Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №591/5762/25 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 591/5762/25

Провадження № 2/591/1172/25

РІШЕННЯ

Іменем України

23 червня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми в складі головуючого судді Зері Ю.О., за участю секретаря судового засідання Горб А.Д., позивачки ОСОБА_1 , представника відповідача Світайла А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумського державного університету, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство освіти і науки України про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

установив:

26.05.2025 до Зарічного районного суду м. Суми надійшла вказана позовна заява.

Ухвалою суду від 30.05.2026 позов був залишений без руху та встановлено позивачці строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви.

02.06.2025 позивачка подала до суду заяву про усунення недоліків, до якої додала уточнену позовну заяву, у якій просила суд визнати недостовірною інформацію, поширену щодо неї відповідачем у рішенні вченої ради СумДУ (протокол № 15 від 17.05.2026), зокрема про те, що позивачка організувала корупційну схему вимагання коштів з аспірантів за сприяння у захисті дисертаційних робіт, вимагала від аспірантів неправомірну вигоду у розмірі 6 тисяч доларів США за забезпечення успішного захисту дисертації, а у разі відмови надати їй хабар, цілеспрямовано створювала аспірантам штучні перешкоди, які унеможливлювали реалізацію їхнього законного права на захист. Також позивачка просила зобов`язати відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на офіційному сайті університету, офіційних сторінках в соціальних мережах тексту спростування, складеного за змістом ухваленого рішення суду протягом 10 днів з дня набрання рішенням суду законної сили; зобов`язати відповідача розіслати через особистий кабінет усім працівникам університету спростування недостовірної інформації щодо позивачки з публічним вибаченням, складеного за змістом судового рішення, протягом 10 днів з дня набрання рішенням законної сили; стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 1 грн.

Ухвалою суду від 04.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 17.09.2025.

09.07.2025 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки не вважає, що інформація, викладена у рішенні вченої ради (протокол № 15 від 17.05.2025) не відповідає дійсності.

Підготовче засідання, призначене на 17.09.2025, не відбулось через оголошення у Сумському районі сигналу «повітряна тривога» та було перепризначене на 13.11.2025.

22.09.2025 позивачка подала відповідь на відзив, наполягає на задоволенні позову, а доводи відповідача вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують тверджень у позові.

Ухвалою суду від 13.11.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 29.01.2026.

Згідно розпорядження №462 від 24.12.2025 керівника апарату Зарічного районного суду м. Суми Шевченко А.М. у зв`язку з призначенням ОСОБА_2 суддею Сумського апеляційного суду здійснено повторний автоматизований розподіл вищезазначеної справи, яка згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2025 передана для розгляду судді Зері Ю.О.

У ході розгляду справи по суті позивачка підтримала вимоги, викладені у позові та просила суд їх задовольнити з підстав, викладених в уточненій позовній заяві.

Представник відповідача заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позов. Також у судовому засіданні представник відповідача наголосив, що рішенням вченої ради СумДУ (протокол № 17 від 27.06.2025) скасовано рішення вченої ради університету від 17.06.2025 (протокол № 15) як таке, що прийняте з порушенням регламентованих процедур, відповідний наказ проведення в дію цього рішення доведено до відома співробітників університету шляхом розсилки до особистих кабінетів працівників, а текст рішення розміщений на сайті СумДУ (сторінка «Рішення Вченої ради СумДУ (2024-2025 навчальний рік)».

У судовому засіданні, розпочатому 29.01.2026, оголошувались перерви до 28.04.2026, до 22.06.2026, а також для підготовки вступної та резолютивної частини рішення до 23.06.2026.

За заявами, поданими до суду 28.04.2026 та 19.06.2026 представник відповідача подав додаткові документи на підтвердження його пояснень.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх учасників, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд встановив наступні обставини.

Сторонами не заперечується, що позивачка ОСОБА_1 працює на посаді доцента кафедри адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки Сумського державного університету.

Відповідно до Рішення вченої ради з питання: «Щодо фактів, які можуть свідчити про порушення академічної доброчесності та корупційні дії під час підготовки здобувачів наукового ступеня, та необхідності впровадження позачергового внутрішнього аудиту системи підготовки науково-педагогічних кадрів у СумДУ», схваленого вченою радою СумДУ, протокол № 15 від 17.05.2025, вчена рада Сумського державного університету «висловлює глибоке занепокоєння та обурення у зв`язку з фактом викриття працівниці університету Валерії МИРГОРОД, яка, за даними Служби безпеки України, організувала корупційну схему вимагання коштів з аспірантів за сприяння у захисті дисертаційних робіт.

За матеріалами заяви СБУ, заступник директора навчально-наукового інституту права СумДУ Валерія МИРГОРОД вимагала від аспірантів неправомірну вигоду в розмірі 6 тисяч доларів США за забезпечення успішного захисту дисертації. У разі відмови надавати хабар, аспірантам цілеспрямовано створювалися штучні перешкоди, які унеможливлювали реалізацію їхнього законного права на захист.

Правоохоронці затримали підозрювану «на гарячому» під час отримання чергової частини неправомірної вигоди. На цей час триває досудове розслідування, яке здійснюється співробітниками Служби безпеки України в Сумській області спільно з Головним слідчим управлінням СБУ під процесуальним керівництвом Офісу Генерального прокурора».

Вчена рада університету постановила, зокрема, підтримати рішення про тимчасове усунення позивачки від виконання обов`язків заступника директора з наукової роботи Інституту права СумДУ до завершення судового розгляду з метою мінімізації ризиків впливу на внутрішні процеси університету; оприлюднити звернення вченої ради на офіційному вебсайті університету та поширити серед колективу, як підтвердження послідовної позиції університету щодо захисту академічної етики.

Вказане вище рішення вченої ради було опубліковано на сайті університету у розділі «Новини», дата публікації 17.05.2025, кількість переглядів станом на 21.05.2025 становила 1156.

Відповідно до наказу ректора СумДУ № 0491-І від 19.05.2025 «Про введення в дію рішень вченої ради СумДУ» введено у дію з наступного дня після видання цього наказу рішення вченої ради з питання «Щодо фактів, які можуть свідчити про порушення академічної доброчесності та корупційні дії під час підготовки здобувачів наукового ступеня, та необхідності впровадження позачергового внутрішнього аудиту системи підготовки науково-педагогічних кадрів у СумДУ».

Як встановлено у ході розгляду справи, рішення вченої ради було прийняте за наслідком ознайомлення відповідачем із змістом повідомлень Служби Безпеки України та колишнього міністра економіки ОСОБА_3 16.05.2025.

Так згідно з повідомленням Управління СБ України в Сумській області від 16.05.2025, розміщеного за посиланням: https:www.fasebook.com/share/p/1GBFNmp555/ «СБУ викрила посадовицю сумського університету на вимаганні хабарів за успішний захист дисертацій

Співробітники Служби безпеки України блокували корупційну схему вимагання хабарів за захист вчених ступенів, організовану службовими особами одного з сумських вищих навчальних закладів.

За матеріалами слідства, посадовиця вишу вимагала гроші з аспірантів університету за успішний захист докторської дисертації. Вартість такої «послуги» становила 6 тис. доларів.

Водночас, у разі відмови платити хабарі, аспірантам створювали штучні умови, які унеможливлювали захист дисертаційної роботи.

Служба безпеки блокувала протиправну схему та затримала зловмисницю «на гарячому» під час отримання чергового траншу від аспіранта вишу.

Наразі слідчі вже повідомили зловмисниці про підозру за ч. 2 ст. 368, ч. 3 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою та зловживання впливом).

Триває слідство для притягнення до відповідальності усіх причетних до корупційної схеми».

Суд звертає увагу, що у даній публікації не вказано ідентифікаційних відомостей ані про посадову особу, про яку йдеться у повідомленні, ані про навчальний заклад, у якому проводились зазначені у повідомленні дії.

Водночас такі відомості щодо навчального закладу та посади і прізвища посадовиці висвітлені у публікації користувача ОСОБА_4 у соціальній мережі «Фейсбук» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 /.

При цьому рішення вченої ради з питання «Щодо фактів, які можуть свідчити про порушення академічної доброчесності та корупційні дії під час підготовки здобувачів наукового ступеня, та необхідності впровадження позачергового внутрішнього аудиту системи підготовки науково-педагогічних кадрів у СумДУ» від 17.05.2025 не містить посилань на заяви та матеріали користувача ОСОБА_3 .

Також судом встановлено, що 27.06.2025 протоколом № 17 вченою радою СумДУ схвалено рішення вченої ради з питання «Щодо заходів, спрямованих на запобігання порушенням академічної доброчесності та корупційних дій під час підготовки здобувачів наукового ступеня в СумДУ».

У даному рішенні було встановлено, що прийняття рішення вченої ради від 17.05.2025 (протокол № 15) відбулось з порушенням регламентованих процедур. У зв`язку з цим вченою радою у рішенні від 27.06.2025 було постановлено, зокрема, скасувати рішення вченої ради університету від 17.05.2025 (протокол №15) як таке, що прийнято з порушенням регламентованих процедур; підтвердити необхідність безумовного дотримання політики університету щодо нульової толерантності до будь-яких порушень академічної доброчесності; оприлюднити на офіційному вебсайті університету це рішення та довести до відома співробітників через сервіс «Електронний особистий кабінет».

Наказом ректора СумДУ № 0689-І від 01.07.2025 введено в дію з наступного дня після видання цього наказу рішення вченої ради з питання «Щодо заходів, спрямованих на запобігання порушенням академічної доброчесності та корупційних дій під час підготовки здобувачів наукового ступеня в СумДУ».

Відповідно до службової записки вченого секретаря Анатолія Рубана № 19 від 08.06.2026 рішення вченої ради СумДУ з питання «Щодо заходів, спрямованих на запобігання порушенням академічної доброчесності та корупційних дій під час підготовки здобувачів наукового ступеня в СумДУ» введено в дію наказом ректора №0689-1 від 1 липня 2025 року, про що доведено до відома співробітників університету через електронний сервіс «Особистий кабінет», та розміщено на сайті СумДУ (сторінка «Рішення Вченої СумДУ (2024-2025 навчальний рік)».

У судовому засіданні сторонами не заперечувався факт доведення до відома співробітників університету через електронний сервіс «Особистий кабінет» змісту наказу ректора №0689-1 від 1 липня 2025 року.

Водночас позивачка заперечувала факт того, що текст рішення вченої ради від 27.06.2025 був розміщений на сайті університету у тому самому розділі, що й рішення вченої ради від 17.05.2025, при цьому з тексту рішення від 27.06.2025 вбачається, що рішення від 17.05.2025 було скасовано через порушення регламентних процедур його прийняття, а не з тих підстав, що у ньому висвітлено недостовірну інформацію стосовно позивачки.

Судом встановлено, що рішення вченої ради з питання «Щодо заходів, спрямованих на запобігання порушенням академічної доброчесності та корупційних дій під час підготовки здобувачів наукового ступеня в СумДУ» від 27.06.2025 (протокол № 17) розміщено за посиланням: https://sumdu.edu.ua/governing-and-self-governing-bodies/.

Враховуючи, що вказаним вище рішенням не спростовано інформацію стосовно позивачки, яку вона вважає недостовірною, між сторонами виникли спірні правовідносини, пов`язані з реалізацією позивачкою права на повагу до її честі та гідності і ділової репутації, які належать до особистих невід`ємних прав людини.

Частиною першою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України встановлено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно з частиною третьою статті 277 Цивільного кодексу України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі.

Таким чином, згідно зі статтею 277 Цивільного кодексу України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 270 ЦК України, відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен мас право на повагу до гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Норма статті 299 ЦК України передбачає право фізичної особи на недоторканність її ділової репутації. Остання може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Отже, законодавство України закріплює право кожного на повагу до його честі та гідності, які належать до особистих невід`ємних прав людини.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

За змістом пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Під діловою репутацією особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним у демократичному суспільстві.

Свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому і самореалізації кожної окремої особи.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06.10.2015).

Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «факти». Так, у пункті 39 рішення ЄСПЛ від 28.03.2013 у справі «Нова Газета» і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У п. 75 рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначив, що, на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Аналіз чинного законодавства дає підстави стверджувати про існування презумпції неправдивості відомостей, які завдають шкоди честі, гідності та діловій репутації, а тому обов`язок доведення правдивості такої інформації покладається на особу, яка таку інформацію поширила.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.12.2021 у справі № 757/9133/18-ц.

У ході розгляду справи відповідач не заперечував, що оскаржуване рішення вченої ради університету було розміщено на головній сторінці вебсайту університету, стосується безпосередньо позивачки, доступне для перегляду необмеженого кола осіб.

При цьому представник відповідача стверджував, що відомості про позивачку у рішенні вченої ради були взяті з офіційного повідомлення Управління СБУ в Сумській області у соціальній мережі «Фейсбук», а тому є правдивими твердженнями стосовно вчинення позивачкою кримінального правопорушення.

Як було зазначено вище, обов`язок доведення правдивості інформації, яку позивачка вважає недостовірною, покладається на особу, яка таку інформацію поширила. Однак з матеріалів справи вбачається, що відповідачем не доведено правдивості оскаржуваної інформації, оскільки у повідомленні УСБУ в Сумській області не було надано відомостей ані про посаду та ПІБ затриманої особи, ані про навчальний заклад, у якому проводились відповідні слідчі дії.

Отже, суд вважає, що поширена відповідачем інформація щодо позивачки є фактичним твердженням, яке не відповідає дійсності, оскільки відповідачем не доведено правдивості такої інформації.

Саме тому зазначені в оскаржуваному рішенні вченої ради університету твердження про те, що « ОСОБА_5 за даними Служби Безпеки України організувала корупційну схему вимагання коштів з аспірантів за сприяння у захисті дисертаційних робіт», « За матеріалами заяви ОСОБА_6 вимагала від аспірантів неправомірну вигоду у розмірі 6 тисяч доларів США за забезпечення успішного захисту дисертації» є фактичним звинуваченням, що порушує презумпцію невинуватості за відсутності доказів доведеності вини позивачки ОСОБА_1 , про що зазначено у статті 17 КПК України.

Такої позиції дотримується і Верховний Суд у постановах щодо розгляду справ про захист честі, гідності та ділової репутації.

Так постановою Верховного Суду від 08 травня 2019 року в справі № 761/37180/17 (провадження № 61-4265св19) зазначено, що відповідно до статті 62 Конституції, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Якщо інформація, розповсюджена відповідачами, містить фактичні твердження про вчинення позивачем протиправних дій, які містять склади злочинів, передбачених КК України, така інформація не є оціночним судженням, а є констатацією фактів, які можуть і мають бути доведені належними доказами. Якщо таких доказів не надано, така інформація визнається судом недостовірною і підлягає спростуванню.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України і у постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 398/4136/15-ц.

Відповідно до частини четвертої статті 296 Цивільного кодексу України ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї.

Оскільки у відношенні позивачки станом на дату розгляду справи не ухвалювались будь-які рішення суду про визнання її винуватою, всі припущення відповідача щодо висвітлених обставин не є правдивими і такими, що можуть бути оприлюднені. Саме такі дифамації є тим обмеженням свободи слова, про які зазначається і в Резолюції № 428 (1970) Консультативної асамблеї Ради Європи щодо Декларації про засоби масової інформації та права людини від 23 січня 1970 року, і в Рекомендації СМ/Rec(2007)16 державам-членам «Про заходи з підвищення суспільного значення Інтернету» від 07 листопада 20017 року, і в Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схвалену 12 лютого 2004 року Комітетом Міністрів Ради Європи, і в доповіді від 16.05.2011 (A/HRC/17/27), поданій до Ради ООН з прав людини, Спецдоповідач Ради ООН з прав людини щодо питань заохочення й захисту права на свободу думок та їхнє вираження.

Як стверджує позивачка, оскаржувана інформація завдає шкоди її честі, гідності та діловій репутації, оскільки в контексті опублікованого матеріалу ця інформація разом з іншою інформацією, зазначеною в позові, має негативний характер відносно позивачки, містить обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, при цьому, відповідачем не надано доказів правдивості цієї інформації, зокрема, відповідного обвинувального вироку суду, який набрав законної сили.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що дані, які були поширені відповідачем в опублікованому рішенні вченої ради університету (протокол № 15 від 17.05.2025), з огляду на характер такої інформації, мають негативний характер, тобто характер, при якому позивачка висвітлюється в негативному світлі.

Разом з тим суд вважає помилковим твердження позивачки про те, що вказане вище рішення вченої ради містить недостовірну інформацію про те, що ОСОБА_1 у разі відмови надати їй хабар цілеспрямовано створювала аспірантам штучні перешкоди, які унеможливлювали реалізацію їхнього законного права на захист, оскільки у цьому рішенні зазначено про те, що «У разі відмови надати хабар, аспірантам цілеспрямовано створювались штучні перешкоди, які унеможливлювали реалізацію їхнього законного права на захист».

Тобто зазначене твердження не містить даних про те, що саме позивачкою у разі відмови аспірантами надати їй хабар створювались перешкоди у захисті дисертацій.

Предметом судового розгляду у даній справі є публікація, яка на даний час існує в матеріальному світі у вигляді публікації тексту рішенні вченої ради університету (протокол № 15 від 17.05.2025), її ідентичність підтвердили сторони в судовому засіданні, опубліковане рішення є єдиним цілим - фактом та фактично інструментом розповсюдження недостовірної інформації про позивачку. При цьому у ході розгляду справи було встановлено, що вказане рішення було скасоване з підстав недотримання регламентних процедур у процесі його ухвалення, а не з підстав того, що у ньому наведено недостовірну інформацію.

Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до частини другої статті 16 ЦК України, серед іншого, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо.

Згідно з частиною сьомою статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Вирішуючи питання про вибір способу захисту особистого немайнового права необхідно керуватись роз`ясненнями, викладеними у пунктах 3, 25 постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», в яких, серед іншого, зазначено наступне: вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві; разом з тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні правовідносини.

Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація, а її наслідком має бути досягнення максимальної ефективності, за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Відповідно до пункту 24 вказаної вище постанови, якщо суд ухвалює рішення про право на спростування поширеної недостовірної інформація, то в судовому рішенні, за необхідності, суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо). У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого відповідь чи спростування повинно бути оприлюднене.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем поширено інформацію серед невизначеного кола осіб шляхом розміщення на офіційному вебсайті університету у розділі «Новини» у вільному доступі, така інформація стосується безпосередньо позивачки, містить фактичні твердження, які мають недостовірний характер та в яких наявна негативна інформація щодо особи ОСОБА_1 , яка не відповідає дійсності (є недостовірною), оскільки відповідачем не надано доказів правдивості цієї інформації, а відтак порушує особисті немайнові права позивачки, отже, позовні вимоги в частині визнання недостовірною, такою, що порушує честь, гідність і ділову репутацію позивачки та зобов`язання відповідача спростувати цю інформацію є обґрунтованими, спростування вказаної інформації є належним способом відновлення її прав та застереження порушення їх знову, а тому підлягають задоволенню в частині визнання недостовірною та спростування інформації про те, що « ОСОБА_5 за даними Служби Безпеки України організувала корупційну схему вимагання коштів з аспірантів за сприяння у захисті дисертаційних робіт»; «За матеріалами заяви ОСОБА_6 вимагала від аспірантів неправомірну вигоду у розмірі 6 тисяч доларів США за забезпечення успішного захисту дисертації».

Інформацію про те, що ОСОБА_1 у разі відмови надати їй хабар цілеспрямовано створювала аспірантам штучні перешкоди, які унеможливлювали реалізацію їхнього законного права на захист, визнавати недостовірною та спростовувати підстави відсутні з огляду на встановлені вище обставини.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача розіслати через особистий кабінет усім працівникам університету спростування недостовірної інформації щодо позивачки з публічним вибаченням, складеного за змістом судового рішення, протягом 10 днів з дня набрання рішенням законної сили, суд зазначає наступне.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Європейський суд з прав людини, практику якого суд використовує як джерело права, у рішенні «EDITORIAL BOARD OF PRAVOYE DELO AND SHTEKEL v. UKRAINE, № 33014/05, §§ 54, 58, 59», від 5 травня 2011 року, зауважив, що у справах про захист честі, гідності та ділової репутації фізичні особи мають право вимагати спростування відомостей, які не відповідають дійсності та принижують їхню честь і гідність, та відшкодування завданої шкоди. Обидва заходи було застосовано у справі заявників.

Проте на додаток до них суди зобов`язали другого заявника опублікувати в газеті офіційне вибачення. Суд зазначає, що такий захід безпосередньо не передбачено в національному законодавстві. Як видно з відповідної національної судової практики, хоча й пізнішої за події, які розглядаються, установлення зобов`язання просити вибачення у справах про захист честі, гідності та ділової репутації може суперечити конституційній гарантії свободи вираження поглядів. За цих обставин Суд доходить висновку, що зобов`язання судом другого заявника просити вибачення не було встановлене законом і, відповідно, у цьому відношенні було порушення статті 10 Конвенції.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.10.2018 у справі № 757/8834/16, суд не вправі зобов`язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

З огляду на наведене у суду відсутні підстави для задоволення вимоги позивачки про зобов`язання відповідача розіслати через особистий кабінет усім працівникам університету спростування недостовірної інформації щодо позивачки з публічним вибаченням, складеного за змістом судового рішення.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими Главою 3 ЦК України, зокрема: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та/або моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, що передбачено статтею 280 ЦК України.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини другої статті 23 ЦК України).

Частиною третьою статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з пунктом 6 абзацу 6 пункту 19 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду. Суди мають використовувати широкі можливості, що надає розгляд справи про захист гідності, честі та ділової репутації, для підвищення культури спілкування, з`ясовувати обставини поширення недостовірної інформації.

Отже моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачкою ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1 грн, мотивуючи розмір відшкодування тим, що поширення недостовірної інформації про неї хоча і завдало їй істотної моральної шкоди, негативно вплинуло на її ділову репутацію, порушило нормальні життєві зв`язки, однак вимога про відшкодування моральної шкоди не є наміром збагатитись, а заявлена з тим, щоб довести дійсність завдання позивачці моральної шкоди поширенням недостовірної інформації стосовно неї.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Зазначені роз`яснення містяться в Постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року.

В даному випадку поширення відповідачем інформації відносно позивачки здійснено із застосуванням недостовірних даних, фактично відповідач стверджував про винуватість позивачки у вчиненні кримінального правопорушення за відсутності відповідного обвинувального вироку суду, дана інформація розміщена у мережі Інтернет та доступна необмеженому колу осіб, зміст тверджень відповідача викликав певний негативний суспільний резонанс, тобто, неправдиві відомості набули суспільного характеру.

Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З урахуванням перелічених факторів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає задоволенню.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені обставини справи, суд доходить висновку про часткове задоволення позову з підстав, наведених вище.

Щодо вирішення питання про судові витрати суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи факт часткового задоволення позову позивачці за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору у розмірі 5450,40 грн пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 12, 13, 77, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Визнати недостовірною інформацію, що була поширена Сумським державним університетом у рішенні вченої ради з питання «Щодо фактів, які можуть свідчити про порушення академічної доброчесності та корупційні дії під час підготовки здобувачів наукового ступеня, та необхідності впровадження позачергового внутрішнього аудиту системи підготовки науково-педагогічних кадрів у СумДУ», схваленого вченою радою СумДУ (протокол № 15 від 17.05.2025), а саме: 1. «Валерія Миргород за даними Служби Безпеки України організувала корупційну схему вимагання коштів з аспірантів за сприяння у захисті дисертаційних робіт». 2. « За матеріалами заяви ОСОБА_6 вимагала від аспірантів неправомірну вигоду у розмірі 6 тисяч доларів США за забезпечення успішного захисту дисертації».

Зобов`язати Сумський державний університет протягом 10 днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом розміщення на офіційному сайті університету у розділі «Новини» повідомлення про ухвалене судове рішення з викладенням змісту пункту 2 резолютивної частини цього рішення.

Стягнути з Сумського державного університету, вул. Харківська, 116, м. Суми, код ЄДРПОУ 05408289, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 1,00 грн моральної шкоди та 5450,40 грн витрат по сплаті судового збору.

В іншому відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Сумський державний університет, вул. Харківська, 116, м. Суми, код ЄДРПОУ 05408289.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство освіти і науки України, вул. Берестейська, 10, м. Київ, код ЄДРПОУ 00027677.

Повне судове рішення складено 26.06.2026.

Суддя Ю.О. Зеря