Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №916/5768/24 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/5768/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області – Дяченко Т.О.

Від Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені ім. М. Куліша – Корсун Р.А.

Прокурор Слідзюк В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: заступника керівника Херсонської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2026, суддя суду першої інстанції Гут С.Ф., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 06.04.2026

по справі №916/5768/24

за позовом керівника Херсонської обласної прокуратури

в інтересах держави в особі

1) Херсонської міської ради Херсонської області

2) Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області

до відповідачів:

1) Управління культури Херсонської міської ради

2) Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені ім. М. Куліша,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача 1: Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України,

про визнання недійсним договору як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони, застосування наслідків відповідної недійсності, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Керівник Херсонської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Херсонської міської ради Херсонської області та Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області із позовом до Управління культури Херсонської міської ради та Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені ім. М. Куліша, в якому просив:

- визнати недійсним договір про закупівлю послуг № 7-П від 12.03.2021, укладений між Управлінням культури Херсонської міської ради та Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром;

- стягнути з Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша на користь Управління культури Херсонської міської 149800 грн, а з Управління культури Херсонської міської ради одержані ним за рішенням суду 149800 грн, стягнути в дохід держави.

В обґрунтування заявленого позову прокурор вказує, що договір про закупівлю послуг з організації і проведення регіонального фестивалю «Свято Масниці» № 7-П від 12.03.2021 укладений за підсумками закупівлі, результати якої спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників. Укладення договору з порушенням вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції», що було встановлено рішенням Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, за переконанням прокурора, є підставою для визнання договору недійсним з передбачених ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України підстав.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.03.2026 у задоволенні позову керівника Херсонської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської міської ради Херсонської області та Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області до відповідачів: Управління культури Херсонської міської ради та Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені ім. М. Куліша, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача 1 (Херсонської міської ради Херсонської області) – Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, про визнання недійсним договору як такого, що суперечать інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони, застосування наслідків відповідної недійсності, відмовлено.

Приймаючи дане рішення суд першої інстанції виходив з того, що відсутні передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України правові підстави для визнання договору про закупівлю послуг № 7-П від 12.03.2021 недійсним у зв`язку з недоведеністю прокурором обставини вчинення відповідачами спірного правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також відсутністю підстав для визнання правочину недійсним лише у зв`язку з порушенням Херсонським обласним академічниммузично-драматичним театром імені ім. М. Куліша законодавства про захист економічної конкуренції. Наведене має наслідком відмову у задоволенні заявленої прокурором позовної вимоги про визнання недійсним договору про закупівлю послуг № 7-П від 12.03.2021, укладеного між Управлінням культури Херсонської міської ради та Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром.

Відмова суду у задоволенні заявленої прокурором позовної вимоги про визнання недійсним договору про закупівлю послуг № 7-П від 12.03.2021 має наслідком відсутність правової необхідності надавати юридичну оцінку вимогам прокурора в частині стягнення з Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша на користь Управління культури Херсонської міської ради 149800 грн та стягнення з Управління одержаних за рішенням суду коштів в дохід держави, які мають статус похідних вимог.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2026 по справі №916/5768/24.

Апелянт вказав, що судом першої інстанції не враховано, що позовна заява прокурора обґрунтовані тим, що порушення Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром імені М. Куліша законодавства про захист економічної конкуренції не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі.

Апелянт зазначив, що звернення прокурора до суду з позовом спрямовано саме на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у захисті інтересів держави, пов`язаних із забезпеченням дії інституту публічних закупівель як засобу ефективного та прозорого здійснення закупівель, законного і раціонального використання публічних коштів.

Апелянт вказав, що інтерес держави у сфері публічних закупівель полягає в проведенні ефективних та прозорих публічних закупівель з дотриманням добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та неупередженості, недопущення дискримінації учасників та корупційних дій. Натомість укладений з Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром імені ім. М. Куліша оспорюваний правочин таким інтересам держави не відповідає. Наявність у суб`єкта господарювання умислу на вчинення антиконкурентних узгоджених дій, порушення принципів закупівлі, порядку її проведення, усвідомлення ним протиправного характеру таких дій та настання відповідних наслідків, також свідчить про порушення ним добросовісності ведення господарської діяльності, оскільки з метою отримання замовлення від держави чи територіальної громади та прибутку від цієї господарської операції було вчинено протиправні дії, узгоджені з іншим учасником публічної закупівлі, задля впливу на її результат (зокрема, на ціну, яку в подальшому буде сплачено з бюджетних коштів).

Апелянт вважає, що застосування передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України правових наслідків недійсності правочинів, укладених за результатами таких закупівель, є співмірним у контексті позбавлення «порушника» економічної вигоди від вчинення договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, позаяк накладений на нього антимонопольними органами штраф такого ефекту не несе (у даному випадку Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром імені ім. М. Куліша сплачено 18 211 грн штрафу, отримавши при цьому 149 800,00 грн оплати за договором, укладеним за обставин вчинення дій спрямованих на усунення конкуренції).

На думку апелянта, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надано належної правової оцінки обставинам справи та доказам, які містяться в матеріалах справи.

Апелянт посилається в апеляційній скарзі, що поза увагою суду залишилось те, що для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України достатньо встановити умисел та спрямованість правочину на досягнення мети, що суперечить інтересам держави, зокрема усунення конкуренції. При цьому доведення конкретного розміру майнової шкоди, переплати або отримання роботи неналежної якості, не є обов`язковою умовою застосування наслідків недійсності такого правочину, оскільки сама протиправність укладення договору внаслідок усунення конкуренції під час проведення закупівлі свідчить про порушення публічного інтересу та є достатньою підставою для судового втручання.

Прокурор зазначив, що допустимість застосування ч. 3 статті 228 ЦК України при встановленні обставин вчинення правочину без додержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, підтверджена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22 та від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21

Керуючись викладеним вище, прокурор просить рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2026 у справі № 916/5768/24 про відмову в задоволенні позову – скасувати та ухвалити нове рішення у справі № 916/5768/24 про задоволення позову керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області у повному обсязі.

Короткий зміст пояснень по суті справи.

05.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Херсонської міської ради Херсонської області надійшли додаткові пояснення по справі.

Дані додаткові пояснення фактично є відзивом на апеляційну скаргу.

Херсонська міська рада вказала, що Прокурор у своїй апеляційній скарзі не довів, що внаслідок укладання правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/ роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Херсонська міська рада вказала, що під час розгляду справи № 922/3456/23 Об`єднана палата уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також у інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України, таким чином:

«При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції».

Відзив на апеляційну скаргу, поданий з пропуском строку на апеляційне оскарження.

11.06.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені ім. М. Куліша надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 22.05.2026.

Таким чином, відзив було подано з пропуском строку, встановленого судом.

В свою чергу, Херсонський обласний академічний музично-драматичний театру імені ім. М. Куліша надав клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Таким чином, строк на подання відзиву на апеляційну скаргу в силу положень ст. 119 ГПК України не може бути поновлений.

Тому, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені ім. М. Куліша про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.

В той же час, встановлений судом строк на подання відзиву на апеляційну скаргу може бути продовжений в разі подання відповідного клопотання до закінчення строку на подання відзиву.

Однак, Херсонський обласний академічний музично-драматичний театру імені ім. М. Куліша не звертався з клопотанням про продовження строку на подання відзиву на апеляційну скаргу до закінчення такого строку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладене вище, колегія суддів залишає без розгляду відзив Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені ім. М. Куліша на апеляційну скаргу заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2026 по справі №916/5768/24.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/5768/24 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді – Богатиря К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2026.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/5768/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2026 по справі №916/5768/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/5768/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/5768/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2026 по справі №916/5768/24; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 22.05.2026; призначено справу №916/5768/24 до розгляду на 18.06.2026 о 11:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

18.06.2026 у судовому засіданні прийняли участь представник Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області – Дяченко Т.О., представник Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені ім. М. Куліша – Корсун Р.А. та прокурор Слідзюк В.В.

Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026, якою призначено справу №916/5768/24 до розгляду на 18.06.2026 о 11:30, була отримана в електронному кабінеті Херсонською міською радою Херсонської області – 04.05.2026, Управлінням культури Херсонської міської ради – 04.05.2026, Південним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України – 04.05.2026.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 18.06.2026, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2026 по справі №916/5768/24, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2026 по справі №916/5768/24 по суті, не дивлячись на відсутність представників окремих учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Відповідно до представленого положення про Управління культури Херсонської міської ради, затвердженого рішенням Міськради від 22.12.2017 № 1119, Управління є виконавчим органом міської ради, утворюється міською радою, якій підзвітне і підконтрольне, підпорядковане її виконавчому комітету та міському голові (пункт 1.1).

Управлінням культури Херсонської міської ради у лютому 2021 року розміщено в електронній системі закупівель оголошення UA-2021-02-08-002374-C щодо закупівлі послуг з організації і проведення регіонального фестивалю «Свято Масниці».

Відповідно до протоколу розкриття тендерних пропозицій від 01.03.2021 участь у процедурі закупівлі прийняло два суб`єкти господарювання: Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені ім. М. Куліша (далі – Театр) із ціновою пропозицією 149800,00 грн; ТОВ «Фестивальний центр» із ціновою пропозицією 150000,00 грн.

Тендерним комітетом Управління культури Херсонської міської ради прийнято рішення визнати тендерну пропозицію, подану Театром такою, що відповідає критеріям закону та оголошеній процедурі. Визначено переможцем торгів Театр та оголошено про намір укладення відповідного договору із переможцем торгів.

12 березня 2021 року між Управлінням культури Херсонської міської ради (Замовник) та Театр (Виконавець) укладено Договір на закупівлю послуг № 7-П (Договір), умовами пункту 1.1 якого погоджено, що Виконавець за цим Договором зобов`язується в 2021 році, надати Замовнику послуги: ДК 021:2015:79950000-8 – Послуги з організації виставок, ярмарок і конгресів (Послуги з організації і проведення регіонального фестивалю «Свято Масниці») – 1 послуга (захід), далі – Послуги, а Замовник – прийняти та оплатити такі послуги на умовах даного Договору. Джерело фінансування закупівлі – кошти місцевого бюджету.

Обсяг закупівлі послуг визначається Технічними вимогами (Додаток №1), який є невід`ємною частиною Договору (пункт 1.2).

Ціна Договору становить 149800 (сто сорок дев`ять тисяч вісімсот гривень 00 копійок) грн., в т.ч. ПДВ 24966,67 грн (пункт 3.1).

Ціна Договору включає в себе усі необхідні податки, збори та обов`язкові платежі, що мають бути сплачені згідно з чинним законодавством України, транспортні витрати, вартість навантажувально-розвантажувальних робіт, монтажу/демонтажу, а також всі інші витрати, пов`язані з наданням послуг, що є предметом закупівлі. Транспортне забезпечення для перевезення обладнання, інструменту, матеріалів, учасників тощо до місця надання послуг здійснюється силами і за рахунок Виконавця (пункт 3.2).

Розрахунки за надані Послуги належної якості здійснюються Замовником у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування коштів на рахунок Виконавця (пункт 4.1).

Розрахунок за надані послуги здійснюється відповідно до п.1 ст.49 Бюджетного кодексу України, з відтермінуванням платежу до 20 (двадцяти) банківських днів після отримання послуг Замовником, за Актом приймання-передачі наданих послуг. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунки за надані послуги здійснюються протягом 20 (двадцяти) банківських днів з дати отримання Замовником бюджетного призначення на фінансування за надані послуги на свій реєстраційний рахунок (пункт 4.3.1).

Час проведення заходу: з 14.00 до 18.00 год (пункт 5.1).

Строк надання Послуг: з 13.03.2021 до 14.03 2021 (13-14 березня 2021 року) (пункт 5.2).

Строк надання Послуг може бути змінений (призупинений) Замовником, про що оформлюється додатковою угодою до цього Договору, або призупинений, що оформлюється відповідними актами (пункт 5.3).

Місце надання Послуг: 73000, Україна, Херсонська область, м. Херсон, вул. Суворова (від бюсту В. Суворова до вулиці Ришельєвська та сквер Потьомкіна) (пункт 5.4).

Після надання послуг Виконавець зобов`язаний надати Замовнику підписаний зі свого боку Акт приймання-передачі наданих послуг (пункт 5.5).

Уповноважений представник Замовника зобов`язаний в 5- денний термін підписати Акт приймання-передачі наданих послуг або надати мотивовану відмову, вказавши причини такої відмови. У випадку надходження мотивованої відмови від підписання Акту приймання-передачі наданих послуг, Сторонами складається акт з переліком претензій Замовника (пункт 5.6).

Датою прийняття Послуг за Договором є дата підписання Замовником Акту приймання-передачі наданих послуг (пункт 5.7).

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором (пункт 7.1).

Цей Договір набуває чинності з моменту підписання його обома Сторонами і діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором (пункт 11.1).

Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке сталося під час дії Договору (пункт 11.2).

Представлена копія Договору містить залишені представниками підписи та скріплена печатками контрагентів.

Відповідно до платіжного доручення від 26.04.2021 № 428 Управлінням культури Херсонської міської ради переказано Театру 149800,00 грн із призначенням платежу «послуги з організації і проведення регіонального фестивалю "Свято Масниці", зг. дог. №7-П від 12.03.21р., зг.акту №б/н від12.04.21р,ПДВ-24966,67».

Звіт про виконання Договору завантажено Управлінням культури Херсонської міської ради в електронну систем закупівель.

09 липня 2024 року Адміністративною колегію Південного міжобласного територіального відділення АМК України прийнято рішення № 65/53-р/к у справі № 80-02/2023, відповідно до пункту 4 резолютивною частини якого визнано, що Театр та ТОВ «ФЕСТИВАЛЬНИЙ ЦЕНТР» вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю: Послуги з організації і проведення регіонального фестивалю «Свято Масниці», які проведені Управлінням, відповідно до ідентифікатора закупівлі: UA-2021-02-08-002374-C.

Даним рішенням на Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені ім. М. Куліша було накладено штраф на суму 18 211,00 грн.

АМК України у зазначеному рішенні дійшло до висновків, що антиконкурентні узгоджені дії учасників даної закупівлі під час участі у торгах полягають у наступному:

- спільне використання Театром та ТОВ «Фестивальний центр» однієї і тієї же ІР – адреси під час входу в аукціони для участі у торгах (матеріалами перевірки встановлено, що ІР-адреса використовувалася за технологією NAT, тобто з одного електронного обладнання, що не може бути випадковим збігом обставин та свідчить про те, що Театр та ТОВ «Фестивальний центр» діяли спільно, узгоджуючи свої дії та були обізнані щодо цінових пропозицій один одного).

- спільне використання однієї ІР-адреси під час подання тендерних пропозицій, що є сприятливою умовою для обміну інформацією та погодженням поведінки під час участі у торгах;

- використання однієї ІР-адреси під час входу до електронних поштових скриньок;

- синхронність дій Театру та ТОВ «Фестивальний центр» під час входу в Аукціон по закупівлі. Встановлено, що Управлінням як замовником під час участі в торгах встановлено час початку аукціону – 25.02.2021 о 15:14, проте Театр та ТОВ «Фестивальний центр» здійснили вхід до аукціону завчасно о 15:00 год. та о 15:01, тобто з різницею в одну хвилину, що свідчить про скоординовану поведінку;

- здійснення господарської діяльності за однією адресою та використання спільного номеру телефону;

- взаємозв`язок Театру та ТОВ «Фестивальний центр». Під час перевірки встановлено, що за період з 01.01.2021 по 31.03.2021 Театр та ТОВ «Фестивальний центр» звітували одночасно за спільного працівника, який є керівником ТОВ «Фестивальний центр». Одночасне перебування одного працівника у трудових відносинах з Театром та ТОВ «Фестивальний центр» свідчить про обмін інформації, у тому числі щодо здійснення ними господарської діяльності;

- наявність сталих господарських відносин між вказаними суб`єктами господарювання, не як конкурентів, а як партнерів, які домовлялись про їх спільну участь у вказаних торгах з метою запланованої перемоги одного з них.

Відповідно до представленої платіжної інструкції від 03.09.2024 № 651 Театром переказано кошти ГУК у Херсон обл/Херсон МТГ/21081100 із призначенням платежу «сплата штрафу за справою №80-02/2023,рішення адміністративної колепі№65/53-р/к від 09.07.24 Антимоноп.ком.України».

16 серпня 2024 року Херсонська окружна прокуратура направила на адресу Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області лист №55-6504ВИХ-24, в якому посилається на рішенням АМК України від 09.07.2024 № 65/53-р/к у справі № 80-02/2023, в якому визнано, що Театр та ТОВ «ФЕСТИВАЛЬНИЙ ЦЕНТР» вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю: Послуги з організації і проведення регіонального фестивалю «Свято Масниці», які проведені УПРАВЛІННЯМ КУЛЬТУРИ ХЕРСОНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, відповідно до ідентифікатора закупівлі: UA-2021-02-08-002374-C. В даному листі прокуратура просила надати документи за переліком та повідомити чи планується Управлінням культури Херсонської міської ради, Херсонською міською радою вжиття заходів до поновлення державних інтересів, зазначивши які сам та відповідні строки.

26 серпня 2024 року Херсонська міська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області у відповідь на лист Херсонської окружної прокуратури №55-6504ВИХ-24 від 16.08.2024 направила лист №01-01-16/4673, яким повідомлено що до виконавчих органів міської ради не надходило рішення АМК України від 09.07.2024 № 65/53-р/к, тому питання щодо вжиття заходів на поновлення державних інтересів у межах повноважень, визначених чинним законодавством, розглядатиметься відповідними виконавчими органами Херсонської міської ради після його отримання.

09 жовтня 2024 року Херсонська окружна прокуратура направила на адресу Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області лист №55-827ВИХ-24, в якому посилаючись на викладене у рішенні АМК України від 09.07.2024 № 65/53-р/к у справі № 80-02/2023, надсилає його копію для ознайомлення та просить повідомити чи планується Управлінням культури Херсонської міської ради, Херсонською міською радою вжиття заходів до поновлення державних інтересів, зазначивши які сам та відповідні строки.

17 жовтня 2024 року Херсонська міська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області у відповідь на лист Херсонської окружної прокуратури №55-827ВИХ-24 від 09.10.2024 направила лист №01-01-16/5715, яким повідомила, що відповідні заходи по поновленню державних інтересів не вчинялись. В даному листі також вказано, що з метою економії бюджетних коштів, враховуючи права, надані органам прокуратури пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», Адміністрація просить Прокуратуру звернутися до суду з позовом в інтересах Міськради з метою відновлення та захисту інтересів держави згідно з рішенням АМК України від 09.07.2024 № 65/53-р/к у справі № 80-02/2023.

18 листопада 2024 року Херсонська окружна прокуратура направила на адресу Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України лист №55-9633ВИХ-24в якому посилаючись на викладене у рішенні АМК України від 09.07.2024 № 65/53-р/к у справі № 80-02/2023, з метою подальшого вирішення Прокуратурою питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, просило надати інформацію щодо того, чи оскаржувалося Театром та ТОВ «Фестивальний центр» рішення АМК України №65/53-р/к від 09.07.2024 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».

27 листопада 2024 року Південним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України у відповідь на лист Херсонської окружної прокуратури №55-9633ВИХ-24в від 18 листопада 2024 року направлено лист №65-02/4452е, яким повідомлено, що Театром та ТОВ «Фестивальний центр» на виконання рішення АМК України №65/53-р/к від 09.07.2024 сплачено накладений штраф у добровільному порядку.

Вищевказані докази були досліджені колегією суддів в електронній формі в Автоматизованій системі діловодства суду, у зв`язку з тим, що дана справа розглядалася у змішаній формі та відповідні докази не роздруковувалися та були долучені до матеріалів справи виключно в електронній формі.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

І. Щодо права прокурора на звернення з позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

Частини 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.

Так при зверненні до суду з відповідним позовом в інтересах держави, прокурором зазначено позивачами Херсонську міську раду Херсонської області та Херсонську міську військову адміністрацію Херсонського району Херсонської області.

Щодо представництва інтересів Херсонської міської ради Херсонської області та Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області., колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

На території міста Херсон інтереси Херсонської міської територіальної громади представляє Херсонська міська рада.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, засновником Управління культури Херсонської міської ради є виконавчий комітет Херсонської міської ради.

Відповідно до п. 1.1. Положення про Управління культури Херсонської міської ради, затвердженого рішенням міської ради №1119 від 22.12.2017, Управління культури Херсонської міської ради є виконавчим органом міської ради, утворюється міською радою, якій підзвітне і підконтрольне, підпорядковане її виконавчому комітету та міському голові.

Згідно п.п. 2.1.1. п. 2.1. Положення передбачено, що цілями діяльності Управління культури Херсонської міської ради є реалізація на території міста державної та місцевої політики у сфері культури, охорони культурної спадщини та розвитку туризму.

Управління культури Херсонської міської ради утримується за рахунок коштів міського бюджету, його структура та штатний розпис затверджується в установленому порядку. (п. 5.1 Положення про Управління).

Херсонська міська рада виступає в якості суб`єкта владних повноважень, яка приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов`язана забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.

Згідно з річним планом закупівлі UA-2021-02-08-002374-с джерелом фінансування закупівлі Послуги з організації і проведення регіонального фестивалю «Свято Масниці» є кошти місцевого бюджету.

Таким чином, Херсонська міська рада є розпорядником бюджетних коштів вищого рівня по відношенню до Управління культури Херсонської міської ради, яка в свою чергу є одержувачем вказаних коштів, які в подальшому були сплачені Управлінням культури Херсонської міської ради на користь Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша в порядку виконання Договору з надання послуг №7-П від 12.03.2021.

Відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з частиною 5 статті 22 указаного кодексу головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

Згідно умов закупівлі розрахунок з виконавцем робіт за цією закупівлею здійснюватиметься в межах виділених бюджетних призначень.

З урахуванням наведеного, витрачання бюджетних коштів внаслідок укладення договору з порушенням вимог Законів України «Про публічні закупівлі», «Про захист економічної конкуренції» понесла саме Херсонська міська рада, як засновник Управління культури Херсонської міської ради та особа, яка здійснює його фінансування.

Отже, Херсонська міська рада є органом, який наділений повноваженнями реагувати, у тому числі заходами цивільно-правового характеру, на порушення вимог законодавства, які впливають на інтереси територіальної громади, тобто уповноваженим органом у спірних правовідносинах.

Водночас правильність зазначення у якості позивача органу місцевого самоврядування, який є засновником підприємства та головним розпорядником бюджетних коштів, підтверджується позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 09.08.2023 по справі № 924/1283/21.

Також, у постанові ВП ВС у справі № 905/1907/21 від 21.06.2023, суд зазначив, що, оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33).

Таким чином, з огляду на актуальну судову практику та, враховуючи, що фінансування за оспорюваним договором здійснювалося за рахунок коштів місцевого бюджету територіальної громади м. Херсон, належним позивачем у зазначеній справі є територіальна громада м. Херсон в особі Херсонської міської ради.

Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який діє по даний час.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» для виконання повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених цим Законом, в районі відсічі збройної агресії Російської Федерації, зокрема в районі проведення антитерористичної операції можуть утворюватися військово-цивільні адміністрації.

Відповідно до абзацу 4 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону визначено, що у разі утворення військово-цивільної адміністрації населених пунктів повноваження відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, сільських, селищних, міських голів припиняються з дня призначення керівника такої військово цивільної адміністрації. Повноваження виконавчих органів зазначених рад, апаратів цих рад та їх виконавчих комітетів, посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у таких органах та апаратах, припиняються з дня, наступного за днем прийняття рішення зазначеним керівником військово-цивільної адміністрації населених пунктів про можливість цієї військово-цивільної адміністрації здійснювати повноваження, віднесені законом до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до абз. 4 ст. 1 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» військово-цивільні адміністрації населених пунктів - це тимчасові державні органи, що здійснюють на територіях відповідних територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, повноваження сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, сільських, селищних, міських голів та інші повноваження, визначені цим Законом.

Указом Президента України №658/2022 від 19.09.2022 «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Херсонській області» на виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» створено Херсонську міську військову адміністрацію Херсонського району Херсонської області.

У зв`язку з цим, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, представляти територіальну громаду Херсонського району та здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, права суб`єкта комунальної власності, в даному випадку виступає Херсонська міська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області.

В той же час, утворення Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області не виключає можливість звернення з позовом в інтересах Херсонської міської ради, оскільки військова адміністрація є тимчасовим державним органом.

Однак, не дивлячись на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, обізнаність про виявлені порушення законодавства та безпідставне витрачання бюджетних коштів, Херсонська міська рада, Херсонська міська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області не вживали заходів для усунення порушень законодавства та інтересів держави при укладанні договору про закупівлю послуг № 7-П від 12.03.2021, хоча були завчасно повідомлені про такі обставини прокурором.

Таким чином, Херсонська міська рада та Херсонська міська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області, які є уповноваженими органами, будучи обізнаним про наявність порушеного права, інформацію щодо вжитих заходів спрямованих на стягнення з Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені ім. М. Куліша коштів не надали, належних заходів щодо захисту інтересів держави з метою визнання договору недійсним та стягнення коштів до державного бюджету не вжили, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноважених суб`єктів владних повноважень.

Отже, з боку вказаних органів, уповноважених державою на захист її інтересів, допущено нездійснення відповідного захисту – не пред`явлено до суду позов про визнання недійсним Договору про закупівлю послуг № 7-П від 12.03.2021.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Херсонська окружна прокуратура Херсонської області 13.12.2024 на адресу Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області спрямувала повідомлення про намір звернутися до Господарського суду в інтересах Херсонської міської ради, Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області із зазначеним позовом.

Таким чином, прокурором в повному обсязі дотримано вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави, а наявність або відсутність підстав для задоволення позову має встановлюватися судом під час розгляду справи по суті.

ІІ. Щодо суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Предметом заявлених прокурором позовних вимог є вимоги, зокрема, про визнання недійсним договору про закупівлю послуг № 7-П від 12.03.2021, укладеного між Управлінням культури Херсонської міської ради та Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром, з підстав порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Укладення спірного договору із порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, за переконанням прокурора, свідчить про наявність передбачених ст. 228 ЦК України підстав для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 (зі змінами).

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, колегія суддів керується висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, який був викладений у постанові від 19.12.2025, за результатом розгляду справи №922/3456/23 у подібних правовідносинах.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду 19.12.2025 переглянув у касаційному порядку рішення Господарського суду Харківської області від 22.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 922/3456/23 про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю товарів та стягнення коштів.

Перед Верховним Судом у справі № 922/3456/23 постало питання чи підлягає застосуванню до спірних відносин положення частини 3 ст. 228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин (договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури), таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу.

Так, Верховний Суд зазначив, що стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).

Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно- правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї. У ч.3 ст.228 ЦК передбачаються зовсім інші правові наслідки: - які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину; - ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину; - ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових; - наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна; - ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків. Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.

Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання щодо застосування частини 3 статті 228 ЦК України суд має враховувати, що санкції, передбачені частиною 3 статті 228 ЦК України, частиною 1 статті 208 ГК України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Застосування наслідків, передбачених частиною 3 статті 228 ЦК України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 також зазначено наступне:

"Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК.

Враховуючи викладене, Об`єднана палата уточнює висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, таким чином:

При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції".

Об`єднана палата дійшла висновку, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").".

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд звертає увагу сторін, що згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, норма ч.3 ст.228 ЦК України не може бути застосована лише у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист економічної конкуренції. Верховний Суд також дійшов висновку, що для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК прокурор має довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на правові висновки, які висвітлені у постанові Верховного Суду від 03.03.26 у справі № 908/2939/23:

"Суди у вирішенні цього спору не врахували, що сам по собі встановлений Рішенням АМК факт вчинення відповідачами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсними як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства...

Суд наголошує на тому, що питання щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах вже вирішено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Жодних свідчень того, що вказане судове рішення призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу у відступі від сформованої позиції, - немає.

Наведені Прокуратурою правові позиції, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22, від 16.04.2025 у справі № 924/971/23, від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, не суперечать сформованим об`єднаною палатою висновкам у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, оскільки в жодній з указаних справ Велика Палата Верховного Суду не висновувала протилежного підходу щодо правової природи санкції, визначеної частиною третьою статті 228 ЦК України.

Судом також відхиляються посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, , від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15, від 27.03.2019 у справі № 905/1250/18, від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20, адже правова позиція у таких зазнала змін та конкретизації із прийняттям постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23), а в силу правової позиції, яка викладена, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції.

Посилання Прокуратури на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 та у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 461/5273/16 та від 07.11.2019 у справі № 682/2889/16-ц є необґрунтованими з огляду на те, що у жодній із означених постанов не міститься висновків щодо застосування положень частини третьої статті 228 ЦК України. Водночас застосування статті 228 ЦК України у означених постановах не суперечить сформованим об`єднаною палатою у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 висновкам щодо їх застосування".

Фактично у якості єдиного доказу того, що оспорюваний Договір про закупівлю послуг від 12.03.2021 № 7-П є таким, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства з умислу однієї сторони – Театру, Прокурор посилається на рішення АМК України від 09.07.2024 № 65/53-р/к у справі № 80-02/2023 та викладені у ньому висновки про те, що Театром та ТОВ «ФЕСТИВАЛЬНИЙ ЦЕНТР» вчинено порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю: Послуги з організації і проведення регіонального фестивалю «Свято Масниці», які проведені Управлінням, відповідно до ідентифікатора закупівлі: UA-2021-02-08-002374-C.

Водночас, як слушно зауважив місцевий господарський суд, сам по собі встановлений рішенням органу Антимонопольного комітету України факт антиконкурентних узгоджених дій не звільняє орган прокуратури від обов`язку довести сукупність обставин, які необхідні для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину частині 3 статті 228 ЦК України, а має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Отже, для застосування приписів частини 3 статті 228 ЦК України Прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, водночас Прокурор цього не доведено, зазначено про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.

Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини 3 статті 228 ЦК України.

Прокурором не доведено, що внаслідок укладення спірного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною 3 статті 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Суд зазначає, що невідповідність норми частини 3 статті 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, які встановлюють, що нікчемним є правочин, який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки – двосторонню реституцію, та частини 3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і, відтак, має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію – стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.

При визначенні підстав для застосування частини 3 статті 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Аналогічна позиція щодо застосування норм частини 3 статті 228 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, яку в силу приписів частини 4 статті 236 ГПК України суд враховує при ухваленні рішення.

На переконання колегії суддів апеляційної інстанції орган прокуратури не довів: наявності мети спірного правочину, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільств; заподіяння державі та суспільству значних збитків, а також безпідставного збагачення відповідача-2; причинно-наслідкового зв`язку між встановленими антиконкурентними узгодженими діями учасників торгів та погіршенням майнового становища держави. При цьому доводи апелянта не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яка узгоджується з актуальною судовою практикою Верховного Суду.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги доводи прокурора щодо необгрунтованості відступлення Верховним Судом при розгляді справи №922/3456/23 від раніше зроблених висновків та не врахування останнім ряду позицій Великої Палати Верховного Суду щодо правозастосування, оскільки незгода прокурора із судовим рішенням не є підставою для незастосування судом відповідного висновку. Крім того, суд звертає увагу прокурора, що згідно з положеннями ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. При цьому можливість перегляду судового рішення іншими органами поза межами судочинства чинним законодавством не передбачена.

У свою чергу, правові позиції, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2025 року у справі №420/12471/22, від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20, від 16 квітня 2025 року у справі №924/971/23 та від 18 вересня 2024 року у справі №918/1043/21 (на які посилається скаржник), не суперечать сформованим об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 висновкам, оскільки в жодній з наведених справ Велика Палата Верховного Суду не висновувала протилежного підходу щодо правової природи санкції, визначеної частиною третьою статті 228 ЦК України.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.06.2026 по справі №916/81/24.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає за потрібне відмовити у задоволенні заявленої прокурором позовної вимоги в інтересах держави в особі Херсонської міської ради Херсонської області та Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області до Управління культури Херсонської міської ради та Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені ім. М. Куліша про визнання договору про закупівлю послуг № 7-П від 12.03.2021 недійсним.

Як вірно вказав суд першої інстанції, відмова суду у задоволенні заявленої прокурором позовної вимоги про визнання недійсним договору про закупівлю послуг № 7-П від 12.03.2021 має наслідком відсутність правової необхідності надавати юридичну оцінку вимогам прокурора в частині стягнення з Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша на користь Управління культури Херсонської міської 149 800 грн та стягнення з Управління культури Херсонської міської ради одержаних за рішенням суду коштів в дохід держави, які мають статус похідних вимог.

Як встановлено вище, доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів, та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2026 по справі №916/5768/24 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2026 по справі №916/5768/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2026 по справі №916/5768/24 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2026 по справі №916/5768/24 - залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 25.06.2026.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран