Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №641/4916/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року

м. Харків

справа № 641/4916/25

провадження № 22-ц/818/2986/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Тичкової О.Ю.

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування Повітряного руху України про стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені, за апеляційною скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2026 року у складі судді Зелінської І.В.,-

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування Повітряного руху України та просила стягнути з відповідача на користь позивача суму інфляційних втрат у розмірі 37956,27 грн, трьох процентів річних у розмірі 9623, 22 грн та пеню у розмірі 53781,52 грн, а всього 101361,01 грн та судові витрати.

В обґрунтування позову зазначила, що позивач працювала у Харківському регіональному структурному підрозділі Державного підприємства обслуговування повітряного руху України у період з 13.10.2008 до 08.07.2021. Відповідно до наказу від 06.07.2021 р. № 540/о ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників 08.07.2021. У день звільнення, 08.07.2021 між позивачем та відповідачем укладено договір № 17 про виплату матеріальної допомоги за Колективним договором у розмірі 145722 грн. Однак, умов укладеного договору про виплату матеріальної допомоги відповідач не дотримався. Виплачено було посадовий оклад в розмірі 11445 грн після чого виплати припинились. Таким чином, відповідач визнавав наявність підстав для виплати одноразової грошової винагороди, що підтверджується змістом договору від 08.07.2021 р. № 17, наказу № 555/о від 12.07.2021 та проведеною виплатою. Залишок суми у розмірі 134277 грн у строк передбачений Договором № 17 від 08.07.2021 та наказом № 555/о від 12.07.2021 сплачено не було, а отже відповідачем було порушено грошове зобов`язання. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18.02.2025 у справі № 641/9173/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування Повітряного руху України щодо стягнення матеріальної допомоги задоволено в повному обсязі, стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 грошову матеріальну допомогу в розмірі 134277 грн. Вказане рішення набрало законної сили 03.06.2025. Відповідачем на виконання вказаного рішення було сплачено матеріальну допомогу 09.06.2025, що свідчить про порушення строків виконання грошового зобов`язання, передбаченого договором №17 від 08.07.2021. Вважала, що має право вимагати стягнення інфляційних втрат у розмірі 37956,27 грн та трьох процентів річних у розмірі 9623,22 грн, передбачених статтею 625 ЦК України, за період з 08.03.2022 по 08.06.2025. Крім того, відповідно до пункту 4.1, 4.2 Договору у разі невиплати матеріальної допомоги у строки, передбачені п. 3.1 цього Договору, Підприємство сплачує Працівнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виплаченої суми за кожен день затримки починаючи з 11 робочого дня. У зв`язку з пропуском строку виплати допомоги відповідач має сплатити позивачу пеню за час затримки розрахунку в розмірі 53781,52 грн.

Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 – задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства обслуговування Повітряного руху України на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 53251 грн. 75 коп.; три проценти річних в розмірі 9493 грн. 06 коп. та суму інфляційних втрат за час прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 37399 грн. 55 коп., а всього 100144 грн. 36 коп., та сплачений судовий збір у розмірі 1199 грн. 09 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції свої рішенням фактично збільшив загальний строк позовної давності для нарахування 3 % річних та втрат від інфляції з 3 (трьох) років (ст. 257 ЦК України) до 4,25 років (1553 дні) та спеціальний строк позовної давності для нарахування пені з 1 (одного) року (п. 1) ч. 2 ст. 258 ЦК України) до 4,22 років (1539 днів). Суд проігнорував доводи Відповідача щодо бази нарахування інфляційних втрат, пені, 3% річних, визначеної Позивачем, та не навів жодної норми чинного законодавства в обґрунтування прийнятого рішення в цій частині. Вважає, що суми податків і зборів із суми матеріальної допомоги не належать Позивачеві до отримання. Також суд першої інстанції не надав жодної оцінки контррозрахунку Відповідача. Стверджує, що Відповідач опинився у надзвичайно складному фінансовому становищі внаслідок об`єктивних обставин, що є винятковими, надзвичайними, невідворотними, знаходяться поза волею та контролем Украероруху (збройна агресія РФ проти України, введення воєнного стану в Україні; закриття повітряного простору України для цивільних користувачів у відповідності до імперативних вимог законів України та законодавчих актів, які Україна ратифікувала у рамках міжнародних організацій (щодо обов`язкового закриття повітряного простору під час збройного конфлікту), руйнування ворогом інфраструктури Украероруху), а не внаслідок власної недбалості чи бажання. Таким чином, затримка розрахунків за Договором відбулася за відсутності умисної вини з боку Украероруху та за наявності форс-мажорних обставин, які не могли бути передбачені Відповідачем. Проте, судом були проігноровані зазначені аргументи Відповідача.

ОСОБА_1 через свого представника подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України необхідно залишити без задоволення, рішення – залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Державне підприємство обслуговування повітряного руху порушило строки виплати позивачу матеріальної допомоги, не виплативши позивачу вчасно 12 платежів на загальну суму 134277 грн. Станом на час звернення до суду із позовом строк позовної давності не пропущено. Відповідачем не доведено, що неможливість виконання зобов`язання за укладеним між сторонами договором є наслідком саме військової агресії РФ в Україні. На підставі ч.2 ст. 625 ЦК України у відповідача виникло зобов`язання сплатити ОСОБА_1 три проценти річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 9493,06 грн. Крім того, у відповідача виникло зобов`язання сплатити ОСОБА_1 суму інфляції за час прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 37399,55 грн. Оскільки податок на доходи фізичних осіб та військовий збір утримуються податковим агентом саме при виплаті коштів та входять до розміру кожної виплати у повному обсязі, підстав для зменшення загальної суми заборгованості відповідача перед позивачем на розмір податків та зборів суд не вбачав та відхилив доводи відповідача в цій частині. Також згідно умов договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором № 17 від 08.07.2021, укладеного між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України та позивачем, у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу пеню в сумі 53251,75 грн.

Такі висновки суду першої інстанції апеляційний суд вважає правомірними, виходячи з такого.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13.10.2008 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до Харківського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, згідно наказу від 06.07.2021 року №540/о позивача звільнено з роботи на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників 08.07.2021.

08.07.2021 між ОСОБА_1 та Державним підприємством обслуговування повітряного руху України укладено договір № 17 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором, відповідно до умов якого підприємство зобов`язується виплатити працівнику матеріальну (грошову) допомогу, передбачену п. 2.3.2 Додатку 19 до Колективного договору між адміністрацією підприємства та профспілками. Згідно пунктів 2.2 та 2.3 договору про виплату матеріальної допомоги від 08.07.2021 № 17 посадовий оклад працівника для розрахунку матеріальної допомоги з урахуванням доплати за знання та постійне використання в роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад становить 11445 грн.; стаж безперервної роботи працівника на підприємстві становить 12 років 08 місяців та 24 дні. Розмір матеріальної допомоги становить 145722 грн.

Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №555/о від 12.07.2021 встановлений такий порядок виплати матеріальної допомоги позивачу: у період з 08.07.2021 до 21.07.2021, у період з 08.01.2022 до 07.03.2022;у період з 08.03.2022 до 07.05.2022; у період з 08.05.2022 до 07.07.2022; у період з 08.07.2022 до 07.09.2022; у період з 08.09.2022 до 07.11.2022; у період з 08.11.2022 до 07.01.2023; у період з 08.01.2023 до 07.03.2023; у період з 08.03.2023 до 07.05.2023; у період з 08.05.2023 до 07.07.2023; у період з 08.07.2023 до 07.09.2023; у період з 08.09.2023 до 07.11.2023 у розмірі по 11445 грн та виплату у розмірі 8382 грн у період з 08.11.2023 до 07.01.2024.

Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №141 від 30.03.2022 призупинено дію окремих положень колективного договору з 01.04.2022 року на час воєнного стану в Україні, окрім пунктів та їх окремих підпунктів 5.1-5.4, 5.4.1, 5.6, 5.8, 5.10, 5.11, 5.11.1, 5.11.2, 5.15, 5.17, 5.25, 5.27 та 5.28 розділу 5 колективного договору, додатків 2-7, 9 до колективного договору.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18.02.2025 у справі №641/9173/24 задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь останньої матеріальну допомогу у розмірі 134277 грн. та судовий збір в сумі 1342,77 грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 03.06.2025 вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Державне підприємство обслуговування повітряного руху порушило строки виплати позивачу матеріальної допомоги, не виплативши позивачу вчасно 12 платежів на загальну суму 134277 грн.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Приписами статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

ЦК України передбачає спеціальні засоби, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами 08.07.2021 укладено договір № 17 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором у розмірі 145722 грн.

