Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №346/3099/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/3099/25

Провадження № 22-ц/4808/1107/26

Головуючий у 1 інстанції Третьякова І. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

секретар: Шемрай Н. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2026 року в складі судді Третьякової І. В., ухвалене в м. Коломия Івано-Франківської області, повний текст якого складено 07 квітня 2026 року, у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Коломийський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про оголошення фізичної особи померлою,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року ОСОБА_1 , звернувся до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою.

Заяву мотивував тим, що ОСОБА_2 є матір`ю заявника. 15 вересня 2018 року вона виїхала за межі території України у пункті перетину «Краківець» і з того часу жодних відомостей про неї не надходило, на зв`язок вона не виходить, з родичами не спілкується, її місце перебування невідоме. 11.04.2025 року з метою з`ясування місцезнаходження матері заявник звернувся до Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області із відповідною заявою. У відповідь отримав лист, в якому вказано, що в ході оперативно-розшукових заходів встановити зв`язок та місцеперебування ОСОБА_2 не є можливим.

Оголошення ОСОБА_2 померлою необхідно заявнику для оформлення спадщини на належне їй майно, відповідно до рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14.12.2020 року про розподіл майна подружжя. Посилаючись на зазначені обставини заявник просив визнати ОСОБА_2 померлою.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 07 квітня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про оголошення ОСОБА_3 задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги те, що у матеріалах справи достатньо доказів, які свідчать про відсутність ОСОБА_2 у місці її постійного проживання та підтверджують відсутність відомостей про місце її перебування протягом останніх восьми років. Дані обставини на думку апелянта дають можливість зробити припущення про смерть його матері.

Також, судом не враховано, що єдиною підставою для державної реєстрації смерті у цій ситуації є рішення суду про оголошення особи померлою, що відповідає меті звернення ОСОБА_1 до суду, а саме – оформлення спадщини на належне матері заявника майно.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_4 , які просили скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що батьками заявника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 (а.с. 8).

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцем народження вказано с. Кабани Бричанського району Республіки Молдова (а.с. 6).

Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 , відповідно до витягу з реєстру територіальної громади (а.с. 5).

Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 в період з 22 жовтня 1993 року по 28 лютого 2023 року було АДРЕСА_1 , відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 1705109 від 27 серпня 2025 року (а.с. 31).

Відповідно до інформації Головного центу обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 07 січня 2026 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період з 02 січня 2018 року по 14 вересня 2018 року здійснила вісім виїздів за межі України та в`їздів в Україну. В останнє виїхала за межі України через пункт пропуску «Краківець» 15 вересня 2018 року транспортним засобом д.н.з. НОМЕР_3 , станом на 13 січня 2026 року на територію України не поверталася (а.с. 96).

З копії заочного рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2020 року вбачається, що позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_1 , що продовжує навчання, задоволено частково та стягнуто з відповідачки на користь позивача аліменти в розмірі 1 800 грн. (а.с. 12-13).

З копії заочного рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2020 року вбачається, що позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено, визнано спільно сумісною власністю подружжя квартиру за адресою АДРЕСА_2 , житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою кадастровий номер 261060000:22:002:0209 та здійснено поділ вказаного нерухомого майна, визнано право власності за кожним по частки квартири, житлового будинку та земельної ділянки. Визнано особистою власністю ОСОБА_2 транспортний засіб марки «Nissan Qashqai», д.н.з. НОМЕР_4 , 2012 року випуску. Визнано особистою власністю ОСОБА_4 , вклади та проценти за вкладами, які знаходяться на депозитах в ПАТ «Приватбанк» (а.с. 14-16).

Відповідно до зазначених рішень суду під час розгляду справ судом було встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 14 грудня 1985 року та заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2019 року шлюб між ними було розірвано (а.с.12 об., 14 об.).

З постанови державного виконавця Коломийського ВДВС від 24 лютого 2025 року вбачається, що відкрито виконавче провадження ВП № 77288975 з виконання виконавчого листа № 346/790/19 виданого 02 вересня 2019 року Коломийським міськрайонний судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_1 в розмірі 2 000 грн. з 22 лютого 2019 року до досягнення ним повноліття (а.с. 73).

З постанови державного виконавця Коломийського ВДВС від 24 лютого 2025 року вбачається, що відкрито виконавче провадження ВП № 77288878 з виконання виконавчого листа № 346/4938/20 виданого 29 березня 2021 року Коломийським міськрайонний судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 пені за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_1 в розмірі 20 571,5 грн. (а.с. 76).

З постанови державного виконавця Коломийського ВДВС від 24 лютого 2025 року вбачається, що відкрито виконавче провадження ВП № 77288679 з виконання виконавчого листа № 346/112/20 виданого 17 серпня 2020 року Коломийським міськрайонний судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_1 , який продовжує навчання в розмірі 1 800 грн. щомісячно, але не пізніше досягнення ним двадцяти трьох років (а.с. 78).

З постанови державного виконавця Коломийського ВДВС від 24 лютого 2025 року вбачається, що відкрито виконавче провадження ВП № 77288327 з виконання виконавчого листа № 346/3517/21 виданого 08 грудня 2021 року Коломийським міськрайонний судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість зі сплати аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_1 , який продовжує навчання в розмірі 31 819 грн. (а.с. 74).

В ході розгляду справи судом витребувано інформацію з Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області щодо отриманих доходів ОСОБА_2 в період з 01 січня 2018 року по 30 червня 2025 року та 12 вересня 2025 року отримана інформація про отримання нею доходу в лютому 2022 року в сумі 250 000 грн. від Регіонального сервісного центру ГСЦ в Івано-Франківській області. (а.с. 41-43).

Відповідно до відповіді № 1900453 від 16 жовтня 2025 року з Єдиного державного реєстру транспортних засобів ОСОБА_2 має у власності транспортні засоби автомобіль марки NISSAN QASHQAI д.н.з. НОМЕР_4 2012 р.в., дата реєстрації 06 вересня 2014 року; автомобіль марки Камаз 4310 вантажний, 1986 р.в., дата реєстрації 07 липня 2012 року (а.с. 49-54).

З витребуваних судом документів з регіонального сервісного центру ГСЦ МВС вбачаться, що 08 лютого 2022 року ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 18 серпня 2016 року, продала належний їй транспортний засіб NISSAN QASHQAI д.н.з. НОМЕР_4 2012 р.в. ОСОБА_1 за 250 000 грн. (а.с. 62-67, 93-95).

З листа начальника Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області від 28 квітня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 , звертався до Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області 11 квітня 2025 року із заявою про те, що 15 вересня 2018 року його мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перетнула кордон України на пропускному пункті «Краківець», і з того часу про неї нічого йому не відомо, з 2018 року з нею втрачено зв`язок. Дане звернення зареєстровано в ЄО №6725 та розглянуто в порядку ЗУ «Про звернення громадян». В ході проведення оперативно-розшукових заходів встановити місцеперебування громадянки ОСОБА_2 неможливо, оскільки обліки перетину державного кордону, обліки вчинення особами кримінальних та адміністративних правопорушень та інші обліки не зберігають інформацію протягом вищевказаного часу. Повідомляється заявника, що було надіслано запити до Європейських компетентних органів з метою перевірки зазначеного громадянина щодо факту реєстрації перетину кордону в`їзд/виїзд на території країн Європи, притягнення особи до адміністративної та кримінальної відповідальності на території країн Європи, володіння правоохоронними органами відомостями про протиправну діяльність особи на їх території, адреси реєстрації та проживання зазначеної особи на території країн Європи. Але встановити зав`язок та місцеперебування ОСОБА_2 на даний момент неможливо (а.с. 11).

З листа заступника начальника Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області від 10 травня 2025 року вбачається, що ОСОБА_5 07 квітня 2025 року звертався до Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області із зверненням по факту несплати аліментів колишньою дружиною ОСОБА_2 . У ході проведення перевірки по факту даного звернення, через систему АРКАН було встановлено, що 15 вересня 2018 року громадянка ОСОБА_2 виїхала за межі України у пункті перетину «Краківець» та станом на 07 травня 2025 року дані про повернення у системі відсутні. Встановити місце перебування/проживання громадянки ОСОБА_2 не представилося можливим. Матеріали перевірки скеровані в архів Коломийського РВП (а.с. 9).

З відповіді заступника начальника-начальника сектору кримінальної поліції Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області від 03 жовтня 2025 року на запит суду вбачається, що до Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області не надходило відомостей відносно громадянки ОСОБА_2 щодо факту реєстрації перетину кордону в`їзд/виїзд на території країн Європи, притягнення особи до адміністративної та кримінальної відповідальності на території країн Європи, володіння правоохоронними органами відомостями про протиправну діяльність особи на їх території, адреси реєстрації та проживання зазначеної особи на території країн Європи. Оперативно-розшукова справа відносно ОСОБА_2 не заводилася (а.с. 45).

Відмовляючи у задоволені заяви суд першої інстанції виходив із того, що розшук ОСОБА_2 не проводився, окрім того, наявні обставини, які потребують перевірки компетентними органами в рамках розшукових дій, відсутні безумовні докази, що підтверджують припущення смерті ОСОБА_2 , а тому суд дійшов висновку, що заявником не надано належних та допустимих доказів для встановлення обставин, на підставі яких можливо було б зробити вірогідне припущення про смерть ОСОБА_2 , так як у заяві до суду та в судовому засіданні заявник лише констатував факт відсутності з матір`ю будь-якого зв`язку, відсутність відомостей про місце її перебування, але жодним чином не доводив можливі припущення про її смерть.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Смерть – це припинення життєдіяльності організму. Зі смертю припиняється цивільна правоздатність фізичної особи.

Оголошення громадянина померлим має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Рішення про оголошення фізичної особи померлою може бути прийняте судом за наявності таких підстав: 1) відсутність особи в місці її постійного проживання; 2) відсутність відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона зникла безвісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців; 3) неможливість одержання відомостей про місце перебування особи, незважаючи на вжиті заходи.

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення особи померлою ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

При цьому на наявність у суду саме права, а не обов`язку оголосити фізичну особу померлою за умови відсутності у місці її постійного проживання відомостей про місце її перебування протягом трьох років прямо вказує частина перша статті 46 ЦК України.

У відповідності до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.

На цьому також наголошено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року в справі № 177/11/20.

Таким чином, оголошення померлим (смерть in absentia) – це судове визнання померлим фізичної особи, про яку за місцем постійного проживання відсутні будь-які відомості про місце її перебування протягом встановленого строку. Оголошення особи померлою юридично прирівнюється до фізичної смерті, є припущенням смерті (praesumptio mortis) і має своїм наслідком припинення правоздатності особи. Тому при оголошенні особи померлою суд виходить із презумпції смерті особи, тобто припущення, що на момент розгляду справи особи немає в живих, однак встановити це достеменно неможливо. Оголошення особи померлою здійснюється судом на підставі непрямих доказів або у зв`язку з тривалою безвісною відсутністю.

Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання не може бути підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою. Суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина.

Тобто особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення фізичної особи померлою ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи (правова презумпція).

При розгляді справ вказаної категорії судам слід, крім іншого, з`ясовувати, чи може бути відсутність особи умисною, тобто чи не переховується вона від правоохоронних органів з метою уникнення юридичної відповідальності.

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 226/3053/18 (провадження № 61-11048св19).

Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/424/15-ц (провадження № 61-35636св18).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про оголошення ОСОБА_2 померлою, оскільки заявником не наведено обставин на підтвердження обґрунтованих припущень, які свідчать про те, що ОСОБА_2 померла.

При цьому, як вбачається з копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , народилася в с. Кабани Бричанського району Республік Молдова (а.с. 6). Як стверджував колишній чоловік ОСОБА_2 у останньої в країні походження залишилися родичі, з якими ОСОБА_4 не спілкувався. Крім того, ОСОБА_4 наголошував, що ОСОБА_2 мала паспорт громадянина Румунії. Разом з тим, факт можливого перебування останньої на території цих держав правоохоронними органами не перевірявся.

Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/424/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 390/1443/19-ц, від 08 лютого 2024 року в справі № 148/1207/22.

У поданій апеляційній скарзі, в якій неодноразово зазначається, що матір заявника безвісти відсутня з посиланням на відповідні докази, вказують на те, що ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до суду із заявою у порядку статті 43 ЦК України, згідно з якою фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

З врахуванням наведенного, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, які були належно досліджені судом першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до статті 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 26 червня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта