Постанова від 25 червня 2026 р. у справі №332/32/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 26.06.2026 Справа № 332/32/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/1213/26 Головуючий у 1-й інстанції: Сапунцов В.Д.

Є.У.№ 332/32/26 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючої: Кочеткової І.В.,

суддів: Кухаря С.В.,

Подліянової Г.С.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ТОВ «Кошельок» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В обґрунтування зазначає, що 04 лютого 2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3643108298-604844, внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором у відповідача утворилась заборгованість в загальному розмірі 21676,40 грн., яка складається із заборгованості за сумою кредиту у розмірі 7000 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 14 676,40 грн. Отже, позивач вважає, що наділений правом грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 04.02.2022 № 3643108298-604844 у загальному розмірі 21 676,40 грн.

З метою захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути заборгованість, судові витрати з оплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2026 року позов ТОВ «Кошельок» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 3643108298-604844 від 04.02.2022 у загальному розмірі 21676,40 грн, яка складається із заборгованості за сумою кредиту у розмірі 7000 грн., заборгованості за відсотками за користування позикою у розмірі 14 676,40 грн.

Стягнуто ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ТОВ «Кошельок».

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що позивачем не надано жодних доказів, що підтверджують підписання відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора. Окрім того, з долучених позивачем документів неможливо встановити те, що саме відповідачем були застосовані будь-яким способом ідентифікатори (коди підписання договору), зокрема, відсутні докази: отримання будь-яким чином одноразового ідентифікатора; реєстрації в інформаційно-телекомунікаційних системах кредитора; щодо ідентифікації за номером телефону, який би належав відповідачу. Надані позивачем документи також не доводять факт наявності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Отже, позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які: підтверджують факт укладення кредитного договору; вказують на наявність у скаржника заборгованості; підтверджують факт передання спірних грошових коштів скаржнику; підтверджують те, що позивачем сформовано до відповідача вимогу за кредитним договором, що свідчить про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог. Крім того, беручи до уваги час на підготовку матеріалів для подання позовної заяви, незначну складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, на переконання скаржника, заявлений до стягнення розмір витрат на оплату правничої допомоги не є співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також обсягом наданих адвокатом позивачу послуг, що свідчить про відсутність підстав для стягнення із відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Копія апеляційної скарги і ухвала про відкриття апеляційного провадження отримані ТОВ «Кошельок» відповідно до довідки про доставку електронного документу 29 квітня 2026 року. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив, проте це не заважає її розгляду за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Задовольняючи позов ТОВ «Кошельок», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 не виконав своїх зобов`язань щодо повернення наданого йому кредиту у строки, передбачені кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 21 676,450 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, та яка підлягає стягненню з нього на користь товариства. Крім того, у зв`язку із задоволенням позову та наявних у справі доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн., суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний їх компенсувати у зазначеному розмірі.

Проте в повній мірі погодитись із такими висновками суду не можна з огляду на таке.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Судом першої інстанції встановлено, що 04.02.2022 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено електронний договір № 3643108298-604844 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту у загальному розмірі 7 000 грн., строком на 22 дні.

Договір укладено в електронному вигляді, через ідентифікацію клієнта за допомогою технології BankID, а саме на офіційному веб-сайті ТОВ «Кошельок» (https://koshelok.ua/ru/yuridicheskayainformacziya/) у вільному доступі для всіх клієнтів ТОВ «Кошельок», розміщена повна інформація щодо договору кредиту та порядку його укладення, а саме, документи: Договір кредиту (примирний договір на момент укладення); Правила надання грошових коштів (діючи на момент укладення договору); Згода на обробку персональних даних; Публічна інформація; Положення про конфіденційність.

На веб-сайті ТОВ «Кошельок» розміщена довідкова інформація з наданням розгорнутої інформації щодо порядку та умов надання послуг.

Відповідачу було надано наступний одноразовий ідентифікатор 6383, для підписання Кредитного договору від 04.02.2022, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.

Відповідно до п. 1.1. договору визначено, що кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 7000 грн., на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором. Пунктом 1.2 договору визначено, що тип кредиту - споживчий кредит.

Відповідно до п. 1.4.2. договору проценти за користування кредитом: 1016.40 грн., які нараховуються за ставкою 0.66 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Відповідно до п.1.4.3. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Пунктом 1.5. договору - тип процентної ставки: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.3.4., 3.5., 3.6. цього Договору.

Відповідно до п. 2.1. договору кредит надається строком на 22 (двадцять дві доби) днів (Лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця. Відповідно до п. 2.2. договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1. договору строк Лояльного періоду може бути продовжений позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Договір містить повну інформацію щодо особи позичальника, його персональні дані, номер мобільного телефону, на який було відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальника.

Відповідно до графіку розрахунків визначено дату видачі кредиту 04.02.2022, дату платежу 25.02.2022, реальну річну процентну ставку 240.90%, загальну вартість кредиту 8016,40 грн.

Відповідно до листа ЦВ ПАТ «Мтб банк» від 15.07.2025 №07/605-07/278 ОСОБА_1 04.02.2022 отримав на свою картку № НОМЕР_1 суму у розмірі 7000 грн.

З наданої АТ «Універсал Банк» інформації №БТ/Е 4210 від 09.02.2026 вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) банком було емітовано банківську картку НОМЕР_1 та відкрито під неї відповідний банківський рахунок. Відповідно до виписки по банківській картці № НОМЕР_1 , за період з 04.02.2022 по 26.05.2022, ОСОБА_1 04.02.2022 отримав на свій рахунок суму у розмірі 7000 грн. та в подальшому користувався кредитним коштами на власний розсуд.

На момент подання даної позовної заяви (05.01.2026) у позичальника виникла заборгованість за договором № 3643108298-604844 від 04.02.2022, станом на дату подання позову до суду становить 21 676,40 грн., яка складається з:заборгованість за сумою кредиту: 7000,00 грн.; заборгованість за відсотками за користування позикою: 14 676,40 грн.

Докази щодо здійснення будь-яких платежів відповідачем на погашення заборгованості за кредитним договором в матеріалах справи відсутні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції врахував те, що вказаний договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами договору надання грошових коштів у позику, відтак задовольнив позов у частині стягнення з відповідача на користь позивача основної суми заборгованості у розмірі 7000,00 грн. та нарахованих відсотків у сумі 14 676, 40 грн.

Проте суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за умовами укладеного сторонами договору строк кредитування становив 22 дні, тоді як відсотки за користування кредитними коштами нараховані кредитором поза строками кредитування, що суперечить вимогам ст. с.1048, 1050 ЦК України.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (щодо позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина друга статті 1054 ЦК України).

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладення електронного договору визначається законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно зі статтею 12 Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною першою статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 28 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання за кредитним договором та не повернув суму позики та проценти в розмірі, передбаченому умовами договору, позовні вимоги про стягнення з нього на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у сумі 7000 грн. та 1540 грн. нарахованих відсотків за весь час кредитування, тобто з 04.02.2022 по 26.02.2022 включно.

Вимоги кредитора про стягнення відсотки в сумі 13 136,40 грн, нарахованих за період з 26.02.2022 по 26.05.2022 – поза межами строку кредитування, задоволенню не підлягають.

При визначенні строку нарахування відсотків колегія суддів керується пунктом 2.1 кредитного договору, який визначає строк надання кредиту у 22 дня кредитного договору, в межах якого нараховуються відсотки, а не пунктом 3.5 договору, який передбачає можливість нарахування процентів за кожен день користування кредитом до дня його фактичного повернення, який дозволяє кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом. Вказані умови договору не відповідають засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

При цьому апеляційний суд враховує, що відповідно до частини 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц зроблено висновок, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20, стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах 3, 4 статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem». «Contra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») – слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

За таких обставин та з урахуванням практики Верховного Суду, нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору позики є безпідставним.

Щодо строків позовної давності, слід зазначити, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із приписами статей 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12, набрав чинності 02.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин. Дію карантину, встановленого зазначеною постановою, продовжено на всій території України згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 291 від 22.04.2020, № 343 від 04.05.2020, № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 360 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023, тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року № 651, карантин скасовано з 24.00 години 30.06.2023.

Крім того відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

На підставі ЗУ від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Закон набрав чинності 04.09.2025.

Так, на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положення ЦК України строк з 02.04.2020 до 04.09.2025 не включається до перебігу строку позовної давності.

Встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 виникла в день укладання кредитного договору - 04.02.2022. ТОВ «Кошельок» звернувся до суду з позовом - 05.01.2026, таким чином строк позовної давності за вимогами позивача складає 4 місяці 1 день (з 04.09.2025 до 05.01.2026). В даному випадку строк позовної давності позивачем не пропущений.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до незгоди з ними, а відтак не впливають на остаточні висновки суду.

За таких обставин оскаржуване рішення в частині визначення розміру заборгованості за відсотками і розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового про зменшення розміру відсотків до 1540 грн. і перерозподілу судових витрат.

Визначаючи розмір компенсації витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір у 10 000 грн. не відповідає засадам цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, та, врахувавши критерій реальності наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру, конкретні обставини, її складність і необхідність процесуальних дій сторони, зменшив її до 3 000 грн.

Незважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, апеляційний суд погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром компенсації.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. 40 коп., який за наслідками апеляційного перегляду підлягав би стягненню з відповідача на користь позивача. Також, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3993 грн. 60 коп., розмір якого визначений ухвалою Запорізького апеляційного суду від 08.04.2026.

Оскільки апеляційний суд частково задовольняє апеляційну скаргу та зменшує стягнення нарахованих процентів, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача користь ТОВ «Кошельок» підлягає стягненню компенсація судового збору у розмірі 954,36 грн., а з позивача на користь відповідача – 2 562,05 грн.. Враховуючи принцип взаємозаліку з ТОВ «Кошельок» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 1 607,69 грн.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2026 року у цій справі в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованості за відсотками у сумі 14 676, 40грн. за кредитним договором № 3643108298-604844 від 04.02.2022 і в частині розподілу судових витрат зі сплати судового збору скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими за кредитним договором № 3643108298-604844 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (адреса: Київська область, Бучанський район, с. Чайки, вул. Антонова, 8А, код ЄДРПОУ: 40842831) заборгованість за нарахованими відсотками за кредитним договором № 3643108298-604844 від 04.02.2022 у розмірі 1 540 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення відсотків, нарахованих після 26.02.2022 року, відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (адреса: Київська область, Бучанський район, с. Чайки, вул. Антонова, 8А, код ЄДРПОУ: 40842831) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 607,69 гривень (одна тисяча шістсот сім гривень, 69 коп).

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» 7 000 грн. заборгованості за тілом кредиту і 3 000 грн. в рахунок компенсацій витрат на правничу допомогу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуюча І.В. Кочеткова

Судді С.В. Кухар

Г.С. Подліянова