Вирок від 25 червня 2026 р. у справі №644/2955/26 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя ОСОБА_1

Справа № 644/2955/26

Провадження № 1-кп/644/690/26

26.06.2026

ВИРОК

Іменем України

26 червня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді – ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 приміщення Індустріального районного суду м. Харкова в режимі відеоконференції обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221180000278 від 03.03.2026, стосовно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, українця, неодруженого, є особою з інвалідністю 3-Ї групи, з вищою освітою, засновник ТОВ «Східні Машинобудівні технології», зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,

ВСТАНОВИВ:

I.Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

За приписами ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Обов`язковість судового рішення згідно зі ст. 129 Конституції України є однією з основних засад судочинства.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ст. 298 КУпАП, що узгоджуються зі ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», постанова про накладення адміністративного стягнення є обов`язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Судом установлено, що постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24.04.2024 (справа № 645/714/24), що набрала законної сили 07.05.2024, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Незважаючи на це, ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, достовірно знаючи про наявність вказаної постанови Фрунзенського районного суду м. Харкова та будучи ознайомленим з нею, з метою невиконання рішення суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість його виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, 18.08.2024 о 12 год 38 хв, будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, ігноруючи заборону, встановлену ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», повторно протягом року, керував транспортним засобом марки ВАЗ 2101, з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, перебуваючи по пр-ту Олександрівському, б. 83 у м. Харкові, був зупинений екіпажом УПП в Харківській області ДПП, про що складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП, та протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП

За вказані вище правопорушення постановою Орджонікідзевського районого суду м. Харкова від 13.11.2024 (справа № 644/7281/24, провадження № 3/644/2085/24), що набрала законної сили 24.11.2024, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у сумі 40 800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років. Окрім цього, постановою Орджонікідзевського районого суду м. Харкова від від 25.11.2024 (справа № 644/7142/24, провадження № 3/644/2041/24), що набрала законної сили 05.12.2024, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у сумі 34 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 діючи усвідомлено, виконав усі дії, які вважав за необхідне для досягнення своєї мети, спрямовані на умисне невиконання постанови Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24.04.2024 року (справа № 645/714/24), що набрала законної сили 07.05.2024.

Отже, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України, зокрема умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

1.1.Правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, з огляду на який прокурор зазначила, що стороною обвинувачення надано та судом досліджено достатньо доказів для встановлення відповідності викладених у обвинувальному акті фактичних обставин об`єктивній істині, як зважаючи на окремі докази, так і в їх сукупності дають підстави визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України. Окрім цього, прокурор звернула увагу суду на те, що ОСОБА_4 повністю визнає свою вину, під час судового засідання щиро розкаявся, висловив сором за свої дії, тому враховуючи його послідовну позицію щодо визнання винуватості, вважала недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та просила суд здійснити розгляд справи згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України, а також прокурор вважала за можливе призначити ОСОБА_4 покарання за ч. 1 ст. 382 КК України у виді штрафу у розмірі п`ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, враховуючи можливість підсудним його сплатити, оскільки він є засновником ТОВ «Східні Машинобудівні технології», що відповідатиме меті покарання, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, буде пропорційним та не становити надмірного тягаря для підсудного.

1.2.Обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свою вину у скоєнні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні повністю визнав, з відповідною кримінально-правовою кваліфікацією його дій погодився, не оспорюючи фактичних обставин, викладених у обвинувальному акті. Свої дії ОСОБА_4 піддав критичній оцінці, у скоєному щиро розкаявся, висловив сором. Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію прокурора та повідомив суд про недоцільність дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ним не оспорюються, зокрема й ним особисто, запевнив суд, що правильно розуміє зміст цих обставин, погоджується з кваліфікацією його діянь, визнає обставини встановлені стороною обвинувачення, а також зазначив, що розуміє, що у випадку не дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ним не оспорюються, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, про що надав відповідну заяву до суду (а.с. 69). Також, обвинувачений продемонстрував готовність до сприйняття та виконання будь-якого покарання призначеного судом, заразом просив призначення покарання не пов`язане з позбавленням волі, посилаючись на те, що особою є особою з інвалідністю 3-ї групи, щиро розкаюється у скоєному, тому просив суд призначити йому штраф, обгрунтовуючи це тим, що є засновником ТОВ «Східні Машинобудівні технології» та наявністю фінансової можливості його сплатити без надмірного тягаря для нього.

1.3. Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_5 , який діє в інтересах обвинуваченого на підставі ордеру серії АХ № 1313229 від 05.05.2026 (а.с. 37), звернув увагу суду на щире каяття підзахисного, зокрема на зізнавальні показання ОСОБА_4 під час його допиту. Зважаючи на зазначене, захисник ОСОБА_4 наголосив, що обвинувачений повністю визнає свою вину, запевнив та підтвердив добровільність висловленої ним позиції, а також розуміння змісту обставин, які ніким не оспорюються та обмежень щодо їх оскарження в апеляційному порядку, тому просив суд здійснювати розгляд справи на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, а також під час призначення покарання ОСОБА_4 призначити йому штраф.

II.Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

За наведених вище обставин, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїми умисними діями скоїв кримінальне правопорушення, яке суд кваліфікує за ч. 1 ст. 382 КК України як умисне невиконання постанови суду, що набрали законної сили.

III. Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 16.09.2024 (справа 444/870/22, провадження № 51- 2989 кмо 23) зазначила, що суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 349 КПК України, у зв`язку з заявленим клопотанням зі сторони обвинувачення та обвинуваченого про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються, а також його беззастережним підтриманням обвинуваченим ОСОБА_4 , про що останнім надано до суду відповідну заяву (а.с. 69), суд дійшов переконання про задоволення клопотання прокурора, та, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів по справі щодо тих обставин, які ніким з учасників судового провадження не оспорюються.

Заразом, суд з`ясував, чи правильно розуміє обвинувачений ОСОБА_4 зміст цих обставин, чи не оспорює їх, і не наполягає на дослідженні всіх доказів у справі, переконався у добровільності його позиції, роз`яснив обвинуваченому, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України.

Враховуючи вище викладене, беручи до уваги визнання вини обвинуваченим у вчиненому кримінальному правопорушенні, обставини скоєння якого, викладені в обвинувальному акті, ОСОБА_4 не піддавав сумніву, що правильно розуміє зміст цих обставин, тому у суду не виникло сумнівів у добровільності його позиції, отже суд, за згодою ОСОБА_4 , з урахуванням думки прокурора, керуючись імперативною вимогою щодо дотримання принципів змагальності та диспозитивності, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким з учасників судового провадження не оспорюються, обмежив обсяг досліджуваних доказів та установив такий порядок їх дослідження, відповідно до якого у судовому засіданні допитано обвинуваченого, оголошено та досліджено надані стороною обвинувачення та захисту письмові докази, що характеризують особу обвинуваченого в межах кримінального провадження за № 12026221180000278 від 03.03.2026 стосовно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 382 КК України.

Так, допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свою вину у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні повністю визнав та пояснив суду, що достовірно знав про наявність стосовно нього постанови Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24.04.2024, яка набрала законної сили, ігноруючи виконання цієї постанови суду щодо позбавлення його права керування транспортними засобами, маючи реальну можливість її виконати, всупереч вищевказаного судового рішення, яким його позбавлено право керувати транспортними засобами, вчинив дії щодо умисного невиконання вказаної постанови суду, що виразились у керуванні транспортним засобом марки ВАЗ 2101, з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 18.08.2024 о 12 год 38 хв з ознаками наркотичного сп`яніння, перебуваючи по пр-ту Олександрівському, б. 83 у м. Харкові, тому він був зупинений екіпажом УПП в Харківській області ДПП, про що складений протокол про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП, та протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП.

Обвинувачений повідомив суд, що за вказані вище правопорушення постановою Орджонікідзевського районого суду м. Харкова від 13.11.2024 (справа № 644/7281/24, провадження № 3/644/2085/24), що набрала законної сили 24.11.2024, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у сумі 40 800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років. Окрім цього, постановою Орджонікідзевського районого суду м. Харкова від від 25.11.2024 (справа № 644/7142/24, провадження № 3/644/2041/24), що набрала законної сили 05.12.2024, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у сумі 34 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Суд, заслухавши підсудного, дійшов переконання, що його показання не викликають сумніву у правильності розуміння змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції, розповідь ОСОБА_4 характеризується структурованістю, хронологією та не викликає сумнівів про відповідність дійсності.

Окрім показань обвинуваченого ОСОБА_4 суд бере до уваги зокрема й документи, що характеризують особу обвинуваченого, надані стороною обвинувачення та захисту, а також документи заходів забезпечення кримінального провадження за № 12026221180000278 від 03.03.2026, що підтверджується такими дослідженими письмовими доказами:

1. Випискою з акта медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12ААА № 103922, згідно якої ОСОБА_4 є особо з інвалідністю ІІІ групи з 01.04.2016 безстроково (а.с. 61);

2. Довідкою КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» № 01-21/3369 від 17.03.2026, з якої вбачається, що ОСОБА_4 за амбулаторною допомогою не звертався під медичним наглядом у лікаря-психіатра не перебуває (а.с. 62);

3. Довідкою КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня» від 16.05.2026 № 2211, з якої вбачається, що ОСОБА_4 на обліку у лікаря-нарколога не перебуває (а.с. 63);

4. Довідкою № 67-13032026/63066 від 13.03.2026, з якої вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше не судимий (а.с. 64);

5. Копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого 09.02.2009 Орджонікідзевським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, з якого вбачається, місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 65-66);

6. Довідкою ТОВ «Східні Машинобудівні Технології» № 2306 від 23.06.2026, з якої вбачається, що працівник та учасник підприємства ОСОБА_4 має доходи, достатні для сплати штрафу судом у межах кримінального провадження № 12026221180000278 від 03.03.2026 та зобов`язується сплатити штраф (а.с. 58);

7. Довідкою АТ «Ощадбанк» Філії Харківське обласне управління АТ «Державний Ощадний Банк», з якої вбачається, що станом на 23.06.2026 залишок коштів на поточному рахунку UA553518230000026007300194412 складає 30 416, 19 грн (а.с. 59);

8. Відповіддю № 2939018 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно якої засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Східні Машинобудівні Технології» (ЄДРПОУ 44784192) є ОСОБА_4 (а.с. 67-68).

Будь-яких інших доказів у ході судового розгляду сторонами з боку сторони обвинувачення та підсудного, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, зважаючи на позицію учасників судового провадження щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, надано та досліджено не було.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню у справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Порушень вимог ст.87 КПК України судом не встановлено, тому, суд дійшов переконання про належність, допустимість, достовірність безпосередньо досліджених доказів у судовому засіданні, їх узгодженість між собою та іншими доказами у справі, що в сукупності є достатнім для належної правової оцінки дій обвинуваченого, визнання його вини, а, також для вивчення та дослідження особи обвинуваченого.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998, де Європейський Суд наголошує про те, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь - яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).

Суд дійшов переконання, що подія кримінального правопорушення мала місце, оскільки 18.04.2024 о 12 год 38 хв ОСОБА_4 , будучи позбавленим права керувати транспортними засобами постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24.04.2024 року (справа № 645/714/24), що набрала законної сили 07.05.2024, якою його визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у сумі 17 000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, ігноруючи заборону, встановлену ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», в порушення положень ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», підсудний 18.08.2024 о 12 год 38 хв, будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, повторно протягом року, керував транспортним засобом марки ВАЗ 2101, з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, перебуваючи по пр-ту Олександрівському, б. 83 у м. Харкові, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності постановою Орджонікідзевського районого суду м. Харкова від 13.11.2024, справа № 644/7281/24, провадження № 3/644/2085/24, що набрала законної сили 24.11.2024 та постановою Орджонікідзевського районого суду м. Харкова від 25.11.2024, справа № 644/7142/24, провадження № 3/644/2041/24, що набрала законної сили 05.12.2024, за ч. 5 ст. 126 та ч. 2 ст. 130 КУпАП відповідно.

Отже, ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, достовірно знаючи про наявність постанови Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24.04.2024 року (справа № 645/714/24), що набрала законної сили 07.05.2024, будучи ознайомленим з нею, з метою невиконання рішення суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість його виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, діючи усвідомлено, виконав усі необхідні дії, які вважав за необхідне для досягнення своєї мети, спрямовані на умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили, отже вчинене обвинуваченим вірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 382 КК України.

Отже, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 беззаперечно визнав свою вину у скоєнні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні – злочині, не оспорює фактичні обставини справи та правильно розуміє зміст цих обставин, у суду відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, за яке до нього необхідно застосувати покарання передбачене санкцією відповідної статті КК України.

IV.Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, мотиви призначення покарання

Під час призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , згідно з вимогами ст. 65-67 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, та вимоги ч.2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у зазначеній статті КК України міститься лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Судом враховано, що ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжкого злочину відповідно ч. 4 ст.12 КК України, зокрема: умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, караються штрафом від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох.

Окрім наведеного, суд бере до уваги, що підсудним скоєно нетяжкий умисний злочин спрямований проти правосуддя, що виразилось у невиконанні судового рішення, зокрема в умисному невиконанні постанови суду, що набрала законної сили.

Суд зважає, що у рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 ЄСПЛ зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Вивченням особи обвинуваченого, судом установлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Харкові, є громадянином України (а.с. 65-66), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий (а.с. 64), неодружений має інвалідність ІІI групи з 01.04.2016 та безстроково, що підтверджується копією виписки з акта медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12ААА № 103922 від 01.04.2016 (а.с. 61), заразом оригінал був утрачений, про що підсудний повідомив у судовому засіданні.

Судом також установлено, що обвинувачений на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває (а.с. 62, 63).

Суд бере до уваги, що ОСОБА_4 під час судового засідання повідомив суд, що є засновником ТОВ «Східні Машинобудівні технології» (а.с. 67-68) на рахунку якого маються кошти для сплати штрафу (а.с. 58-59), окрім іншого з відповіді № 2939018 з ЄДРПОУ від 25.06.2026 судом убачається, що розмір статутного капіталу ТОВ «Східні Машинобудівні технології» становить 100 000,00 грн, а кінцевим бенефіціаром ТОВ «Східні Машинобудівні технології» є підсудний.

Суд враховує, що під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень ст. 66, 67 КК України, що відповідає правовій позиції викладеній у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», з якої вбачається, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення.

Відповідно до обвинувального акту від 18.03.2026, обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 , є щире каяття (а.с. 4).

З правового висновку Верховного Суду у постанові від 20.04.2021 в справі № 457/529/20 вбачається, що щире каяття – це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї кримінально караної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше кримінальних правопорушень. Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності.

Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 кримінальне провадження № 629/847/15-к).

Суд зауважує, що безпосередньо сприймаючи під час судових засідань пояснення, показання, поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 , суд дійшов переконання, що підсудний дійсно виражає глибокі переживання щодо того, що сталося, повно розкриває деталі скоєного задля забезпечення сприяння установлення усіх обставин, що мають значення для справи, щиро засуджує свою кримінально карану поведінку, що може свідчити про позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь соціальної небезпечності підсудного, який виражає повну готовність нести кримінальну відповідальність та прийняте будь-яке покарання призначене судом.

Отже, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує таку пом`якшуючу покарання обставину, як щире каяття, що відповідає правовому висновку Верховного Суду у постанові від 30.10.2018 у справі №559/1037/16-к та від 20.04.2021 у справі № 457/529/20.

Відповідно до обвинувального акта від 18.03.2026, обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст. 67 КК України, відсутні (а.с. 4).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Окрім того, призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд також враховує вимоги ч.2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, має бути відповідним до скоєного, тобто необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами.

Отже, принцип індивідуалізації юридичної відповідальності має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди (див. рішення Конституційного Суду України від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року).

Санкцією ч. 1 ст. 382 КК України передбачено покарання у виді штрафу від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років.

Так, ч. 6 ст. 368 КПК України визначено, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 02.11.2021 (справа № 750/5031/18, провадження № 51-2761км21) зазначив, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Водночас, визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадках, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Із урахуванням наведеного, враховуючи думку прокурора, підсудного та його захисника, та загальні засади призначення покарання, аналізуючи матеріали кримінального провадження в сукупності із позиціями сторони обвинувачення – прокурора, позицію підсудного та його захисника, відсутність цивільного позову, обставини вчинення кримінального правопорушення, його характер та спосіб, а також обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого, із урахуванням особи обвинуваченого, його поведінки під час та після вчиненого, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливо при призначенні йому покарання за скоєння кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, у виді штрафу у розмірі п`ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 КК України штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом, з урахуванням положень частини другої цієї статті. Розмір штрафу визначається судом з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п`ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу (ч. 2 ст. 53 КК України).

Суд наголошує, що повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві. Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Судом не встановлено підстав для застосування ст. 69 та 75 КК України.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_4 є засновником та кінцевим бенефіціаром ТОВ «Східні Машинобудівні Технології, розмір статутного капіталу якого становить 100 000,00 грн, яке наразі не припинило свою діяльність, є діючим та має дохід (а.с. 58, 69, 67-68), тому, суд дійшов переконання, що призначення обвинуваченому такого покарання як штраф у розмірі п`ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян є справедливим, співмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Конвенції, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета і невідворотність покарання.

Суд дійшов переконання, що зазначене покарання відповідатиме його меті, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи). Таке покарання, на думку суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину». Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

V.Підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.

Цивільний позов під час досудового розслідування у кримінальному провадженні заявлено не було (а.с. 5).

VI.Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Підстави застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру відсутні (а.с. 5).

Викривач у кримінальному провадженні відсутній, винагорода викривачу не пропонувалась (а.с. 5).

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у межах кримінального провадження № № 12026221180000278 від 03.03.2026 не обирався, а суд не вбачає підстав для його застосування.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами.

На вимогу положень ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту.

Арешти у межах кримінального провадження № № 12026221180000278 від 03.03.2026 не накладались.

За приписами п.13 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.

Витрати на проведення експертизи під час досудового розслідування та речові докази відсутні.

Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Отже, керуючись ст. 100, 122, 124, 174, 331, 337, 342-351, 358, 368-371, 373, 374, 376, 395, 532, 615 КПК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та призначити йому покарання у вигляді штрафу у розмірі п`ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

Надані суду матеріали кримінального провадження № 12026221180000278 від 03.03.2026 залишити при обвинувальному акті з подальшим зберіганням у кримінальній справі № 644/2955/26.

Прокурору та обвинуваченому копію вироку вручити негайно після його проголошення, учасники судового провадження мають право отримати у суді копію вироку. Учасникам судового провадження, які не були присутні під час проголошення вироку суду - направити його копію.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний м. Харкова, протягом 30 днів з дня його проголошення, а ОСОБА_4 – у той же строк з моменту вручення йому копії, з підстав, передбачених ст. 394 КПК України. Вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. В іншому разі вирок набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційного суду, якщо його не буде скасовано.

Прокурору та обвинуваченому повний текст вироку вручається в день проголошення його резолютивної частини в умовах дії воєнного стану згідно ч.15 ст. 615 КПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: http://og.hr.court.gov.ua /sud2029/.

Суддя ОСОБА_1