Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №757/11492/20-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року

м. Київ

справа № 757/11492/20

провадження № 61-16071св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Коломієць Г. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс»;

треті особи:товариство з обмеженою відповідальністю «Чорноморська Рів`єра», ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чукітової Вікторії Віталіївни на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 січня 2024 рокуу складі судді Тюміна Ю. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Сєвєрової Є. С.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (далі - ТОВ «Укрдебт Плюс»), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Чорноморська Рів`єра» (далі - ТОВ «Чорноморська Рів`єра»), ОСОБА_2 , про визнання припиненими іпотечних договорів.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 24 листопада 2006 року між ним та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1108428000, в забезпечення виконання якого між сторонами було укладено іпотечний договір, за яким він передав в іпотеку банку належну йому на праві власності будівлю магазину за адресою: АДРЕСА_1 .

Також 15 грудня 2006 року між ним та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11096923000, в забезпечення виконання якого було укладено іпотечний договір, за яким він передав в іпотеку банку належну йому на праві власності вищевказану будівлю магазину.

08 грудня 2011 року між публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), яке є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, на підставі якого ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.

Станом на день подання позовної заяви власником іпотечного майна є ТОВ «Чорноморська Рів`єра». Крім того, між сторонами існує спір про поновлення записів щодо обтяжень предмета іпотеки.

03 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних Фондом гарантування вкладів фізичних осіб запроваджено тимчасову адміністрацію та розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку.

27 лютого 2020 року позивач дізнався, що на місці будівлі колишнього магазину за адресою: АДРЕСА_1, ведуться будівельні роботи і за зовнішнім виглядом будівля є зовсім іншою, відрізняється від тієї, що була передана в іпотеку банку. На запит до ТОВ «Чорноморська Рів`єра» позивача було повідомлено про те, що стара будівля знищена, а на її місці будується нова.

Враховуючи викладене, посилаючись на положення статті 17 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою іпотека припиняється, серед іншого, у разі знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її, ОСОБА_1 просив визнати припиненими іпотечні договори, посвідчені приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Шевченко В. М. за реєстраційним № 7325 від 24 листопада 2006 року та реєстраційним № 7814 від 15 грудня 2006 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 15 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що предмет іпотеки було передано іпотекодавцем до статутного капіталу ТОВ «Черноморська Рів`єра», однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували надання іпотекодержателем згоди на відчуження предмета іпотеки.

Оскільки відчуження предмета іпотеки відбулося без згоди іпотекодержателя, то договір, за яким право власності на предмет іпотеки перейшло до ТОВ «Чорноморська Рів`єра», в силу статті 12 Закону України «Про іпотеку» є недійсним. Отже, за ОСОБА_1 збереглися обов`язки, передбачені статтею 9 Закону України «Про іпотеку», зокрема й не припускати погіршення стану предмета іпотеки.

Встановивши, що передана в іпотеку будівля знищена, суди виходили з того, що вказане є наслідком порушення ОСОБА_1 умов договорів іпотеки та недобросовісного виконання передбачених законодавством обов`язків іпотекодавця, у зв`язку з чим дійшли висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чукітова В. В. подала до Верховного Суду через підсистему Електронний суд касаційну скаргу на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 січня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 26 червня 2019 року у справі № 334/16303/15-ц, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/406/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 272/62/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 758/1485/15-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 5015/45/11, від 20 вересня 2023 року у справі № 369/4002/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21, від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21, від 14 травня 2024 року у справі № 357/13500/18.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Чорноморського міського суду Одеської області, оскільки відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів від 26 лютого 2025 року № 4273-ІХ змінено найменування Іллічівського міського суду Одеської області.

12 січня 2026 року справа № 757/11492/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Чукітової В. В. мотивована тим, що передане в іпотеку майно за адресою: АДРЕСА_1 , було знищено, однак суди попередніх інстанцій не врахували, що згідно з положеннями статті 17 Закону України «Про іпотеку» це є підставою для припинення іпотеки.

Крім того, згідно зі статтею 349 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ОСОБА_1 не є власником іпотечного майна, так як воно знищене.

Оцінка добросовісності позивача не впливає на те, що іпотека є припиненою у зв`язку із знищенням об`єкта. Отже, в даному конкретному випадку суди повинні були проаналізувати долучені до матеріалів справи документи, які підтверджують факт знищення майна, а не відмовляти у задоволенні вимог ОСОБА_1 з підстав зловживання правом.

Оскільки земельна ділянка, і нове майно, яке знаходиться на цій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , належить іншій особі, а саме ОСОБА_2 , то ОСОБА_1 не може поновити майно, відповідно й поновити права іпотекодавця не вбачається можливим.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2026 року представник ТОВ «Укрдебт Плюс» - адвокат Пивоваров В. І. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 листопада 2006 року та 15 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено два іпотечні договори, згідно яких ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, зокрема будівлю магазину, розташовану на земельній ділянці комунальної власності, площею 0,0085 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 230,1 кв. м. (т. 1 а.с. 12-19).

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк», яке є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, на підставі якого ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.

За договором про відступлення права вимоги від 13 травня 2020 року ПАТ «Дельта Банк» відступило на користь ТОВ «Укрдебт Плюс» права вимоги до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів), зазначених у додатку до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами, договорами поруки та договорами застави (іпотеки), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них.

(т. 1 а.с. 48-52).

Протоколом № 1 установчих зборів засновників (учасників) ТОВ «Чорноморська Рів`єра» від 14 листопада 2018 року було затверджено статутний капітал товариства в розмірі 800 000 грн, що формується за рахунок вкладу ОСОБА_1 у вигляді нерухомого майна: будівлі, будівлі магазину з підвалом, об`єкта житлової нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 230,1 кв. м. Затверджено місцезнаходження товариства за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 171).

Передача вказаного майна до статутного капіталу ТОВ «Чорноморська Рів`єра» підтверджується актом від 14 листопада 2018 року (т. 2 а.с. 192).

Зазначений акт став підставою державної реєстрації 16 листопада 2018 року права власності ТОВ «Чорноморська Рів`єра» на зазначену будівлю, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 2 а.с. 195).

19 листопада 2018 року товариством з обмеженою відповідальністю «Обласне БТІ» видано ТОВ «Чорноморська Рів`єра» висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на 2 (два) самостійних об`єкта нерухомості, в якому міститься інформація про склад новоутворених об`єктів нерухомого майна та їх адреси:

- ТОВ «Чорноморська Рів`єра»: АДРЕСА_1/1, нежитлові приміщення: підвал - 68,8 кв. м, 1 поверх - 109,6 кв. м, загальною площею 178,4 кв. м, що складає одиницю;

- ТОВ «Чорноморська Рів`єра»: АДРЕСА_2 , нежитлові приміщення: II поверх, загальною площею 90,9 кв. м, що складає одиницю.

За технічними показниками об`єкт може бути поділено. У результаті поділу утворюється 2 (два) самостійних об`єкта (т. 2 а.с. 196).

01 жовтня 2019 року ТОВ «Чорноморська Рів`єра» уклало договір підряду з «БК СІТІ БІЛДІНГ», згідно з яким останнє зобов`язується виконати роботи з демонтажу (розбирання, знесення) наступних об`єктів нерухомого майна, замовником якої є ТОВ «Чорноморська Рів`єра», зокрема:

- нежитлових приміщень, загальною площею 178,4 кв. м, реєстраційний номер нерухомого майна 1699828951108, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що належить замовнику на праві власності на підставі: адресної довідки, серія та номер: 07/65001-628, виданої 20 листопада 2018 року ПАТ «Укрпошта»; висновку щодо технічної можливості поділу, серія та номер: 19.11-01 с/2018, виданого 19 листопада 2018 року ТОВ «Обласне БТІ»;

- нежитлових приміщень загальною площею 90,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1699845051108, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить замовнику на праві власності на підставі: адресної довідки, серії та номера: 07/65001-629, виданої 20 листопада 2018 року ПАТ «Укрпошта»; висновку щодо технічної можливості поділу, серія та номер: 19.11-01 с/2018, виданого 19 листопада 2018 року ТОВ «Обласне БТІ» (т. 2 а.с. 220-224).

Вказані роботи було виконано, про що складено акт виконаних робіт за договором підряду від 01 жовтня 2019 року (т. 2 а.с. 226).

В довідці приватного підприємства «Глав інвест груп» від 26 грудня 2019 року № 543214 вказано, що ТОВ «Чорноморська Рів`єра» належать нежитлові приміщення площею 178,4 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 . За даними поточної інвентаризації, станом на 26 грудня 2019 року за адресою: АДРЕСА_3 , встановлено, що нежитлові приміщення, площею 178,4 кв. м, були знищені шляхом демонтування та включення площі до місць загального користування (т. 1 а.с. 21).

За даними витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Чорноморська Рів`єра» набуло право власності на земельну ділянку площею 0,0085 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 15 листопада 2019 року, акта приймання-передачі (т. 2 а.с. 210-218).

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14 січня 2020 року ТОВ «Чорноморська Рів`єра» продало ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0085 га, кадастровий номер: 5110800000:02:025:0072, що належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу (т. 2 а.с. 227).

30 вересня 2020 року ОСОБА_2 (замовник) уклав з ТОВ «БК СІТІ БІЛДІНГ» договір підряду на капітальне будівництво, згідно з яким останнє має виконати роботи з будівництва нежитлової будівлі на земельній ділянці площею 0,0085 га, кадастровий номер: 5110800000:02:025:0072 (т. 3 а.с. 11-14).

Вказані роботи було виконано, про що складено акт приймання виконаних будівельних робіт від 12 січня 2021 року (т. 3 а.с. 15-26).

Наказом Управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Чорноморської міської ради від 28 лютого 2021 року № 1 було прийнято рішення про зміну адреси об`єкта будівництва після прийняття закінченого будівництва об`єкта в експлуатацію, зокрема адресу будівлі торгівлі та надання послуг населення, загальною площею 171,2 кв. м, в т.ч.: основною - 70,4 кв. м, допоміжною - 100,8 кв. м - АДРЕСА_4 , змінено на адресу: АДРЕСА_4 (т. 3 а.с. 40).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - об`єкт торгівлі та надання послуг населенню, вбачається, що об`єкт житлової нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_4 , належить на праві власності ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 82-83).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 27 червня 2023 року № СЕ-19/116-23/2077-БТ, фактично виконані будівельні роботи за адресою: АДРЕСА_1 , відносяться до нового будівництва, об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 - відсутній (демонтований), об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 - не існує (демонтований). Дослідження проводилося методом співставлення даних, отриманих під час обстеження об`єктів дослідження на місці (натурний огляд), вивчення та узагальнення наданих на дослідження матеріалів з подальшим їх зіставленням з вимогами нормативної документації. При проведенні натурного обстеження застосовувалися органолептичний (візуальний) та інструментальний (вимірювальний) методи (т. 3 а.с. 61-107).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Чукітової В. В. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна.

У статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання (частина перша статті 7 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598-609 ЦК України.

За змістом статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 5 Закону України «Про іпотеку» у разі, якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору. Отже, незалежно від того, чи були внесені зміни до договору іпотеки у зв`язку перебудуванням, добудовою тощо предмета іпотеки, чи ні, іпотека поширюється й на таку реконструкцію.

Положення Закону України «Про іпотеку» не містять заборони щодо звернення стягнення на окремі приміщення, як на частину об`єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки), у разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будівлі у цілому, а не окремих приміщень.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; примусове відчуження земельної ділянки, іншого нерухомого майна відповідно до статті 14-1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення, не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено та не спростовано позивачем, щопредмет іпотеки було передано ним до статутного капіталу ТОВ «Черноморська Рів`єра».

За таких обставин, оскільки ТОВ «Черноморська Рів`єра» набуло майно, яке було предметом іпотеки за іпотечними договорами від 24 листопада 2006 року та 15 грудня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», то на підставі статті 23 Закону України «Про іпотеку» воно набуло також статус іпотекодавця.

Разом з цим, враховуючи вищенаведені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку», оскільки всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору, то подальші будівельні роботи, внаслідок яких предмет іпотеки було реконструйовано, не можуть бути підставою для висновку про припинення іпотеки.

Таким чином, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін та подані ними докази, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що передане в іпотеку майно за адресою: АДРЕСА_1 , було знищено та ОСОБА_1 не є власником цього майна, не заслуговують на увагу, оскільки специфікою іпотечних правовідносин є те, що законодавець у Законі України «Про іпотеку» чітко визначив правові наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до іншої (третьої) особи, зокрема, у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, а також підстави для припинення права іпотеки, серед яких відсутня така підстава припинення, як набуття права на майно іншою (третьою) особою, щодо якого на час набуття майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була відсутня інформація про обтяження його іпотекою.

Чинне законодавство не встановлює залежність збереження права іпотеки від добросовісності чи недобросовісності нового власника предмету іпотеки, а також від його обізнаності про обтяження придбаного нерухомого майна чи оспорювання в судовому порядку права іпотекодержателя на це майно на момент його придбання.

Будь-яких обмежень або виключень, які б дозволяли звільнити особу, що придбала іпотечне майно від переведених на нього обов`язків іпотекодавця на підставі того, що при укладенні договору купівлі-продажу вона не знала про наявність іпотечного обтяження, законом не передбачено.

Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, такий висновок кореспондується із статтею 593 ЦК України.

Усі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості, у разі, якщо іпотекодавець предмет іпотеки реконструював або щодо нього проведено самочинне будівництво, вважаються предметом іпотеки, адже іпотека розповсюджується на них в силу приписів статті 5 Закону України «Про іпотеку».

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 26 червня 2019 року у справі № 334/16303/15-ц, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/406/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 272/62/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 758/1485/15-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 5015/45/11, від 20 вересня 2023 року у справі № 369/4002/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21, від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21, від 14 травня 2024 року у справі № 357/13500/18, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чукітової Вікторії Віталіївни залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 січня 2024 рокута постанову Одеського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: Г. В. Коломієць

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк