Рішення від 25 червня 2026 р. у справі №175/21977/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/21977/25

Провадження № 2/175/4789/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2026 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Рожкової Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, -

В С Т А Н О В И В:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до відповідачки ОСОБА_2 , третя особа Адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, в якій просив визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 та встановити факт того, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги, з підстав, викладених у позові, підтримала та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідачки в судовому засіданні не заперечувала щодо задоволення позовних вимог. Зазначила, що відповідачка позовні вимоги визнала, про що надала нотаріально посвідчену заяву.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку повідомлення в особистий кабінет ЕС. Надали висновок про недоцільність визначення місця проживання дітей з батьком.

Вислухавши у судовому засіданні думку сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов наступного висновку.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ст. 82 ЦПК України).

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Судом встановлено, що з 07 грудня 2002 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції м. Дніпропетровська 07 грудня 2002 серія НОМЕР_2 , про що складений актовий запис № 1115 від 07 грудня 2002 року. (а.с. 9)

У шлюбі народилося двоє дітей, син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 , видане Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 1635 від 01 листопада 2013) та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 , видане Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 1589 від 17 вересня 2020). (а.с. 10-11)

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2025 шлюб між сторонами розірвано. (а.с. 90)

Сторони погоджуються та не заперечують того факту, що малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані та проживають з батьком ОСОБА_1 , та перебувають на його повному утриманні, та який також самостійно виховує їх. Такий факт підтверджується витягами з реєстру територіальної громади та (а.с. 12, 86-87)

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина мас право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

А відповідно до ст. 27 цієї Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до от. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою.

Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ч. 1,2,3,4,5 ст. 150 СК України).

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (ст.157 Сімейного Кодексу України).

Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно із ч.2 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ст.161 СК України).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідачка у своїй нотаріально посвідченій заяві від 23 лютого 2026 зазначає, що наразі вона не заперечує аби місце проживання малолітніх дітей було визначено з батьком ОСОБА_1 , оскільки син ОСОБА_3 більше контактує з батьком та не бажає виїжджати за межі України до Польщі.

Встановлено, що ОСОБА_1 самостійно займається вихованням та утриманням малолітніх дітей, забезпечує їх матеріально та піклується про стан здоров`я, забезпечив комфортне житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку дітей, слідкує за їх розвитком та життєво необхідними потребами.

Так, позивач працює директором в ТОВ «Три Кита Продукти», отримує в середньому 25000 грн. щомісячно, що підтверджується довідкою про доходи. (а.с. 13)

До кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості позивач не має, що підтверджується витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості». (а.с. 15)

Відповідачка активної участі у житті малолітніх дітей не приймає, як фактичної так і матеріальної, оскільки проживає поза межами України та не має фінансової можливості перераховувати кошти на їх утримання.

Верховний Суд у постановах від 14.02.2019 у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 24.11.2021р. у справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказав, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Зі змісту психологічних висновків ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що за результатами проведеного психологічного обстеження встановлено потребу у створенні для кожної дитини безпечного, передбачуваного та емоційно сприятливого середовища, що є важливою умовою їх гармонійного розвитку. А також зазначено, що позитивний емоційний зв`язок із батьком доцільно зберігати та надалі зміцнювати, оскільки батько виступає значущою фігурою прив`язаності, яка забезпечує відчуття захищеності, внутрішньої рівноваги та підтримки. Важливо підтримувати його активну та регулярну участь у вихованні та повсякденному житті дітей .

Адміністрацією Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради був наданий висновок органу опіки та піклування № 5/5-205 від 29 квітня 2026 року, в якому зазначено про недоцільність визначення місця проживання дітей – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 .

Згідно ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У постанові від 11.12.2023 у справі № 523/19706/19 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду вказала, що обов`язковість висновку органу опіки та піклування в певних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. Неможливість надання органом опіки та піклування висновку в таких справах, зокрема у зв`язку з перебуванням дитини за межами країни або на непідконтрольній території, неможливістю встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо, не означає неможливості розгляду та вирішення спору судом.

Верховний Суд у постанові від 18.11.2020 у справі № 759/1382/19 зазначив, що висновок органу опіки та піклування має базуватися на достовірній інформації про всі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення, та ретельному їх з`ясуванні; такий висновок є рекомендаційним, тому суд може постановити інше рішення, ніж пропонує орган опіки та піклування.

Суд не враховує висновок органу опіки та піклування Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про недоцільність визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 , оскільки висновок органу опіки носить для суду не обов`язковий, а рекомендаційний характер.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Метою звернення позивача про встановлення факту є необхідність у вирішенні питання щодо юридичної фіксації факту самостійного виховання та утримання дітей, оскільки в подальшому виникають обставини у необхідності оформлення документів відносно дітей, які виховуються тільки одним із батьків, а також постає питання щодо переміщення із дітьми без документального оформлення згоди від матері, яка не проживає із дітьми, і щоб убезпечити себе та малолітніх дітей від проблем документального характеру.

Крім того, встановлення даного факту необхідно з метою захисту прав та інтересів дітей , а також прав та інтересів позивача як батька, що займається вихованням та утриманням дітей самостійно .

Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ст. 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 15 СК України невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

З наданого ОСОБА_1 військово-облікового документу з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів в застосунку Резерв + вбачається, що позивач має відстрочку від мобілізації до завершення мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».(а.с. 89)

Під час розгляду справи позивачем доведено, що він самостійно займається вихованням та утриманням дітей, оскільки мати дітей через військовий стан виїхала за межі України та не надає матеріальної допомоги на дітей, та тимчасово не займається їх вихованням та розвитком, що підтверджується наданими доказами (довідкою про заробітну плату, характеристиками за місцем навчання дітей, тощо) та особистою заявою матері дітей – ОСОБА_2 .

Враховуючи наявні обставини в їх сукупності, суд вважає за необхідне встановити факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 самостійно виховує та утримує малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В даному випадку встановлені всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку доказам у справі та суд застосовує норми права, які регулюють зазначені правовідносини.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах з зазначеного питання.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року ) (Постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі № 465/3586/17, від 08.10.2020 у справі № 712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)» (Постанова КЦС ВС від 20.10.2020 у справі №756/536/19, від 15.10.2020 у справі № 759/14004/15-ц, від 15.10.2020 у справі №157/398/15-ц, від 13.10.2020 № 161/4641/17, 20.10.2020 у справі № 213/112/19, від 12.10.2020 у справі № 585/2958/17, від 12.101.2020 у справі №521/7401/15, від 09.10.2020 у справі №161/7515/15-ц).

Таким чином, суд дійшовши до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат, враховуючи, що позовні вимоги задоволені повністю, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір слід стягнути з відповідачки на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про охорону дитинства», ст. ст. 7, 105, 110, 112, 141, 150, 151, 153, 157, 159, 160, 180, 181, 182, 184, 257 СК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 130, 141, 263, 264, 265, 266, 315 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей – задовольнити.

Визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановити факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 самостійно виховує та утримує малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Озерянська Ж.М.