Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №447/602/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 447/602/26 Головуючий у 1 інстанції: Рябчун А.В.

Провадження № 22-ц/811/1030/26 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 04 березня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, -

В С Т А Н О В И В:

20.02.2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Оскаржуваною ухвалою у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття - відмовлено.

Ухвалу суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Вважає її незаконною, необґрунтованою, такою, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права.

У скарзі зазначила, що відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена ОСОБА_1 вимога не відповідає положенням п. 4 ч.1 ст. 161 ЦПК України. Однак, зі змісту поданої ОСОБА_1 заяви вбачається, що заявник просив стягнути в його користь аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що передбачено п. 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України. З урахуванням наведеного, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу, суд першої інстанції помилково вважав, що заявлена ним вимога не відповідає п. 4 ч.1 ст. 161 ЦПК України, яким передбачено інший спосіб стягнення аліментів - у частці від доходу платника аліментів, та дійшов необгрунтованого висновку про відмову у видачі судового наказу, позбавивши заявника можливості реалізувати надане йому законом право на судовий захист у наказному провадженні.

Просить ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

Відповідно до положень статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Частиною першою статті 165 ЦПК України визначено перелік підстав для відмови у видачі судового наказу.

Так, згідно п. 3 ч. 1 с. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу.

Постановляючи ухвалу про відмову у видачі судового наказу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суд першої інстанції виходив, з того, що зазначена у заяві ОСОБА_1 вимога не відповідає положенням п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України.

Однак, з таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Як убачається зі змісту поданої ОСОБА_1 заяви, обгрунтовуючи заяву про видачу судового наказу, останній посилався на п. 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, яким передбачено вимогу, за якою може бути видано судовий наказу, зміст якої відповідає вимозі, зазначеній ним в заяві.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов необгрунтованого висновку про відмову у видачі судового з наказу з підстав невідповідності заявленої ОСОБА_1 вимоги пункту 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України.

При цьому, колегія суддів враховує, що судові процедури повинні бути справедливими, а тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Оскільки видача судового наказу віднесена виключно до повноважень місцевих судів, ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст. 379, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволити частково.

Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 04 березня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 25 червня 2026 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: Я.А. Левик

М.М. Шандра