Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №638/2559/19 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року

м. Київ

справа № 638/2559/19

провадження № 61-10825св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фенікс-Капітал»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мохонько Юлія Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 травня 2023 року, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 березня 2024 року у складі судді Рибальченко Л. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 20 червня 2024 року у складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства

з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал» (далі - ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Мохонько Ю. М., про визнання іпотечного договору частково недійсним.

Позов мотивовано тим, що 28 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», для забезпечення виконання боржником кредитного договору від 28 серпня 2006 року № 831/3/27/31/6-168 укладено іпотечний договір № 831/4/2731/6-254, посвідчений приватним нотаріусом Мохонько Ю. М.

Відповідно до пункту 1.1. іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно: нежитлові будівлі літ. «В-1», загальною площею 457,2 кв. м, літ. «Г-1», загальною площею 40,6 кв. м, літ. «Д-1», загальною площею 67,1 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час укладення іпотечного договору порушено статтю 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент його укладення), а тому договір є недійсним в окремій частині відповідно до статей 203, 215 ЦК України, оскільки станом на день укладення іпотечного договору нежитлові будівлі: літ. «Г-1», загальною площею 40,6 кв. м; літ. «Д-1», загальною площею 67,1 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , позивачу на праві приватної власності не належали, так як на підставі договору купівлі-продажу від 29 березня 2001 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , передані у власність останнього.

30 квітня 2020 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Ушивець О. Ю. як державним реєстратором рішенням від 05 травня 2020 року № 52143257 проведено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. «В-1» за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 457,2 кв. м, за ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал». Рішення приватного нотаріуса Ушивець О. Ю. є протиправним та підлягає скасуванню з огляду на те, що прийняте на підставі договору іпотеки від 28 серпня 2006 року, що є недійсним. Також вказував, що реєстраційні дії від 30 квітня 2020 року вчинені приватним нотаріусом Ушивець О. Ю. під час дії ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 березня 2019 року про накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Крім того, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Клопотовим С. Д. як державним реєстратором на підставі рішення від 21 серпня 2020 року № 53727937 проведено державну реєстрацію змін об`єкта нерухомого майна. Така державна реєстрація є протиправною та підлягає скасуванню з огляду на те, що здійснена в результаті раніше проведеної державної реєстрації права власності (тобто є похідною від неї) на нежитлову будівлю літ. «В-1» за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 457,2 кв. м, та яка проведена на підставі договору іпотеки від 28 серпня 2006 року, який є недійсним.

ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив суд:

- визнати недійсним пункт 1.1. іпотечного договору від 28 серпня 2006 року

№ 831/4/27/31/6-254, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал», та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Мохонько Ю. М. 28 серпня 2006 року та зареєстрований у реєстрі за № 945, у частині передання в іпотеку іпотекодержателю нерухомого майна, а саме: нежитлових будівель літ. «В-1», загальною площею 457,2 кв. м; літ «Г-1», загальною площею 40,6 кв. м; літ «Д-1», загальною площею 67,1 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ;

- скасувати державну реєстрацію обтяжень, здійснену 28 серпня 2006 року приватним нотаріусом Мохонько Ю. М., а саме: заборону відчуження нерухомого майна - нежитлових будівель літ. «В-1», «Г-1», «Д-1» загальною площею 564,8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , накладену у зв`язку з посвідченням іпотечного договору від 28 серпня 2006 року № 831/4/27/316-254 (реєстраційний номер 946);

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Ушивець О. Ю. як державного реєстратора від 05 травня 2020 року № 52143257, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ «В-1» за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 457,2 кв. м, за ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал»;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Клопотова С. Д. як державного реєстратора від 21 серпня 2020 року № 53727937, за яким проведено державну реєстрацію змін об`єкта нерухомого майна: «нежитлова будівля літ. «В-1», загальною площею 457,20 кв. м, об`єкт житлової нерухомості «Ні» змінено на «нежитлова будівля літ. «В-1», об`єкт житлової нерухомості: «Ні» додано «Загальна площа (кв. м) 877,1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 30 травня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Рішення мотивовано тим, що позивач не надав доказів того, що іпотечний договір в оспорюваній частині порушує його майнове право або інтерес.

Дзержинський районний суд м. Харкова додатковим рішенням від 19 березня

2024 року відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 :

- до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал», третя особа - приватний нотаріус Мохонько Ю. М. про скасування державної реєстрації обтяжень, здійсненої 28 серпня 2006 року приватним нотаріусом ОСОБА_3 ;

- до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал», третя особа - приватний нотаріус Мохонько Ю. М., про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Ушивець О. Ю. як державного реєстратора від 05 травня 2020 року № 52143257;

- до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал», третя особа - приватний нотаріус Мохонько Ю. М., про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Клопотова С. Д. як державного реєстратора від 21 серпня 2020 року № 537279637, відмовив.

В обґрунтування додаткового рішення суд зазначив, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 травня 2023 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання іпотечного договору частково недійсним. Зазначене рішення обґрунтовано відсутністю порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відсутністю підстав для визнання іпотечного договору частково недійсним. Інші позовні вимоги ґрунтуються на вимозі позивача про визнання іпотечного договору недійсним та є похідними від нього. Враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні вимог позивача про визнання іпотечного договору недійсним, відсутні і підстави для задоволення інших позовних вимог позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Харківський апеляційний суд постановою від 20 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 травня 2023 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 березня 2024 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення Дзержинського районного суду м. Харкова

від 30 травня 2023 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду

м. Харкова від 19 березня 2024 року, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та виснував, що відсутність порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача є підставою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала

25 липня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся

до Верховного суду із касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 травня 2023 року, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 березня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 червня 2024 року, в якій заявник, посилаючись

на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 травня 2023 року, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 березня 2024 року

та постанову Харківського апеляційного суду від 20 червня 2024 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті

389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновок про застосування частини третьої статті 223 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі № 711/7486/19 (провадження № 61-10183св21).

Вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції здійснено розгляд справи по суті (який закінчено ухваленням судового рішення) за відсутності позивача ОСОБА_1 та за відсутності заяви позивача про розгляд справи за його відсутності, а апеляційним судом вказані порушення не виправлені.

Апеляційний суд не звернув уваги на неправильність застосування судом першої інстанції пункту 2 частини третьої статті 223 ЦПК України щодо неявки позивача ОСОБА_1 в судове засідання, в якому здійснено розгляд справи по суті, оскільки від позивача не надходила заява про розгляд справи без його участі. Суд першої інстанції, застосовуючи наслідки неявки позивача в судове засідання, мав би вирішити питання щодо залишення позовної заяви без розгляду, а не здійснювати розгляд справи по суті з постановленням судового рішення.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 серпня 2024 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував матеріали справи із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Аргументи інших учасників справи

ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал» у відзиві на касаційну скаргу вказує на відсутність порушень судом першої інстанції норм процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до пункту 1.1. іпотечного договору № 831/4/27/31/6-254 від 28 серпня 2006 року (далі - іпотечний договір), укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю як забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту від 28 серпня 2006 року № 831/3/2731/6-168 (далі - кредитний договір), укладеним між іпотекодавцем та іпотекодержателем, таке нерухоме майно: нежитлові будівлі літ. «В-1» загальною площею 457,2 кв. м, літ. «Г-1» загальною площею 40,6 кв.м, літ «Д-1» загальною площею 67,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тимофєєвою О.В. 06 жовтня 1999 року за реєстровим № 1519, право власності на яку зареєстроване у КП «ХМБТІ» від 14 жовтня 1999 року та записано в реєстрову книгу за реєстровим № 2400.

З пояснень приватного нотаріуса Мохонько Ю. М. від 26 березня 2019 року, наданих суду, вбачається, що при посвідченні договору іпотеки між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» від 28 серпня 2006 року було допущено технічну помилку в пункті 1.1. та викладено невірно з помилково зазначеними літерами «Г-1» загальною площею 40,6 кв. м та літ. «Д-1» загальною площею 67,1 кв. м, що не перебували на час та дату укладення договору іпотеки у власності ОСОБА_1 . Зазначена помилка була усунена шляхом внесення відповідних дописок та виправлень відповідно до вимог чинної на той час Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 квітня 2004 року № 20/5, на примірнику договору, що перебував в архіві нотаріуса. Одночасно сторонам договору запропоновано внести відповідні дописки та виправлення на примірниках, які були їм видані, що було проігноровано. Посвідчення договору здійснено на підставі наданих ОСОБА_1 документів. Заборона на відчуження нерухомого майна на нежитлові будівлі лі. «Г-1» та літ. «Д-1»по АДРЕСА_2 не накладалася, оскільки зазначені будівлі не були предметом укладеного договору іпотеки, 28 серпня 2006 року заборона була зареєстрована на відчуження літ. «В-1» загальною площею 457,2 кв. м на АДРЕСА_2 ( т. 1, а. с. 146-147).

Згідно з копією іпотечного договору, який було надано приватним нотаріусом Мохонько Ю. М., з пункту 1.1. викреслено слова «літ. «Г-1» загальною площею 40,6 кв. м, літ. «Д-1» загальною площею 67,1 кв. м». Також закреслено прізвище нотаріуса ОСОБА_4 та виправлено на ОСОБА_3 у забороні на відчуження нежитлових будівель та закреслені номери приміщень Літ. «Г - 1» та літ. «Д-1», виправлена загальна площа приміщень, що підлягають забороні на 457,2 кв. м. Зазначені закреслення та виправлення засвідчено підписом приватним нотаріусом Мохонько Ю. М. (т. 1, а. с. 148-151).

Відповідно до копії витягу № 8873252 про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек приватним нотаріусом Мохонько Ю. М. накладено обтяження на нежитлову будівлю літ. «В-1» загальною площею 457,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору іпотеки, приватний нотаріус Мохонько Ю. М., реєстровий № 945.

Згідно з копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань припинено діяльність як юридичної особи Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа Банк». 24 січня 2020 року між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Амбер» (далі - ТОВ «ФК «Амбер») укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором, відповідно до умов якого АТ «Альфа-Банк» передав, а ТОВ «ФК «Амбер» прийняло право вимоги грошової заборгованості та інші права кредитодавця за кредитним договором. Відповідно до пункту 1.5 договору про відступлення права вимоги права вимоги перейшли до ТОВ «ФК «Амбер» з моменту укладення договору про відступлення.

24 січня 2020 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Амбер» укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений Ігнатовою Г. О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, реєстр. № 99, за яким ТОВ «ФК «Амбер» набуло прав іпотекодержателя за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Мохонько Ю. М., реєстр № 945.

24 січня 2020 року між ТОВ «ФК «Амбер» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КУА «Фінекс-Капітал» (далі - ТОВ «КУА «Фінекс-Капітал») укладено договір про відступлення права вимоги № ВПВ-24/01/20-Бл-01, за яким до ТОВ «КУА «Фінекс-Капітал» перейшли права вимоги за кредитним договором. Відповідно до умов пункту 2.1 договору № ВПВ-24/01/20-Бл-01 права вимоги вважаються переданими новому кредитору ТОВ «КУА «Фінекс-Капітал» з моменту підписання цього договору.

24 січня 2020 року між ТОВ «ФК «Амбер» та ТОВ «КУА «Фінекс-Капітал» укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, посвідчений Ігнатовою Г. О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, реєстр. № 104, за умовами якого ТОВ «ФК «Фінекс-Капітал» набуло прав іпотекодержателя за іпотечним договором посвідченим 26 серпня 2006 року приватним нотаріусом Мохонько Ю. М., реєстр № 945.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Визначаючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції колегія судів Верховного Суду зазначає, що доводи та вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зводяться до незгоди з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій у зв`язку з неналежним повідомленням позивача в суді першої інстанції.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям судові рішення в оскаржуваній частині відповідають з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Конституційний Суд України в Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що належний перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1. пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктом 2 частини третьої статті 3 ЦПК України визначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, становить фундаментальний принцип, та має на увазі зокрема право на «усне слухання». При цьому право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (Trudov v. russia, № 43330/09, § 24, 27, рішення від 13 грудня 2011 року).

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Так, ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні («Харченко проти України», заява № 37666/13, § 6, 7, ЄСПЛ, від 03 жовтня 2019 року).

У пункті 91-1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою»,

яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля

і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

У разі, якщо працівником ПАТ «Укрпошта» на довідці про причини повернення зроблено позначку «адресат відсутній за вказаною адресою» та засвідчено її підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля, то це свідчить про дотримання вимог пункту 91-1 Правил.

З матеріалів справи відомо, що Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалою

від 05 березня 2019 року відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалою від 25 жовтня 2021 року закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання, призначене на 04 жовтня 2022 року на 09 год 30 хв, позивач ОСОБА_1 не з`явився, надіслав суду заяву від 28 вересня 2022 року, в якій просив відкласти розгляд справи № 638/2559/19 з 04 жовтня 2022 року на інший день у зв`язку з перебуванням на території ФРН з 03 травня 2022 року, при цьому заявник адресу свого місця проживання у ФРН не зазначив, повідомивши лише адресу реєстрації свого місця проживання в Україні, час перебування за кордоном також не вказав (т. 3, а. с. 1).

Відповідно до довідки від 04 жовтня 2022 року справу відкладено на 30 листопада 2022 року на 13 год у зв`язку з неявкою сторін, які беруть участь у розгляді справи

(т. 3, а. с. 11).

Згідно з довідкою від 30 листопада 2022 року справу відкладено на 06 лютого 2023 року на 14 год у зв`язку з неявкою сторін, які беруть участь у розгляді справи

(т. 3, а. с. 12).

Виклик у судове засідання на 06 лютого 2023 року на 14 год здійснювався шляхом надсилання судової повістки ОСОБА_1 за адресою:

АДРЕСА_3 , тобто на адресу, вказану позивачем у позовній заяві як адреса місця реєстрації.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, судова повістка, адресована ОСОБА_1 , повернулася на адресу суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», яка скріплена печаткою відділення АТ Укрпошта» 26 січня 2023 року.

Відповідно до довідки від 06 лютого 2023 року справу відкладено на 06 квітня 2023 року на 15 год у зв`язку з неявкою сторін, які беруть участь у розгляді справи

(т. 3, а. с. 20).

Виклик у судове засідання на 06 квітня 2023 року на 15 год здійснювався шляхом надсилання судової повістки ОСОБА_1 за адресою:

АДРЕСА_3 .

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, судова повістка, адресована ОСОБА_1 , повернулася на адресу суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», яка скріплена печаткою відділення АТ Укрпошта» 16 березня 2023 року (т. 3, а. с. 18).

Відповідно до довідки від 06 квітня 2023 року справу відкладено на 30 травня 2023 року на 15 год у зв`язку з неявкою сторін, які беруть участь у розгляді справи

(т. 3, а. с. 22).

Виклик у судове засідання на 30 травня 2023 року на 15 год здійснювався шляхом надсилання судової повістки ОСОБА_1 за адресою:

АДРЕСА_3 .

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, судова повістка, адресована ОСОБА_1 , повернулася на адресу суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», яка скріплена печаткою відділення АТ Укрпошта» 29 квітня 2023 року.

Відповідно до частин другої, четвертої, п`ятої, шостої статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Частиною сьомою статті 128 ЦПК України передбачено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається:

1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка

про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.

Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки

про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується

з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18),

від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18)

та постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20 (провадження № 61-3782св21), від 29 липня 2022 року у справі № 148/2412/19 (провадження № 61-18085св21).

У заяві від 28 вересня 2022 року, надісланій суду першої інстанції, ОСОБА_1 адресу свого місця проживання у ФРН не зазначив, повідомивши у позовній заяві лише адресу реєстрації свого місця проживання в Україні, час перебування за кордоном також не вказав, доказів поважності причин неявки в судові засідання 30 листопада 2022 року, 06 лютого 2023 року, 30 травня 2023 року не надав, а також не надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Виходячи з наведеного, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_1 поважних причин щодо неможливості проведення судового розгляду за відсутності позивача.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Справа № 638/2559/19 перебувала на розгляді в Дзержинському районному суді

м. Харкова з 25 лютого 2019 року. За час розгляду справи, позивач мав можливість скористатись своїм правом визначеним ЦПК України на надання всіх необхідних доказів, заяв, клопотань, тощо для підтримання своєї правової позиції.Позивач неодноразово заявляв клопотання про відкладення розгляду справи, що на, думку судів першої та апеляційної інстанцій, свідчить про зловживання процесуальними правами на навмисне затягування розгляду справи.

Обґрунтованим є також висновок судів про те, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи на 30 травня 2023 року, а тому суд не мав підстав не розглядати справу по суті.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Ініціювавши судовий розгляд справи, позивач, насамперед, повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21 (провадження 11-126заі22).

Таким чином, праву особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції здійснено розгляд справи по суті та закінчено ухваленням судового рішення за відсутності позивача ОСОБА_1 , який не подавав суду заяву про розгляд справи за його відсутності з огляду на наступне.

Законодавцем у чинному ЦПК України встановлені певні процесуальні запобіжники, спрямовані на унеможливлення використання інституту залишення позову без розгляду для зловживання позивачем процесуальними правами.

Так, відповідно до пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України позивач може подати заяву про залишення позову без розгляду до початку розгляду справи по суті. Тобто залишення позову без розгляду з ініціативи позивача можливе лише на певній стадії судового процесу, а саме до початку розгляду справи по суті. У той же час у подальшому залишення позовної заяви без розгляду за ініціативою суду, здійснюється лише за наявності підстав, зазначених у статті 257 ЦПК України, через які справа не може бути розглянута по суті.

Вказане правило є реалізацією вищенаведених принципів цивільного судочинства, спрямоване на дисциплінування сторін, у тому числі і позивача як ініціатора судового розгляду, та покликано унеможливити ситуації, коли, наприклад, після початку розгляду справи по суті, особа, яка звернулася до суду, будучи обізнаною із позицією відповідача та наданими ним доказами (показаннями свідків, висновком експерта тощо), порівнюючи їх зі своїми доказами або з огляду на ненадання власних доказів, прогнозує негативний для себе результат вирішення справи і, не користуючись своїм правом на подання заяви про залишення позову без розгляду, штучно створює умови, за яких позов має бути залишений без розгляду за ініціативою суду. При цьому метою таких дій є отримання можливості повторного звернення до суду з приводу того ж самого спору між тими самими сторонами.

Вочевидь така ситуація має наслідком порушення принципу процесуального рівноправ`я сторін, оскільки відповідач, не маючи ефективних засобів захисту своїх процесуальних прав та законних інтересів, буде вимушений брати участь у невизначений кількості судових процесів щодо вирішення по суті одного спору, ініційованих недобросовісним позивачем або позивачем, який неналежним чином підготувався до судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (частина третя статті 131 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 521/6462/17 (провадження № 61-8649св20), погоджуючись із тим, що суд першої інстанції розглянув справу по суті за відсутності належним чином повідомленого позивача, який повторно не з`явився в судове засідання, звертав увагу, що із 15 грудня 2017 року, у зв`язку зі змінами до процесуального закону, наслідки повторної неявки позивача у судове засідання змінилися.

Відповідно до частини п`ятої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, коли від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).

Системне тлумачення правил частини п`ятої статті 223 та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що вони спрямовані на дисциплінування позивача як ініціатора судового розгляду, повинні стимулювати його належно користуватися своїми процесуальними правами, щоб не допустити, у тому числі, затягування розгляду справи.

Отже, залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання є негативним наслідком саме для позивача, оскільки змушує його повторно вчиняти дії з метою захисту своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Водночас наведене не може використовуватися на шкоду інтересам відповідача, який належним чином виконав покладений на нього обов`язок щодо доведення обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позову, через що справа може бути розглянута по суті.

Колегія суддів враховує, що справа перебуває на розгляді в судах з лютого 2019 року, позивач про судове засідання від 30 травня 2023 року повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив. Відповідач протягом більше чотирьох років розгляду справи в суді першої інстанції виклав свої заперечення щодо суті спору, представник відповідача до початку судового засідання просив розглянути справу без його участі, просив прийняти рішення по суті, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Верховний Суд у постанові від 24 травня 2023 року у справі № 285/2961/21 (провадження № 61-1570св23) виснував, що суд першої інстанції може розглянути справу по суті за відсутності позивача, який будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини своєї неявки та не подав заяву про розгляд справи без його участі, за сукупності таких умов: а) неявка позивача не перешкоджає вирішенню спору; б) таке вирішення, з урахуванням обставин справи, наявних

в матеріалах справи доказів і процесуальної поведінки сторін відповідатиме завданню цивільного судочинства та його основним засадам (принципам);

в) відповідач не заперечує проти розгляду справи за відсутності позивача.

За наведених обставин Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, суди під час розгляду справи не допустили порушень норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, суд першої інстанції правильно завершив розгляд справи ухваленням судового рішення у цій справі, забезпечивши ОСОБА_1 доступ до правосуддя.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Посилання заявника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду

від 28 березня 2023 року у справі № 711/7486/19 (провадження № 61-10183св21), є необґрунтованими, оскільки висновки в цій справі зроблені за інших фактичних обставин і не свідчать про те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування вказаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Суд касаційної інстанції зауважує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі № 711/7486/19, та на які посилається заявник, стосуються застосування пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, відповідно до якого суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Водночас оскаржуваними судовими рішеннями не вирішувалося питання про залишення позову без розгляду, натомість судом встановлено, що неявка позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, враховуючи, що таке вирішення, зважаючи на обставини справи, наявні у матеріалах справи докази і процесуальну поведінку сторін відповідатиме завданню цивільного судочинства та його основним засадам (принципам), та відповідач не заперечував проти розгляду справи за відсутності позивача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 травня 2023 року, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 березня

2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара