Постанова від 25 червня 2026 р. у справі №619/4277/26 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/4277/26

провадження № 3/619/1334/26

Постанова

іменем України

26 червня 2026 року,

суддя Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко І.М. розглянула у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення стосовно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення батальйону матеріального забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-11 КУпАП,

установила:

14.06.2026 офіцером відділення розшукової роботи ІНФОРМАЦІЯ_2 старшим лейтенантом ОСОБА_2 складено протокол ДНХ-3774 про військове адміністративне правопорушення, за відомостями якого, відповідно до ст. 11, 13, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», кожен військовослужбовець зобов?язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та Законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), знати та виконувати свої обов?язки, а також Утримуватись від шкідливих для здоров?я звичок. Відповідно до листа Верховного Суду від 13.07.2018 № 60-1543/0/2-18 вбачається, що особливий період діє в Україні з 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію» . Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав. Таким чином, Верховний Суд, забезпечуючи єдність правозастосовної практики, дотримується правової позиції, згідно з якою особливий перод в Україні діє. 10.06.2026 відповідно до доповіді командира військової частини НОМЕР_2 від 10.06.2026 стало відомо про те, що 10.06.2026 о 08 год 00 під час перевірки особового складу було виявлено відсутність солдата ОСОБА_1 . В подальшому, 11.06.2026 відповідно до доповіді командира військової частини НОМЕР_2 від 11.06.2026 встановлено, що 11.06.2026 о 18 год 00 солдат ОСОБА_1 який 10.06.2026 самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 після проведення з ним профілактичної бесіди самостійно повернувся в розташування роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_2 . З вище вказаного, можна зробити висновок, що солдат ОСОБА_1 10.06.2026 був відсутній під час перевірки наявності особового складу та проводив час на власний розсуд. Таким чином, порушуючи законодавство України, щодо встановленого порядку проходження військової служби в діях солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки військового адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 172-11 КУпАП, а саме відсутність без поважних причин на службі в умовах воєнного стану, який введено Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, що підтверджується доповіддю командира військової частини НОМЕР_3 від 10.06.2026 про факт самовільного залишення місця служби та доповіддю командира військової частини НОМЕР_2 11.06.2026 по факту повернення після самовільного залишення місця служби.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, причину неявки суду не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлявся за номером телефона, зазначеним у протоколі та в заяві, підписаною ним, на отримання судових повісток, повідомлень в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення, про що свідчить довідка про доставку SMS у додаток «Viber». Водночас, матеріали справи містять заяву, у якій він просить здійснити розгляд справи без його участі, вину визнає.

Крім того, ОСОБА_1 був обізнаний про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення та відповідно розгляд справи у суді, про що маються відповідні дані у протоколі.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У пункті 41 рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до положень п. 7 ч. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних конституційних засад судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Розгляд справи протягом розумного строку гарантовано і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховним Судом в п. 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 268 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов`язковою та судом вичерпані заходи щодо повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи, до того ж, інформація щодо часу розгляду даної справи розміщена на офіційному веб-сайті судової влади України, суд вважає можливим проводити судовий розгляд справи без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 252 КпАП України, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як передбачено ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно закону кримінальної відповідальності.

Зі змісту протоколу про військове адміністративне правопорушення ДНХ-3774 від 14.06.2026 вбачається, що відносно ОСОБА_1 складено протокол за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП, однак викладена у ньому суть адміністративного правопорушення не відповідає диспозиції зазначеної норми закону.

Так, відповідно до протоколу ОСОБА_1 інкримінується те, що він 10.06.2026 був відсутній під час перевірки особового складу, самовільно залишив військову частину, а 11.06.2026 самостійно повернувся до місця служби після проведення профілактичної бесіди, при цьому у протоколі прямо зазначено, що його дії полягають у «відсутності без поважних причин на службі в умовах воєнного стану».

Разом із тим суд звертає увагу, що диспозиція ч. 3 ст. 172-11 КУпАП не передбачає такого способу вчинення адміністративного правопорушення, як «відсутність без поважних причин на службі».

Водночас, суд зважає на те, що викладене у протоколі формулювання обвинувачення не відповідає диспозиції ч. 3 ст. 172-11 КУпАП, яка з об`єктивної сторони може проявлятися у таких альтернативних діяннях військовослужбовця (крім строкової військової служби), а також військовозобов`язаного та резервіста під час проходження зборів: самовільного залишення військової частини або місця служби; нез`явлення вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення; нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.

Таким чином, законодавцем визначено вичерпний перелік альтернативних форм об`єктивної сторони цього адміністративного правопорушення, серед яких відсутність без поважних причин на службі відсутня.

Отже, формулювання суті адміністративного правопорушення, наведене у протоколі, не відповідає диспозиції ч. 3 ст. 172-11 КУпАП та фактично містить опис діяння, яке законом як адміністративне правопорушення у цій нормі не визначене.

Крім того, зі змісту самого протоколу вбачається, що ОСОБА_1 був відсутній з 10.06.2026 до 11.06.2026, тобто менше трьох діб, після чого добровільно повернувся до місця служби.

Водночас частина 1 ст. 172-11 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність саме за самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно без поважних причин на службу тривалістю до трьох діб.

Натомість ч. 3 ст. 172-11 КУпАП є кваліфікованим складом адміністративного правопорушення і встановлює відповідальність за ті самі дії лише в умовах особливого періоду або воєнного стану, однак не змінює об`єктивної сторони правопорушення та не доповнює її такою формою, як «відсутність без поважних причин на службі».

Таким чином, навіть якщо виходити із фактичних обставин, викладених у протоколі, вони можуть свідчити лише про самовільне залишення місця служби тривалістю менше трьох діб, тоді як у самому протоколі особі інкриміновано інше діяння - «відсутність без поважних причин на службі», яке не охоплюється диспозицією ч. 3 ст. 172-11 КУпАП.

У своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує на тому, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин суть порушення, яке має значення для справи, сформульовано у протоколі про адміністративне правопорушення. Саме цей документ встановлює в чому полягає суть правопорушення, тоді як суд, покликаний винести постанову, має лише обмежені повноваження щодо встановлення наявності відсутності вини у скоєному.

Суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом і до нього висуваються певні вимоги. Обов`язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених у протоколі відомостей, покладається на особу, яка його складає та не може бути перекладено на суд.

Наведене указує на недоведеність події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 17211 КУпАП.

За таких обставин суд доходить висновку, що викладена у протоколі фабула адміністративного правопорушення не відповідає диспозиції ч. 3 ст. 172-11 КУпАП, а наведені у матеріалах справи обставини не підтверджують наявності саме того складу адміністративного правопорушення, який інкримінується ОСОБА_1 .

Відтак вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-11 КУпАП, належними та допустимими доказами не доведена, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Суддя зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов`язковими елементами якого є: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.

Відповідно до ст. 7 КУпАП, ст. 62 Конституції України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку встановлених законом, особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 247 КУпАП визначені обставини, що виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення, серед яких пунктом 1 визначено відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно з ч. 3 ст. 284 КУпАП, постанова про закриття виноситься при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.

Керуючись ст. 247, 283, 284 КУпАП, суддя,

постановила:

Провадження по справі стосовно ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-11 КУпАП, закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області.

Суддя І. М. Нечипоренко