 2,5% в день, що становить понад 912% річних, є очевидно несправедливою, оскільки призводить до істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін, сума нарахованих процентів (44 625 грн) майже втричі перевищує суму отриманого кредиту (15 000 грн), що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим у ст. 3 ЦК України, а також положенням ч. 1 ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, за положеннями ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (редакція Закону № 3498-IX) максимальну денну процентну ставку обмежено.

Позивачем відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити частково, а рішення суду змінити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ», суд першої інстанції виходив з того, що належними і допустимими доказами підтверджено наявність у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 38388-02/2024 від 23 лютого 2024 року у сумі 59 625 грн.

З таким висновком суду першої інстанції повністю не погоджується апеляційний суд.

У справі встановлено, 23 лютого 2024 року між ТОВ «Аванс кредит» (товариство) та ОСОБА_1 укладено договір надання фінансового кредиту № 38388-02/2024. Договір підписано відповідачем в електронній формі шляхом накладення електронного підпису W5849 (а.с. 5-9).

Відповідно до п. 1.1. договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 15 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Тип кредиту: кредит. Мета отримання кредиту: на власні потреби клієнта. Кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 23 лютого 2024 року. Наданий кредит клієнт зобов`язаний погасити в останній день строку кредитування. Дата погашення кредиту 21 червня 2024 року (п. 1.2. договору).

Пунктом 1.4. договору за користування кредитом товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована.

Процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного у п. 1.2. договору (п.п. 1.4.1. договору).

Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується Графік платежів), що є додатком № 1 до цього договору (п. 1.5. договору).

Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № 5168-74хх-хххх-1812 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту за вказаними реквізитами (п. 1.6 договору).

Згідно з п. 3.1. за користування кредитом товариством нараховуються виключно проценти. Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюються згідно з графіком платежів, який є невід`ємною частиною договору. Порядок нарахування платежів за прострочення клієнтом виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за цим договором передбачено в п. 5.3 договору.

Відповідно до п. 3.2. договору сума кредиту, проценти за користування кредитом, нараховані штраф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок товариства у строк, встановлений договором.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що нарахування процентів за цим договором здійснюється в межах строку кредитування, зазначеного в п. 1.2. договору, починаючи з дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на рахунок, вказаний клієнтом). При цьому проценти за користування кредитом нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом станом на початок кожного календарного дня.

ОСОБА_1 електронним підписом W5849 підписав заявку-анкету клієнта на отримання фінансового кредиту, інформаційне повідомлення споживача, Графік платежів, який є додатком № 1 до договору про надання фінансового кредиту № 38388-02/2024, та Паспорт споживчого кредиту (а.с. 9 зворот - 14).

Зміст листа сервісу онлайн платежів iPay.ua від 27 лютого 2025 року № 3466_250227134835 свідчить про те, що 23 лютого 2024 року о 00:50:02 здійснено зарахування на суму 15 000 грн, маска карти НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 347151600 (а.с. 15).

За інформацією АТ КБ «ПриватБанк» від 24 грудня 2025 року, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту НОМЕР_1 , на яку 23 лютого 2024 року зараховано кошти на суму 15 000 грн, що підтверджено випискою по рахунку за період з 23 лютого 2024 року по 23 березня 2024 року (а.с. 94-97).

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим ТОВ «Аванс Кредит», станом на 20 червня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 за договором № 38388-02/2024 від 23 лютого 2024 року складає 59 625 грн, з яких: 15 000 грн заборгованість за основною сумою боргу, 44 625 грн заборгованість за відсотками (а.с. 16).

20 червня 2024 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» (далі фактор) та ТОВ «Аванс Кредит» (далі клієнт) укладено договір факторингу № 20062024, за яким фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку №1 та є невід`ємною частиною договору (п. 1.1. договору) (а.с. 18-22).

Відповідно до п. 1.2. договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору. В день, коли здійснюється перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованість до боржників, клієнт зобов`язаний передати факторові інформацію згідно реєстру боржників в електронному вигляді за формою, наведеною в додатку № 4 до цього договору, на підставі акту прийому-передачі інформації згідно реєстру боржників в електронному вигляді (додаток № 5).

Пунктом 9.8. договору передбачено, що до договору додаються наступні додатки, що складають його невід`ємну частину: додаток № 1 форма реєстру боржників; додаток № 2 форма акту прийому-передачі реєстру боржників; додаток № 3 форма акту прийому передачі документації; додаток № 4 форма надання інформації з реєстру боржників в електронному вигляді; додаток № 5 форма акту прийому-передачі інформації згідно реєстру боржників в електронному вигляді.

20 червня 2024 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Аванс Кредит» укладено акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 20062024 від того ж числа, за яким клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників 6549, після чого, ураховуючи пункт 1.2. договору факторингу № 20062024 від 20 червня 2024 року, від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей. Реєстр боржників передано в повному об`ємі відповідно до умов договору факторингу № 20062024 від 20 червня 2024 року, будь-яких зауважень до зазначеного реєстру немає (а.с. 23).

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 20 червня 2024 року до договору факторингу № 20062024 від того ж числа ОСОБА_1 зазначено боржником за кредитним договором № 38388-02/2024, загальна сума заборгованості 59 625 грн, з яких: 15 000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 44 625 грн сума заборгованості за відсотками (а.с. 24).

Копією платіжної інструкції № 21517 від 26 червня 2024 року підтверджується, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» сплатило ТОВ «Аванс Кредит» 4 377 213,14 грн за відступлення права вимоги згідно з договором факторингу № 20062024 від 20 червня 2024 року (а.с. 25).

Згідно зі ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення ЗУ «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджено, що 23 лютого 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 38388-02/2024, який підписано позичальником відповідно до вимог ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», а саме: за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилався на особистий телефонний номер відповідача. На спростування вказаних обставин ОСОБА_1 доказів не подано.

Договір та Заявка-анкета Клієнта на підписання фінансового кредиту містять детальну інформацію щодо особи ОСОБА_1 , зокрема РНОКПП, номер та серію паспорта, дату його видачі, адресу реєстрації, адресу проживання, номер мобільного телефону заявника та контактної особи, номер банківського рахунку, адресу електронної пошти. Відповідач засвідчив, що всі його персональні дані є правильно викладеними та достовірними та надав згоду товариству на наступне використання цих даних. Зазначене підтверджує доводи позивача про авторизацію відповідача а сайті ТОВ «Аванс Кредит» з метою отримання кредитних коштів.

Ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в ході апеляційного розгляду ОСОБА_1 не надав пояснень, яким чином повна інформація про нього потрапила спочатку до ТОВ «Аванс Кредит», а згодом – до позивача. Матеріали справи не містять даних щодо звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів з приводу неправомірного використання третіми особами його персональних даних. Вказане, на думку колегії суддів, свідчить саме про волевиявлення відповідача щодо встановлення кредитних правовідносин з ТОВ «Аванс Кредит».

Умовами договору передбачено, що підписання правочину здійснюється після отримання вхідного дзвінка на номер телефону та введенням одноразового ідентифікатору або СМС-повідомлення із наступним введенням одноразового ідентифікатора. Будучи володільцем телефонного номеру, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості надати суду роздруківку телефонних дзвінків/смс-повідомлень за 23 лютого 2024 року, які б підтверджували відсутність його комунікації з ТОВ «Аванс Кредит» цього дня. Саме по собі заперечення відповідача щодо укладення кредитного договору за наявності інших доказів, які спростовують ці твердження, і за браком доказів зворотнього, не доводять його позицію про відсутність кредитних зобов`язань.

Заперечуючи проти позову, скаржник посилався на відсутність доказів перерахування кредитором грошових коштів на виконання умов договору.

Водночас суд виходить з того, що у п. 1.6 договору № 38388-02/2024 від 23 лютого 2024 року сторони погодили, що кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта, включаючи використання реквізитів платіжної картки № 5168-74хх-хххх-1812, протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту.

За інформацією сервісу онлайн платежів iPay.ua ТОВ «Універсальні платіжні рішення» 23 лютого 2024 року успішно перераховано кошти в сумі 15 000 грн на платіжну картку НОМЕР_1 , транзакція в системі iPay.ua 347151600.

АТ КБ «ПриватБанк» у листі від 24 грудня 2025 року повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту НОМЕР_1 , на яку 23 лютого 2024 року зараховано кошти на суму 15 000 грн, на підтвердження чого банком надано виписку по рахунку за період з 23 лютого 2024 року по 23 березня 2024 року.

Відповідач, заперечуючи проти надходження кредитних коштів, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, належних письмових доказів на підтвердження відсутності у нього банківської картки з номером НОМЕР_1 або неперерахування на цю картку/відповідний банківський рахунок у спірний період суми за кредитом не надав, хоча не був позбавлений можливості надати суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх заперечень, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до них.

Колегія суддів вважає, що, указуючи на відсутність у справі доказів перерахування йому кредитних коштів, скаржник застосовує концепцію «негативного доказу» при вирішенні цього спору (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13). Тобто, заперечуючи перерахування кредитних коштів, ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження цих доводів. Позивачем надано наявні у товариства докази перерахування коштів у сумі 15 000 грн на платіжну картку НОМЕР_1 , які у належний спосіб ОСОБА_1 не спростовано. Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Отже, відповідач, висловлюючи заперечення проти певних обставин та не надаючи доказів, які підтверджують ці доводи, не може перекладати на позивача обов`язок їх доведення.

Апеляційний суд вважає безпідставними також доводи скаржника про недоведеність позивачем права вимоги за договором факторингу.

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» надано належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором № 38388-02/2024 від 23 лютого 2024 року до ОСОБА_1 , а саме:

- договір факторингу № 20062024 від 20 червня 2024 року, укладений ТОВ «ФК «ЄАПБ» з первісним кредитором ТОВ «Аванс Кредит»;

- акт прийому передачі реєстру боржників за договором факторингу № 20062024 від 20 червня 2024 року;

- витяг з реєстру боржників до договору факторингу № 20062024 від 20 червня 2024 року;

- копію платіжної інструкції № 21517 від 26 червня 2024 року про те, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» сплатило ТОВ «Аванс Кредит» 4 377 213,14 грн за відступлення прав вимоги згідно з договором факторингу № 20062024 від 20 червня 2024 року.

Отже, ТОВ «ФК «ЄАПБ», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 38388-02/2024 від 23 лютого 2024 року.

Твердження ОСОБА_1 про те, що районним судом розглянуто справу по суті без вирішення його клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, спростовуються матеріалами справи. Зокрема 22 січня 2026 року ОСОБА_1 скерував районному суду клопотання про залишення позову без розгляду (а.с. 99-100). Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова, постановленою без оформлення окремого документа, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заявленого клопотання, що підтверджено протоколом судового засідання від 22 січня 2026 року (а.с. 108).

Матеріалами справи підтверджуються доводи скаржника про те, що місцем його реєстрації є АДРЕСА_1 , натомість в оскаржуваному рішенні зазначено іншу адресу – АДРЕСА_2 . Водночас зазначене не призвело до неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи з наступних підстав.

За відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Чернігівській області з 06 березня 2023 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 115).

Матеріалами справи засвідчено, що районний суд скеровував ОСОБА_1 судову кореспонденцію, а саме: копію ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження від 05 листопада 2025 року, копію ухвали про витребування інформації від 11 грудня 2025 року, а також повістки про виклик до суду на 11 грудня 2025 року о 09:30, на 22 січня 2026 року о 08:30 за адресою місця його реєстрації: АДРЕСА_1 (а.с. 46, 48, 72, 74). Зазначену судову кореспонденцію та повістки про виклик до суду ОСОБА_1 отримував особисто, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 76, 107).

Апеляційний суд виходить з того, що помилково зазначена у резолютивній частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 січня 2026 року адреса відповідача АДРЕСА_2 , замість правильної – АДРЕСА_1 являється опискою і учасники справи не позбавлені права звернутися до районного суду з вимогою про її виправлення, як це передбачено ст. 269 ЦПК України.

Не знайшли підтвердження доводи ОСОБА_1 про те, що судом розглянуто клопотання ТОВ «ФК «ЄАПБ» про витребування банківської інформації без направлення копії ухвали відповідачу та без надання можливості подати заперечення з цього приводу. Разом з позовом ТОВ «ФК «ЄАПБ» подало клопотання про витребування доказів (а.с. 37-38). Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, запропоновано відповідачу протягом 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву (а.с. 46). Копію ухвали від 05 листопада 2025 року разом з копією позовної заяви з доданими документами ОСОБА_1 отримав особисто 17 листопада 2025 року, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 76). Отже, отримавши позовну заяву з додатками, відповідач був обізнаний про зміст клопотання позивача про витребування доказів та мав можливість висловити свої міркування чи заперечення стосовно його суті.

Посилання ОСОБА_1 на те що у мотивувальній частині оскаржуваного рішення безпідставно зазначено про укладення ним 23 лютого 2024 року кредитного договору № 38388-02/2025, хоча предметом позову є кредитний договір № 38388-02/2024 колегія суддів вважає такими, що не впливають на правильність вирішення спору, оскільки зазначене є опискою. Матеріалами справи однозначно підтверджено укладення між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 кредитного договору № 38388-02/2024. Учасники справи не позбавлені права звернутися до районного суду з вимогою про виправлення цієї описки, як це передбачено ст. 269 ЦПК України. Суд може також виправити її самостійно.

Відхиляються, як безпідставні, твердження скаржника про порушення його права на захист у зв`язку з тим, що районним судом не зважено на наданий ним відзив на позовну заяву. За змістом мотивувальної частини Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 січня 2026 року 01 грудня 2025 року відповідачем подано відзив на позов, копію якого в порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 178 ЦПК України не надіслано позивачу та не надано документу, що підтверджує таке надсилання, у зв`язку з чим судом першої інстанції обґрунтовано не враховано відзив при вирішенні спору. Водночас зазначене не позбавило ОСОБА_1 користуватися всіма правами, передбаченими ст. 43 ЦПК. Користуючись наданими процесуальними правами, відповідачем до суду першої інстанції подані: клопотання про зобов`язання позивача надати оригінали документів (а.с. 77-78), заперечення на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 грудня 2025 року (а.с. 82-84), клопотання про залишення позову без розгляду (а.с. 99-100).

Безпідставними є доводи скаржника про те, що районним судом залишено поза увагою наявність ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 вересня 2025 року, якою залишено тотожний позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» до відповідача без розгляду.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Водночас, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч. 3 ст. 44 ЦПК України).

За змістом п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК України зловживання процесуальними правами є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями шляхом подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав.

Матеріали витребуваної апеляційним судом справи № 750/3949/25 свідчать про те, що ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 вересня 2025 року, яка набрала законної сили, позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду на підставі ч. 10 ст. 84, п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. Роз`яснено, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» після усунення умов, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Отже, залишення позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» без розгляду не позбавило товариство права звернутися до суду повторно, що відображено в ухвалі, на яку посилається скаржник.

Таким чином, звернення ТОВ «ФК «ЄАПБ» з цим позовом колегія суддів не може розцінити як зловживання сторони процесуальними правами. Виходячи з наведеного, не підлягає задоволенню клопотання ОСОБА_1 про визнання дій позивача щодо повторного звернення до нього з цим позовом зловживанням процесуальними правами та застосування процесуального примусу у виді штрафу.

Оцінюючи доводи відповідача про стягнення з нього заборгованості за відсотками без урахування положень ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», колегія суддів зважає на таке.

22 листопада 2023 року прийнято ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Цим законом доповнено ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%.

Наданий первісним кредитором розрахунок заборгованості свідчить про те, що відсотки нараховувались у період з 23 лютого 2024 по 23 березня 2024 року із розрахунку процентної ставки 1,80% в день, а у період з 24 березня 2024 року по 20 червня 2024 року – 2,50% в день.

Договір про надання фінансового кредиту № 38388-02/2024 укладено 23 лютого 2024 року, тобто після набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (24 грудня 2023 року), отже, станом на дату укладення договору кредитодавець міг застосовувати максимальний розмір денної процентної ставки, встановлений ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», лише 1%, тобто, у період з 23 лютого 2024 по 20 червня 2024 року кредитодавець безпідставно нараховував відповідачу відсотки за користування кредитом у розмірі, що перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, встановлений наведеною вище нормою закону.

Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку складений позивачем/відповідачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

Апеляційний суд, провівши власний розрахунок за договором про надання фінансового кредиту № 38388-02/2024 від 23 лютого 2024 року, виходить з того, що розмір заборгованості за відсотками становить 18 000 грн (15 000 х 1% х 120 днів = 33 000).

Отже, за договором № 38388-02/2024 від 23 лютого 2024 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість за основною сумою боргу у сумі 15 000 грн та за відсотками у сумі 18 000 грн, що загалом становить 33 000 грн.

Оскільки відповідно до викладених вище висновків первісним кредитором без належних правових підстав нараховано ОСОБА_1 відсотки у розмірі вищому, ніж визначено нормами ЗУ «Про споживче кредитування» (1%), суму заборгованості до стягнення з відповідача на користь позивача слід зменшити, виходячи з проведеного апеляційним судом розрахунку.

Таким чином, рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України слід змінити в частині визначеного судом першої інстанції до стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» розміру заборгованості, зменшивши його з 59 625 грн до 33 000 грн.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Звернувшись з позовом, ТОВ «ФК «ЄАПБ» сплатило 3 028 грн судового збору (а.с. 1). Ураховуючи те, що апеляційний суд змінює розмір стягнутої суми боргу за кредитним договором, задовольнивши позовні вимоги товариства на 55,34% (33 000 грн від заявлених вимог 59 625 грн), слід також змінити рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ», з 3 028 грн до 1 675,69 грн (3 028 грн х 55,34%).

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив 3 633,60 грн судового збору (а.с. 166). Оскільки апеляційну скаргу відповідача задоволено частково на 44,66%, відтак з ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 належить стягнути 1 622,76 грн (3 633,60 грн х 44,66%) у відшкодування сплаченого судового збору за апеляційний розгляд справи.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 січня 2026 року – змінити.

Зменшити визначений судом першої інстанції до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» розмір заборгованості за кредитним договором № 38388-02/2024 від 23 лютого 2024 року з 59 625 грн до 33 000 грн, а суму у відшкодування витрат по сплаті судового збору – з 3 028 грн до 1 675,69 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 1 622,76 грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуюча Н.В. Шитченко

Судді Н.В. Висоцька

О.А. Луговець

Оригінал: reyestr.court.gov.ua