Постанова від 25 червня 2026 р. у справі №317/2273/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 26.06.2026 Справа № 317/2273/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 317/2273/25 Головуючий в 1-й інстанції – Ткаченко М.О.

Провадження №22-ц/807/1309/26 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Кочеткової І.В.,

суддів: Кухаря С.В.,

Полякова О.З.,

розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Калінін Сергій Костянтинович, на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 09 липня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 05.02.2020 між ТОВ «ЗАЙМЕР» (далі – ТОВ «ЗАЙМЕР») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 110427, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» надав позичальнику кредит у сумі 2000 грн., строком користування кредитом 30 днів, зі стандартною процентною ставкою 2 % в день або 730 % річних.

28.10.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та позивачем укладено Договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату, а ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» прийняв належні ТОВ «ЗАЙМЕР» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 28.10.2021 до Договору факторингу № 01-28/10/2021 від 28.10.2021, позивач набув право грошової вимоги до відповідача в розмірі заборгованості 10440 грн., яка складається з: 2000 грн. – сума простроченої заборгованості за кредитом; 8440 грн. – сума простроченої заборгованості за відсотками.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідачка свої зобов`язання не виконала. Після відступлення прав вимоги за цим договором відповідачкою не здійснювалось платежів на погашення заборгованості.

Враховуючи невиконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 10 440 грн., а також понесені судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10500,00 грн.

Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 09 липня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» суму заборгованості за кредитним договором №110427 від 05.02.2020 у загальному розмірі 10 440 грн, яка складається з: 2 000 грн. – сума простроченої заборгованості за кредитом; 8 440 грн. – сума простроченої заборгованості за відсотками.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» витрати на правничу допомогу у розмірі 10 500 грн.

Ухвалою цього ж суду від 21 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач в особі представника Калініна С.К., посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, а також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ». Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно встановлено обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції безпідставно вважав доведеним, що кредитний договір № 110427 від 05 лютого 2020 року був пролонгованим, та неправильно визначив розмір заборгованості, який підлягає стягненню.

Крім того, зазначив про те, що кредитний договір є строковим та був укладений на 30 дні – 05.03.2020, у зв`язку з чим право кредитодавця на нарахування процентів за користування кредитом припинилося зі спливом визначеного договором строку кредитування. Починаючи з цієї дати, нарахування процентів за користування кредитом, на переконання відповідачки, суперечить положенням статей 1048, 1050 ЦК України та усталеній практиці Верховного Суду.

Зазначає, що проценти у розмірі 8440 грн. були нараховані поза межами строку дії кредитного договору та не як міра відповідальності за прострочення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, а саме як проценти за користування кредитом, що є неправомірним. При цьому, умовами договору не передбачено нарахування процентів за період прострочення після закінчення строку кредитування, а відповідальність позичальника обмежена сплатою пені, яка фактично кредитором не нараховувалась.

Вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог.

Крім того, зазначає, що сума стягнутих витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10500 грн. є не співмірною щодо виконаних робіт з розглядом вказаної справи.

Просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу яку очікує понести у розмір 10 000 грн. та сплату судового збору.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 07.05.2026 відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до довідки про доставку електронного документу ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» отримало копію про відкриття апеляційного провадження отримало в електронному кабінеті – 10 травня 2026 року о 13:20:36 год.(а.с.197).

19.05.2026 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» надало відзив на апеляційну скаргу, в якій просили суд, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Запорізького районного суду м. Запоріжжя – залишити без змін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.02.2020 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачем було укладено кредитний договір № 110427 шляхом використання одноразового ідентифікатора (електронного підпису) та надіслання на номер мобільного телефону відповідачки. Згідно з умовами цього договору, відповідачка отримала кредит у сумі 2000 грн. зі строком користування кредитом 30 днів, із стандартною ставкою 2 % в день або 730 % річних (а.с. 11, 25-27).

Кредитором умови договору виконані, відповідачу були перераховані кредитні кошти у розмірі 2000 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 у відповідності до листа ТОВ «Платежі онлайн» № 1943/02 від 25.02.2025 (а.с. 28).

Разом із тим, відповідач умови кредитного договору належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 13.01.2025 утворилась заборгованість у розмірі 10 440 грн., яка складається із: 2 000 грн. – сума простроченої заборгованості за кредитом; 8 440 грн. – сума простроченої заборгованості за відсотками, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача (а.с. 9).

28.10.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та позивачем укладено Договір факторингу № 01-28/10/2021, у відповідності до якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступає ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату, а ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» приймає належні ТОВ «ЗАЙМЕР» права грошової вимоги до боржника за кредитним договором, вказаним у реєстрі боржників (а.с. 15-18).

Згідно із п. 1.1 Договору факторингу, фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору факторингу № 01-28/10/2021 від 28.10.2021 позивач набув право грошової вимоги до відповідачки в розмірі заборгованості 10440 грн., яка складається з: 2000 грн. – сума простроченої заборгованості за кредитом; 8440 грн. – сума простроченої заборгованості за відсотками (а.с. 10).

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, товариством було направлено відповідачу вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором вих. № б/н від 13.01.2025 (а.с. 8).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що правомірність заявлення вимог доведено позивачем належними та допустимими доказами у справі, зокрема, розрахунком заборгованості та випискою по рахунку.

Проте в повній мірі погодитись із такими висновками суду не можна з огляду на таке.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2ст. 639 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

В абзаці другому частини другої статті 639 ЦК України закріплено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

В справі, що розглядається, кредитний договір №110427 від 05 лютого 2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 підписаний останнім електронним підписом – одноразовим ідентифікатором, який містить набір цифрових та буквених символів, містить персональні дані відповідача: серію, номер паспорта, коли і ким виданий, ідентифікатор податкового номера, номер платіжної картки для переказу коштів.

Отже, договір № 110427 від 05 лютого 2020 року, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду цієї справи, підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання ним цього договору. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір (договір позики) між первісними кредиторами та відповідачкою не був би укладеним.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18(провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19(провадження № 61-7203 св 20), від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19та ряді інших, тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Зміст договору свідчить про те, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину: суми кредиту, строку кредитування, розміру та порядку нарахування процентів, порядку здійснення розрахунків, в кредитному договорі вказано номер електронного платіжного засобу позичальника, на який здійснено перерахування коштів, й зазначені обставини в апеляційній скарзі не оспорюються.

Проте, при визначенні розміру заборгованості за процентами, які підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів не погоджується із висновком районного суду та враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 05 квітня 2023 року Велика Палата Верховного Суду у справі №910/4518/16 зробила висновок про те, що «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання».

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. Verba chartarum fortius accipiunt ur contra proferentem, тобто слова договору тлумачиться проти того, хто їх написав) (пункт 128 постанови) (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16).

Як слідує із розрахунку заборгованості за договором № 110427 від 05.02.2020 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, проценти за період поза межами строку кредитування ТОВ «Займер» нараховує саме як проценти за «користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України.

Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих ТОВ «Займер» процентів за «користування кредитом» поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України та, як наслідок - задоволення вимоги в частині заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування, тобто після 06 березня 2020 року.

Зазначене узгоджується із вищенаведеними висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року.

На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.

За умовами кредитного договору № 110427 від 05 лютого 2020 року сторони погодили строк кредитування 30 днів до 06 березня 2020 року.

Пунктом 3.3.3 договору про надання фінансового кредиту № 110427 від 05 лютого 2020 року передбачено продовження строку надання кредиту шляхом оплати не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нарахованих процентів по кредиту.

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.

Отже, з урахуванням погодженого сторонами в кредитному договорі строку кредитування до 06 березня 2020 року (30 днів), колегія суддів доходить висновку про те, що заборгованість відповідача за кредитним договором № 110427 від 05 лютого 2020 року, яка підлягає стягненню на користь позивача, становить 3200 грн., із яких: 2 000 грн – тіло кредиту; 1 200 грн. – проценти, нараховані до спливу визначеного договором строку кредитування, та розраховані за формулою виходячи із 2% на день (2% х 2000 грн х 30 днів) або за формулою виходячи із 730,0% на рік (730,0% х 2000грн х 30 днів : 365 днів).

Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції на ці обставини не звернув увагу та дійшов помилкового висновку, безпідставно стягнувши проценти поза межами строку кредитування в розмірі 8440 грн.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на вищенаведене рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 09 липня 2025 року в частині стягнення процентів підлягає зміні.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутої заборгованості. Зокрема, сума заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», підлягає зменшенню з 10 440 грн. до 3 200 грн, з яких:

2 000 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту;

1 200 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами в межах строку кредитування. У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення відсотків слід відмовити.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).

Щодо судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.

Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).

Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги, укладений 29 грудня 2023 року між адвокатом Пархомчуком С.В. та ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу»; додаткову угоду № 1 від 27 грудня 2024 року до договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року; акт про отримання правової допомоги від 03 червня 2025 року.

В акті про отримання правової допомоги від 03 червня 2025 року адвокат Пархомчук С.В. навів види правничої допомоги, які були надані в суді першої інстанції, загальна вартість яких склала 10 500,00 грн. Також підписанням цього акту сторони підтвердили, що клієнт не має претензій до наданої адвокатом правничої допомоги.

Отже, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі відповідач заперечував проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі та також просив про компенсацію понесених ним витрат на сплату судового збору у загальному розмірі 3 851,10 грн і на правничу допомогу у загальному розмірі 10 000 грн.

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Тому, виходячи з положень частини третьої статті 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 500 грн. є завищеними.

Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат, слід стягнути з позивача ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» на користь відповідача ОСОБА_1 судові витрати, необхідно здійснити взаємозаліком та стягнення з позивача на користь відповідача судового збору у розмірі 2261, 80 грн.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн., понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Понесені відповідачем витрати за надання професійної правничої допомоги адвокатом Калініним С.К. на суму 10 000 грн. підтверджені належними і допустимими доказами. З урахуванням часткового задоволення вимог апеляційної скарги складності справи, принципу розумності і справедливості апеляційний суд вважає визначити розмір відшкодування у 3000 грн.

Відтак, витрати на правничу допомогу покладаються на кожну сторону і з урахуванням принципу взаємозаліку компенсації не підлягають.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Калінін Сергій Костянтинович, задовольнити частково.

Заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 09 липня 2025 року змінити в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором і розподілу судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за кредитний договір № 110427 від 05.02.2020 у розмірі 3 200 (три тисячі двісті грн..) гривень, із яких: 2 000 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту та 1 200 грн заборгованості за процентами.

У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення відсотків відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, оф. 7, ЄДРПОУ 42228158) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2261, 80 грн. (дві тисячі двісті двадцять одна грн.. 80 коп. ).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуюча: І.В. Кочеткова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков