Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №916/284/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/284/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Фізичної особи – підприємця Шляжко Оксани Миколаївни – Слободян Ю.В., на підставі ордеру

від відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул” – Дідорчук І.І., на підставі ордеру

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м.Одеса

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 року про забезпечення позову суддя першої інстанції Погребної К.Ф.

у справі № 916/284/26

за позовом: Фізичної особи – підприємця Шляжко Оксани Миколаївни, м.Нова Каховка Херсонської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м.Одеса

за участі третіх осіб, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фізичної особи - підприємця Масальцева Юрія Євгеновича, м.Одеса та Фізичної особи - підприємця Масальцевої Оксани Сергіївни, м.Одеса

про розірвання договору оренди та стягнення 4 802 639 грн 05 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.

У провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа за позовом Фізичної особи – підприємця Шляжко Оксани Миколаївни, м.Нова Каховка Херсонської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м.Одеса про розірвання договору оренди та стягнення 4 802 639 грн 05 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м.Одеса зобов`язань за договором оренди нерухомого майна від 05.06.2024 в частини сплати орендної плати, що мало наслідком виникнення у нього заборгованості в загальному розмірі 4 802 639 грн 05 коп.

04.02.2026 до Господарського суду Одеської області від Фізичної особи – підприємця Шляжко Оксани Миколаївни, м.Нова Каховка Херсонської області надійшла заяву про забезпечення позову, згідно якої остання просить суд накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м.Одеса, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать відповідачу у межах суми позовних вимог на загальну суму 4 802 639 грн 05 коп.

В обґрунтування поданої заяви заявник зазначає, що між сторонами існують тривалі договірні правовідносини, у межах яких відповідач з червня 2024 року систематично та без поважних причин не виконує свого основного грошового зобов`язання - обов`язку зі сплати орендної плати. Прострочення має стійкий, тривалий та безперервний характер і на дату звернення до суду охоплює значний період часу. Загальна сума боргу є істотною, що саме по собі свідчить про реальний ризик утруднення або неможливості виконання майбутнього судового рішення.

Заявник вказує, що поведінка відповідача свідчить про його недобросовісність та ухилення від виконання зобов`язань. Після грудня 2024 року будь-які орендні платежі припинені, жодних заходів для погашення заборгованості або врегулювання спору в добровільному порядку відповідачем не вчинено, претензію, направлену 22.12.2025, відповідач свідомо не отримав. Такі дії, на переконання заявника, об`єктивно свідчать про намір уникнути виконання грошових зобов`язань та відповідальності за їх порушення.

Крім того, позивач зазначає, що згідно інформаційної довідки з ДРРПнНМ №5005683774053 від 26.01.2026 року у відповідача відсутнє будь яке нерухоме майно.

Заявник наголошує, що за таких умов існує обґрунтоване припущення, що у разі невжиття заходів забезпечення позову відповідач може вчинити дії, спрямовані на виведення грошових коштів, зміну місця їх зберігання або інше розпорядження активами, що ускладнить або зробить неможливим реальне виконання рішення суду у разі задоволення позову, враховуючи що будь якого нерухомого майна, за рахунок якого можна б було виконати судове рішення, у випадку задоволення позову, у відповідача немає.

На переконання позивача, з урахуванням наведених фактичних обставин справи та характеру заявлених позовних вимог наявні обґрунтовані та достатні правові підстави для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать відповідачу.

При цьому, заявник зазначає, що заявлений спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки спрямований виключно на збереження майнового стану відповідача на час розгляду справи та не порушує балансу прав і законних інтересів сторін. Накладення арешту на майно та (або) грошові кошти відповідача не вирішує спір по суті, однак забезпечує ефективність судового захисту та реальність виконання можливого судового рішення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.02.20265 заяву Фізичної особи – підприємця Шляжко Оксани Миколаївни, м.Нова Каховка Херсонської області про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м. Одеса, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать відповідачу у межах суми позовних вимог на загальну суму 4 802 639 грн. 05 коп.

Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що за умови відсутності достовірних відомостей щодо наявності коштів на рахунках відповідача, судом встановлено наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах суми заявлених вимог, з урахуванням необхідності уникнення подвійного забезпечення та забезпечення реального виконання судового рішення у разі задоволення позову. Зазначене узгоджується з метою застосування заходів забезпечення позову та відповідає положенням статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м.Одеса з ухвалою суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 у справі №916/284/26 якою накладено арешт на грошові кошти, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м.Одеса як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м.Одеса у межах суми позовних вимог на загальну суму 4 802 639 грн. 05 коп. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вищевказаної заяви про забезпечення позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Скаржник, зокрема, наголошує, що з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.73 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому, як стверджує скаржник, у поданих до господарського суду матеріалах відсутні будь - які докази, які б підтверджували наведені заявником у заяві про забезпечення позову обставини, якими остання обґрунтовує необхідність вжиття судом заходів до забезпечення позову у справ.

Скаржник вважає, що позивачем не наведено у заяві про забезпечення позову і обставин на підтвердження вчинення апелянтом конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після подання позову до суду, в тому числі і дій спрямованих на реалізацію належного йому майна, безпідставного витрачання ним коштів, приховання активів, тощо.

До того ж, посилання у заяві про забезпечення позову на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків, без надання відповідного обґрунтування, в тому числі доказів вчинення апелянтом певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення чи зменшення його майна, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Вказані висновки, зокрема, містяться у постанові Верховного Суду від 18.10.2021 у справі №910/7029/21.

Скаржник зазначає, що як вбачається з матеріалів справи жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про підготовку у даний час до таких дій з боку апелянта чи їх фактичне вчинення, суду зі сторони позивача не подано.

Окремо, апелянт наголошує, що позивачем необґрунтовано заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості, які начебто апелянт повинен був сплатити у якості орендної плати, оскільки позивачем не доведено, що у апелянта взагалі виник обов`язок її сплачувати.

Матеріали справи не містять укладення між сторонами акт приймання – передачі, згідно якого б апелянт прийняв у позивача в тимчасове володіння і користування (оренду) нерухоме майно відповідно до п. 1.1 договору.

Також, скаржник зазначає, що задовольняючи заяву позивача про накладення арешту на грошові кошти апелянта судом першої інстанції не враховано, що накладення даних обмежень необґрунтовано призводить до фактичного зупинення господарської діяльності товариства, що негативно впливає на виконання ним зобов`язань зі сплати податків, виплат заробітної плати працівникам, сплати комунальних послуг та інших обов`язкових платежів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м.Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 у справі №916/284/26, призначено справу до судового розгляду.

19.03.2026 через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи – підприємця Шляжко Оксани Миколаївни, м.Нова Каховка Херсонської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Лідер Ленд Скул», м. Одеса залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 року у справі №916/284/26 без змін.

Позивач наголошує, що під час звернення із заявою про забезпечення позову ним було наведено та належним чином підтверджено сукупність обставин, які свідчать про наявність реального ризику утруднення виконання можливого судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Зокрема, суду були надані докази, які підтверджують тривале та систематичне невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань щодо сплати орендної плати, значний розмір заборгованості, який станом на момент звернення до суду становить 4 802 639 грн 05 коп. повну відсутність будь-яких добровільних дій з боку останнього, спрямованих на погашення заборгованості, а також ігнорування направленої позивачем претензії та пропозицій щодо позасудового врегулювання спору.

Наведені, як стверджує позивач, обставини свідчать про систематичне та тривале порушення грошових зобов`язань, що саме по собі характеризує поведінку апелянта як недобросовісну та свідчить про відсутність реального наміру добровільно виконувати свої договірні обов`язки. Така поведінка об`єктивно підвищує ризик того, що у випадку задоволення позову виконання відповідного судового рішення може бути істотно ускладнене або навіть неможливе без вжиття заходів забезпечення позову.

Позивач зазначає, що під час вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову суд оцінює не лише наявність формального порушення зобов`язання, але й загальну поведінку відповідача у спірних правовідносинах, характер та тривалість порушення, розмір заявлених вимог, а також інші обставини, які можуть свідчити про ризик утруднення виконання рішення суду у майбутньому. Саме така сукупність обставин була встановлена судом першої інстанції у даній справі.

Крім того, позивач вважає, що позиція апелянта фактично зводиться до вимоги доведення позивачем його конкретних дій, спрямованих на приховування майна, відчуження активів або інші дії, що можуть ускладнити виконання рішення суду. Однак, такий підхід суперечить правовій позиції Верховного Суду щодо стандарту доказування у справах про забезпечення позову. У разі подання позову про стягнення коштів відповідач, якщо немає відповідних обмежень, може у будь-який момент розпорядитися коштами та відчужити майно. І це у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача (правовий висновок викладений у постанові Верховний Суд від 11.12.2023 у справі №904/1934/23).

Також, позивач наголошує, що у даній справі сам факт існування спору між сторонами є очевидним та не заперечується навіть самим відповідачем, який подав апеляційну скаргу та активно оспорює заявлені позовні вимоги. Наявність між сторонами договірних правовідносин також не ставиться під сумнів, що підтверджується матеріалами справи та поведінкою сторін у межах спірних правовідносин. При цьому питання щодо наявності або відсутності заборгованості, її точного розміру, правомірності нарахування орендної плати та інших платежів є предметом дослідження суду під час розгляду справи по суті.

Таким чином, доводи апелянта про те, що позивач нібито не довів наявність заборгованості або виникнення грошового зобов`язання, фактично спрямовані на передчасне вирішення спору по суті та виходять за межі предмета розгляду заяви про забезпечення позову.

Позивач наголошує, що доводи апелянта щодо відсутності акта приймання-передачі фактично стосуються матеріально-правових аспектів спору, які мають бути предметом дослідження під час розгляду справи по суті. Натомість під час вирішення питання про забезпечення позову суд не зобов`язаний встановлювати всі обставини передачі майна або досліджувати дійсність та належність кожного окремого доказу у повному обсязі.

Застосований захід забезпечення позову не позбавляє відповідача можливості розпоряджатися тим майном або коштами, які не підпадають під арешт, а також не перешкоджає йому отримувати нові грошові надходження у процесі здійснення господарської діяльності. Також, позивач вважає, що апелянт безпідставно посилається на те, що суд першої інстанції не застосував зустрічне забезпечення, намагаючись поставити це під сумнів як порушення процесуального права. Аналізуючи ст.141 Господарського процесуального кодексу України, слід дійти висновку, що зустрічне забезпечення є правом суду, а не його обов`язком. Законодавець надає суду дискрецію щодо доцільності та необхідності вжиття такого заходу залежно від конкретних обставин справи, характеру позовних вимог, наявності ризику неповернення коштів або порушення майнових прав сторін, та співвіднесеності заходу з пред`явленими позовними вимогами.

Відзив долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 прийнято апеляційну скаргу “Одеса Лідер Ленд Скул” , м.Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 року у справі №916/284/26 до свого провадження колегією суддів у новому складі.

В судовому засіданні, представник скаржника підтримав доводи щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово, представник позивача у режимі відеоконференції заперечував щодо апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 4 ч.1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, а саме, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м. Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 року у справі №916/284/26 не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України і відсутні підстави для її скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, Фізична особа – підприємець Шляжко Оксана Миколаївна, м.Нова Каховка Херсонської області звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м.Одеса про розірвання договору оренди та стягнення 4 802 639 грн 05 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м.Одеса зобов`язань за договором оренди нерухомого майна від 05.06.2024 в частини сплати орендної плати, що мало наслідком виникнення у нього заборгованості в загальному розмірі 4 802 639 грн 05 коп.

04.02.2026 до Господарського суду Одеської області від Фізичної особи – підприємця Шляжко Оксани Миколаївни, м.Нова Каховка Херсонської області надійшла заява про забезпечення позову, згідно якої остання просить суд накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м.Одеса, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать відповідачу у межах суми позовних вимог на загальну суму 4 802 639 грн 05 коп.

В обґрунтування поданої заяви заявник зазначає, що між сторонами існують тривалі договірні правовідносини, у межах яких відповідач з червня 2024 року систематично та без поважних причин не виконує свого основного грошового зобов`язання - обов`язку зі сплати орендної плати. Прострочення має стійкий, тривалий та безперервний характер і на дату звернення до суду охоплює значний період часу. Загальна сума боргу є істотною, що саме по собі свідчить про реальний ризик утруднення або неможливості виконання майбутнього судового рішення.

Заявник вказує, що поведінка відповідача свідчить про його недобросовісність та ухилення від виконання зобов`язань. Після грудня 2024 року будь-які орендні платежі припинені, жодних заходів для погашення заборгованості або врегулювання спору в добровільному порядку відповідачем не вчинено, претензію, направлену 22.12.2025, відповідач свідомо не отримав. Такі дії, на переконання заявника, об`єктивно свідчать про намір уникнути виконання грошових зобов`язань та відповідальності за їх порушення.

