Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №336/5536/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 16.06.2026 Справа № 336/5536/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 336/5536/25 Головуючий у І інстанції: Коваленко П.Л.

Провадження № 22-ц/807/484/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кухаря С.В.,

Трофимової Д.А.,

Секретар Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення коштів, відшкодування заподіяних збитків,

У С Т А Н О В И Л А:

У червні 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Г.О. звернулася до суду з позовом, вимоги якого у подальшому уточнила, до Центрального ВДВС у м. Запоріжжі ПМУ МЮ (м.Одеса) про стягнення коштів, відшкодування заподіяних збитків.

В обґрунтування позову зазначено, що 09.11.2007 АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 уклали Договір про надання споживчого кредиту № 11249697000, відповідно до умов якого позивач отримала кредит у розмірі 25212 дол. США.

19.11.2007 на забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору, АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 уклали Договір іпотеки №11249697000/3, за яким позивач передала в іпотеку банку нерухоме майно – квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за цим кредитним договором, АТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням від 09.07.2015 Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у справі № 336/6133/14-ц задовольнив позовні вимоги Банку, стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11249697000 від 09.11.2007 в сумі 26725,79 дол. США, а також судовий збір в сумі 1827 грн.

На виконання вказаного рішення суду Банк отримав виконавчі листи та пред`явив їх для примусового виконання до Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя. 26.01.2016 відкриті виконавчі провадження з виконання виконавчих листів № 336/6133/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та судових витрат.

26.05.2016 державний виконавець ухвалив постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону від 1999 року.

26.04.2017 ОСОБА_1 погасила заборгованість за кредитним договором на індивідуальних умовах з анулюванням залишку заборгованості, у зв`язку з чим, на адресу Шевченківського ВДВС 29.05.2017 направлена заява про закриття виконавчих проваджень, відкритих на підставі вищезазначених документів.

Після повернення виконавчого документу стягувач – ПАТ «УкрСиббанк» до Шевченківського ВДВС у м. Запоріжжі щодо відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом не звертався.

25.05.2021 начальник відділу Логвін В.І. ухвалив постанову про скасування документу «Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу», що видав державний виконавець Соріна Ю.О., скасував виконавчі дії від 26.05.2016 щодо повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» в редакції Закону від 1999 року.

У подальшому заступник начальника Шевченківського ВДВС у м. Запоріжжі Коцинян М.О. ухвалив постанову про арешт та опис майна – квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та здійснив заходи щодо передачі вказаного майна на реалізацію за ціною 425323 грн.

Відповідно до акту про проведені електронні торги від 06.09.2021 в межах виконавчого провадження № 50042599, стягувачем за яким є АТ «УкрСиббанк», 25.08.2021 ДП «Сетам» здійснило реалізацію арештованого майна - однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

09.09.2021 Шевченківський ВДВС у м. Запоріжжі ухвалив постанову про закінчення виконавчого провадження № 50042599.

Рішенням від 02.02.2022 Запорізький окружний адміністративний суд у справі № 280/11257/21, яке залишив без змін постановою від 13.07.2022 Третій апеляційний адміністративний суд, задовольнив адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання незаконної та скасування постанови. Визнав протиправною та скасував постанову Шевченківського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 25.05.2021 про скасування документу, якою скасовано виконавчі дії від 26.05.2016 щодо повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.5 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону від 1999 року.

Рішенням від 11.03.2024 Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у справі № 336/5189/22, яке залишив без змін постановою від 25.09.2024 Запорізький апеляційний суд, задовольнив позов ОСОБА_1 до Центрального ВДВС у м. Запоріжжі Південного МУМЮ (м. Дніпро), ДП «СЕТАМ», ОСОБА_2 , третя особа – АТ «УкрСиббанк», про визнання електронних торгів недійсними. Визнав недійсними електронні торги з реалізації квартири АДРЕСА_2 , оформлені протоколом ДП «СЕТАМ» № 551362 від 25.08.2021, реєстраційний номер лота 489813, переможцем яких стала ОСОБА_2 . Визнано недійсним акт про проведені електронні торги від 06.09.2021, що склав заступник начальника Шевченківського ВДВС у місті Запоріжжі Південно-Східного МУМЮ (м. Дніпро) на підставі протоколу № 551362 від 05.08.2021 про проведення електронних торгів з реалізації лоту № 489813.

Отже, позивачу внаслідок незаконної реалізації на електронних торгах належної їй квартири завдано майнову шкоду у розмірі вартості реалізованого майна.

07.05.2025 позивач звернулася до Центрального ВДВС у м. Запоріжжі з вимогою про відшкодування шкоди в розмірі вартості квартири, права власності на яку ОСОБА_1 була позбавлена внаслідок незаконних дій органу державної виконавчої служби.

Листом від 15.05.2025 Центральний ВДВС у м. Запоріжжі відмовив у задоволені вимоги ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, позивач вимушена звертатися з вказаним позовом до суду.

Посилаючись на статтю 1192 ЦК України, враховуючи Звіт про незалежну оцінку вартості нерухомого майна – однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 зазначала сума завданого їй матеріального збитку складає 636167 грн.

Крім того, ОСОБА_1 зазначала, що позбавлення її права власності на квартиру, призвело до відчуття несправедливості, безпорадності, втрати стабільності; викликало в неї глибокий стрес, тривогу та відчуття порушення її особистих прав. У той час ОСОБА_1 зазнала тяжкої особистої втрати – смерті близької людини – бабусі ОСОБА_3 . Ця трагічна подія значно погіршила її психоемоційний стан, посиливши наявні страждання, у зв`язку з чим, позивач потребувала професійної медичної допомоги.

07.07.2024 ОСОБА_1 звернулась до психотерапевта, згідно з консультативним висновком якого основний її діагноз – депресія помірно вираженого ступеня.

За твердженням позивача, поєднання цих двох подій: втрати права власності на квартиру та смерть близької людини, спричинило кумулятивний ефект, який значно посилив її моральні страждання, призвівши до тривалого періоду психологічної нестабільності.

Завдану їй моральну шкоду позивач оцінила в 200000 грн.

Посилаючись на означені обставини, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 24.07.2025, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Г.О. просила суд стягнути з Центрального ВДВС у м. Запоріжжі Південного МУМЮ (м.Одеса) на її користь 582076,32 грн матеріальної шкоди, завданої внаслідок позбавлення права власності на нерухоме майно, 200000 грн – моральної шкоди, та судові витрати.

Рішенням від 17 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя частково задовольнив позов.

Стягнув з Центрального ВДВС у м. Запоріжжі Південного МУМЮ (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 582076,32 грн матеріальної шкоди, завданої внаслідок позбавлення ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно; 20000 грн моральної шкоди; сплачений судовий збір у розмірі 5161,77 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 9237,60 грн.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, Центральний ВДВС у м. Запоріжжі Південного МУМЮ (м. Одеса) через підсистему «Елеткронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне встановлення обставин справи, просить скасувати Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2025 рокута ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не дослідив доводів відповідача про те, що зарахування коштів на рахунок виконавчої служби або приватного виконавця має тимчасової характер, після чого зараховані кошти підлягають перерахуванню на рахунок стягувача. Виконавча служба не набуває майно під час примусового виконання рішень, окрім стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження (стаття 42 Закону України "Про виконавче провадження"). Відповідно, виконавча служба не є набувачем коштів, які стягуються під час примусового виконання судового рішення (крім зазначених витрат).

Відповідно до Типового положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 20.04.2016 № 1183/5 , відділ утримується за рахунок Державного бюджету України. Відділ є юридичною особою, має рахунк Державної казначейської служби України, а також рахунк и в органах и, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування авансового внеску стягувача, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Тобто, ВДВС не є власником коштів, які позивач просить стягнути.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин.

За наслідками задоволення позову, Центральний ВДВС змушений буде звернутися до фактичних отримувачів коштів від реалізації майна, а саме до ДП «СЕТАМ», ГУ ДПС у Запорізькій області, Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Державної казначейської служби України, ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 з позовом про стягнення коштів внаслідок скасування електронних торгів. Суд першої інстанції не врахував необхідності залучення вказаних осіб в якості співвідповідачів або третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача, чим допустив порушення їх прав, як осіб, які мають брати участь у справі, щоб забезпечити повне, всебічне та об`єктивне розслідування обставин.

Крім того, на думку ДВС, позивач не обґрунтувала причинного зв`язку між її моральними стражданнями та визначеною сумою відшкодування моральної шкоди. Заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди є недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів заподіяння відповідачем моральної шкоди позивачу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача.

У своєму відзиві ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Г.О. зазначає, що апеляційна скарга відповідача фактично не містить заперечень щодо наявності складу цивільного правопорушення з боку відповідача, а отже і факту порушення прав ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги зводиться лише до міркувань відповідача щодо складу учасників справи.

У додаткових поясненнях Центральний ВДВС у м. Запоріжжі ПМУМЮ (м. Одеса) зазначає, що під час примусового виконання виконавчого документа Відділ встановив, що за боржником ОСОБА_1 зареєстроване право власності на нерухоме майно – квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Також встановлено, що на підставі акту опису майна, серія та номер: 34/49-830 виданого 30.01.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області, внесено відомості про обтяження нерухомого майна за № 35351023, а саме податкової застави вказаного майна. Відповідно до ст. 51 Закону, 26.05.2021 до ГУ ДПС у Запорізькій області направлено запит з метою отримання інформації щодо суми заборгованості фізичної особи ОСОБА_1 , у зв`язку з чим були внесені відомості про обтяження за № 35351023. 14.06.2021 до Відділу надійшла відповідь ГУ ДПС у Запорізькій області, відповідно до якої станом на 28.08.2019 за даними інтегрованих карток у ОСОБА_1 обліковується борг у сумі 224566,31 грн. Враховуючи наведене та керуючись ст. 59, 89 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI боржнику сформовано податкову вимогу форми «Ф» №36367-49 від 29.08.2019 на суму боргу 224566,31 грн, а також ухвалене рішення про опис майна у податкову заставу від 29.01.2020 №57 та акт опису майна №34/49-830 від 30.01.2020, які надіслані на адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення. 02.08.2021 до ДП «Сетам» відділ подав заявку про реалізацію арештованого майна, вартість якого визначена відповідно до ст. 57 Закону та складає 425323 грн. Протоколом проведення електронних торгів № 551362 від 25.08.2021 з реєстраційним номером лота 489813, що проводились ДП «СЕТАМ», сформованим 25.08.2021, проведені електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна – однокімнатної квартири, загальною площею - 34,96 кв.м., житловою площею 16,10 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Переможцем торгів визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складений Акт про проведені електронні торги від 06.09.2021. Ціна продажу майна: 425323 грн. Сума сплаченого гарантійного внеску на користь Організатора проведення електронних торгів ДП «СЕТАМ» - 21266,15 грн. Гарантійний внесок, який входить до загальної суми продажу майна сплачувався покупцем безпосередньо на реквізити організатора торгів, тобто ДП «Сетам». На рахунок з обліку депозитних сум Шевченківського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного МУМЮ (м. Дніпро) перерахована сума в розмірі 404056,85 грн. За рахунок коштів, що надійшли на рахунок Відділу, було забезпечено погашення в повному обсязі: суми заборгованості перед заставодержателем відповідно до ч.5 ст.51 Закону, в загальній сумі 258609,79 грн (згідно з платіжними інструкціями № 7704 від 08.09.2021, № 7724 від 09.09.2021, № 8063 від 16.09.2021, № 8064 від 16.09.2021); суми виконавчого збору в розмірі 68634,74 грн (згідно платіжною інструкцією № 7703від 08.09.2021); витрат виконавчого провадження в розмірі 1721,64 грн (згідно платіжною інструкцією № 7702 від 08.09.2021); додаткових витрат на залучення СОД 5000 грн (згідно з платіжною інструкцією № 7719 від 08.09.2021); витрат на послуги зберігача в сумі 16000 грн (згідно платіжною інструкцією № 7718 від 08.09.2021). 02.09.2021 на адресу стягувача АТ «УкрСиббанк» направлена вимога державного виконавця про надання актуальних банківських реквізитів для подальшого перерахування стягнутих з боржника грошових коштів за виконавчим документом, які знаходяться на рахунку з обліку депозитних сум Відділу. 12.10.2021 до відділу надійшло офіційне повідомлення АТ «УкрСиббанк» за вих. №25-1-01/70280 від 05.10.2021, відповідно до якого, розглянувши запит від 02.09.2021, отриманий банком 07.09.2021, стягувач повідомляє, що станом на дату надання відповіді Банк не має будь-яких фінансових претензій до ОСОБА_1 , оскільки зобов`язання за Кредитним договором № 1121969700 від 09.11.2007 припинені та всі рахунки за кредитним договором закриті. 09.09.2021 в порядку п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону ухвалена постанова про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Державний виконавець керуючись статтями 45, 46, 51 Закону, за рахунок реалізації арештованого майна перерахував кошти в повному обсязі для забезпечення погашення суми заборгованості перед заставодержателем, а також суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, тим самим звільнив ОСОБА_1 від обов`язку виконання зобов`язання перед державою в особі ГУ ДПС у Запорізькій області. 04.10.2021 ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського ВДВС у м. Запоріжжі, де ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження №50042599. ОСОБА_1 повідомлена про необхідність надання діючих банківських реквізитів для перерахування коштів, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчим документом у розмірі 54090,68 грн. 14.12.2021 представник Рогозної Н.А. подав заяву про перерахування коштів, що залишилися від реалізації нерухомого майна в межах ВП № 50042599, після задоволення всіх вимог за виконавчими документами на реквізити ОСОБА_1 . Кошти в сумі 54090,68 грн перераховані на реквізити ОСОБА_1 згідно з платіжною інструкцією № 12340 від 22.12.2021.

У своїх додаткових поясненнях ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Г.О. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Центрального ВДВС у м. Запоріжжі ПМУМЮ (м. Одеса), змінити рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2025 року, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 582076,32 грн матеріальної шкоди, завданої внаслідок позбавлення ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 20000 грн моральної шкоди. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 5161,77 грн. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 9237,60 грн. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10000 грн.

У судовому засіданні представник Центрального ВДВС у м. Запоріжжі ПМУМЮ (м. Одеса) Федорова Я.М. наполягала на задоволенні апеляційної скасуванні оскаржуваного рішення та відмові в задоволенні позову.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Дмитрашко Д.В. – заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив змінити резолютивну частину оскаржуваного рішення, та зазначити про стягнення коштів з Державного бюджету України.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляд у на таке.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК України).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду вказаним вимогам відповідає не повною мірою.

Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив зі встановленої судовими рішеннями протиправності дій відповідача, внаслідок яких ОСОБА_1 позбавлена права власності на нерухоме майно – квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на положення ч. 2 ст. 388 ЦК України, визнав належним способом захисту порушених майнових прав ОСОБА_1 саме стягнення з відповідача збитків, завданих його протиправною діяльністю, у розмірі вартості втраченого майна на момент розгляду справи. Керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, місцевий суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 20000 грн.

Колегія суддів у цілому погоджується з таким висновком суду першої інстанції, однак вважає помилковим стягнення коштів з Центрального ВДВС у м. Запоріжжі ПМУМЮ (м. Одеса), адже суму відшкодування матеріальної та моральної шкоди в цій справі слід стягнути з Державного бюджету України.

Так, суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що 09.11.2007 АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 уклали Договір про надання споживчого кредиту № 11249697000, відповідно до умов якого позивач отримала кредит у розмірі 25212 дол. США.

19.11.2007 у забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору, АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 уклали Договір іпотеки №11249697000/3, за яким позивач передала в іпотеку банку нерухоме майно – квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Однокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перебувала у власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09.11.2007, зареєстрованого в державному реєстрі правочинів (витяг № 4928940), що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (номер витягу 16676318).

Згідно з протоколом № 551362 проведення електронних торгів, реєстраційний номер лота: 489813, 25.08.2021 відбулись електронні торги з реалізації майна у ВП №50042599 – однокімнатної квартири, загальною площею 34,96 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 425323 грн, переможцем яких стала ОСОБА_2 . На рахунок продавця, яким є Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), перераховано 404056,85 грн.

Рішенням від 02.02.2022 у справі № 280/11257/21 Запорізький окружний адміністративний суд визнав протиправною та скасував постанову Шевченківського відділу державної виконавчого служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 25.05.2021 про скасування документу, якою скасовано виконавчі дії від 26.05.2016 щодо повернення виконавчого документу стягувачеві на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «про виконавче провадження» в редакції закону від 1999 року. Постановою від 13.07.2022 Третій апеляційний адміністративний суд залишив зазначене рішення без змін.

Рішенням від 11.03.2024 у справі №336/5189/22 Шевченківський районний суд м. Запоріжжя визнав недійсними електронні торги з реалізації квартири АДРЕСА_2 , оформлені протоколом ДП «СЕТАМ» № 551362 від 25.08.2021, реєстраційний номер лота 489813, переможцем яких стала ОСОБА_2 ; визнав недійсним акт про проведені електронні торги від 06.09.2021, складений заступником начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на підставі протоколу № 551362 від 25.08.2021 про проведення електронних торгів з реалізації лоту № 489813. Постановою від 25.09.2024 Запорізький апеляційний суд зазначене рішення залишив без змін.

Листом № 60696/2926-34 від 15.05.2025 Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), направленим на адресу представника позивача – Працевитого Г.О. – відмовив ОСОБА_1 у вимозі щодо перерахування коштів від реалізації арештованого майна на її рахунок.

Згідно зі Звітом про незалежну оцінку нерухомого майна – однокімнатної квартири СЗЖЛВМ816515, загальною внутрішньою площею 34,96 м2, житловою площею у 16,10 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , визначена ринкова вартість квартири станом на 04.06.2025 складає 636167 грн. Звіт складений експертом-оцінювачем ОСОБА_6 , на підтвердження повноважень якого надано кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ № 24 від 16.03.2019, сертифікат суб`єкта оціночної діяльності, посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача МФ №3995-ПК від 01.09.2023. Зазначений звіт складений на запит про надання висновку про вартість майна від 30.05.2025 та внесений до єдиної бази даних звітів про оцінку.

Сторони також не заперечували, що 22.12.2021 відповідач перерахував ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 54090,68 грн, що залишилися від реалізації нерухомого майна.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 13 Європейської конвенції з прав людини, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Отже, право, зокрема власника майна, на звернення до суду за захистом свого права власності гарантовані як Основним законом так і Європейською конвенцією. Забезпечення судами його реалізації відповідатиме основному принципу цивільного судочинства - верховенство права.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є також забезпечення права на апеляційний перегляд справи та забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (частини друга, третя статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частини перша, третя, п`ята статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивачі у позові не посилалися, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності.

Матеріальним позитивним обов`язком держави є забезпечення у своїй правовій системі юридичних гарантій реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засобів правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії», заява № 54522/00, § 113).

У процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії», § 114).

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (рішення у справі «Копецький проти Словаччини», від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Тобто особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, завдану органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, передбачені нормами статей 1167, 1173, 1174 ЦК України, відповідно до яких:

моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом;

шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (статті 1173, 1174 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у таких справах є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Аналіз положень статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Як свідчить тлумачення статей 23, 1173 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У цій справі встановлено, що судовими рішеннями Запорізького окружного адміністративну суду у справі № 280/11257/21 та Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі № 336/5189/22 підтверджена протиправність дій відповідача.

Так, зокрема, у постанові від 13.07.2022 у справі № 280/11257/21 Третій апеляційний адміністративний суд зазначив: «наведені обставини свідчать про наявність в діях відповідача порушення права сторін виконавчого провадження на участь у вчиненні виконавчих дій, на обізнаність щодо їх вчинення, що призвело фактично до вчинення виконавчих дій без належної правової підстави та вплинуло на майнові права позивача.

Отже, підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що наявними у справі доказами підтверджено доводи позивача щодо порушення незаконними рішеннями Шевченківського ВДВС у м. Запоріжжі її прав.

З огляду на встановлені в цій справі обставини, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що саме наслідком протиправних дій ДВС стало позбавлення ОСОБА_1 права власності на квартиру.

За положеннями статті 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Колегія суддів зауважує, що сума збитків, яких ОСОБА_1 зазнала внаслідок неправомірних дій ДВС, що порушили її право власності на майно – однокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 підтверджена належним доказом – Звітом про незалежну оцінку нерухомого майна цієї квартири, яким визначена її ринкова вартість станом на час подання позовної заяви, що склала 636167 грн.

З урахуванням повернутої ОСОБА_1 суми коштів у розмірі 54090,68 грн, різниця складає саме 582076,32 грн, що і є розміром завданої матеріальної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інтонації того факту, що ВДВС не є власником отриманих коштів, колегія суддів не приймає, оскільки в цій справі Центральний ВДВС у м. Запоріжжі ПМУ МЮ (м.Одеса) є органом державної влади, внаслідок неправомірних дій якого позивачу завдано матеріальної шкоди, та в цій справі виступає уособленням держави Україна як учасника цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

З цієї ж підстави необґрунтованими є і доводи ДВС про незалучення до справи інших осіб, оскільки вказане судове рішення не впливає на їх права та обов`язки, а пов`язане тільки з наслідком порушення органом ДВС права позивача, наслідком якого стала втрата нею майна.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість суми відшкодування моральної шкоди також не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції правильно враховував факт протиправності дій відповідача, характер правопорушення, наслідком якого стало позбавлення позивача права власності на нерухоме майно, необхідність звернення до суду за захистом своїх законних прав та інтересів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що розмір спричиненої моральної шкоди слід визначити у 20000 грн, зменшивши її у десять разів від заявленої.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. […] ухваливши правильне по суті судове рішення про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди на користь позивача, суди не звернули увагу, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Тому резолютивну частину рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення на користь ОСОБА_1 грошової компенсації моральної шкоди належить змінити».

З огляду на вищевикладене, оскільки суд першої інстанції не звернув уваги на те, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому в таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Тому резолютивну частину рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2025 рокув частині стягнення коштів на користь ОСОБА_1 з Центрального ВДВС у м. Запоріжжі ПМУ МЮ (м. Одеса) слід змінити, вказавши, що стягнення має бути відбуватися з Державного бюджету України.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основними засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

За приписами статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, до яких відносяться і витрати на професійну правничу допомогу, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Частиною 4 статті 137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) (1); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (2); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (3); ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).

Недотримання вимог частини четвертої цієї статті може зумовити зменшення судом розміру витрат на правничу допомогу за клопотанням іншої сторони (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

То ж домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, можна дійти висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту за явлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 27 липня 2022 року у справі № 686/28627/18, провадження № 61-3410св20, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19, провадження № 61-14735св20 та ін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", заява №71660/11, пункт 95).

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції представник позивача надав: договір про надання правової (правничої допомоги) від 06.05.2025, укладений між ОСОБА_1 та АБ «ЮРКОНСАЛТ» Геннадія Працевитого», додатковий договір від 06.05.2025, в якому зазначений орієнтовний перелік послуг, що можуть бути надані: адвокатський запит, позовна заява – 10000 грн, участь в судовому засіданні – 2000 грн, гонорар адвоката – 20 % від суми, що буде фактично отримана клієнтом за результатами розгляду справи.

Надавши правильну оцінку вказаним доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, які були фактично понесені позивачем та які, на думку суду, є співмірними та розумними в розмірі 12000 грн, які складають з наданих послуг по складенню адвокатського запиту, позовної заяви – 10000 грн та участі в одному судовому засіданні – 2000 грн, та з урахуванням часткового задоволення позову (на 76,98%) та дійшов правильного висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9237,60 грн.

Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що заявлені представником позивача суми є співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню в суді апеляційної інстанції слід визначити у 10000 грн як того просив позивач.

Колегія суддів вважає, що стягнення витрат на правову допомогу під час розгляду справи в апеляційному суді в розмірі 10000 грн забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) – задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2025 рокув цій справі – змінити, виклавши другий – п`ятий абзаци резолютивної частини у такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 582076 (п`ятсот вісімдесят дві тисячі сімдесят шість) гривень 32 копійки – матеріальну шкоду, завдану внаслідок позбавлення ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 20000 (двадцять тисяч) гривень моральної шкоди.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 5161 (п`ять тисяч сто шістдесят одна) гривня 77 копійок.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 9237 (дев`ять тисяч двісті тридцять сім) гривень 60 копійок.»

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2025 року– залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, яких вона зазнала під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 26 червня 2026 року.

Головуючий

Судді