Рішення від 25 червня 2026 р. у справі №916/1470/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1470/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.,

розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес центр 2023” (65104, м. Одеса, пр. Ярослава Мудрого, буд. 29)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ інженерних технологій плюс” (67803, Одеська обл., Овідіопольський р-н, село Лиманка, вул. Горіхова, ж/м “Червоний хутір”, буд. 1)

про стягнення 65 513, 90 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

20.04.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю “Бізнес центр 2023” (далі – ТОВ “БЦ 2023”, позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом, (вх. № 1505/26 від 20.04.2026), про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Світ інженерних технологій плюс” (далі – ТОВ “Сіт плюс”, відповідач) безпідставно збережених коштів у розмірі 63 578, 50 грн, 3% річних у розмірі 1935, 40 грн та судових витрат.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч. 7 ст. 252 ГПК України.

Ураховуючи наявність електронних кабінетів у позивача та у відповідача ухвала суду від 27.04.2026 була доставлена до їх електронних кабінетів 27.04.2026, про що свідчать відповідні довідки про доставку електронного документу, сформовані за допомогою Комп`ютерної програми “Діловодство спеціалізованого суду”.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 7 ст. 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Електронний кабінет – це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу. Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (ч. 6 ст. 242 ГПК України).

Згідно з ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Отже, ГПК України передбачено два способи надсилання судового рішення: (1) в електронній формі – через “Електронний кабінет” та (2) шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Тобто, ухвала суду від 27.04.2026 була надіслана позивачу та відповідачу у відповідності до вимог ГПК України.

Суд також бере до уваги, що сторони мали можливість ознайомитись з усіма процесуальними документами у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua), який є відкритим для доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).

Таким чином, матеріали справи свідчать про належне повідомлення учасників справи про відкриття провадження у справі та встановлення процесуальних строків, а також створення учасникам судового процесу належних умов для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

З огляду на викладене господарський суд доходить висновку про належне повідомлення як позивача, так і відповідача про розгляд судом даного спору.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Водночас суд зауважує, що відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно з ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

3. Позиція учасників справи.

Доводи позивача – ТОВ “БЦ 2023”.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було передано в суборенду відповідачу об`єкт суборенди, що розташований за адресою м. Одеса, пр-т Академіка Глушко, буд. 29 без підписання договору суборенди № 07к/2024 від 01.01.2024. При цьому, відповідач почав використовувати об`єкт суборенди з 01.01.2024 шляхом розміщення своїх товарів (майна) в останньому та здійснював оплати орендної плати користування об`єктом суборенди з розрахунку 150, 00 дол. США на місяць по курсу НБУ, що підтверджується отриманими ТОВ “Сіт плюс” рахунками на оплату, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), банківською випискою, платіжними інструкціями та прибутковими касовими ордерами.

Вказує про продовження відповідачем використання об`єкту суборенди без здійснення відповідної оплати. Відповідач як фактичний користувач об`єктом суборенди без достатньої правової підстави за рахунок власника/орендодавця об`єкту зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ним, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику/орендодавцю об`єкту суборенди на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Правову позицію обґрунтовує приписами ст. ст. 11, 509, 625, 1212 ЦК України.

Оскільки відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами до суду не надав, суд у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України, враховуючи, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами.

4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів майна щодо суб`єкта № 464774794 від 18.02.2026 власником нежитлової будівлі загальною площею 12041, 6 кв.м. за адресою м. Одеса, проспект Глушка академіка, буд. 29є ТОВ "Фортех15" на підставі іпотечного договору, серія та номер: 131, виданий 29.01.2008 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В.; договору купівлі-продажу права вимоги № 1, серія та номер: 1358, виданий 17.06.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г.; договору купівлі – продажу права вимоги, серія та номер: 1321, виданий 09.12.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінова А.В.; договору купівлі – продажу права вимоги, серія та номер: 1322, виданий 10.12.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінова А.В.; декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ОД142162102141, виданий 28.07.2016 Департаментом ДАБІ в Одеській області; висновку щодо технічної можливості об`єднання нежитлових будівель, серія та номер: 283/1/17, виданий 21.07.2017 ТОВ "Одеське БТІ"; декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ОД142171606341, виданий 09.06.2017 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.

Між ТОВ "Фортех15" як орендодавцем та ТОВ "БЦ 2023" як орендарем 30.12.2023 укладено договір оренди № БЦ-30-12/2023 нежитлової будівлі (далі – договір), п. 1.1. якого передбачено, що за цим договором орендодавець зобов`язується передати орендареві в строкове платне користування нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пр-т Академіка Глушка, буд. 29 загальною площею 3 041, 6 кв.м., а орендар зобов`язується прийняти це майно, своєчасно сплачувати орендну плату та після припинення цього договору повернути орендоване майно орендодавцеві в належному стані.

У відповідності до п. 1.2. договору будівля, що надається в оренду, належить орендодавцеві на праві власності на підставі: іпотечного договору, серія та номер: 131, виданий 29.01.2008 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В.; договору купівлі-продажу права вимоги № 1, серія та номер: 1358, виданий 17.06.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г.; договору купівлі – продажу права вимоги, серія та номер: 1321, виданий 09.12.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінова А.В.; договору купівлі – продажу права вимоги, серія та номер: 1322, виданий 10.12.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінова А.В.; декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ОД142162102141, виданий 28.07.2016 Департаментом ДАБІ в Одеській області; висновку щодо технічної можливості об`єднання нежитлових будівель, серія та номер: 283/1/17, виданий 21.07.2017 ТОВ "Одеське БТІ"; декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ОД142171606341, виданий 09.06.2017 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області. Право власності на нежитлову будівлю зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом індексний номер 94482364 від 14.08.2017.

Орендар має право: самостійно визначати обсяги використання будівлі/частини будівлі, цінову політику, об`єм робіт/послуг, що надаються та інші умови здійснення власної господарської діяльності в орендованій будівлі; без узгодження з орендодавцем передавати орендовану будівлю (його частину) в суборенду іншим особам (п. п. 2.3.1., 2.3.3. договору).

Згідно з п. 6.1. договору договір вступає в силу з дня підписання і діє до 30.11.2026.

Між ТОВ "Фортех15", як орендодавцем, та ТОВ "БЦ 2023", як орендарем, був складений та підписаний акт від 31.12.2023 приймання-передачі нежитлової будівлі (невід`ємна частина договору оренди нежитлової будівлі № БЦ-30-12/2023 від 30.12.2023.

Між ТОВ "Фортех15", як орендодавцем, та ТОВ "БЦ 2023", як орендарем, 01.01.2024 укладена додаткова угода до договору № БЦ-30-12/2023 нежитлової будівлі від 30.12.2023, п. 1.1. якої передбачено, що сторони дійшли згоди викласти розділ I "Предмет договору" договору оренди в наступній редакції: за цим договором орендодавець зобов`язується передати орендареві в строкове платне користування нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пр-т Академіка Глушка, буд. 29 загальною площею 3 041, 6 кв.м. та майданчик з твердою поверхнею для тимчасового розміщення товарів (майна), загальною площею 35 кв.м., який знаходиться на земельних ділянках кадастровий номер: 5110136900:30:001:0069, кадастровий номер: 5110136900:30:001:0108, а орендар зобов`язується прийняти це майно, своєчасно сплачувати оренду плату та після припинення цього договору повернути орендоване майно орендодавцеві в належному стані.

Орендар має право: самостійно визначати обсяги використання будівлі/частини будівлі/майданчика/частини майданчика, цінову політику, об`єм робіт/послуг, що надаються та інші умови здійснення власної господарської діяльності в орендованій будівлі; без узгодження з орендодавцем передавати орендовану будівлю (його частину)/майданчик (його частину) в суборенду іншим особам (п. п. 2.3.1., 2.3.3. додаткової угоди від 01.01.2024).

Між ТОВ "Фортех15", як орендодавцем, та ТОВ "БЦ 2023", як орендарем, був складений та підписаний акт від 01.01.2024 приймання-передачі майданчика (невід`ємна частина договору оренди нежитлової будівлі № БЦ-30-12/2023 від 30.12.2023.

Позивач надав акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 31 від 31.01.2024 на суму 5706, 18 грн, у т. ч. ПДВ – 951, 03 грн; № 74 від 31.01.2025 грн на суму 6313, 50 грн, у т. ч. ПДВ – 1052, 25 грн; № 174 від 28.02.2025 на суму 6249 грн, у т. ч. ПДВ – 1041, 50 грн; № 197 від 29.02.2024 на суму 5632, 50 грн, у т. ч. ПДВ – 938, 75 грн; № 265 від 31.03.2024 на суму 5758, 60 грн, у т. ч. ПДВ – 959, 75 грн; № 272 від 31.03.2025 на суму 6205, 50 грн, у т. ч. ПДВ – 1034, 25 грн; № 339 від 30.04.2024 на суму 5853 грн, у т. ч. ПДВ – 975, 50 грн; № 368 від 30.04.2025 на суму 6201 грн, у т. ч. ПДВ – 1033, 50 грн; № 443 від 31.05.2024 на суму 5910 грн, у т. ч. ПДВ – 985 грн; № 464 від 31.05.2025 на суму 6240 грн, у т. ч. ПДВ – 1040 грн; № 560 від 30.06.2025 на суму 6220, 50 грн, у т. ч. ПДВ – 1036, 75 грн; № 565 від 30.06.2024 на суму 6019, 50 грн, у т. ч. ПДВ – 1003, 25 грн; № 656 від 31.07.2025 на суму 6258 грн, у т. ч. ПДВ – 1043 грн; № 662 від 31.07.2024 на суму 6082, 50 грн, у т. ч. ПДВ – 1013, 75 грн; № 764 від 31.08.2024 на суму 6180 грн, у т. ч. ПДВ – 1030 грн; № 766 від 31.08.2025 на суму 6252 грн, у т. ч. ПДВ – 1042 грн; № 854 від 30.09.2024 на суму 6163, 50 грн, у т. ч. ПДВ – 1027, 25 грн; № 973 від 31.10.2024 на суму 6183 грн, у т. ч. ПДВ – 1030, 50 грн. № 1060 від 30.11.2024 на суму 6216 грн, у т. ч. ПДВ – 1036 грн; № 1158 від 31.12.2024 на суму 6240 грн, у т. ч. ПДВ – 1040 грн.

ТОВ "БЦ 2023" були складені рахунки на оплату: № 83 від 01.01.2024 на суму 5706, 18 грн, у т. ч. ПДВ – 951, 03 грн; № 74 від 01.01.2026 грн на суму 6313, 50 грн, у т. ч. ПДВ – 1052, 25 грн; № 174 від 01.02.2025 на суму 6249 грн, у т. ч. ПДВ – 1041, 50 грн; № 197 від 01.02.2024 на суму 5632, 50 грн, у т. ч. ПДВ – 938, 75 грн; № 265 від 01.03.2024 на суму 5758, 60 грн, у т. ч. ПДВ – 959, 75 грн; № 272 від 01.03.2025 на суму 6205, 50 грн, у т. ч. ПДВ – 1034, 25 грн; № 339 від 01.04.2024 на суму 5853 грн, у т. ч. ПДВ – 975, 50 грн; № 368 від 01.04.2025 на суму 6201 грн, у т. ч. ПДВ – 1033, 50 грн; № 443 від 01.05.2024 на суму 5910 грн, у т. ч. ПДВ – 985 грн; № 464 від 01.05.2025 на суму 6240 грн, у т. ч. ПДВ – 1040 грн; № 560 від 01.06.2025 на суму 6220, 50 грн, у т. ч. ПДВ – 1036, 75 грн; № 565 від 01.06.2024 на суму 6019, 50 грн, у т. ч. ПДВ – 1003, 25 грн; № 656 від 01.07.2025 на суму 6258 грн, у т. ч. ПДВ – 1043 грн; № 662 від 01.07.2024 на суму 6082, 50 грн, у т. ч. ПДВ – 1013, 75 грн; № 764 від 01.08.2024 на суму 6180 грн, у т. ч. ПДВ – 1030 грн; № 766 від 01.08.2025 на суму 6252 грн, у т. ч. ПДВ – 1042 грн; № 854 від 01.09.2024 на суму 6163, 50 грн, у т. ч. ПДВ – 1027, 25 грн; № 973 від 01.10.2024 на суму 6183 грн, у т. ч. ПДВ – 1030, 50 грн. № 1059 від 01.11.2024 на суму 6216 грн, у т. ч. ПДВ – 1036 грн; № 1158 від 01.12.2024 на суму 6240 грн, у т. ч. ПДВ – 1040 грн.

