Рішення від 25 червня 2026 р. у справі №545/1623/25 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/140/26

Єдиний унікальний № 545/1623/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

в складі: головуючого-судді Павлов В.Г.,

секретаря судового засідання Рубан Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Прилуки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до неповнолітнього ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області, Міністерство оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та про визнання права на одноразову грошову виплату –

за участі сторін:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_4 ,

представника відповідача Струць Т.І.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть справи та позиція сторін:

1.1 Позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Дуденок О.О. звернулася до Полтавського районного суду Полтавської області з позовною заявою до неповнолітнього ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_3 , в якій просила суд встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з серпня 2021 року по день його смерті (загибелі) ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_1 право на одноразову грошову виплату у зв`язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_5 відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

1.2 В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з серпня 2021 року вона проживала разом із ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Вони проживали без реєстрації шлюбу як чоловік та дружина, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні сімейні права та обов`язки, вели спільний бюджет, спільно харчувалися, надавали один одному фінансову та моральну підтримку.

На підтвердження реальності сімейних відносин вказує на наявність Акта №700 про фактичне проживання, довідки банківських установ, спільні фотокартки та свідчення близьких осіб. Також зазначила, що з її банківського рахунку здійснювалися перерахування коштів на утримання та виплату аліментів для неповнолітнього сина померлого - ОСОБА_6 .

1.3 15 березня 2023 року ОСОБА_5 був призваний на військову службу за мобілізацією під час воєнного стану до військової частини НОМЕР_1 . Позивач продовжувала підтримувати з ним постійний зв`язок, забезпечувала його всіма необхідними речами, надсилала посилки та зимові речі. ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України ОСОБА_5 загинув. Загибель підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № НОМЕР_2 від 14.06.2023 р. та Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 20.06.2023 року.

1.4 Прилуцька міська рада Чернігівської області у відповідь на заяву позивача про надання грошової допомоги листом від 28.06.2023 р. №012-14/Ч-590 роз`яснила, що для вирішення питання виплат необхідно надати документ, який підтверджує фактичний шлюб без реєстрації.

Позивач раніше зверталася із заявою в порядку окремого провадження, проте ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 18.03.2025 року рішення Прилуцького міськрайонного суду було скасовано, а заяву залишено без розгляду через наявність спору про право, оскільки син померлого - ОСОБА_2 (в особі матері ОСОБА_3 ) заперечує проти встановлення даного факту, вважаючи, що це вплине на його частку соціальної виплати.

1.5 Законний представник відповідача ОСОБА_3 подала до суду відзив, у якому проти задоволення позову заперечувала, вказуючи, що встановлення такого факту безпосередньо впливає на обсяг майнових прав неповнолітнього сина загиблого на отримання одноразової грошової допомоги та звужує коло спадкоємців, а докази спільного проживання вважає недостатніми.

1.6 Представник Міністерства оборони України в письмових поясненнях просив відмовити в задоволенні позову з підстав недоведеності заявлених позовних вимог.

1.7 Представник Служби у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області надав суду заяву, у якій при ухваленні судового рішення просив врахувати виключно інтереси неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , з метою недопущення порушення чи звуження його особистих майнових та життєвих прав.

ІІ. Заяви ( клопотання) учасників справи.

2.1 Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Дуденок О.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, та просили позов задовольнити з вищенаведених підстав.

2.2 Представник відповідача - адвокат Струць Т.І. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити в їх задоволенні у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю належними й допустимими доказами факту спільного проживання позивача та загиблого військовослужбовця однією сім`єю.

2.3 Представник Міністерства оборони України та представник Служби у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області в судове засідання не з`явилися, надали суду письмові заяви про розгляд цивільної справи за їх відсутності.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі..

3.1 Ухвалою суду від 23.06.2025 р. відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження.

3.2 Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 27.02.2026 р., для розгляду справи №545/1623/25 визначено головуючого суддю Павлова В.Г.

3.3 Ухвалою суду від 02.03.2026 р. відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження.

3.4 Ухвалою суду від 10.03.2026 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.

IV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

4.1 Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 15.06.2021 р. шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 – розірвано /а.с.28-29/.

4.2 Згідно з комісійним актом №02-1/2-09 №700 про фактичне проживання (не проживання) та реєстрацію осіб у житловому приміщенні, складеним головою комітету самоорганізації населення, встановлено, що попри наявність у будинковій книзі відомостей про реєстрацію за адресою: АДРЕСА_1 , лише ОСОБА_1 , фактично у даному приміщенні з серпня 2021 року проживає ОСОБА_5 /а.с.25/.

4.3 Згідно інформаційної довідки АТ КБ «ПриватБанк» картка НОМЕР_4 є додатковим електронним платіжним засобом до картки клієнта ОСОБА_5 номер картки НОМЕР_5 /а.с.34/.

4.4 Факт працевлаштування ОСОБА_1 у ДНЗ №19 та наявності стабільного доходу у період з 01.09.2021 р. по 30.06.2023 р. підтверджується довідкою про доходи №77 від 12.06.2024 р., виданою начальником Управління освіти Прилуцької МР /а.с.45/.

4.5 Згідно військового квитка серії НОМЕР_6 ОСОБА_5 15.03.2023 р. призваний на військову службу по мобілізації під час дії воєнного стану та перебував на службі у в/ч НОМЕР_1 /а.с.46-48/.

4.6 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_7 /а.с.52/.

Зі змісту донесення про смерть ОСОБА_5 вбачається наявність відомостей про колишню дружину ОСОБА_3 та сина ОСОБА_2 (відповідача по справі), а сповіщення про смерть було надіслано ОСОБА_8 /а.с.55/.

4.7 Згідно Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23.02.2024 р. за №7/д, заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги було повернуто на доопрацювання. Підставою для прийняття такого рішення стало те, що заявниця не перебувала у зареєстрованому шлюбі із загиблим військовослужбовцем та, відповідно до поданих документів, не віднесена до кола осіб, що складають подружжя /а.с.59/.

4.8 Згідно рахунку-замовлення №108 від 14.06.2023 р., виданого ТОВ «Ритуальні послуги» у м. Прилуки, підтверджується замовлення ОСОБА_1 та оплату на загальну суму 780 грн ритуальних послуг, пов`язаних із похованням померлого ОСОБА_5 /а.с.63/.

4.9 Згідно довідки ТОВ «Ритуальні послуги» №18 від 10.07.2023 р., ОСОБА_5 похований 15.06.2023 р. на Північному кладовищі м. Прилуки, Чернігівської області /а.с.64/.

4.10 Згідно з наявними в матеріалах справи роздруківками скріншотів електронного листування (чатів) у месенджерах та спільними фотографіями, останні зроблені в різні періоди часу з серпня 2021 року по червень 2023 року під час святкувань, спільного відпочинку та в домашній обстановці, де позивач та ОСОБА_1 зображені разом.

4.11 Згідно з копіями експрес-накладних ТОВ «Нова Пошта», у період перебування ОСОБА_5 в лавах ЗСУ здійснювався обмін посилками між ним та ОСОБА_1

4.12 Допитана в судовому засіданні, як свідок, позивачка ОСОБА_1 надала показання про те, що в період з серпня 2021 року до 15 березня 2023 року вона проживала разом із ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за місцем її фактичного проживання. Зазначила, що їхні стосунки мали всі ознаки сім`ї, вони вели спільне господарство та мали спільний бюджет. За рахунок коштів ОСОБА_5 вона особисто здійснювала оплату аліментів на його сина від попереднього шлюбу, проте причин, чому він не робив цього самостійно, назвати не змогла.

Після мобілізації ОСОБА_5 до лав Збройних Сил України вони продовжували підтримувати близькі стосунки та спілкуватися по телефону, вона збирала й надсилала йому особисті речі та продукти харчування. Чоловік передав їй на зберігання свій паспорт та інші особисті документи, які досі перебувають у неї разом із його речами. Після загибелі ОСОБА_5 вона займалася організацією його поховання, при цьому визнала, що сама організація поховання здійснювалася за рахунок коштів органу місцевого самоврядування, а вона лише частково здійснювала доплати.

Також свідок наголошувала, що за власні кошти організувала поминальний обід у ресторані, однак жодних документальних доказів на підтвердження цих витрат надати не може. На даний час вона самостійно здійснює догляд за його могилою.

Водночас свідок повідомила, що ОСОБА_5 був зареєстрований у м. Прилуки у належному йому житловому приміщенні. При цьому вона визнала, що офіційно за місцем її проживання чоловік не був зареєстрований, у жодних офіційних документах чи облікових даних за її адресою не вказувався, і вона не несла жодних витрат по утриманню майна та оплаті комунальних послуг з розрахунку його проживання.

Фактично ОСОБА_5 працював у м. Києві без офіційного працевлаштування. Його графік роботи був змінним (3 дні роботи через 3 дні відпочинку, або 5 днів роботи через 2 вихідних), у зв`язку з чим він винаймав квартиру в м. Києві, куди вона інколи приїжджала до нього. До знайомства, яке відбулося у хрещеної матері військовослужбовця, він рідко приїжджав до м.Прилуки, але згодом став приїжджати частіше. ОСОБА_5 проживав у її будинку як повноправний член сім`ї, а не як квартирант, мав власні ключі, займався приготуванням їжі та виконував ремонтні роботи.

Для отримання заробітної плати ОСОБА_5 відкрив рахунок у АТ КБ «ПриватБанк» та оформив додаткову картку на її ім`я, яку передав їй для зняття коштів та розпорядження ними, оскільки її власна заробітна плата була незначною, і він допомагав їй фінансово. Під час спільного проживання вони купували переважно продукти харчування, необхідності у придбанні великих чи коштовних речей не було, тому жодних документальних доказів набуття спільного майна чи понесення спільних витрат вона надати не може. Разом вони ходили в гості до її батьків та близьких родичів. Наміру зареєструвати шлюб у письмовому вигляді чи у формі електронного листування ОСОБА_5 ніде не фіксував, про бажання одружитися говорив лише усно, проте не встиг цього зробити.

Окрім цього, свідок зазначила, що під час телефонної розмови ОСОБА_5 повідомив їй, що в анкетних даних військовослужбовця у графі «рідні та близькі» він вказав свою хрещену матір, а не її. На думку свідка, він вчинив так, щоб «не розстроювати» її.

Також ОСОБА_1 відкрито зазначила, що звернення до суду з даним позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю пов`язане з її бажанням отримати грошові виплати у зв`язку із загибеллю військовослужбовця (оскільки вона має низький рівень доходу), змінити своє прізвище на прізвище померлого, а також ініціювати процедуру присвоєння відзнаки (державної нагороди) її чоловікові.

4.13 Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_9 (чоловік сестри позивача) надав суду показання про те, що з 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 почали спільно проживати за місцем постійного проживання позивачки. Свідок стверджував, що останні перебували у стосунках, притаманних сім`ї: спільно приходили в гості, проводили дозвілля, разом купували продукти харчування тощо. За словами свідка, ОСОБА_5 проживав за адресою позивачки постійно за виключенням відряджень до м. Києва на роботу, здійснював там ремонтні роботи, у помешканні знаходилися його особисті речі.

Також свідок повідомив, що після смерті ОСОБА_5 саме позивачка займалася організацією його поховання. Разом з тим, свідок наголосив, що знає ОСОБА_5 зі шкільних років, однак останній нічого не розповідав про своє особисте життя. Свідку було відомо, що у ОСОБА_5 було інше власне місце проживання, проте воно було непридатним для життя. Про причини нереєстрації шлюбу з позивачем в органах РАГС свідку нічого не відомо.

4.14 Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 (сестра позивача) надала показання, аналогічні за змістом показанням свідка ОСОБА_9 . Зокрема, вона підтвердила факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , ведення ними спільного побуту та дозвілля. Свідок зазначила, що їй достеменно відомо про наміри сторін офіційно зареєструвати шлюб, проте про конкретні причини неподання відповідної заяви до органів ДРАЦС їй нічого не відомо.

Крім того, ОСОБА_10 підтвердила, що після мобілізації ОСОБА_5 позивачка продовжувала підтримувати з ним тісний зв`язок та регулярно надсилала йому посилки до місця проходження військової служби. Разом з тим, свідок зауважила, що про деталі особистого життя ОСОБА_5 їй нічого не відомо.

4.15 Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 (хрещена мати військовослужбовця) надала суду показання про те, що з 2021 року ОСОБА_5 почав проживати за місцем проживання ОСОБА_1 . Свідок зазначила, що до цього моменту вона проживала разом із загиблим у двокімнатній квартирі. Також підтвердила, що ОСОБА_5 мав власне житло, проте воно було непридатним для проживання. За словами свідка, позивачка та загиблий разом відвідували її в гостях, при цьому ОСОБА_5 особисто висловлював свідкові наміри офіційно одружитися з ОСОБА_1 , проте з невідомих причин цього не зробив.

Свідок наголосила, що мала із загиблим близькі стосунки (була йому «як матір»), однак не змогла пояснити, чому він так і не зареєстрував шлюб, а також чому при заповненні офіційних анкет (опитувальних листів) під час проходження військової служби не вказав ОСОБА_1 як члена своєї сім`ї або дружину.

V. Оцінка Суду.

Згідно статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Реєстрація місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність, допустимість, достовірність і достатність таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

5.1. Оцінка тверджень позивача про спільний побут, бюджет та житло.

Досліджені судом матеріали справи та показання свідків суперечать твердженням позивача про безперервне та стале проживання однією сім`єю з серпня 2021 року до моменту мобілізації загиблого у березні 2023 року.

Як визнала сама позивач ОСОБА_1 , померлий ОСОБА_5 фактично працював у м. Києві за змінним графіком і винаймав там окреме житло. Це свідчить про те, що його перебування за місцем реєстрації позивача в АДРЕСА_1 ) не було постійним, а мало періодичний характер (під час вихідних днів чи міжзмінних перерв).

Позивач зазначила, що за час спільного проживання жодного цінного майна спільно придбано не було. Документальних доказів понесення спільних витрат на утримання будинку, оплату комунальних послуг з розрахунку на двох осіб суду не надано.

Важливим є те, що померлий ОСОБА_5 до дня своєї мобілізації та смерті залишався зареєстрованим у власному житловому приміщенні в м. Прилуки, де також офіційно зареєстроване місце проживання його неповнолітнього сина - відповідача у справі. Позивач протягом усього часу нібито спільного проживання не вчиняла жодних відкритих дій, спрямованих на фіксацію чи легалізацію проживання ОСОБА_5 за її адресою перед державними органами чи органами місцевого самоврядування (зокрема, не ініціювала внесення змін до розрахунків за комунальні послуги, не здійснювала реєстрацію його місця проживання). Таке приховування або ігнорування офіційного статусу особи свідчить про відсутність наміру сторін виступати як єдина сім`я у правовідносинах із державою та третіми особами.

Оформлення додаткової банківської картки на ім`я позивача свідчить про надання фінансової допомоги, але не доводить наявність саме спільного сімейного бюджету з поєднанням капіталів для загальних сімейних цілей. Навпаки, позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні постійно наголошувала на своєму низькому рівні доходу та незначній заробітній платі в ДНЗ №19. Зазначена обставина у сукупності з матеріалами справи підтверджує, що грошові кошти, які надавалися ОСОБА_5 , були виключно матеріальною допомогою з його боку особі, яка перебувала у скрутному фінансовому становищі, а не спільним акумулюванням коштів для ведення спільного господарства та реалізації загальних інтересів сім`ї.

Перерахування коштів на утримання та сплату аліментів для неповнолітнього відповідача ОСОБА_2 з банківського рахунку позивачки за відсутності чітких та логічних пояснень причин такого кроку судом оцінюється критично.

Відповідно до ст. 180 СК України, обов`язок утримувати дитину до повноліття є особистим обов`язком батьків, який має суворо індивідуальний характер і не може бути перенесений на третіх осіб, які не перебувають у законному шлюбі з платником.

Сам по собі факт технічного проведення платежів з картки ОСОБА_1 за умови, що вона мала доступ до додаткової картки померлого та визнавала свій низький дохід, не є ознакою виникнення сімейних прав та обов`язків між нею та загиблим. Навпаки, це свідчить про виконання технічного доручення або надання транзитної технічної допомоги у розпорядженні коштами самого ОСОБА_5 , що повністю спростовує тезу про формування спільного бюджету та поєднання капіталів для загальних сімейних цілей.

Аналізуючи в сукупності показання допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , суд зазначає, що вони не можуть бути покладені в основу задоволення позовних вимог з огляду на критерій допустимості доказів (ст. 78 ЦПК України).

Наявність фактичних шлюбних відносин передбачає глибоку правову та фінансову інтеграцію (спільне розпорядження коштами, поєднання капіталів, виникнення взаємних майнових прав та обов`язків), доступ до внутрішньої сторони яких у сторонніх осіб, навіть із числа близьких родичів, є об`єктивно відсутнім. Свідки спроможні зафіксувати лише зовнішні прояви спілкування осіб - спільне дозвілля, періодичні зустрічі, проживання в одному приміщенні під час вихідних чи відвідування гостей.

Проте, за правовими висновками Верховного Суду, такі обставини відображають виключно наявність романтичних, близьких чи товариських стосунків, але через недоступність для свідків суті сімейних взаємовідносин, їхні показання не можуть підтверджувати юридичні факти створення сім`ї та ведення спільного господарства в розумінні ст. 3 СК України.

5.2 Оцінка актів, листування та доказів надання ритуальних послуг

Наданий позивачем акт №700 про фактичне проживання оцінюється судом критично, оскільки він зазвичай фіксує ситуативний стан на момент опису або базується виключно на словах зацікавлених осіб (сусідів, позивача) і не може підтверджувати весь комплекс сімейних правовідносин за тривалий період.

Фотокартки та роздруківки електронного листування (п. 4.10) підтверджують наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 тривалих близьких, романтичних чи дружніх стосунків, проте не доводять наявність ознак фактичної сім`ї в розумінні ст. 3 СК України (спільного побуту та взаємних обов`язків).

Обмін посилками під час служби у ЗСУ вказує на моральну підтримку та турботу, що є природним для близьких людей, але не є безальтернативним доказом шлюбних відносин. Суд зазначає, що за власною оцінкою позивачки, яка підтвердила купівлю військової форми та іншого майна за індивідуальними замовленнями померлого, її роль у період проходження ним служби фактично звелася до логістичного хабу із забезпечення військовослужбовця на фронті.

Така активна допомога та виконання замовлень щодо придбання речей військового призначення за своєю правовою природою є виявом високої патріотичної свідомості, громадянського обов`язку, дружньої підтримки або близьких товариських стосунків, проте вона повністю виходить за межі класичного поняття «ведення спільного сімейного господарства» та взаємних прав і обов`язків подружжя в розумінні сімейного законодавства України.

Факт замовлення та часткової оплати ритуальних послуг позивачкою ОСОБА_1 (згідно з рахунком-замовленням №108 на суму 780 грн) і подальший догляд за могилою загиблого не можуть бути покладені в основу рішення як беззаперечні докази проживання однією сім`єю. Відповідно до положень Закону України «Про поховання та похоронну справу», право на організацію поховання та виконання пов`язаних із цим дій належить не лише членам сім`ї, а й будь-якій іншій особі, яка добровільно взяла на себе таке зобов`язання.

Як встановлено в судовому засіданні та визнано самою позивачкою, основний комплекс заходів та фінансовий тягар з організації поховання загиблого військовослужбовця ОСОБА_5 взяли на себе органи місцевого самоврядування, тоді як кошти ОСОБА_1 мали характер лише незначної додаткової оплати окремих послуг. Така поведінка позивачки свідчить про вияв людської шани, поваги до пам`яті померлого та близьке емоційне ставлення до нього, проте за своїми юридичними наслідками не підтверджує наявність шлюбних відносин чи ведення спільного господарства за життя військовослужбовця.

Суд також звертає увагу на те, що бажання змінити прізвище та клопотати про нагороди виникло у позивачки лише після загибелі військовослужбовця, тоді як за його життя (майже 2 роки нібито спільного проживання) жодних дій для офіційного шлюбу чи зміни прізвища в установленому законом порядку вжито не було, що знову ж таки підтверджує відсутність сформованої волі самого ОСОБА_5 на створення сім`ї.

Надане позивачем "письмове пояснення" ОСОБА_11 не є належним процесуальним джерелом доказів, оскільки всупереч вимогам ч. 4 ст. 93 ЦПК України воно не містить розписки свідка про ознайомлення з кримінальною відповідальністю за завідомо неправдиві показання. Опитування особи адвокатом у порядку Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не замінює собою визначений законом порядок допиту свідків у судовому засіданні.

Досліджуючи надану позивачкою довідку ФОП ОСОБА_12 щодо придбання нею труни для поховання ОСОБА_5 , суд відноситься до вказаного документа критично та не приймає його до уваги з огляду на наступне.

Судом встановлено та перевірено за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що діяльність ФОП ОСОБА_12 була офіційно припинена 04.05.2020 р., тобто задовго до поховання.

Відповідно до чинного законодавства, з моменту державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа втрачає статус підприємця, а відтак - і право здійснювати господарську діяльність та видавати будь-які первинні, звітні чи розрахункові документи від імені суб`єкта господарювання. Таким чином, на момент видачі вказаної довідки, зазначений у ній суб`єкт господарювання юридично не існував, що свідчить про неналежність та недопустимість цього документа як доказу понесених витрат.

Окрім того, вказаний документ повністю спростовується показаннями самої позивачки ОСОБА_1 , даними нею в судовому засіданні в якості свідка, яка під присягою відкрито визнала, що організація поховання померлого військовослужбовця здійснювалася за рахунок коштів органу місцевого самоврядування, а вона здійснювала лише часткові доплати.

За таких обставин, суд вважає, що надана довідка від імені ліквідованого ФОП не може слугувати належним та достовірним доказом участі позивачки у витратах на поховання, а її надання свідчить про намагання штучно створити докази на користь позовних вимог.

5.3. Юридично значуща поведінка загиблого та баланс інтересів

Вирішальними для формування внутрішнього переконання суду стали обставини, які свідчать про те, як сам загиблий військовослужбовець ОСОБА_5 позиціонував свій сімейний стан.

Як підтвердила у своїх показаннях позивач, ОСОБА_5 при заповненні офіційних документів у військовій частині (графа «Рідні та близькі», донесення про смерть) не вказав ОСОБА_1 як дружину чи члена сім`ї. Замість цього він зазначив колишню дружину, сина та хрещену матір ОСОБА_8 (якій і було надіслано офіційне сповіщення про смерть). Офіційне декларування військовослужбовцем кола своїх близьких осіб перед державою має пріоритетне значення у спорах щодо соціальних виплат.

Фіксація військовослужбовцем ОСОБА_5 як близької особи своєї хрещеної матері ОСОБА_8 , з якою він тривалий час проживав до 2021 року і яку сприймав як матір, свідчить про наявність між ними сталого, глибокого та довірчого духовного зв`язку. Саме хрещена матір, разом із неповнолітнім сином померлого, була визначена самим військовослужбовцем як його єдиний надійний тил та представник перед органами державної влади у разі настання критичних обставин.

Той факт, що офіційне сповіщення про смерть було надіслано саме ОСОБА_8 , остаточно підтверджує, що за життя ОСОБА_5 не пов`язував свій офіційний статус із позивачкою ОСОБА_1 і свідомо виключив її з кола осіб, які мають право виступати від імені його фактичної родини. Твердження позивачки про те, що померлий вчинив так, щоб «не розстроювати» її, є суб`єктивним припущенням, яке повністю спростовується логікою військового обліку та офіційного документообігу в Збройних Силах України.

Протягом майже двох років (з серпня 2021 р. по березень 2023 р.) ОСОБА_5 не вчинив жодних дій для реєстрації шлюбу або офіційної реєстрації свого місця проживання разом із позивачем. У матеріалах справи відсутні будь-які прямі та беззаперечні докази (як-от: подана спільна заява до органів ДРАЦС, письмові зобов`язання, укладені договори або фіксація такого волевиявлення в електронній переписці), які б об`єктивно підтверджували намір померлого легалізувати ці стосунки та створити сім`ю. Твердження свідків про нібито «усні наміри» та декларації планів в особистих розмовах оцінюються судом критично, оскільки вони не мають юридичної сили, є суб`єктивними і не можуть замінити собою реальні юридичні дії особи, спрямовані на виникнення прав та обов`язків подружжя.

Матеріали справи не містять жодного належного, допустимого та достовірного доказу, який би прямо чи навіть опосередковано вказував на особисте волевиявлення самого військовослужбовця ОСОБА_5 на створення сім`ї з ОСОБА_1 , визнання її своєю дружиною або ведення з нею спільного бюджету як єдиного цілого. Усі надані позивачкою докази (чеки, акти, посилки) відображають виключно її односторонню ініціативу, її власні дії та її суб`єктивне бачення ситуації. Проте, сімейний союз - це двосторонній процес, який базується на взаємній згоді та спільному волевиявленні обох сторін. За відсутності будь-яких фіксованих дій, документів або заяв з боку самого ОСОБА_5 , які б підтверджували його прагнення пов`язати свій правовий статус із позивачкою, суд позбавлений правових підстав констатувати наявність юридичного факту проживання однією сім`єю.

Сама позивач відкрито визнала, що звернення до суду зумовлене виключно матеріальним інтересом - отриманням одноразової грошової допомоги (ОГД) у зв`язку із загибеллю військовослужбовця через її низький дохід.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у зразкових справах щодо виплат членам сімей загиблих військових), право на ОГД спрямоване на соціальний захист осіб, які дійсно перебували на утриманні або складали єдине ціле із загиблим воїном.

Встановлення факту проживання однією сім`єю за відсутності беззаперечних доказів шлюбних відносин призведе до необґрунтованого звуження майнових прав неповнолітньої дитини загиблого - відповідача ОСОБА_2 , інтереси якого захищаються державою в першочерговому порядку (ст. 27 Конвенції ООН про права дитини).

Оскільки вимога про визнання право на одноразову грошову виплату є похідною від вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю, вона також не підлягає задоволенню.

VI. Розподіл судових витрат

За правилами ч.1 ст.141 ЦПК України у зв`язку із відмовою суду у задоволенні позовних вимог повністю, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за подання позову покладаються на останнього.

Керуючись ст.3,74 СК України, ст.12,13,81,141,259,263-265 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до неповнолітнього ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області, Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та про визнання права на одноразову грошову виплату - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.Г. Павлов