Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №910/21356/21 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/21356/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 (колегія суддів: Кропивна Л. В. - головуюча, Барсук М. А., Пономаренко Є. Ю.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Семпре Сістем Фінанс"

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Центр "Навігатор", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Центр на Тарасівській",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про стягнення 103 843 584,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст обставин, які передували постановленню оскаржуваної ухвали

1.1. У грудні 2021 року Приватне акціонерне товариство "Семпре Сістем Фінанс" (далі - ПрАТ "Семпре Сістем Фінанс") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Центр "Навігатор" (далі - ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Центр на Тарасівській" (далі - ТОВ "Бізнес-Центр на Тарасівській") про солідарне стягнення з відповідачів 103 843 584,00 грн.

1.2. Позовні вимоги ПрАТ "Семпре Сістем Фінанс" обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор" зобов`язань із оплати товару за договорами купівлі-продажу від 02.01.2019 № ЗЛ-0000019 та від 04.04.2015 № 04-1, право вимоги за якими позивач набув за договором про відступлення права вимоги від 22.12.2020 № ПК22/12-1.

1.3. 09.02.2022 у підготовчому засіданні представники сторін подали до суду та підтримали спільну заяву сторін від 07.02.2022 про затвердження мирової угоди про врегулювання спору у справі № 910/21356/21 Господарського суду міста Києва.

1.4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/21356/21 затверджено мирову угоду, укладену між позивачем і відповідачами, та закрито провадження у справі № 910/21356/21.

1.5. Не погодившись із ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/21356/21 про затвердження мирової угоди, укладеної між позивачем і відповідачами, та про закриття провадження у справі № 910/21356/21, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

1.6. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 у справі № 910/21356/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/21356/21.

1.7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 910/21356/21 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу суду першої інстанції скасовано, відмовлено в затвердженні мирової угоди від 07.02.2022 у справі № 910/21356/21, укладеної позивачем і відповідачами, направлено справу № 910/21356/21 до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

1.8. Постановою Верховного Суду від 03.03.2026 у справі № 910/21356/21 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 910/21356/21, справу № 910/21356/21 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду, виходив із того, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі з`ясував вагомі й ключові обставини, а саме щодо наявності / відсутності у ОСОБА_1 прав, інтересів та (або) обов`язків, питання стосовно яких вирішив суд першої інстанції, затвердивши мирову угоду та закривши провадження у справі.

Верховний Суд констатував, що суд апеляційної інстанції обмежився лише встановленням тієї обставини, що ОСОБА_1 є учасником відповідачів і дослідженням статутів товариств. Втім, за висновком Верховного Суду, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою інші покликання апелянта щодо порушення його прав, інтересів та (або) обов`язків умовами мирової угоди. Тому Верховний Суд зазначив, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 910/21356/21 не відповідає нормам процесуального права (статтям 236, 254, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України).

За висновком Суду, постанова апеляційного суду не містить мотивів прийняття або відхилення аргументів, викладених як ОСОБА_1 , так і позивачем та відповідачами, що зумовлено порушенням порядку та алгоритму дій суду апеляційної інстанції у разі надходження апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, проте вважала, що суд першої інстанції вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки.

1.9. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 у справі № 910/21356/21 прийнято до провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/21356/21.

2. Короткий зміст судового рішення

2.1. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 у справі № 910/21356/21 закрито апеляційне провадження у справі № 910/21356/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2022.

2.2. Суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження у справі № 910/21356/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , зазначив, що ОСОБА_1 , звертаючись із апеляційною скаргою, помилково ототожнив мирову угоду із цивільно-правовим правочином. Як зазначив суд, ОСОБА_1 зазначав, що є учасником ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор" і ТОВ "Бізнес-Центр на Тарасівській" із часткою 50 %, та не давав згоди директорам цих товариств на вчинення ними правочинів, предметом яких є майно товариств вартістю більше 50 % вартості чистих активів цих товариств.

Проте, як виснував суд апеляційної інстанції, відмінність мирової угоди від цивільно-правового правочину полягає в тому, що мирова угода є результатом примирення, заснованим на взаємних поступках сторін, а цивільно-правова угода - на врахуванні інтересів її учасників; якщо мирова угода стає легітимною та набуває юридичної сили лише після її затвердження судом, то жоден цивільний правочин не підлягає затвердженню судом.

Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом і має виконуватися належним чином його підписантами, тож у випадках ухилення однією із сторін від її виконання, умови мирової угоди слід виконувати в порядку, передбаченому для виконання судових рішень.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що, за висновками Верховного Суду, повноваження органу управління товариства, який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, незалежно від розміру належної їх частки у статутному капіталі товариства.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки одноособовий орган юридичної особи є частиною юридичної особи, то сторонами мирової угоди є господарські товариства, а не їх учасник (засновник). Відтак суд виснував, що оскаржувана ОСОБА_1 ухвала місцевого господарського суду від 17.11.2022 у справі № 910/21356/21 про затвердження мирової угоди безпосередньо прав та обов`язків скаржника не стосується, його прав чи охоронюваних законом інтересів не порушує, а тому вказана особа не має права на апеляційне оскарження згаданого судового акта й на набуття процесуального статусу третьої особи в господарському спорі. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження у справі № 910/21356/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2022.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 у справі № 910/21356/21 і передати справу № 910/21356/21 на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є незаконним, необґрунтованим і таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

3.3. Касаційна скарга ОСОБА_1 , мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 909/68/18.

ОСОБА_1 також зазначає, що був залучений до участі у справі ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 у справі № 910/21356/21 як третя особа без самостійних вимог, тому набув повноцінного процесуального статусу учасника справи № 910/21356/21 з усіма відповідними правами, включаючи право на оскарження ухвали про затвердження мирової угоди. Проте, як зазначає скаржник, апеляційний господарський суд, постановляючи ухвалу від 08.04.2026 у справі № 910/21356/21, дійшов протилежного висновку про те, що ухвала про мирову угоду безпосередньо прав та обов`язків скаржника не стосується. На думку скаржника, таким чином апеляційний господарський суд фактично переглянув власну чинну і неоскаржену ухвалу від 13.10.2025 у справі № 910/21356/21, що є порушенням статті 129-1 Конституції України, статті 18 Господарського процесуального кодексу України та принципу правової визначеності. Відтак скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд допустив істотне порушення норм процесуального права, зокрема статей 8, 19, 22, 129-1 Конституції України, статей 1, 2, 3, 11, 18 Господарського процесуального кодексу України, та постановив незаконне судове рішення, яке є несправедливим.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний господарський суд допустив істотне порушення вимог частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України та не виконав вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.03.2026 у справі № 910/21356/21, які є обов`язковими для апеляційного господарського суду.

ОСОБА_1 також зазначає, що закриття апеляційного провадження у справі № 910/21356/21 з мотивів відсутності у ОСОБА_1 прав третьої особи без самостійних вимог є безпідставним і суперечить статтям 42 і 254 Господарського процесуального кодексу України. Відтак скаржник стверджує, що апеляційний господарський суд допустив істотне порушення норм процесуального права, зокрема, статей 2, 4, 17, 11, 42, 254, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, статті 22, 55, 129 Конституції України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувана ухвала безпосередньо стосується прав та інтересів ОСОБА_1 , адже він як власник бізнесу, який є в його володінні та управлінні, у тому числі компаній ТОВ «Бізнес-Центр «Навігатор» та ТОВ «Бізнес-Центр на Тарасівській», що були створені за його участі для ведення господарської діяльності, зацікавлений у тому, щоб його підприємства були платоспроможними. Натомість, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, тому помилково не застосував до спірних правовідносин положення статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статей 7, 8, 14 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

ОСОБА_1 також стверджує, що в судовому засіданні його представником - адвокатом Тарасовим Сергієм Олексійовичем було оголошено клопотання про залучення третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальності "ПЕТРУС-ІНВЕСТБУД" та Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль". Проте, за твердженням скаржника, апеляційний господарський суд допустив порушення норм процесуального права та не розглянув клопотання представника ОСОБА_1 .

3.5. ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор" подало 09.06.2026 до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

3.6. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з клопотанням про залишення без розгляду відзиву ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор". При цьому ОСОБА_1 посилається на те, що відзив не відповідає вимогам пункту 2 частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України.

3.7. ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор" 15.06.2026 подало до Верховного Суду відповідь на зазначене клопотання та уточнений відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 із зазначенням у ньому відомостей про наявність у ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор" електронного кабінету.

3.8. Розглянувши подані відзиви та доводи сторін, колегія суддів установила, що відзив ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор", поданий 09.06.2026, всупереч вимогам пункту 1 частини 1 статті 170 Господарського процесуального кодексу України, не містить відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор". Тому відповідно до частини 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України такий відзив підлягає поверненню без розгляду.

Що стосується відзиву ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор", поданого 15.06.2026, то колегія суддів зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 25.05.2026 у справі № 910/21356/21 установлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 09.06.2026. Натомість ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 15.06.2026, тобто з пропуском встановленого строку. При цьому ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор" не просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Тому Верховний Суд дійшов висновку про те, що відзив ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор" на касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданий 15.06.2026, підлягає залишенню без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

4.2. За змістом частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

4.3. Переглянувши оскаржуване судове рішення, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

4.4. Предметом касаційного оскарження є ухвала Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 про закриття апеляційного провадження у справі № 910/21356/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 про затвердження мирової угоди у справі № 910/21356/21.

4.5. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 8 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

4.6. Частина 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

4.7. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

4.8. У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 (№ 38695/97) зазначено, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. також рішення у справі «Моннел і Морріс проти Об`єднаного Королівства» від 02.03.1987 (№ 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56), рішення у справі «Хельмерс проти Швеції» від 29.10.1996 (серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

4.9. Згідно із частиною 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

4.10. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

4.11. За змістом частини 1 статті 17, частини 1 статті 254, пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 Господарського процесуального кодексу України та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги. Подібний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 920/691/18.

4.12. У постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 910/20604/20 сформульовано висновок про те, що за змістом норм Господарського процесуального кодексу України визначено такий алгоритм дій суду апеляційної інстанції у разі надходження апеляційної скарги від особи, яка не брала участі у розгляді справи, але вважає, що судом в оскаржуваному рішенні вирішено питання про її права та інтереси: 1) суд має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, 2) і лише після встановлення таких обставин вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи 3) та про скасування судового рішення, 4) а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

4.13. Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 03.06.2019 у справі № 910/6767/17, від 25.10.2019 у справі № 910/16430/14.

4.14. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 сформулювала висновок, відповідно до якого в разі якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.

4.15. У справі, яка розглядається, предметом позову є вимоги ПрАТ "Семпре Сістем Фінанс" про солідарне стягнення з ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор" та ТОВ "Бізнес-Центр на Тарасівській" коштів у сумі 103 843 584,00 грн у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор" зобов`язань із оплати товару за договорами купівлі-продажу від 02.01.2019 № ЗЛ-0000019 та від 04.04.2015 № 04-1, право вимоги за якими позивач набув за договором про відступлення права вимоги від 22.12.2020 № ПК22/12-1.

4.16. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/21356/21 затверджено мирову угоду, укладену між позивачем і відповідачами, та закрито провадження у справі № 910/21356/21.

4.17. Не погодившись із затвердженням судом мирової угоди у справі № 910/21356/21, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/21356/21.

4.18. Звертаючись із апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції про затвердження між сторонами спору мирової угоди та закриття провадження у справі, ОСОБА_1 зазначав, що є учасником ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор" та ТОВ "Бізнес-Центр на Тарасівській" із часткою 50% і не давав своєї згоди директорам цих товариств на вчинення ними правочинів, предметом яких є майно товариства вартістю більше 50 відсотків вартості чистих активів цих товариств.

4.19. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 у справі № 910/21356/21, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/21356/21.

4.20. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 910/21356/21 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу суду першої інстанції скасовано, відмовлено в затвердженні мирової угоди від 07.02.2022 у справі № 910/21356/21, укладеної між позивачем і відповідачами, справу № 910/21356/21 направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

4.21. Проте надалі постановою Верховного Суду від 03.03.2026 у справі № 910/21356/21 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 910/21356/21, справу № 910/21356/21 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

4.22. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/21356/21 до провадження у новому складі суддів: Кропивна Л.В. - головуюча, Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.

4.23. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 у справі № 910/21356/21 закрито апеляційне провадження у справі № 910/21356/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2022.

Суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження у справі № 910/21356/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , зазначив, що ОСОБА_1 , звертаючись із апеляційною скаргою, помилково ототожнив мирову угоду із цивільно-правовим правочином. Як зазначив суд, ОСОБА_1 зазначав, що є учасником ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор" та ТОВ "Бізнес-Центр на Тарасівській" із часткою 50 %, не давав своєї згоди директорам цих товариств на вчинення ними правочинів, предметом яких є майно товариства вартістю більше 50 % вартості чистих активів цих товариств. Водночас, як виснував суд апеляційної інстанції, відмінність мирової угоди від цивільно-правового правочину полягає в тому, що мирова угода є результатом примирення, заснованим на взаємних поступках сторін, а цивільно-правова угода - на врахуванні інтересів її учасників; якщо мирова угода стає легітимною та набуває юридичної сили лише після її затвердження судом, то жоден цивільний правочин не підлягає затвердженню судом.

4.24. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом і має виконуватися належним чином його підписантами, тож у випадках ухилення однією із сторін від її виконання умови мирової угоди слід виконувати в порядку, передбаченому для виконання судових рішень.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що, за висновками Верховного Суду, повноваження органу управління товариства, який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, незалежно від розміру належної їм частки у статутному капіталі товариства.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки одноособовий орган юридичної особи є частиною юридичної особи, то сторонами мирової угоди є господарські товариства, а не їх учасник (засновник).

Відтак суд виснував, що оскаржувана ОСОБА_1 ухвала місцевого господарського суду від 17.11.2022 у справі № 910/21356/21 про затвердження мирової угоди безпосередньо прав та обов`язків скаржника не стосується, його прав чи охоронюваних законом інтересів не порушує, а тому вказана особа не має права на апеляційне оскарження згаданого судового акта і на набуття процесуального статусу третьої особи в господарському спорі. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження у справі № 910/21356/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2022.

4.25. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 у справі № 910/21356/21.

4.26. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є незаконним, необґрунтованим і таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

4.27. Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 909/68/18.

4.28. Розглянувши зазначені доводи ОСОБА_1 , колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 909/68/18, на яку посилається скаржник, викладено висновки щодо алгоритму дій суду в разі порушення апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, не залученої до участі у справі. У постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 909/68/18 викладено такий висновок:

"16. Усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема в постановах від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 11.12.2018 у справі № 916/2878/14 визначено алгоритм дій суду в разі порушення апеляційного провадження за апеляційною скаргою не залученої до участі у справі особи, який полягає в наступному.

17. Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

18. Порядок залучення судом до участі у справі цієї особи врегульований статтею 50 ГПК України, відповідно до частин 1, 4 якої таке залучення (у тому числі за ініціативою суду) у спрощеному провадженні відбувається до початку першого судового засідання шляхом постановлення ухвали. Одночасно стаття 281 ГПК України, яка визначає порядок ухвалення судових рішень судом апеляційної інстанції, чітко розмежовує, що за наслідками розгляду апеляційної скарги суд ухвалює постанову (частина 1), тоді як процедурні питання (до яких відноситься і питання залучення учасників справи) вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

19. Безумовним наслідком залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, про права, обов`язки та (або) інтереси якої прийнято рішення у справі, є скасування оскаржуваного судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення.

20. Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, обов`язки, інтереси скаржника, після встановлення таких обставин вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи шляхом винесення відповідної ухвали, а от питання про скасування судового рішення згідно з правилами статті 281 ГПК України вирішується шляхом ухвалення окремого судового рішення у формі постанови".

4.29. У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції після направлення справи № 910/21356/21 на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду, прийняв апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/21356/21 до провадження. Надалі суд з`ясував, що оскаржувана ОСОБА_1 ухвала місцевого господарського суду від 17.11.2022 у справі № 910/21356/21 про затвердження мирової угоди безпосередньо прав та обов`язків скаржника не стосується, його прав чи охоронюваних законом інтересів не порушує, а тому дійшов висновку про те, що вказана особа не має права на апеляційне оскарження згаданого судового акта і на набуття процесуального статусу третьої особи у господарському спорі. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження у справі № 910/21356/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2022.

4.30. Відтак процесуальні дії суду апеляційної інстанції відповідають алгоритму, визначеному Верховним Судом у постанові від 03.04.2019 у справі № 909/68/18, на яку посилається скаржник. Тому безпідставними є доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 03.04.2019 у справі № 909/68/18, оскільки дії суду не суперечать такому висновку.

4.31. Колегія суддів зазначає, що, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ОСОБА_1 зазначає, що був залучений до участі у справі ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 у справі № 910/21356/21 як третя особа без самостійних вимог, тому набув повноцінного процесуального статусу учасника справи № 910/21356/21 з усіма відповідними правами, включаючи право на оскарження ухвали про затвердження мирової угоди.

Проте, як зазначає скаржник, апеляційний господарський суд, постановляючи ухвалу від 08.04.2026 у справі № 910/21356/21, дійшов протилежного висновку про те, що ухвала про мирову угоду безпосередньо прав та обов`язків скаржника не стосується.

На думку скаржника, таким чином апеляційний господарський суд фактично переглянув власну чинну і неоскаржену ухвалу від 13.10.2025 у справі № 910/21356/21, що є порушенням статті 129-1 Конституції України, статті 18 Господарського процесуального кодексу України та принципу правової визначеності. Відтак скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд допустив істотне порушення норм процесуального права, зокрема, статей 8, 19, 22, 129-1 Конституції України, статей 1, 2, 3, 11, 18 Господарського процесуального кодексу України, та постановив незаконне судове рішення, яке є несправедливим.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний господарський суд допустив істотне порушення частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України та не виконав вказівки Верховного Суду викладені у постанові від 03.03.2026 у справі № 910/21356/21, які є обов`язковими для апеляційного господарського суду.

4.32. Колегія суддів зазначає, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 910/21356/21 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу суду першої інстанції скасовано, відмовлено в затвердженні мирової угоди від 07.02.2022 у справі № 910/21356/21, укладеної між позивачем і відповідачами, справу № 910/21356/21 направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

4.33. Постановою Верховного Суду від 03.03.2026 у справі № 910/21356/21 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 910/21356/21, а справу № 910/21356/21 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

4.34. Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду, виходив із того, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі з`ясував вагомі й ключові обставини, а саме щодо наявності / відсутності у ОСОБА_1 прав, інтересів та (або) обов`язків, питання стосовно яких вирішив суд першої інстанції, затвердивши мирову угоду та закривши провадження у справі.

Верховний Суд констатував, що суд апеляційної інстанції обмежився лише встановленням тієї обставини, що ОСОБА_1 є учасником відповідачів, і дослідженням статутів товариств. Втім, як виснував Верховний Суд, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою інші покликання апелянта щодо порушення його прав, інтересів та (або) обов`язків умовами мирової угоди. Тому Верховний Суд зазначив, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 910/21356/21 не відповідає приписам процесуального права (статей 236, 254, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України), оскільки не містить мотивів прийняття або відхилення аргументів, викладених як ОСОБА_1 , так і позивачем та відповідачами, що зумовило порушення встановленого порядку та алгоритму дій суду апеляційної інстанції в разі надходження апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, проте вважала, що суд першої інстанції вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки.

4.35. Відповідно до частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

4.36. Тому суд апеляційної інстанції на виконання вказівок Верховного Суду з`ясував вагомі й ключові обставини, зокрема, щодо відсутності у ОСОБА_1 прав, інтересів та (або) обов`язків, питання стосовно яких вирішив суд першої інстанції, затвердивши мирову угоду та закривши провадження у справі. Отже, безпідставними є доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції вимог статей 8, 19, 22, 129-1 Конституції України, статей 1, 2, 3, 11, 18 Господарського процесуального кодексу України та принципу правової визначеності.

4.37. ОСОБА_1 також зазначає, що закриття апеляційного провадження у справі № 910/21356/21 з мотивів відсутності у ОСОБА_1 прав третьої особи без самостійних вимог є безпідставним та суперечить статтям 42 і 254 Господарського процесуального кодексу України. Відтак скаржник стверджує, що апеляційний господарський суд допустив істотне порушення норм процесуального права, зокрема, статей 2, 4, 17, 11, 42, 254, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, статті 22, 55, 129 Конституції України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувана ухвала безпосередньо стосується прав, інтересів ОСОБА_1 , адже він як власник бізнесу, який є в його володінні та управлінні, у тому числі компаній ТОВ "Бізнес-Центр "Навігатор" та ТОВ "Бізнес-Центр на Тарасівській", що були створені за його участі для ведення господарської діяльності, зацікавлений у тому, щоб його підприємства були платоспроможними. Натомість суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, тому помилково не застосував до спірних правовідносин положення статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статей 7, 8, 14 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

4.38. Колегія суддів ураховує висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/661/20, зокрема:

"41. З аналізу наведених приписів ГПК України вбачається, що мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення.

42. На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення".

4.39. Отже, укладення мирової угоди стосується прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасників. Тому Верховний Суд зазначає, що укладення мирової угоди товариством не порушує прав та інтересів учасників такого товариства. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 910/11213/20, в якій учасник товариства оскаржував ухвалу про затвердження мирової угоди.

4.40. Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виснував про те, що відмінність мирової угоди від цивільно-правового правочину полягає в тому, що мирова угода є результатом примирення, заснованим на взаємних поступках сторін, а цивільно-правова угода - на врахуванні інтересів її учасників; якщо мирова угода стає легітимною та набуває юридичної сили лише після її затвердження судом, то жоден цивільний правочин не підлягає затвердженню судом. Орім того, апеляційний господарський суд зазначив, що ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом і має виконуватися належним чином його підписантами, тож у випадках ухилення однією із сторін від її виконання, умови мирової угоди слід виконувати в порядку, передбаченому для виконання судових рішень.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що, за висновками Верховного Суду, повноваження органу управління товариства, який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, незалежно від розміру належної їм частки у статутному капіталі товариства. Відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що сторонами мирової угоди є господарські товариства, а не їх учасник (засновник).

4.41. З огляду на викладене безпідставними є доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, статей 2, 4, 17, 11, 42, 254, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України, та про неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, статей 22, 55, 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також про помилкове незастосування до спірних правовідносин положення статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статті 7, 8, 14 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

4.42. ОСОБА_1 також стверджує, що в судовому засіданні його представником - адвокатом Тарасовим Сергієм Олексійовичем було оголошено усне клопотання про залучення третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальності "ПЕТРУС-ІНВЕСТБУД" та Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль". Проте, за твердженням скаржника, апеляційний господарський суд допустив порушення норм процесуального права та не розглянув клопотання представника ОСОБА_1 .

4.43. Колегія суддів зазначає, що підстави для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду викладені в статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

4.44. Відповідно до частин 1, 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;

4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;

5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;

6) судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;

8) суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

4.45. За таких обставин не можуть слугувати підставами для скасування судових рішень доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не навів в оскаржуваній ухвалі висновку щодо усного клопотання представника ОСОБА_1 про залучення на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальності "ПЕТРУС-ІНВЕСТБУД" та Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" як третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Доводи скаржника про відсутність в оскаржуваній ухвалі висновку апеляційного господарського суду щодо клопотання про залучення третіх осіб колегія суддів визнає обгрунтованими, проте таке порушення не призвело до неправильного вирішення справи, позаяк не впливає на вирішення питання щодо закриття апеляційного провадження, та не може слугувати самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

4.46. З урахуванням наведеного за результатами перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації судом апеляційної інстанції спірних правовідносин із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Тому в цьому випадку відсутні правові підстави для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду.

4.47. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені апеляційним господарським судом при вирішенні питання щодо закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками апеляційного господарського суду, які покладені в основу оскаржуваної ухвали.

4.48. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарським судом апеляційної інстанції, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного господарського суду - без змін.

6. Судові витрати

Оскільки скаржника звільнено від сплати судового збору, то судові витрати зі сплати судового збору не розподіляються.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 у справі № 910/21356/21 залишити без мін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак