Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №607/4394/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.05.2026 Справа №607/4394/26 Провадження №2/607/3616/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі: головуючого судді Грицай К.М.

за участю секретаря судового засідання Кійко С.Д.,

учасників справи: представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Головченко О.А., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить зменшити розмір аліментів, встановлений рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.09.2014 у справі № 607/14462/14-ц з 1/3 частки до 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у позивача погіршились стан здоров`я та матеріальний стан. Позивач з 03.11.2023 проходить військову службу за призовом під час мобілізації та 13.02.2025 отримав тяжке поранення. З того часу і до тепер він проходить лікування та реабілітацію, переніс декілька оперативних втручань. На даний час за станом здоров`я позивач обмежений у самостійному пересуванні та позбавлений можливості працювати.

Ухвалою судді від 03.03.2026 відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

27.04.2026 на адресу суду засобами поштового зв`язку від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, який прийнятий судом до розгляду з поновленням відповідачу строків його падання. У відзиві відповідач заперечила щодо задоволення позовних вимог та просила залишити без змін визначений розмір аліментів, який стягується на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.09.2014, вказавши, що позивач не надав належних і допустимих доказів істотного погіршення свого матеріального стану та даних про його доходи, та просить відмовити в задоволенні позову з огляду на те, що медична допомога учасникам бойових дій також надається безкоштовно, лікування та реабілітація поранених військовослужбовців є безкоштовними. Натомість вважає зменшення розміру аліментів до 1/6 частини суттєвим і необґрунтованим зниженням рівня утримання дитини.

Крім цього, відповідач наголосила на процесуальній поведінці та ставленні ОСОБА_2 до виконання своїх батьківських обов`язків, який до моменту набуття ним статусу військовослужбовця ухилявся від добровільного утримання дитини та не сплачував аліменти. Таким чином, поточні виплати не є проявом його батьківської турботи, а лише наслідком виконання судового рішення у примусовому порядку. На сьогодні позивач не бере жодної іншої участі у вихованні, духовному та фізичному розвитку дитини. Весь тягар виховання, піклування та забезпечення побутових потреб дитини покладено виключно на неї.

Зауважила, що на даний час дитина вже відвідує додаткові заняття (репетиторство) з математики, що зумовлено підготовкою до випускних іспитів та подальшого вступу та витрати на ці заняття є систематичними та необхідними. Зменшення розміру аліментів поставить під загрозу можливість дитини продовжувати навчання з профільних предметів, що безпосередньо зашкодить її інтелектуальному розвитку та шансам на успішний вступ до обраного коледжу.

Також, дитина активно займається спортом — відвідує тренування з гандболу. Завдяки своїй наполегливості та регулярним заняттям, вона бере участь у спортивних змаганнях, де посідає призові місця, що підтверджується відповідними грамотами, медалями та кубками. Спортивна діяльність дитини потребує постійних витрат на придбання спортивного інвентарю, спеціальної форми, а також оплату проїзду та проживання під час виїзних турнірів.

У 2026 році дитина закінчує 9-й клас Тернопільської ЗОШ №8. Цей період пов`язаний із додатковими значними витратами, які мають обов`язковий характер для забезпечення належного рівня соціалізації та психологічного комфорту дитини. Зокрема, у зв`язку із випускними заходами виникає потреба у придбанні святкового одягу (випускної сукні), сплаті внесків на організацію урочистостей та пам`ятних подарунків школі.

Окрім цього, з метою оздоровлення та культурного розвитку дитини, на поточний рік запланована поїздка за кордон. Організація такого відпочинку потребує значних фінансових ресурсів, які були заздалегідь сплановані, виходячи з поточного розміру аліментних платежів.

Зменшення розміру аліментів саме в цей період призведе до суттєвого погіршення матеріального становища дитини, позбавить її можливості взяти участь у важливих шкільних заходах та отримати запланований відпочинок, що негативно вплине на її емоційний стан.

Відповідач вважає, що зменшення аліментів у період вступу дитини на контрактну форму навчання за спеціальністю, де держава не надає пільг, є прямим впливом на майбутнє дитини та її право на освіту.

З огляду на зростання потреб дитини (випускні заходи, підготовка до вступу, оздоровлення), поточний розмір аліментів є мінімально необхідним для збереження звичного рівня життя та забезпечення її гармонійного розвитку.

02.05.2026 через систему «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Головченко О.А. подав відповідь на відзив, у якому зазначає, що ч.1 ст.192 Сімейного кодексу України визначає загалом три обставини для розгляду питання про зменшення розміру аліментів у разі зміни: матеріального стану; сімейного стану; здоров`я (поліпшення, погіршення). Тобто це три окремі самостійні обставини, які не мають бути одночасними/сукупними. В своєму позові позивач зазначив, що в нього погіршився стан здоров`я та зменшились доходи, інші підстави, які б передбачались Сімейним кодексом України позивач не вказував. При цьому, сторона відповідача заперечила у відзиві щодо доведеності змін майнового стану та необхідністю утримування позивачем усіх витрат доньки у майбутньому, однак не надала заперечень щодо погіршення стану здоров`я, а відтак така обставина не є спірною.

Також, представник позивача вказує, що зміна майнового стану позивача вбачається з наданого державним виконавцем розрахунку: в розділі наявного доходу, з якого утримуються аліменти. Так, з березня 2025 по січень 2026 року сума доходу вказується в розмірі 121791,98 грн, а в лютому 2026 - 52912,34 грн, тобто в більш як на половину зменшились надходження коштів.

Доводячи свої заперечення, відповідач надала розрахунок заборгованості станом на 2023 рік, що не є доречним, оскільки позов про зменшення розміру аліментів був поданий в 2026 році.

Окрім того, як вірно зазначає відповідач, позивач дійсно погодився на утримання аліментів на свою єдину дитину з розрахунку, не 1/4 його доходів, а в розмірі 1/3 частини, а отже в тому числі і на нарахування заборгованості з розрахунку 1/3 частини доходів, бо розумів, що грошові кошти мали б йти саме на утримання його дитини, яку він щиро любить.

Поряд з цим, як обов`язок батька утримувати свою дитину, так і це є обов`язком й матері, не зважаючи на те, що дитина проживає разом з нею.

Як вбачається з наданого розрахунку державного виконавця про стягнення аліментів за період, за який відповідач не захотіла надавати, з грудня 2023 по лютий 2026 рік, існує переплата в сумі 78470,08 грн. Так, в середньому за даний проміжок часу на утримання дитини позивач сплатив орієнтовно 27000 грн в місяць, щомісячно. Проте відповідач не довела, що як мати теж забезпечувала дитину на 27000 грн щомісячно.

Наданий відповідачем розрахунок за період з лютого 2019 по листопад 2023, за період з березня 2018 по лютий 2019, - вказують про те, що позивач сплачував аліменти, в тому обсязі, в якому була така можливість, що не узгоджується з тим, що за поясненнями відповідача, позивач взагалі не платив аліменти. Поряд з цим, значні виплати з 2023 року позивача були можливими в зв`язку з проходженням ним військової служби та через те, що він отримав поранення, від яких безперервно лікується на стаціонарі вже понад один рік. Однак, в лютому 2026 року вже відбулись зміни у матеріальному відношенні, виплати більш ніж на половину зменшились і таке зменшення триватиме й у подальшому.

Також зазначає, що ОСОБА_2 більш ніж рік отримує безкоштовне лікування, однак таке лікування не покриває усіх його потреб, які держава не може надати (це стосується більш вартісних, але кращих медикаментів, ортопедичних інструментів іноземного походження). Як вбачається з наданих медичних документів, у ОСОБА_2 пошкодженні обидні ноги та самостійно пересуватись не має змоги, а лікування ще триватиме і надалі, й не один місяць.

Відповідач в своєму відзиві посилається на те, що дитина потребує фінансового утримання, проте позивач не відмовляється від виконання свого обов`язку, а лише зазначає про те, що внаслідок хвороби, погіршення свого матеріального стану, не в змозі більше утримувати дитину виходячи з 1/3 частини його доходів.

Майбутнє можливе навчання в коледжі, не означає обов`язково платне навчання, поза як відбувається державне замовлення, а успішне навчання після завершення школи, - може призвести до зарахування співбесідою або застосування пільги, як дитини батька, який є учасником бойових дій. Тобто платне навчання в коледжі не є обов`язковою умовою, зокрема щоб наразі стверджувати про несення витрат.

Представник позивача звертає увагу суду на те, що відповідач не надала до суду жодних доказів свого фінансового забезпечення, яке вона отримувала за період з часу початку виплати аліментів до цього часу. Тобто відповідач не довела, що її матеріальний стан погіршився чи погіршився стан здоров`я, в порівняні зі станом здоров`я, доходів позивача, а відтак надані пояснення відповідача слід сприймати як емоційні, не підтверджені та упереджені.

Сторонами були подані додаткові докази у справі, які прийняті судом до розгляду.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні в режимі відеоконференції позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з підстав, наведених у позові та відповіді на відзив.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась, не повідомила суду про причини своєї неявки, повідомлялась про дату, час та місце судового засідання, заяв та клопотань не подала, тому суд вважає за можливе розгляд справи за відсутності відповідача.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступні встановлені обставини.

Суд встановив, що ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 та її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.09.2014 у справі №607/14462/14-ц з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_6 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, до досягнення дитиною повноліття. На підставі рішення видано виконавчий лист № 607/14462/14-ц від 19.09.2014.

Також встановлено, що позивач перебуває на військовій службі у Збройних Силах України, з 03.11.2023 по даний час, що підтверджено мобілізаційним розпорядженням серії НОМЕР_2 від 02.11.2023, Військовим квитком серії НОМЕР_2 .

Також, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , яке видано 06.06.2024.

Встановлено, що з березня 2025 року по січень 2026 року сума місячного доходу позивача становила 121791 грн 98 коп., а з лютого 2026 року - 52912 грн 34 коп., що вбачається із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 01.03.2026, наданого головним державним виконавцем Тернопільського відділу ДВС Тернопільської області.

Позивач не має заборгованості за аліментами на утримання дочки ОСОБА_7 , згідно розрахунку заборгованості по аліментах, складеного головним державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, станом на 01.03.2026 переплата за аліментами становить 78470,08 грн.

13.02.2025 позивач отримав тяжке поранення обох нижніх кінцівок під час виконання бойових завдань та проходив тривале лікування з оперативним втручанням, що вбачається із медичної документації, а саме: первинної медичної картки форми № 100; виписки із медичної карти стаціонарного хворого від 15.02.2025; проміжного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого № 4299 від 06.03.2025; довідки військово-лікарської комісії від 20.03.2026 № 2025-0320-1209; виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 4299 від 18.04.2025; виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 12281 від 07.07.2025; виписки № 5584/1 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого клінічного хірургічного відділення № 1 від 28.07.2025; виписки/епікризу із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 13377 від 25.08.2025; виписки/епікризу із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 15359 від 30.10.2025; виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 18245 від 17.11.2025; медичної карти стаціонарного хворого № 6087; довідки КНП «Козівська центральна районна лікарня Козівської селищної ради» від 01.12.2025 та 16.02.2026;

Як випливає із виписки № 6087 із медичної картки стаціонарного хворого в поліклініку за місцем проживання від 04.03.2026, виданої КНП «Козівська центральна районна лікарня Козівської селищної ради», ОСОБА_2 має скарги на порушення ходьби, пересувається за допомогою сидячої каталки.

Згідно довідки від 18.03.2026 № 574, яка видана КНП «Тернопільська обласна клінічна лікарня» ТОР, ОСОБА_2 знаходиться на стаціонарному лікуванні в ортопедо-травматологічному відділі лікарні, потребує подальшого хірургічного та реабілітаційного лікування.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 (провадження № 61-7814св22), від 10 жовтня 2023 року у справі № 682/2454/22 (провадження № 61-10748св23).

При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.

Відповідно до ст. 12, 82 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що після ухвалення рішення суду, яким визначено розмір аліментів, у позивача погіршився стан здоров`я у зв`язку з отриманим тяжким пораненням під час виконання бойового завдання, що потребує тривалого лікування і реабілітації та істотно погіршився його матеріальний стан, оскільки внаслідок отриманих травм позивач має порушення ходьби, пересувається за допомогою сидячої каталки, через що він не має змоги заробляти та отримувати попередній дохід, та ці обставини не існували та не досліджувались судом на день ухвалення судового рішення про стягнення аліментів. Дані зміни впливають на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі – 1/3 частини заробітку (доходу) позивача.

Вирішуючи питання про конкретний розмір аліментів, суд виходить із того, що положення статей 180, 181, 182, 192 СК України не спрямовані на формальне зменшення фінансового навантаження на платника аліментів лише з огляду на факт зміни певних життєвих обставин, а вимагають у кожному конкретному випадку забезпечити справедливий баланс між інтересами дитини та реальними можливостями платника аліментів. При цьому першочергова увага має приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Такий підхід випливає як із статей 180, 182, 192 СК України, так і з пункту 23 постанови Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 та усталеної практики Верховного Суду.

При цьому, суд бере до уваги, що неповнолітня дитина сторін продовжує потребувати належного матеріального забезпечення, а обов`язок щодо її утримання покладається на обох батьків у рівній мірі. Сам факт погіршення здоров`я та зменшення доходу платника аліментів не означає автоматичного зведення розміру аліментів до мінімально можливого рівня, оскільки мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом, є лише нижньою межею допустимого утримання дитини, а не безумовно достатнім розміром утримання у кожному випадку. Стаття 182 СК України вимагає, щоб розмір аліментів був необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що позивач не надав належних і допустимих доказів істотного погіршення свого матеріального стану, оскільки надані позивачем медичні документи не є поодинокими або формальними, а становлять послідовну сукупність доказів, які підтверджують тривалий характер лікування позивача, наявність у нього наслідків бойової травми, супутніх захворювань та необхідність подальшого лікування та реабілітації, внаслідок чого позивач позбавлений можливості продовжувати виконувати службові обов`язки та отримувати грошове забезпечення у попередньому розмірі.

Крім того, покликання позивача на необхідність

Разом з тим, позивачем не надано жодних доказів, які б дали змогу суду оцінити розмір витрат на лікування. Суд також бере до уваги, що позивач, як військовослужбовець, який отримав поранення під час виконання бойових завдань, відповідно до чинного законодавства має право на безоплатне лікування та санаторно-курортне лікування за рахунок держави.

Поряд з цим, суд вважає, що зменшення розміру аліментів до запропонованої позивачем 1/6 частки є надмірним і може призвести до обмеження прав дитини на належний рівень життя.

Покликання відповідача ОСОБА_3 на необхідність понесення додаткових витрат на заняття з репетитором, на відпочинок, у зв`язку із участю у спортивних змаганнях та підготовкою до випускного балу, суд не враховує, оскільки позивач не позбавлений права на подання позову про стягнення з відповідача додаткових витрат на дитину у порядку, передбаченому законом.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, з урахуванням балансу інтересів сторін, суд вважає за доцільне змінити розмір аліментів, зменшивши його з 1/3 частки до 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) позивача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Саме такий розмір, з одного боку, враховує об`єктивне погіршення здоров`я та матеріального становища позивача, а з іншого - не нівелює обов`язок батька брати належну участь в утриманні своєї неповнолітньої дитини та забезпечить дочці ОСОБА_7 виплати, що значно перевищують гарантований державою мінімум (оскільки відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України» прожитковий мінімум на місяць для дітей віком від 6 до 18 років становить 3512,00 гривень у 2026 році), буде достатнім для належного її виховання та утримання, забезпечення її належним рівнем життя, необхідним для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Поряд з тим, суд не знаходить достатніх підстав для повного задоволення вимог позивача у зв`язку з їх недоведеністю.

Питання розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України та вважає, що слід стягнути із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 сумі 1064 (одну тисячу шістдесят чотири) грн. 96 коп. понесених судових витрат на сплату судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 180, 182, 192 СК України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд —

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів – задовольнити частково.

Зменшити розмір аліментів, які стягуються із ОСОБА_2 згідно рішення Тернопільського міськрайонного суду у цивільній справі № 607/14462/14-ц та стягувати із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 (однієї четверті) усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з врахуванням індексації, починаючи з дня набранням рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 1064 (одну тисячу шістдесят чотири) грн. 96 коп. понесених судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП невідомий.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 01.06.2026.

Суд

Головуючий суддя К. М. Грицай