Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №916/1646/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1646/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

прокурор – Капустін М.В., на підставі посвідчення

від позивача: Одеської міської ради - не з`явився

від відповідача: Фізичної особи-підприємця Лісогорскі Фелікса – не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м. Одеса

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суддя першої інстанції суддя Бездоля Д.О., повний текст складено та підписано 06.05.2026

у справі № 916/1646/26

за позовом: заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м. Одеса

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Лісогорскі Фелікса, м. Одеса

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.

Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м.Одеса до Фізичної особи-підприємця Лісогорскі Фелікса, м. Одеса, в якій просить суд:

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою, загальною площею 20 кв.м, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44, шляхом скасування державної реєстрації та припинення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності Лісогорскі Фелікса (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна – нежитлове приміщення № 24, загальною площею 82,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 34841148) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна реєстраційний № 1997395251101;

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою, загальною площею 20 кв. м, розташованою за адресою: м.Одеса, вул. Успенська, 44, шляхом скасування державної реєстрації та припинення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності Лісогорскі Фелікса (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна – нежитлове приміщення загальною площею 147,1 кв. м, розташоване за адресою: м.Одеса, вул. Успенська, 44 (номер запису про право власності 41457038) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна реєстраційний № 2335089951101;

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою, загальною площею 20 кв. м, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44, шляхом зобов`язання Лісогорскі Фелікса (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку, загальною площею 20 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та привести за власний рахунок до попереднього стану самовільно реконструйовану квартиру № 24 по вул. Успенська, 44 в м. Одесі (у відповідність до технічного паспорта, виготовленого Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 15.04.1996);

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою, загальною площею 18 кв. м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання Лісогорскі Фелікса (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку, загальною площею 18 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва – двоповерхову споруду для розміщення генераторних установок розміром 5,97 м x 3,07 м, розташовану за вказаною адресою;

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою, загальною площею 22 кв. м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання Лісогорскі Фелікса (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку, загальною площею 22 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва – нежитлову споруду, що прилягає до нежитлових приміщень № 501, № 502 по вул. Успенській, 44, в м. Одесі, які належать Лісогорскі Феліксу (РНОКПП НОМЕР_1 ) на праві приватної власності, розміром 9,03 м x 2,48 м.

В обґрунтування підстав позову прокурор посилається на те, що:

державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна – нежитлове приміщення № 24, загальною площею 82,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1997395251101), та нежитлове приміщення загальною площею 147,1 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2335089951101), проведено на підставі документів, до яких внесені недостовірні відомості, а будівництво об`єктів здійснено відповідачем на самовільно зайнятій земельній ділянці, що не відводилась для цієї мети, натомість перебуває у власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради; відповідач, шляхом самочинного будівництва одноповерхової капітальної будівлі з надбудовою другого та мансардного поверхів у внутрішньодворому флігелі будинку № 44 по вул. Успенській в м. Одесі, самовільно зайняв земельну ділянку комунальної власності територіальної громади м. Одеси, площею 20 кв.м.; відповідач, шляхом самочинного будівництва двоповерхової споруди для розміщення генераторних установок розміром 5,97 м x 3,07 м, а також самочинного будівництва нежитлової споруди, що прилягає до нежитлових приміщень № 501, № 502 по вул. Успенській, 44, в м. Одесі, які належать відповідачу на праві приватної власності, розміром 9,03 м x 2,48 м, самовільно зайняв земельну ділянку комунальної власності територіальної громади м. Одеси, загальною площею 60 кв.м.; спірні об`єкти використовуються для здійснення господарської діяльності, натомість, Одеська міська рада, як власник самовільно зайнятої земельної ділянки, не вживає належних заходів з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Разом з позовною заявою прокурором подано до Господарського суду Одеської області заяву, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на об`єкт нерухомого майна – нежитлове приміщення №24, загальною площею 82,1 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1997395251101);

- заборони будь-яким суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам, іншим особам, вчиняти будь-які дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна – нежитлового приміщення № 24, загальною площею 82,1 кв. м, розташоване за адресою: м.Одеса, вул. Успенська, 44 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1997395251101);

- заборони Лісогорскі Феліксу (РНОКПП НОМЕР_1 ) на час розгляду справи вчиняти дії щодо відчуження на користь будь-яких осіб об`єкта нерухомого майна – нежитлового приміщення № 24, загальною площею 82,1 кв. м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1997395251101);

- накладення арешту на об`єкт нерухомого майна – нежитлове приміщення, загальною площею 147,1 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2335089951101);

- заборони будь-яким суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам, іншим особам, вчиняти будь-які дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна – нежитлового приміщення, загальною площею 147,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2335089951101);

- заборони Лісогорскі Феліксу (РНОКПП НОМЕР_1 ) на час розгляду справи вчиняти дії щодо відчуження на користь будь-яких осіб об`єкта нерухомого майна – нежитлового приміщення, загальною площею 147,1 кв. м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2335089951101);

- заборони Лісогорскі Феліксу (РНОКПП НОМЕР_1 ) на час розгляду справи в суді здійснювати забудову (нове будівництво, реконструкцію існуючих нежитлових будівель, споруд) земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування поданої заяви заявник зазначає, що спірні об`єкти, за даними позову, створені внаслідок самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності без належних правовстановлюючих документів, а тому існує реальна загроза їх подальшого відчуження, зміни реєстраційного стану або проведення нових будівельних робіт, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього судового рішення та ефективне поновлення порушених прав територіальної громади.

На обґрунтування заяви прокурор посилається на співмірність обраних заходів із предметом спору, їх тимчасовий характер, необхідність збереження існуючого стану спірного майна до вирішення справи по суті, а також на правові висновки Верховного Суду та практику ЄСПЛ щодо забезпечення ефективного судового захисту. Крім того, заявник вказує на відсутність підстав для застосування зустрічного забезпечення, оскільки прокурор вважає, що запропоновані заходи забезпечення позову не призведуть до спричинення відповідачу будь-яких матеріальних збитків.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 у задоволенні заяви заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси (вх. ГСОО № 2-858/26 від 04.05.2026) про забезпечення позову у справі № 916/1646/26 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не доведено наявності обставин, які б свідчили про реальну загрозу утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення або необхідність вжиття заявлених заходів для ефективного захисту прав та інтересів позивача.

Суд зазначив, що на спірні об`єкти нерухомого майна вже накладено арешт на підставі ухвали суду в іншій справі, а відомості про скасування чи припинення дії такого арешту відсутні, що виключає ризик їх відчуження.

Крім того, подані прокурором докази не підтверджують факту здійснення або наміру здійснення відповідачем нових будівельних робіт чи реконструкції спірних об`єктів, а наведені припущення про можливість таких дій не підкріплені належними та допустимими доказами. Також, місцевий господарський суд звернув увагу на відсутність достатньої індивідуалізації земельної ділянки, щодо якої просилося встановити заборону на забудову.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлені заходи забезпечення позову не мають належного фактичного обґрунтування, а їх невжиття не створює реальної загрози невиконання рішення суду чи неможливості ефективного захисту прав позивача, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні відповідної заяви.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м. Одеса з ухвалою суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі № 916/1646/26 скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Скаржник, зокрема, наголошує, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про недоведеність прокурором обставин того, що відповідач має можливість у будь-який час здійснити відчуження спірних об`єктів нерухомого майна у зв`язку з наявним накладеним арештом на зазначені об`єкти нерухомого майна ухвалами Приморського районного суду м. Одеси від 02.06.2025 у справі № 522/11794/25.

Так, слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси ухвалами від 02.06.2025 у справі № 522/11794/25 у кримінальному провадженні № 42025163030000021 від 25.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 Кримінального кодексу України, накладено арешт на нежитлове приміщення № 24, загальною площею 82,1 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44, та нежитлове приміщення, загальною площею 147,1 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44.

При цьому, метою накладення арешту є збереження вказаного майна в якості речових доказів у кримінальному провадженні, що повністю узгоджується з положеннями ч.2 ст.170 Кримінального процесуального кодексу України. Водночас, як стверджує прокурор, метою забезпечення позову в господарському процесі в першу чергу є забезпечення виконання рішення суду.

Прокурор зауважує, що процесуальне законодавство не містить заборони одночасного

застосування забезпечення позову в цивільному/господарському процесі та арешту майна в кримінальному провадженні, адже майно (нерухомість, кошти), що є предметом спору в цивільному/господарському суді одночасно може бути доказом у кримінальному провадженні.

Прокурор вважає, що існує реальний ризик зміни правового статусу спірного майна, його відчуження або вчинення інших реєстраційних дій, що може ускладнити або унеможливити виконання майбутнього судового рішення та ефективне поновлення прав територіальної громади.

Крім того, скаржник наголошує, що матеріали справи свідчать про неодноразове здійснення відповідачем самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності, що підтверджує обґрунтованість припущення щодо можливості подальшої забудови спірної території.

Також прокурор вказує, що відсутність кадастрового номера земельної ділянки не виключає можливості її ідентифікації та не може бути підставою для відмови у застосуванні заходів забезпечення позову. Посилаючись на положення процесуального законодавства, практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, апелянт стверджує, що заявлені заходи є співмірними із предметом спору, спрямованими на збереження існуючого стану спірних правовідносин та забезпечення реального й ефективного захисту інтересів держави, у зв`язку з чим просить скасувати оскаржувану ухвалу та задовольнити заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м.Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 у справі №916/1646/26, призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні, прокурор підтримав доводи щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово.

Представник позивача, відповідача в судове засідання не з`явся, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать наявна у матеріалах справи довідка про доставку до електронного кабінету позивачу та пощтове повідомлення про направлення на належну адресу відповідачу ухвал про відкриття апеляційного провадження та призначення розгляду справи.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав осіб, що прийняли участь в засіданні суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 4 ч.1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, а саме, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Заслухавши прокурора, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м.Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 року у справі №916/1646/26 не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України і відсутні підстави для її скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали та вже зазначалося вище за текстом постанови, заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м.Одеса до Фізичної особи-підприємця Лісогорскі Фелікса, м. Одеса, в якій просить суд:

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою, загальною площею 20 кв.м, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44, шляхом скасування державної реєстрації та припинення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності Лісогорскі Фелікса (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна – нежитлове приміщення № 24, загальною площею 82,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 34841148) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна реєстраційний № 1997395251101;

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою, загальною площею 20 кв. м, розташованою за адресою: м.Одеса, вул. Успенська, 44, шляхом скасування державної реєстрації та припинення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності Лісогорскі Фелікса (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна – нежитлове приміщення загальною площею 147,1 кв. м, розташоване за адресою: м.Одеса, вул. Успенська, 44 (номер запису про право власності 41457038) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна реєстраційний № 2335089951101;

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою, загальною площею 20 кв. м, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44, шляхом зобов`язання Лісогорскі Фелікса (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку, загальною площею 20 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та привести за власний рахунок до попереднього стану самовільно реконструйовану квартиру АДРЕСА_2 (у відповідність до технічного паспорта, виготовленого Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 15.04.1996);

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою, загальною площею 18 кв. м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання Лісогорскі Фелікса (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку, загальною площею 18 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва – двоповерхову споруду для розміщення генераторних установок розміром 5,97 м x 3,07 м, розташовану за вказаною адресою;

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою, загальною площею 22 кв. м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання Лісогорскі Фелікса (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку, загальною площею 22 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва – нежитлову споруду, що прилягає до нежитлових приміщень № 501, № 502 по вул. Успенській, 44, в м. Одесі, які належать Лісогорскі Феліксу (РНОКПП НОМЕР_1 ) на праві приватної власності, розміром 9,03 м x 2,48 м.

В обґрунтування підстав позову прокурор посилається на те, що:

державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна – нежитлове приміщення № 24, загальною площею 82,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1997395251101), та нежитлове приміщення загальною площею 147,1 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2335089951101), проведено на підставі документів, до яких внесені недостовірні відомості, а будівництво об`єктів здійснено відповідачем на самовільно зайнятій земельній ділянці, що не відводилась для цієї мети, натомість перебуває у власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради; відповідач, шляхом самочинного будівництва одноповерхової капітальної будівлі з надбудовою другого та мансардного поверхів у внутрішньодворому флігелі будинку № 44 по вул. Успенській в м. Одесі, самовільно зайняв земельну ділянку комунальної власності територіальної громади м. Одеси, площею 20 кв.м.; відповідач, шляхом самочинного будівництва двоповерхової споруди для розміщення генераторних установок розміром 5,97 м x 3,07 м, а також самочинного будівництва нежитлової споруди, що прилягає до нежитлових приміщень № 501, № 502 по вул. Успенській, 44, в м. Одесі, які належать відповідачу на праві приватної власності, розміром 9,03 м x 2,48 м, самовільно зайняв земельну ділянку комунальної власності територіальної громади м. Одеси, загальною площею 60 кв.м.; спірні об`єкти використовуються для здійснення господарської діяльності, натомість, Одеська міська рада, як власник самовільно зайнятої земельної ділянки, не вживає належних заходів з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Разом з позовною заявою прокурором подано до Господарського суду Одеської області заяву, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на об`єкт нерухомого майна – нежитлове приміщення №24, загальною площею 82,1 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1997395251101);

- заборони будь-яким суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам, іншим особам, вчиняти будь-які дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна – нежитлового приміщення № 24, загальною площею 82,1 кв. м, розташоване за адресою: м.Одеса, вул. Успенська, 44 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1997395251101);

- заборони Лісогорскі Феліксу (РНОКПП НОМЕР_1 ) на час розгляду справи вчиняти дії щодо відчуження на користь будь-яких осіб об`єкта нерухомого майна – нежитлового приміщення № 24, загальною площею 82,1 кв. м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1997395251101);

- накладення арешту на об`єкт нерухомого майна – нежитлове приміщення, загальною площею 147,1 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2335089951101);

- заборони будь-яким суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам, іншим особам, вчиняти будь-які дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна – нежитлового приміщення, загальною площею 147,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2335089951101);

- заборони Лісогорскі Феліксу (РНОКПП НОМЕР_1 ) на час розгляду справи вчиняти дії щодо відчуження на користь будь-яких осіб об`єкта нерухомого майна – нежитлового приміщення, загальною площею 147,1 кв. м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2335089951101);

- заборони Лісогорскі Феліксу (РНОКПП НОМЕР_1 ) на час розгляду справи в суді здійснювати забудову (нове будівництво, реконструкцію існуючих нежитлових будівель, споруд) земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування поданої заяви заявник зазначає, що спірні об`єкти, за даними позову, створені внаслідок самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності без належних правовстановлюючих документів, а тому існує реальна загроза їх подальшого відчуження, зміни реєстраційного стану або проведення нових будівельних робіт, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього судового рішення та ефективне поновлення порушених прав територіальної громади.

На обґрунтування заяви прокурор посилається на співмірність обраних заходів із предметом спору, їх тимчасовий характер, необхідність збереження існуючого стану спірного майна до вирішення справи по суті, а також на правові висновки Верховного Суду та практику ЄСПЛ щодо забезпечення ефективного судового захисту. Крім того, заявник вказує на відсутність підстав для застосування зустрічного забезпечення, оскільки прокурор вважає, що запропоновані заходи забезпечення позову не призведуть до спричинення відповідачу будь-яких матеріальних збитків.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 у задоволенні заяви заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси (вх. ГСОО № 2-858/26 від 04.05.2026) про забезпечення позову у справі № 916/1646/26 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не доведено наявності обставин, які б свідчили про реальну загрозу утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення або необхідність вжиття заявлених заходів для ефективного захисту прав та інтересів позивача.

Суд зазначив, що на спірні об`єкти нерухомого майна вже накладено арешт на підставі ухвали суду в іншій справі, а відомості про скасування чи припинення дії такого арешту відсутні, що виключає ризик їх відчуження.

Крім того, подані прокурором докази не підтверджують факту здійснення або наміру здійснення відповідачем нових будівельних робіт чи реконструкції спірних об`єктів, а наведені припущення про можливість таких дій не підкріплені належними та допустимими доказами. Також, місцевий господарський суд звернув увагу на відсутність достатньої індивідуалізації земельної ділянки, щодо якої просилося встановити заборону на забудову.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлені заходи забезпечення позову не мають належного фактичного обґрунтування, а їх невжиття не створює реальної загрози невиконання рішення суду чи неможливості ефективного захисту прав позивача, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні відповідної заяви.

Зі вказаною ухвалою прокурор не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.

Предметом апеляційного перегляду в даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для задоволення заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків арешту належного відповідачеві майна.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.

Колегія суддів зазначає, що правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22.

Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Кюблер проти Німеччини»).

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо..

При цьому, обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 у справі №922/599/19, від 16.11.2023 у справі №921/333/23).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Але сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення судом питання про забезпечення позову.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Наведена правова позиція викладена і у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18, і у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 року у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 року у справі № 904/2285/19, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

Тобто, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову, необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. З подібних мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу № 917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.04.2025.

Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом, як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 року у справі № 914/2072/20.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 року у справі №910/1200/20).

А саме лише посилання в заяві позивача на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, адже має характер припущення. Вказане повністю узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Відповідно до правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Отже, статті 136, 137 Господарського процесуального кодексу України передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

Положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Судова колегія ще раз наголошує на тому, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати суду причини звернення з такою заявою та довести їх існування належними засобами доказування.

У низці постанов Верховний Суд неодноразово зазначав, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997 року) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 року у справі "Продан проти Молдови" Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі №922/1864/23).

Отже, у зв`язку із вищенаведеним судова колегія зазначає, що як вбачається з матеріалів оскарження ухвали у справі №916/1646/26 між сторонами по справі дійсно існує спір про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Водночас, оскільки прокурор звернувся до суду з позовом, пов`язаним з захистом інтересів територіальної громади щодо розпорядження та володіння земельною ділянкою, судом має також досліджуватись, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе прокурор у спірних правовідносинах їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Обставини щодо наявності / відсутності обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, суд встановлює під час ухвалення рішення по суті спору, разом цим, матеріали позовної заяви та заяви про забезпечення позову містять відповідні докази, а також пояснення заявника, які суд, за своїм внутрішнім переконанням, має оцінити, вирішуючи питання про наявність / відсутність підстав саме для вжиття заходів забезпечення позову.

Так, із поданих прокурором інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, сформованих станом на 23.12.2025, вбачається, що за відповідачем зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1997395251101) – нежитлове приміщення № 24, загальною площею 82,1 кв.м, за адресою: вул. Успенська, 44, м. Одеса. Водночас, на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 02.06.2025 у справі № 522/11794/25 до Реєстру 16.06.2025 внесений запис про арешт цього нерухомого майна; за відповідачем зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2335089951101) – нежитлове приміщення, загальною площею 147,1 кв.м, за адресою: вул. Успенська, 44, м. Одеса. Водночас, на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 02.06.2025 у справі № 522/11794/25 до Реєстру 16.06.2025 внесений запис про арешт цього нерухомого майна.

Прокурор у заяві про забезпечення позову зазначив, що збереження за відповідачем зареєстрованого права власності на спірні об`єкти нерухомості створює ризик їх відчуження на користь третіх осіб, що може ускладнити або унеможливити ефективний захист прав позивача та виконання

Так, у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила висновок про те, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться в його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

В цей же час, як вірно встановлено судом першої інстанції, на спірні у цій справі об`єкти нерухомості вже накладений арешт в межах справи № 522/11794/25, при цьому, Єдиний державний реєстр судових рішень, на даний час, не містить відомостей про те, що заходи забезпечення, вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02.06.2025 у справі № 522/11794/25, не діють.

За вищевикладених обставин, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції, що прокурором не доведено обставин того, що відповідач має можливість у будь-який час здійснити відчуження спірних об`єктів нерухомого майна, а тому судом не встановлено на даний час, підстав для вжиття заходів забезпечення позову з метою збереження правового статусу спірного майна до вирішення спору по суті.

Судова колегія відхиляє доводи скаржника, що накладений у межах кримінального провадження арешт на спірне майно має на меті забезпечення збереження речових доказів та не виключає можливості застосування заходів забезпечення позову у господарському процесі, оскільки їх правова природа та цілі є різними та те, що на думку скаржника, існує ризик зміни правового статусу спірних об`єктів нерухомості, їх відчуження або вчинення інших реєстраційних дій, що може ускладнити виконання майбутнього судового рішення та ефективний захист інтересів територіальної громади, з огляду на таке.

Сам по собі факт відмінності процесуальної мети арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, та заходів забезпечення позову у господарському процесі не свідчить про наявність підстав для повторного накладення арешту на те саме майно. Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен оцінювати не лише правову природу вже застосованих обмежень, а й наявність реальної загрози утруднення або неможливості виконання майбутнього судового рішення. Як правомірно встановлено судом першої інстанції, на момент розгляду заяви прокурора спірні об`єкти нерухомого майна вже перебували під арештом на підставі ухвал слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 02.06.2025, а відомості про скасування такого арешту або припинення його дії були відсутні. За таких обставин скаржником не доведено існування реальної можливості відчуження спірного майна чи вчинення щодо нього реєстраційних дій, які могли б ускладнити виконання рішення у цій справі.

Посилання скаржника на можливе майбутнє скасування арешту у кримінальному провадженні, у разі ухвалення відповідного процесуального рішення, ґрунтуються виключно на припущеннях та стосуються обставин, які на момент вирішення заяви про забезпечення позову не настали. Водночас, інститут забезпечення позову не може застосовуватися для усунення гіпотетичних ризиків, існування яких не підтверджене належними та допустимими доказами.

Так само безпідставними є доводи прокурора щодо наявності реального ризику зміни правового статусу спірного майна. Матеріали оскарження ухвали не містять доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження об`єктів нерухомості, зміну їх реєстраційного стану або підготовку до таких дій. Отже, наведені прокурором твердження мають характер припущень і не підтверджують наявності обставин, з якими положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України пов`язують можливість застосування заходів забезпечення позову.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність належно підтверджених ризиків, які б свідчили про необхідність додаткового арешту спірного майна чи застосування інших заявлених заходів забезпечення позову на теперішній час.

Також, як стверджує прокурор, відповідач може здійснити будівельні роботи з подальшим проведенням реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що у подальшому унеможливить реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде постановлене на користь позивача. У зв`язку з цим прокурор просить суд заборонити відповідачу на час розгляду справи здійснювати забудову (нове будівництво, реконструкцію існуючих нежитлових будівель, споруд) земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 44.

Між цим, з поданих прокурором матеріалів судом першої інстанції не встановлено, що наразі відповідач або інші особи здійснюють чи мають намір здійснювати будівництво на спірних об`єктах чи нову забудову спірної земельної ділянки. Так, подані прокурором акти обстеження не містять даних щодо наявності на об`єктах будівельних матеріалів, інструментів, виконавців робіт тощо.

Отже, судом першої інстанції вірно зауважено, що прокурором не доведено належними засобами доказування обґрунтованості його припущення щодо можливої забудови земельної ділянки і, відповідно, підставності вжиття судом заходу забезпечення позову на момент звернення з такою заявою до суду. Крім цього, прокурором не вказані відомості, які дозволяють ідентифікувати земельну ділянку (кадастровий номер, графічні координати), щодо якої він просить суд вжити заходи забезпечення позову, оскільки вказує лише адресу, яка присвоєна нерухомому майну, а не земельній ділянці.

Оцінивши наведені прокурором доводи та подані на їх підтвердження матеріали, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки заявником не наведено належних і достатніх обставин, які б свідчили про існування реальної загрози утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення або ефективного захисту та поновлення прав і законних інтересів позивача у разі невжиття запитуваних заходів забезпечення. Місцевий господарський суд врахував, що на спірне нерухоме майно вже накладено арешт у межах кримінального провадження, а доводи прокурора щодо можливого здійснення відповідачем нового будівництва чи реконструкції об`єктів нерухомості мають припущений характер та не підтверджені належними і допустимими доказами, у зв`язку з чим не можуть бути достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.

При цьому колегія суддів зауважує, що прокурор не позбавлений права звернутись до суду першої інстанції з відповідною заявою повторно, у разі наявності відповідних підстав з наданням обґрунтування такої заяви.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу заступника керівника Приморської окружної прокуратури м.Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м.Одеса залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін, оскільки відсутні визначені процесуальним законом підстави для її скасування.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відхиляючи доводи скаржника, апеляційний господарський суд також враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шевельов проти України").

З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі щодо незаконності оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про відмову у застосуванні заходів забезпечення позову не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №916/1646/26, з огляду на що вказана ухвала не потребує скасування, оскільки постановлена з дотриманням вимог процесуального закону та норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м. Одеса такою, що не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 року про відмову у задоволенні заяви про забезпеченні позову у справі №916/1646/26 не потребує скасування з наведених вище підстав, викладених у постанові суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 136, 137, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Приморської окружної прокуратури м.Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м.Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 року у справі №916/1646/26 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №916/1646/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.06.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Я.Ф. Савицький

А.І. Ярош