Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №908/450/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 908/450/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

офісу Генерального прокурора - Савченка І. Г.,

Запорізької міської ради - Ковальчука О. І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "7 Днів Запоріжжя"

на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2025

(суддя Давиденко І. В.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2025

(судді Кощеєв І. М., Чус О. В., Дармін М. О.)

у справі за позовом заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "7 Днів Запоріжжя"

про стягнення 3 126 737,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (далі - Прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі Запорізької міської ради (далі - позивач, Запорізька міська рада) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "7 Днів Запоріжжя" (далі - ТОВ "7 Днів Запоріжжя", відповідач, скаржник) про стягнення 3 126 737,32 грн доходу, отриманого від безпідставно набутого майна.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що відповідач без належних правових підстав користувався земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, та безпідставно зберіг кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

2.1. Відповідач є власником нерухомого майна (готелю), що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя пр.Соборний, 202, на земельній ділянці з кадастровим номером: 2310100000:05:008:0047.

2.2. Рішенням Запорізької Міськради від 29.08.2018 № 59/78 надано відповідачу в оренду вищезазначену земельну ділянку по пр. Соборному, 202 для розташування готельного комплексу у межах раніше затверджених рішенням виконавчого комітету міської ради від 25.07.2002 № 232/120 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки по пр. Леніна, 202 відкритому акціонерному товариству "Готель "Дніпро" для розташування готельного комплексу" за рахунок земель Запорізької міської ради.

2.3. Однак, як встановили суди, договір оренди землі на виконання цього рішення між сторонами не укладався. Відповідач продовжує користуватись земельною ділянкою без достатньої правової підстави, орендну плату не сплачує, що і стало підставою для звернення з цим позовом.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Господарський суд Запорізької області рішенням від 13.05.2025, залишеним без змін Центральним апеляційним господарським судом у постанові від 17.12.2025, позов задовольнив повністю. Стягнув з ТОВ "7 Днів Запоріжжя" на користь Запорізької міської ради дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2023 по 31.07.2024 в розмірі 3 126 737,32 грн, також стягнув з відповідача на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя кошти, витрачені на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 37 520,85 грн.

3.2. Щодо підстав для звернення до суду Прокурора з позовом суд першої інстанції вказав, що таке звернення у цій справі зумовлено необхідністю усунення порушення законодавства щодо ненадходження до бюджету коштів орендної плати за землю та дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час наповнення місцевого бюджету.

3.3. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, суди вказали, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

3.4. Суди вказали, що виконавчий комітет Запорізької міської ради листом від 13.01.2025 № 21230/03.3-20/03, №27761/03.3-20/03 повідомив прокуратуру (Вознесенівську окружну прокуратуру міста Запоріжжя), що Департамент правового забезпечення Запорізької міської ради не вживав заходів претензійно-правового характеру щодо стягнення з ТОВ "7 Днів Запоріжжя" недоотриманого доходу за фактичне використання земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:008:0047 без оформлення правовстановлюючого документа на землю за період з 01.01.2023 по 31.07.2024.

3.5. З огляду на вказане суди першої та апеляційної інстанції встановили, що Прокурор довів наявність підстав для представництва інтересів держави в суді у цій справі та виконав приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

3.6. Водночас суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 з підстав того, що згідно з абзацами 3, 4 резолютивної частини цього рішення окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 01.01.2027. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

3.7. Щодо суті спору суди вказали, що з моменту набуття у власність нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:05:008:0047, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 202, у відповідача виник обов`язок укласти договір оренди спірної земельної ділянки та зареєструвати на підставі нього право оренди землі, оскільки на цій земельній ділянці розташований належний відповідачу на праві власності об`єкт нерухомості.

3.8. Судом першої інстанції встановлено, що договір оренди землі між позивачем та відповідачем не укладався.

3.9. Колегія суддів суду апеляційної інстанції вказала, що ТОВ "7 Днів Запоріжжя", не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшило вартість власного майна, а Запорізька міська рада втратила належне їй майно (кошти від орендної плати), на отримання яких позивач цілком підставно очікував.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. ТОВ "7 Днів Запоріжжя" через підсистему "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2025, в якій просить, зокрема, зупинити виконання рішення суду першої інстанції, оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

4.2. Скаржник у касаційній скарзі вказує, що звертається до Верховного Суду з касаційною скаргою з підстав, визначених у частині другій статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у випадках, передбачених пунктами 1, 3 цієї частини статті та вказує на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.3. Відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови застосував норми пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України, та абзацу 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, які викладено у постановах від 29.09.2025 у справі № 44/258-б (910/15426/20), 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, а також у постановах від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, а мотивів відступу від них не наведено.

4.4. Водночас, на думку скаржника, не можна вважати, що суд апеляційної інстанції застосував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, належним чином з огляду на те, що судом апеляційної інстанції (як і судом першої інстанції) не надано жодної оцінки критерію розумності строку незвернення Запорізької міської ради до суду.

4.5. Щодо обґрунтування наявності виключного випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, для оскарження судових рішень скаржник вказує, що саме у зв`язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 виникла виключна правова проблема щодо застосування окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

4.6. Виключність випадку для формування правового висновку з боку Верховного Суду, на думку ТОВ "7 Днів Запоріжжя", полягає саме у тому, що Конституційний Суд України у резолютивній частині наведеного рішення вказав, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, хоча й визнані неконституційними, проте втрачають чинність із 01.01.2027.

4.7. На думку скаржника, Верховний Суд має сформувати правову позицію стосовно того, як має бути застосована норма права, яка фактично є неконституційною, і була такою весь час її існування в Законі, однак втрата чинності якої відстрочена до 01.01.2027. Верховний Суд має усунути правову невизначеність, яка виникла через прийняття Конституційним Судом України рішення про неконституційність норми щодо представництва прокуратури, яка втратить чинність тільки 01.01.2027.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Запорізька Міськрада у відзиві зазначає, що під час звернення до суду з позовом у цій справі прокурором було дотримано положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України, просить судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані.

5.2. Прокуратура також надала відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

6.4. Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

6.5. Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру".

6.6. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

6.7. Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

6.8. Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

6.9. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1 - 4 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

6.10. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що:

"76. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

77. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

78. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

79. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

80. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

81. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

82. Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

83. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України".

6.11. У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала власний правовий висновок та висновки Касаційного господарського суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, визначивши, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

6.12. У постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що:

"прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно".

6.13. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, колегією суддів, зокрема, але не виключно, досліджувалось і поняття "захисту інтересів держави" у контексті мети подання прокурором таких позовів, та відзначено, зокрема, що необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства й відповідача, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

6.14. У справі, що розглядається, суди установили, що Вознесенівською окружною прокуратурою міста Запоріжжя до Запорізької міськради двічі направлялися запити про надання інформації про вжиті заходи претензійно-позовного характеру щодо стягнення з ТОВ "7 Днів Запоріжжя" недоотриманого доходу за фактичне використання земельної ділянки.

6.15. Виконавчий комітет Запорізької міськради листами від 11.12.2024 та від 13.01.2025 повідомляв прокуратуру про те, що Департаментом правового забезпечення Запорізької міської ради підготовлено і направлено на адресу ТОВ "7 Днів Запоріжжя" вимогу про повернення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за користування земельною ділянкою, а також про те, що Департаментом правового забезпечення Запорізької міської ради не вживалися заходи претензійно-правового характеру щодо стягнення недоотриманого доходу.

6.16. Отже, як правильно вказали суди попередніх інстанцій, у справі, що розглядається, прокурор дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" попереднього звернення до уповноваженого органу та надав Запорізькій міськраді розумний строк для самостійного вжиття заходів, спрямованих на захист інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах (майже п`ять місяців з моменту скерування першого запиту). Натомість Запорізька міськрада, будучи обізнаною про наявність відповідного порушення та маючи визначені законом повноваження для реагування, повідомила про невжиття таких заходів, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого органу щодо захисту інтересів держави.

6.17. За усталеною ж практикою Великої Палати Верховного Суду, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Тож незалежно від причин неподання до суду Запорізькою міською радою позову, факт такого незвернення до суду свідчить про те, що вказаний орган державної влади не виконує своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.

6.18. Таким чином, внаслідок нездійснення Запорізькою міською радою відповідного захисту інтереси держави залишаються незахищеними.

6.19. З огляду на викладене, правильним є висновок судів про те, що прокурором доведено наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді та виконано приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

6.20. При цьому зокрема і у наведених скаржником постановах Верховний Суд послідовно викладав висновки про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

6.21. Колегія суддів зауважує, що скаржник, викладаючи фактичні обставини, взагалі не зазначив, у чому ж саме полягає невідповідність оскаржуваних судових рішень висновкам, які викладені у зазначених у касаційній скарзі постановах. Адже висновки, наведені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які покликається скаржник, а доводи про їх невідповідність є суто декларативними, необґрунтованими та відхиляються касаційним судом.

6.22. Серед іншого, Верховний Суд у вирішенні доводів касаційної скарги враховує як резолютивну частину рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025), так і його мотивувальну частину.

6.23. Колегія суддів зауважує, що згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), до 1 січня 2027 року положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.

6.24. Водночас, слід враховувати, що розв`язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025) зважив на те, що "визначити законами України вичерпний перелік інтересів держави, які потребують захисту прокурорів у межах функції прокуратури, установленої пунктом 3 частини першої статті 131і Конституції України, практично неможливо. Інакше виник би ризик того, що окремі інтереси держави, які об`єктивно потребують утручання прокурора, залишаться незахищеними через відсутність їх у такому переліку.

Водночас Закон покладає на прокурора обов`язок під час звернення до суду в таких інтересах самостійно визначати та обґрунтовувати підстави для представництва (абзац другий частини третьої, абзац перший частини четвертої статті 23). Умовою такого представництва визначено порушення або загрозу порушення інтересів держави, що зумовлює обов`язок прокурора також указувати в позовній заяві, у чому саме вони полягають.

Крім того, Закон передбачає, що прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді лише після підтвердження судом підстав для цього (абзац другий частини четвертої статті 23). Тобто контроль за тим, чи діє прокурор в інтересах держави, що порушені чи загрожені, звертаючись до суду з відповідним позовом, покладено на суд.

Отже, вирішуючи питання про відповідність Конституції України абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в частині „прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, Конституційний Суд України виходить із того, що об`єктивно неможливо вичерпно визначити в Законі зміст поняття "інтереси держави" без ризику істотного зниження ефективності здійснення відповідної функції прокуратури, з покладеного на прокурора обов`язку доводити підстави для представництва, а також із того, що здійснення представництва прокурором порушених чи загрожених інтересів держави можливе лише після підтвердження судом наявності підстав для цього".

6.25. Відтак, доводи касаційної скарги щодо неврахування судами рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025) є суто формальними, оскільки у справі, що розглядається, суди з`ясовували, чи діяв прокурор в інтересах держави, підтвердили обставини, за якими здійснення прокурором представництва порушених інтересів держави є виправданим, як-от порушення інтересів держави (територіальної громади), бездіяльність компетентного органу тощо, а заперечення скаржника ці висновки не спростовують.

6.26. Беручи до уваги наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, тому і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень немає. З цих підстав касаційна скарга задоволенню не підлягає.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "7 Днів Запоріжжя" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2025 у справі № 908/450/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Г. Мачульський

Є. Краснов