Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №521/8889/24 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

10.06.26

Справа №521/8889/24

Провадження №2/521/630/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Роїк Д.Я.,

при секретарі судового засідання – Каліна П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, -

ВСТАНОВИВ:

До Малиновського районного суду м. Одеси 09.05.2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 06 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, від спільного шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент подачі позовної заяви донька проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , в квартирі яка належить на праві приватної власності позивачу. З вересня 2023 року сторони разом із спільною донькою сторін виїхали з Одеси та проживали разом із батьками позивача в АДРЕСА_2 , де дитина сторін почала ходити до дитячого садочка у період з 27.12.2023 року по 30.01.2024 року. В лютому 2024 року відповідачка разом із спільною дитиною сторін поїхала провідати свою матір у АДРЕСА_3 , а позивач повернувся до м. Одеси, де почав підготовку до повернення родини для подальшого проживання. 09.03.2024 року позивачу стало відомо, що відповідачка вийшла на роботу інспектором в пенсійному фонді та в неї появився інший чоловік. 12.03.2024 року позивач поїхав до дружини та доньки за місцем фактичного проживання дружини з її матір`ю за адресою АДРЕСА_3 , проте ані дружину ані доньку він не знайшов, однак йому повідомили, що його дружина працює, а дитина знаходить з ОСОБА_4 , з яким дружина позивача перебуває у стосунках. Коли позивач приїхав за місцем проживання ОСОБА_4 , позивач знайшов свою дитину брудною, голодною, в брудних речах, дитина плакала та була у важкому емоційному стані. Позивач хотів забрати свою дитину, однак ОСОБА_4 її не віддав, тоді позивач звернувся на гарячу лінію 102 та після втручання правоохоронний органів у конфлікт, ОСОБА_4 повернув дитину позивачу. З 12.03.2024 року спільна донька сторін проживає із позивачем за адресою АДРЕСА_1 , а відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_3 . З лютого 2024 року фактичні шлюбні відносини між сторонами припинено, спільне господарство сторони не ведуть, спілкування обмежено розмовами про дитину. Позивач сплачує комунальні послуги за квартиру, в якій останній проживає разом із дитиною, оплачує самостійно дитячий садок, сплачує додаткові благодійні внески до дитячого садка, сплачує за уроки плавання, а також забезпечує активний відпочинок доньки, відвідує із дитиною медичні огляди у сімейного лікаря, тобто самостійно утримує спільну дитину. Позивач, усвідомлюючи свою особисту відповідальність за виховання та піклування про дитину, створення для неї належних соціально-побутових умов проживання, збереження психологічного та фізичного здоров`я, духового та розумового розвитку, звернувся до суду з метою визначення місця проживання дитини. Позивач переконаний, що донька повинна проживати разом із батьком в квартирі, що належить йому на праві власності, за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач займається підприємницькою діяльністю та зареєстрований як фізична особа-підприємець від 15.03.2024 року, позивач працює дома, отримує дохід та сплачує податки. Позивач зазначає, що проживаючи з відповідачкою, дитина не була в жодному закладі дошкільної освіти, та була представлена сама собі, не спілкувалась із однолітками та залишалась у третіх осіб, які навіть не є її родичами, фактично відповідачка поставила свої інтереси вище дончених, адже вийшла на постійну роботу, коли дитині не виповнилось ще 3 роки, залишала дитину на третю сторонню особу, не водила її в дитячій садок, не має свого житла, що може негативно позначитись на вихованні дитини. Позивач зазначає, що не має наміру перешкоджати відповідачці в здійсненні її прав та обов`язків щодо спільної дитини, з огляду на викладені обставини просить суд постановити рішення про розірвання шлюбу між сторонами, визначити місце проживання доньки з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати покласти на позивача.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 31.05.2024 року у справі №521/7437/24 роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини, а саме у одне провадження – позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, у друге провадження – позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини. Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 06.06.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, повідомлено позивача про необхідність виправити недоліки позовної заяви протягом п`яти днів з ня отримання цієї ухвали.

11.06.2024 року до Малиновського районного суду м. Одеси надійшло клопотання ОСОБА_1 про виправлення недоліків позовної заяви, до якого долучено нову редакцію позовної заяви, в якій позивач просить суд визначити місце проживання доньки разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати покласти на позивача.

17.06.2024 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини в порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання по справі призначено на 25.09.2024 року.

13.08.2024 оку до суду надійшов відзив ОСОБА_2 на позовну заяву про визначення місця проживання малолітньої дитини, в якому відповідач зазначає, що позовну заяву не визнає, вважає її такою, що подана у супереч інтересам доньки, є необґрунтованою та невмотивованою, такою що не підлягає задоволенню на підставі штучно створених доказів. Відповідач зазначає, що виходячи з віку малолітньої дитини, її фактичного проживання, умов проживання, статі дитини, матеріального та сімейного положення сторін, їх соціального положення у суспільстві, з урахуванням інтересів дитини та її розвитку, проживання дитини необхідно встановити саме із матір`ю, адже залишення дівчинки за місцем проживання батька буде суперечити інтересам дитини та її звичкам, фактичне вилучення дитини із середовища, де вона проживала тривалий час поруч із матір`ю негативно позначається на емоційному та психічному стані дитини і може призвести до важкого стресу, наслідки якого у даний час неможливо передбачити. Відповідачка зазначає, що спільне життя з позивачем не склалося, шлюб між ними було фактично припинено, відповідачка разом із донькою переїхала у Вінницьку область. Дитина за спільною згодою сторін проживала разом із матір`ю, відповідачкою, оскільки всі потреби дитини забезпечувала матір дитини. 12.03.2024 року позивач приїхав разом із своєю матір`ю до відповідачки за місцем її фактичного проживання штучно створивши конфліктну ситуацію, яку було врегульовано. В цей же день позивач разом зі своєю матір`ю попросили взяти дитину з собою на два тижні, зі сплином яких позивач особисто привезе дитину за адресою матері. Зі спливом цього терміну позивач попросив щоб дитина ще побула у нього до його дня народження, і відповідачка погодилась, одна як згодом стало відомо, позивач і не планував повертати дитину. Позивач сповістив відповідачку, що подає до суду позов і що краще буде, щоб дитина до кінця війни проживала у нього. Відповідачка працює, має стабільну заробітну плату, наявне упоряджене жиле приміщення, створені умови належного виховання та розвитку дитини, відповідачка вважає що інтересам доньки сторін буде відповідати саме проживання разом із матір`ю, з огляду на що відповідачка просить суд в задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком відмовити.

13.08.2024 оку до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із матір`ю, в обґрунтування якої зазначено, що виходячи з віку малолітньої дитини, її фактичного проживання, умов проживання, статі дитини, матеріального та сімейного положення сторін, їх соціального положення у суспільстві, з урахуванням інтересів дитини та її розвитку, проживання дитини необхідно встановити саме із матір`ю, адже залишення дівчинки за місцем проживання батька буде суперечити інтересам дитини та її звичкам, фактичне вилучення дитини із середовища, де вона проживала тривалий час поруч із матір`ю негативно позначається на емоційному та психічному стані дитини і може призвести до важкого стресу, наслідки якого у даний час неможливо передбачити. 06.06.2016 року між сторонами укладено шлюб, від спільного шлюбу сторони мають одну малолітню дитину – доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з тим, що спільне життя сторін не склалося, шлюб між ними було фактично припинено, ОСОБА_5 разом із донькою переїхала у Вінницьку область у будинок своїх батьків. 12.03.2024 року ОСОБА_1 разом зі своєю матір`ю приїхав до ОСОБА_2 за місцем її фактичного проживання, штучно створивши конфліктну ситуацію, із викликом поліції, яку було врегульовано. В цей же день позивач за первісним позовом разом зі своєю матір`ю попросили взяти дитину з собою на дві неділі, зі сплином яких позивач за первісним позовом особисто привезе дитину за адресою матері. Зі спливом цього терміну позивач за первісним позовом попросив щоб дитина ще побула у нього до його дня народження, і відповідачка за первісним позовом погодилась, одна як згодом стало відомо, позивач за первісним позовом і не планував повертати дитину. Позивач за первісним позовом сповістив відповідачку за первісним позовом, що подає до суду позов і що краще буде, щоб дитина до кінця війни проживала у нього. Матір дитини працює, має стабільну заробітну плату, наявне упоряджене жиле приміщення, створені умови належного виховання та розвитку дитини, вважає що інтересам доньки сторін буде відповідати саме проживання разом із матір`ю. ОСОБА_2 просить суд зустрічну позовну заяву задовольнити, встановити місце проживання малолітньої дитини разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_3 .

19.08.2024 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено, що посилання відповідачки на те, що позивач як батько, чоловік за статтю, виконуючи свої батьківськи обов`язки відносно спільної доньки та що вони суперечать її інтересам та звичкам, є дискримінацією позивача як людини. Спільна донька сторін проживає із позивачем з самого народження, за весь час свого життя не проживала разом із батьком тільки півтора місяця (з лютого 2024 року по 12 березня 2024 року), коли відповідач по справі поїхала до своєї матері у якої залишилась вже на постійне проживання, дані обставини не заперечуються відповідачкою. Позивач, як батько, все життя своєї доньки проживає разом із нею, задовольняє всі її потреби, знає всі її звички, донька звикла постійно спілкуватись із батьком та проживати разом. За час коли відповідачка не проживає разом із позивачем та донькою однією сім`єю, позивач не перешкоджає щоденному спілкування відповідачки з дитиною через відеозв`язок, позивач ніколи не виступав проти того, щоб відповідачка приїжджала до дитини, та залишалась у позивача в квартирі. Позивач заперечує проти тверджень відповідачки, що спільне життя не склалось і вона тривалий час проживала разом із дитиною, зазначаючи що це не відповідає дійсності, адже з лютого 2024 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 (менше ніж півтори місяці) відповідачка проживала окремо від позивача разом із дитиною, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи. Позивач зазначає, що визначення місця проживання дитини з батьком, не позбавляє матері прав та не звільняє від виконання батьківських обов`язків. Позивач зазначає, що відповідачка два рази на день спілкується з дитиною по відеозв`язку. Позивач зазначає, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити, прийнявши рішення про визначення місця проживання доньки разом із батьком.

19.09.2024 року до суду надійшов висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до якого орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

25.09.2024 року до суду надійшло клопотання позивача про долучення додаткових доказів.

25.09.2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 з проханням перенести судове засідання, призначене на 25.09.2024 року, у зв`язку із занятістю адвоката.

25.09.2024 року у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання, розгляд справи відкладено на 07.11.2024 року, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

07.11.2024 року у підготовче судове засідання сторони та їх представники з`явились, судом розглянуто питання щодо прийняття зустрічної позовної заяви та об`єднання позовів в одне провадження. Підготовче судове засідання відкладено на 03.12.2024 року.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 07.11.2024 року прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, об`єднано позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третьої особи органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із матір`ю – в одне провадження.

02.12.2024 року від позивача за первинним позовом надійшло клопотання про долучення доказів та заява про виклик свідків.

03.12.2024 року у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання, розгляд справи відкладено на 25.12.2024 року, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

05.12.2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що вимоги позивача за зустрічним позовом не визнаються повністю, посилаючись на те, що твердження ОСОБА_5 на тривале проживання сторін разом із донькою у батьків останньої у Вінницькій області не відповідає дійсності, Також, посилання позивачки за зустрічним позовом на те, що ОСОБА_1 штучно створив конфлікт 12.03.2024 року не відповідають дійсності, та спростовуються наявними у справі доказами. Твердження позивачки за зустрічним позовом про наявність упорядженого жилого приміщення, створення умов належного виховання та розвитку дитини не відповідають дійсності та не підтверджені жодними доказами. Згідно відкритих даних мережі інтернет. С. Городківка Вінницької області має населення 5138 мешканців, знаходиться на відстані 96 км від обласного центру, відстань до районного центру 11 км, відсутні будь-які заклади охорони здоров`я, відсутні будь-які розвивальні та розважальні центри для дітей. Натомість житлові умови батька дитини є значно кращими та комфортними для дитини. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 вважає, що задоволення зустрічного позову є неможливим та просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову.

24.12.2024 року від відповідача за первинним позовом надійшла заява про забезпечення участі адвоката у судовому засіданні 25.12.2024 року в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

25.12.2024 року до суду надійшло клопотання позивача за первинним позовом про перенесення судового засідання у зв`язку із хворобою.

25.12.2024 року до суду надійшло клопотання представника позивача за первинним позовом про перенесення судового засідання у зв`язку із відпусткою.

25.12.2024 року у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання, розгляд справи відкладено на 28.01.2025 року, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

28.01.2025 року до суду надійшли письмові пояснення позивача за первинним позовом, де зазначено посилання на докази на підтвердження наявності сталих соціальних зв`язків дитини сторін, повторне посилання позивача на те, що останній не чинить перешкод у спілкуванні доньки із матір`ю, посилання на судову практику, міжнародні та національні норми права.

28.01.2025 року до суду надійшло клопотання позивача за первинним позовом про витребування доказів судом.

У підготовче засідання 28.01.2025 року сторони з`явились, за клопотанням представника відповідачки за первинним позовом розгляд справи відкладено на 17.02.2025 року.

17.02.2025 року до суду надійшли клопотання представників сторін про відкладення розгляду справи у зв`язку із повітряною тривогою.

17.02.2025 року до суду надійшло клопотання позивача за первинним позовом про долучення додаткових доказів до закриття підготовчого провадження.

17.02.2025 року у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги підготовче судове засідання не відбулося та відкладено на іншу дату, а саме 27.02.2025 року.

26.02.2025 року до суду надійшла заява представника відповідачки за первинним позовом про перенесення судового засідання на іншу дату з поважних причин.

27.02.2025 року до суду надійшла заява представника позивача за первинним позовом про відсутність заперечень щодо відкладення розгляду справи на іншу дату.

27.02.2025 року у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання, розгляд справи відкладено на 31.03.2025 року, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

25.03.2025 року до суду надійшла заява представника відповідача за первинним позовом про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції без доказів направлення копії такої заяви іншим учасникам справи.

31.03.2025 року до суду надійшло клопотання позивача за первинним позовом про долучення додаткових доказів.

31.03.2025 року у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання, розгляд справи відкладено на 17.04.2025 року, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

17.04.2025 року до суду надійшло клопотання представника відповідача за первинним позовом про передачу справи до іншого суду за підсудністю.

17.04.2025 року до суду надійшло клопотання представника відповідача за первинним позовом про виклик та допит осіб у якості свідків.

17.04.2025 року до суду надійшла заява представника відповідача за первинним позовом про розгляд її клопотань у судовому засіданні 17.04.2025 року за представника та відповідача.

17.04.2025 року у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання, розгляд справи відкладено на 22.05.2025 року, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

22.05.2025 року до суду надійшла заява представника відповідача за первинним позовом про розгляд клопотання про передачу справи до іншого суду за відсутності відповідачки та її представника.

22.05.2025 року у підготовче судове засідання з`явився представник позивача за первинним позовом, інші учасники до суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Від представника відповідача за первинним позовом надійшла заява, в якій повідомлено суду, що відповідач не може з`явитись без зазначення поважності причин неявки до суду, а також повідомлено, що представник відповідача не може з`явитись у зв`язку з зайнятістю по двом кримінальним справам, без надання суду доказів щодо участі у таких справах та посилання на номери таких справ. Представник позивача за первинним позовом у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання про передачу справи за підсудністю до іншого суду та просив інші клопотання сторін розглянути за відстуності сторін.

22.05.2025 року через систему Електронний суд до суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд всіх клопотань, наявних в матеріалах справи, за відсутності представника позивача та позивача, та з проханням закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.

23.06.2025 року у підготовче судове засідання з`явились представник позивача та представник відповідача, представник відповідача підтримав клопотання про передачу справи до іншого суду за підсудністю, а також заявив клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю ознайомлення із матеріалами справи.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 23.06.2025 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Амірян Каріне Едуардівни про передачу справи до іншого суду за підсудністю залишено без задоволення.

10.09.2025 року у підготовче судове засідання з`явились представник позивача та представник відповідача, судом розглянуто клопотання сторін та за результатами розгляду постановлено ухвали.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 10.09.2025 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково. Витребувано з Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області належним чином завірені відомості щодо місця роботи, посади ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; з Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області належним чином завірені відомості щодо посадового окладу та доходу за останні 12 (дванадцять) місяців ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; з Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області належним чином завірені відомості щодо графіку роботи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 10.09.2025 року задоволено клопотання представника позивача про виклик та допит у якості свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11

01.10.2025 року до суду надійшла заява представника відповідачки про перенесення судового засідання 02.10.2025 року на іншу дату у зв`язку із зайнятістю адвоката, без долучення до заяви доказів поважності причин неможливості явки у судове засідання.

02.10.2025 року до суду надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на виконання ухвали суду.

У підготовче судове засідання 02.10.2025 року з`явився представник позивача, інші сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, поважні причини неможливості явки у судове засідання суду не повідомили. У підготовчому судовому засідання представник позивача наполягав на закритті підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 02.10.2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

10.11.2025 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про неможливість участі у судовому засіданні 10.11.2025 року у зв`язку із зайнятістю адвоката у розгляді апеляційної скарги у кримінальній справі із посиланням на номер справи, з проханням прийняти до уваги неможливість прибуття представника відповідача до зали судового засідання з поважних причин.

17.11.2025 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про забезпечення можливості участі відповідачки та двох свідків в режимі відеоконференції через Крижопільський районний суд Вінницької області.

25.11.2025 року від представника відповідача надійшла заява про відкладення судового засідання, призначеного на 26.11.2025 року на іншу дату по причині зайнятості представника відповідача у іншому кримінальному процесі, без долучення доказів до такої заяви.

У судове засідання 26.11.2025 року з`явився представник позивача, інші учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, поважні причини неявки до суду не повідомили. У судовому засіданні представник позивача зазначаила про відсутність підтверджень поважності причин неявки представника відповідача. У судовому засіданні допитано свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 26.11.2025 року задоволено клопотання представника відповідача про проведення судового засідання, призначеного на 17.12.2025 року, у режимі відеоконференції з приміщення Крижопольського районного суду Вінницької області.

17.12.2025 року до суду надійшла заява представника відповідача про перенесення судового засідання у зв`язку із повітряною тривогою.

17.12.2025 року до суду надійшла заява представника позивача про відкладення судового засідання на іншу дату у зв`язку із відсутністю світла та неявкою свідків до Крижопольського районного суду Вінницької області.

21.01.2026 у судове засідання з`явились представник позивача, представник відповідача та відповідач, свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7

30.01.2026 року у судове засідання з`явились представник позивача, представник відповідача та відповідач, інші сторони не з`явились, повідомлялись належним чином.

Протокольною ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 30.01.2026 року витребувано від Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування належним чином засвідчені копії документів, які стали підставою для винесення висновку щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з одним із батьків.

20.02.2026 року у судове засідання з`явились представник позивача, представник відповідача та відповідач, інші сторони не з`явились, повідомлялись належним чином. Представник відповідача просив відкласти розгляд справи у зв`язку із ненадходженням до суду документів на виконання протокольної ухвали.

06.03.2026 року до суду надійшов лист Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування з додатками на 77 арк.

09.03.2026 року до суду надійшла заява представника відповідача про відкладення судового засідання, призначеного на 09.03.2026 року, у зв`язку із неможливістю прибути представника відповідача до суду за сімейними обставинами після нічного шахедного та ракетного обстрілу району м. Чорноморськ.

02.04.2026 року у судове засідання з`явились представник позивача, представник відповідача та відповідач, інші сторони не з`явились, повідомлялись належним чином. Розгляд справи відкладено.

01.05.2026 року до суду надійшла заява відповідача про відкладення та перенесення засідання на іншу дату у зв`язку із зайнятістю адвоката та тим, що судове засідання своєчасно не розпочалось.

01.05.2026 року до суду надійшла заява представника відповідача про відкладення судового засідання по причині повітряної тривоги та зайнятості адвоката в іншому кримінальному провадженні.

17.05.2026 року від представника відповідача надійшла заява про відкладення судового засідання, призначеного на 18.05.2026 року у зв`язку з перебуванням представника відповідача у щорічній відпустці, без надання підтвердження поважності причин неявки у судове засідання.

18.05.2026 року до суду надійшла заява відповідача про відкладенння судового засідання, призначеного на 18.05.2026 року, у зв`язку з відпусткою адвоката.

01.06.2026 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

01.06.2026 року до суду надійшла заява представника позивача з проханням здійснити судовий розгляд справи за відсутністю сторін, позовну заяву задовольнити, у задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити або залишити її без розгляду, та зазначення про безпідставність клопотань відповідача про відкладення.

01.06.2026 року у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та заслухавши свідків, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 06 серпня 2016 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , було зареєстровано шлюб Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про що складено відповідний актовий запис №1360. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу – ОСОБА_15 .

У шлюбі у сторін народилась спільна донка – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Київським відділом дерожавної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31.05.2013 року на праві власності належить квартира, що складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 66,8 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В зазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 та донька сторін ОСОБА_3 ( з 04.11.2021 року).

12.03.2024 року на гарячу лінію 102 надійшло повідомлення ОСОБА_3 про те, що в АДРЕСА_4 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , стався конфлікт. Вказане повідомлення зареєстроване до ІТС ІПНП за №1095 від 12.03.2024 року та доручено до розгляду поліцейському офіцеру громади сектору превенції Тульчинського РВП. Під час розгляду вказаної заяви було опитано учасників конфлікту та встановлено, що до приїзду працівників ГРПП конфлікт був вирішений мирним шляхом та претензій один до одного учасники конфлікту не мають.

З лютого 2024 року фактично шлюбні відносини між сторонами припинено, що підтверджується рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24.09.2024 року.

З початку березня 2024 року донька сторін ОСОБА_3 проживає разом із батьком ОСОБА_1 окремо від матері ОСОБА_2 , яка проживає по АДРЕСА_3 , про що сторони вказували у своїх процесуальних документах, поданих до суду та не заперечували в судовому засіданні.

ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність та зареєстрований як фізична особа-підприємець ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 ) з 15.02.2024 року, що підтверджено письмовими доказами наданими суду.

ОСОБА_2 з 19.03.2024 року призначена на посаду головного спеціаліста Відділу обслуговування громадян №10 (сервісний центр) Управлінняобслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з встановленим посадовим окладом 11 855,00 грн на місяць, має 6 (шостий) ранг державного службовця та надбавку за вислугу років до посадового окладу в розмірі 4%, що підтверджено письмовими доказами наданими суду.

Довідкою, виданою Калчевським закладом дошкільної освіти ясла-садок Василівської сільської ради Болградського району Одеської області від 15.03.2024 року за №5, підтверджено, що ОСОБА_3 відвідувала садочок за адресою АДРЕСА_5 з 27.12.2023 року по 30.01.2024 року.

Декларацією про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, підтверджено, що ОСОБА_3 отримує первинну медичну допомогу від лікаря КНП «Дитяча міська поліклініка №7» Одеської міської ради ОСОБА_16 з 22.04.2024 року, законним представником у декларації зазначено ОСОБА_1 .

18.03.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Заклад дошкільної освіти «Плей скул» укладено договір про здійснення догляду за дитиною, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати послуги із денного догляду за дитиною з понеділка по п`ятницю з 8.00 до 18.00 за адресою: АДРЕСА_6 , а замовник зобов`язується прийняти надані послуги та здійснити їх оплату, плата за послуги становить 12 000 грн., строк дії договору до 12.04.2024 року.

12.04.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Заклад дошкільної освіти «Плей скул» укладено договір про надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати дитині замовника освітні послуги у сфері дошкільної освіти з понеділка по п`ятницю з 08.00 до 18.00 за адресою АДРЕСА_6 , а замовник зобов`язується оплатити освітні послуг, плата за послуги становить 12 000 грн., строк дії договору до 31.08.2024 року. Вказані обставини також підтверджені квитанціями про оплату послуг.

Довідкою ФОП ОСОБА_17 від 29.03.2024 року підтверджено, що ОСОБА_3 з 23.03.24 відвідує фітнес-клуб Wellness SPA «Формула» і відвідує щотижня персональні тренування, батько ОСОБА_1 дитину приводить та забирає.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від 18.09.2024 року, Хаджибейська районна адміністрація Одеської міської ради вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із матр`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посилаючись на принцип 6 Декларації прав дитини від 20.11.1999 року, відповідно до якого малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Під час розгляду зазначеного питання органом опіки та піклування було досліджено створені умови для виховання та розвитку дитини за адресою проживання батька з дитиною та визнано їх безпечними та належними, також досліджено умови за фактичним місцем проживання матері дитини та визнано їх належними для виховання та розвитку дитини. Встановлено, що батько дитини здійснює підприємницьку діяльність та має постійний дохід, дитини відвідувала заклад дошкільної освіти у період з 15.03.2024 року по 31.08.2024 року, мати дитини працює у ГУ ПФУ у Вінницькій області та фактично проживає окремо від батька з дитиною.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24.09.2024 року розірвано шлюб, зареєстрований 06 серпня 2016 року Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №1360, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Суду надано афідевіт (урочиста заява) ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , в якому остання повідомляє, що знайома з ОСОБА_1 з березня 2024 року, адже їх діти відвідують один дошкільний приватний заклад. ОСОБА_10 зазначає, що їй відомо, що ОСОБА_1 розлучений та самостійно виховує доньку, яка проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , зазначає що слідкує в соціальній мережі Instagram, як ОСОБА_18 проводить час з донькою та піклується про неї, мати ОСОБА_19 заявниця ніколи не бачила.

Суду надано афідевіт (урочиста заява) ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , в якому остання повідомляє, що познайомилась з ОСОБА_1 13 березня 2024 року у ТОВ «Заклад дошкільної освіти «Плей скул», куди він привіз дитину на адаптаційний день та після чого було прийнято рішення про зачислення дитини до дошкільного закладу з 18.03.2024 року. ОСОБА_9 повідомляє, що ОСОБА_1 приводить та забирає дитину згідно розкладу дитячого садочка, всі рекомендації щодо виховання та розвитку дитини виконує своєчасно, щодо виконання батьківських зобов`язань зі сторони дошкільного закладу не має. Мати дитини заявниця ніколи не бачила та останній про мати дитини нічого не відомо. На думку заявниці, дитина має сталі соціальні зв`язки у дитячому садочку, легко заводить контакт з оточуючими дітьми.

Суду надано афідевіт (урочиста заява) ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , в якому остання повідомляє, що знайома з ОСОБА_1 з весни 2024 року, тому що їх діти разом відвідують дошкільний приватний заклад, з жовтня 2024 року заявниця має з ОСОБА_1 дружні стосунки та їй відомо, що ОСОБА_1 розлучений та проживає в АДРЕСА_7 разом зі своєю донькою. Заявниця зустрічає ОСОБА_1 з донькою у дитячому приватному дошкільному закладі та на спільних святах, з матір`ю дитини заявниця ніколи не зустрічалась.

Суду надано афідевіт (урочиста заява) ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , в якому останній повідомляє, що знайомий з ОСОБА_1 з 2020 року, заявник також повідомив про обставини 12 березня 2024 року за участі заявника, ОСОБА_1 , його мати, дружини та доньки, а також чоловіка, у якого в той день перебувала донька ОСОБА_18 та ОСОБА_20 у АДРЕСА_4 . Заявнику відомо, що малолітня ОСОБА_19 проживає разом із батьком ОСОБА_18 в м. Одеса з березня 2024 року, дитина повністю перебуває на утриманні батька, мати періодично приїжджає провідувати доньку.

Судом досліджено консультативний висновок №03/25-к за результатами психологічної роботи (психологічного дослідження) від 28 лютого 2025 року складений Бюро психологічних досліджень ФОП ОСОБА_21 на замовлення ОСОБА_1 , в якому психолог прийшов до наступних висновків, зокрема, психологічний розвиток ОСОБА_3 знаходиться в межах вікової норми, дитина має відповідний її віку запас знань та загальну обізнаність, словесно-логічне мислення відповідає необхідному рівню, дитина володіє достатнім словниковим запасом, розвиненою здатністю до сюжетної розповіді та побудови нових структур мовлення, психологічний стан дитини задовільний; ОСОБА_19 відчуває сімейні негаразди між батьками, батькам рекомендовано виключення ОСОБА_19 з конфлікту лояльності між ними; міжособистісна взаємодія батька та дитини характеризується взаємною прихильністю, емоційною близькістю та прив`язаністю, дитина виявляє прихильність до батька, транслює свою любов до нього та відчуває любов з боку батька до неї; ОСОБА_1 характерні відкритість, комунікабельність, прямолінійність, він має здатність досить тонко розумітися на людях, замислюватися над мотивами їхньої поведінки, може проявляти незалежність характеру, схильний приймати самостійні рішення, брати на себе відповідальність, йому притаманна соціальна уважність, обов`язковість, наполегливість, добросовісність, ОСОБА_18 добре вміє контролювати свої емоції та поведінку, притаманна стресостійкість, стабільність, врівноваженість, проявляє емоційну зрілість; за результатами психологічного дослідження вбачається зацікавленість батька у житті доньки, наявність безумовного бажання спілкуватися з дитиною, її вихованні та того, щоб донька проживала разом з ним, висловлює свідоме бажання проводити час спільно з донькою, займатися її розвитком, транслює позитивне ставлення до ОСОБА_19 , відчуває прихильність до доньки; раптова зміна актуального місця проживання дитини, втрата зв`язків, котрі вже встановлені, містить в собі негативні психологічні ризики для дитини; зміна усталеного способу життя дитини може мати серйозні ризики її психологічного травмування, якщо не буде забезпечено попереднє знайомство та звикання дитини до нового місця проживання.

Під час розгляду справи по суті були допитані свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_13 повідомив суду обставини березня 2024 року, коли свідок разом із позивачем та матір`ю позивача поїхали за місцем мешкання відповідачки, там не знайшли ані відповідачку, ані дитину сторін. Після опиту сусідів встановили, що дитина знаходиться за іншою адресою, свідок разом із позивачем та його матір`ю поїхали за вказаною адресою та виявили там дитину сторін із невідомим чоловіком, який відмовився повертати дитину позивачу. Після виклику поліції чоловік повернув дитину позивачу, зі слів свідка дитина була брудна, в незадовільному стані. Дитина була холодна і в повному памперсі, соплі, зачіска не розчесана пару днів.

Свідок ОСОБА_12 повідомила суду обставини 11-12 березня 2024 року, коли свідок разом із позивачем, який є її сином, їздили в село Городківка до матері відповідачки. По приїзду їм відкрила двері матір відповідачки та повідомила про відсутність відповідачки та дитини. Свідок повідомила, що після з`ясування обставин де знаходиться відповідачка з дитиною, їм було повідомлено адресу по АДРЕСА_2 . По приїзду за зазначеною адресою, вийшов чоловік, який повідомив що відповідачка заборонила йому віддавати дитину сторін. Свідок повідомив, що відповідачка не відповідала на дзвінки, тому були вимушені зробити виклик поліції. Після чого невідомий чоловік, коханець відповідачки зі слів свідка, повернув дитину сторін, яка була з льодяними руками та нечесана, памперс повний, шкарпетки чорного кольору, голодна. Свідок повідомила, що відповідачка добровільно погодилась на переїзд дитини в Одесу та скандалу не було. Зі слів свідка після приїзду в Одесі дитина з батьком, періодично свідок приїжджає навістити та підтримати сина. Дитина в гарному стані, пішла в садок дитячий, відвідує плавання, кружки різні. Дитина почуває себе добре з батьком. Мати дитини дуже рідко приїжджає.

Свідок ОСОБА_6 повідомила суду, що знає що дитина раніше проживала з матір`ю, коли ОСОБА_20 та ОСОБА_18 були одружені, зараз дитина точно проживає не з ОСОБА_20 , вказувала що ОСОБА_20 проживала в с. Городівка, Вінницької області. З дитиною спілкування відбувається по відеозв`язку, зі слів ОСОБА_20 батько обмежує спілкування. З ОСОБА_22 не знайома, чи знайомий він з дитиною свідок не знає. Адреса проживання ОСОБА_20 не відома, живе з матір`ю в приватному будинку.

Свідок ОСОБА_8 повідомила суду, що є кумою ОСОБА_20 та хресною ОСОБА_23 . З соціальних мереж свідку відомо що дитина знаходиться за кордоном. Зі слів ОСОБА_20 відомо що батько перешкоджав спілкуванню з дитиною. ОСОБА_20 як мати дуже добра, любить свою дитину, піклується про неї.

Свідок ОСОБА_7 повідомила суду , що вона є матір`ю ОСОБА_2 . Дитина проживає з батьком, де не відомо, за кордоном. Зазначила що коли донька розійшлась з чоловіком, він взяв дитину на декілька тижнів, а потім вже не віддав, ОСОБА_18 не пускав у квартиру, не брав слухавку телефона. Була домовленість після 2 тижнів повернути дитину матері, однак він не повернув дитину. Зустрічі з дитиною були декілька разів зустрічі, дитина сумує за матір`ю, спілкується по відеозв`язку, плаче. ОСОБА_18 проти того щоб дитина спілкувалась з матір`ю. Коли приїхали до куми забирати дитину, ОСОБА_20 була на роботі. Коли приїжджали до Одеси щоб відвідати дитину, то купували подарунки дитині та все необхідне.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Верховний Суд у постанові від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 сформулював правову позицію, відповідно до якої рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Орган опіки та піклування у своєму висновку від 18.09.2024 року рекомендував визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю, посилаючись на принцип 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, відповідно до якого малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Суд критично ставиться до висновку органу опіки та піклування у цій справі з посиланням на принцип 6 Декларації прав дитини та вважає цей висновок юридично необґрунтованим та таким, що суперечить актуальній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.

Так, у статтях 8, 9 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

У статті 10 ЦПК України визначений виключний перелік законодавчих актів, відповідно до яких суд повинен розглядати справи.

Згідно із частинами першою - п`ятою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV«Про міжнародні договори України» (далі - Закон № 1906-IV) міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов`язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

У пунктах «а», «b» частини першої статті 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року визначено, що для цілей цієї Конвенції «договір» означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв`язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування; «;ратифікація», «;прийняття», «затвердження» і «приєднання» означають, залежно від випадку, міжнародний акт, який має таке найменування і за допомогою якого держава виражає в міжнародному плані свою згоду на обов`язковість для неї договору.

Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України.

Декларація прав дитини не ратифікована Україною, не має офіційного перекладу українською мовою.

Таким чином, Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому, як правильно вважала колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

У зазначених справах ЄСПЛ не визначав обов`язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини.

Підсумовуючи, слід зазначити, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відступила від попередньої практики Верховного Суду України і прямо вказала, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, і не є частиною національного законодавства України. Відповідно, суди не зобов`язані брати до уваги принцип 6 цієї Декларації. При визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Аналогічний висновок відтворено у постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 753/17344/19, в якій зазначено, що практика гендерної нерівності батьків не підтримується міжнародними правовими інституціями, зокрема ЄСПЛ, та актуальною практикою Верховного Суду.

Таким чином, висновок органу опіки, побудований виключно на посиланні до Декларації прав дитини без аналізу конкретних інтересів малолітньої ОСОБА_3 , є юридично необґрунтованим, не містить мотивів щодо інтересів дитини та суд не погоджується з таким висновком.

Відповідно до частини другої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини.

Верховний Суд у постанові від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21 вказав, що висновок органу опіки та піклування має базуватися на достовірній інформації про усі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення, та ретельному їх з`ясуванні. Такий висновок є рекомендаційним, тому суд може постановити інше рішення, ніж пропонує орган опіки та піклування.

У справі, що розглядається, висновок органу опіки від 18.09.2024 року не містить аналізу сталих соціальних зв`язків дитини в Одесі; не враховує тривалість фактичного проживання дитини з батьком, з матір`ю; не оцінює наслідки переміщення дитини до іншого регіону; ґрунтується на юридично нечинній нормі; не містить жодної оцінки причин фактичної відсутності матері в житті дитини з березня 2024 року, а також не містить будь-яких відомостей, щодо можливості опитати дитину та встановити її дійсні інтереси та прихильність до батьків.

Верховний Суд у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) підкреслив, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, а також те, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі №654/4307/19 при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню, зокрема: збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування, захист і безпека дитини; збереження стабільності в оточенні дитини — місця проживання, школи, друзів; бажання дитини.

Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 127/9377/21 визначив, що важливою є доведеність факту добросовісного виконання батьком своїх батьківських обов`язків, забезпечення дитині необхідних умов для проживання та розвитку, фінансового утримання, піклування про її здоров`я, фізичний та моральний розвиток — як під час спільного проживання, так і в подальшому.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статей 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

На підставі акта обстеження умов проживання ОСОБА_2 від 01.07.2024 року, складеного Службою у справах дітей Городківської сільської ради, судом встановлено, що у будинку АДРЕСА_3 проживають ОСОБА_7 — бабуся дитини, та ОСОБА_2 — мати дитини.

Відповідно до зазначеного акту, у будинку створені безпечні та належні умови для розвитку, навчання та виховання дитини. Дитина забезпечена окремою кімнатою, обладнаною необхідними меблями; наявні дитячі книги та розвивальні іграшки. Неподалік від місця проживання розташовані дошкільний та навчальний заклади, дитячий майданчик, магазин.

Отже, доводи позивача ОСОБА_1 про невідповідність житлових умов ОСОБА_2 для проживання дитини, а також про відсутність у с. Городківка дошкільних навчальних закладів, свого підтвердження у судовому засіданні не знайшли.

Водночас з акта обстеження умов проживання ОСОБА_1 , складеного ТВ ССД ОМР у Хаджибейському районі, вбачається, що у квартирі АДРЕСА_8 проживають ОСОБА_1 — батько дитини, ОСОБА_3 — донька, та ОСОБА_12 — бабуся дитини.

Згідно з актом, у квартирі для виховання та розвитку дитини створено належні умови, а саме: наявні окрема кімната, спальне місце, комод, речі відповідного віку, іграшки та гаджети. Суд оцінює такі житлово-побутові умови як безпечні та належні для розвитку, навчання і виховання дитини.

Також, на підставі наявних у матеріалах справи письмових доказів, отриманих від ФОП ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, суд приходить до висновку, що сторони мають постійне місце роботи та стабільний дохід, достатній для фінансового утримання дитини.

Суду надавалася для огляду довідка ВЛК № 365/17 від 28.07.2022 року, згідно з якою ОСОБА_1 за станом здоров`я визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, а також тимчасове посвідчення військовозобов`язаного НОМЕР_2 , видане 28.02.2022 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_12 , з відповідною відміткою.

Дослідивши медичні довідки, долучені ОСОБА_2 до висновку органу опіки та піклування від 24.07.2024 року, довідку про проходження ОСОБА_1 попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психотропних речовин, № 4428 від 20.06.2024 року, а також витяги з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», суд вважає встановленим, що щодо обох сторін відсутні медичні чи інші застереження, які б перешкоджали їхньому спільному проживанню з дитиною.

Суд враховує, що після народження дитини ОСОБА_3 сторони проживали разом у шлюбі, у тому числі разом із батьками позивача за первісним позовом у будинку АДРЕСА_2 , до лютого 2024 року. У цей період сторони жодних претензій одна до одної щодо виконання батьківських обов`язків не пред`являли. Дитина відвідувала дитячий садочок до 30.01.2024 року. Зазначені обставини сторонами у судовому засіданні не заперечувалися та однаково відображені у їхніх позовах, відзивах та інших заявах по суті справи.

Також сторонами фактично визнано обставини проживання малолітньої ОСОБА_3 з лютого 2024 року до 12.03.2024 року разом із матір`ю ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_3 .

Разом із тим зазначений період відноситься до часу виникнення спору між сторонами, не був тривалим та не може вважатися таким, що об`єктивно свідчить про формування у дитини стабільного життєвого середовища, сталих соціальних зв`язків, сталого кола спілкування чи інших обставин, які мають істотне значення для визначення місця проживання дитини.

Будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження формування у дитини стабільного оточення за місцем проживання з матір`ю, влаштування та відвідування дитячого садка, наявності друзів, врахування бажань дитини щодо її особистого розвитку, а також належного піклування про стан її здоров`я позивачкою за зустрічним позовом суду не надано. Так само суду не надано належних доказів щодо участі ОСОБА_1 у житті та вихованні дитини ОСОБА_3 саме у зазначений період.

Посилання позивача за первісним позовом на те, що 12.03.2024 року мати дитини ОСОБА_2 та бабуся ОСОБА_7 передали дитину для догляду стороннім особам, частково знайшли своє підтвердження у судовому засіданні на підставі показань свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , а також письмових доказів, зокрема довідки про результати розгляду повідомлення про конфлікт ПОГ СП Тульчинського РВП ГУПП у Вінницькій області капітана поліції Віктора Василишин від 10.03.2024 року.

Дослідивши відеодокази щодо стану дитини на момент її відібрання, суд дійшов висновку, що зовнішній вигляд дитини дійсно не можна оцінити як повністю охайний. Крім того, сама передача дитини віком два роки для догляду стороннім особам, щодо яких відсутні будь-які відомості, зокрема про їхню педагогічну підготовку, досвід догляду за дітьми та наявність безпечних умов перебування дитини, не може характеризувати дії матері та бабусі як такі, що повною мірою відповідають найкращим інтересам дитини.

Після початку проживання дитини з батьком, з 12.03.2024 року, на підтвердження добросовісного виконання батьківських обов`язків ОСОБА_1 надав суду: договори із ЗДО «Плей Скул» від 18.03.2024 року та 12.04.2024 року із щомісячною оплатою 12 000 грн; декларацію про вибір сімейного лікаря від 22.04.2024 року, укладену батьком; довідку фітнес-клубу Wellness SPA «Формула» від 29.03.2024 року про персональні тренування дитини; відповідні квитанції про оплату зазначених послуг; афідевіти ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 ; консультативний психологічний висновок від 28.02.2025 року; а також відеодокази відвідування ОСОБА_3 дитячих свят.

Суд враховує, що з 12.03.2024 року і до моменту завершення розгляду справи дитина проживає з батьком ОСОБА_1 . За цей період у дитини сформувалися сталі соціальні зв`язки, вона має місце навчання у дитячому садку, забезпечені її індивідуальні потреби та розвиток. Крім того, психологічний стан дитини та її прихильність до батька з`ясовані у консультативному психологічному висновку від 28.02.2025 року.

З огляду на викладене, врахувавши надані сторонами докази, положення Сімейного кодексу України, принцип рівності прав та обов`язків матері і батька щодо дитини, а також необхідність забезпечення найкращих інтересів дитини, суд приходить до висновку, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає найкращим інтересам дитини.

Таке визначення місця проживання забезпечує збереження сталого життєвого середовища та соціальних зв`язків дитини, відповідає її психологічному стану та встановленій прихильності до батька, мінімізує ризики психологічного травмування внаслідок зміни усталеного середовища, а також підтверджується добросовісним виконанням батьком батьківських обов`язків, що встановлено судом на підставі належних письмових та інших доказів.

При цьому суд виходить із рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини та не застосовує жодної гендерної презумпції на користь матері чи батька.

Відповідно, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із матір`ю слід відмовити з наведених вище підстав.

У судовому засіданні не знайшли підтвердження усні посилання представника ОСОБА_2 — адвоката Амірян К.Е. — щодо виїзду дитини з батьком за межі України, оскільки такі доводи не були підтверджені належними і допустимими доказами, зокрема доказами перетину державного кордону.

Показання свідка ОСОБА_8 про те, що вона спостерігала за соціальними мережами батька дитини ОСОБА_1 , а також про те, що зі слів ОСОБА_2 їй стало відомо про нібито виїзд батька з дитиною до Республіки Болгарія, не можуть вважатися належними та допустимими доказами зазначених обставин. Крім того, на такі обставини сторони не посилалися у своїх процесуальних документах по суті заявлених позовних вимог.

Питання про спосіб участі матері у вихованні дитини суд не вирішує, оскільки відповідна вимога не є предметом розгляду у межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії").

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, N 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Судові витрати розподілити в порядку ст. 141 ЦПК України та згідно ст. 141 ЦПК України за клопотанням позивача за первинним позовом судові витрати покласти на позивача за первинним позовом.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 177, 209, 210, 223, 247, 265, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини - задовольнити.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини – відмовити.

Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , за адресою АДРЕСА_9 .

Судові витрати у справі покласти на позивача за первинним позовом.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя