Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №502/2317/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6000/26

Справа № 502/2317/25

Головуючий у першій інстанції Березніков О. В.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Фомін Андрій Ігорович,

на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 24 лютого 2026 року,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат за час прострочення грошового зобов`язання,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат за час прострочення грошового зобов`язання, в обґрунтування якого зазначила, що рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023 по справі №502/1742/21 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та стягнуто на користь позивача 414 350,16 грн. Відповідач оскаржив вказане рішення, однак Одеський апеляційний суд 17.12.2024 залишив рішення суду першої інстанції без змін. 07.10.2025 стягувач отримала виконавчі документи та звернулась до приватного виконавця із заявою про примусове стягнення боргу та лише 20.10.2025 суму боргу було остаточно стягнуто в примусовому порядку. В цей період позивач зазнала інфляційних втрат. 20.03.2025 боржник отримав відстрочку виконання судового рішення, однак це не змінює строків виконання грошового зобов`язання та передбачені статтею 625 ЦК України інфляційні втрати та 3 % річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 інфляційні втрати за час прострочення грошового зобов`язання та 3 % річних у сумі 37 988,20 грн, судовий збір, а також витрати на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Кілійський районний суд Одеської області рішенням від 24 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних та інфляційні витрати за час прострочення грошового зобов`язання в розмірі 37 988,20 грн, судовий збір в розмірі 1 211,20 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 3 700,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 17.12.2024, у справі №502/1742/21 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та стягнуто на користь позивача грошову компенсацію вартості спільного майна в сукупному розмірі 414 350,16 грн. Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 20.03.2025 відстрочено виконання рішення Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя строком на 6 місяців. 07.10.2025 на виконання рішення Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023 було видано виконавчі листи. Відповідно до постанов приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлебникова О.В. від 22.10.2025 у виконавчих провадженнях №79339186, 79340719, 79338046 виконавче провадження з примусового виконання рішення Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023 закінчено у зв`язку з виконанням вимог виконавчого документа. У зв`язку з тим, що наведене рішення від 25.10.2023 не виконувалося відповідачем з моменту залишення його в силі Одеським апеляційним судом 17.12.2024 до повного примусового виконання 22.10.2025, позивач в цей період зазнала інфляційних втрат та в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України нарахувала інфляційні втрати на суму боргу в розмірі 27 493,13 грн та три проценти річних в розмірі 10 045,07 грн, які просить стягнути з відповідача. Розрахунок інфляційних втрат на суму боргу та три проценти річних представником відповідача не спростовувався. Суд зазначив, що позивач має право на стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат на суму, визначену у рішенні Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023 у справі №502/1742/21, розрахунок, наведений у позові, є вірним та відповідає встановленим обставинам у справі з приводу строку та тривалості порушення зобов`язання, а тому задовольнив позовні вимоги.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Фомін Андрій Ігорович, просить скасувати рішення Кілійського районного суду Одеської області у справі №502/2317/25 від 24.02.2026 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що разом із позовною заявою до суду було надано копії угоди про надання правової допомоги №19 від 11.11.2025 та копію акту приймання-передачі наданих послуг №1 до угоди про надання правової допомоги №19 від 11.11.2025, який датовано 17.11.2025. ОСОБА_2 володіє інформацією про те, що ОСОБА_1 значний час перебуває за кордоном, а саме в російській федерації, тому не могла особисто підписати в листопаді 2025 року угоду про надання правової допомоги №19 від 11.11.2025 та акт приймання-передачі наданих послуг №1 до угоди про надання правової допомоги №19 від 11.11.2025, який датовано 17.11.2025. Відповідач звертає увагу суду на відмінності між підписами позивача в угоді, акті та її паспорті та вважає, що позивач особисто не підписувала вказані документи, а тому існує необхідність витребувати інформацію про виїзд ОСОБА_1 за кордон та витребувати у відповідача оригінали угоди про надання правової допомоги №19 від 11.11.2025 та акту приймання-передачі наданих послуг №1 до угоди про надання правової допомоги від 11.11.2025 №19, який датовано 17.11.2025, для огляду та співставлення з копіями. З огляду на викладене, відповідач ставить під сумнів і можливість подання позову представником, оскільки виникають сумніви у наявності повноважень. З огляду на ч. 6 ст. 95 ЦПК України єдиним належним доказом достовірності наданих копій могло бути лише дослідження оригіналу договору, зокрема за ініціативою суду. На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та в порушення зазначених норм процесуального права не вирішив питання про витребування оригіналу договору та актів про надання правничої допомоги, не усунув сумнівів щодо поданих копій документів, що унеможливило перевірку повноважень представника та встановлення фактичних обставин (факт витрат на правничу допомогу), які мають значення для правильного вирішення справи, при цьому, стороною відповідача заявлялось клопотання про надання оригіналів документів. Суд першої інстанції не встановив усіх обставин справи, не сприяв всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, та порушив норми процесуального права щодо правил оцінки доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.04.2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та ОСОБА_1 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Копію ухвали про відкриття провадження від 01.04.2026 отримано представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Фоміним Андрієм Ігоровичем 08.04.2026 року о 09:20:39 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 01.04.2026 року та апеляційну скаргу отримала у відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України.

Представник ОСОБА_1 адвокат Строкова Антоніна Григорівна копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 01.04.2026 року та апеляційну скаргу отримала 29.04.2026 року о 5:30:14 та 29.04.2026 року о 5:24:01 відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористалася.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.06.2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання та 3 % річних у розмірі 37 988,20 грн, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 х 30 = 90 840,00 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 17.12.2024, у справі №502/1742/21 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та стягнуто на користь позивача грошову компенсацію вартості спільного майна в сукупному розмірі 414 350,16 грн. Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 20.03.2025 відстрочено виконання рішення Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя строком на 6 місяців. 07.10.2025 на виконання рішення Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023 було видано виконавчі листи. Відповідно до постанов приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлебникова О.В. від 22.10.2025 у виконавчих провадженнях №79339186, 79340719, 79338046 виконавче провадження з примусового виконання рішення Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023 закінчено у зв`язку з виконанням вимог виконавчого документа. У зв`язку з тим, що наведене рішення від 25.10.2023 не виконувалося відповідачем з моменту залишення його в силі Одеським апеляційним судом 17.12.2024 до повного примусового виконання 22.10.2025, позивач в цей період зазнала інфляційних втрат та в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України нарахувала інфляційні втрати на суму боргу в розмірі 27 493,13 грн та три проценти річних в розмірі 10 045,07 грн, які просить стягнути з відповідача. Розрахунок інфляційних втрат на суму боргу та три проценти річних представником відповідача не спростовувався. Суд зазначив, що позивач має право на стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат на суму, ви-значену у рішенні Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023 у справі №502/1742/21, розрахунок, наведений у позові, є вірним та відповідає встановленим обставинам у справі з приводу строку та тривалості порушення зобов`язання, а тому задовольнив позовні вимоги.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023 по справі №502/1742/21 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено та, в тому числі, стягнуто на її користь з ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості спільного майна в сукупному розмірі 410 905,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 445,16 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17.12.2024 рішення Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023 по справі №502/1742/21 залишено без змін.

Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 20.03.2025 відстрочено виконання рішення Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя строком на 6 (шість) місяців.

07.10.2025 на виконання рішення Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023 року видано виконавчі листи.

Відповідно до постанов приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова О.В. від 22.10.2025 у виконавчих провадженнях №79338578, №79339186, №79340719 та №79338046 виконавчі провадження з примусового виконання рішення Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023 закінчено у зв`язку з виконанням вимог виконавчих документів в повному розмірі.

Матеріали справи містять розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, складений стороною позивача, який під час судового розгляду в суді першої інстанції відповідачем не оспорювався. Доводів щодо його спростування не наведено і в апеляційній скарзі.

Натомість, як вважає скаржник, судом першої інстанції під час судового розгляду порушено норми процесуального права та прийнято позов ОСОБА_1 без належних на те підстав, зокрема за відсутності належних повноважень на представництво інтересів у її представника – адвоката Строкової А. Г.

З приводу наведених доводів скаржника колегія суддів зазначає наступне.

Тлумачення статті 55 Конституції України свідчить, що право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод. Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Об`єднана палата неодноразово підкреслювала, що цей суд завжди був на сторожі конституційних цінностей (конституційних прав та свобод) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.06. 2019 року в справі №688/1619/17-ц (провадження №61-24783св18), та постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року в справі №638/9278/16-ц (провадження №61-33331сво18).

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, №26746/05, §110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

У частині четвертій статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина сьома статті 62 ЦПК України).

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача (частина сьома статті 177 ЦПК України).

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Ордер – письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій (стаття 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Отже, зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» випливає, що ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 КК України).

Схожі за змістом правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі №П/9901/736/18 (провадження №11-989заі18), в постановах Верховного Суду від 03.08.2020 року у справі №428/3851/19, від 12.07.2021 року у справі №750/7902/20-ц).

Гарантування кожному права на судовий захист та заборона обмеження в такому праві, в тому числі в умовах інтенсивної діджиталізації суспільства, повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України та введення воєнного стану на всій території України, хоча б з точки зору найвищої соціальної цінності життя та здоров`я людини, спонукають до сприяння в забезпеченні плюралізму способів взаємодії між судами та учасниками судового процесу, способів підписання ордеру, а не їх обмеження судами; ордер має бути підписаний адвокатом; ордер вважається таким, що містить підпис адвоката за умови, що: він містить власноручний («фізичний») підпис, він підписаний електронним підписом, він є додатком до документа, який підписано електронним підписом у випадку, якщо ордер додано до документа, що посвідчений електронним підписом, додаткового накладення окремого власноручного («фізичного») чи електронного підпису на ордер не вимагається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2024 року у справі №483/346/24).

Об`єднана палата зауважує, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. У цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю або ордером, які видаються на підставі договору відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Ордер видається адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням) у письмовій (електронній) формі та повинен містити підпис адвоката (електронний підпис). Тобто, ордер по суті є заявою самого адвоката про наявність у нього повноважень на представництво інтересів іншої особи на підставі укладеного з нею договору про надання правничої допомоги.

Відсутність у частині четвертій статті 62 ЦПК України вказівки на договір про надання правничої допомоги зовсім не виключає права адвоката підтвердити такі повноваження безпосередньо договором про надання правничої допомоги, який згідно з частиною першою і змістом частини третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у системному зв`язку одночасно і є тим документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги.

За відсутності відомостей, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю визнане у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, припинення (зупинення) права на заняття адвокатською діяльністю, у суду немає підстав ставити під сумнів статус представника учасника справи як адвоката.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20.01.2025 по справі №761/5870/24.

Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява, подана 17.11.2025 до Кілійського районного суду Одеської області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 відсотків річних та інфляційних витрат за час прострочення грошового зобов`язання підписана адвокатом Строковою Антоніною Григорівною.

При цьому, до матеріалів справи долучено адвокатом Строковою Антоніною Григорівною 17.11.2025 ордер серії ВН №1610550 про надання правничої допомоги ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги №19 від 11.11.2025 у Кілійському районному суді, що містить підпис адвоката; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ОД №002793, виданого Радою адвокатів Одеської області 16.03.2016 на підставі рішення №44 від 16.03.2016; копію посвідчення адвоката України №02793 від 16.03.2016; копію угоди №19, укладеної 11.11.2025 між адвокатом Строковою Антоніною Григорівною та ОСОБА_1 , згідно п. 2 якої клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження в суді усіх інстанцій по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості; копію акту приймання-передачі наданих послуг до угоди про надання правової допомоги №19 від 11.11.2025, складеного 17.11.2025.

З урахуванням наведених документів, колегія суддів приходить до висновку, що адвокатом Строковою Антоніною Григорівною підтверджено наявність у неї повноважень на представництво інтересів позивача у справі – ОСОБА_1 на підставі укладеної з нею угоди про надання правової допомоги №19 від 11.11.2025, та відповідно права на подання процесуальних заяв по суті спору від імені останньої.

У зв`язку з наведеним, доводи скаржника про подання позову представником позивача без відповідних на те повноважень підлягають відхиленню. Крім того, необґрунтованими та не підтвердженими належними засобами доказування є його доводи про відмінність між підписами позивача в угоді, акті та паспорті, адже жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного скаржник не подав.

З приводу допущених, за твердженням скаржника, процесуальних порушень судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 25.11.2025 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат за час прострочення грошового зобов`язання до розгляду. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судовому зсіданні на 22 грудня 2025 року. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України.

02.12.2025 року представник ОСОБА_2 – адвокат Фомін А.І. звертався до суду із заявою про ознайомлення із матеріалами справи в електронному вигляді, яка сформована в системі «Електронний суд».

22.12.2025 року представник ОСОБА_2 – адвокат Фомін А.І. звертався до суду із заявою про відкладення розгляду справи призначеної на 22.12.2025 року у зв`язку із занятістю у кримінальній справі в Фортечному районному суді м. Кропивницького.

Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази (частини перша, друга статті 84 ЦПК України).

23.01.2026 року представником ОСОБА_2 – адвокатом Фоміним А.І. подано клопотання про витребування доказів, а саме: витребувати у Адміністрації Державної прикордонної служби України інформацію та документи з приводу виїзду за кордон громадянки України ОСОБА_1 та зобов`язання відповідача надати до суду оригінали угоди про надання правової допомоги № 19 віл 11.11.2025 року та акту приймання-передачі наданих послуг № 1 до угоди про надання правової допомоги від 11.11.2025 року № 19, який датовано 17.11.2025 року.

Вказане клопотання було предметом розгляду під час розгляду справи 09.02.2026, за результатами розгляду якого суд першої інстанції визнав його безпідставним та відмовив у його задоволенні (протокол судового засідання від 09.02.2026 року).

Апеляційна скарга не містить заперечень, як це передбачено ч. 2 ст. 353 ЦПК України, щодо ухвали суду якою суд першої інстанції визнав безпідставним клопотання відповідача про витребування доказів та відмовив у його задоволенні.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 81 постанови від 18 березня 2020 року у цивільній справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) сформулювала висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції скаржником не заявлялось клопотань про витребування доказів, самеу Адміністрації Державної прикордонної служби України інформації та документів з приводу виїзду за кордон громадянки України ОСОБА_1 , суд з власної ініціативи докази не витребує.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази перебування ОСОБА_1 в листопаді 2025 року за кордоном.

Отже, посилання скаржника на те, що ОСОБА_1 значний час перебуває за кордоном, тому не могла підписати особисто в листопаді 2025 року угоду про надання правової допомоги № 19 від 11.11.2025 року та акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 17.11.2025 року, є голослівним і не підтверджені належними доказами.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Таких обставин щодо предмету спору матеріали справи у даній справі не містять.

Жодних інших підстав для скасування судового рішення скаржником не наведено, а твердження про те, що суд першої інстанції не сприяв всебічному та повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, є голослівними, не конкретизованими та такими, що не стосуються предмету спору, яким у даній конкретній справі є стягнення 3 відсотків річних та інфляційних витрат за час прострочення грошового зобов`язання, встановленого рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 25.10.2023, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 17.12.2024 по справі №502/1742/21. Процесуальна поведінка сторони відповідача по справі не відображає його ставлення до позовних вимог; ні відзиву на позовну заяву, тобто заперечень проти позову, ні жодних інших процесуальних заяв по суті спору з наведенням обставин, що мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позову ОСОБА_2 не надано ні до суду першої, ні до апеляційної інстанцій. Свого розрахунку 3 відсотків річних та інфляційних витрат за час прострочення грошового зобов`язання, контррозрахунку, заперечень проти розрахунку позивача чи будь-яких інших підстав для звільнення від настання відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, ОСОБА_2 не навів.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права чи невідповідність висновків суду обставинам справи.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, адже доводи апеляційної скарги не дають колегії суддів підстав для його скасування.

Щодо судових витрат

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, а саме витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Фомін Андрій Ігорович, залишити без задоволення.

Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 24 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 25.06.2026 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

М.В. Назарова