Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №903/96/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року Справа № 903/96/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Миханюк М.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 03.04.2026 (повний текст рішення складено 03.04.2026), ухвалене суддею Якушевою І.О. у м. Луцьк

у справі № 903/96/26

за позовом Фізичної особи-підприємця Томчука Андрія Михайловича

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка

про стягнення 667 527,16 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, рішення суду першої інстанції та вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.

04.02.2026 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Томчука Андрія Михайловича про стягнення з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка 667 527,16 грн заборгованості за договором оренди обладнання з екіпажем № 132500330 від 17.09.2025.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.04.2026 позов задоволено; cтягнуто з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на користь ФОП Томчука Андрія Михайловича 667 527, 16 грн заборгованості; 10 012, 91 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Оскаржуване рішення обґрунтоване тим, що у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язання за договором оренди обладнання з екіпажем №132500330 від 17.09.2025 та неоплатою у повному обсязі вартості оренди майна, підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 667 527,16 грн заборгованості.

Також, враховуючи задоволення позову, на підставі ст.129 ГПК України слід покласти витрати позивача, пов`язані з оплатою судового збору, у розмірі 10 012,91 грн на відповідача.

Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати в частині стягнення з підприємства на користь позивача 10 012, 91 грн витрат по сплаті судового збору та ухвалити у вказаній частині нове рішення про покладення витрат на оплату судового збору в розмірі 10 012, 91 грн на позивача.

Апеляційну скаргу сформовано у підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС 20.04.2026.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 03.04.2026 у справі № 903/96/26.

Разом з тим, відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 5 ст. 12 ГПК України обумовлено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

З огляду на незначну складність даної справи та те, що відповідач не оскаржує рішення суду першої інстанції по суті, а не погоджується лише зі стягненням з останнього 10 012, 91 грн витрат по сплаті судового збору, враховуючи, що скаржник не заявляв клопотання про розгляд справи з викликом сторін, колегія суддів ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

05.05.2026 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №903/96/26.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін до суду не надходило.

Разом з тим, за розпорядженням керівника апарату суду від 23.06.2026, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії у цій справі Саврія В.А., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та п. 8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено автоматизовану заміну судді-члена колегії у справі № 903/96/26; для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Романюк Ю.Г., Павлюк І.Ю., суддя Миханюк М.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 прийнято апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 03.04.2026 у справі № 903/96/26 до провадження в новому складі суду: головуюча суддя Романюк Ю.Г., Павлюк І.Ю., суддя Миханюк М.В.

Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі відповідач не погоджується з оскаржуваним рішенням в частині стягнення з останнього 10 012, 91 грн витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, оскільки, на його думку, суд першої інстанції безпідставно поклав зазначені витрати на нього.

Апелянт зазначає, що позовна заява не містила попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, як того вимагає п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України, а позивач фактично не виконав відповідну процесуальну вимогу, обмежившись лише загальним зазначенням про сплату судового збору та витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн без належного обґрунтування. При цьому позивач прямо вказував на неможливість здійснити остаточний розрахунок судових витрат на момент подання позову.

Відповідач вважає, що такі дії позивача свідчать про невиконання процесуальних обов`язків, а спір виник внаслідок неправильних дій позивача, у зв`язку з чим, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, судові витрати мали бути покладені на позивача повністю або частково.

Оскільки, на думку скаржника, місцевий господарський суд зазначені обставини не врахував та не застосував ч. 9 ст. 129 ГПК України, рішення в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про покладення витрат зі сплати судового збору на позивача.

Позивач правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Обставини справи, встановлені судами та визначені відповідно до них правовідносини.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, що 17.09.2025 між Фізичною особою-підприємцем Томчуком Андрієм Михайловичем як орендодавцем та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством ім. Івана Франка як орендарем було укладено договір оренди обладнання з екіпажем №132500330, згідно п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов`язується надати орендареві в строкове, платне користування обладнання, яке належить орендодавцю на праві власності, а також надати послуги з керування обладнанням, його технічного обслуговування та експлуатації.

Умовами п. 1.2. договору передбачено, що найменування обладнання, його комплектність, технічні характеристики (інші особливості в разі необхідності), відновна вартість по кожній одиниці обладнання зазначаються в акті приймання-передачі обладнання, який є невід`ємною частиною договору.

Пунктами 1.3, 1.3.1 договору сторони погодили розмір орендної плати за користування насосом та міксером, а також визначили мінімальні обсяги виконання робіт.

Відповідно до п.1.3. за оренду обладнання (насосу) орендар сплачує орендодавцю 58,92 грн (п`ятдесят вісім гривень 92 копійки) в т.ч. ПДВ, за 1 (один) метр кубічний викачаної рідини, що є еквівалентом 1,20 євро, відповідно до міжбанківського курсу продажу валют (1 Євро=49,1 грн), зазначеного на сайті https://otр24.рrivatbank.ua/v3/#!/login АТ КБ "ПриватБанк" на дату укладання договору. Сторони погодили, що мінімальний об`єм, який підлягає викачуванню по даному договору становить 5 000 (п`ять тисяч) метрів кубічних (п. 1.3. договору).

За оренду обладнання (міксера) орендар сплачує орендодавцю 2 455 грн (дві тисячі чотириста п`ятдесят п`ять гривень 00 копійок) в т.ч. ПДВ, за 1 (одну) годину роботи обладнання, що є еквівалентом 50,00 євро. Сторони погодили, що мінімальний об`єм, який підлягає викачуванню по даному договору становить 50 (Нуль) метрів кубічних.

У випадку зміни міжбанківського курсу продажу євро за гривні в сторону збільшення зазнач на сайті https://otр24.рrivatbank.ua/v3/#!/login АТ КБ "ПриватБанк", порівняно до міжбанківського курсу продажу євро, який зазначений вище, сума у гривнях, що підлягає сплаті орендарем на виконання зобов`язань за цим договором збільшується (п. 1.3.2. договору).

Згідно з п. 1.5 договору орендар сплачує орендну плату на наступних умовах:

- 417 349,80 грн (чотириста сімнадцять тисяч триста сорок дев`ять гривень 80 копійок) на умовах передоплати;

- решту грошових коштів не пізніше (семи) банківських днів з дати підписання сторонами акту виконаних робіт (наданих послуг).

Водночас п. 1.7 договору визначено, що сплата орендарем орендодавцю орендної плати здійснюється за фактично викачані обладнанням метри кубічні рідини. Облік викачаних метрів кубічних рідини здійснюється на підставі кількості фактично викачаних метрів кубічних рідини, яка фіксується на підставі показників лічильника кубічних метрів, який встановлений на обладнанні та фіксується сторонами у акті виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно із п.п.2.1.-2.2. договору передача обладнання в строкове платне користування здійснюється на підставі акту приймання- передачі обладнання, якщо інше не встановлено даним договором та/або відповідною додатковою угодою до даного договору.

Обладнання повертається орендарем в день закінчення строку оренди. Повернення обладнання оформлюється актом повернення, який засвідчує дату повернення орендодавцеві обладнання. Повернення обладнання проводиться екіпажем орендодавця.

Акт виконаних робіт (наданих послуг) повинен бути направлений орендарю цінним листом з описом, який повинен бути підписаний орендарем протягом 3 (трьох) діб з моменту його отримання та другий примірник повернутий орендодавцю. У разі неповернення примірника акту виконаних робіт орендодавцю без поважних причин, а також не надсилання йому мотивованої відмови від підписання акту виконаних робіт та інших первинних бухгалтерських документів, із зазначенням причин відмови від їх підписання, акт виконаних робіт та інші первинні бухгалтерські документи вважаються такими, що підписані орендарем, а роботи вважаються такими, що виконані в повному обсязі (п. 2.4. договору).

Відповідно до п. 9.1 договору він набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31.12.2026, а в частині невиконаних зобов`язань за дійсним договором дія його продовжується до повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов`язань за цим договором.

Матеріалами справи підтверджується, що договір оренди обладнання з екіпажем №132500330 від 17.09.2025 підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

18.09.2025 та 14.10.2025 сторонами підписано Акти приймання-передачі обладнання згідно Договору оренди обладнання №132500330 від 17.09.2025.

На виконання умов договору сторонами підписано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №1325000001400 від 02.10.2025 на суму 94 848,16 грн, №1325000001471 від 14.10.2025 на суму 294 600,00 грн та №1325000001472 від 14.10.2025 на суму 572 679,00 грн, а всього на загальну суму 962 127,16 грн.

Як вбачається з наявних у справі доказів, відповідач здійснив оплату орендної плати частково, а саме: 17.09.2025 - 150 000,00 грн та 18.09.2025 - 144 600,00 грн, всього на суму 294 600,00 грн.

За наведених обставин у відповідача утворилась заборгованість за договором оренди обладнання з екіпажем № 132500330 від 17.09.2025 у розмірі 667 527,16 грн.

Відповідно до матеріалів справи також вбачається, що з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією від 07.01.2026 про сплату заборгованості у розмірі 667 527,16 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача із претензією від 07.01.2026 про сплату заборгованості у розмірі 667527,16 грн.

Оскільки зазначена заборгованість у добровільному порядку відповідачем сплачена не була, Фізична особа-підприємець Томчук А. М. звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Оцінивши встановлені у справі обставини та характер спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції виходить із положень чинного законодавства у їх системному зв`язку з фактичними даними справи, а також враховує доводи, якими обґрунтовувалась оцінка висновків суду першої інстанції, та мотиви прийняття чи відхилення аргументів учасників справи.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

За своє правовою природою договір оренди майна (обладнання) є договором оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищевикладене, підтвердженою матеріалами справи та не спростованою відповідачем є наявність заборгованості останнього у сумі 667 527,16 грн.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно поклав на нього витрати зі сплати судового збору, оскільки позовна заява не містила передбаченого законом попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, а тому підстав для застосування відповідних наслідків щодо відповідача не було.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає таке.

У зв`язку з невиконанням відповідачем договірних зобов`язань за договором оренди обладнання з екіпажем №132500330 від 17.09.2025 та неоплатою у повному обсязі вартості оренди майна за відповідачем як орендарем утворилась заборгованість, яка станом на час розгляду справи становить 667 527,16 грн.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність заявлених позовних вимог та їх обґрунтованість, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

У зв`язку із задоволенням позову на відповідача, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладено витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 10 012, 91 грн.

При ухваленні рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК). У резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат (п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК).

Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

У ч. 1 ст. 123 ГПК встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені у Законі "Про судовий збір".

Загальні правові засади розподілу судових витрат визначені у ст. 129 ГПК, у ч. 1 якої містяться положення про розподіл судового збору.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На відміну від загального правила пропорційного розподілу судових витрат у випадку часткового задоволення позовних вимог, що закріплене у частинах 1 та 4 ст. 129 ГПК, в частинах 5-7 і 9 ст. 129 ГПК визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Частиною 9 ст. 129 ГПК визначено два випадки, за яких суд з власної ініціативи може відступити від загального правила розподілу судових витрат (від правила їх пропорційного розподілу): 1) зловживання стороною чи її представником процесуальними правами; 2) виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 у справі №911/813/21 вказав, що ч. 9 ст. 129 ГПК наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо покладання на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, судових витрат повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, однак за умови, що відповідний висновок суду має бути належним чином обґрунтованим. Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Така позиція Верховного Суду є сталою та послідовною, викладена також у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 912/2171/18, від 25.03.2021 у справі № 905/717/20, від 08.04.2021 у справі № 905/716/20, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19, від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 15.09.2022 у справі № 910/10159/21 та в додаткових постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 916/376/19, від 12.07.2022 у справі № 910/18970/19.

Позивачем належними та допустимими доказами підтверджено та судом першої інстанції встановлено порушення відповідачем умов договору, а, отже, доводи апелянта щодо зловживання або неправильних дій позивача не підтверджуються обставинами справи.

Водночас, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, оскільки спір у справі №903/96/26 виник у зв`язку з неналежним виконанням ним зобов`язань за договором оренди обладнання з екіпажем №132500330 від 17.09.2025, що стало підставою для звернення ФОП Томчука А.М. до суду з відповідним позовом.

Посилання скаржника на відсутність у позовній заяві попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат не може бути підставою для звільнення його від обов`язку відшкодування судового збору, оскільки сплата судового збору є обов`язковою процесуальною передумовою подання позову та підтверджена матеріалами справи.

З огляду на викладене вище та враховуючи, що норма ч. 9 ст. 129 ГПК передбачає дискреційні повноваження суду, тобто його право здійснити розподіл судових витрат у визначений спосіб, колегія суддів вважає, що правові підстави для скасування оскаржуваного рішення в частині розподілу судових витрат відсутні.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Як встановлено ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у цій справі рішення суду першої інстанції - відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 03.04.2026 у справі № 903/96/26 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка - без задоволення.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 03.04.2026 у справі № 903/96/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України.

4. Справу № 903/96/26 повернути до Господарського суду Волинської області.

Головуюча суддя Романюк Ю.Г.

Суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Миханюк М.В.