Також встановлено, що умов укладеного договору про виплату матеріальної допомоги відповідач не дотримався. Виплачено було посадовий оклад в розмірі 11445 грн., після чого виплати припинились. Залишок суми у розмірі 134277 грн у строк передбачений Договором №17 від 08.07.2021 та наказом № 555/о від 12.07.2021 сплачено не було, а отже відповідач порушив грошове зобов`язання.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18.02.2025 задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь останньої матеріальну допомогу у розмірі 134277 грн., рішення суду набрало законної сили 03.06.2025.

З огляду на викладені обставини та на підставі вищенаведених правових норм про обов`язковість дотримання сторонами правочину його умов, законним і обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені, трьох проценти річних та суми інфляційних втрат за час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Апеляційний суд погоджується з розрахунками пені, інфляції за час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

За правилами підпункту 168.1.1. п. 168.1. ст.168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Доводи Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про помилковість висновків суду щодо того, що суми податків і зборів із суми матеріальної допомоги належать позивачеві до отримання, апеляційним судом відхиляються, оскільки суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податок на доходи фізичних осіб та військовий збір утримуються податковим агентом саме при виплаті коштів та входять до розміру кожної виплати у повному обсязі, відтак підстави для зменшення загальної суми заборгованості відповідача перед позивачем на розмір податків та зборів відсутні.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання в апеляційній скарзі на те, що умовами укладеного між сторонами договору не було враховано настання для відповідача форс-мажорних обставин, як наприклад, військова агресія російської федерації, що призвело до неможливості виконання ним взятих на себе зобов`язань, виходячи з наступного.

Обставини форс-мажору, за загальним правилом, звільняють сторони від відповідальності за порушення зобов`язання, тобто від нарахування штрафів/пені за неналежне виконання зобов`язань.

Проте договірні зобов`язання мають виконуватися належним чином, а одностороння відмова від зобов`язань не допускається. Цивільним законодавством передбачено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, зокрема, сплата штрафних санкцій у вигляді неустойки.

Між тим, статтею 617 ЦК України, а також статтею 218 ГК України передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Частиною другою статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Торгово-промисловою палатою України (ТПП) було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, яким повідомлено, що військова агресія російської федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).

Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань. Тобто, необхідно довести зв`язок між невиконанням зобов`язань та воєнними діями в Україні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56 гс21) також викладено висновок, що єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань є сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Враховуючи те, що відповідачем не було доведено зв`язку між неможливістю виконання зобов`язання за укладеним між сторонами договором та військовою агресією РФ в Україні, на що як на форс-мажор посилався відповідач, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скарги щодо звільнення відповідача від необхідності виконувати договірні зобов`язання за укладеним між сторонами договором.

Підстав для звільнення відповідача від обов`язку по сплаті сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України колегія суддів не вбачає.

Твердження апеляційної скарги про те, що судом не вірно застосовано строк позовної давності, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Щодо строків позовної давності колегія суддів звертає увагу на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 .

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Тому звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим, у разі якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 2 квітня 2020 року.

4 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX. Закон скасовує зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

З огляду на відновлення перебігу строків позовної давності з 04 вересня 2025 року, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, а також пені заявлені без обмеження останніми трьома роками та одним роком, що передували поданню позову, є обґрунтованими та такими, що подані в межах строків позовної давності.

Наданий відповідачем контррозрахунок колегія суддів вважає таким, що суперечить викладеному вище.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення. Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, застосовано норми матеріального права, які регулюють правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності вимог ОСОБА_1 обґрунтовано задоволено її позов щодо стягнення сум за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається Державне підприємство обслуговування повітряного руху України в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України – залишити без задоволення.

Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова