Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №344/4101/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/4101/26

Провадження № 22-ц/4808/1070/26

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

секретар: Шемрай Н. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради - адвоката Гонтаренка Артема Костянтиновича, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2026 року в складі судді Бабій О. М., ухвалене у м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якого складено 07 квітня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради (надалі - КУ) про стягнення заробітної плати.

Позов обґрунтовано тим, що 28 серпня 2018 року позивач був прийнятий на посаду інженера з проектно-кошторисної роботи КУ. 26 грудня 2018 року переведений на посаду головного інженера. 16 серпня 2024 року позивача звільнено з посади головного інженера КУ з 20 серпня 2024 року за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

В день звільнення позивач не працював, оскільки з 01 квітня 2024 року трудові відносини призупинені, зі змістом наказу від 16 серпня 2024 року № 14-к позивач ознайомився, коли отримав його копію на свою особисту електронну пошту. Лист з копією вказаного наказу було надіслано 20 серпня 2024 року з офіційної електронної пошти Відповідача (ukb-oblradu@ukr.net).

У період з 03 вересня 2018 по 20 серпень 2024 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем. За період роботи з 01 січня 2023 по 31 грудня 2023 року виникла заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 95 891,52 грн. Зі змісту наказу про звільнення вбачається, що бухгалтерії КУ наказано провести з ОСОБА_1 повний розрахунок та виплату компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку у кількості 58 календарних днів, а саме за період роботи: за 2020-2021 у кількості 9 календарних днів, за 2022-2023 у кількості 31 календарний день, по 31 грудня 2023 року у кількості 10 календарних днів, з 01 січня 2024 по 31 березня 2024 року у кількості 8 календарних днів.

24 серпня 2024 року позивач отримав від відповідача електронну копію Довідки про остаточний розрахунок по заробітній платі за серпень 2024 року. Зі змісту вказаної довідки вбачається, що у серпні 2024 року позивачу нараховано та виплачено з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору 18 913,20 грн. компенсації за невикористані відпустки при звільненні. Поряд з цим, решта 95 891,52 грн. є заборгованістю підприємства на кінець місяця. Вказана заборгованість виникла внаслідок невиплати позивачу нарахованої заробітної плати за період з січня по грудень 2023 року.

З 01 січня 2023 по 31 грудень 2023 року позивач не перебував у відпустці без збереження заробітної плати, трудові відносини не були призупинені та не існувало жодних інших обставин, за яких за позивачем не повинен був бути збережений заробіток.

03 жовтня 2024 року позивач звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області у порядку наказного провадження із заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати. 04 жовтня 2024 року Херсонським міським судом Херсонської області було видано судовий наказ, яким вирішено стягнути з КУ на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 95 891,52 грн.

06 січня 2025року позивач подав до ГУ Державної казначейської служби України у Херсонській області заяву про виконання судового наказу, виданого Херсонським міським судом Херсонської області у справі № 766/16782/24. Листом № б/н від 23 червня 2025 року Казначейство повідомило, що ГУ Казначейства було направлено до КУ лист «Повідомлення про стягнення коштів» та лист від 24 червня 2025 року «Вимога щодо виконання судового рішення». Втім, жодного прогресу у виконанні судового наказу від 04 жовтня 2024 року у справі № 766/16782/24 не було.

Пізніше, позивач виявив, що 04 лютого 2026 року відповідач подав до суду заяву про скасування судового наказу у справі № 766/16782/24. У подальшому, ухвалою від 06 лютого 2026 року судовий наказ, виданий 04 жовтня 2024 року у справі № 766/16782/24 було скасовано. Роз`яснено ОСОБА_1 право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи вищезазначене, оскільки позивач досі вважає, що відповідач допустив порушення його трудових прав, він змушений звернутися до суду із позовною заявою.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з КУ на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 119 119,92 грн за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків і зборів.

Стягнуто із КУ на користь держави судовий збір в розмірі 3 328 грн.

В апеляційній скарзі представник Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради адвокат Гонтаренко А. К. посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував те, що позивач визнав, що у 2023 році він у м. Херсоні не перебував, роботу фактично не виконував, при цьому доказів дистанційної роботи, табелів обліку робочого часу, службових завдань, результатів праці або наказів про простій матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави для виплати позивачу заробітної плати за 2023 рік.

Також апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував правовий висновок Верховного Суду у справі № 337/4651/23, оскільки спір у тій справі виник щодо працівників підприємства, розташованого на тимчасово окупованій території, які не могли виконувати роботу з причин воєнної окупації. Натомість у даній справі позивач не довів ані фактичного виконання роботи, ані неможливості її виконання саме з причин, тотожних обставинам справи № 337/4651/23.

Окрім того, КУ звертає увагу, що Довідка про остаточний розрахунок по заробітній платі за серпень 2024 року, як основний доказ, яким позивач обґрунтовує свої вимоги у цій справі, не є належним підтвердженням заборгованості, оскільки Довідка не є первинним бухгалтерським документом.

Також, суд першої інстанції залишив поза увагою доводи відповідача про те, що у матеріалах справи відсутні документи первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість та документи, що підтверджують фактичне виконання в 2023 році позивачем посадових обов`язків та фактичне виконання ним у вказаний період своєї роботи, а також детальні розрахунки, які б дозволили перевірити правильність нарахувань із урахуванням вихідних, святкових днів та всіх видів відпусток.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності звернення до суду, що призвело до неправильного вирішення справи.

Так, за обставинами цієї справи, позивача звільнено 20.08.2024 року. Як прямо зазначено самим позивачем у позовній заяві, письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, а саме довідку про остаточний розрахунок по заробітній платі за серпень 2024 року, ним отримано 24.08.2024 року. Отже саме з цієї дати позивач дізнався про обсяг сум, які вважає невиплаченими, а тому саме з 24.08.2024 року розпочався перебіг строку звернення до суду. На момент виникнення спірних правовідносин діяла чинна редакція статті 233 КЗпП України, відповідно до якої у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні. Таким чином кінцевою датою звернення до суду для позивача було 24.11.2024 року. Разом з тим, з даним позовом у цій справі у позовному провадженні позивач звернувся лише 28.02.2026 року, тобто після спливу встановленого законом строку.

Апелянт акцентує увагу на тому, що суд першої інстанції, відмовляючи у застосуванні строку, помилково послався на попередню редакцію частини другої статті 233 КЗпП України щодо можливості звернення до суду без обмеження будь-яким строком, яка на момент виникнення спору вже не діяла.

Крім того, суд дійшов безпідставного висновку, що після скасування судового наказу процесуальним законодавством не встановлено строку звернення до суду в позовному провадженні. Однак, апелянт зазначає, що Ні КЗпП України, ні ЦПК України не містять норми, відповідно до якої подання заяви про видачу судового наказу зупиняє, перериває або поновлює тримісячний строк звернення до суду у трудовому спорі. Позивач добровільно обрав наказне провадження як спосіб захисту, усвідомлюючи його процесуальні наслідки, у тому числі можливість скасування судового наказу. В даному випадку позивач є особою, яка знала про своє звільнення та остаточний розрахунок, а тому об`єктивно міг звернутись із позовом своєчасно. Ба більше, після скасування судового наказу позивач у цій справі в суді першої інстанції не заявляв клопотання про поновлення строку звернення до суду, не навів поважних причин його пропуску, а суд першої інстанції, на переконання відповідача, не мав правових підстав ігнорувати сплив спеціального строку, встановленого законом.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, зводяться до незгоди відповідача з позицією колишнього керівництва установи та спрямовані на створення формальних підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а тому просить апеляційну скаргу представника КУ залишити без задоволення, рішення суду без змін.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради адвоката Гонтаренка А. К., який просив скаргу задовольнити, пояснення ОСОБА_1 , який просив залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з долученого до матеріалів справи розрахунку по заробітній платі проведеному на день звільнення, відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків, які надані позивачем та самостійно отримані судом, позивач в 2023 році працював у відповідача та йому нараховувалась, але не виплачувалась заробітна плата у розмірі 119 119,92 грн з врахуванням податків та зборів, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача.

З такими висновками суду не можна не погодитися з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 03 вересня 2018 року перебував у трудових відносинах з відповідачем Комунальною установою з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради.

Наказом від 16 серпня 2024 року № 14-к позивача звільнено з посади з 20 серпня 2024 року за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Також в наказі зазначено про необхідність проведення повного розрахунку з позивачем.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачем надано суду копію довідки про остаточний розрахунок по заробітній платі за серпень 2024 року в якій зазначено про наявність заборгованості по заробітній платі в сумі 95 891 грн. 52 коп. (а.с. 10).

З пояснень позивача в судовому засіданні як суду першої інстанції, так й апеляційної інстанції, вбачається, що вищезгадану довідку було надіслано відповідачем на його електронну адресу. Також позивач пояснив, що ця заборгованість не була виплачена йому під час звільнення тому в жовтні 2024 року він звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 95 891 грн. 52 коп.

04 жовтня 2024 року такий наказ було видано та 06 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області із заявою про виконання судового наказу, виданого Херсонським міським судом Херсонської області.

Листом № б/н від 23 червня 2025 року Казначейство повідомило, що на виконання пунктів 29 та 31 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, Головним управлінням Казначейства було направлено до Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради лист від 02 травня 2025 року № 07-02-15-07/2276 «Повідомлення про стягнення коштів» та лист від 24 червня 2025 року № 07-02-15-06/3349 «Вимога щодо виконання судового рішення».

Також Головне управління Казначейства зазначило, що Комунальна установа з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради, як одержувач бюджетних коштів, не включена до мережі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів місцевого бюджету Департаменту розвитку територій Херсонської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) у 2025 році. При цьому, Головним управлінням Казначейства було повідомлено Департамент, як головного розпорядника коштів за попереднім періодом, листом від 30 квітня 2025 року № 07-02-15- 07/2276 про надходження судових рішень щодо стягнення коштів з Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 95 891,52 грн.

У відповідь Головне управління Казначейства отримало лист Департаменту від 01 травня 2025 року № 27-01-01-30-1099/0/25/27-01-01 про вжиття заходів якими буде передбачено надання фінансової підтримки зазначеній установі для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

04 лютого 2026 року представник Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради звернувся до суду із заявою про скасування судового наказу та ухвалою суду від 06 лютого 2026 року судовий наказ було скасовано, а позивачу роз`яснено його право на звернення до суду з позовом в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 21).

Строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права.

Предметом спору у даній справі є стягнення заробітної плати за період з 01 січня по 31 грудня 2023 року, що не виплачувалася позивачу.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Як вбачається із остаточного розрахунку заборгованості - він виконаний станом на серпень 2024 року (а.с. 10).

Із вимогою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості із заробітної плати позивач звернувся до суду 03 жовтня 2024 року, тобто у встановлений законом строк.

Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонської області від 06 лютого 2026 року вищезгаданий судовий наказ було скасовано (а.с. 21-22).

Із цим позовом позивач до суду звернувся 02 березня 2026 року.

Колегія суддів звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, втратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У вказаному Рішенні Конституційний Суд дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Таким чином, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024 (337/24) визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, яка утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, враховуючи, що рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки на час звернення 02 березня 2026 року до суду із позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати не обмежувалося будь-яким строком.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22 Закону України «Про оплату праці»).

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

За приписами статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє по цей день.

У пункті 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У Прикінцевих положеннях (пункт 2) Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» закріплено, що «під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»

Статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку обставин непереборної сили. Виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Отже, положення частини першої статті 617 ЦК України не можуть бути підставою для звільнення роботодавця від обов`язку виплатити працівнику невиплачену заробітну плату.

Комунальна установа з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради розташована в м. Херсон, яке, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, з 01 березня 2022 року по 11 листопада 2022 року перебувало на тимчасово окупованої Російською Федерацією території, з 11 листопада 2022 року по 01 травня 2023 року на території можливих бойових дій, а з 01 травня 2023 року на території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.

В період тимчасової окупації та після неї діяльність юридичної особи не було зупинено чи припинено, не було призупинено дію трудових договорів з працівниками, не було запроваджено простій та не визначено певних особливостей виконання працівниками своїх обов`язків на час воєнного стану. За відсутність на робочому місці позивач до дисциплінарної відповідальності не притягався та йому продовжувалася нараховуватись заробітна плата розмір заборгованості із якої відповідачем не спростовано.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Комунальна установа з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради порушила трудові права позивача на оплату праці, яка мала бути виплачена на умовах, визначених трудовим договором відповідно до статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Військова агресія РФ проти України, введення воєнного стану, перебування населеного пункту, де фактично було розташоване підприємство, під окупацією, обстріли, не є тими обставинами, що звільняють роботодавця від обов`язку з оплати праці працівників, враховуючи те, що роботодавцем не було зупинено чи припинено діяльність юридичної особи, не було призупинено дію трудового договору з позивачем, не було запроваджено простій та не визначено певних особливостей виконання працівниками своїх обов`язків на час воєнного стану.

Ненадання позивачем суду документів первинного обліку праці та заробітної плати не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач, як працівник, доступу до таких документів не має.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради адвоката Гонтаренка Артема Костянтиновича - залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 червня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта