Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №920/1347/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 920/1347/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

позивача - Грицика Г. О.,

відповідача-1 - Мазнєвої С. Г.,

відповідача-2 - Купрійова Р. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Харченко Лариси Володимирівни

на рішення Господарського суду Сумської області від 05.08.2025

(суддя Котельницька В. Л.)

на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025

(суддя Котельницька В. Л.)

та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025

(судді Ткаченко Б. О., Сулім В. В., Майданевич А. Г.)

у справі за позовом фізичної особи - підприємця Харченко Лариси Володимирівни

до 1) фізичної особи - підприємця Нізамієвої Євгенії Олександрівни, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайфселл"

про усунення перешкод в розпорядженні та користуванні майном, повернення орендної плати.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Фізична особа - підприємець Харченко Лариса Володимирівна (далі - ФОП Харченко Л. В., позивач, скаржник) звернулася до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до фізичної особи - підприємця Нізамієвої Євгенії Олександрівни (далі - ФОП Нізамієва Є. О., відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайфселл" (далі - ТОВ "Лайфселл", відповідач-2), у якій просила (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) усунути перешкоди в розпорядженні та користуванні об`єктом нерухомого майна - димовою трубою літ. "176" в м. Суми по вул. Привокзальна, 4/25 шляхом припинення ТОВ "Лайфселл" незаконного користування спірним об`єктом нерухомого майна в розмірі 822/1000 частин та стягнення з ФОП Нізамієвої Є. О. 442 061,53 грн грошових коштів, 59 569,97 грн 3 % річних та 4101,07 грн інфляційних збитків.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що позивач є співвласником 822/1000 усього об`єкта нерухомого майна, до якого входить димова труба, тоді як відповідач-1 є власником лише 178/1000 частин труби, у зв`язку з чим відповідач-1 незаконно розпорядився 822/1000 частин труби, які належать позивачу, та безпідставно отримує дохід за укладеним з відповідачем-2 договором оренди від 09.12.2011.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Відповідно до витягу від 24.04.2009 № 22570912 на підставі рішення Господарського суду Сумської області від 26.03.2009 у справі № 5/135-09 за ВАТ "Сумський рафінадний завод" 24.04.2009 зареєстроване право власності на нерухоме майно за адресою: м. Суми, вул. Привокзальна, 4/25: будівлю ТЕЦ літ. "175" площею 6060,6 м2, димову трубу літ. "176" площею 30,9 м2, пневмоблок літ. "201" площею 18,2 м2 (форма власності - приватна, частка 1/1).

2.2. Державна податкова інспекція м. Суми та ФОП Нізамієвою Є. О. 09.12.2011 уклали договір купівлі-продажу № ПТБСУ01, за умовами якого продавець (ДПІ м. Суми) продав на цільовому аукціоні з продажу майна платника податків ВАТ "Сумський рафінадний завод", яке знаходиться в податковій заставі, що відбувся 09.12.2011 на Правобережній товарній біржі, майно: димову трубу залізобетонну (літ. "176" по плану БТІ) площею 38,7/11,9 м2 та висотою 90 м, об`ємом 2277 м3, що розташована за адресою: м. Суми, вул. Привокзальна, 4/25. Продаж майна відбувся згідно з постановою від 09.08.2011 Сумського окружного адміністративного суду у справі № 2а-1870/4106/11 про дозвіл на погашення податкового боргу за рахунок майна ВАТ "Сумський рафінадний завод" (пункти 1.1, 1.2 договору).

2.3. Додатковою угодою від 26.03.2012 № 1 до договору купівлі-продажу № ПТБСУ01 сторони виклали у новій редакції пункт 1.1 договору: димова труба літ. "176" (цегла, залізобетон) загальною площею 30,9 м2, що розташована за адресою: м. Суми, вул. Привокзальна, 4/25. Розмір відчужуваної частки складає 0,178 або 178/1000. Реєстрація права власності на нерухоме майно за ФОП Нізамієвою Є. О. здійснена 03.04.2012 (Витяг про державну реєстрацію прав № 33693178).

2.4. Відповідно до свідоцтва від 10.06.2016 про придбання нерухомого майна на аукціоні, серія та номер 3528 позивачу на праві власності належить нерухоме майно, що складається з: будівлі ТЕЦ (будівля котельної з деоратором, машзалом, станція управління, будівля хімводоочистки, АПП адмінпобутприміщення), літ. "175", що складає 820/1000 окремого об`єкту нерухомого майна ТЕЦ, загальною площею 6060,6 м2, що розташована за адресою: м. Суми, вул. Привокзальна, 4/25; пневмоблоку, літ. "201", що складає 2/1000 окремого об`єкту нерухомого майна ТЕЦ, загальною площею 18,2 м2, що розташована за адресою: м. Суми, вул. Привокзальна, 4/25, яке раніше належало ВАТ "Сумський рафінадний завод".

2.5. Рішенням Господарського суду Сумської області від 13.08.2018 у справі №920/301/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2019 та постановою Верховного Суду від 23.05.2019, відмовлено ВАТ "Сумський рафінадний завод" у задоволенні позову до ГУ ДФС у Сумській області та ФОП Нізамієвої Є. О. про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.12.2011 № ПТБСУ01 з додатковою угодою від 26.03.2012 № 1 та зобов`язання ФОП Нізамієвої Є. О. передати ВАТ "Сумський рафінадний завод" за актом прийому-передачі димову трубу літ. "176" загальною площею 30,9 м2. При цьому ВАТ "Сумський рафінадний завод" наполягав на позбавленні його права власності на димову трубу, яка є приналежністю головної речі - окремого об`єкту нерухомого майна ТЕЦ.

2.6. Також була розглянута справа № 920/78/20 за позовом ВАТ "Сумський рафінадний завод" до ФОП Нізамієвої Є. О. та ФОП Харченко Л. В. про визнання права власності та витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, в т.ч. у ФОП Нізамієвої Л. В. спірної труби. Вирішуючи позов з тих підстав, що вказана труба не є окремим об`єктом нерухомого майна і фактично не могла окремо бути продана, Господарський суд Сумської області в рішенні від 02.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 та постановою Верховного Суду від 02.09.2021, встановив, що право власності на димову трубу літ. "176" площею 30,9 м2, що складає 178/1000 нежитлових приміщень за адресою: м. Суми, вул. Привокзальна, 4/25, належить ФОП Нізамієвій Є. О. на праві спільної часткової власності. Відповідне право власності набуто відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 09.12.2011, акта приймання-передачі предмета продажу від 21.12.2011, додаткової угоди № 1 до договору купівлі-продажу від 26.03.2012.

2.7. За змістом відомостей з Державного реєстру речових прав (інформаційна довідка № 402239647 від 05.11.2024 року):

1) за позивачем на праві спільної часткової власності зареєстровано:

- 2/1000 частки окремого об`єкта нерухомого майна ТЕЦ, який складається з пневмоблока під літ. 201 загальною площею 18.2 м.кв. за адресою: м. Суми, вулиця Привокзальна, 4/25;

- 820/1000 частки ТЕЦ, яке складається з будівлі ТЕЦ (будівля котельні з деоратором, машзалом, станція управління, будівля хімводочистки, АПП адмінпобутприміщення) під літ 175, загальною площею 6060.6 м.кв. за адресою: м. Суми, вулиця Привокзальна, 4/25 згідно до свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні № 3528 від 10.06.2016 року, зареєстроване 10.06.2016 року № відомостей про речове право 14908948.

2) за першим відповідачем на праві спільної часткової власності зареєстровано 178/1000 нежитлових приміщень за адресою: м. Суми, вулиця Привокзальна, 4/25, які складаються з димової труби літ 176 площею 30.9 м.кв.

2.8. В обґрунтування позовних вимог про усунення перешкод в розпорядженні та користуванні майном, повернення орендної плати у цій справі позивач вказує на те, що за встановленими у наведених справах обставинами, як і за доказами, наданими у цій справі, об`єкт димова труба літ. " 176" загальною площею 30,9 м2, що розташована за адресою: м. Суми, вул. Привокзальна, 4/25, перебуває у спільній частковій власності (позивачу належить 822/1000 частин, а першому відповідачу - 178/1000 частин.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Господарський суд Сумської області рішенням від 05.08.2025 відмовив у задоволенні позову; додатковим рішенням від 10.09.2025 задовольнив частково заяву відповідача-1 про ухвалення додаткового рішення та стягнув з позивача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 13.11.2025 залишив без змін рішення Господарського суду Сумської області від 05.08.2025 та додаткове рішення від 10.09.2025.

3.3. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що наведені позивачем сторонами докази дають можливість достовірно встановити, що частка позивача у праві спільної часткової власності становить 822/1000 і ця частка складається з конкретного окремо визначеного майна нерухомого майна - будівлі ТЕЦ (будівля котельної з деоратором, машзалом, станція управління, будівля хімводоочистки, АПП адмінпобутприміщення), літ. "175". Частка ж відповідача-1 у праві спільної часткової власності складає 178/1000, і ця частка також складається з окремого, індивідуально визначеного нерухомого майна - димової труби літ. "176" загальною площею 30,9 м2. Суди дійшли висновку, що оскільки під час продажу нерухомості позивачу і відповідачу-1 було продано окремі об`єкти нерухомого майна з конкретним визначенням їх індивідуальних ознак, назв, характеристик, то частка відповідача-1 в розмірі 178/1000 складає конкретно визначене нерухоме майно, яке вказане у його правовстановлюючих документах у вигляді труби. Тому відповідач-1 правомірно використовує вказану трубу в цілях власної господарської діяльності в т.ч. й передає її в користування третім особам, а доводи позивача про порушення його прав, як співвласника частки у спільній частковій власності, не відповідають фактичним обставинам справи,

3.4. Залишаючи без змін додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025, суд апеляційної інстанції, оцінивши подані відповідачем-1 докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв розумності та співмірності витрат, їх пропорційності до предмета спору, дійшов висновку, що заявлений відповідачем-1 до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним зі складністю справи, розмір гонорару, визначений відповідачем-1 та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. На думку суду, справа не є складною, матеріали справи не містять великого обсягу документів, що підлягали дослідженню, позиція відповідача-1 у справі щодо суті спору ґрунтувалась на обставинах вже встановлених судами в інших судових справах. Отже, судом першої інстанції правильно зменшено розмір витрат відповідача-1 на професійну правничу допомогу адвоката, що підлягають розподілу між сторонами, до 20 000,00 грн.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. ФОП Харченко Л. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Сумської області від 05.08.2025, додаткове рішення Господарського суду від 10.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025, у якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині усунення перешкоди у користуванні майном, а в частині позовних вимог про стягнення грошових коштів направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.2. Скаржник вказує, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 та пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. Обґрунтовуючи наявність випадку касаційного оскарження судових рішень, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, позивач вказує на неправильне застосування судами статей 356, 361, 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків Верховного Суду щодо правової природи частки у спільній власності та посилається на постанову Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 442/7505/14-ц, від 10.10.2019 у справі № 295/4514/16-ц, від 23.04.2025 у справі № 357/3145/20. Зокрема, суди не врахували, що без проведення належної процедури поділу майна або виділу частки в натурі право спільної часткової власності не припиняється і об`єкт залишається єдиним цілим.

4.4. Зазначає, що договору про поділ майна в натурі або про виділ частки в натурі, які б припинили режим спільної власності відповідно до статей 364, 367 ЦК України укладено не було; димовій трубі не присвоєно окремого кадастрового/реєстраційного номера; факт того, що частка 178/1000 математично відповідає вартості труби при купівлі, не змінює правовий режим майна і це "ідеальна частка", яка дає право відповідачу-1 на 17,8% усього комплексу (і труби, і ТЕЦ, і баку).

4.5. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, скаржник вказує, що суди неправильно застосували частину четверту статті 75 ГПК України, оскільки суди у цій справі підмінили встановлений факт (технічна відокремленість труби) власною правовою оцінкою (юридична відокремленість власності).

4.6. На обґрунтування наявності випадку касаційного оскарження судових рішень, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 188 ЦК України у поєднанні зі статтями 356 та 364 ЦК України у правовідносинах, що виникають при приватизації промислових об`єктів частинами або складних об`єктів та просить сформувати правовий висновок про те, що зазначення в правовстановлюючих документах конкретної назви об`єкта нерухомості (наприклад, димова труба), який є складовою частиною єдиного майнового комплексу, поряд із визначенням частки у праві власності на цей комплекс (наприклад, 178/1000), не змінює правовий режим майна як спільної часткової власності і не є тотожним виділу частки в натурі, доки не буде здійснено державну реєстрацію припинення права спільної власності та реєстрацію окремого об`єкта права власності.

4.7. Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції порушив процедуру розгляду питання про розподіл судових витрат, ухвалюючи додаткове рішення від 10.09.2025. Скаржник вказує на процесуальні порушення та посилається на статті 126, 129, 221, 244 ГПК України. Зазначає про те, що повний текст рішення від 05.08.2025 в реєстрі опубліковано 20.08.2025 і це позбавило позивача подати обґрунтоване клопотання про зменшення витрат, оскільки неможливо аргументувати неспівмірність витрат мотивам суду, які ще не були викладені письмово.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу проти її задоволення заперечує, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5.2. Позивач подав відповідь на відзив відповідача-1 на касаційну скаргу.

5.3. Відповідач-2 правом на надання відзиву не скористався.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

6.3. За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

6.4. При цьому володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

6.5. Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

6.6. Відповідно до частини четвертої статті 355 та частини першої статті 356 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

6.7. Зі змісту вказаних статей випливає, що право кожного із співвласників пов`язується із часткою у праві спільної власності і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.

6.8. У постанові від 12.12.2018 у справі № 442/7505/14-ц, на яку посилання скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд, висновував, що спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних / неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків.

6.9. Право власності припиняється з підстав, встановлених законодавством. За змістом статей 364 та 367 ЦК України співвласник має право на виділ частки у спільному майні у натурі та на поділ майна.

6.10. За частиною третьою статті 364 ЦК України у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Аналогічно у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється (частина друга статті 367 ЦК України).

6.11. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.04.2025 у справі № 357/3145/20, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, проаналізувавши положення статей 364, 367 ЦК України сформулювала правові висновки, що "6.19.1. У результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

6.19.2. Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що у разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається.

6.19.3. Із цього також можна зробити висновок, що за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві".

6.12. Вказані висновки сформовані Великою Палатою Верховного Суду після ухвалення Верховним Судом постанов від 23.05.2019 у справі № 920/301/18 та від 02.09.2021 у справі № 920/78/20, та підлягають застосуванню у цій справі.

6.13. Таким чином, зміна змісту права кожного із співвласників із права на частку у майні, що є спільною частковою власністю, на право на окреме визначене майно в натурі має наслідком припинення права спільної часткової власності для кожного співвласника та державної реєстрації права, що виникло натомість.

6.14. Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто, право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не є тотожним розпорядженню частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто, право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

6.15. Також відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю, що натомість не припиняє право спільної часткової власності.

6.16. Суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували, не взяли до уваги, що за змістом наявних у справі документів та встановленими самими судами обставинами справи за наслідками укладених договорів купівлі-продажу за позивачем та відповідачем-1 зареєстровано саме право спільної часткової власності, не навели обставин та доказів, за яких право спільної часткової власності припинилося для кожного із співвласників та доказів державної реєстрації відповідачем-1 права на майно у відповідності до приписів статті 364 ЦК України.

6.17. Натомість, висновки судів про зміст речових прав позивача та відповідача-1 на майно зроблені судами попередніх інстанцій без урахування положень статей 364 та 367 ЦК України. Дійшовши висновку про відсутність у позивача права розпорядження і користування трубою пропорційно частці 822/1000 суди попередніх інстанцій не встановили, чи укладався між позивачем та відповідачем-1 договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, за укладення якого, відбувається поділ спільного майна між співвласниками наслідком чого є припинення права спільної часткової власності на це майно. У разі припинення права спільної часткової власності припиняється і право одного співвласника на розпорядження і користування виокремленою частиною майна другого співвласника пропорційно до своєї частки.

6.18. Не встановивши наявності таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про відмову позивачу у задоволенні позову про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні майном (трубою) пропорційно частці позивача в розмірі 822/1000 від об`єкта нерухомого майна, є передчасним.

6.19. У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

6.20. Відповідно ж до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.21. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

6.22. Таке неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права призвело до ухвалення судами рішень, які не відповідають вимогам законності та обґрунтованості. В свою чергу, Верховний Суд, в силу вимог статті 300 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.23. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що судові рішення у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду. Тож доводи касаційної скарги колегія суддів визнає обґрунтованими. Проте, оскільки з огляду на вимоги статті 300 ГПК України, відсутні підстави для задоволення позову в частині вимог про усунення перешкод в розпорядженні та користуванні майном, як просив скаржник у касаційній скарзі, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

6.24. Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі, обґрунтовуючи наявність випадку касаційного оскарження судових рішень, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статті 188 ЦК України у поєднанні зі статтями 356 та 364 ЦК України у правовідносинах, що виникають при приватизації промислових об`єктів частинами або складних об`єктів та просить сформувати правовий висновок про те, що зазначення в правовстановлюючих документах конкретної назви об`єкта нерухомості (наприклад, димова труба), який є складовою частиною єдиного майнового комплексу, поряд із визначенням частки у праві власності на цей комплекс (наприклад, 178/1000), не змінює правовий режим майна як спільної часткової власності і не є тотожним виділу частки в натурі, доки не буде здійснено державну реєстрацію припинення права спільної власності та реєстрацію окремого об`єкта права власності.

6.25. Положення зазначеної статті ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

6.26. У цій справі вирішується питання, які пов`язані із суперечністю обставин щодо спільної часткової власності позивача та відповідача-1 в розумінні статей 364, 367 ЦК України із внесеними до Державного реєстру відповідними даними. Питання, яке ставить скаржник щодо застосування статті 188 ЦК України у поєднанні зі статтями 356 та 364 ЦК України у правовідносинах, що виникають при приватизації промислових об`єктів частинами або складних об`єктів, не стосується наразі розглядуваних у цій справі питань, тому відсутні підстави для формування такого висновку, який ставиться скаржником перед Верховним Судом у касаційній скарзі.

Щодо додаткового рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025, яке було переглянуто судом апеляційної інстанції та залишене без змін

6.27. За змістом статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21).

6.28. Додатковим рішенням від 10.09.2025 Господарський суд Сумської області задовольнив частково заяву відповідача-1 про ухвалення додаткового рішення та стягнув з позивача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Суд апеляційної інстанції постановою від 13.11.2025 залишив без змін додаткове рішення місцевого господарського суду від 10.09.2025.

6.29. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції від 05.08.2025 та постанови апеляційного суду від 13.11.2025 з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то додаткове рішення суду першої інстанції від 10.09.2025 також слід скасувати.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. За змістом пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

7.2. Згідно із частиною третьою статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

7.3. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що судові рішення у цій справі слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. Судові витрати

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 314, 315-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Харченко Лариси Володимирівни задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 05.08.2025, додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 у справі № 920/1347/24 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський