Вирок від 14 квітня 2026 р. у справі №646/3252/25 — Основ’янський районний суд міста Харкова

Справа № 646/3252/25

№ провадження 1-кп/646/476/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2026 року м. Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025221140000291 від 06.03.2025, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з середньою технічною освітою, офіційно не працевлаштованого, розлученого, малолітніх, неповнолітніх дітей на утримані не має, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 06.03.2025 року, в період часу з 12 год. 23 хв. по 12 год. 24 хв., перебуваючи у павільйоні «АТТИКА», що розташоване за адресою: м. Харків, проспект Аерокосмічний, 302, побачив термінал збору даних ТМ «Urovo» DT50 (DT50-SU3S11E4F31), в корпусі чорного кольору, ІМЕН: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , яким вирішив таємно заволодіти.

В той же день, приблизно о 12:24 год., ОСОБА_4 перебуваючи за вищевказаною адресою, реалізуючи свій раптово виниклий кримінально-протиправний намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна, переслідуючи корисливий мотив та мету незаконного збагачення за рахунок інших осіб, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану, оголошеного Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», продовженого до теперішнього часу, діючи умисно, шляхом вільного доступу, впевнившись в тому, що за його діями ніхто не спостерігає, а отже таємно, взяв до рук термінал збору даних ТМ «Urovo» DT50 (DT50-SU3S11E4F31), в корпусі чорного кольору, ІМЕН: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , вартістю 27120 гривень 28 копійок, належний ТОВ «ИНФОРМ-СЕРВИС».

Після чого, ОСОБА_4 з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення зник, обернувши його на свою користь і розпорядившись ним на свій розсуд, чим завдав ТОВ «ИНФОРМ-СЕРВИС» майнової шкоди на суму 27120 гривень 28 копійок.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжці), вчинене в умовах воєнного стану.

Представник потерпілого у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, претензій до обвинуваченого не має, цивільний позов заявляти не бажає. Проти розгляду в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України не заперечує, при призначенні покарання покладається на розсуд суду.

На підставі вимог ст. 325 КПК України, за погодженням із учасниками судового провадження, судовий розгляд проведено за відсутності потерпілої сторони.

Суд, за згодою учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових доказів, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 349 КПК України. При цьому суд переконався в правильності розуміння обвинуваченими змісту обставин, які ними не оспорюються та у добровільності їх позиції. Судом роз`яснено учасникам судового провадження, що вони будуть позбавлені права оскаржити в апеляційному порядку обставини, які в судовому засіданні ніхто не оспорює.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою провину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю визнав, пояснив, що дійсно при обставинах, викладених в обвинувальному акті вчинив дане кримінальне правопорушення, а саме: 06.03.2025 року здійснив крадіжку терміналу збору даних ТМ «Urovo» DT 50 (DT50-SU3S11E4F31), в умовах воєнного стану.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, обставини вчиненого правопорушення, що викладені в обвинувальному акті, та беручи до уваги, що інші учасники судового провадження також не оспорюють фактичних обставин правопорушення, водночас, судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі і обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, суд вважав за можливе провести судовий розгляд справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил частини третьої статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та вивченням матеріалів, що характеризують його особу, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.

Перед встановленням такого порядку дослідження доказів, судом було з`ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів в частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин їм роз`яснені та зрозумілі. У суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін.

Таким чином, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження, суд вважав, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, при цьому обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, і у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції.

Судом обвинуваченому ОСОБА_4 роз`яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Аналізуючи пояснення обвинуваченого ОСОБА_4 щодо того, що він вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України в сукупності з іншими, добутими по справі доказами, суд вважає ці пояснення обвинуваченого правдивими та такими, що відповідають дійсності, оскільки вони цілком підтверджуються зібраними по справі доказами.

Аналізуючи докази у їх сукупності, суд приходить до переконання, що подія кримінального правопорушення мала місце, провина обвинуваченого ОСОБА_4 цілком доведена, а вчинене ним вірно кваліфіковано за ст. 185 ч. 4 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

При призначенні виду та міри покарання ОСОБА_4 суд враховує його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та, відповідно до статті 66 КК України, визнає цю обставину такою, що пом`якшує його покарання.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 передбачених статтею 67 КК України, судом не встановлено.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Харкова, громадянин України, з середньою технічною освітою, офіційно не працевлаштований, розлучений, малолітніх, неповнолітніх дітей на утримані не має, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває, впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КНП «МПНД № 3» ХМР не звертався.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання суд керується положенням п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Так, в справі «Скополла проти Італії» від 17 вересня 2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

При призначенні покарання суд враховує ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненні кримінального правопорушення злочину визнав повністю, щиросердно розкаявся, критично ставиться до скоєного та шкодує про вчинене, наявність обставини, яка пом`якшує, та відсутність обставин, які обтяжують його покарання, а також незначний розмір матеріальної шкоди, завданої потерпілій, яка, відповідно до висновків судової товарознавчих експертиз: №506М від 09.05.2023 року складає 5547,67 грн., а також той факт, що цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено, що свідчить про відсутність претензій зі сторони потерпілої до обвинуваченого.

У відповідності дост.8 ч.1 Конституції України в України діє принцип верховенства права. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини " передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.

Згідно ст.46 Конвенції та ст.2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є обов`язковими для виконання Україною.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При призначенні покарання ОСОБА_4 суд керується вимогами ст.65 КК України, роз`ясненнями пунктів 1, 2, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», бере до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, його наслідки, а також дані про особу обвинуваченого. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про звільнення від відбування покарання з іспитовим строком та застосовує ст.75 КК України. На період іспитового строку суд покладає на обвинуваченого ОСОБА_4 обов`язки, передбачені ст.76 КК України.

Суд вважає, що вищезазначені обставини дійсно можуть бути підставою для застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням, бо ще не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства, що також підтверджується його критичним ставленням до скоєного, усвідомлення своєї провини і засудження своєї протиправної поведінки, яка свідчить про дійсне прагнення стати на шлях виправлення і перевиховання. Крім того, на думку суду, призначена міра покарання надасть можливість обвинуваченому сформувати у своїй свідомості уявлення про неминучість настання відповідальності за можливі вчиненні ним протиправні діяння у майбутньому, що буде в свою чергу достатньою превентивною мірою.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 не обирався.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експерта для проведення судово-товарознавчої експертизи необхідно стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави, згідно ст. 124 КПК України.

Питання про арешт майна та про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до положень ч. 4 ст. 174, ч. 9 ст. 100 КПК.

Цивільний позов не заявлено.

Керуючись ст. ст. 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.185 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 5 (п`ять) років позбавлення волі.

Застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ст.75 КК України та звільнити від відбування покарання з випробуванням строком на 2 (два) роки.

Згідно ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави витрати за проведення судово - товарознавчої експертизи №СЕ-19/121-25/6393-ТВ від 18.03.2025 року у розмірі 2387 /дві тисячі триста вісімдесят сім/ грн. 70 коп.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12.03.2025 року на термінал збору даних зовні схожого на мобільний телефон ТМ DT 50 в корпусі чорного кольору IMEI|1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , який поміщено до сейф пакету PSP1285067, та повернути потерпілому ТОВ «ИНФОРМ-СЕРВИС»

Речові докази – CD-R диск «ALERUS» із записом з камер відеоспостереження за адресою: м.Харків, проспект Аерокосмічний, 302 - залишити в матеріалах кримінального провадження №12025221140000291від 06.03.2025року.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя - ОСОБА_1