Зі змісту вказаних рахунків постачальник – ТОВ "БЦ 2023", покупець – ТОВ “Сіт плюс”, договір - № 07к/2024 від 01.01.2024; товар – тимчасове розміщення товарів (майна).

Відповідач здійснював оплату рахунків № 265 від 01.03.2024, на суму 750 грн, № 197 від 01.02.2024 на суму 938, 75 грн, № 83 від 01.01.25024 на суму 951, 03 грн, про що свідчить фільтрована виписка за період з 01.01.2024 по 05.02.2026; оплату рахунку № 973 від 01.10.2024 на суму 6163, 50 грн та оплату рахунку договору суборенди № 07к/2024 від 01.01.2024 на суму 5000 грн, про що свідчать платіжні інструкції № МВ12294106 від 01.11.2024 та № МВ15398223 від 06.03.2025; оплату на підставі договору суборенди № 07к/2024 від 01.01.2024 в сумі 24 413 грн, у т.ч. ПДВ – 4068, 83 грн та в сумі 6890, 50 грн, у т.ч. ПДВ – 1148, 42 грн, про що свідчать прибуткові касові ордери № 6 від 24.07.2024 та № 7 від 20.08.2024.

Згідно акту звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2024 – 12.02.2026 між ТОВ "БЦ 2023" та ТОВ “Сіт плюс” за договором суборенди № 07к/2024 від 01.01.2024 станом на 12.02.2026 заборгованість на користь позивача складає 63 578, 50 грн.

Позивач листом звернувся до директора відповідача, в якому просив підписати обидва екземпляри акту звірки та повернути один підписаний екземпляр; погасити заборгованість по оплаті за об`єкт суборенди у зазначеному акті звірки розмірі. Додатком вказав: оригінал підписаних орендодавцем актів звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2024 по 31.08.2025 між ТОВ "БЦ 2023" та ТОВ “Сіт плюс” у двох екземплярах.

Факт направлення на адреси відповідачу листа з доданими до нього додатками підтверджується наявними у матеріалах справи копіями опису вкладення, накладної № 6501501207471 та фіскального чеку АТ "Укрпошта".

На виконання вимог ухвали суду від 27.04.2026 позивачем надані пояснення (вх. № 15617/26 від 05.05.2026), в яких повідомлено, що з технічних причин було допущено помилку щодо реквізитів документів, визначених як додатки до позову – в розділі неправильно зазначено реквізити рахунків на оплату, зокрема, вірним є зазначення рахунку на оплату № 83 від 01.01.2024 (замість вказаного № 31 від 01.01.2024) та рахунку на оплату № 1059 від 01.11.2024 (замість № 1060 від 01.11.2024).

5. Позиція суду.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (ст. 251 ЦК України).

В силу ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1 та 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

За положеннями ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно з ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

З аналізу норм статей 761, 774 ЦК України випливає, що договір суборенди (піднайму) є похідним від договору оренди (найму) і може зберігати свою чинність виключно протягом строку дії договору оренди (найму). У разі втрати чинності договору оренди, припиняються права наймача на орендоване майно, зокрема право передання його в суборенду. А тому договір суборенди припиняється одночасно з припиненням договору оренди, незалежно від підстав його припинення. Дія договору суборенди поза межами договору оренди суперечить природі договору суборенди.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.03.2018 у справі № 910/17082/17, від 15.05.2019 у справі № 909/500/18.

Загальні підстави виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, наслідком події; застосовуються також до вимог, зокрема, про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК України об`єктом кондикції є не лише майно, а й грошові кошти, що безпідставно утримані чи набуті.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність декількох умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем) з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20, від 01.10.2024 у справі №916/3575/23, від 01.10.2024 у справі №910/19574/23, від 24.09.2024 у справі №925/1293/23).

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Втім, необхідною умовою для цього є: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).

Відсутність правової підстави – це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17).

У постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду, відступивши від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02.02.2021 у справі №330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 17.08.2021 у справі №913/371/20 та від 27.03.2019 у справі №905/1313/18, наголосила, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому виникнення певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Системний аналіз статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Дійсно, за загальним правилом договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом приписів статті 1212 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно із ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що між ТОВ "Фортех15" як орендодавцем та ТОВ "БЦ 2023" як орендарем 30.12.2023 укладено договір оренди № БЦ-30-12/2023 нежитлової будівлі, який у відповідності до п. 6.1. вступає в силу з дня підписання і діє до 30.11.2026.

Ураховуючи умови п. 2.3.1 та п. 2.3.3. договору оренди № БЦ-30-12/2023 нежитлової будівлі позивач надав відповідачу в суборенду об`єкт оренди, що розташований на території бізнес центру за адресою: 65104, м. Одеса, пр-т Академіка Глушко, буд. 29 без укладення договору суборенди № 07к/2024 від 01.01.2024.

Позивачем надано: рахунки на оплату, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), за змістом яких останні були складені на підставі договору № 07к/21024 від 01.01.2024, найменування робіт, послуг – тимчасове розміщення товарів та банківську виписку, платіжні інструкції та прибуткові касові ордери, згідно яких відповідач здійснював оплату на підставі договору суборенди № 07к/2024 від 01.01.2024.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, не може кваліфікуватись як неукладений правочин, який був виконаний стороною/сторонами повністю або частково. Зокрема, така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), де зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами (така правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду від 23.06.2022 у справі №917/1951/19, від 29.05.2024 у справі №910/6103/23, від 11.02.2025 у справі № 914/3208/23 тощо).

За змістом відносин сторін можливо встановити, що між позивачем та відповідачем укладено господарський договір суборенди у спрощений спосіб.

Вказаним спростовуються доводи позивача про те, що станом на момент подання позову договір суборенди між сторонами не укладався.

Ураховуючи те, що спірні правовідносини виникли з укладеного між сторонами договору суборенди (піднайму) у спрощений спосіб, який є похідним від договору оренди (найму), то правовідносини, що виникли між сторонами з таких правочинів, мають договірний характер. При цьому, суд ураховує, що право позивача передавати об`єкт суборенди в користування іншим особам виникло з договору оренди, а надані позивачем, як суборендодавцем, рахунки на оплату, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), складені на підставі договору № 07к/21024 від 01.01.2024. При цьому, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, в який спосіб пропозиція укласти договір № 07к/21024 від 01.01.2024 направлялася позивачу, та які істотні умови він містить, зокрема, що предмету договору, його строку дії, порядку розрахунку, ціни тощо. Не надано доказів також того, що на день звернення до суду відповідач продовжує користуватися таким суборендованим майном (якою частиною).

Відповідно до ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК України).

Ураховуючи, що правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов`язального права, то договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як безпідставно отримані, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

Суд також зазначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, відповідно до усталеної практики якого застосування принципу «jura novit curia» не є безмежним, оскільки може порушувати право на справедливий суд – КЦС ВС (Постанова Верховного Суду від 2 листопада 2022 року у справі № 685/1008/20 (провадження №61-7861св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107140664).

Отже, принцип «jura novit curia», з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З другого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції й надання доказів в умовах нової кваліфікації судом правовідносин (рішення Європейського суду з прав людини від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України» (скарга № 25531/12)).

За обставин ненадання належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, принцип «jura novit curia» не застосувується, оскільки перекваліфікувати позов та здійснити перевірку наданого позивачем розрахунку відповідно до зобов`язальних правовідносин, що склалися між сторонами, з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін, неможливо.

У зв`язку із зазначеним, суд констатує факт неправильного обрання позивачем способу захисту порушеного права. При цьому обрання способу захисту порушеного права є суб`єктивним правом кожної особи, на яку покладається тягар відповідальності за неправильно обраний спосіб захисту і за всі наслідки пов`язані з цим.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 15.01.2019 у справі №922/1464/18, у постановах Великої Палати Верховного суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Також не підлягають задоволенню нараховані та заявлені до стягнення позивачем 3% річних в сумі 1935, 40 грн, оскільки останні самі по собі не є самостійними вимогами, вони існують виключно як спосіб захисту порушеного грошового зобов`язання (відповідальність за прострочення).

За таких обставин, суд відмовляє в позові ТОВ “БЦ 2023” повністю.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги відмову у позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у позові повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.

Суддя О.О. Мусієнко