Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №208/4547/25 — Заводський районний суд міста Кам’янського

справа № 208/4547/25

провадження № 2/208/702/26

РІШЕННЯ

Іменем України

06 травня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі: Головуючого, судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання – Золотоноші А.Р., представника позивача – адвоката Поршик М.В., відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» до ОСОБА_1 про витребування майна із незаконного володіння, -

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позиції позивача та відповідача:

Представник позивача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про витребування майна із незаконного володіння.

У своєму позові представник позивача просить суд: витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» вбудоване приміщення №015 загальною площею 157,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 281419212104, дата державної реєстрації 09.04.2014) у спільну сумісну власність співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову представник позивача зазначає наступне: 15.11.2006 рішенням Виконавчого комітету Заводської районної ради Дніпропетровської області № 384 зареєстровано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (надалі ОСББ) «Сировця 5».

Рішенням Виконавчого комітету Заводської районної ради Дніпропетровської області від 24.01.2007 №12 на баланс ОСББ «Сировця 5» передано житловий будинок АДРЕСА_2 .

Виготовлено акт приймання-передачі житлового будинку з балансу КП «Дніпродзержинське житлове об`єднання» на баланс ОСББ «Сировця 5», в тому числі і підвали (допоміжні приміщення) площею 999 кв.м..

Таким чином, житловий будинок АДРЕСА_3 , який належить до комунальної власності міста, передано на баланс ОСББ, яке зобов`язане забезпечити в належному стані збереження й експлуатацію будинку.

14 липня 2010 року засіданням правління ОСББ «Сировця 5» прийнято рішення у формі протоколу про обрання головою правління Киричко В.В., заступником голови правління Дудник Т.І., про прийняття від колишнього голови правління ОСББ «Сировця 5» Савенко В.А. документації, грошових коштів і матеріальних цінностей, печатки.

Відповідно до протоколу загальних зборів ОСББ «Сировця 5» від 27.07.2010, попередній голова правління ОСОБА_2 відмовилась від передачі печатки та всієї документації новому голові правління ОСОБА_3 ..

05.08.2010 ОСОБА_4 відмовилась надати фінансові документи по ОСББ «Сировця 5» ревізійній комісії будинку та членам правління, про що складено відповідний Акт.

25.08.2010 голова правління ОСББ «Сировця 5» звернулась до Заводського РВ ДМУ із заявою, в якій просила вжити заходів щодо розшуку печатки та документації ОСББ. Постановою від 30.08.2010 відмовлено в порушенні кримінальної справи, рекомендовано ОСОБА_3 звернутись до відповідних інстанцій, які видавали втрачену печатку та документи для їх оновлення.

23.03.2023 голова правління ОСББ «Сировця 5» Киричко В.В. звернулась до Кам`янського РУП із заявою, що невідомі особи незаконно зрізали замки в підвальному приміщенні, яке належить ОСББ.

10.05.2023 КП «Кам`янське районне БТІ» ДОР надало відповідь № 1/2/288 на запит ОСББ, повідомив, що право власності на нежитлове вбудоване приміщення АДРЕСА_4 станом на 31.12.2012 було зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2009, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісієнко В.М. , р. №950.

Відомості про державну реєстрацію прав власності на нежитлові приміщення №6 (приміщення з 6-1 по 6-6 в будинку АДРЕСА_1 на підприємстві відсутні.

В подальшому в рамках кримінального провадження №42023042050000036 від 15.08.2023 за ч.2 ст. 191 КК України, слідчим отримано доступ до дублікату Договору купівлі продажу від 13.11.2009, відповідно до якого ОСОБА_6 продав ОСОБА_5 нежитлові вбудовані приміщення АДРЕСА_5 , загальною площею 106,2 кв.м. та Договору від 13.11.2009, відповідно до якого ОСОБА_6 продав ОСОБА_5 нежитлові вбудовані приміщення АДРЕСА_4 , загальною площею 160,8 кв.м..

Із вказаних вище Договорів вбачається, що приміщення АДРЕСА_6 та АДРЕСА_4 належали ОСОБА_6 на праві приватної власності та були отримані ним згідно з рішенням суду, виданого Заводським районним судом м. Дніпродзержинська 10.12.2008 року.

Так, 10.12.2008 Заводським районним судом м. Дніпродзержинська ухвалено рішення по справі №2-1437-08 за позовом ОСОБА_6 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» про визнання права власності. Рішенням суду за ОСОБА_6 визнано право власності на нежитлове приміщення: 6-1 по 6-7, загальною площею 106,2 кв.м., та 15-1 по 15-4, площею 160,8 кв.м., у будинку АДРЕСА_3 .

Однак, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області по справі №22ц-3722/2010 р. від 05.08.2010, рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10.12.2008 - скасовано. У задоволені позову ОСОБА_6 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» про визнання права власності – відмовлено.

Із вказаної цивільної справи, встановлено, що між ОСББ «Сировця 5» та ТОВ «Т.К.Р» укладався договір оренди від 01.02.2008, відповідно до якого Орендодавець ОСББ «Сировця 5» надав в оренду орендарю ТОВ «Т.К.Р.» наступні приміщення: з 6-1 по 6-6 (6-1 котельня; 6-2 склад; 6-3 склад; 6-4 склад; 6-5 склад; 6-6 склад; сходи), з 15-1 по 15-3 (15-1 склад, 15-2 склад, 15-3 склад, сходи), що знаходяться у будинку АДРЕСА_3 . Згідно додаткової угоди № 2 від 29.10.2008, сторони домовились припинити дії вищевказаного договору оренди, при цьому відповідач взяв на себе обов`язок повернути ТОВ «ТКР» раніше перераховані орендні платежі у сумі 147721,50 грн не пізніше 10.11.2008. У разі невиконання цих умов, ТОВ «ТКР» набуває право власності на орендоване майно. В подальшому, 12.11.2008 між ТОВ «Т.К.Р.» та ОСОБА_6 укладено угоду про поступку права вимоги боргу.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (довідка № 399478591 від 16.10.2024), право власності на вбудоване приміщення №015 за адресою: АДРЕСА_3 , належить громадянину ОСОБА_1 на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська №208/1752/14 від 25.03.2014.

До вказаної мирової угоди, затвердженої ухвалою суду, об`єкт належав ОСОБА_5 ..

Разом з тим, згідно із відповіддю на адвокатський запит Заводського районного суду м. Дніпродзержинська №6/26/2024 від 30.10.2024, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська по справі №208/1752/14 затвердив мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 ..

Таким чином, вище викладене вказує на те, що приміщення 015 незаконно вибуло із власності ОСББ «Сировця 5», а відповідач ОСОБА_1 володіє приміщенням незаконно, тобто без відповідної правової підстави.

Слід зазначити, що підвальні приміщення ОСББ (в томі числі приміщення 015) є допоміжними приміщеннями.

Так, в приміщенні, яке незаконно вибуло із власності ОСББ «Сировця 5» знаходяться елеватори теплового вузла із запірною арматурою будинку. Відповідно до протоколів, актів, заяв, приписів, Комунальним підприємством КМР «Тепломережі» та ОСББ «Сировця 5» проводилось обстеження об`єктів споживача теплової енергії, монтаж засобу вимірювальної техніки, розпломбування/опломбування вузла обліку споживання теплової енергії, заходи з підготовки до опалювальних сезонів.

Таким чином, без допоміжного приміщення 015 багатоквартирний будинок не може функціонувати.

Враховуючи вищенаведене, оскільки спірне приміщення вибуло з власності співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , поза їх волі, що в свою чергу є порушенням прав та інтересів власників квартир вказаного багатоквартирного будинку, представник позивача вважає доцільним витребувати спірне приміщення з незаконного володіння відповідача.

Відповідач ОСОБА_1 надав суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідач зазначає, що з 14.07.2010 по теперішній час головою правління Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» є ОСОБА_3 , яка згідно до положень Закону України «Про об?єднання співвласників багатоквартирного будинку» та Статуту ОСББ діяла від імені та в інтересах вказаної юридичної особи, достовірно знала/не могла не знати відомості про співвласників багатоквартирного будинку, у тому числі, що з 2014 року по теперішній час спірне нерухоме майно - вбудоване приміщення №015, загальною площею 157,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності фізичній особі ОСОБА_1 , який використовував його у вказаний період часу для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до змісту позовної заяви позивачу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та від Заводського районного суду м. Дніпродзержинська стало відомо про те, що право власності за відповідачем на спірне майно виникло на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська №208/1752/14 від 16.10.2014 та на виконання вказаного судового рішення у цивільній справі №208/1752/14, зареєстроване 07.04.2014 право власності за ОСОБА_1 ..

Ухвала Заводського районного суду м. Дніпродзержинська №208/1752/14 від 16.10.2014, після набрання законної сили, була виконана у порядку, встановленому для добровільного виконання судових рішень, а тому спірне майно - вбудоване приміщення №015, загальною площею 157,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , передане добросовісному набувачу - ОСОБА_1 у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень (п.1 ч.2 ст.388 ЦК України), а тому з цих підстав, в силу прямої вказівки закону, позов не підлягає задоволенню.

Окрім викладеного вище, 30.01.2014 між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_7 (покупець) укладено договір купівлі-продажу приміщень.

Відповідно до умов п.1 Договору купівлі-продажу приміщень від 30.01.2014, за цим договором продавець зобов?язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов?язується прийняти майно і сплатити за нього обговорену суму.

Відповідно до умов п.2 Договору купівлі-продажу приміщень від 30.01.2014, нежитлові вбудовані приміщення №015, що відчужуються за цим договором, розташовані за адресою: АДРЕСА_7 .

Зі змісту листа КП «Кам?янське районне бюро технічної інвентаризації» ДОР вих. №1/2/288 від 10.05.2023 вбачається, що право власності на підставі вказаного вище договору зареєстровано - 01.09.2010.

Натомість, на протязі 2010 - 2014 років позивачем та/або іншими уповноваженими особами Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» не вживались будь-які заходи щодо витребування від ОСОБА_5 вказаного нерухомого майна, вчинений 13.11.2009 правочин також не оскаржувався.

На момент укладення між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 Договору купівлі-продажу приміщень від 30.01.2014, вбудоване приміщення №015 за адресою: АДРЕСА_1 , фактично використовувалось як магазин, у комерційних цілях, про що достовірно було відомо всім без виключення співвласникам вказаного багатоквартирного будинку. Вказаний об?єкт нерухомості мав окремий вхід з боку АДРЕСА_3 , іншого входу до вказаного приміщення з боку жилого дому до вказаного об?єкту не було, вільного доступу сторонні особи, у тому числі мешканці будинку АДРЕСА_3 , також не мали.

Таким чином, на протязі 2010 - 2014 років Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5», а також співвласники вказаного багатоквартирного будинку достовірно знали про те, що вбудоване приміщення АДРЕСА_4 , використовується як магазин та перебуває у приватній власності, доступ до такого майна був фізично обмежений.

Після набуття права власності на вбудоване приміщення №015 за адресою: АДРЕСА_1 , новий власник - ОСОБА_7 , також здійснювала у вказаному об?єкті нерухомості ремонтні роботи, узгоджувала з головою правління Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» Киричко В.В. режим роботи, погоджувала документацію на підключення до інженерних мереж та комунікацій, при цьому будь-яких заперечень та/або зауважень від ОСББ та його членів не надходило.

Як вже зазначалось вище, 07.04.2014 в Державному реєстрі речових прав, на підставі ухвали Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 25.03.2014 по справі №208/1752/14 про затвердження мирової угоди та закриття провадження по справі, державним реєстратором Бондаренко О.В. зареєстровано право приватної власності за власником ОСОБА_1 , на магазин (вбудоване приміщення №015), розташований за адресою: АДРЕСА_7 .

На протязі 2014-2025 років магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_7 , постійно працює та використовується з метою здійснення підприємницької діяльності, має окремий вхід до приміщення, індивідуальні договори на постачання електричної енергії, індивідуальні договори на надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення, про що достовірно відомо позивачу - Об?єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5», який стверджуючи у даній справі про порушення майнового права, в межах встановленого законом строку позовної давності не звертався до суду за його захистом понад 10 років.

В обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову відповідач також звертає увагу суду на сплив (закінчення) строку позовної давності.

II. Заяви, клопотання позивача та відповідача.

В судовому засіданні представник позивача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» - Поршик М.В. підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги позивача не визнав, просив відмовити у задоволенні позовної заяви, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та у запереченнях. Просив суд застосувати строки позовної давності.

III. Процесуальні дії по справі.

30 червня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження по справі та справу призначено в порядку загального позовного провадження.

01 серпня 2025 року ухвалою суду заяву представника позивача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» Поршик М.В. про забезпечення позову задоволено.

10 вересня 2025 року ухвалою суду клопотання представника позивача Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» Поршик М.В. про витребування доказів задоволено частково.

10 листопада 2025 року ухвалою суду клопотання представника позивача Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» Поршик М.В. про витребування доказів задоволено частково.

28 січня 2026 ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Вислухавши представника позивача, відповідача, свідка, вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши надані суду докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

IV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

15.11.2006р. рішенням Виконавчого комітету Заводської районної ради Дніпропетровської області № 384 зареєстровано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5».

Рішенням Виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради від 24.01.2007р. №12 на баланс ОСББ «Сировця 5» передано житловий будинок АДРЕСА_1 .

Виготовлено акт приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу КП «Дніпродзержинське житлове об`єднання» на баланс ОСББ «Сировця 5», в тому числі і підвали (допоміжні приміщення) площею 999 кв.м..

14.07.2010р. засіданням правління Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» обрано головою правління Киричко В.В., заступником голови правління Дудник Т.І..

25.08.2010р. голова правління ОСББ «Сировця 5» Киричко В.В. звернулась до Заводського РВ ДМУ із заявою, в якій просила вжити заходів щодо розшуку печатки та документації ОСББ. Постановою від 30.08.2010р. відмовлено в порушенні кримінальної справи, рекомендовано ОСОБА_3 звернутись до відповідних інстанцій, які видавали втрачену печатку та документи для їх оновлення.

23.03.2023р. голова правління ОСББ «Сировця 5» Киричко В.В. звернулась до Кам`янського РУП із заявою, що невідомі особи незаконно зрізали замки в підвальному приміщенні, яке належить ОСББ.

10.05.2023 КП «Кам`янське районне БТІ» ДОР надало відповідь № 1/2/288 на запит ОСББ «Сировця 5», повідомив, що право власності на нежитлове вбудоване приміщення АДРЕСА_4 станом на 31.12.2012 було зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2009, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісієнко В.М. , р. №950.

Відомості про державну реєстрацію прав власності на нежитлові приміщення №6 (приміщення з 6-1 по 6-6) в будинку АДРЕСА_1 на підприємстві відсутні.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 10.12.2008 року по справі №2-1437-08 позовні вимоги ОСОБА_6 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, задоволені. Визнано право власності на нежитлові приміщення: 6-1 по 6-7 загальною площею 106,2 кв.м, та 15-1 по 15-4 загальною площею 160,8 кв.м., що знаходяться у будинку АДРЕСА_3 за ОСОБА_6 .

13.11.2009 року між ОСОБА_6 (Продавець) та ОСОБА_5 (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу приміщення, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісієнко В.М. та зареєстровано в реєстрі за №950.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу Продавець зобов`язується передати майно у власність Покупцю, а Покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму. Нежитлові вбудовані приміщення №015, що відчужуються за даним Договором, розташовані в АДРЕСА_7 . Приміщення належать Продавцю на праві приватної власності та були отримані ним згідно з рішенням суду, виданого Заводським районним судом м.Дніпродзержинська 10.12.2008 року. Зареєстровано в реєстрі права власності на нерухоме майно, номер запису: 88, в книзі: 2, реєстраційний номер: 28642125.

В матеріалах справи міститься витяг №24608854 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2009 року, відповідно до якого власником нежитлового вбудованого приміщення №015, що розташований за адресою: АДРЕСА_7 , є ОСОБА_5 .

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.08.2010р. по справі №22ц-3722/2010р. рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10.12.2008 - скасовано. В задоволені позову ОСОБА_6 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

13 січня 2014 року між ОСОБА_5 (Продавець) та ОСОБА_7 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу приміщень, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісєєнко В.М. та зареєстровано в реєстрі за №91.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу Продавець зобов`язується передати майно у власність Покупцю, а Покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму.

Нежитлові вбудовані приміщення №015, що відчужуються за даним Договором, розташовані за адресою: АДРЕСА_7 . Приміщення належать Продавцю на праві особистої приватної власності та були отримані ним згідно з договором купівлі-продажу приміщення, посвідченого Моісієнко В.М., приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу, 13листопада 2009 року, за реєстр №950.

В матеріалах справи міститься витяг №17073500 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.01.2014 року, відповідно до якого власником нежитлового вбудованого приміщення №015, що розташований за адресою: АДРЕСА_7 , є ОСОБА_7 .

Ухвалою Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 березня 2014 року по справі №208/1752/14 затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . За мировою угодою: визнано за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомого майна – магазину (вбудоване приміщення № 015), загальною площею 157,5 кв.м., що знаходиться у будинку АДРЕСА_3 , в цілому, з подальшою реєстрацією відповідних змін у державній Реєстраційній службі реєстрації прав та їх обтяжень. Ухвала набрала законної сили 31 березня 2014 року.

В матеріалах справи міститься витяг №20204964 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.04.2014 року, відповідно до якого власником магазину (вбудоване приміщення №015), що розташований за адресою: АДРЕСА_7 , є ОСОБА_1 .

Також, в матеріалах справи міститься технічний паспорт на магазин (вбудоване приміщення № НОМЕР_1 ), що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , виданий 14.03.2014 року ОКП «Дніпродзержинське БТІ» на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до Інформації № 399478591 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.10.2024, право власності на магазин (вбудоване приміщення №015) за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_1 на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська у справі №208/1752/14 від 25.03.2014р..

На протязі 2014-2025 років магазин (вбудоване приміщення №015), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , постійно працює та використовується з метою здійснення підприємницької діяльності, має окремий вхід до приміщення, індивідуальні договори на постачання електричної енергії, індивідуальні договори на надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення, що підтверджується матеріалами справи.

ІV. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

У статті 330 ЦК України передбачено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно зі статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: до об`єктів критичної інфраструктури; до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; до об`єктів та земель оборони; до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 10.12.2008 року по справі №2-1437-08 позовні вимоги ОСОБА_6 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, задоволені. Визнано право власності на нежитлові приміщення: 6-1 по 6-7 загальною площею 106,2 кв.м, та 15-1 по 15-4 загальною площею 160,8 кв.м., що знаходяться у будинку АДРЕСА_3 за ОСОБА_6 .

13.11.2009 року між ОСОБА_6 (Продавець) та ОСОБА_5 (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу приміщення, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісієнко В.М. та зареєстровано в реєстрі за №950.

В матеріалах справи міститься витяг №24608854 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2009 року, відповідно до якого власником нежитлового вбудованого приміщення №015, що розташований за адресою: АДРЕСА_7 , є ОСОБА_5 .

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.08.2010р. по справі №22ц-3722/2010р. рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10.12.2008 - скасовано. В задоволені позову ОСОБА_6 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

13 січня 2014 року між ОСОБА_5 (Продавець) та ОСОБА_7 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу приміщень, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісєєнко В.М. та зареєстровано в реєстрі за №91.

В матеріалах справи міститься витяг №17073500 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.01.2014 року, відповідно до якого власником нежитлового вбудованого приміщення №015, що розташований за адресою: АДРЕСА_7 , є ОСОБА_7 .

Ухвалою Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 березня 2014 року по справі №208/1752/14 затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . За мировою угодою: визнано за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомого майна – магазину (вбудоване приміщення № 015), загальною площею 157,5 кв.м., що знаходиться у будинку АДРЕСА_3 , в цілому, з подальшою реєстрацією відповідних змін у державній Реєстраційній службі реєстрації прав та їх обтяжень. Ухвала набрала законної сили 31 березня 2014 року.

Відповідно до Інформації № 399478591 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.10.2024, право власності на магазин (вбудоване приміщення №015) за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_1 на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська у справі №208/1752/14 від 25.03.2014р..

Ухвала Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 березня 2014 року по справі №208/1752/14, після набрання законної сили, була виконана у порядку, встановленому для добровільного виконання судових рішень, а тому спірне майно - вбудоване приміщення №015, загальною площею 157,5 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , передане добросовісному набувачу - ОСОБА_1 у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року по справі №185/8179/22 зазначено: «…53. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін у вчиненні відповідних дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі (частини перша – четверта статті 207 ЦПК України).

54. Підстави закриття провадження у справі передбачені статтею 255 ЦПК України.

55. Зокрема, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом (пункт 5 частини першої статті 255 ЦПК України).

56. Ухвала про закриття провадження у справі може бути оскаржена як в апеляційному порядку, так і в касаційному.

57. Мирова угода є юридичним документом, який створюється сторонами процесу і затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди.

58. Загальний наслідок укладення мирової угоди полягає в тому, що сторони приймають умови, які для них є прийнятними, замість того, щоб покладати вирішення спору на суд. Тому припинення судового процесу та закриття провадження у справі, за змістом частини четвертої статті 207 ЦПК України, є безальтернативним результатом затвердження судом мирової угоди.

59. За своїм змістом процедура закінчення розгляду справи укладенням мирової угоди складається з декількох послідовних дій, що вчиняються сторонами та судом:

1) сторони справи укладають мирову угоду;

2) сторони повідомляють суд про укладання мирової угоди, подавши до суду спільну письмову заяву про це;

3) суд роз`яснює сторонам наслідки укладення сторонами мирової угоди;

4) суд перевіряє:

- чи не обмежені представники сторін вчинити дії з укладання мирової угоди;

- чи мирова угода укладається сторонами на підставі взаємних поступок;

- чи стосується мирова угода лише прав та обов`язків сторін;

- якщо у мировій угоді сторони вийшли за межі предмета спору, то чи мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб;

5) суд постановляє ухвалу, якою:

- затверджує мирову угоду;

- вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету;

- закриває провадження у справі.

60. Затвердження мирової угоди змістовно є сукупністю процесуальних дій і рішень суду та сторін справи, які становлять системну послідовність.

61. Закриття провадження у справі є процесуальною дією, якою завершується судовий процес, і законодавець не встановлює жодного обмеження щодо можливості оскарження в касаційному порядку ухвали про закриття провадження в залежності від підстави закриття провадження у справі.

62. Тож ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі, якщо вона постановлена у зв`язку із затвердженням мирової угоди, після її перегляду в апеляційному порядку підлягає касаційному оскарженню.

63. Більш деталізована правова конструкція закріплення окремих видів ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, тобто норми про можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі окремо, жодним чином не може впливати на можливість касаційного оскарження ухвали про закриття провадження у справі загалом, а тому суд касаційної інстанції не розділяє скаргу в частині щодо затвердження мирової угоди і скаргу в частині щодо закриття провадження у справі, а перевіряє її в цілому.

64. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо в касаційній скарзі оскаржується ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі у зв`язку із затвердженням мирової угоди, після її перегляду в апеляційному порядку, така касаційна скарга є касаційною скаргою саме на ухвалу про закриття провадження у справі в частині її висновків щодо наявності підстав для закриття провадження у справі згідно з пунктом 5 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку із затвердженням мирової угоди, яка відповідно до пункту 15 частини першої статті 353 та пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України підлягає касаційному оскарженню.».

Відповідно до п.9 ч.2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ч.2, 3 ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Конституційний Суд України зазначав, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); обов?язкове виконання судового рішення є доконечною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов?язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та поновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам «верховенства права» (правовладдя) та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист (перше речення абзацу восьмого, абзац чотирнадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження №14-636цс18) зазначено: «За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18).».

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц також зазначала: «Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.».

У постанові Великої Палати від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 конкретизовані аналогічні висновки Верховного суду України, викладені в постанові від 16 вересня 2015 року в справі №6-1193цс15 та висновки, викладені у постанові Великої Палати від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц.

Означена конкретизація висновків полягає у такому: скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.

3 урахуванням викладеного, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма, закріплена у п.1 ч.2 ст.388 ЦК України, відповідно до якої майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Враховуючи вищевказані норми матеріального права, суд, дійшов висновку про відсутність підстав для витребування із володіння ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» вбудоване приміщення №015 загальною площею 157,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 281419212104, дата державної реєстрації 09.04.2014) у спільну сумісну власність співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 .

Щодо застосування строків позовної давності, на які посилається відповідач, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).

У постанові від 21.08.2019 року по справі №911/3681/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.».

У постанові від 17.10.2018 року по справі №362/44/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.».

У постанові від 26.11.2019 року по справі №914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Таким чином, розглядаючи віндикаційні позови, суд має враховувати, що з огляду на принцип непорушності права володіння майном початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло з власності власника, та не пов`язано з ухваленням будь-яких судових рішень про порушення права такої особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц зазначила: «..порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права».

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти «Росії», та від 22.10.1996 у справі «Стаббінг та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточнійсть, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 10.12.2008 по справі №2-1437-08, згідно до якого визнано право власності на нежитлові приміщення: 6-1 по 6-7 загальною площею 106,2 кв.м, та 15-1 по 15-4 загальною площею 160,8 кв.м., що знаходяться у будинку АДРЕСА_3 за ОСОБА_6 було скасовано рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.08.2010р. по справі №22ц-3722/2010р..

У вказаній цивільній справі Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» мало процесуальний статус відповідача, а тому було обізнано про існування спору та про факт вибуття такого майна з його володіння, натомість після постановлення рішення Апеляційним судом Дніпропетровської області від 05.08.2010 по справі №22ц-3722/2010р. вказана юридична особа не вживала заходів щодо витребування спірного майна з чужого володіння, не зверталась до суду з відповідним позовом, достовірно знаючи що таке майно перебуває у приватній власності третіх осіб.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, а тому саме з 05.08.2010р. - з часу набрання законної сили рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.08.2010р. по справі №22ц-3722/2010р. та обізнаності позивача з порушенням його майнових прав слід обраховувати початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

В межах визначеного законом строку позовної давності таким правом позивач своєчасно не скористався, тобто пропустив строки позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Однак, у п.53 постанови Великої Палати Верховного суду від 14 червня 2023 року по справі №755/13805/16-ц, визначено, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову.

Як зазначила ВП ВС, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Отже, враховуючи вищезазначену позицію, суд не може застосувати строки позовної давності, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми закону, повно та всебічно з`ясувавши вищевказані обставини, які стосуються предмету доказування, та оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих доказів, суд, вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

V. Судові витрати.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 15, 16, 256, 257, 261, 267, 316, 317, 319, 321, 330 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10, 13, 81, 89, 141, 263, 268, 272-273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

У задоволенні позовної заяви Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5» до ОСОБА_1 про витребування майна із незаконного володіння, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості сторін:

Позивач – Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сировця 5», ЄДРПОУ 34705177, адреса: Дніпропетровська область, м.Кам`янське, пр-т.Тараса Шевченка, буд.5.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_8 .

Суддя Похваліта С. М.