Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №916/4306/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4306/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

прокурор – Черніговська О.С., на підставі посвідчення

від позивача: Одеської міської ради, Явченко Д.В., на підставі самопредставництва

від відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, Зубов С.Г., на підставі самопредставництва

від відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, Попроцький Д.М., на підставі ордеру

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеський ордена “Знак пошани” завод продовольчого машинобудування”- не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 року та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 року (вх. 1877/26, 1878/26 від 07.05.2026) та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 (вх . 1741/26 від 30.04.2026), суддя першої інстанції Петров В.С. повний текст складено та підписано 17.04.2026

у справі № 916/4306/25

за позовом: заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м.Одеса

до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса

Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю “Одеський ордена “Знак пошани” завод продовольчого машинобудування”, м.Одеса

про скасування державної реєстрації змін до розділу про право приватної власності

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Заступник керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м.Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ, в якому просить суд скасувати державну реєстрацію змін до розділу від 30.05.2017 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1105692751101) про право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ, проведених на підставі рішення державного реєстратора Ройлянської сільської ради Саратського району Одеської області Івановою Христиною Анатоліївною за індексним номером 35447850 щодо реєстрації зміни загальної площі об`єкта з 47,9 кв.м на 138,1 кв.м.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що під час проведення державної реєстрації змін до права власності на об`єкт нерухомості – спортивний майданчик, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 166, з реєстраційним номером 1105692751101 відбувалося незаконне збільшення площі об`єкта нерухомого майна з 47,9 кв.м на 138,1 кв.м, підставою для яких стали довідка 01-22, видана ФОП Земляним В.В., та технічний паспорт б/н від 22.05.2017, виготовлений ФОП Земляним В.В. на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м. Одеса та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м. Київ, при цьому інші документи, які би могли стати підставою для реєстрації вказаних змін, а також документи дозвільного/декларативного характеру на фактичне будівництво (реконструкцію) відсутні. Таким чином, прокурор вказує, що вказані вище обставини незаконної реєстрації права власності за відповідачами на об`єкт нерухомого майна більшої площі, ніж їм належить на законних підставах, а саме, на будівлі літ. “В”, літ. “Г”, літ. “Д”, свідчать про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса та Товариство з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м. Київ не набули та не могли набути право власності на вказані об`єкти нерухомого майна без правовстановлюючих документів, державна реєстрація права власності на які стала передумовою для незаконного заволодіння правом оренди земельної ділянки територіальної громади, а саме, правом оренди земельної ділянки на позаконкурентних засадах без проведення аукціону.

Разом із позовною заявою заступником керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси подано до Господарського суду Одеської області заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.10.2025 заяву заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси у справі №916/4306/25 задоволено частково, а саме: заборонено до набрання рішенням законної сили у справі державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об`єкту нерухомого майна: спортивний майданчик площею 138,1 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 166 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1105692751101).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.11.2025 позовну заяву заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4306/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи,

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.10.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів – Товариство з обмеженою відповідальністю “Одеський ордена “Знак пошани” завод продовольчого машинобудування”, м.Одеса.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 року у справі №916/4306/25 у задоволенні позову заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м. Київ за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеський ордена “Знак пошани” завод продовольчого машинобудування”, м. Одеса про скасування державної реєстрації змін до розділу про право приватної власності відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.10.2025 у справі № 916/4306/25.

Відмовляючи у задоволенні позовної заяви прокурора про скасування державної реєстрації змін про право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ, суд дійшов висновків, що державним реєстратором Ройлянської сільської ради Саратського району Одеської області Івановою Х.А. вчинено державну реєстрацію змін з порушенням норм ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при внесені відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо зміни загальної площі вищевказаних нежитлових будівель з 47,9 кв.м на 138,1 кв.м.

В обґрунтування вказаних порушень судом з посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №752/9104/18 зазначено, що технічний паспорт лише підтверджує проведення технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна та не є правовстановлюючим документом, з огляду на що не міг бути підставою для збільшення площі спірного об`єкту та набуття права власності на об`єкт нерухомого майна площею 138,1 кв. м, а довідка № 01-22 від 22.05.2017, видана ФОП Земляним В.В., враховуючи вимоги чинного, на час проведення реєстрації законодавства України, не є підставою для реєстрації змін загальної площі спортивного майданчику, що розташований за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, буд.166. При цьому, відмовляючи у задоволенні позову прокурора суд вказав, що обраний прокурором спосіб захисту не призведе до ефективного захисту прав власника земельної ділянки, а, отже, не є ефективним.

Посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №316/2082/19, суд виснував, що ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту. Судом зазначено, що мета прокурора у зазначеному позові спрямована на встановлення обставин, які можуть вплинути на розгляд іншої господарської справи за позовом заступника керівника Пересипської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави до Одеської міської ради, м.Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп Плюс Сервіс», м.Одеса та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м. Київ про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку, з огляду на що відповідні обставини повинні встановлюватися в іншій господарській справі № 916/4171/25 щодо скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та її повернення.

Окрім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що прокурором подано даний позов не в інтересах власника спірного майна, а в інтересах саме власника земельної ділянки, тобто, Одеської міської ради, тому, у кінцевому підсумку позивача цікавить саме скасування державної реєстрації права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп Плюс Сервіс», м.Одеса та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ земельної ділянки та повернення відповідної земельної ділянки Одеській міській раді, а не констатація судом незаконності внесення змін до розділу про право приватної власності щодо реєстрації зміни загальної площі об`єкта та скасування відповідної реєстрації.

Крім того, суд зазначив, що реєстрація права власності на спірне нерухоме майно не може порушувати право власності Одеської міської ради на земельну ділянку із кадастровим номером 5110137600:31:009:0062, оскільки остання вже вирішила долю вказаної земельної ділянки, передавши її в оренду відповідачам, які на теперішній час є її користувачами на підставі укладеного з Одеською міською радою договору оренди земельної ділянки від 28.12.2018, відповідно до якого земельну ділянку з кадастровим номером 5110137600:31:009:0062, площею 0,3191 га, передано відповідачам для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, що в свою чергу передбачає знесення зареєстрованих на праві власності об`єктів нерухомого майна.

14.04.2026 року від Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ до Господарського суду Одеської області надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 2-698/26), в якій відповідач просить стягнути з прокуратури витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 500 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі №916/4306/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м. Київ про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №916/4306/25 задоволено частково. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури, м. Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500 грн. У задоволенні решти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі № 916/4306/25 відмовлено.

Ухвалюючи додаткове рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ докази понесення витрат на правничу допомогу (договір, додаткову угоду, акт приймання-передачі послуг, детальний опис виконаних робіт та розрахунок їх вартості), суд визнав факт надання адвокатських послуг та їх зв`язок із розглядом справи доведеними. Водночас, оцінюючи заявлену до відшкодування суму 20 500 грн на предмет співмірності, розумності та необхідності, суд врахував характер і складність спору, обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, а також те, що частина зазначених послуг дублює одна одну або охоплюється підготовкою процесуальних документів, а окремі документи подавалися спільно в інтересах двох відповідачів. З огляду на це, суд визнав заявлений розмір витрат завищеним та, керуючись статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України і практикою Верховного Суду щодо критеріїв розумності та співмірності витрат на правничу допомогу, частково задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ стягнувши на його користь 10 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури, м.Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі № 916/4306/25 та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора у повному обсязі. Скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі № 916/4306/26, яким частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що прокурором у позовній заяві доведено та судом першої інстанції підтверджено, що державна реєстрація змін у розділ щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: зміна загальної площі вказаного об`єкта нерухомості з 47,9 кв. м на 138,1 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 166, яка проведена на підставі рішення державного реєстратора № 35447850 від 30.05.2017, а також державна реєстрація змін у речове право Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м. Київ, яка проведена на підставі рішення державного реєстратора №35447850 від 30.05.2017 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп Плюс Сервіс», м. Одеса, яка проведена на підставі рішення державного реєстратора № 35449046 від 30.05.2017, здійснені незаконно з порушеннями вимог законодавства.

При цьому, прокурор вважає, що суд першої інстанції у порушення ст.86 Господарського процесуального кодексу України, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не дослідивши та не проаналізувавши зазначені прокурором у позовній заяві відмінності у технічному паспорті, виготовленому Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості від 01.01.2004 з технічним паспортом, нібито виготовленим ФОП Земляним В.В. 22.05.2017, прийшов до безпідставного висновку, що скасування державної реєстрації змін до розділу про право приватної власності у даних правовідносинах не призведе до ефективного захисту прав власника земельної ділянки, а, отже, не є ефективним.

Щодо ефективності обраного способу захисту порушених інтересів держави, прокурор зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Прокурор вважає, що з урахуванням обставин цієї справи та, враховуючи той факт, що будівлі у складі об`єкта (реєстраційний номер нерухомого майна 1105692751101) літ. «В», літ. «Г» та літ. «Д» виникли в результаті незаконної реєстрації права власності, відповідачі ніколи цими будівлями не володіли, за змістом положення ст. 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Одеська міська рада наділена повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки, а саме, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації змін до розділу про право власності на нерухоме майно по вул. Миколаївська дорога, 166 м. Одеса за Товариством з обмеженою відповідальністю «Темп Плюс Сервіс», м.Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ларі», м. Київ.

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду щодо захисту прав власника земельної ділянки від незаконної реєстрації об`єктів нерухомості на його землі, а також неправильно застосував норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Земельного та Цивільного кодексів України. На переконання апелянта, скасування незаконної реєстрації дозволить відновити стан, який існував до порушення права, усунути недостовірні відомості з Державного реєстру речових прав та припинити триваюче порушення прав власника земельної ділянки.

Також апелянт вважає безпідставним висновок суду про те, що спірні обставини мають досліджуватися в іншій справі щодо права оренди земельної ділянки. На його думку, предметом цього спору є саме незаконність державної реєстрації змін до права власності відповідачів, яка створює самостійні перешкоди для реалізації прав територіальної громади, а тому потребує окремого судового захисту.

Крім того, апелянт оскаржує додаткове рішення суду про стягнення з Одеської обласної прокуратури витрат на професійну правничу допомогу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м. Київ. Скаржник зазначає, що відповідач не надав належного та своєчасного розрахунку таких витрат, а суд не врахував відповідні заперечення прокурора та практику Верховного Суду. Також апелянт наголошує, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача щодо державної реєстрації спірного майна, тому підстав для покладення витрат на прокуратуру не було. У зв`язку з цим просить скасувати додаткове рішення та відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі №916/4306/25, справу призначено до судового розгляду.

18.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп Плюс Сервіс», м.Одеса надійшло клопотання про приєднання доказів по справі, у якому останній просить суд поновити пропущений процесуальний строк відповідачам Товариству з обмеженою відповідальністю "Темп Плюс Сервіс", м. Одеса, Товариству з обмеженою відповідальністю "Ларі", м. Київ та третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Товариству з обмеженою відповідальністю “Одеський ордена “Знак пошани” завод продовольчого машинобудування”, м.Одеса для подачі до суду доказів, шляхом встановлення додаткового строку для подання до суду висновку експерта №02/22-25-26 судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 27.02.2026 року; приєднати до матеріалів справи №916/4306/25 вищезазначений висновок експерта №02/22-25-26 судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 27.02.2026 року та врахувати його при розгляді апеляційної скарги.

В обґрунтування клопотання зазначає, що з метою підтвердження обставин, викладених у відзиві на позов, відповідачі звернулися до судового експерта Черніна Я.О. із заявою про проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи в межах даної справи та пов`язаної справи № 916/4171/25. Відповідачі посилалися на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи у справі №916/4306/25, а також у долученні до матеріалів справи висновку експерта № 02/22-25-26 від 27.02.2026.

На обґрунтування клопотання зазначено, що висновок експерта безпосередньо стосується предмета спору та містить результати досліджень щодо фактичного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137600:31:009:0062, її меж, площі, розташованих на ній об`єктів нерухомості, правонаступництва користування земельною ділянкою, а також відповідності її використання вимогам містобудівної та земельної документації. На думку заявників, наведені у висновку обставини спростовують доводи прокурора, викладені у позовній заяві та поданих ним поясненнях.

Одночасно заявники просили поновити процесуальний строк на подання зазначеного доказу, посилаючись на те, що експертний висновок був отриманий після подання відзивів на позовну заяву. Вказували, що про призначення та проведення експертного дослідження повідомляли суд першої інстанції, а тому несвоєчасне подання доказу зумовлене об`єктивними причинами. Посилаючись на положення статей 74, 80 та 119 Господарського процесуального кодексу України, просили визнати причини пропуску строку поважними, встановити додатковий строк для подання доказу та долучити висновок експерта до матеріалів справи.

19.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларі", м. Київ надійшов відзив на апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури , у якому останній просить суд апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі №916/4306/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі №916/4306/25 залишити без змін. Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі № 916/4306/25 залишити без задоволення. Задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м. Київ на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі № 916/4306/25. Задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп Плюс Сервіс», м. Одеса та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ від 17.05.2026 про приєднання до матеріалів справи №916/4306/25 висновку експерта №02/22-25-26 судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 27.02.2026 року. Судові витрати, понесені відповідачами у зв`язку з апеляційним переглядом справи, покласти на апелянта відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ларі", м. Київ наголошує, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, правильно встановив походження та безперервність права власності на спортивний майданчик: первинне виникнення права власності у заводу «Продмаш», підтверджене матеріалами справи; безперервність переходу права до відповідачів; чинність договорів купівлі-продажу 2016 року; існування спортивного майданчика як єдиного майнового комплексу; передачу відповідачам усього комплексу нерухомості; правову природу спортивного майданчика, як складної речі, у розумінні ст. 188 Цивільного кодексу України

На думку відповідача, апеляційна скарга фактично зводиться до повторення доводів позовної заяви та незгоди з висновками суду щодо неефективності обраного прокурором способу захисту. Відповідач наголошував, що прокурор оспорює лише державну реєстрацію змін технічної характеристики об`єкта нерухомості щодо його площі, не ставлячи питання про припинення права власності відповідачів, недійсність правочинів, скасування рішень Одеської міської ради, припинення права оренди земельної ділянки чи повернення її територіальній громаді.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ларі", м. Київ вважає, що навіть у разі задоволення позову, право власності на об`єкт нерухомості, право оренди земельної ділянки та чинність відповідних рішень органу місцевого самоврядування залишаться незмінними, а тому заявлена вимога не призведе до реального поновлення прав чи інтересів територіальної громади. У зв`язку з цим обраний прокурором спосіб захисту є неналежним та неефективним.

Також у відзиві зазначено, що доводи апеляційної скарги про незаконність набуття права користування земельною ділянкою виходять за межі предмета спору, оскільки питання законності рішень Одеської міської ради, договору оренди землі та права оренди не є предметом розгляду у даній справі.

Відповідач заперечував проти посилань прокурора на практику Верховного Суду щодо так званої «фантомної» реєстрації нерухомого майна, вказуючи, що спірний спортивний майданчик фактично існує, має підтверджену історію виникнення та належності, а прокурор оспорює лише зміну його технічних характеристик. Крім того, відповідач вважав нерелевантними для спірних правовідносин окремі судові рішення Верховного Суду, на які посилається прокурор, та наполягав на правильності застосування судом першої інстанції правових висновків щодо необхідності оцінки ефективності способу судового захисту.

Окремо відповідач зазначав, що задоволення позову призвело б до створення правової невизначеності у майнових правовідносинах сторін без фактичного поновлення прав територіальної громади, що суперечить принципу правової визначеності, практиці Великої Палати Верховного Суду та практиці Європейського суду з прав людини.

Щодо оскарження додаткового рішення про розподіл судових витрат відповідач вказував, що воно є похідним від результату розгляду справи по суті, а тому за відсутності підстав для скасування основного рішення відсутні й підстави для скасування додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відзив долучено до матеріалів справи.

20.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп плюс Сервіс", м.Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури, у якому останній просить суд апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі № 916/4306/25 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі №916/4306/25 залишити без змін. Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі № 916/4306/25 залишити без задоволення. Задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп Плюс Сервіс», м.Одеса та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м. Київ від 17.05.2026 про приєднання до матеріалів справи № 916/4306/25 висновку експерта №02/22-25-26 судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 27.02.2026 року. Судові витрати, понесені відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Темп Плюс Сервіс», м.Одеса у зв`язку з апеляційним переглядом справи, покласти на апелянта відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю "Темп плюс Сервіс", м.Одеса наголошує, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про неефективність обраного прокурором способу захисту.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Темп плюс Сервіс", м.Одеса вважає, що предметом позову є виключно вимога про скасування державної реєстрації змін щодо площі об`єкта нерухомого майна, тоді як прокурор не заявляв вимог про припинення чи оспорення права власності відповідачів, визнання недійсними правочинів, скасування рішень органу місцевого самоврядування, припинення права оренди земельної ділянки або повернення земельної ділянки територіальній громаді. На думку відповідача, задоволення заявленої вимоги саме по собі не призведе до припинення прав відповідачів на об`єкт нерухомості та земельну ділянку і не забезпечить поновлення прав чи інтересів територіальної громади.

Також відповідач зазначав, що доводи апеляційної скарги фактично спрямовані на перегляд земельних та орендних правовідносин, які не є предметом даного спору та не були предметом розгляду суду першої інстанції. При цьому рішення Одеської міської ради щодо надання земельної ділянки, договір оренди землі та правовстановлюючі документи відповідачів залишаються чинними та не оспорюються.

Заперечуючи проти доводів прокурора щодо «фантомної» реєстрації, відповідач вказував, що спірний спортивний майданчик є реально існуючим об`єктом нерухомого майна, існування та правова історія якого підтверджуються матеріалами справи, судовим рішенням 2005 року та договорами купівлі-продажу 2016 року. У зв`язку з цим, на думку відповідача, правові висновки Верховного Суду у справах щодо реєстрації неіснуючих або дубльованих об`єктів нерухомості не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, відповідач зазначав, що технічний паспорт та інші документи технічної інвентаризації не є правовстановлюючими документами, а доводи прокурора щодо можливих порушень при їх оформленні, а також посилання на матеріали кримінального провадження не спростовують висновку суду про неналежність та неефективність обраного способу захисту.

Відповідач також посилався на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо необхідності застосування належного та ефективного способу судового захисту, який має реально поновлювати порушене право, а не створювати декларативний результат або правову невизначеність.

Відзив долучено до матеріалів справи.

22.05.5026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Пересипської окружної прокуратури міста Одеси, надійшли заперечення на клопотання, у яких останній просить суд відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп Плюс СервісС», м.Одеса, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м. Київ про долучення доказів, а саме: висновку експерта № 02/22-25-26 судової будівельно - технічної та земельно - технічної експертизи від 27.02.2026. В обґрунтування вказаного клопотання прокурор зазначає, що клопотання про приєднання висновку експерта № 02/22-25-26 судової будівельно - технічної та земельно - технічної експертизи від 27.02.2026 заявлялось відповідачами 03.03.2026 у підготовчому засіданні. Судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні цього клопотання у зв`язку із порушенням представником відповідачів п. 4, 6 ч. 2 ст. 42, ч. 3, 4 ст. 80, п. 6 ч. 3 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України при поданні доказів. У тому ж підготовчому засіданні представником відповідачів заявлялось клопотання про призначення судової будівельно - технічної та земельно – технічної експертизи. У задоволенні цього клопотання Господарським судом Одеської області також відмовлено, з огляду на те, що питання, вказані у даному клопотанні не входять до предмету доказування у справі №916/4306/25.

Також, на обґрунтування заперечень прокурор зазначав, що предметом спору у даній справі є законність державної реєстрації змін до розділу про право приватної власності на об`єкт нерухомого майна та усунення перешкод у здійсненні правомочностей власника земельної ділянки. На думку прокурора, обставини, які досліджувалися експертом, зокрема, щодо площі, конфігурації, меж земельної ділянки, розташованих на ній об`єктів нерухомості, відповідності містобудівній документації та інших земельно-технічних питань, не стосуються предмета доказування у даній справі та не можуть підтвердити або спростувати наявність порушень вимог законодавства у сфері державної реєстрації речових прав.

Прокурор також вказував, що відповідачами не спростовано доводів щодо використання при проведенні реєстраційних дій документів, достовірність яких перевіряється у межах кримінального провадження, а судом першої інстанції встановлено порушення вимог законодавства при внесенні змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, прокурор наголошував, що відповідачі не навели належного обґрунтування зв`язку висновку експерта з предметом доказування у справі та не пояснили, яким чином наведені у ньому висновки можуть вплинути на вирішення спору щодо правомірності проведеної державної реєстрації. У зв`язку з цим прокурор вважав зазначений висновок неналежним доказом у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України та таким, що не підлягає долученню до матеріалів справи.

Заперечення прокурора на клопотання долучено до матеріалів справи.

23.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеський ордена “Знак пошани” завод продовольчого машинобудування”, м.Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури, у якому останній просить суд апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі № 916/4306/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі №916/4306/25 залишити без змін.

Зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю “Одеський ордена “Знак пошани” завод продовольчого машинобудування”, м.Одеса наголошує, що апеляційна скарга фактично спрямована на оспорювання права власності відповідачів та правомірності користування земельною ділянкою без заявлення відповідних матеріально-правових вимог.

Третя особа зазначала, що право власності на спірний спортивний майданчик має тривалу правову історію, виникло у правопопередника відповідачів на підставі рішення суду, а в подальшому перейшло до відповідачів на підставі договорів купівлі-продажу. При цьому, прокурор не оспорює ні судове рішення, яким було підтверджено право власності на об`єкт нерухомого майна, ні правочини щодо його відчуження, ні первинну державну реєстрацію права власності.

На думку третьої особи, державна реєстрація та внесення змін до відомостей Державного реєстру речових прав мають похідний та підтверджувальний характер і не є самостійною підставою виникнення права власності. У зв`язку з цим скасування реєстраційної дії щодо зміни технічних характеристик об`єкта нерухомості саме по собі не може вплинути на існування права власності відповідачів та не призведе до відновлення прав територіальної громади.

Крім того, третя особа вказувала, що доводи прокурора про незаконне набуття права користування земельною ділянкою та неправомірність передачі її в оренду виходять за межі предмета спору, оскільки рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки та договір оренди не є предметом оскарження у даній справі.

Також, твердження прокурора про відсутність окремих складових спірного об`єкта нерухомості та посилання на матеріали кримінального провадження не підтверджені належними та допустимими доказами, а сам факт здійснення досудового розслідування не свідчить про незаконність набуття відповідачами права власності чи протиправність проведених реєстраційних дій.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Одеський ордена “Знак пошани” завод продовольчого машинобудування”, м.Одеса вважає, що спортивний майданчик є єдиним майновим комплексом, який історично існував як об`єкт нерухомого майна, а право користування земельною ділянкою пов`язане з існуванням та належністю такого об`єкта відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Відзив долучено до матеріалів справи.

Також, Товариство з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ з додатковим рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі №916/4306/25 у незадоволеній частині заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалити у цій частині нове додаткове рішення, яким задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у повному обсязі. Стягнути з Одеської обласної прокуратури, м.Одеса, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м. Київ 20 500 грн витрат на професійну правничу допомогу. Судові витрати, пов`язані з розглядом цієї апеляційної скарги, покласти на Одеську обласну прокуратуру.

Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував статті 126 і 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зменшення витрат на правничу допомогу можливе лише за наявності належно доведеної неспівмірності.

Скаржник зазначає, що матеріали самої справи спростовують висновок про «низьку складність», оскільки з документів у справі вбачається, що спір стосувався скасування державної реєстрації змін до права приватної власності на нерухомий об`єкт; позов був поданий прокурором в інтересах держави; у справі брали участь два відповідачі та третя особа; стороною захисту подавалися: заперечення на відповідь на відзив, клопотання про закриття провадження, клопотання про призначення будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, клопотання про приєднання доказів, інші пояснення; підготовче провадження тривало кілька місяців; відбулося кілька судових засідань і перерв; справа стосувалася поєднання питань речового права, державної реєстрації, земельних правовідносин, оцінки технічної документації та процесуального статусу прокурора.

Апелянт стверджує, що суд не мав підстав зменшувати заявлену суму лише з мотивів власного загального уявлення про «завищеність» окремих робіт без належного аналізу, які саме роботи не були необхідними. Заявою про ухвалення додаткового рішення товариство подало повний пакет доказів на підтвердження витрат: договір № 06-11/25, додаток № 1, акт № 01/2026, детальний опис та розрахунок послуг адвоката, а також платіжну інструкцію про фактичну оплату 20 500 грн. В акті зафіксовано, що адвокат надав клієнту правничу допомогу у формі консультацій, збору доказів, складання процесуальних документів, представництва в суді першої інстанції та правового аналізу процесуальних документів. Загальна вартість наданих послуг становить 20 500 грн.

Як вважає скаржник, суд першої інстанції, зменшуючи суму, мав встановити, які саме конкретні позиції детального опису є зайвими; навести мотиви, чому саме ці позиції не пов`язані зі справою; пояснити, чому їх вартість є неспівмірною; показати методику, за якою визначено остаточну зменшену суму.

Саме такого стандарту вимагає Верховний Суд, зокрема, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 окремо вказала: якщо суд не покладає всі витрати або частину витрат на опонента, він повинен зазначити, які саме витрати не підлягають відшкодуванню, і навести мотивацію такого висновку. Цей висновок дослівно відображений в офіційних матеріалах Верховного Суду. Отже, саме по собі скорочення суми без індивідуалізації «зайвих» робіт і без логіки розрахунку порушує стандарт вмотивованості судового рішення.

Факт реальної сплати 20 500 грн виключає сумніви в реальності витрат, а їх зв`язок із справою підтверджений договором, актом і детальним описом.

02.04.2026 Товариство здійснило оплату на користь АО «ПРЕЦЕДЕНТ ПРАВА» у сумі 20 500 грн згідно з договором № 06-11/25 від 25.11.2025. Це підтверджено платіжною інструкцією № 650 від 02.04.2026. Таким чином, у цій справі витрати не є лише майбутніми або умовними - вони фактично понесені.

Також, попередній (орієнтовний) розрахунок був поданий належним чином і завчасно, тому суд не мав права зменшувати суму, посилаючись на порушення статті 124 Господарського процесуального кодексу України

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м. Київ на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі №916/4306/25, справу призначено до судового розгляду.

22.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Пересипської окружної прокурату міста Одеси надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор просить ухвалити нове рішення, яким скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області про часткове задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м. Одеса про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 500 грн.

Зокрема, у відзиві прокурор наголошує, що відповідачем не було належним чином виконано вимоги статті 124 Господарського процесуального кодексу України щодо подання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат. На його думку, наведення у процесуальних документах лише загальної орієнтовної суми можливих витрат на правничу допомогу без розкриття порядку їх обчислення та відповідного документального підтвердження не може вважатися належним виконанням зазначеного процесуального обов`язку.

Також прокурор вказував, що документи, які містили детальний розрахунок вартості правничої допомоги та обсяг наданих адвокатом послуг, були подані лише разом із заявою про ухвалення додаткового рішення, що, на його переконання, обмежило можливість сторони позивача надати належні заперечення щодо заявлених до відшкодування витрат.

Крім того, прокуратура посилалася на недотримання відповідачем вимог частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи, що до закінчення судових дебатів не було подано належних доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу та не було заявлено про намір їх подання у встановленому законом порядку.

Окремо прокурор наголошував на тому, що спір виник у зв`язку з діями відповідача, які стали підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави, а тому, з урахуванням положень частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, відсутні підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат.

Відзив долучено до матеріалів справи.

10.06.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Пересипської окружної прокуратури надійшли додаткові пояснення, які судовою колегією не прийняті та залишені без розгляду, оскільки подані з порушенням встановленого ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2026 року строку для надання заяв та клопотань, що відповідно до норм ст.207 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення його без розгляду.

11.06.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника відповідачів надійшли пояснення по справі №916/4306/25 щодо помилковості посилання Пересипської окружної прокуратури міста Одеси (додаткові поясненнях від 10.06.2026) на постанову Верховного Суду від 10.03.2026 у справі №918/1063/24, які судовою колегією не прийняті та залишені без розгляду, оскільки подані з порушенням встановленого ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2026 року строку для надання заяв та клопотань, що відповідно до норм ст.207 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення його без розгляду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2026 року, зокрема об`єднано для спільного розгляду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м. Київ на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 року у справі №916/4306/25 та заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 року та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 року у справі №916/4306/25, призначено судове засідання.

В судовому засіданні прокурор просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів, викладених письмово.

Представник відповідача-1 заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокуратури з мотивів, що викладені письмово у відзиві, просив суд апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі №916/4306/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі №916/4306/25 залишити без змін.

Представник відповідача-2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокуратури з мотивів, що викладені письмово у відзиві, просив суд апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі №916/4306/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі №916/4306/25 залишити без змін. Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі № 916/4306/25 залишити без задоволення. Задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м. Київ на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі № 916/4306/25.

Представник третьої особи в судове засідання, яке відкладалося, не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить наявна у матеріалах справи довідки про доставку до його електронного кабінету ухвали про відкриття апеляційного провадження та відкладення. Про причини неявки в судове засідання не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань суду не надав.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі “Смірнов проти України”, відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, учасники справи скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав осіб, які з`явилися до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп Плюс Сервіс», м. Одеса про приєднання доказів по справі, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Вимогами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, унормовано, що письмові докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 81, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку – відповідача).

Отже, при поданні учасником справи клопотання про витребування або залучення доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наведена у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).

Судова колегія враховує, що суд першої інстанції надав оцінку доводам сторін щодо необхідності проведення експертизи та вирішив відповідні процесуальні клопотання у встановленому законом порядку. Сам по собі факт отримання висновку експерта після подання відзивів на позовну заяву не свідчить про наявність об`єктивних та непереборних обставин, які унеможливлювали своєчасне подання відповідного доказу до суду першої інстанції. Наведені заявниками причини фактично зводяться до посилань на тривалість проведення дослідження, однак не підтверджують існування обставин, що не залежали від їх волевиявлення та позбавляли можливості подати доказ у межах розгляду справи судом першої інстанції. Подання до суду апеляційної інстанції доказу, створеного за ініціативою сторін після розгляду справи по суті, за відсутності виняткових обставин, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, суперечило б принципам змагальності сторін, процесуальної економії та правової визначеності.

Так, виходячи із правил доказування у господарському процесі, закріплених в ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, а також принципів змагальності сторін у господарському процесі, судова колегія зазначає, що подання тих чи інших доказів стосовно обставин, які мають значення для справи, обмежується встановленими законом процедурами та строками. При цьому, як вже зазначалося вище, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього.

Вказане стосується, зокрема, і долучення висновку експерта № 02/22-25-26 від 27.02.2026, долученого до клопотання про залучення доказів, тому судова колегія зазначає, що прийняття та надання таким документам правової оцінки судом апеляційної інстанції є неможливим з огляду на вимоги процесуального закону.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що заявник не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання доказів в суді апеляційної інстанції, а саме, ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №904/3582/18, від 04.04.2019 у справі №918/329/18).

Крім того, колегія суддів зазначає, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява №3236/03, п. 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення прокурора та присутніх представників учасників справи, обговоривши доводи та вимоги апеляційних скарг, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 року та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 року та апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м. Київ на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 не потребують задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 року та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі №916/4306/25 не потребують скасування, з огляду на наступне.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 7689542 від 05.07.2005 спортивний майданчик за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 166, належав Одеському ордена “Знак пошани” заводу продовольчого машинобудування підприємства з колективною власністю; підстава виникнення права власності: рішення Господарського суду Одеської області від 16.05.2005 року, справа № 9/168-05-4314.

06.12.2016 року між Одеським ордена “Знак пошани” завод продовольчого машинобудування підприємство з колективною власністю завод “Продмаш” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс” (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки нерухомого майна, відповідно до п. 1.1 якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність 1/2 частку спортивного майданчику, який в цілому складається з роздягальні – літ. “А”, душу – літ. “Б”, огорожі № 1-3, мостіння I, загальною площею 47,9 кв.м, який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 166, розташований на земельній ділянці площею 2821 кв.м. – за фактичним користуванням.

Відповідно до п. 1.2 договору купівлі-продажу від 06.12.2016 відчужуваний об`єкт належить продавцю на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 16.05.2005 року у справі № 9/168-05-4314, зареєстрований Комунальним підприємством “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості” за реєстраційним номером: 11289476, номер запису: 1204 в книзі: 44неж-127, згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 7689542 від 05.07.2005 року.

Згідно з п. 1.4 договору купівлі-продажу від 06.12.2016 продавець свідчить, що у відчужуваному об`єкті самовільно зведених побудувань, переобладнань, перепланувань та реконструкцій не проводилося, що підтверджується його заявою, що доведена до відома покупця.

Так, вказаний договір купівлі продажу від 06.12.2016 року посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу – Луняченко Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2983.

Також, 05.12.2016 року між Одеським ордена “Знак пошани” завод продовольчого машинобудування підприємство з колективною власністю завод “Продмаш” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ларі” (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки нерухомого майна, відповідно до п. 1.1 якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність 1/2 частку спортивного майданчику, який в цілому складається з роздягальні – літ. “А”, душу – літ. “Б”, огорожі № 1-3, мостіння I, загальною площею 47,9 кв.м, який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 166, розташований на земельній ділянці площею 2821 кв.м. – за фактичним користуванням.

Вказаний договір купівлі-продажу від 05.12.2016 року також посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу – Луняченко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2974.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса та Товариство з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м. Київ набули право власності на конкретно визначену річ, а саме спортивний майданчик, який складається з роздягальні – літ. “А”, душу – літ. “Б”, огорожі № 1-3, мостіння I, загальною площею 47,9 кв.м.

Подалі, як вбачається з інформаційної довідки № 447530446 від 14.10.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, рішенням державного реєстратора Ройлянської сільської ради Саратського району Одеської області Іванової Х.А. (індексний номер 35447850), 30.05.2017 внесено зміни відносно речового права Товариства з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м. Київ щодо площі спортивного майданчику, що розташований за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 166, а саме: загальну площу спірного об`єкту з 47,9 кв.м змінено на 138,1 кв.м, при цьому для державної реєстрації надано технічний паспорт без серії та номеру від 22.05.2017, видавник: ФОП Земляний В.В.; довідку без номеру та серії від 22.05.2017, видавник: ФОП Земляний В.В.

Крім того, як вбачається з інформаційної довідки № 447530446 від 14.10.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, рішенням державного реєстратора Ройлянської сільської ради Саратського району Одеської області Іванової Х.А. (індексний номер 35449046), 30.05.2017 внесено зміни відносно речового права Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м. Київ щодо площі спортивного майданчику, що розташований за адресою: м.Одеса, Миколаївська дорога, буд. 166, а саме загальну площу спірного об`єкту з 47,9 кв.м змінено на 138,1 кв.м, при цьому для державної реєстрації надано технічний паспорт без серії та номеру від 22.05.2017, видавник: ФОП Земляний В.В.; довідку серія та номер 01-22 від 22.05.2017, видавник: ФОП Земляний В.В.

06.12.2016 року підписано акт приймання-передачі, за яким Одеський ордена “Знак пошани” завод продовольчого машинобудування підприємство з колективною власністю завод “Продмаш” передає у власність, а Товариство з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ та Товариство з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса приймають у спільну часткову власність розташований на земельній ділянці, площею 2821 кв.м за фактичним користуванням спортивний майданчик за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 166, який в цілому складається з нежитлової нерухомості: роздягальні – літ. А, душу – літ. Б, загальною площею 47,9 кв.м, підвалу (колишній тир, стара будівля під знос, непридатна для користування за цільовим призначенням, площею 83 кв.м), огорожі № 1-3, мостіння 1.

Разом з тим, згідно з довідкою серія та номер 01-22 від 22.05.2017, виданою ФОП Земляним В.В., вбачається, що під час проведення технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166, змінено площу у зв`язку з уточнення лінійних розмірів і площ приміщень, що не належить до самочинного будівництва, не є реконструкцією згідно з пунктом 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єкті нерухомого майна, при цьому загальна площа складає 138,1 кв.м.

Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради листом від 16.10.2024 р. № 01-15/290 повідомлено, що за інформацією архіву та відділу загального листування департаменту дані щодо надання містобудівних умов та обмежень для здійснення забудови земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 166 (кадастровий номер земельної ділянки 5110137600:31:009:0062) не видавалися.

Також із матеріалів справи вбачається, що в ході комісійного обстеження Пересипською районною адміністрацією Одеської міської ради, Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради, Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської та Департаментом з благоустрою міста Одеської міської ради встановлено, що на земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166, орієнтовною площею 0,3191 га, яка частково огороджена металевим парканом, наявний об`єкт нерухомого майна, позначений літ. “Д” відповідно до технічного паспорту від 22.05.2017, також наявна літ. “А”, яка візуально відповідає розмірам, вказаним у технічному паспорті від 22.05.2017. Водночас, встановити наявність чи відсутність об`єктів нерухомого майна за літ. “Г”, “В”, “Б” не надалося можливим з причини відсутності доступу на ту частину земельної ділянки, на якій вказані об`єкти розташовані. Так, за результатами вказаного обстеження складено акт обстеження незаконно розміщених об`єктів, споруд та елементів на території м. Одеси.

22.07.2025 року Пересипською районною адміністрацією проведено обстеження з виходом на місце за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 166, з кадастровим номером 5110137600:31:009:0062 та візуально зафіксовано, що ділянка огороджена, доступ за огорожу відсутній, на ділянці розташовані старі споруди. На момент обстеження будівельні роботи не ведуться, будівельна техніка відсутня, про що складено акт обстеження.

Так, Пересипська окружна прокуратура міста Одеси звернулася до ФОП Земляного В.В. з листом за вих. № 53-6113вих-25 від 18.08.2025 року, в якому просила надати інформацію чи складалися та видавилися ним довідка серія та номер: 01-22 від 22.05.2017, видавник: ФОП Земляний В.В., та технічний паспорт без серії та номеру від 22.05.2017, видавник: ФОП Земляний В.В.

У відповідь на зазначений вище лист прокуратури, фізична особа-підприємець Земляний В.В. листом № 42/25 від 18.08.2025 року повідомив прокуратуру про те, що довідка 01-22 від 22.05.2017 року та технічний паспорт без номеру та серії від 22.05.2017 року не складалися та не видавалися ним, а також зазначив, що до його підприємницької діяльність не входить складання подібних документів.

Відповідно до листа Комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації” Одеської міської ради № 2637/03.01-09 від 18.06.2025 за архівними даними станом на 31.12.2012 в КП “БТІ” ОМР наявна інформації про реєстрацію права власності на спортивний майданчик за адресою: м.Одеса, Миколаївська дорога, 166, за юридичною особою – Підприємством з колективною власністю Одеського ордена “Знак пошани” завод продовольчого машинобудування на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 16.05.2005 у справі № 9/168-05-4314, дата реєстрації 05.07.2005.

Так, відповідно до технічного паспорту від 07.07.2004 об`єкт за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 166, складається з роздягальні - літ. “А”, душ - літ. “Б”, огорожі №1-3 та мостіння І.

При цьому згідно з технічним паспортом, виготовленим 22.05.2017 ФОП Земляним В.В., вказаний спортивний майданчик складається з наступних будівель: роздягальня – літ. “А”, душ - літ. “Б”, будівля – літ. “В”, будівля – літ. “Г”, будівля – літ. “Д”, огорожі № 1-3, загальною площею 138,1 кв.м.

Між тим, Товариство з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса у довідці № 60/06 від 01.06.2018 зазначає, що на земельній ділянці за адресою: м.Одеса, Миколаївська дорога, 166, на балансі підприємства знаходиться аварійна нежитлова споруда, яка не експлуатується та підлягає зносу.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариству з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м. Одеса на праві приватної власності належить нежитлова споруда № 2 за адресою: м.Одеса, Миколаївська дорога, буд. 168, загальною площею 10,6 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № 34347260 від 02.03.2015.

Також, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 34342945 від 02.03.2015 Товариству з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м. Одеса на праві приватної власності належить нежитлова споруда № 1 за адресою: м.Одеса, Миколаївська дорога, буд. 168, загальною площею 16,8 кв.м.

Крім того, згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № 33841893 від 19.02.2015 Товариству з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м. Одеса на праві приватної власності належить гараж за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 168, загальною площею 16,1 кв.м.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 34295791 від 27.02.2015 Товариству з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса на праві приватної власності належить також нежитлова споруда № 3 за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 168, загальною площею 10,5 кв.м.

Разом з тим, згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № 33831099 від 18.02.2015 Товариству з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м. Одеса на праві приватної власності належить гараж за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 168, загальною площею 13,2 кв.м.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 31.05.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м. Київ звернулося до Одеського міського голови листом вих. №05/01-05, в якому зазначило, що на підставі свідоцтв про право власності № 33841893 від 19.02.2015, № 34347260 від 02.03.2015, № 33831099 від 18.02.2015, № 34342945 від 02.03.2015, № 34295791 від 27.02.2015 та договору купівлі-продажу № 2983 від 06.12.2016 товариству належить нежитлових будівель за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166, 168, з огляду на що просило надати згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 0,33 га для будівництва та експлуатації багатоповерхового житлового будинку за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166, 168.

Одеська міська рада рішенням № 2376-VII від 26.07.2017 надала дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса та Товариству з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,3300 га, за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166, 168, цільове призначення – В.02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, вид використання – для будівництва та експлуатації багатоквартирного житлового будинку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачами – Товариством з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м. Київ було розроблено відповідний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137600:31:009:0062), площею 0,3191 га (категорія земель за основним цільовим призначенням – землі житлової та громадської забудови, за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166; 168), який затверджено рішенням Одеської міської ради № 3948-VIІ від 31.10.2018 р.; присвоєно такій земельній ділянці адресу: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166; надано Товариству з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м. Одеса та Товариству з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м. Київ вказану земельну ділянку в оренду на 5 років для будівництва та експлуатації багатоповерхового житлового будинку, цільове призначення - В.02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

28.12.2018 року між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса, Товариством з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ було укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1.2 якого предметом договору є земельна ділянка, кадастровий номер 5110137600:31:009.0062, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси на підставі Закону України від 06.09.2012 року за № 5245-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності”. Реєстрація права власності на об`єкт оренди здійснюється згідно із Законом України від 14.05.2013 року за № 233-VІI “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв`язку з їх розмежуванням та відповідно до ст. 28 Закону України від 26.11.2015 року № 834-VII “Про внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, одночасно із державною реєстрацією права оренди. Зазначена земельна ділянка сформована із земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси.

За умовами п. 2.1 договору оренди від 28.12.2018 в оренду передається земельна ділянка площею 0,3191 га, у тому числі по угіддях: багатоповерхова забудова 0,3191 га.

У п. 2.2 договору оренди від 28.12.2018 вказано, що на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна, а саме: спортивний майданчик, 1/2 частка якого належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса на підставі договору купівлі-продажу частки нерухомого майна, посвідченого 06 грудня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко H.B. за реєстровим № 2983, право власності на яку зареєстровано 06.12.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В., номер запису про право власності: 17851061; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1105692751101; інша 1/2 частка якого належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м. Київ на підставі договору купівлі-продажу частки нерухомого майна, посвідченого 05 грудня 2016 року приватним нотаріусом Одеською міського нотаріальною округу Луняченко Н.В. за реєстровим № 2974, право власності на яку зареєстровано 05.12.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В., номер запису про право власності: 17815813, реєстраційний номер об`єкта нерухомого манна: 1105692751101. Інженерне забезпечення - від існуючих міських мереж.

Відповідно до п. 3.1 договору оренди від 28.12.2018 договір укладено на 5 (п`ять) років, дія будівництва та експлуатації багатоповерхового житлового будинку.

Вказаний договір оренди землі від 28 грудня 2018 року посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 3444.

У подальшому Одеська міська рада прийняла рішення № 2320-VIІ від 26.06.2024, яким поновила договір оренди землі, укладений між Одеською міською радою, Товариством з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ щодо земельної ділянки (кадастровий номер 5110137600:31:009:0062), площею 0,3191 га, за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 166, вид цільового призначення – 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, посвідчений 28.12.2018 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. в реєстрі за № 3444, право оренди зареєстровано 28.12.2018 за № 29720311 терміном на 5 років; затвердила проект додаткового договору (угоди) про поновлення договору оренди землі, укладеного між Одеською міською радою, Товариством з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ “Ларі”, м.Київ.

Так, 10 жовтня 2024 року між Одеської міською радою, Товариством з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ укладено додатковий договір (угода) про поновлення договору оренди, посвідченого 28 грудня 2018 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим за № 3444, відповідно до п.1.2 предметом якого є якого є земельна ділянка, площею 0,3191 га, кадастровий номер 5110137600:31:009.0062, належить на праві земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 28.12.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., номер запису про право власності: 29720289, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1735241651101.

Відповідно до п. 3.1 додаткового договору (угоди) договір укладено на 5 (п`ять) років для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Натомість, як вбачається з архівної виписки № 217 від 29.04.1991, Виконавчий комітет Одеської міської ради депутатів трудящих рішенням № 967 від 06 грудня 1954 року постановив підтвердити рішення Виконкому Ленінської Райради депутатів трудящих від 26.10.1954 №563, від 20.11.1954 №575 відвести, враховуючи погодження з Облдержсанінспекцією ( від 16.11.1954 №612 та від 03.12.1954 №658) Заводу млинових та елеваторних машин Міністерства машинобудування і приладобудування СРСР три земельних ділянки: площею до 2,27 га по дорозі Котовського № 521-б зі зносом житлової площі Міськжитлофонду під розширення територій, у зв`язку з реконструкцією заводу; площею до 3,90 га по дорозі Котовського № 255-а, раніше відведених рішенням Виконкому міськради від 04.09.1946 №892 Заводу радіально-свердлильних верстатів під будівництво зварювальних майстерень і не освоєний для цієї мети (акт Управління головного архітектора міста від 07.12.1954) під будівництво багатоповерхових житлових будівель; площею до 2,26 га по дорозі Котовського №244 під будівництво будівлі клубу і стадіону, частково освоєний заводом під стадіон.

Рішенням Виконкому Ленінської райради депутатів трудящих № 575 від 20.11.1954 виділено заводу Млинмашбуд земельну ділянку по дорозі Котовського 251-б та вулиці Іллічівській №16 для розширення та реконструкції заводу; земельну ділянку по дорозі Котовського № 244 для будівництва клубу та стадіону (існуючий стадіон).

За ствердженнями третьої особи, згідно з бухгалтерського обліку заводу “Продмаш” (т. 2, оборотна сторона а.с. 78) у розділі 3 “Невиробничі основні фонди” акту основних фондів переданих по балансу на 01 квітня 1990 року (додаток № 4 до договору від 27.12.1988 ІІ-47/5289) значяться будівлі стадіону, тир, огорожа, побудовані відповідно до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 06.12.1954 за № 967 за адресою: Миколаївська дорога, 166. Станом на 01 квітня 1990 року тир (нежитлове приміщення - підвал, загальною площею 83 кв.м) не використовується за цільовим призначенням та не обліковується за остаточною балансовою вартістю 0,00 гривень.

Інших доказів щодо спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав щодо скасування державної реєстрації змін до розділу від 30.05.2017 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1105692751101) про право приватної власності відповідачів, щодо реєстрації зміни загальної площі об`єкта з 47,9 кв.м на 138,1 кв.м.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, але вважає необхідним змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення.

Перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія перевіряє підставність представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеному законом.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Як зазначає прокурор, незаконна державна реєстрація з відповідачами права власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 138,1 кв. м., порушує інтереси територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, проте відповідні заходи з метою захисту порушеного права, у тому числі цивільно – правового характеру, міською радою не вжито.

Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок щодо підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, визначивши, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувань порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, листом № 53-5139вих-25 від 07.07.2025 Суворовська (Пересипська) окружна прокуратура міста Одеси звернулася до Одеської міської ради, в якому повідомила виявлені порушення Товариства з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ законодавства щодо збільшення площі об`єкта нерухомого майна під час проведення державної реєстрації змін до права власності на підставі технічного паспорту від 22.05.2017 року та довідки 01-22 від 22.05.2017, виданих ФОП Земляним В.В., а також прохала повідомити інформацію щодо вжиття Одеською міською радою заходів для усунення вказаних порушень. При цьому Суворовською (Пересипською) окружною прокуратурою міста Одеси зауважено, що у разі невжиття міською радою заходів реагування у сфері додержання земельного та містобудівного законодавства прокуратурою буде вирішено питання щодо наявності підстав, передбачених ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”.

У подальшому, як вбачається з матеріалів справи, листом від 23.07.2025 № 01.1-04.1/160 Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради повідомила Пересипську окружну прокуратуру м. Одеси, що 22.07.2025 спеціалістами відділу контролю та моніторингу за станом території району райадміністрації здійснено візуальне обстеження за адресою: м.Одеса, Миколаївська дорога, 166. За результатами обстеження встановлено, що за вищезазначеною адресою на момент обстеження будівельні роботи не ведуться, будівельна техніка відсутня, візуально зафіксовано, що ділянка огороджена, доступу за огорожу не має, на ділянці розташовані старі споруди. Порушень правил благоустрою території міста не виявлено. Отже, за результатом вивчення наявних правовстановлюючих документів та проведення заходів з контролю порушень вимог земельного та містобудівного законодавства за вказаною адресою не виявлено та відповідно заходи реагування не вживалися.

Так, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру? Пересипською окружною прокуратурою міста Одеси відповідним листом за № 53-6710вих-25 від 09.09.2025 року повідомлено Одеську міську раду про пред`явлення позову в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ про скасування державної реєстрації змін до розділу про право приватної власності.

Відтак, державна реєстрація змін у розділ щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: зміна загальної площі вказаного об`єкта нерухомості з 47,9 кв.м на 138,1 кв.м за адресою: м.Одеса, вул. Миколаївська дорога, 166, яка проведена на підставі рішення державного реєстратора № 35447850 від 30.05.2017, а також державна реєстрація змін у речове право Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ , яка проведена на підставі рішення державного реєстратора № 35447850 від 30.05.2017 та Товариства з обмеженою відповідальністю “Темп Плюс Сервіс”, м.Одеса, яка проведена на підставі рішення державного реєстратора № 35449046 від 30.05.2017, а також не звернення Одеською міською радою до суду із відповідним позовом про скасування державної реєстрації змін стало підставою для звернення прокурора до Господарського суду Одеської області із позовом по даній справі.

З огляду на зазначене та враховуючи дотримання прокурором визначеної національним законодавством процедури представництва інтересів держави в суді, судова колегія погоджується з прокурором щодо наявності у нього підстав для його звернення до суду для захисту інтересів держави.

Таким чином, прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Щодо доводів апеляційної скарги прокурора стосовно вирішення спору по суті, необхідно зазначити таке.

Відповідно до підпункту 1 частини першої статті 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

За висновками Верховного Суду стаття 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” є процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту. Ці висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 316/2082/19.

Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово наводилися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48). Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)).

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (тут і далі по тексту у редакції, чинній на момент здійснення спірної державної реєстрації змін) державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об`єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

За умовами приписів пунктів 1, 2 частини 3 статті 10 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Частиною 2 статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 24 Закону “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” у державній реєстрації прав та їх обтяжень має бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Таким чином, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Відповідно до п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (тут і далі по тексту у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації змін) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, іншими законами України та цим Порядком.

Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 24.05.2001 за № 127 (чинної на момент вчинення спірної державної реєстрації змін) технічний паспорт - документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику. Технічний паспорт має бути прошнурований, пронумерований та скріплений підписом керівника суб`єкта господарювання, який проводив інвентаризацію, а також підписом виконавця робіт і контролера із зазначенням серії та номера кваліфікаційного сертифіката на право виконання робіт з технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна.

В свою чергу, як вбачається з правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №752/9104/18, з огляду на норми зазначеної вище Інструкції, технічний паспорт на будинок не підтверджує право власності та, відповідно, не замінює собою свідоцтво про право власності чи інший правовстановлюючий документ, не дає право володіти, користуватись чи розпоряджатись нерухомістю – це лише документ, який фіксує технічні дані об`єкта.

Колегія суддів зазначає, що, як правильно встановив суд першої інстанції, технічний паспорт є документом, який підтверджує лише проведення технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна та не належить до правовстановлюючих документів. Відтак такий документ не може сам по собі бути належною правовою підставою для збільшення площі спірного об`єкта нерухомості та набуття права власності на відповідну прибудову.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, надавши оцінку обставинам справи та положенням статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виходив з того, що державна реєстрація права власності та внесення змін до відомостей про об`єкт нерухомого майна можуть здійснюватися виключно на підставі документів, прямо передбачених законом та таких, що підтверджують набуття, зміну або припинення відповідного речового права.

Дослідивши документи, які стали підставою для внесення до Державного реєстру речових прав змін щодо площі спортивного майданчика, розташованого за адресою: м.Одеса, вул. Миколаївська дорога, 166, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що довідка № 01-22 від 22.05.2017, видана ФОП Земляним В.В., не є документом, який відповідно до вимог чинного законодавства підтверджує виникнення, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, а відтак не може бути належною правовою підставою для зміни характеристик об`єкта нерухомості у Державному реєстрі речових прав.

У зв`язку з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що державний реєстратор Ройлянської сільської ради Саратського району Одеської області Іванова Х.А. здійснюючи державну реєстрацію змін щодо площі спірного об`єкта нерухомості (магазину) та вносячи відповідні відомості до Державного реєстру речових прав, діяв за відсутності належних документів, визначених законом, що свідчить про недотримання вимог законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Також, судова колегія звертає увагу, що предметом розгляду у цій справі є правомірність державної реєстрації змін до розділу про право приватної власності в частині збільшення площі спірного об`єкта нерухомого майна з 47,9 кв.м до 138,1 кв.м. При цьому, прокурором не заявлено вимог про визнання недійсними чи оскарження договорів купівлі-продажу, на підставі яких відповідача набули право власності на відповідне нерухоме майно, а також не оспорюються рішення органів місцевого самоврядування чи інші правовстановлюючі акти.

Одночасно з цим прокурор посилався на те, що набуття відповідачами права власності на об`єкт нерухомості зі збільшеною площею стало підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення щодо передачі земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів для будівництва багатоквартирного житлового будинку, і що державна реєстрація збільшення площі спірного об`єкта нерухомості фактично створила передумови для подальшого оформлення прав на земельну ділянку, на якій цей об`єкт розташований.

Тому, судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції, що звернення прокурора з даним позовом обумовлене необхідністю встановлення обставин, які можуть мати преюдиційне значення для розгляду іншої господарської справи №916/4171/25, предметом якої є оскарження державної реєстрації права оренди відповідної земельної ділянки та вимога про її повернення територіальній громаді. У зв`язку з цим, колегія суддів погоджується з доводами відповідачів та висновком суду першої інстанції про наявність взаємозв`язку між даною справою та спором щодо права користування земельною ділянкою, зазначивши, що встановлювані у цій справі обставини можуть мати значення для вирішення спору в іншому судовому провадженні.

Так, у статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на положення процесуального закону (зокрема, статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 Господарського процесуального кодексу України) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі №761/36873/18 (пункт 9.21), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 27).

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 28).

Не підлягає сумніву те, що оцінка обраного позивачем способу захисту порушених прав за критерієм ефективності здійснюється у кожній окремій судовій справі з урахуванням конкретного предмета, підстави позову і мети звернення до суду, а також встановлених судами обставин.

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 63).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Сполученого Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі “Афанасьєв проти України” (заява №38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі №750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно зауважив про відсутність у прокурора самостійного матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах щодо державної реєстрації змін до відомостей про об`єкт нерухомого майна відповідачів, оскільки заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на встановлення обставин, які можуть бути використані при розгляді іншої господарської справи №916/4171/25, предметом якої є оскарження права оренди земельної ділянки та її повернення територіальній громаді.

Місцевий господарський суд виходив із того, що кінцевою метою звернення прокурора є не усунення наслідків державної реєстрації змін щодо площі об`єкта нерухомого майна, а створення підстав для вирішення спору стосовно права користування земельною ділянкою. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що господарським місцевим судом правильно зазначено, що обставини, на які посилається прокурор, повинні встановлюватися в межах іншого судового провадження, пов`язаного з оскарженням права оренди земельної ділянки, а саме, у справі №916/4171/25.

Отже, судова колегія зауважує, що цей позов прокурором подано не в інтересах власника спірного нерухомого майна, а в інтересах власника земельної ділянки Одеської міської ради, що свідчить про похідний характер заявлених вимог від спору щодо права оренди землі та спрямованість позову на встановлення преюдиційних обставин для використання їх в іншій справі.

Також, суд першої інстанції вірно врахував, що на момент розгляду спору Одеська міська рада вже реалізувала свої повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, передавши її відповідачам в оренду на підставі відповідного договору. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що сама по собі державна реєстрація змін до відомостей про об`єкт нерухомого майна не порушує права власності територіальної громади на земельну ділянку.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що обраний прокурором спосіб захисту не забезпечує безпосереднього та ефективного поновлення права, на захист якого подано позов, а тому не відповідає критеріям належного та ефективного способу судового захисту, сформульованим у практиці Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не дослідив відмінності між технічним паспортом, виготовленим Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості, та технічним паспортом, складеним ФОП Земляним В.В., оскільки ці обставини не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду щодо обраного останнім способу захисту. Колегія суддів звертає увагу прокурора, що предметом розгляду у даній справі є вимоги про скасування державної реєстрації змін до розділу про право приватної власності щодо площі об`єкта нерухомого майна. Водночас вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив не лише з оцінки підстав внесення відповідних реєстраційних змін, а й з необхідності встановлення того, чи забезпечить заявлений спосіб захисту реальне та ефективне поновлення порушеного права або інтересу, на захист якого подано позов.

Також колегія суддів відхиляє посилання апелянта на положення статті 391 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України, оскільки наведені норми дійсно передбачають право власника земельної ділянки вимагати усунення порушень його прав, однак застосування конкретного способу захисту повинно відповідати характеру порушення та забезпечувати ефективне поновлення порушеного права. Водночас прокурором не доведено, яким саме чином скасування реєстрації змін щодо площі об`єкта нерухомості призведе до усунення перешкод у здійсненні Одеською міською радою правомочностей власника земельної ділянки.

Крім того, на момент звернення з позовом спірна земельна ділянка перебувала в користуванні відповідачів на підставі укладеного з Одеською міською радою договору оренди, правомірність якого є предметом окремого судового розгляду. За таких обставин питання щодо наявності або відсутності підстав для користування земельною ділянкою, а також щодо її повернення власнику підлягають вирішенню саме в межах відповідного спору про право оренди землі, а не шляхом оскарження реєстраційних дій стосовно об`єкта нерухомого майна, як це було зазначено вище за текстом цієї постанови.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що обраний прокурором спосіб захисту не є ефективним, оскільки його застосування саме по собі не призведе до реального поновлення чи належного захисту прав та інтересів власника земельної ділянки- Одеської міської ради, в інтересах якого подано цей позов.

Щодо оскарження додаткового рішення Господарського суду Одеської області, судова колегія зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Приписами ст. 244 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, за правилами статті 74 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатів, пов`язаних з підготовкою до розгляду справи у судовому засіданні, має бути відображений в детальному описі робіт (наданих послуг), має бути доведений та документально обґрунтований.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 24.01.2023 року у справі № 910/6310/21.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, у ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії / бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями ч. 6, 7 та 9 ст. 129 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що 25.11.2025 року між Адвокатським об`єднанням “Прецедент Права” в особі з правом підпису адвокатом Попроцьким Дмитром Михайловичем (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м. Київ (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги № 06-11/25, відповідно до п. 1.1 якого предметом даного договору є надання адвокатом правничої допомоги клієнту відповідно до ЦПКУ, ГПКУ та інших нормативно-правових актів України, а саме щодо представництва клієнта в рамках судової справи № 916/4306/25, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.

Згідно з п. 1.2 договору № 06-11/25 від 25.11.2025 сторони погодили, що клієнт надає право (уповноважує) адвоката при здійсненні своїх повноважень: представляти клієнта та захищати його права перед державними органами, банками, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та будь-якими фізичними особами; представляти клієнта та захищати його права в правоохоронних та контролюючих органах, в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування, органах нотаріату, органах Державної виконавчої служби, в приватних виконавців, судах всіх інстанцій, у тому числі місцевих судах (загальних, господарських, адміністративних), судах апеляційної та касаційної інстанцій (загальних, господарських, адміністративних), Верховному Суді, Конституційному Суді України з усіма правами наданими позивачу, відповідачу, третій особі, заявнику, скаржнику, заінтересованій особі, стороні виконавчого провадження та захиснику клієнта незалежно від його процесуального статусу (потерпілий, затриманий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок тощо).

Пунктами 2.3.1, 2.3.2 договору № 06-11/25 від 25.11.2025 визначено обов`язки клієнта щодо сплатити гонорару адвокату в розмірі та в строк окремо погоджені між ними додатками до цього договору; сплатити адвокату витрати на надання правничої допомоги, передбаченої даним договором в розмірі та в строк, окремо погоджені між ними.

Відповідно до п. 3.1 договору № 06-11/25 від 25.11.2025 вартість послуг адвоката за цим договором встановлюється додатковими угодами до цього договору. Вартість послуг за даним договором може бути зменшена або збільшена за домовленістю сторін, у зв`язку з неможливістю або безперспективністю вжиття процесуальних заходів для захисту прав та інтересів клієнта, або збільшена при можливості вжиття заходів для позитивного результату для клієнта, але не може бути менш, ніж 80% від загальної суми договору.

Положеннями пп. 3.3 та 3.4 договору № 06-11/25 від 25.11.2025 передбачено, що розрахунки за цим договором регулюються та проводяться додатковими угодами до цього договору. Акт приймання-передачі наданих послуг, підписаний сторонами договору, є документом, який підтверджує здійснення повного розрахунку між сторонами.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до моменту здійснення адвокатом всіх можливих дій зазначених в п. 1.1 договору (п. 4.1 договору № 06-11/25 від 25.11.2025).

У відповідності до п. 6.1 договору № 06-11/25 від 25.11.2025 сторони визначили, що детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати клієнтом гонорару та фактичних витрат, пов`язаних із виконанням даного договору, окремо обумовлюється сторонами та може визначатися додатковою (ми) угодою (ми) до цього договору.

Як вбачається з матеріалів поданої заяви, додатком № 1 до договору № 06-11/25 про надання адвокатських послуг від 24.03.2026 сторони домовилися, що вартість послуг адвоката щодо надання правничої допомоги у судовій справі №916/4306/25 у Господарському суді Одеської області за цим договором складає 20 500 грн (у тому числі вартість послуг за одну годину надання правничої допомоги дорівнює 500 грн) та сплачується клієнтом на рахунок Адвокатського об`єднання “Прецедент Права” не пізніше 30 денного терміну з дати винесення рішення по справі № 916/4306/25 Господарським судом Одеської області.

24.03.2026 Адвокатським об`єднанням “Прецедент Права” (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ (клієнт) складено та підписано акт № 01/2026 приймання-передачі наданих юридичних послуг до договору № 06-11/25 про надання правничої допомоги від 25.11.2025 (на стадії розгляду господарської справи № 916/4306/25 у суді першої інстанції), з якого вбачається, що адвокат надав, а клієнт прийняв відповідно до договору № 06-11/25 про надання правничої допомоги від 25.11.2025 надані юридичні послуги у формі: надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань; збір доказів; складання процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції; правовий аналіз протоколів судових засідань та ухвал Господарського суду Одеської області в рамках справи №916/4306/25.

Також у вказаному акті від 24.03.2026 зазначено, що загальна вартість наданих послуг становить 20 500 грн.

Так, 24.03.2026 між адвокатським об`єднанням “Прецедент Права” (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м. Київ (клієнт) підписано детальний опис та розрахунок вартості послуг адвоката до акту №01/2026 приймання-передачі наданих юридичних послуг до договору № 06-11/25 про надання правничої допомоги від 25.11.2025 (на стадії розгляду господарської справи № 916/4306/25 у суді першої інстанції), відповідно до якого сторони визначили перелік, обсяг та вартість наданих робіт, а саме:

- ознайомлення з матеріалами справи: копіювання документів, аналіз позовної заяви, додатків, правової позиції позивача – 4 год. – 2000 грн;

- правовий аналіз: вивчення судової практики, формування правової позиції – 6 год. – 3000 грн;

- підготовка відзиву: складання та подання відзиву на позов – 7 год. – 3500 грн;

- підготовка процесуальних документів: заперечення відповідачів ТОВ “Темп Плюс Сервіс” та ТОВ “Ларі” на відповідь на відзив (у порядку ст. 167 ГПК України) від 15.12.2025; клопотання від 02.03.2026 представника відповідачів та третьої особи про приєднання доказів по справі № 916/4306/25 (керуючись ст. 80 ГПК України); клопотання про відкладення від 15.12.2025; клопотання від 27.01.2026 відповідачів ТОВ “Темп Плюс Сервіс” та ТОВ “Ларі” про відкладення розгляду справи; клопотання відповідачів ТОВ “Темп Плюс Сервіс” та ТОВ “Ларі” про закриття провадження у справі № 916/4306/25 від 15.12.2025 р.; клопотання від 27.01.2026 р. відповідачів ТОВ “Темп Плюс Сервіс” та ТОВ “Ларі” про призначення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи по справі № 916/4306/25 (керуючись ст. 99 ГПК України); промова у дебатах від 23.03.2026 – 20 год. – 10000 грн;

- участь у судових засіданнях: представництво інтересів клієнта у суді у 4-х судових засіданнях – 4 год. – 2000 грн;

- комунікація з клієнтом: консультації, узгодження позиції – 3 год (безкоштовно).

Відтак, відповідно до детального опису та розрахунку вартості послуг адвоката до акту № 01/2026 приймання-передачі наданих юридичних послуг до договору № 06-11/25 про надання правничої допомоги від 25.11.2025 (на стадії розгляду господарської справи №916/4306/25 у суді першої інстанції) загалом витрачено 41 годину часу, загальна вартість послуг складає 20500 грн.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, виходив із того, що сам факт укладення договору про надання правничої допомоги, підписання акту приймання-передачі послуг та інших документів, які підтверджують надання адвокатських послуг, не є безумовною підставою для покладення на іншу сторону всіх заявлених до відшкодування витрат. Місцевий господарський суд врахував положення статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також правові висновки Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо необхідності оцінки реальності, необхідності, обґрунтованості, співмірності та розумності витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому суд першої інстанції правильно зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат він не пов`язаний виключно домовленостями між адвокатом та клієнтом щодо розміру гонорару, а повинен перевірити відповідність заявлених до відшкодування сум критеріям співмірності зі складністю справи, обсягом виконаних робіт, витраченим адвокатом часом та значенням справи для сторони.

Оцінивши подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ документи на підтвердження понесених витрат, зокрема, детальний опис виконаних адвокатом робіт та розрахунок їх вартості, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про неспівмірність частини заявлених витрат фактичному обсягу наданих послуг. Суд виходив із того, що окремі види робіт, зазначені у розрахунку, зокрема ознайомлення з матеріалами справи, правовий аналіз, вивчення судової практики та формування правової позиції, фактично охоплювалися підготовкою процесуальних документів та становили єдиний процес надання правничої допомоги, що виключає можливість їх окремого обліку у заявленому обсязі.

Крім того, судова колегія зауважує, що суд першої інстанції правильно врахував, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ не подавало окремого відзиву на позов, а фактично приєдналося до правової позиції іншого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп Плюс Сервіс», м.Одеса, а також те, що значна частина процесуальних документів була підготовлена адвокатом одночасно в інтересах обох відповідачів. Отже, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заявлений час, витрачений на підготовку відповідних клопотань та заяв, не відповідає їх змісту, складності та фактичному обсягу виконаної роботи.

З урахуванням наведених обставин, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про зменшення заявленого до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу як такого, що не повною мірою відповідає критеріям розумності, необхідності та співмірності.

З огляду на встановлені обставини, оцінивши співмірність заявлених витрат із характером спору, обсягом фактично наданих послуг та критеріями розумності й необхідності судових витрат, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з Одеської обласної прокуратури витрат на правничу допомогу у зменшеному розмірі.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги Одеської обласної прокуратури стосовно того, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки, на думку скаржника, відповідачем не було належним чином підтверджено дотримання вимог процесуального закону щодо своєчасного заявлення та обґрунтування таких витрат та подані на підтвердження понесених витрат документи не свідчать про їх необхідність, співмірність та розумність, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалами справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ ще під час розгляду справи по суті подало попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечення відповідачів на відповідь на відзив т.2 а.с 93-98 яка є першою заявою відповідача-2 у цій справі, оскільки перша заява, а саме відзив на апеляційну скаргу був наданий тільки від імені відповідача-1), а після ухвалення рішення надало заяву про ухвалення додаткового рішення разом із договором про надання правничої допомоги, додатковою угодою, актом приймання-передачі послуг, детальним описом виконаних робіт та розрахунком їх вартості. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ процесуального порядку заявлення та підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про те, що місцевий господарський суд не врахував заперечення прокуратури та практику Верховного Суду. Як убачається зі змісту додаткового рішення, суд першої інстанції надав оцінку доводам сторін, проаналізував положення статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, врахував правові висновки Верховного Суду щодо критеріїв реальності, необхідності, співмірності та розумності витрат на професійну правничу допомогу, а також здійснив перевірку обґрунтованості заявленої до відшкодування суми.

Колегія суддів наголошує, що доводи прокурора фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, однак не спростовують встановлених судом обставин щодо фактичного надання адвокатських послуг та понесення Товариством з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ відповідних витрат.

Також не заслуговують на увагу і посилання апелянта на те, що спір виник внаслідок неправомірних дій Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ щодо державної реєстрації спірного майна, а тому витрати на правничу допомогу не підлягають покладенню на прокуратуру. Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат здійснюється залежно від результатів вирішення спору, а не виключно з огляду на твердження сторони щодо неправомірності поведінки іншого учасника справи. Оскільки рішенням Господарського суду Одеської області у задоволенні позову прокурора було відмовлено, відповідач набув право на відшкодування понесених ним та належним чином підтверджених витрат на професійну правничу допомогу. Більше того, місцевий господарський суд не поклав на прокуратуру всю заявлену до відшкодування суму витрат, а здійснив оцінку їх співмірності та розумності, дійшовши висновку про необхідність їх часткового зменшення. Такий підхід відповідає положенням статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та усталеній практиці Верховного Суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ щодо безпідставності зменшення судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на таке.

Насамперед, колегія суддів зазначає, що положення статей 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України покладають на суд обов`язок перевіряти не лише факт понесення стороною відповідних витрат, а й їх реальність, необхідність, обґрунтованість, співмірність та розумність. Сам по собі факт укладення договору про надання правничої допомоги, підписання акту приймання-передачі послуг та здійснення їх оплати не зумовлює обов`язку суду покласти на іншу сторону всі заявлені до відшкодування витрати, оскільки під час вирішення питання про їх розподіл суд не пов`язаний умовами договору між адвокатом та клієнтом та повинен самостійно оцінити співмірність заявленої до компенсації суми.

Посилання апелянта на складність справи також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки як убачається з додаткового рішення, місцевий господарський суд не заперечував факту здійснення представником відповідача процесуальних дій у справі та не ставив під сумнів факт надання правничої допомоги. Водночас суд дійшов висновку, що окремі види робіт, зазначені у детальному описі послуг, дублюють одна одну або охоплюються іншими видами правничої допомоги, а заявлений на їх виконання час не відповідає фактичному обсягу виконаних робіт.

Зокрема, суд першої інстанції навів мотиви, з яких дійшов висновку про неспівмірність частини заявлених витрат, зазначивши, що послуги з ознайомлення з матеріалами справи, правового аналізу, вивчення судової практики та формування правової позиції фактично становлять складові єдиного процесу підготовки процесуальних документів. Крім того, місцевий господарський суд врахував, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ не подавало окремого відзиву на позовну заяву, а приєдналося до правової позиції іншого відповідача, а значна частина процесуальних документів готувалася адвокатом одночасно в інтересах двох відповідачів, що об`єктивно впливало на обсяг робіт, який міг бути віднесений виключно до представництва інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларі», м.Київ.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про відсутність належної мотивації зменшення розміру витрат. Із змісту додаткового рішення вбачається, що суд першої інстанції навів конкретні обставини, які стали підставою для висновку про неспівмірність заявленої суми витрат, оцінив характер спору, обсяг виконаних робіт, кількість підготовлених процесуальних документів, ступінь участі представника відповідача у справі та обґрунтованість заявленого часу на виконання окремих видів робіт. Незгода апелянта з такою оцінкою сама по собі не свідчить про відсутність мотивів судового рішення.

При цьому посилання скаржника на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 не спростовують законності оскаржуваного додаткового рішення, оскільки суд першої інстанції навів причини, з яких визнав частину заявлених витрат неспівмірними, та обґрунтував необхідність їх часткового зменшення. Закон не зобов`язує суд здійснювати математичний розрахунок щодо кожної окремої дії адвоката або визначати нову вартість кожної послуги окремо, якщо з мотивувальної частини рішення можливо встановити критерії та підстави, якими керувався суд при визначенні співмірного розміру компенсації.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що реальність понесених витрат та факт їх оплати не є тотожними питанню їх компенсації за рахунок іншої сторони спору. Навіть фактична сплата клієнтом адвокатського гонорару не виключає обов`язку суду перевірити, чи відповідає заявлена до відшкодування сума критеріям розумності та співмірності, передбаченим статтями 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином дослідив подані докази, застосував критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, а тому підстав для скасування або зміни додаткового рішення в оскарженій частині не вбачається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що всі істотні обставини справи судом першої інстанції встановлені вірно, з огляду на що рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасування або змін не потребують.

Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 року та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 року та апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі №916/4306/25 не потребують задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 року та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі №916/4306/25 відповідають обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для їх скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судових рішень покладаються на скаржників.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 року та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 року та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ларі”, м.Київ на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі № 916/4306/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 року та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі №916/4606/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.06.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Суддя Н.М. Принцевська

Я.Ф. Савицький