Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №589/3657/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м.Суми

Справа №589/3657/25

Номер провадження 22-ц/816/2180/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Щербаченко М. В. (суддя-доповідач),

суддів - Сидоренко А. П. , Нестеренка М. В.

за участі секретаря судового засідання Кияненко Н.М.,

учасників судового процесу:

представника позивача Лисенка Д.В.,

відповідачки ОСОБА_1 ,

представника відповідачки Мороко С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом МОРОКО Сергієм Олеговичем, на заочне рішення Ямпільського районного суду Сумської області від 11 грудня 2025 року, ухваленого у складі судді Деркача І.М. у селищі Ямпіль Сумської області, повний текст судового рішення складено 11 грудня 2025 року,

у цивільній справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У серпні 2025 року ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (далі - ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ») звернулося до суду з указаним позовом.

Позов мотивований тим, що 02.05.2024 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладений в електронній формі договір № 4616158 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого Товариство надало відповідачці кредит в сумі 15 000 грн 00 коп. на строк 360 днів з 02.05.2024 по 27.04.2025, зі сплатою процентів за стандартною ставкою 1,5% в день, з періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 20 днів. Договір підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором «70539». При оформленні кредитного договору були здійснені всі дії, які викладені у Процедурі укладення електронного кредитного договору. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання виконало шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 за допомогою платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК», оскільки первісний кредитор не є банківською установою. Первісним кредитором було нараховано відсотки за користування кредитними коштами за період з 02.05.2024 по 25.11.2024 у розмірі 6525 грн.

Ураховуючи невиконання відповідачкою своїх боргових зобов`язань перед первісним кредитором, 25.11.2024 ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі договору факторингу №25/11/2024 за плату відступило, а ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» набуло право грошової вимоги до відповідачки за договором № 4616158 від 02.05.2024 на загальну суму 22 650 грн, з яких: тіло кредиту - 15 000 грн, відсотки - 6525 грн, штрафи/неустойка - 1125 грн. Позивачем в межах строку кредитування, який не закінчився станом на дату відступлення позивачу прав вимоги, було донараховано відсотки за 152 дні з 26 листопада 2024 року на суму 34 200 грн 00 коп.

Посилаючись на указані обставини, просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість в загальному розмірі 55 725 грн 00 коп., яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) - 15 000 грн, суми заборгованості за відсотками, нарахованими первісним кредитором, - 6525 грн, суми заборгованості за відсотками, нарахованими позивачем, - 34 200 грн. Крім того, позивач просив в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України, починаючи з дати набрання рішенням законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3% річних з ОСОБА_1 на користь позивача; роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.

Заочним рішенням Ямпільського районного суду Сумської області від 11 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» заборгованість за кредитним договором №4616158 від 02.05.2024 у сумі 55725 грн 00 коп., з яких: 15000 грн 00 коп. - заборгованість з тіла кредиту; 6525 грн 00 коп. - суми заборгованості за процентами нарахованими первісним кредитором; 34 200 грн 00 коп. - суми заборгованості за процентами нарахованими ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ». Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що вважав наявними підстави для стягнення з відповідачки на користь нового кредитора заборгованості у сумі 55 725 грн 00 коп. за кредитним договором № 4616158 від 02.05.2024, з яких: 15 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 6525 грн 00 коп. - проценти нараховані первісним кредитором; 34 200 грн 00 коп. - проценти нараховані позивачем. Також суд з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 відмовив у застосуванні положень частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України щодо нарахування та стягнення з відповідачки процентів річних та суми інфляційних втрат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Ухвалою Ямпільського районного суду Сумської області від 31 березня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Мороко С.О. про перегляд указаного заочного рішення Ямпільського районного суду Сумської області від 11 грудня 2025 року залишено без задоволення. Указане рішення місцевий суд мотивував тим, що відповідачка двічі була належним чином повідомлена про час і місце за адресою її реєстрації, а на підтвердження доводів щодо вчинення шахрайських дій стосовно оформлення кредитного договору відповідачка не надала суду жодних доказів.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

27 квітня 2026 року адвокат Мороко С.О. в інтересах ОСОБА_1 через електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» подав до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу в електронній формі, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить заочне рішення Ямпільського районного суду Сумської області від 11 грудня 2025 року скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що до жодних фінансових установ для отримання кредитних коштів відповідачка не зверталася. Щодо неї невідомими особами були вчинені шахрайські дії, про що 04.05.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості. На її телефонний номер зателефонувала невідома особа і повідомила про існування загрози здійснення несанкціонованої фінансової операції з грошовими коштами, які зберігаються на її рахунку, відкритому в АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Вказана особа запевнила, що відповідачка повинна повідомити інформацію, яка міститься на її банківській картці, що нею і було зроблено. 02.05.2024 о 16:38 та 16:39 на її картку були зараховані кошти по 15 000 грн, які були зняті готівкою з банкомату, розташованому в м. Харків. Особами, які телефонували відповідачці від її імені був ініційований електронний підпис одноразовим ідентифікатором, що надало змогу укласти електронний договір від її імені. Зняти кошти без відомостей, які містяться на картці АТ КБ «ПРИВАТБАНК» невстановлені особи не могли, тому завдяки шахрайським діям та моральному тиску отримали у відповідачки інформацію особисто. Внаслідок протиправних дій потерпіла отримала зобов`язання за угодами, які не укладала. Тому висновок суду першої інстанції щодо недотримання ОСОБА_1 вимог статей 640, 642, 1050 ЦК України є необґрунтованим.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладення договору між сторонами є технічно неможливим. Належних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису у формі одноразового ідентифікатора відповідачем не надано. Факт зарахування коштів на рахунок відповідачки підтверджується інформацією АТ «ПРИВАТБАНК». Крім того, позивач посилається на те, що статтею 204 ЦПК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Матеріали справи не містять судового рішення щодо визнання кредитного договору недійсним, тому всі обов`язки, що виникли на його підставі підлягають виконанню.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 02.05.2024 за допомогою Інформаційно-комунікаційної системи товариства укладено електронний договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4616158, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти у сумі 15000 грн 00 коп. на строк 360 днів з періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 20 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є Додатком № 1 до цього договору (а.с. 34-43, том 1).

Відповідно до пунктів 1.4.1, 1.4.2 договору стандартна процента ставка становить 1,50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору. Знижена процентна ставка становить 0,01% за кожен день користування кредитом та застосовується на таких умовах, якщо клієнт до 21.05.2024 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки, користування кредитом здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки

Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_2 (п.2.1 договору).

Договір зі сторони ОСОБА_1 підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором «70539» відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Позивачем суму кредиту 15 000 грн 00 коп. було перераховано 02.05.2024 року за допомогою платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК» на картку № НОМЕР_3 , емітовану АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та видану ОСОБА_1 (а.с. 49, 130, том 1).

25.11.2024 між ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (фактор) і ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (клієнт) укладено договір факторингу № 25/11/2024, відповідно до умов якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, суми грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно додатку № 1 та є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п.1.2 указаного договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №2 та надходження ціни продажу у повному обсязі, відповідно до п. 3.3 цього Договору, на рахунок клієнта, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників та повна сума ціни продажу, що надійшла на рахунок клієнта, - підтверджують факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості (а.с. 77-85, Т. 1).

Акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №25/11/2024 від 25.11.2024 року сторонами підписано 25.11.2024 (а.с. 86, том 1).

Відповідно до Реєстру боржників ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» набуло право вимоги заборгованості до ОСОБА_1 за кредитним договором №4116158, загальний розмір заборгованості становить 22 650 грн 00 коп., з яких - 15 000 грн 00 коп. - тіло кредиту; 6525 грн - відсотки; 1125 грн - пеня, штраф (а.с. 64-65, том 1).

Надані позивачем платіжні інструкції свідчать про сплату ним ціни продажу за договором факторингу 25/11/2024 від 25.11.2024 (а.с. 100-101, том 1).

Позивачем надано розрахунок заборгованості за договором № 4616158 від 02.05.2024 за період з 26.11.2024 по 26.04.2025 за 152 днів, відповідно до якого позивачем після набуття права вимоги за кредитним договором №4116158 нараховано відсотки на суму 34 200 грн 00 коп. (а.с. 53-54, том 1).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У справі, яка переглядається, установлено, що Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4616158 від 02 травня 2024 року, який укладений в електронній формі зі сторони відповідачки ОСОБА_1 підписаний одноразовим «70539», що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не підписувала кредитний договір та не отримувала кредитних коштів, апеляційним судом відхиляються, оскільки за нормами Закону «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно неможливим. Належних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідачки - адвокат Мороко С.О. посилався нам те, що кредитний договір від 02.05.2024 відповідачка не укладала, щодо неї невідомими особами були вчинені шахрайські дії. Особами, які телефонували відповідачці від її імені був ініційований електронний підпис одноразовим ідентифікатором, що надало змогу укласти електронний договір від її імені.

До апеляційної скарги її заявником були надані нові докази - матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024200490000550 від 04.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 КК (а.с.1-35, том 2).

За приписами частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються лише у виняткових випадках, коли учасник надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В обґрунтування неможливості подання указаних доказів представник відповідачки зазначив, що відповідачка не була обізнана про наявність судового спору та не брала участі у розгляді указаної справи, про що свідчить ухвалення судом заочного рішення.

Протокольною ухвалою апеляційного суду від 25 червня 2026 року після обговорення з учасниками справи питання прийняття нових доказів в судовому засіданні, колегією суддів було прийнято рішення про прийняття цих доказів. Зазначена ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідачка не знала про розгляд справи місцевим судом і не брала участі у справі на цій стадії з поважних причин у зв`язку з тим, що не проживала за адресою її реєстрації у с.Свеса Сумської області, а перебувала у с.Орлівка Сумської області за місцем реєстрації з липня 2023 року як внутрішньо переміщена особа, що відповідає даним Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, до даних якого суд першої інстанції мав доступ. Крім того, апеляційним судом враховано, що у цьому випадку дотримується принцип попереднього розкриття доказів іншій стороні, на якому базується установлений ЦПК порядок подання суду доказів, оскільки до початку апеляційного розгляду сторона позивача разом з апеляційною скаргою отримала нові докази відповідачки і мала можливість висловити свою позицію у відзиві на апеляційну скаргу. Тому з метою всебічного установлення всіх обставин справи та створення можливості апелянту, який не брав участі у розгляді справи місцевим судом, ефективно представити свою позицію, апеляційний суд вважав, що підстави для прийняття нових доказів, визначені частиною третьою статті 367 ЦПК України заявником апеляційної скарги були доведені.

Дослідивши надані відповідачкою докази на підтвердження її доводів про те, що кредитний договір від 02.05.2024 відповідачка не укладала, щодо неї невідомими особами були вчинені шахрайські дії, апеляційний суд дійшов висновку про те, що наявність відкритого кримінального провадження №12024200490000550 від 04.05.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, яке передбачено частиною 4 статті 190 КК України за фактом незаконного заволодіння невстановленою особою грошовими коштами ОСОБА_1 , а також матеріали досудового розслідування додані відповідачкою до апеляційної скарги (а.с.1-35, том 2) не доводять того, що невстановлена особа заволоділа її персональними даними саме з метою укладення оспорюваного кредитного договору і уклала його від імені відповідачки без її волі.

Досудове розслідування у зазначеному кримінальному провадженні №12024200490000550 від 04.05.2024 року здійснюється за заявою відповідачки про те, що 02.05.2024 близько 16:50 год. невстановлена особа, використавши мобільний телефон за номером НОМЕР_4 зателефонувала ОСОБА_1 на номер НОМЕР_5 та представившись працівником АТ КБ «ПРИВАТБАНК» під приводом шахрайських дій з рахунком потерпілої (шахраї намагаються оформити переказ грошових коштів на територію рф) шляхом обману дізнавшись 4-значний пін-код для розблокування банківської картки та в подальшому за допомогою операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 , які знаходились на банківському рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК», завдавши останній матеріальну шкоду на суму 1830 грн (а.с. 17, том 2).

Викладені події стосуються не укладення кредитного договору та його підписання одноразовим ідентифікатором, а подій після його укладення на стадії його виконання. ОСОБА_1 повідомила орган Національної поліції про незаконні дії невстановленої особи, пов`язані з отриманням доступу до її рахунку у банківській установі та заволодіння зарахованої на картковий рахунок відповідачки № НОМЕР_3 на умовах договору від 02.05.2024 кредитного договору сумою кредиту.

Додані до апеляційної скарги копії матеріалів досудового розслідування стосуються обставин зняття 02 травня 2024 року готівки з рахунку відповідачки та не підтверджують ту обставину, що вона не укладала та не підписувала електронним підписом одноразовим ідентифікатором Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4616158 від 02 травня 2024 року, який містить докладну інформацію щодо особи відповідачки, зокрема індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта, дату його видачі та назву органу, який його видав, адресу проживання, номери мобільних телефонів, адресу електронної пошти, реквізити належного відповідачці платіжного засобу.

Суд, розглядаючи позов про стягнення заборгованості за договором, не вправі вирішувати питання про визнання кредитного договору недійсним за відсутності відповідної позовної вимоги, оскільки це виходило б за межі предмета спору.

У цій справі, з огляду на предмет спору, суд перевіряє доведення позивачем факту укладання кредитного договору у визначеній законом формі саме з відповідачем, факту виконання обов`язку кредитором з видачі кредиту у визначеному договором розмірі та факту виконання чи виконання позичальником обов`язків за укладеним договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Надані позивачем докази, ураховуючи алгоритм дій, які необхідно вчинити в інформаційній системі первісного кредитора для укладення електронного договору та факт того, що Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4616158 від 02 травня 2024 року містить всі персональні дані відповідачки та підписаний одноразовий ідентифікатором, не дають будь-яких підстав вважати, що в момент вчинення правочину не було волі ОСОБА_1 на його укладення та підписання.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08.04.2026 року у справі № 705/1938/25.

За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача про те, що в силу приписів статті 204 ЦК України та за відсутності рішення суду про визнання недійсним Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4616158 від 02 травня 2024 року, указаний договір є дійсним і підлягає виконанню сторонами.

У справі, яка переглядається, первісним кредитором та позивачем 25.11.2024 укладений договір факторингу № 25/11/2024.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

З огляду на викладене, ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за Договором надання коштів на умовах споживчого кредиту №4616158 від 02 травня 2024 року перед новим кредитором ТОВ «Українські фінансові операції» у тому ж обсязі, що і перед первісними кредиторами.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості установлено, що первісний кредитор до відступлення права вимоги нарахував відсотки в сумі 6525 грн 00 коп., а ТОВ «Українські фінансові операції», як новим кредитором за період з 26.11.2024 по 26.04.2025 за 152 днів здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою 1,5 % у сумі 34200 грн 00 коп.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Відповідачкою не надано доказів повернення грошових коштів в сумі 15000 грн 00 коп. та сплати відсотків.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідачки заборгованості за кредитом в сумі 15000 грн 00 коп., переказ якого і зарахування на картковий рахунок ОСОБА_1 доведено позивачем належними доказами.

Водночас апеляційний суд вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги в частині вимог про стягнення заборгованості за відсотками зважаючи на такі мотиви.

Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У справі, яка переглядається при зверненні до суду з указаним позовом позивач просив стягнути з відповідачки, заборгованість за відсотками за кредитним договором № 4616158, нарахованими первісним кредитором ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» у розмірі 6525 грн 00 коп. та нараховані позивачем відсотки за 152 календарних днів у розмірі 34200 грн 00 коп.

Суд першої інстанції задовольнив вимогу щодо стягнення заборгованості за відсотками у повному обсязі.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком місцевого суду, оскільки судом було неправильно застосовано норми матеріального права.

За умовами укладеного кредитного договору його сторонами погоджено надання кредиту у розмірі 15 000 грн на строк 360 дні з 02.05.2024 по 26.04.2025 зі сплатою процентів за користування кредитними коштами за стандартною процентною ставкою 1,50% в день.

Згідно із статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Відповідно до змісту пункту 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» денною процентною ставкою за договором споживчого кредитування визначаються загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

За частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до таких витрат включаються: доходи кредитодавця у виді процентів, комісії кредитодавця та супутні витрати тощо. Внаслідок чого обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки базується на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі (частина 3 статті 8 цього Закону).

За нормами частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності з 24 грудня 2023 року.

У справі, рішення в якій переглядається, кредитний договір укладений 02.05.2024, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умова договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 1,50% є нікчемною в силу положень частини п`ятої статті 8 та частини п`ятої статті 12Закону України «Про споживче кредитування».

Окремо апеляційний суд зауважує, що передбачений пунктом 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» перехідний період тривалістю 240 днів із дозволеною ставкою: 120 днів 2,5%, 120 днів 1,5%, поширюється лише на договори, укладені до набрання Законом чинності, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання Законом чинності. Про це зазначено у частині другій розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону.

Оскільки кредитний договір у справі, яка переглядається, укладений 02.05.2024 року, тобто після внесення змін до статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою визначено максимальний розмір денної процентної ставки 1 %, тому положення пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» до спірних правовідносин не застосовуються

Суд першої інстанції на указане уваги не звернув, не застосував до спірних правовідносин положення частини п`ятої статі 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки (1% в день), у зв`язку з чим апеляційний суд вважає за необхідне навести свій розрахунок заборгованості за відсотками.

Отже, як вже зазначалося вище, позивач просив стягнути відсотки у суді 6525 грн, які нараховані первісним кредитором. Виходячи з процентної ставки 1,50% в день, відсотки первісним кредитор були нараховані за 29 днів (6525 грн 00 коп. : 225 грн. 00 коп.). Та, окрім того, позивачем було нараховано в межах строку кредитування відсотки за 152 дні. Тобто, усього позивач просив стягнути відсотки за 181 день.

З урахуванням зазначеного, підлягає стягненню заборгованість за відсотками за указаний вище період, виходячи з розміру процентної ставки 1% в день у сумі 27 150 грн (15000 грн х 1% х 181 день (29 днів + 152 дні).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення на підставі пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України необхідно змінити в частині розміру заборгованості, що підлягає стягненню.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розподілу судових витрат, тому необхідно стягнути з відповідачки на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позову 1832 грн 29 коп. судового збору.

Оскільки ухвалою Сумського апеляційного суду від 07 травня 2026 року ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, то у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції пропорційно до задоволеної частини апеляційної скарги у розмірі 885 грн 17 коп. слід стягнути з позивача на користь держави.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу понесені в суді першої інстанції

Частиною третьою статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до третьої та четвертої статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

З матеріалів справи установлено, що професійну правничу допомогу в суді першої інстанції позивачу надавав адвокат Дідух Є.О., що підтверджується довіреністю, сформованою в підсистемі «Електронний суд» 31.07.2024 (а.с.16, Т. 1).

У першій заяві по суті спору (позовній заяві) позивач просив стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача було надано копії договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024, за умовами якого вартість послуг виконавця визначається у Актах наданих послуг по домовленості; рахунку на оплату № 4616158 від 20.07.2025; акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024, згідно з яким погоджено вартість виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) на суму 10 000 грн; детального опису робіт (наданих послуг) № 4616158 від 20.07.2025; заявки № 4616158 на виконання доручення до договору № 01/08/204-А від 01.08.2024 (а.с. 108-114, Т. 1).

Суд першої інстанції визнав заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн неспівмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт. З врахуванням принципів розумності, пропорційності та справедливості суд зменшив розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 3000 грн.

Позивач рішення місцевого суду в частині розміру присуджених до стягнення з відповідачки витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному порядку не оскаржував.

Таким чином з врахуванням часткового задоволення позову, слід стягнути з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 2269 грн 18 коп.

Керуючись вимогами статей 141, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом МОРОКО Сергієм Олеговичем, задовольнити частково.

Заочне рішення Ямпільського районного суду Сумської області від 11 грудня 2025 року змінити в частині розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, та в частині розподілу судових витрат, виклавши перший, другий та третій абзаци резолютивної частини рішення у такій редакції:

«Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» заборгованість за кредитним договором № 4616158 від 02.05.2024 рокуу розмірі 42 150 гривень 00 копійок, з яких: 15 000 грн 00 копійок - заборгованість за тілом кредиту; 27 150 гривень 00 копійок - заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» суму сплаченого при подачі позову судового збору у розмірі 1832 гривні 29 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2269 гривень 18 копійок.».

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 885 гривень 17 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 26 червня 2026 року.

Головуючий М. В. Щербаченко

Судді А. П. Сидоренко

М. В. Нестеренко