Крім того, позивач зазначає, що згідно інформаційної довідки з ДРРПнНМ №5005683774053 від 26.01.2026 року у відповідача відсутнє будь - яке нерухоме майно.

Заявник наголошує, що за таких умов існує обґрунтоване припущення, що у разі невжиття заходів забезпечення позову відповідач може вчинити дії, спрямовані на виведення грошових коштів, зміну місця їх зберігання або інше розпорядження активами, що ускладнить або зробить неможливим реальне виконання рішення суду у разі задоволення позову, враховуючи, що будь - якого нерухомого майна, за рахунок якого можна б було виконати судове рішення, у випадку задоволення позову, у відповідача немає.

На переконання позивача, з урахуванням наведених фактичних обставин справи та характеру заявлених позовних вимог наявні обґрунтовані та достатні правові підстави для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать відповідачу.

При цьому, заявник зазначає, що заявлений спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки спрямований виключно на збереження майнового стану відповідача на час розгляду справи та не порушує балансу прав і законних інтересів сторін. Накладення арешту на майно та (або) грошові кошти відповідача не вирішує спір по суті, однак забезпечує ефективність судового захисту та реальність виконання можливого судового рішення.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 заяву Фізичної особи – підприємця Шляжко Оксани Миколаївни, м.Нова Каховка Херсонської області про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м. Одеса, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать відповідачу у межах суми позовних вимог на загальну суму 4 802 639 грн 05 коп.

Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти боржника в межах позовних вимог є адекватним, тобто, співмірним відповідно вимогам, на забезпечення яких вони вживаються.

Зі вказаною ухвалою відповідач не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.

Предметом апеляційного перегляду в даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

У низці постанов Верховний Суд неодноразово зазначав, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997 року) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 року у справі "Продан проти Молдови" Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом наведеної норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, або кошти на рахунках можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення позову обмежує право користуватись або розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 зазначала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого с належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Отже, статті 136, 137 Господарського процесуального кодексу України передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. У спорах майнового характеру про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.

Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21.

В той же час, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

При цьому, обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Тобто, крім того, що суд має дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, також об`єктом дослідження має бути така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 21.05.2020 у справі №906/20/20, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20).

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі №922/1864/23).

Разом з цим, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала такі висновки:

“-умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (пункт 21);

-у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23);

-можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. (пункт 24);

-за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів , що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (пункт 31)”.

Отже, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22.

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо діяльності та фінансового стану товариства (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності товариства, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки товариства та проведені за ними операції) у розумінні статті 21 Закону України "Про інформацію" та статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, тобто інформацією з обмеженим доступом, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми: обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто, спростувати обставини імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у справі про задоволення позову в разі невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах спірної суми (постанова Верховного Суду від 07.11.2024 по справi №915/538/24).

Доцільність забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та майно відповідача забезпечить виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а необхідність полягає в можливості відповідача в будь-який момент розпорядитись коштами або відчужити майно. Відповідач не обмежений в праві звернутися до суду із заявою про часткове скасування заходів забезпечення позову у разі, якщо на його рахунках перебуває сума коштів у розмірі, передбаченому в ухвалі про забезпечення позову, або вартість майна (його частини) перевищує розмір накладеного арешту у порядку, передбаченому статтею 145 Господарського процесуального кодексу України (постанова Верховного Суду від 10.10.2024 по справі №915/549/24).

Відтак, стала практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Такий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 07.11.2024 по справі № 915/538/24.

Отже, у зв`язку із вищенаведеним судова колегія зазначає, що, як вбачається з матеріалів оскарження ухвали у справі №916/284/26, між сторонами по справі дійсно існує спір про стягнення заборгованості у сумі 4 802 639 грн 05 коп. у зв`язку з несвоєчасною сплатою орендної плати, на підставі договору оренди нерухомого майна від 05.06.2024.

Як вірно зауважено місцевим господарським судом, під час розгляду заяви про забезпечення позову питання обґрунтованості та підставності самого позову судом не вирішуються, адже дані обставини є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

Також, суд апеляційної інстанції враховує, що ознак, які свідчать про штучність відповідного спору чи про зловживання позивачем своїм правом на позов як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі колегією суддів не встановлено, а відповідачем в межах доводів апеляційної скарги не доведено.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За вимогами п. 3 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст.73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Так, судова колегія звертає увагу скаржника, що предметом позовних вимог позивача є стягнення грошових коштів з відповідача в вищезазначеному розмірі, а тому, запропоновані заявником заходи забезпечення позову стосуються саме накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми заборгованості, заявленої до стягнення, є співмірними та адекватними заявленим вимогам, не виходять за межі предмету спору та не впливають на права осіб, які не є учасниками спору.

З огляду на наведене, відповідні заходи забезпечення позову, заявлені заявником, спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. З огляду на вказане, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції, викладений в оскаржуваній ухвалі про забезпечення позову таким, що постановлено з дотриманням вимог процесуального закону.

Крім іншого, судова колегія зауважує, що загальні вказівки про застосування норм процесуального права (щодо доказування, законності й обґрунтованості судового рішення тощо) є універсальними та мають застосовуватися з урахуванням конкретних обставин справи, а тому твердження скаржника про посилання у заяві про забезпечення позову на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків, без надання відповідного обґрунтування, в тому числі доказів вчинення апелянтом певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення чи зменшення його майна, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову та неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.10.2021 у справі №910/7029/21 відхиляються, оскільки, як вже зазначалося, загальні вказівки про застосування норм процесуального права (щодо доказування, законності й обґрунтованості судового рішення тощо) є універсальними та мають застосовуватися з урахуванням конкретних обставин справи. Подібна за змістом позиція наведена у постановах Верховного Суду від 25.03.2025 у справі №911/3313/23, від 27.05.2025 у справі №910/6311/24, від 30.03.2026 у справі №904/6129/25.

Крім того, судова колегія наголошує, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. При цьому, арешт коштів, який накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, має на меті подальше звернення стягнення на такі кошти у разі задоволення позову.

Разом з тим, вказаний обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки кошти на рахунках відповідача фактично перебуватимуть у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ними.

Можливість накладення арешту на грошові кошти в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для заявника додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та він отримає задоволення своїх вимог, в той же час, арешт накладається не на рахунки, як стверджує відповідач, а тільки на грошові кошти в межах суми позову, в той же час кошти на спеціальних рахунках, з яких сплачуються заробітна плата працівникам, обов`язкові збори тощо, не арештовуються.

Таким чином, доводи скаржника, що накладення арешту на рахунки може спричинити обмеження прав працівників на отримання заробітної плати тощо спростовуються вищевикладеним.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із стягувачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Отже, колегія суддів зазначає, що для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору, що і було правомірно встановлено судом першої інстанції.

Водночас, апеляційний суд звертає увагу на той факт, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 y справі № 910/1200/20).

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. постанову Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 902/483/18).

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, щодо відсутності в матеріалах справи акту приймання – передачі, згідно якого б апелянт прийняв у позивача в тимчасове володіння і користування (оренду) нерухоме майно відповідно до п. 1.1 договору, фактично зводяться до наміру апелянта вдатись до дослідження доказів у справі, яке не здійснюється на стадії апеляційного перегляду ухвали про вжиття заходів до забезпечення позову, а тому вони відхиляються колегією суддів, як неналежні.

Не можуть бути прийняті до уваги і посилання скаржника, що суд першої інстанції не застосував зустрічне забезпечення, оскільки, як вбачається з тексту оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що застосування зустрічного забезпечення позову відповідно до ч.1 ст. 141 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов`язком суду, тому господарський суд, не бачив на час розгляду відповідної заяви про забезпечення позову, підстав для застосування зустрічного забезпечення позову, та у суду була відсутня інформація з приводу можливих збитків відповідача у зв`язку із вжиттям заходів забезпечення позову. При цьому, господарський суд роз`яснив відповідачу про можливість подання до суду відповідного клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 Господарського процесуального кодексу України.

Відхиляючи доводи скаржника, апеляційний господарський суд також враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шевельов проти України").

З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі щодо незаконності оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про застосування заходів забезпечення позову не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 року про забезпечення позову у справі №916/284/26, з огляду на що вказана ухвала не потребує скасування, оскільки постановлена з дотриманням вимог процесуального закону та норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м.Одеса такою, що не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 року про забезпечення позову у справі №916/284/26 не потребує скасування з наведених вище підстав, викладених у постанові суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 136, 137, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеса Лідер Ленд Скул”, м.Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 про забезпечення позову у справі №916/284/26 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 року про забезпечення позову у справі №916/284/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.06.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Я.Ф. Савицький

Н.М. Принцевська