Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №730/1520/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

24 червня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 730/1520/25

Головуючий у першій інстанції – Ріхтер В.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1453/26, №22-ц/4823/1452/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.

секретар судового засідання Зіньковець О.О.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Плисківська сільська рада Ніжинського району Чернігівської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шістнадцята київська державна нотаріальна контора

особа, яка подала апеляційні скарги, Шістнадцята київська державна нотаріальна контора

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників апеляційні скарги Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори на рішення та окрему ухвалу Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2026 року (суддя – Ріхтер В.В., місце ухвалення – м. Борзна, дата складання повного рішення та окремої ухвали – 15.04.2026) у справі за позовом ОСОБА_1 до Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, в якому просив визначити йому додатковий строк терміном в два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Єрківці Бориспільського району Київської області.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька ОСОБА_2 залишилося спадкове майно, до складу якого входять 2 земельні ділянки площами 2,6514га та 1,5293га на території Сиволозької сільської ради Борзнянського району Чернігівської області. 18 січня 2025 року позивач, його мати ОСОБА_3 та сестра ОСОБА_4 звернулись до Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори, де мати з сестрою подали заяви про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 , а позивач подав заяву про прийняття спадщини після батька. Однак, коли після спливу шести місяців після смерті батька позивач звернувся до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, виявилось, що його заява про прийняття спадщини в нотаріальній конторі відсутня та не зареєстрована. У зв`язку цим, державним нотаріусом М.Шапченко видано лист від 24.07.2025, яким позивача повідомлено, що він вважається таким, що пропустив строк на прийняття спадщини, а тому має право звернутись до суду для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. Позивач вважає, що зазначені технічні недоліки при реєстрації документів у нотаріуса стали поважною причиною пропуску ним строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено.

Крім того, окремою ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2026 року у цій справі встановлено порушення законодавства та недоліки в діяльності з боку Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори, у зв`язку з чим зобов`язано Міністерство юстиції України повідомити суд про результати виконання окремої ухвали у строк один місяць з моменту її отримання.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції Шістнадцята київська державна нотаріальна контора просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі з інших підстав.

Доводи апеляційної скарги відповідача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт вказує, що під час прийому у державного нотаріуса Шапченко М.І. 18.01.2025 дружина померлого ОСОБА_2 . ОСОБА_3 та його дочка ОСОБА_4 виявили бажання й подали заяви про відмову від спадщини, тоді як син спадкодавця ОСОБА_1 не мав при собі документа, що посвідчує його особу (паспорта), що в свою чергу унеможливлювало прийняття від нього будь якої заяви, зокрема й про прийняття спадщини. Тому спадкова справа до майна померлого ОСОБА_2 була заведена на підставі поданої дружиною ОСОБА_3 першою заяви про відмову від прийняття спадщини.

Звертає увагу, що якби ОСОБА_1 подавав 18.01.2025 заяву про прийняття спадщини, то спадкова справа була б заведена на підставі його заяви, а не заяви про відмову від прийняття спадщини, як завджи робиться в інших спадкових справах при поданні одночасно одним спадкоємцем заяви про прийняття спадщини, а іншим - заяви про відмову від прийняття спадщини.

Акцентує увагу, що надалі ОСОБА_1 прийшов до нотаріуса лише 24.07.2025, предявивши свій паспорт, і саме в цей день він вперше подав заяву про прийняття спадщини, яка і міститься в матеріалах спадкової справи, після чого йому було вручено лист із роз`ясненнням права на звернення до суду для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. Тому ОСОБА_1 пропустив шестимісячний строк виключно через власну бездіяльність, а не з вини нотаріальної контори, жодних порушень законодавства з боку якої під час реалізації позивачем свого права на прийняття спадщини не було, тоді як висновки місцевого суду зроблені без належного з`ясування всіх обставин справи та дослідження усіх наявних у справі доказів.

Апелянт також вказує на безпідставність посилань суду першої інстанції на запит №121/02-14 від 18.01.2025 до компетентних органів про надання витягу з Державного земельного кадастру та на пояснення свідків, оскільки зазначені докази достовірно не підтверджують того, що ОСОБА_1 18.01.2025 подавав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Одночасно посилається на безпідставність твердження місцевого суду про ненадання нотаріальною конторою витребуваної інформації, так як всі ухвали суду з цього приводу були виконані.

Крім того, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення в його діях нотаріального законодавства щодо невинесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, позаяк подання спадкоємцем заяви про прийняття чи відмови від спадщини не є нотаріальною дією, перелік яких визначений у ст. 34 Закону України «Про нотаріат», і ОСОБА_1 з відповідною вимогою до нотаріуса не звертався.

Скаржник підсумовує, що встановлені місцевим судом обставини про звернення позивача із заявою про прийняття спадщини саме 18.01.2025 є недоведеними належними доказами, а висновки суду щодо своєчасного прийняття позивачем спадщини та безвідповідального відношення уповноважених осіб нотаріальної контори до виконання своїх службових обов`язків такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

В апеляційній скарзі на окрему ухвалу суду першої інстанції Шістнадцята київська державна нотаріальна контора просить її скасувати, вважаючи безпідставною та незаконною.

Доводи даної апеляційної скарги узагальнено зводяться до того, що жодних порушень законодавства з боку нотаріальної контори під час реалізації позивачем свого права на прийняття спадщини не було, про що детально описано в апеляційній скарзі на рішення суду. Крім того, вказана окрема ухвала не містить посилання на конкретні положення закону чи іншого нормативного акту, які були порушені нотаріальною конторою

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників третьої особи та позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьком позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_2 (а.с. 15).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 08.10.2024 (а.с. 16).

До складу спадкового майна померлого ОСОБА_2 входять земельні ділянки площею 1,5293га кадастровий номер 7420887200:02:002:0142 та 2,6514га кадастровий номер 7420887200:02:001:0144, розташовані на території Сиволозької сільської ради Борзнянського району Чернігівської області (у процесі децентралізації влади - Плисківська сільська рада Борзнянського району Чернігівської області) з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується копіями Свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 03.07.2016, виданих державним нотаріусом Борзнянської державної нотаріальної контори Артеменко О.О., Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 05.07.2016 (а.с. 18-23).

18.01.2025 Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа №32/2025 до майна померлого ОСОБА_2 на підставі заяв дружини спадкодавця ОСОБА_3 (№58) та дочки ОСОБА_4 (№59) про відмову від прийняття спадщини. (а.с. 43-81).

У матеріалах спадкової справи відсутні відомості про подання 18.01.2025 ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини, проте міститься запит Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори до компетентних органів від 18.01.2025, згідно якого нотаріальна контора просить видати ОСОБА_1 витяги з Державного земельного кадастру на земельні ділянки, що належали померлому ОСОБА_2 (а.с. 61).

Відповідно до наявної в спадковій справі заяви ОСОБА_1 звернувся до Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2 24 липня 2025 року (а.с. 78).

Державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори М.Шапченко листом №2009/02-14 від 24.07.2025 повідомлено ОСОБА_1 , що ним пропущено встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини та рекомендовано звернутися до суду для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини (а.с. 81).

На виконання ухвали Борзнянського районного суду Чернігівської області від 19.11.2025 Шістнадцята київська державна нотаріальна контора повідомила, що: 1/ технічних збоїв у програмі реєстрації заяв громадян щодо реєстрації заяв про прийняття спадщини не було, оскільки заяви про прийняття спадщини або відмову у прийнятті спадщини реєструються в паперовій формі в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ; 2/ відмова Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори у реєстрації 18.01.2025 заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті батька не пов`язана з «технічними недоліками» реєстрації такої заяви з боку нотаріальної контори (а.с. 41).

Також, на виконання ухвали Борзнянського районного суду Чернігівської області від 18.02.2026 Шістнадцята київська державна нотаріальна контора повідомила, що заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2 до нотаріальної контори 18.01.2025 не надходила (а.с. 142).

На виконання ухвали Борзнянського районного суду Чернігівської області від 20.01.2026 Шістнадцята київська державна нотаріальна контора надала фотокопію 9 і 10 сторінок Книги обліку і реєстрації спадкових справ за 2025 з відомостями про спадкову справу №32/2025, згідно яких 18.01.2025 за порядковими №58, 59 значаться прийняті заяви ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відмову (а.с. 106-108), а інформація щодо заяви ОСОБА_1 відсутня.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

У ст. 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч. 1). У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч. 2). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ч. 3).

Статтею 1268 ЦК України регламентовано прийняття спадщини, а саме: спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1); не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (ч. 2); спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч. 3); малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу (ч. 4); незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5).

Водночас у ч. 1 ст. 1269 ЦК України зазначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви для прийняття спадщини, суд першої інстанції встановив, що позивач вчасно (18.01.2025) звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а тому ним не пропущено встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк на подання заяви про прийняття спадщини, як про це стверджує нотаріальна контора. Суд зазначив, що формальна відсутність заяви позивача у спадковій справі, яка могла бути втрачена з вини нотаріальної контори, не може свідчити про неналежні дії позивача у справі. Тим більше, за умов, коли громадянин не може проконтролювати чи вплинути на такі дії нотаріуса. На переконання суду, з урахуванням зазначених позивачем та встановлених судом фактичних обставин, ним обрано неправильний спосіб захисту. Суд вказав, що задоволення позову, свідчило б про порушення з боку позивача строку звернення до нотаріальної контори, чого не було встановлено судом у цій справі, а всі доводи позивача зводяться до того, що він вчасно звернувся до нотаріальної контори, яка належним чином не зареєструвала його заяву, тобто строк ним пропущено не було. Одночасно суд звернув увагу, що у разі повторної відмови нотаріальної контори позивачу у вчиненні нотаріальної дії останній не позбавлений можливості оскаржити дії нотаріуса у встановленому законом порядку.

Однак апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про нотаріат» правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.

У ст. 2-1 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що державне регулювання нотаріальної діяльності полягає у встановленні умов допуску громадян до здійснення нотаріальної діяльності, порядку зупинення і припинення приватної нотаріальної діяльності, анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; здійсненні контролю за організацією нотаріату, проведенням перевірок організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні органів та осіб, які вчиняють нотаріальні дії, здійснюють контроль за організацією нотаріату, проводять перевірки організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами; встановленні переліку додаткових послуг правового і технічного характеру, які не пов`язані із вчинюваними нотаріальними діями, та встановленні розмірів плати за їх надання державними нотаріусами; встановленні правил професійної етики нотаріусів. Контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України та його територіальними органами.

На виконання даної норми Закону наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 затверджено Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (Далі – Порядок №296/5).

Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Нотаріуси у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають з норм міжнародного права, а також укладених Україною міжнародних договорів (ст. 7 Закону України «Про нотаріат»).

У ст. 34 Закону України «Про нотаріат» наведено перелік нотаріальних дій, що вчиняються нотаріусами, а саме:1) посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності, вимоги про нотаріальне посвідчення правочину тощо); 2) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 3) видають свідоцтва про право на спадщину; 4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) на підставі спільної заяви або в разі смерті одного з подружжя; 5) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); 6) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися; 7) вживають заходів для встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин; 8) видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса; 9) накладають та знімають заборону відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, частки у праві власності на таке майно, а також у випадках, встановлених законодавством, - рухомого майна; 9-1) накладають заборону щодо відчуження грошових сум, що будуть зараховані заявником вимоги, визначеним відповідно до частини четвертої статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", на рахунок умовного зберігання (ескроу), відкритий відповідно до зазначеного закону; 10) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 11) засвідчують справжність підпису на документах; 12) засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу; 13) посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту; 14) посвідчують факт, що фізична особа є живою; 15) посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці; 16) посвідчують час пред`явлення документів; 17) передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам; 18) приймають у депозит грошові суми та цінні папери; 19) вчиняють виконавчі написи; 20) вчиняють протести векселів; 21) вчиняють морські протести; 22) приймають на зберігання документи.

Згнідно зі ст. 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Загальні правила вчинення нотаріальних дій унормовані главою 4 розділу ІІІ Закону України «Про нотаріат», розділом І Порядку №296/5.

Положеннями розділу ІІ Порядку №296/5 визначено порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій, зокрема главою 10 – видача свідоцтв про право на спадщину.

Відповідно до п. 2.1 глави 10 розділу ІІ Порядку №296/5 спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини, або будь-яким нотаріусом незалежно від місця відкриття спадщини у випадках, встановлених абзацами першим, третім, четвертим пункту 21 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, на підставі поданої (або такої, що надійшла засобами поштового зв`язку або технічними засобами електронних комунікацій) першою заяви (вимоги кредиторів), що свідчить про волевиявлення щодо спадкового та/або спільного майна: про прийняття спадщини; про відмову від прийняття спадщини; про видачу свідоцтва про право на спадщину; спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі); про видачу свідоцтва виконавцю заповіту; про згоду бути виконавцем заповіту; про відмову від заповідального відказу; другого з подружжя (колишнього з подружжя) про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя); про вжиття заходів до охорони спадкового майна; вимоги кредитора спадкодавця до спадкоємців.

Згідно з п. 3.3, 3.4 глави 10 розділу ІІ Порядку №296/5 заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу у письмовій формі. Якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на таких заявах не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка, яка скріплюється підписом нотаріуса.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи №32/2025 до майна померлого ОСОБА_2 , вона була заведена 18.01.2025 Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою на підставі заяв дружини спадкодавця ОСОБА_3 (№58) та дочки ОСОБА_4 (№59) про відмову від прийняття спадщини. (а.с. 43-81), що відповідає вимогам п. 2.1 глави 10 розділу ІІ Порядку №296/5 та підтверджує правомірність дій Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори по реєстрації спадкової справи за зверненням спадкоємця, який першим подав заяву про відмову від спадщини (у даному випадку ОСОБА_3 ).

При цьому, слушними є доводи апелянта про помилковість висновків місцевого суду щодо доведеності обставини подання 18.01.2025 позивачем до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після померлого батька.

Адже у вказаній спадковій справі відсутня заява ОСОБА_1 від 18.01.2025 про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2 , але наявна така заява позивача від 24.07.2025 (а.с. 78), проте вона подана після спливу шестимісячного строку з часу відкриття спадщини, який закінчився 07.04.2025.

Надані Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою на вимогу суду фотокопії з Книги обліку і реєстрації спадкових справ за 2025 рік з відомостями про спадкову справу №32/2025 також підтверджують подання лише заяв ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відмову від спадщини (а.с. 107-108).

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в заяві про прийняття спадщини від 24.07.2025 ОСОБА_1 не зазначає, що вона подається повторно, хоча виходячи з обґрунтування доводів позивача він мав би про це вказати в разі звернення з такою заявою вперше 18.01.2025.

Крім того, до даної заяви від 24.07.2025 позивачем додано й копію паспорта та картки платника податків, тоді як ці документи відсутні поряд із заявами інших спадкоємців ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) про відмову від спадщини. Натомість документи, що посвідчують особу спадкоємців ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у хронологічному порядку знаходяться поряд з їх заявами про відмову від спадщини. Це відповідає вимогам п. 10.2 розділу Х, п. 11.3.7 розділу ХІ Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 №3253/5.

Також у цій заяві від 24.07.2025 ОСОБА_1 повідомляє саме про прийняття належного померлому батьку спадкового майна, а не звертається до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину, як то вказує ОСОБА_1 у своєму позові, що не є тотожними діями.

Прикметно, що ОСОБА_1 , вважаючи своєчасною подання заяви про прийняття спадщини та наявність порушень з боку нотаріальної контори, жодних скарг чи претензій до неї у встановленому законом порядку не пред`являв.

Тому наведені обставини вказують на обгрунтованість тверджень апелянта, що ОСОБА_1 разом із своєю матір`ю та сестрою були 18.01.2025 на прийомі в нотаріальній конторі, але ОСОБА_1 не подавав заяви про прийняття спадщини, оскільки не мав документа, що посвідчує особу, у зв`язку з чим нотаріус на виконання вимог ст. 43 Закону України «Про нотаріат», п. 2 глави 3 розділу І, п. 3.4 глави 10 розділу ІІ Порядку №296/5 не міг встановити особу ОСОБА_1 .

Апеляційний суд погоджується з аргументами апелянта та вважає, що суд першої інстанції безпідставно зробив висновок, що наявний у матеріалах спадкової справи запит Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори до компетентних органів №121/02-14 від 18.01.2025 та показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підтверджують звернення 18.01.2025 позивача про прийняття спадщини.

Зокрема, як слушно зазначається в апеляційній скарзі, запит нотаріуса про витребування документів, повноваження на яке він має у відповідності до ст. 46 Закону України «Про нотаріат», не є документом, яким встановлюється статус особи у спадковій справі, а чинним нотаріальним законодавством не заборонено за погодженням з іншими спадкоємцями уповноважити в запиті іншу особу на отримання документів. Даний запит зроблений нотаріусом у межах спадкової справи, заведеної за заявою іншого спадкоємця про відмову від спадщини, і як свідчать матеріали спадкової справи, вказані у запиті №121/02-14 від 18.01.2025 витяги з Державного земельного кадастру на спадкові земельні ділянки були отримані не ОСОБА_1 , а спадкоємцем ОСОБА_3 (а.с. 66-77).

Також поклавшись на показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , місцевий суд залишив поза увагою наявність між цими показаннями та письмовими матеріалами істотних розбіжностей.

Зокрема, вказані свідки повідомили, що за наданими нотаріусом шаблонами вони писали заяви про відмову від спадщини на користь позивача, а той писав заяву про прийняття спадщини. Однак, за матеріалами спадкової справи, заяви цих спадкоємців про відмову від спадщини не є рукописними, а надруковані за допомогою засобів комп`ютерної техніки й лише підписані вказаними особами. Також відмова від спадщини зазначених спадкоємців не була зроблена на користь позивача, як то стверджували свідки.

Отже, слушними є доводи апелянта, що запит №121/02-14 від 18.01.2025 на ім`я ОСОБА_1 та показання свідків не можуть вважатися належними й достовірними доказами подання позивачем до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини 18.01.2025.

Не може апеляційний суд погодитися й з висновком суду першої інстанції щодо пасивної позиції нотаріальної контори, позаяк вона належним виконувала всі ухвали суду про витребування документів та інформації, сприяючи своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, цим самим дотримуючись своїх обов`язків, визначених ч. 2 ст. 43 ЦПК України. При цьому, слід звернути увагу, що нотаріальна контора мала статус третьої особи у справі, займаючи нейтральну позицію в спорі між сторонами та лише забезпечуючи суд витребуваними документами.

Помилковими є посилання місцевого суду на те, що формальна відсутність у спадковій справі заяви позивача про прийняття спадщини, яка могла бути втрачена, не може свідчити про неналежні дії позивача, оскільки факт прийняття спадщини чинне законодавство пов`язує саме з поданням особою до нотаріальної контори такої заяви, яка є передумовою для видачі спадкоємцю, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину (ч. 1 ст.1269 ЦК України, ч. 1 ст. 67 Закону України «Про нотаріат»).

Натомість спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може реалізувати своє право на прийняття спадщини за письмовою згодою інших спадкоємців, які прийняли спадщину (ч. 2 ст. 1272 ЦК України), або ж у судовому порядку шляхом ініціювання позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України).

Зазначення ж місцевим судом, що заява позивача про прийняття спадщини могла бути втрачена нотаріальною конторою, є лише припущенням, оскільки в матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достатні й достовірні докази того, що ОСОБА_1 подавав таку заяву 18.01.2025.

Інших доказів на підтвердження своїх доводів щодо своєчасного (18.01.2025) подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини та її не реєстрацію нотаріальною конторою позивачем усупереч вимог ст.12, 81 ЦПК України не надано.

Слушною є незгода апелянта з позицією суду першої інстанції про те, що всупереч положенням Порядку №296/5 нотаріус щодо подій 18.01.2025 не виніс постанову, не роз`яснив позивачу порядок і строки оскарження відмови з посиланням на норми цивільного процесуального законодавства; лише у подальшому, при повторному зверненні позивача, не виносячи постанову, у простій письмовій формі роз`яснив право на звернення до суду для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

Адже, місцевим судом не враховано, що у відповідності до п. 1, 3 глави 13 розділу І Порядку №296/5 нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом. Нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов`язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Дані норми кореспондуються й з приписами ст. 49 Закону України «Про нотаріат».

Однак, подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини чи заяви про відмову від спадщини не є нотаріальною дією, перелік яких визначений у ст. 34 Закону України «Про нотаріат». Тому в даному випадку події щодо подання позивачем заяви про прийняття спадщини не вимагали від нотаріуса винесення постанови.

Отже, слушними є аргументи апелянта, що подавши до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини лише 24.07.2025, ОСОБА_1 пропустив установлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк, який сплив 07.04.2025, а в діях нотаріальної контори відсутні порушення чинного законодавства.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, колегія суддів висновлює, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про вчасність звернення позивача до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, тобто 18.01.2025, та відсутність у зв`язку з цим порушеного права позивача, яке б підлягало захисту в обраний ним спосіб, який не є ефективним. Апеляційний суд також констатує, що зроблений місцевим судом висновок про наявність у діях нотаріальної контори порушень вимог законодавства є безпідставним, позаяк не ґрунтується на матеріалах справи. Тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.

Вирішуючи долю позову після скасування судового рішення, апеляційний суд зважує на наступне.

Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1/ у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2/ ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Даючи оцінку доводам позивача щодо можливості визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після померлого батька, апеляційний суд виходить як із положень ч. 3 ст. 1272 ЦК України, так і загальних засад цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), завдань і основних принципів цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України).

Зокрема, колегія суддів враховує, що пропуск позивачем строку є незначним (близько 3,5 місяців), особливо в умовах коли у державі введено воєнний стан та Російською Федерацією наносяться постійні ракетно-дроно-бомбові удари по території України, зокрема й численні по м. Києву, де зареєстрований і проживає позивач, а також знаходиться нотаріальна контора. Це в свою чергу обумовлює триваючі повітряні тривоги, під час яких існує підвищена небезпека для життя і здоров`я громадян та тимчасове зупинення діяльності підприємств, установ, організацій, що певним чином обмежує реалізацію прав осіб на отримання товарів, робіт, послуг.

Також, окрім позивача, ніхто з інших спадкоємців на майно померлого ОСОБА_2 не претендує, оскільки за матеріалами спадкової справи дружина та дочка спадкодавця відмовилися від спадщини, а відповідач в особі органу місцевого самоврядування позов визнає (а.с. 31).

При цьому, у відповідності до приписів ч. 4 ст. 206 ЦПК України апеляційний суд переконався, що визнання відповідачем позову у даній конкретній справі не суперечить закону, не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб та з огляду на принципи справедливості, розумності й пропорційності, які тісно пов`язані із конституційною засадою верховенства права, в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути підставою для задоволення позову.

Відтак, зазначені обставини у їх сукупності на думку апеляційного суду свідчать про поважність причин пропуску позивачем звернення до органів нотаріату із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Наведений висновок також узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №681/203/17-ц.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про необхідність відмови у задоволенні позову з підстав неповажності причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини, адже нотаріальна контора у цій справі не є її стороною, а визначення судом позивачеві додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини жодним чином не зачіпає права та інтереси нотаріальної контори.

Вирішуючи в даній конкретній справі в означений спосіб апеляційну скаргу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, апеляційний суд забезпечує дотримання принципу пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, розумний баланс між інтересами учасників справи.

Постановивши окрему ухвалу у цій справі, місцевий суд виходив з того, що з боку Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори були допущені порушення законодавства. Суд першої інстанції встановив, що всупереч встановлених правил, після звернення позивача до нотаріальної контори її уповноваженими особами не було належним чином зареєстровано заяву про прийняття спадщини, не вжито усіх необхідних дій для реєстрації заяви. Вказаний факт установлено у мотивувальній частині рішення суду, а також підтверджується матеріалами спадкової справи, згідно якої було вчинено нотаріальні дії, які б не вчинялися без відповідного звернення особи. На переконання суду запит №121/02-14 від 18.01.2025 підтверджує відповідне звернення позивача до нотаріальної контори саме 18.01.2025. Звертає увагу, що нотаріальна контора не пояснила, яким чином та за яких обставин такий запит з`явився у матеріалах спадкової справи. Місцевий суд також закцентував увагу, що відповідні нотаріальні дії, які були вчинені нотаріусом 18.01.2025, могли бути здійснені лише після проведеної за них оплати, оскільки іншого законодавство не передбачає. Однак, у матеріалах спадкової справи відсутні відомості щодо оплати нотаріальної дії, хоча нотаріус отримала від спадкоємців кошти за вчинення певної нотаріальної дії, але не видала підтверджуючого платіжного документа. Крім того, суд указав, що нотаріус не виніс постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, не роз`яснив порядок і строки оскарження відмови з посиланням на норми цивільного процесуального законодавства.

Проте апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Згідно з ч. 5 ст. 262 ЦПК України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.

Зі змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції вбачається, що підставою для її постановлення були встановлені судом у мотивувальній частині рішення порушення законодавства з боку Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори законодавства, уповноважені особи якої всупереч встановлених правил, після звернення позивача до нотаріальної контори належним чином не зареєстрували його заяву про прийняття спадщини, не вжили всіх необхідних дій для реєстрації даної заяви.

Однак, апеляційний суд у наведених вище мотивах при скасуванні рішення місцевого суду установив неправильність вказаного його висновку про звернення позивача до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини саме 18.01.2025, оскільки даний факт не підтверджується належними, допустимими, достатніми й достовірними доказами й спростовується матеріалами спадкової справи.

Також апеляційний суд констатував помилковість висновку суду першої інстанції про наявність у діях нотаріальної контори порушень вимог законодавства, оскільки це не підтверджується матеріалами справи.

Крім того, підставними є й доводи апелянта, що в окремій ухвалі судом усупереч вимог ч. 5 ст. 262 ЦПК України не було зазначено конкретні статтю, пункт тощо закону чи іншого нормативно-правового акту, вимоги яких порушено нотаріальною конторою. Адже, окрема ухвала містить лише загальне посилання на Порядок №296/5, а щодо відсутності в матеріалах спадкової справи доказів оплати нотаріальних дій місцевий суд взагалі не послався на жодний нормативно-правовий акт, який регламентує зберігання саме у спадковій справі таких платіжних документів і положення якого були порушені нотаріальною конторою.

Відтак, при вирішенні даного спору, колегія суддів не встановила в діях Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори порушень законодавства при прийнятті та реєстрації заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала місцевого суду підлягає скасуванню.

Таким чином, враховуючи означене, на основі всебічно, повно й об`єктивно з`ясованих обставин, що мають значення для справи і на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, визначивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів констатує невідповідність висновків, викладених у рішенні та окремій ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

У зв`язку з цим, у відповідності до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд висновлює про необхідність скасування рішення й окремої ухвали суду та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову з вищенаведених підстав.

Відтак, апеляційна скарга Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори на рішення суду підлягає частковому задоволенню, а рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15.04.2026 – скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Апеляційну скаргу Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори на окрему ухвалу Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15.04.2026 слід задовольнити, скасувавши дану окрему ухвалу місцевого суду.

Керуючись ст. 367-369, 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2026 року – задовольнити частково.

Рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2026 року – скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини – задовольнити.

ОСОБА_1 визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_2 тривалістю в два місяці, який починає відлік з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційну скаргу Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори на окрему ухвалу Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2026 року – задовольнити.

Окрему ухвалу Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2026 року – скасувати.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 червня 2026 року

Головуючий О.А. Луговець

Судді Н.В. Висоцька

Н.В. Шитченко