Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №587/343/16-ц — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м.Суми

Справа №587/343/16-ц

Номер провадження 22-ц/816/1895/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Сидоренко А. П. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Нестеренка М. В.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.

у присутності: відповідачки ОСОБА_1 , її представника – адвоката Рибалки О.К., позивачки ОСОБА_2 , її представника – адвоката Біцан О.М., представників третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 14 березня 2016 року, ухваленого в м. Суми в складі судді Дашутіна І.В., в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , треті особи: Служба у справах дітей Сумської районної державної адміністрації, орган опіки та піклування Сумської міської ради про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернулась до суду з цим позовом, в якому просила позбавити відповідачку ОСОБА_5 батьківських прав стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначити стягнення аліментів в розмірі частини від всіх видів доходів відповідачки на утримання ОСОБА_6 та визначити місце проживання останнього разом з позивачкою.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 14 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_5 батьківських прав відносно її сина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_5 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму на утримання дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25 лютого 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.

Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду обґрунтоване тим, що суд розцінив поведінку відповідачки як свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, відповідачка 11 березня 2026 року подала апеляційну скаргу.

12 березня 2026 року Сумським апеляційним судом надіслано запит на електронну адресу Сумського районного суду Сумської області про витребування цивільної справи № 587/343/16-ц.

17 березня 2026 року на адресу Сумського апеляційного суду надійшов лист Сумського районного суду Сумської області, зі змісту якого слідує, що цивільна справа № 587/343/16-ц, знищена у зв`язку із закінченням терміну зберігання справи.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 20 березня 2026 року направлено копію матеріалів апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 14 березня 2016 року для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження. Запропоновано ОСОБА_1 надати Сумському районному суду Сумської області усі наявні у неї документи або їх копії, що збереглись в неї, і які стосуються цивільної справи 587/343/16-ц.

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 21 квітня 2026 року відновлено втрачене судове провадження у справі № 587/343/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , треті особи: служба у справах дітей Сумської РДА, орган опіки та піклування Стецьківської сільської ради про позбавлення батьківських прав.

12 травня 2026 року Сумський районний суд Сумської області надіслав на адресу Сумського апеляційного суду матеріали відновленого втраченого поводження № 587/343/16-ц.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 12 червня 2026 року залучено до участі у справі за вказаним позовом як правонаступника третьої особи – органу опіки та піклування Стецьківської сільської ради – орган опіки та піклування Сумської міської ради.

В апеляційній скарзі відповідачка просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачка не була присутня у судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції. Копію рішення суду вона отримала лише 05 березня 2026 року в архіві суду, що підтверджується відповідною відміткою про дату його видачі.

Відповідачка зазначає, що після ухвалення рішення суду, а саме 29 червня 2024 року, вона уклала шлюб та змінила прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_8 .

В оскаржуваному рішенні не наведено конкретних обставин, які б свідчили про невиконання нею батьківських обов`язків щодо сина, а в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували її ухилення від виховання дитини. Так, під час розгляду справи суд першої інстанції не допитав позивачку, представника Служби у справах дітей, свідків, а також не з`ясував думку дитини, якій на момент ухвалення рішення виповнилося понад 17 років. Поза увагою суду залишилися обставини виховання сина, умови його проживання, характер взаємовідносин між ними, питання навчання та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд не врахував якнайкращі інтереси дитини, оскільки батько дитини на той час помер, а тому збереження сімейних зв`язків із матір`ю мало істотне значення для подальшого життя сина. Суд не встановив, у чому саме полягала її винна поведінка та свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків.

На момент ухвалення рішення син майже досяг повноліття, навчався у закладі професійної освіти та був достатньо самостійним, а тому, на її думку, необхідність застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, була відсутня.

Після смерті батька діти проживали разом із відповідачкою, вона брала участь у їх вихованні та матеріальному забезпеченні, підтримувала належні стосунки із сином, працювала та утримувала дітей за рахунок власних доходів. Діти із сім`ї не вилучалися, претензій щодо виконання нею батьківських обов`язків раніше не висловлювалося, до кримінальної чи адміністративної відповідальності вона не притягувалася та на профілактичних обліках не перебувала.

Також зазначає, що ініціатором звернення до суду була позивачка, яка, на її переконання, порушила питання про позбавлення її батьківських прав з метою надання дитині статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, для отримання відповідних державних гарантій та пільг. При цьому відповідачка стверджує, що, будучи юридично необізнаною та вважаючи, що допоможе сину, підписала заяву про визнання позову, хоча фактично не розуміла юридичних наслідків своїх дій.

З огляду на викладене відповідачка вважає, що надані позивачкою докази не підтверджують її винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов`язками, а тому не давали достатніх підстав для позбавлення її батьківських прав.

12 червня 2026 року від позивачки ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Зазначає, що мотиви оскарження відповідачкою рішення суду обумовлені бажанням отримати від держави виплати за загиблого воїна ОСОБА_6 , який ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини, загинув. За час, що минув після рішення суду, відповідачка жодного разу не цікавилась сином, його життям, здоров`ям та навіть не вітала його з днем народження. В оскаржуваному рішенні зазначено, що відповідачка в своєму письмовому поясненні позовні вимоги про позбавлення її батьківських прав відносно сина визнала в повному обсязі та просила розглянути справу без її участі, що свідчить про те, що вона фактично погодилась, що разом з сином ОСОБА_9 вона не проживала, участі в його вихованні не брала, його не утримувала, життям сина, його успіхами в навчанні, його здоров`ям не цікавилася і свої батьківські обов`язки не виконувала, бо ніяких заперечень проти такого позову вона суду не надала. В зв`язку з визнанням відповідачкою позовних вимог про позбавлення її батьківських прав, суд не допитував свідків. Вважає, що суд першої інстанції виніс справедливе рішення, що узгоджувалося з наявними в матеріалах справи документами та з урахуванням позиції відповідачки, а факти, викладені в апеляційній скарзі є надуманими та не заслуговують на увагу.

23 червня 2026 року від представника відповідачки ОСОБА_10 – адвоката Рибалки О.К. надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій заперечує проти доводів позивачки. Зазначає, що відповідачка не отримувала копію оскаржуваного рішення, а факт надсилання такого рішення судом на її адресу не є підтвердженням його отримання. Відповідачка з огляду на відсутність юридичної освіти не усвідомлювала і не могла усвідомлювати наслідки підписання документа в суді. У разі, якби вона знала і розуміла суть справи, вона не погодилася б на позбавлення батьківських прав. Тим паче, як до, так і після винесення відповідного рішення, вона продовжувала брати активну участь у житті дитини, зокрема, утримувала її, брала участь у вихованні та забезпеченні всіх потреб. Юридичні наслідки прийнятого рішення відповідачці стали відомі після смерті сина. Стверджує, що ОСОБА_6 проживав з бабусею з мотивів допомогти самотній літній людині. Проживав він там з відома і за згодою матері. Сам факт проживання з бабусею через її самотність та літній вік не свідчить про невиконання матір`ю батьківських обов`язків. Надаючи оцінку наданим позивачкою доказам, представник відповідачки вказує на те, вони містять протиріччя, а також суперечать дійсності.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

В судовому засіданні відповідачка та її представник підтримали доводи апеляційної скарги. Позивачка та її представник заперечували поти доводів апеляційної скарги. Представники третіх осіб вважали, що оскаржуване рішення не підлягає скасуванню та є законним.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам законодавства оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 є бабусею неповнолітнього на час звернення до суду з позовними вимогами ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала разом із ним та утримувала його за власний рахунок.

ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його матір`ю є ОСОБА_5 , а батьком – ОСОБА_11 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 37).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_11 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 14).

12 листопада 2015 року неповнолітній ОСОБА_6 звернувся до виконавчого комітету Стецьківської сільської ради із заявою про порушення питання щодо позбавлення батьківських прав його матері, яка, на його думку, злісно ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо його виховання та утримання, не виявляє належної уваги до стану його здоров`я, навчальних досягнень та інтересів.

З архівного витягу із протоколу № 5 від 14 грудня 2015 року засідання органу опіки і піклування при виконавчому комітеті Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області встановлено факт звернення ОСОБА_6 , 1999 року народження, з заявою про позбавлення батьківських прав його матері ОСОБА_5 . Хлопець протягом двох років проживає з бабусею ОСОБА_2 . Мати проживає окремо, життям сина не цікавиться, не займається його вихованням, не забезпечує всім необхідним, утримує його бабуся. Опікунська рада відвідувала сім`ю, впевнилася в тому, що лише бабуся піклується про онука і вважає за доцільне позбавити відповідачку батьківських прав, а позивачку призначити піклувальником над неповнолітнім ОСОБА_6 (а.с. 145).

Згідно архівного витягу із рішення від 14 грудня 2015 року Органу опіки та піклування при виконкомі Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області, розглянувши та обговоривши умови проживання в сім`ї дітей, які потрапили в складні життєві обставини, прийнявши до уваги роботу, проведену з батьками школою, сільською радою, медпрацівниками, вирішено звернутись до виконкому Стецьківської сільської ради з проханням розглянути питання про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав на дитину, а ОСОБА_2 призначити піклувальником над неповнолітнім ОСОБА_6 (а.с. 145).

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 10 грудня 2015 року, складеного працівниками Стецьківської сільської ради, встановлено факт проживання неповнолітнього разом із позивачкою ОСОБА_2 .. Для його виховання та розвитку позивачкою створено належні умови. Також встановлено, що хлопець навчається у Хотінському професійному аграрному ліцеї (а.с. 146).

Рішенням виконавчого комітету Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області від 17 грудня 2015 року № 79 вирішено клопотати перед службою у справах дітей Сумської РДА щодо питання позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відносно сина – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно заяви ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав відносно його матері, так як відповідачка не займається вихованням сина.

Згідно з довідкою-характеристикою, виданою Стецьківською сільською радою 21 грудня 2015 року № 671 на адресу Служби у справах дітей, ОСОБА_5 періодично зникає з місця проживання, тоді як її син протягом багатьох років проживає разом із позивачкою. Відповідачка вихованням сина не займається, матеріальної допомоги на його утримання не надає та не цікавиться його життям (а.с. 144).

Висновком служби у справах дітей Сумської районної державної адміністрації Сумської області від 10 березня 2016 року № 01-14/118, адресованому Сумському районному суду Сумської області встановлено, що позивач є бабусею неповнолітнього ОСОБА_6 , який проживає разом з нею та знаходиться на її повному утриманні. Мати підлітка, ОСОБА_5 , разом з сином не проживає, не цікавиться його життям, не бере участі у його виховання, чим грубо порушує право дитини на належне батьківське виховання.

Згідно довідки-характеристики, наданої Стецьківською сільською радою від 21 грудня 2015 року № 671, ОСОБА_5 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але часто зникає з місця проживання. Її старший син, ОСОБА_12 , мешкає разом з бабусею по мамі та періодично бачиться з нею. На відміну від брата, ОСОБА_9 повністю позбавлений навіть такої можливості. Відповідачка взагалі не приділяє уваги молодшому синові, не надає фінансової допомоги на його утримання, фактично усунулася від виконання батьківських обов`язків.

12 листопада 2015 року неповнолітній ОСОБА_13 звернувся із заявою до Стецьківської сільської ради з метою порушення питання позбавлення батьківських прав своєї матері. 17 грудня 2015 року виконавчим комітетом сільської ради було постановлене рішення про позбавлення батьківських прав відповідачки. На даний час ОСОБА_9 навчається у Хотінському аграрному професійному ліцеї. Усім необхідним для життєдіяльності хлопця забезпечує бабуся.

Як висновок служба у справах дітей зазначає, що відповідачка самоусунулася від виховання сина, не проживає разом з ОСОБА_9 , повністю не виконує батьківські обов`язки відносно молодшого сина, нехтує правом дитини на родинне виховання.

Враховуючи вищевикладене служба у справах дітей Сумської районної державної адміністрації Сумської області вважала доцільним позбавити батьківських прав відповідачку відносно сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітнього ОСОБА_14 залишити на виховання та спільне проживання бабусі ОСОБА_2 , стягувати з матері аліменти на утримання дитини у порядку, встановленому законодавством (а.с. 149).

Розпорядженням голови Сумської районної державної адміністрації Сумської області від 06 квітня 2016 року № 108-ОД, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 мешканку с. Стецьківка, Сумського району, Сумської області призначено піклувальником над дитиною, позбавленою батьківського піклування – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 22, 150).

Згідно довідки Стецьківського старостинського округу виконавчого комітету Сумської міської ради від 16 квітня 2026 року № 37 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично проживав разом з бабусею з дитинства і до дня смерті за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 151).

У листі Стецьківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Сумської міської ради від 11 червня 2026 року № 175 навчальний заклад повідомляє, що участь у вихованні ОСОБА_6 , 1998 року народження, брала бабуся ОСОБА_2 . Мати ОСОБА_5 не цікавилася шкільним життям та успіхами навчання свого сина, не зверталася до вчителів та не відвідувала батьківські збори. ОСОБА_6 проживав разом із бабусею ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 152).

З довідки Державного навчального закладу «Білопільське вище професійне училище» від 03 червня 2026 року № 395 встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчався у ДПТНЗ «Хотінський професійний аграрний ліцей» у період з 01 вересня 2015 року по 15 січня 2018 року.

У 2020 році було припинено діяльність ДПТНЗ «Хотінський професійний аграрний ліцей» шляхом приєднання до державного навчального закладу «Білопільське вище професійне училище» (наказ Міністерства освіти і науки України від 02 червня 2020 року № 743), створивши на базі припиненого закладу територіальне відокремлене відділення та є його правонаступником.

Згідно з наявними в особовій справі учня документами та анкетними даними, у період навчання (зокрема, до досягнення повноліття) ОСОБА_6 проживав за адресою: АДРЕСА_1 , спільно зі своєю бабусею – ОСОБА_2 , яка фактично здійснювала догляд та нагляд за дитиною.

Мати учня, ОСОБА_5 , за період навчання сина у ліцеї зацікавленості до його успіхів у навчанні не проявляла, до майстра виробничого навчання, класного керівника чи інших педагогічних працівників закладу не зверталася, батьківські збори, виховні або загальноліцейні заходи не відвідувала, будь-якої участі у вихованні та житті сина ОСОБА_9 протягом років його навчання в закладі не приймала.

Усі обов`язки щодо забезпечення навчання, виховання та контролю за ОСОБА_6 виконувала виключно його бабуся – ОСОБА_2 . Вона постійно підтримувала зв`язок із майстром виробничого навчання та адміністрацією ліцею, цікавилася успішністю онука, відвідувала батьківські збори та забезпечувала належні умови для здобуття ним професійно-технічної освіти (а.с. 153).

Сповіщенням ІНФОРМАЦІЯ_6 від 19 січня 2026 року № 2/84 позивачку ОСОБА_2 повідомлено, що її онук ОСОБА_6 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини (а.с. 154).

Згідно ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Відповідно до статті 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою важливі правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення у справі «Хант проти України»).

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Відповідно до частини другої статті 171 СК України думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить зокрема вирішення спору про позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 зазначено, що ухилення від виконання батьківських обов`язків проявляється, зокрема, у відсутності піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її здоров`я, навчання та підготовку до самостійного життя, відсутності належного спілкування з дитиною, інтересу до її внутрішнього світу та участі у її вихованні. Такі дії (бездіяльність) свідчать про ухилення від виховання дитини за умови винної поведінки батьків та свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Рішення суду першої інстанції щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно сина ОСОБА_6 мотивоване тим, що суд розцінив її поведінку як свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків, у зв`язку з чим позбавив ОСОБА_5 батьківських прав, стягнув з неї аліменти на утримання неповнолітнього сина та визначив місце проживання дитини разом із позивачкою.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідачка в письмовому поясненні позов визнала в повному обсязі та просила розглянути справу за її відсутності.

Обставини звернення до суду з заявою про визнання позовних вимог відповідачка не заперечує.

Слід зазначити, що в разі визнання позову відповідачем провадження в цивільній справі відбувається за скороченою процедурою. Зокрема, встановивши, що визнання відповідачем позову не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд, не досліджуючи питання обґрунтованості та доведеності позовних вимог, ухвалює рішення про задоволення позову. Тому саме визнання відповідачкою позову у цій справі й стало підставою для його задоволення.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

В основу доктрини venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) покладено принцип добросовісності, складовою якого є, зокрема, заборона суперечливої поведінки та заборона зловживання процесуальними правами.

Одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своєї позиції, якщо її попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопеля). Під принципом естопеля розуміється неможливість суперечливої (непослідовної) поведінки, яка може проявлятися як в матеріальних правовідносинах, так і в судовому процесі. Найчастіше процесуальний естопель знаходить свій вияв під час оскарження судових рішень і може полягати в тому, що сторона радикально змінює свою правову позицію у справі в порівнянні з правовою позицію у суді попередньої інстанції. Юридичним наслідком принципу естопеля є втрата права, за захистом якого сторона звернулася до суду, в зв`язку з оцінкою судом фактичної поведінки сторони та її добросовісності.

Вказане відповідає висновку, наведеному у постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі №344/17277/20.

Згідно правової позиції, зазначеної у постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2029 року у справі № 513/879/19, одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримує протилежної позиції (естопель).

Є такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом.

Згідно з висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 520/13586/18, якщо особа, яка має право оскаржити документ (наприклад, свідоцтво про право на спадщину) чи юридичний факт (зокрема, правочин, рішення органу юридичної особи), висловилась або дала зрозуміти своєю поведінкою, що не буде реалізовувати право на оскарження, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба надалі реалізувати право на оскарження суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Визнання відповідачкою позову у зазначеній справі та подальше його оскарження через десять років після його ухвалення дає підставу для висновку про непослідовну процесуальну поведінку відповідачки. Враховуючи те, що питання позбавлення відповідачки батьківських прав відносно неповнолітнього на той час сина вирішено з урахуванням наданої нею заяви про визнання позову, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення її апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не містить обґрунтованих доводів про існування об`єктивних чи суб`єктивних причин, що спонукали відповідачку спочатку усвідомлено визнати позовні вимоги, а потім не погодитися з рішенням суду, стверджуючи по недоведеність позовних вимог.

Так, посилання відповідачки на те, що підписуючи заяву про визнання позовних вимог, вона не мала юридичної освіти та не усвідомлювала наслідків підписання документів в суді, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки відомостей на спростування того, що заявниця мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, та її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі, не встановлено.

Відповідачкою не спростовано того, що передумовою звернення до суду з цим позовом позивачкою ОСОБА_2 були обставини того, що саме неповнолітній син ОСОБА_13 у 2015 році ініціював питання позбавлення відповідачки батьківських прав, і така його заява була предметом розгляду компетентних органів, які здійснювали відповідну перевірку.

Не підтверджуються належними та допустимими доказами твердження апелянтки про те, що позбавлення її батьківських прав надало можливість неповнолітньому сину, який отримав статус дитини, позбавленої батьківського піклування, скористатися відповідними пільгами та отримання допомоги від держави, що і було метою за її твердженням звернення з позовом.

Натомість на переконання колегії суддів про щирість заявлених ОСОБА_2 позовних вимог вказує той факт, що на момент постановлення оскаржуваного рішення суду (14 березня 2016 року) норма ч. 3 ст. 166 СК України, яка встановлювала обов`язок стягнення аліментів навіть якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються їх отримувати, не була запроваджена (зазначена норма введена в дію Законом України № 1370-VIII від 17 травня 2016 року). Проте у цій справі позивачка наполягала на стягненні з відповідачки аліментів на утримання її сина, а також порушувала питання про визначення місця проживання дитини з нею, що вказує на те, що у разі домовленості про штучне заявлення позовних вимог про позбавлення батьківських прав з метою отримання сином статусу дитини-сироти, не було б обов`язковим.

Також відповідачкою в апеляційній скарзі не обґрунтовано, яким чином скасування рішення суду про позбавлення її батьківських прав відносно сина через тривалий час після його постановлення сприятиме захисту найкращих інтересів дитини, враховуючи той факт, що ОСОБА_6 набув повноліття ІНФОРМАЦІЯ_7 та загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За таких обставин не можна вважати, що дійсним наміром відповідачки є реальне бажання виконувати належним чином свої батьківськи обов`язки та піклуватися про дитину.

Приєднані до апеляційної скарги докази фактично фіксують події, які мали місце після постановлення рішення, яке є предметом оскарження, не були досліджені судом першої інстанції, та враховуючи те, що поважних причин, які б вказували на неможливість їх подання відповідачкою, судом апеляційної інстанції не встановлені, вони не можуть бути взяті до уваги.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги відповідачки.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого суду залишається без змін, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених заявником апеляційної скарги у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Сумського районного суду Сумської області від 14 березня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 26 червня 2026 року.

Головуючий - А. П. Сидоренко

Судді: О. І. Собина

М. В. Нестеренко