Рішення від 25 червня 2026 р. у справі №344/21450/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/21450/25

Провадження № 2/344/2013/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої – судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: Петришин Р.Р.,

за участі Позивача ОСОБА_1 , представника Позивача адвоката Вардзєлової О.В., Відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщенням загального користування та зобов`язання вчинити дії, –

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі – також «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 (надалі – «Відповідач»), в якому просив усунути перешкоди у користуванні туалетом (санвузлом), що розміщений у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати замок вхідних дверей до туалету (санвузла), що розміщений у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_2 , незважаючи на те, що туалет є у сумісному використанні сім`ї Відповідача та сім`ї Позивача, як власників квартир, що підтверджується технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 , постійно перешкоджає у праві користування туалетом Позивачу та членам його сім`ї, іншим особам (гості, будівельники).

Відповідач самочинно встановила замок у вхідні двері до туалету, що є місцем загального користування та спільним майном власників квартир АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_4 у будинку квартирного типу АДРЕСА_1 , а ключ від даного замка є тільки у неї та членів її сім`ї.

Посилаючись на порушення його права власності, Позивач звернувся до суду з даним цивільним позовом.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачем ОСОБА_2 на адресу суду подано відзив на позов, у якому вона заперечила проти позовних вимог та просила в їх задоволенні відмовити з викладених у відзиві підстав.

Заперечуючи проти позову, Відповідач у відзиві зазначила про те, що Позивачем не доведено належними засобами доказування як сам вчинення йому перешкод у здійсненні ним права власності щодо вбиральні, так і не надано доказів здійснення таких перешкод Відповідачкою.

Покликається на те, що вона ніколи не здійснювала перешкоди Позивачу та його дружині у використанні цього приміщення. Вбиральня закривається з внутрішньої сторони на засувку. Тому ніяким чином вона не могла б чинити перешкоди у використанні цього приміщення.

Відповідач в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити з викладених у відзиві підстав. Просила відмовити в задоволенні вимоги про стягнення з неї витрат на правничу допомогу.

Представник Позивача скористалася правом на подання відповіді на відзив, у якій зазначила про існування судового рішення у цивільній справі № 344/21444/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Крім того, зазначила, що вже під час перебування даної цивільної справи про усунення перешкод в провадженні суду, а саме 18.05.2026 року в період часу з 07:02 до 07:07 камерою відео спостереження було зафіксовано демонтаж замка з дверей туалету співмешканцем Відповідачки. Після цього, о 07:55 год. камерою відео спостереження було зафіксовано, як Відповідачка здійснює фотографування дверей туалету вже після демонтажу замка. Фактично цей замок, на думку сторони Позивача, було знято перед самою подачею відзиву на позовну заяву для штучного створення доказів ніби-то відсутності фактів перешкоджання користування Позивачу належним йому майном.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , яка є сусідкою сторін, повідомила суду, що Відповідач є конфліктною особою, та підтвердила, що Відповідач перешкоджає Позивачу та членам його сімї у користуванні туалетом, який по 1/2 частині відноситься до квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_3 .

Свідок ОСОБА_5 , який, як майстер, здійснював ремонтні роботи у квартирі АДРЕСА_2 з коморою у підвалі (цокольному поверсі) в будинку, вказав, що сусідка з квартири АДРЕСА_4 перешкоджала йому особисто доступ до туалету, поміняла замок, була агресивною. Стверджувала, що це її туалет.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 31.03.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Проаналізувавши пояснення Позивача та його представника, пояснення Відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_5 , де проживає разом зі своєю дружиною.

Крім того, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 з коморою у підвалі (цокольному поверсі) у цьому ж будинку по АДРЕСА_1 (а.с.32).

Як зазначено Позивачем, дана квартира АДРЕСА_2 з коморою у підвалі (цокольному поверсі) використовується дружиною Позивача, яка є художником, як творча майстерня.

ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_3 .

У підвалі (цокольному поверсі), де розташована квартира АДРЕСА_2 , розміщено вбиральню (санвузол).

При цьому, згідно технічних паспортів на квартиру АДРЕСА_4 та квартиру АДРЕСА_6 , які містяться в матеріалах справи (а.с.25-31) вбиральня загальною площею 1,3 кв.м. відноситься по 1/2 до квартири АДРЕСА_4 (0,6 кв.м.) та до квартири АДРЕСА_2 (0,7 кв.м.)

Отже, власники квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 є співвласниками на праві спільної часткової власності вбиральні загальною площею 1,3 кв.м., яка знаходиться на цокольному поверсі даного будинку та по 1/2 відноситься до обох квартир, що відображено у плані даних квартир.

Вказана обставина підтверджується і поясненнями Позивача та Відповідача.

Посилаючись на чинення йому, як співвласнику у праві спільної часткової власності, перешкод у реалізації всіх правомочностей власника з боку іншого співвласника – Відповідача ОСОБА_2 , Позивач звернувся до суду з даним цивільним позовом.

Так, згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.

Негаторний позов – це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17).

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина 2 статті 386 ЦК України).

Судом встановлено, що вбиральня на цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 загальною площею 1,3 кв.м. належить сторонам на праві спільної часткової власності юридично по 1/2 кожному, а фактично по 0,6 кв.м. Відповідачу та 0,7 кв.м. Позивачу, тобто вони є співвласниками цієї вбиральні.

Звертаючись до суду з цим позовом про усунення перешкод у користуванні вбиральнею, ОСОБА_1 посилався на те, що Відповідачка ОСОБА_2 не впускає його до вбиральні, не дає ключів від встановленого нею замку у дверях вбиральні.

Вважав, що вказаними діями вона порушує його права як співвласника майна та створює йому перешкоди у користуванні та розпорядженні майном.

На підтвердження доводів щодо факту чинення Відповідачем перешкод у користуванні вбиральнею стороною Позивача надано належні докази:

- талон-повідомлення єдиного обліку №46505, з якого вбачається, що з приводу неправомірних дій ОСОБА_2 . ОСОБА_1 викликались працівники поліції;

- відео-носій із відеозаписом, зі змісту якого вбачається, що 18.05.2026 року в період часу з 07:02 до 07:07 камерою відео спостереження було зафіксовано демонтаж замка з дверей туалету. Після цього, о 07:55 год. камерою відео спостереження було зафіксовано, як Відповідач здійснює фотографування дверей туалету.

- допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили факт наявності зачиненого замка на вбиральні та не допуск Відповідачем Позивача, членів його сім`ї та майстрів з ремонту до користування даною вбиральнею.

Суд погоджується з доводами Позивача, що саме перед поданням відзиву на позов Відповідачкою вжито заходів щодо демонтажу замка з дверей вбиральні та фотографування даних дверей для подання відзиву на позов з метою створення видимості відсутності перешкод Позивачу у користуванні вбиральнею. Відповідач в судовому засіданні таких обставин не спростувала, відеоінформацію, яку переглянуто судом в судовому засіданні за її участі – не пояснила.

У зв`язку з цим Суд приходить до висновку про те, що Позивачем доведено факт здійснення Відповідачкою ОСОБА_2 йому перешкод у користуванні спільним майном.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

ОСОБА_1 за допомогою належних та допустимих доказів доведено факт чинення ОСОБА_2 йому перешкод у користуванні вбиральнею, співвласником якої він є.

Заперечення ОСОБА_2 про те, що нею жодних перешкод у користуванні вбиральнею Позивачу не чиняться, ніякими об`єктивними доказами не підтверджено.

Суд зауважує, що демонтаж замка до вхідних дверей вбиральні здійснено не з метою визнання позову та мирного врегулювання спору, а з метою створення штучних підстав для відмови в задоволенні позову.

За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд наголосив, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі №401/1944/22, провадження № 61-10115св23 від 10 листопада 2023 року.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково, оскільки станом на час вирішення справи замок вхідних дверей до вбиральні демонтовано, що унеможливлює задоволення вимоги про зобов`язання Відповідача здійснити демонтаж такого замка.

Разом з тим, оскільки Судом встановлено факт чинення ОСОБА_1 перешкод у користуванні вбиральнею з боку ОСОБА_2 , Суд вбачає підстави для зобов`язання Відповідачку усунути такі перешкоди. Усунення перешкод означає, що з боку Відповідачки не повинні вчинятися жодні дії, які унеможливлюють користування вбиральнею Позивачем та членами його сім`ї.

При цьому, вимога про демонтаж замка вхідних дверей до вбиральні на час вирішення спору втратила актуальність, оскільки такий замок стороною Відповідача демонтовано. При цьому, демонтаж замка здійснено Відповідачкою не шляхом визнання позову, а шляхом штучного створення доказів відсутності з її боку чинення перешкод Позивачу, у зв`язку з чим позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на Відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Звертаючись до суду з даним позовом, Позивач заявив до стягнення з Відповідача 40 000,00 гривень витрат на правову допомогу.

На підтвердження понесення витрат на оплату професійної правової допомоги позивач надав належні докази.

Даючи оцінку вищевказаному, суд виходить з того, що положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Разом з тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

В частині 1 ст. 137 ЦПК України зазначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4ст. 137 ЦПК України).

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19.

Даючи оцінку доказам, долученим на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у даній цивільні справі у розмірі 40 000 гривень, суд зазначає, що у договорі про надання правової допомоги визначені всі істотні умови договору, у тому числі вартість наданих послуг, в акті про надані послуги вказано, які саме було надано послуги, з чим позивач погодився та здійснив їх оплату.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, усталеної практики у даній категорії справи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі; те, що позовні вимоги знайшли своє часткове підтвердження, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з Відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Зазначена сума, на переконання суду, є розумною та такою, що відображає реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. ст. ст. 15,16,391 ЦК України, керуючись ст.ст. 82, 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщенням загального користування та зобов`язання вчинити дії, – задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні вбиральнею (санвузлом), що розміщена у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,6 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.06.2026 року.

Суддя Домбровська Г.В.