Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №210/1381/15-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року

м. Київ

справа № 210/1381/15-ц

провадження № 61-11737св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (після зміни найменування - Акціонерне товариство «Сенс Банк»),

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року в складі судді Костенко В. В., постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року в складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Корчистої О. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року в складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Корчистої О. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (після зміни найменування - Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»)), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивований тим, що відповідно до кредитного договору від 06 грудня 2006 року № 123/06-ІК/014, який укладений між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_2 , вона отримала кредит у розмірі 45 000,00 дол. США зі сплатою за користування кредитом 13,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 05 грудня 2013 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 06 грудня 2006 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_1 (відповідач), укладений договір іпотеки № 123\06-ІЗ/014, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Стюрко О. О., зареєстрований в реєстрі за № 3466. Згідно з умовами цього договору ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: п`ятикімнатну квартиру загальною площею 102,7 кв. м, житловою площею 69,0 кв. м, яка розташована на другому поверсі триповерхового житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 (відповідачу) на підставі договору купівлі - продажу.

Всупереч норм закону і умов договору ОСОБА_2 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим, станом на 26 січня 2015 року, заборгованість за договором кредиту становить 75 598,10 дол. США, що в еквіваленті за курсом дол. США на день складання розрахунку становить 1 193 849,01 грн.

З огляду на викладене ПАТ «Укрсоцбанк», з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27 липня 2015 року, просило:

для задоволення вимог банку за кредитним договором від 06 грудня 2006 року № 123/06-ІК/014 у загальній сумі 75 598,10 дол. США, що в еквіваленті за курсом дол. США на день складання розрахунку становить 1 193 849,01 грн, яка складається з суми заборгованості за кредитом - 33 765,00 дол. США, що в еквіваленті за курсом дол. США на день складання розрахунку становить 533 218,57 грн; суми заборгованості за відсотками - 28 398,44 дол. США, що в еквіваленті за курсом дол. США на день складання розрахунку становить 448 469,60 грн; пені за несвоєчасне повернення кредиту - 7 366,40 дол. США, що в еквіваленті за курсом дол. США на день складання розрахунку становить 116 330,52 грн; пені за несвоєчасне повернення відсотків - 6 068,26 дол. США, що в еквіваленті за курсом дол. США на день складання розрахунку становить 95 830,33 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: п`ятикімнатну квартиру загальною площею 102,7 кв. м, житловою площею 69,0 кв. м, розташована на другому поверсі триповерхового житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 - відповідачу за справою на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кірієнко І. І., зареєстрованого в реєстрі за № 704 шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах, з початковою ціною реалізації встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 06 грудня 2006 року № 123/06-ІК/014 в розмірі 75 598,10 дол. США, що в еквіваленті за курсом дол. США на день складання розрахунку становить 1 193 849,01 грн звернуто стягнення на квартиру загальною площею 102,7 кв. м, житловою площею 69,0 кв. м, розташована на другому поверсі трьох поверхового житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кірієнко І. І., зареєстрованого в реєстрі за № 704, шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах, з початковою ціною реалізації встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнено із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 654,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 як майновий поручитель після звернення позивача до суду не вживала заходів до погашення заборгованості за кредитним договором від 06 грудня 2006 року № 123/06-ІК/014, укладеним між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_2 . Тому позовні вимоги підлягають задоволенню, адже зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 жовтня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк подачі заяви на перегляд заочного рішення, заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року залишено без задоволення.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 грудня 2024 року в задоволені заяви АТ «Сенс Банк» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачу дубліката виконавчого документа відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що новий кредитор АТ «Сенс Банк» не цікавився обставинами виконання ухваленого Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу в справі № 210/1381/15-ц щодо ОСОБА_1 рішення. Із заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа АТ «Сенс Банк» вперше звернулося до суду через три роки після закінчення строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання та майже через п`ять років з дня придбання права вимоги боргу.

Заява про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку його пред`явлення до виконання не містить обставин, належних та допустимих доказів, які об`єктивно надавали б можливість суду зробити висновок про те, що строк пред`явлення виконавчих листів до виконання та їх втрата не залежали від стягувача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року змінено. В абзаці першому описової частини та в абзаці другому резолютивної частини заочного рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року зазначити правильно, що предмет іпотеки: п`ятикімнатна квартира загальною площею 102,7 кв. м, житловою площею 69,0 кв. м, розташована на другому поверсі трьох поверхового житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 09 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциною Н. В. за реєстром № 1266. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції вказав, що на виконання умов договору позивач надав ОСОБА_2 кредит у сумі 45 000,00 дол. США, що відповідачем не спростовано. Спірний кредитний договір в установленому законному порядку недійсним не визнано.

Встановивши неналежне виконання позичальником ОСОБА_2 умов кредитного договору, який було забезпечено іпотекою, керуючись положеннями статті 39 Закону України «Про іпотеку» суд першої інстанції правильно стягнув заборгованість за кредитним договором шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах, з початковою ціною реалізації встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Відповідачем ні під час перегляду заочного рішення судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи не надано жодного належного та допустимого доказу щодо повного виконання третьою особою ОСОБА_2 умов кредитного договору від 06 грудня 2006 року № 123/06-ІК/014, за яким відповідач є майновим поручителем.

Наявність судового рішення, на яке посилається ОСОБА_1 , про стягнення з ОСОБА_2 на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє права кредитора задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб визначений законодавством.

Наведені відповідачем доводи, жодним чином не спростовують законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, ухваленого на підставі досліджених та оцінених судом доказів.

Водночас суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи ОСОБА_1 , встановив, що дійсно предмет іпотеки за спірним кредитним договором належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 09 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциною Н. В. за реєстром № у1266, що підтверджено копією договору купівлі-продажу квартири, укладеного 09 листопада 2002 року між продавцями ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та покупцем ОСОБА_1 , згідно з яким продавці продали, а покупець ОСОБА_1 придбала п`ятикімнатну квартиру, загальною площею 102,7 кв. м, жилою площею 69,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також іпотечним договором № 123/06-13/014, де у пункті 1.1 договору також зазначено про те, що предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі приватної власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 09 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциною Н. В. за реєстром № у1266. Право власності зареєстроване КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» згідно з написом на правовстановлюючому документі від 13 грудня 2002 за реєстраційним номером 1591074 в реєстровій книзі за № 10/10пв-223, запис № 5530.

Як видно з позовної заяви та уточненої позовної заяви, позивачем під час складення зазначених заяв допущена описка та неправильно зазначено, що предмет іпотеки належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кірієнко І. І., зареєстрованого в реєстрі № 704. Отже, наведене вище свідчить про описку допущену позивачем при викладені тексту позовної заяви та заяви про уточнення позовних вимог до позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки, на що суд першої інстанції не звернув уваги. Проте ця описка жодним чином не впливає на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, адже наявні у справі докази, а саме: іпотечний договір № 123/06-13/014 з майновим поручителем ОСОБА_1 та договір купівлі-продажу квартири від 09 листопада 2002 року, підтверджують право власності відповідача на предмет іпотеки. Тому апеляційний суд вважав за доцільне змінити оскаржуване судове рішення, правильно зазначивши в абзаці першому описової частини та у резолютивній частині заочного рішення інформацію, що предмет іпотеки належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 09 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциною Н. В. за реєстром № у1266.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» задоволено. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 грудня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення. Видано дублікат виконавчого листа № 210/1381/15-ц на підставі зміненого, постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року заочного рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 09 вересня 2015 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 06 грудня 2006 року № 123/06/-ІК/014 в розмірі 75 598,10 дол. США, що в еквіваленті за курсом дол. США на день складення розрахунку становить 1 193 849,01 грн звернуто стягнення на квартиру загальною площею 102,7 кв. м, житловою площею 69,0 кв. м, розташована на другому поверсі трьох поверхового житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 09 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциною Н. В. за реєстром № у1266, шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах, з початковою ціною реалізації встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Апеляційний суд вказав, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Матеріали справи свідчать, що у період з 08 липня 2016 року до 20 червня 2018 року виконавче провадження № 51601808 з примусового виконання виконавчого листа від 09 вересня 2015 року № 210/138/15-ц, виданого Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості в сумі 1 193 849,01 грн перебувало на виконанні у Металургійному відділі державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). 20 червня 2018 року державним виконавцем на підставі пункту 9 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Оригінал виконавчого документа разом з постановою про повернення направлено на адресу стягувача ПАТ «Укрсоцбанк» (вул. Землячки, 1а, м. Кривий Ріг) рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.

23 квітня 2021 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2021 року №1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 23 вересня 2021 року.

Оскільки 20 червня 2018 року державним виконавцем на підставі пункту 9 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, то трирічний строк для повторної подачі виконавчого листа до примусового виконання, відповідно до дати повернення державним виконавцем виконавчого документа стягувачу - 20 червня 2018 року, спливав 20 червня 2021 року. Таким чином, виконавчий лист про звернення стягнення на предмет іпотеки у справі, що переглядається міг бути поданий стягувачем в трирічний строк, починаючи з 23 вересня 2021 року.

Суд встановив, що АТ «Сенс Банк» звернувся до суду із заявою про поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа та видачу дубліката виконавчого документа 16 вересня 2024 року, тобто в межах трирічного строку з моменту набрання чинності Закону України від 13 квітня 2021 року №1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», яким було знято мораторій на заборону стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, 26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року №2129-IX «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII доповнено пунктом 10-2, згідно з яким тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, визначені Законом №1404-VIII строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Воєнний стан запроваджений в Україні з 24 лютого 2024 року наразі не припинено та не скасовано. Таким чином суд першої інстанції мав відмовити заявнику у поновленні строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з тим, що цей строк не пропущено.

Матеріалами справи встановлено, що виконавчий лист було втрачено при його поверненні державним виконавцем 20 червня 2018 року на підставі пункту 9 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» попередньому стягувачу ПАТ «Укрсоцбанк» на адресу: вул. Землячки, 1а, м. Кривий Ріг. Тому суд першої інстанцій помилково вважав, що з заявою про видачу дубліката виконавчого документа, заявник звернувся поза межами встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання, а тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови у видачі дубліката виконавчого листа, який був втрачений при поверненні державним виконавцем попередньому стягувачу, з підстав пропуску строку звернення виконавчого листа до виконання та відсутністю клопотання про поновлення цього строку.

Крім того, апеляційний суд вказав, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року змінено заочне рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року в частині правильного зазначення належності іпотечного майна ОСОБА_1 та правильно зазначено, що предмет іпотеки: п`ятикімнатна квартира загальною площею 102,7 кв. м, житловою площа 69,0 кв. м, розташована на другому поверсі триповерхового житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 09 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциною Н. В. за реєстром № у1266. Тому дублікат виконавчого листа слід видати з урахуванням зміненого постановою апеляційним судом заочного рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У вересні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просить:

заочне рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року по суті вирішення спору скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції;

постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року скасувати і залишити в силі ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 грудня 2024 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

оскаржені судові рішення є незаконними, необґрунтованими і такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази внаслідок порушення норм процесуального права, а також порушили право скаржника на належну судову процедуру;

суди проігнорували те, що майновий поручитель не є солідарним боржником. Його відповідальність носить акцесорний (додатковий) характер, обмежується умовами іпотечного договору та не може бути змінена без його згоди. Будь-яке збільшення суми зобов`язання понад погоджену в іпотечному договорі, без згоди майнового поручителя, є підставою для звільнення його від відповідальності в цій частині. ОСОБА_1 відповідно до умов іпотечного договору є майновим поручителем, а не солідарним боржником, і її відповідальність обмежена сумою вартості предмета іпотеки. Згідно з відповіддю Національного банку України від 21 листопада 2024 року № 14-0004/87944, яка міститься у матеріалах справи, фінансовою порукою договір кредиту не забезпечений. В оскаржуваному рішенні суду першої інстанції визначена сума зобов`язання, а саме 75 598,10 дол. США, яка перевищує межі, передбачені договором іпотеки. Це є порушенням норм статей 553, 559, 589 ЦК України. Крім того, постановою апеляційного суду вирішено видати дублікат виконавчого листа № 210/1381/15-ц про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 06 грудня 2006 року № 123/06/-ІК/014 в розмірі 75 598,10 дол. США в спосіб звернення стягнення на квартиру, належну їй на праві власності, шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах;

у виконавчому провадженні, яке відкрите на підставі заочного рішення суду першої інстанції, було допущено низку істотних порушень норм Закону України «Про виконавче провадженнях», зокрема, щодо заміни сторони та видачі виконавчого листа:

1) у разі вибуття сторони виконавчого провадження (стягувана або боржника), виконавче провадження може продовжуватись лише за участі правонаступника. Для цього виконавець повинен винести відповідну постанову на підставі документів, які підтверджують правонаступництво (рішення суду, нотаріально посвідчений правочин тощо). Проте у цій справі відсутні належні докази того, що AT «Сенс Банк» був у встановленому порядку визнаний правонаступником у виконавчому провадженні, а також не було винесено постанови виконавця про заміну сторони у провадженні, що робить подальше виконання недійсним;

2) після первинного відкриття виконавчого провадження виконавчий лист був повернутий стягувачу без виконання. Правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк» (AT «Сенс Банк») не було вжито жодних заходів щодо оскарження постанови про повернення листа, що вказує на бездіяльність та втрату ініціативи у процесі виконання, а стягувачем (його правонаступником) не доведено суду наявність поважних причин пропуску процесуальних строків для вжиття відповідних заходів;

3) підстав для повторної видачі виконавчого листа немає. У матеріалах справи відсутні докази існування поважних причин пропуску строку для подання заяви про повторну видачу виконавчого листа або його дублікату. При цьому видача дубліката без належного обґрунтування та процесуального оформлення є порушенням процесуального порядку та свідчить про зловживання правом, ухвалення судом незаконного та необґрунтованого рішення;

під час розгляду цієї справи суди порушили право скаржника на належний захист, зокрема щодо надання пояснень стосовно обсягу зобов`язання, відсутності доказів згоди на збільшення суми кредитного зобов`язання, порушення строків для пред`явлення виконавчого листа до виконання, і порядку, строків та способу його оскарження.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У жовтні 2025 року від АТ «Сенс Банк» до суду надійшов відзив, який поданий представником Луньовою А. Г . Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що:

доводи скаржника про припинення іпотеки внаслідок збільшення обсягу відповідальності майнового поручителя є безпідставними. У спірних правовідносинах ОСОБА_1 виступає не як поручитель, а як майновий поручитель відповідно до договору іпотеки. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. На відносини з права застави не поширюються норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки, адже іпотека за правовою природою є заставою, та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом. При цьому, підстави припинення права застави визначені статтею 593 ЦК України, а щодо іпотеки, як її окремого виду, також і статтею 17 Закону України «Про іпотеку», серед яких не наведено посилань на зміну зобов`язання, що призводило б до збільшення обсягу відповідальності іпотекодавця;

посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 522/5112/14-ц та від 23 січня 2019 року у справі № 344/13967/13-ц є необґрунтованими, адже постанови з такими номерами та датами у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні. Це додатково може свідчити про недобросовісну поведінку представника відповідача і зловживання нею своїми процесуальними правами;

предметом судового розгляду у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки, а не стягнення заборгованості. Отже, незважаючи на визначену рішенням суду суму заборгованості, відповідальність відповідача за позовом у цій справі обмежена вартістю предмету іпотеки. Аргументи про нібито збільшення відповідальності та припинення внаслідок цього поруки на підставі статті 554 ЦК України не були предметом судового розгляду в апеляційному суді, адже апеляційна скарга відповідних доводів не містила;

на виконання умов кредитного договору позивач надав відповідачеві кредит у сумі 45 000,00 дол. США, що не спростовано. Спірний кредитний договір в установленому законному порядку недійсним не визнано. Як матеріали справи, так і доводи касаційної скарги не містять доказів погашення заборгованості чи відсутності заборгованості взагалі;

надалі, 15 жовтня 2019 року, відповідно до підпункту «г» пункту 11 частини четвертої статті 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», пунктів 3.1, 5.3 постанови Правління Національного банку України від 27 червня 2008 року № 189 «Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників» затверджено передавальний акт, згідно з яким АТ «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набуло всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів. У пункті 1 передавального акта від 15 жовтня 2019 року зазначено, що внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього його майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є АТ «Альфа Банк». Правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати затвердження цього передавального акта загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк», а саме з 15 жовтня 2019 року. У зв`язку з цим є необхідність у заміні сторони виконавчого провадження на його правонаступника. Таким чином, АТ «Альфа-Банк» став правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк». 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк»;

наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки, не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством;

враховуючи надане чинним законодавством право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин, керуючись статтями 11, 509, 525, 526, 549, 553, 554, 623, 624, 625, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України, положеннями договору, статтями 4, 27, 175, 177 ЦПК України, порушення умов кредитного договору, несвоєчасну сплату щомісячних платежів, не спростування відповідачем наявної заборгованості за договором, існують підстави для задоволення позовних вимог.

Заперечення на відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2025 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відзив на касаційну скаргу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження заочного рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року, відкрито касаційне провадження у справі № 210/1381/15-ц та витребувано справу із суду першої інстанції.

У жовтні 2025 року матеріали справи № 210/1381/15-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2026 року виправлено описки, допущені в ухвалі Верховного Суду від 17 вересня 2025 року та зазначено правильно у вступній, мотивувальній та резолютивній частинах ухвали «постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року», справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 17 вересня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 522/5112/14-ц, від 23 січня 2019 року в справі № 344/13967/13-ц, від 16 лютого 2021 року в справі № 911/3411/14, від 21 квітня 2021 року в справі № 429/3281/13-а, від 31 серпня 2022 року в справі № 711/3007/15-ц, від 27 лютого 2024 року в справі № 2-361/11; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 06 грудня 2006 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_2 укладений кредитний договору №123/06-ІК/014, за умовами якого вона отримала кошти у розмірі 45 000,00 дол. США зі сплатою за користування кредитом 13,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом та з кінцевим терміном повернення до 05 грудня 2013 року.

06 грудня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКБ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 (яка є відповідачем) укладений договір іпотеки № 123\06-ІЗ/014, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: п`ятикімнатну квартиру загальною площею 102,7 кв. м, житловою площею 69,0 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу. Право власності зареєстроване КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» згідно з написом на правовстановлюючому документі за реєстраційним № 1591074 в реєстровій книзі № 10/10пв-223, запис № 5530.

У пункті 2.4.3 іпотечного договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Аналогічні права іпотекодержателя передбачені у пункті 4.1 договору іпотеки.

Відповідно до пункту 4.3 іпотечного договору іпотекодавець в будь-який час до моменту реалізації предмета іпотеки має право припинити звернення на нього стягнення шляхом повного виконання забезпечених іпотекою зобов`язань.

У пунктах 4.5 - 5.5.5 іпотечного договору визначено способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно з пунктом 4.6 договору іпотеки у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, визначений у відповідному рішенні суду.

У пункті 6.3 іпотечного договору визначено, що цей договір набирає чинності із моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобов`язання. Дія цього договору також припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

Станом на 26 січня 2015 року, заборгованість за договором кредиту становить 75 598,10 дол. США, що за курсом дол. США на день складання розрахунку еквівалентно 1 193 849,01 грн, яка складається з: суми заборгованості за кредитом в розмірі 33 765,00 дол. США; суми заборгованості за відсотками - 28 398,44 дол. США; пені за несвоєчасне повернення кредиту - 7 366,40 дол. США; пені за несвоєчасне повернення відсотків - 6 068,26 дол. США.

18 листопада 2015 року позивач (банк) отримав копію рішення суду та два виконавчі листи.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 грудня 2021 року заяву АТ «Альфа-Банк» про заміну сторони її правонаступником задоволено. Замінено стягувача з ПАТ «Укрсоцбанк» на правонаступника АТ «Альфа-Банк» у виконавчому листі від 10 листопада 2015 року в справі № 210/1381/15-ц, виданому Дзержинським районним судом м. Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Згідно з рішення єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року № 5/2019 затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа Банк» із дати визначеної у передавальному акті, а саме з 15 жовтня 2019 року.

Протоколом позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15 жовтня 2019 року № 4/2019 вирішено затвердити передавальний акт.

12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

Постановою начальника Металургійного відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Давиденко Л. М. від 20 червня 2018 року, керуючись пунктом 9 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», вирішено виконавчий лист № 210/138/15-ц, який виданий 09 вересня 2015 року Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу, про стягнення боргу в сумі 1 193 849,01 грн повернуто стягувачу.

25 липня 2024 року АТ «Сенс Банк» направило заяву про надання інформації до Металургійний відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо місцезнаходження виконавчого листа № 210/1381/15-ц, виданого 09 вересня 2015 року Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу, та повідомити куди та на яку адресу направлено оригінал виконавчого листа, підтвердження відправлення.

14 серпня 2024 року Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у відповідь на заяву про надання інформації, повідомив АТ «Сенс Банк» про те, що на виконанні в Металургійному відділі державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у період з 08 липня 2016 року до 20 червня 2018 року перебувало виконавче провадження №51601808 із примусового виконання виконавчого листа № 210/138/15-ц. 20 червня 2018 року державний виконавець на підставі пункту 9 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про повернення виконавчого документа у виконавчому провадженні № 51601808 стягувачу. Оригінал виконавчого документа разом із постановою про його повернення направлено на адресу стягувача ПАТ «Укрсоцбанк», а саме: вул. Землячки, 1а, м. Кривий Ріг, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення. Надати підтверджуючі документи та реєстр відправленої рекомендованої кореспонденції, трек-номер рекомендованого листа, або інформацію про отримання/неотримання виконавчого документа неможливо, адже термін зберігання зазначених документів в органах ДВС становить три роки. Відповідно до акта вилучення виконавчих проваджень для знищення від 23 лютого 2022 року на підставі доручення начальника відділу від 04 січня 2022 року № 1 виконавче провадження № 51601808 знищено.

Позиція Верховного Суду

Щодо оскарження судових рішень по суті спору

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У частині першій статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Згідно частини першої статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

У частині п`ятій статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі, зокрема припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Таким чином, іпотека є забезпеченням виконання зобов`язання та як додаткове зобов`язання поділяє долю основного зобов`язання, яке забезпечує.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 450/2593/17 (провадження № 61-20721св19) вказано, що: «касаційний суд не погоджується із розміром заборгованості, стягненої апеляційним судом з ОСОБА_1 на користь банку, виходячи з наступного. Згідно з умовами укладеного банком і ОСОБА_1 договором кредиту (пункт 1.1) позичальник зобов`язаний погашати заборгованість за кредитом щомісячно до десятого числа кожного місяця згідно з графіком. Пунктом 2.4.1 договору кредиту передбачено, що сплата процентів здійснюється у валюті кредиту на рахунок № НОМЕР_1 в Львівській обласній філії АКБСР «Укрсоцбанк» не пізніше десятого числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти. Згідно з пунктом 3.3.7 договору кредиту позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за використання кредитом в порядку, визначеному пунктами 2.4, 2.5 цього договору. У пунктах 2.4, 2.5 договору кредиту сторони визначили, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360) щомісячно до 10 числа місяця, при розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту. У разі наявності простроченої заборгованості за кредитом та несплачених процентів за його використання погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами; прострочена заборгованість за кредитом; строкова заборгованість за нарахованими процентами; строкова заборгованість за кредитом; пеня за порушення строків повернення кредиту та процентів; інші штрафні санкції. Згідно з пунктом 4.5 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.6, 3.3.7 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення. Таких висновків, здійснивши тлумачення аналогічних за змістом пунктів договорів кредиту, дійшов Верховний Суд у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 640/7146/16-ц (провадження № 61-18880св18), від 14 серпня 2019 року у справі № 523/1507/16-ц (провадження № 61-10534св18), від 9 жовтня 2019 року у справі № 752/7707/15-ц (провадження № 61-12658св18) та від 9 грудня 2020 року у справі № 760/18026/14-ц (провадження № 61-37386св18)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2022 року у справі № 127/12470/21 (провадження № 61-5937св22) зазначено, що «у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що: «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 902/492/17 (провадження № 12-52гс18) вказано, що «іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом). Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов`язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов`язань боржника, які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору».

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (після зміни найменування - АТ «Сенс Банк»), зазначало, що відповідно кредитного договору від 06 грудня 2006 року № 123/06-ІК/014, який укладено між АКБ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 , остання отримала кредит у сумі 45 000,00 дол. США. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКБ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 (відповідач) укладений договір іпотеки № 123\06-ІЗ/014, згідно з умовами якого ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 102,7 кв. м, житловою площею 69,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Всупереч умов договору ОСОБА_2 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим, станом на 26 січня 2015 року, заборгованість за договором кредиту становить 75 598,10 дол. США, що на день складання розрахунку еквівалентно 1 193 849,01 грн;

встановивши неналежне виконання позичальником ОСОБА_2 умов кредитного договору, який було забезпечено іпотекою, суди зробили висновок про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах, з початковою ціною реалізації встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. При цьому, відповідач ні під час перегляду заочного рішення судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи не надала жодного належного та допустимого доказу щодо повного виконання умов кредитного договору від 06 грудня 2006 року № 123/06-ІК/014, за яким відповідач виступає майновим поручителем;

проте суди не звернули належної уваги на те, що:

- пред`явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, зокрема звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту, незалежно від способу такого стягнення, обумовлює зміну порядку, умов і строку дії кредитного договору (виконання зобов`язання);

- після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання»;

у матеріалах справи наявне рішення Постійного діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 14 лютого 2011 року в справі № 1165/10, яким частково було задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 06 грудня 2006 року № 123/06-ІК/01; стягнено із ОСОБА_2 на користь банку кредитну заборгованість у сумі 381 948,63 грн та витрати, пов`язані з вирішенням спору третейським судом (т.1, а.с. 129-132). Надалі ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до Дніпровського районного суду м. Києва про видачу виконавчого листа на виконання рішення Постійного діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 14 лютого 2011 року в справі № 1165/10 (т.1, а.с. 133-134);

суди проігнорували, що зверненням з позовом до Постійного діючого Третейського суду при Асоціації українських банків про стягнення кредитної заборгованості було змінено строк кредитування, а право банку нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинились. Разом з цим, розрахунок заборгованості за кредитним договором від 06 грудня 2006 року № 123/06-ІК/01 станом на 26 січня 2015 року, який подано до суду першої інстанції, містить складові заборгованості (як відсотки, так і пеню), які нараховані після припинення строку кредитування.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

За таких обставин суди попередній інстанцій, не визначивши суму кредитного зобов`язання ОСОБА_2 , яке підлягає стягненню, дійшли передчасного висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах, з початковою ціною реалізації встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Тому оскаржені рішення належить скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій стосовно вирішення процесуальних питань під час виконавчого провадження в порядку контролю за виконанням судового рішення

У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.

У частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

З огляду на результат касаційного оскарження судових рішень по суті спору, здійснення контролю за примусовим виконанням яких також стало предметом судового розгляду та касаційного оскарження у цій справі, ухвала Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 грудня 2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року в частині вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа підлягають скасуванню без додаткового аналізу доводів касаційної скарги у відповідній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення судів попередніх інстанцій по суті спору, а також судові рішення судів в частині вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року по суті вирішення спору, а також ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року в частині вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа скасувати.

Справу № 210/1381/15-ц направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту ухвалення постанови касаційного суду заочне рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року по суті вирішення спору, а також ухвала Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 грудня 2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року в частині вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа, втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко