Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №195/727/26 — Томаківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 195/727/26

2/195/464/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И

(заочне)

25.06.2026 року с-ще Томаківка Дніпропетровської області

Томаківський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Омеко М.В., за участю секретаря судових засідань - Мартинової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

ВСТАНОВИВ:

в провадженні Томаківського районного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 17 листопада 2022 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано відділом РАЦС апарату акіма міста Теміртау Карагандинська область, про що в книзі реєстрації шлюбів 17 листопада 2022 року зроблений відповідний актовий запис №50-619-22-0001102.

Від даного шлюбу сторони не мають дітей.

У позовній заяві позивачем зазначено, що спочатку їхнє сімейне життя складалось добре, проте більше року сімейні стосунки між ними погіршились, що в кінцевому результаті призвело до постійних сварок та, як наслідок, до фактичного припинення між ними шлюбних відносин.

Спільне життя з відповідачем не склалося з причин відсутності взаєморозуміння між ними, байдужості до життя та проблем кожного. Більше того, сторони втратили почуття любові та поваги один до одного.

Рішення про розірвання шлюбу позивач прийняла остаточно і змінювати його не має намірів.

Таким чином, шлюб має лише формальний характер. Подальше збереження шлюбу неможливе та суперечить інтересам позивача, у зв`язку з чим позивач наполягає на його розірванні.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2026 року справа надійшла в провадження судді Омеко М.В.

Ухвалою суду від 27.05.2026 року відкрито провадження у справі, сторони повідомлено, що розгляд даної цивільної справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач надала клопотання про розгляд справи за її відсутності, позовну заяву підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення у разі неявки відповідача не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 був повідомлений про розгляд справи у порядку, передбаченому ч.11 ст.128 ЦПК України, шляхом розміщення виклику до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, розміщеного не пізніше ніж за десять днів додати відповідного судового засідання, так як відомості про реєстрацію місця проживання відповідача за адресою, вказаною позивачем -відсутні. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Однак, в судове засідання відповідач не з`явився без поважних на те причин, не надав відзив на позов, та іншим чином не спростував обставини викладені у позовній заяві, а так само не надав заяви про розгляд справи за його відсутності у судовому засіданні.

Зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою ч.5 ст.279 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши надані позивачем докази, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для її розгляду, суд приходить до наступного.

Частинами 1, 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статей 76-81 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 17 листопада 2022 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано відділом РАЦС апарату акіма міста Теміртау Карагандинська область, про що в книзі реєстрації шлюбів 17 листопада 2022 року зроблений відповідний актовий запис №50-619-22-0001102.

Подружжя спільних неповнолітніх дітей не має.

Позивач ОСОБА_1 є громадянкою України та має зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 (а.с.10).

Відповідач ОСОБА_2 є громадянином Казахстану, разом з тим має фактичне місце проживання на території України, а саме: АДРЕСА_1 .

Згідно з положеннями частини 2 статті 496 Цивільного процесуального кодексу України, іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 1 статті 497 Цивільного процесуального кодексу України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною 1 статті 27 Цивільного процесуального кодексу України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про міжнародне приватне право", правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.

Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про міжнародне приватне право", особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Положеннями частини 1 статті 62 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що вибір права, передбачений частиною другою статті 60 цього Закону, має бути здійснений у письмовій формі або явно випливати з умов шлюбного договору. Угода сторін про вибір права, що укладена в Україні, має бути нотаріально посвідчена.

Відповідно до статті 63 Закону України "Про міжнародне приватне право", припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Відповідно до норм статті 27 Конвенції СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (ратифікована із застереженнями Законом від 10.11.1994 № 240/94-ВР, набула чинності для України 14.04.1995 і застосовується у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, російською федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією і Туркменістаном), особисті і майнові правовідносини подружжя визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання.

Пунктом 2 статті 28 Конвенції встановлено що, якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а інший - другої Договірної Сторони, застосовується законодавство Договірної Сторони, установа якої розглядає справу про розірвання шлюбу.

Відповідно до пункту 2 статті 29 Конвенції встановлено що, у справах про розірвання шлюбу у випадках передбачених пунктом 2 статті 28, компетентними є установи Договірної сторони, на території якої проживають обидва з подружжя. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - іншої Договірної сторони, у справах про розірвання шлюбу компетентними є установи обох Договірних Сторін, на території яких проживає подружжя.

З огляду на викладене, судом було встановлено, що особистим законом позивача є право України, особистим законом відповідача - право Казахстану, відтак, у сторін відсутній спільний особистий закон подружжя. Керуючись положеннями статті 60 Закону України "Про міжнародне приватне право", суд вважає, що з питання розірвання шлюбу між сторонами слід керуватися правом України, як правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, оскільки і позивач, і відповідач все ще проживають у цій державі, та відповідно до положень пункту 2 статті 28, пункту 2 статі 29 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах підлягає вирішенню із застосуванням національного законодавства України як Договірної Сторони, установа якої розглядає справу про розірвання шлюбу, та чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому,що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Відповідно до статті 1 Сімейного Кодексу України побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.

Відповідно до статті 24 Сімейного Кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу жінки та чоловіка не допускається.

Відповідно до частин 3, 4 статті 56 Сімейного Кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Аналогічні положення містить і Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР від 17.07.1997). Так, відповідно до статті 12 зазначеної Конвенції, чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім`ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права. Крім того, стаття 5 Протоколу №7 зазначеної конвенції встановлено, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Згідно частини 1 статті 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

З пояснень представника позивача та позовної заяви слідує, що після фактичного припинення сторонами шлюбних стосунків подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача. Відповідачем зазначені обставини не заперечувалися.

За змістом встановлених судом обставин, фактично сторони припинили шлюбні стосунки, подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача.

Спору про поділ майна між сторонами у цій справі немає.

Відповідно до частини 3 статті 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Згідно статті 112 Сімейного кодексу України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Сторони припинили шлюбні відносини, спільного господарства не ведуть, примирення між подружжям є неможливим, оскільки позивач наполягає на його розірванні, відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим, за таких обставин по справі суд приходить до висновку, що сім`я сторін розпалась і зберегти її неможливо, а подальше спільне життя сторін та збереження шлюбу суперечить інтересам позивача.

Згідно з частиною 2 статті 114 Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Частиною 3 статті 115 Сімейного кодексу України передбачено, що документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Згідно частини 2 статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягають до стягнення судові витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК , суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 17 листопада 2022 року відділом РАЦС апарату акіма міста Теміртау, актовий запис №50-619-22-0001102.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Томаківський районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Сторони можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України: https://court.gov.ua/sud0442/.

В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються наступні дані сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 );

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (остання адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ).

Суддя: М. В. Омеко