Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №685/800/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 685/800/25

Провадження № 22-ц/820/926/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І.

секретар судового засідання Плінська І.П.

з участю: прокурора та представника відповідача

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 685/800/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Кушкою Олександром Михайловичем, на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 20 січня 2026 року у складі судді Самойловича А.П., у цивільній справі за позовом Виконувача обов`язки керівника Волочиської окружної прокуратури, поданим в інтересах держави в особі Теофіпольської селищної ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в :

У вересні 2026 року Виконуючий обов`язки керівника Волочиської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах Теофіпольської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, в якому просив витребувати на користь Теофіпольської селищної ради в ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,9658 га з кадастровим номером 6824784000:04:007:0077 вартістю 90766,99 грн. для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населеного пункту с. Святець Теофіпольської територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області.

В обґрунтування позову прокурор зазначав, що 28 вересня 2021 року Теофіпольською селищною радою прийнято рішення № 27-13/2021 «Про передачу у власність земельних ділянок», пунктами 285 та 292 якого вирішено затвердити проект землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6824784000:04:007:0001 площею 85,5770 га, цільове призначення якої змінюється «із земель загального користування у землі «для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту с. Святець з такими площами та кадастровими номерами: 0,9658 га, 6824784000:04:007:0013. Також вирішено передати у власність земельну ділянку площею 0,9658 га, кадастровий номер 6824784000:04:007:0077 – для ведення особистого селянського господарства за адресою: за межами населеного пункту с. Святець, ОСОБА_1 .

На підставі даного рішення Теофіпольської селищної ради за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 листопада 2021 року було зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6824784000:04:007:0077.

Відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серії ХМ № 017 від 01 грудня 1995 року підтверджується право колективної власності на землю агрофірмі «Святець», площа землі, яка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у колективну власність становить 4639,8 гектарів.

ДП «Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо виділення земельних ділянок (паїв) в натурі на місцевості та складення державних актів на право власності на земельні ділянки громадян. При цьому, частина землі які не була передана для розпайовання залишилася у спільній власності власників земельних паїв.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 21.10.2022 року № 3088/281-22, спірна земельна ділянка кадастровим номером 6824784000:04:007:0077 перебуває в межах земель колективної власності колишньої агрофірми «Святець» с. Святець, Теофіпольського району та накладається на земельні ділянки колективної власності на території Святецької сільської ради, які залишені у спільній сумісній власності власників земельних паїв.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку внаслідок порушення вимог закону, оскільки вона була надана в порядку безоплатної передачі для ведення особистого селянського господарства після виділення із земельної ділянки з кадастровим номером 6824784000:04:007:0001, яка після розпаювання сільськогосподарських угідь колективного сільськогосподарського підприємства – агрофірми «Святець», належить до нерозподіленої земельної ділянки цієї агрофірми «Святець», яка залишена у спільній власності власників земельних часток (паїв), а тому не могла бути передана у власність іншій особі.

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 20 січня 2026 року позов задоволено, витребувано у ОСОБА_1 на користь Теофіпольської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області земельну ділянку площею 0,9658 га з кадастровим номером 6824784000:04:007:0077, вартістю 90766,69 грн., з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Стягнуто з Теофіпольської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області на користь Хмельницької обласної прокуратури 3028 грн сплаченого при подачі позову судового збору.

ОСОБА_1 та його представник – адвокат Кушка О.М. подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 20 січня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник апелянта не погоджується з оскаржуваним рішенням, вважає його прийнятим без повного та всебічного з`ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається із поданої позовної заяви із додатками, прокурор підтверджує факт вираження волі територіальної громади, а саме у своїх вимогах він посилається на рішення сесії Теофіпольської селищної ради від 28 вересня 2021 року № 27-13/2021 «Про передачу у власність земельних ділянок» площею 0,9658 га за кадастровим номером 68247840000:04:007:0001», що безумовно може вважатись вираженням волі територіальної громади.

Оскільки спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів статті 388 Цивільного кодексу України, слід застосувати спеціальну норму пункту 1 частини 1 статі 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, здійснюється шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка бажає придбати нерухоме майно у власність або набути інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладається на відомості, тобто не знала і не мала знати про існування тих чи інших прав та обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Крім того, враховуючи безоплатний характер набуття відповідачем спірного майна, необізнаність станом на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна та відсутність можливості бути обізнаним про вибуття майна з комунальної власності з порушенням процедури приватизації, а також відсутність станом на дату укладання відповідачем договору купівлі-продажу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права інших осіб на нерухоме майно чи їх обтяжень (на ці відомості добросовісно покладався відповідач), ознак недобросовісності у діях кінцевого набувача спірного нерухомого майна немає. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушенням інших осіб, допущених в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а відтак втрачає майно, і сам змушений шукати способи компенсації своїх витрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.»

Отже, суд першої інстанції помилково дійшов висновку та погодився з позицією сторони позивача, що апелянт не може вважатися добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки, відповідно до положень ст.ст. 387, 388, 390 ЦК України, не може вважатися добросовісним набувачем особа, яка набула спірне майно безоплатно, а лише за відплатним договором. Із змісту судового рішення та фактів, які ним було встановлено, не вбачається, що спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади незаконно. Будь які докази, які б свідчили про той факт, що апелянт вчинив будь-які дії спрямовані на незаконне заволодіння спірною земельною ділянкою відсутні. З матеріалів справи чітко вбачається обставина, що Апелянт скористався наданим йому законом правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Представник апелянта вважає, що прокурор свідомо ввів суд першої інстанції в оману, зазнаючи лише ті обставини, які вигідні позивачу. Так у своїй позовній заяві, прокурор зазначає, що відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 21.10.2022 року № 3088/281-22, спірна земельна ділянка кадастровим номером 6824784000:04:007:0077 перебуває в межах земель колективної власності колишньої агрофірми «Святець» с. Святець, Теофіпольського району та накладається на земельні ділянки колективної власності на території Святецької сільської ради, які залишені у спільній сумісній власності власників земельних паїв. Згідно з інформацією № 10 від 23.09.2022 року ФОП ОСОБА_2 (діє на підставі спеціального дозволу на виконання топографо-геодезичних вишукувань під дії воєнного стану від 28.07.2022 року, виданого СБУ № 12/5/2/25-59, серія XM059), якою виконано топографо-геодезичні роботи на території Хмельницького району, Теофіпольської ТГ біля с. Святець (колишньої Святецької сільської ради), земельна ділянка з кадастровим номером 6824784000:04:007:0077 накладається на земельну ділянку, яка належала до колективної власності агрофірми «Святець». Відповідно до протоколу зборів уповноважених агрофірми «Святець» від 05.02.2000 року № 1 вирішено реформувати агрофірму «Святець» в сільськогосподарський виробничий кооператив «Святець» зберігши цілісність земельного та майнового комплексу. Згідно з установчим договором СВГК «Святець» та його статутом, вказаний кооператив правонаступником агрофірми «Святець». У подальшому СВГК «Святець» було перетворено на ТОВ «Святець», яке є правонаступником усього майна, а також майнових і немайнових прав та обов`язків СВГК «Святець» відповідно до статуту ТОВ «Святець». Таким чином, ТОВ «Святець» є правонаступником агрофірми «Святець». Тому взагалі є незрозумілим у чиїй власності та у кого в користуванні перебуває вищевказана земельна ділянка та яка особа уповноважена розпоряджатися нею.

Крім того, вказує представник апелянта, що прокурором пропущено строки позовної давності при зверненні до суду, визначені в ст. 257 ЦКУ, оскільки ще до 13.07.2022 року прокурор знав про порушення вимог земельного законодавства.

Керівник Волочиської окружної прокуратури, подав відзив на апеляційну скаргу, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними, при цьому вказує, що законодавцем допускалася можливість передання у власність землі, що перебувала у колективній власності неприпиненого сільськогосподарського підприємства, лише у порядку, визначеному законом. Разом з цим, Теофіпольською селищною радою вищевказані вимоги Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» при розпорядженні землею не дотримані. На день прийняття рішення Теофіпольської селищної ради від 28.09.2021 № 27-13/2021 в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0, 9658 га земельна ділянка не могла бути передана у приватну власність, так як віднесена до вищевказаної категорії земель та могла передаватись Теофіпольською селищною радою лише в оренду. Тому, ОСОБА_1 безпідставно набув право власності на земельну ділянку площею 0,9658 га кадастровий номер 6824784000:04:007:0077 на підставі рішення Теофіпольської селищної ради від 28.09.2021 № 27-13/2021. Відтак, рішення Теофіпольської селищної ради від 28.09.2021 № 27-13/2021 в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,9658 га (кадастровий номер 6824784000:04:007:0077) із порушенням вищевказаних вимог законодавства, оскільки земельна ділянка із кадастровим номером 6824784000:04:007:0077 набута у приватну власність всупереч вимогам чинного законодавства. Приймаючи рішення від 28.09.2021 № 27-13/2021 в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,9658 га , кадастровий номер 6824784000:04:007:0077 Теофіпольська селищна рада вийшла за межі своїх визначених законом повноважень, зокрема, передача земельної ділянки відбулась не у спосіб передбачений Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», а оскільки ОСОБА_1 не мав права набути право власності на земельну ділянку у вищевказаний спосіб наявні підстави для витребування земельної ділянки на користь держави. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що спірна земельна ділянка належить до земель колективної власності, які не були розподілені між власниками земельних часток (паїв) та залишилися у спільній сумісній власності таких осіб.

ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку безоплатно на підставі рішення Теофіпольської селищної ради від 28.09.2021 № 27-13/2021, тобто є первісним набувачем, а не особою, яка набула майно від іншого власника за цивільно-правовим договором. За таких обставин правова конструкція добросовісного набувача у розумінні ст. 388 ЦК України взагалі не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, спірна земельна ділянка належить до земель колективної власності, які не були розподілені між власниками земельних часток (паїв) та мають спеціальний правовий режим.

Посилання апелянта на пропуск прокурором строку позовної давності є безпідставним та ґрунтується на неправильному тлумаченні фактичних обставин справи і норм матеріального права. Оскільки лише після отримання інформації ФОП ОСОБА_2 від 23.09.2022 та відповідних картографічних матеріалів було достеменно встановлено, що спірна земельна ділянка накладається на землі колективної власності агрофірми «Святець», тобто підтверджено сам факт незаконного вибуття земельної ділянки з відповідного правового режиму. Натомість лист прокурора від 13.07.2022 року, на який посилається апелянт, за своїм змістом лише свідчить про виявлення ймовірних (потенційних) порушень земельного законодавства та ініціювання перевірки, а не про встановлення конкретного порушення щодо спірної земельної ділянки, його характеру, правового режиму землі та належного власника. Сам по собі факт направлення такого листа не підтверджує обізнаність прокурора про всі істотні обставини правопорушення, зокрема: про накладення конкретної земельної ділянки на землі колективної власності; про неможливість її передачі у приватну власність. Отже, до моменту отримання належних та достатніх доказів (зокрема результатів топографо-геодезичних робіт) у прокурора були відсутні об`єктивні дані, які б давали можливість сформувати позицію щодо наявності підстав для вжиття заходів та звернутися до суду з обґрунтованим позовом. Таким чином, саме 23.09.2022 є моментом, коли прокурору стало відомо про порушення у розумінні ст. 261 ЦК України, а відтак строк позовної давності не пропущено.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги колегія, заслухавши учасників справи, суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Так судом встановлено, що рішенням Святецької сільської ради Теофіпольського (на даний час Хмельницького) району Хмельницької області від 23 травня 1996 року № 6 передано агрофірмі «Святець» у колективну власність 4639,8 гектарів землі з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі цього рішення агрофірма «Святець» отримала Державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ № 017 від 01 грудня 1995 року.

Згідно протоколу № 1 від 01 лютого 2003 року загальних зборів власників земельних паїв на території Святецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області, було прийнято рішення при розподілі земель передати у власність орні землі, а інші сільськогосподарські угіддя (сіножаті, пасовища, багаторічні насадження) залишити у спільному використанні.

22 вересня 2005 року загальними зборами власників земельних часток (паїв) на території Святецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області було затверджено проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та передачу їх у власність громадянам власника сертифікатів на території Святецької сільської ради. Загальна площа земель, переданих у власність, складає 3903,75 га, в т.ч. ріллі 3903,75 га. Розподіл земельних часток (паїв) між громадянами власниками сертифікатів, вирішено провести шляхом жеребкування.

Розпорядженням Теофіпольської районної державної адміністрації Хмельницької області від 30 вересня 2005 року № 2107р було затверджено протокол про результати розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), які знаходяться за межами населених пунктів, зокрема, Святецької сільської ради з додатками.

Рішенням 38-ї сесії 7-го скликання Святецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області від 14 серпня 2020 року № 31 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із державної власності сільськогосподарського призначення з метою передачі в комунальну власність Святецькій сільській раді для створення громадського пасовища із цільовим призначенням – землі загального користування (громадські пасовища» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення з метою передачі у комунальну власність Святецькій сільській раді для створення громадського пасовища із цільовим призначенням землі загального користування (громадські пасовища), яке розташоване за межами населених пунктів Святецької сільської ради, загальною площею 89,3376 га, кадастровий номер 6824784000:04:007:0001, із цільовим призначенням землі загального користування (громадські пасовища) (18.00), яка розташована за межами населених пунктів Святецької сільської ради.

12 жовтня 202 року право власності Святецької сільської ради на земельну ділянку, кадастровий номер 6824784000:04:007:0001, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Теофіпольська селищна рада, згідно рішення від 08 грудня 2020 року № 32-1/2020 «Про початок реорганізації селищних сільських рад Теофіпольського району Хмельницької області», є правонаступником всього майна, прав та обов`язків сільських та селищних рад Теофіпольського району, в тому числі і Святецької сільської ради.

28 вересня 2021 року Теофіпольською селищною радою прийнято рішення № 27-13/2021 затверджено проект землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 6824784000:04:007:0001, цільове призначення якої змінюється «із земель загального користування (землі будь-якої категорії, громадські пасовищ) (код КВЦПЗ – 18.00)» у землі «для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ – 01.03)», в тому числі і на земельну ділянку площею 0,9658 га, кадастровий номер 6824784000:04:007:0077.

Відповідно до п. 292 цього рішення вирішено передати земельну ділянку площею 0,9658 га, кадастровий номер 6824784000:04:007:0077 (код КВЦПЗ 01.03) для ведення особистого селянського господарства за адресою: за межами населеного пункту с. Святець, у власність ОСОБА_1 жителя с. Святець.

На підставі даного рішення Теофіпольської селищної ради за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 листопада 2021 року було зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6824784000:04:007:0077.

Як вбачається з відповіді Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 19 квітня 2024 року № 1697/281-24, згідно Державного акту на право колективної власності виданого агрофірмі «Святець» земельна ділянка з кадастровим номером 6824784000:04:007:0001 відносилася до колективної власності агрофірми «Святець», а сама спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6824784000:04:007:0009, була утворена шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6824784000:04:007:0001.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , сертифікований інженер-землевпорядник, яка виготовляла проект землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6824784000:04:007:0001, у своїй відповіді від 23 вересня 2022 року № 10 на звернення прокурора, зазначила, що нею було виконано топографо-геодезичні роботи на території Хмельницького району Теофіпольської ТГ біля с. Святець (колишньої Святецької сільської ради), відповідно спеціального дозволу на виконання топографо-геодезичних вишукувань під час дії воєнного стану від 28 липня 2022 року, виданого Службою Безпеки України № 12/5/2/25-59 серія ХМ059, з використанням геодезичного обладнання. В результаті виконаних геодезичних робіт, з урахуванням планово-картографічних матеріалів, встановлено, що відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 6824784000:04:007:0001 на електронних сервісах Державного земельного кадастру відсутні. Обстежена нею земельна ділянка знаходиться на території Хмельницького району Теофіпольської ТГ біля с. Святець (колишньої Святецької сільської ради), має орієнтовну площу 90,0 га, частково вкрита багаторічними насадженнями та відповідно до відомостей Державного земельного кадастру розділена на земельні ділянки з кадастровими номерами 6824784000:04:007:0003 - 6824784000:04:007:0091 та 6824784000:04:007:0094 - 6824784000:04:007:0096.

До даної відповіді додано планово-картографічні матеріали з відображенням місця розташування земельної ділянки, вкритої багаторічними насадженнями, відповідно до плану зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність, по державному акту на право колективної власності серії ХМ № 017 агрофірми «Святець», а також схему поділу цієї ділянки, в складі якої перебуває також і спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6824784000:04:007:0077.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З дня набрання чинності пунктом 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (тобто з 27 травня 2021 року) передано сільським, селищним, міським радам повноваження з розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишаються у державній власності.

Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістом частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок (стаття 33 ЗК України).

В силу статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 га.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Як передбачено статтею 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, в тому числі для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом – після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (статті 125, 126 ЗК України).

Відповідно до постанов Верховної Ради України від 13.03.1992 №№2200- XII, 2201-XII, Указів Президента України від 10.11.1994 № 666/94 та 08.08.1995 № 720/95, Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (далі - Закон № 2114-ХІІ), Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон №899-ІУ), постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 122 «Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)», ст. 5 ЗК України (1990 року, в редакції від 22.06.1993) складовою реформування земельних відносин в Україні було роздержавлення земель, тобто, їх передача із державної в колективну власність, а згодом, в результаті розпаювання майна, у приватну.

У зв`язку з цим створювалися колективні сільськогосподарські підприємства, розроблялися відповідні проекти роздержавлення і приватизації земель, які схвалювалися трудовими колективами підприємств і затверджувалися за поданням сільської, селищної, міської ради районною (міською) Радою народних депутатів. На підставі затвердженого проекту роздержавлення і приватизації земель проводилася передача земельних ділянок у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам і видавався державний акт на право колективної власності на землю.

Згідно Указу Президента від 08.08.1995 № 720/95 паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам.

Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена сільськогосподарського підприємства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Відповідно до ст.ст. 7, 9 Закону № 899-1У розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) є документом, яким проектуються земельні ділянки, що мають бути виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) із земель колективної власності колективного сільськогосподарського підприємства, ним визначаються місце розташування земельних ділянок, їхні межі та площі сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), їх цільове призначення, обмеження у використанні. Вказаний проект землеустрою зберігається у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та у Державному фонді документації із землеустрою та оцінки землі.

Розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності - шляхом жеребкування. Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) оформляється відповідним протоколом, до якого додається проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та списки осіб, які брали участь у їх розподілі.

Затверджений відповідною сільською, селищною, міською радою протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), державної реєстрації права власності на них та свідчить про завершальний етап процесу роздержавлення земель.

У разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, то підставою для їх розподілу до 01.01.2019 було рішення власників земельних часток (паїв), а після 01.01.2019 - ініціатива сільської, селищної, міської ради, на території якої розташовані ці землі (ст. 14-1 Закону № 899-ІУ).

За змістом ст. 13 Закону № 899-ГV нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю). Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Статус невитребуваної земельна частка (пай) набуває вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок (аналогічна позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17, постанові Верховного Суду від 13.07.2021 у справі № 917/781/20).

Нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки-частки (паї)перебувають у розпорядженні відповідних раніше районних державних адміністрацій,на сьогодні-сільських,селищних,міських рад,можуть передаватися лише в оренду для використання за цільовим призначенням до моменту оформлення їх власниками права власності на них (п.12 постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 122, ст.13 Закону № 899-1V, аналогічна позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 в справі № 922/2723/17, постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 647/195/18).

Відповідно до п. 21 у розділу X "Перехідні положення" ЗК України в редакції від 01.01.2019 року, з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Обгрунтовуючи свій позов, прокурор вказав, що відповідач ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку з порушенням вимог закону, оскільки спірна земельна ділянка належить до нерозподілених земельних паїв після розпаювання сільськогосподарських угідь колективного сільськогосподарського підприємства – агрофірми «Святець», залишена у спільній власності власників земельних часток (паїв), а тому не могла бути передана у власність іншій особі.

З вказаними доводами погодився і суд першої інстанції, однак колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду помилковими.

Так дійсно спірна земельна ділянка була виділена у власність відповідача після поділу земельної ділянки кадастровий номер 6824784000:04:007:0001.

Однак колегія суддів, звертає увагу, що земельна ділянка кадастровий номер 6824784000:04:007:0001 була сформована на підставі рішення 38-ї сесії 7-го скликання Святецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області від 14 серпня 2020 року № 31 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із державної власності сільськогосподарського призначення з метою передачі в комунальну власність Святецькій сільській раді для створення громадського пасовища із цільовим призначенням – землі загального користування (громадські пасовища» , яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення з метою передачі у комунальну власність Святецькій сільській раді для створення громадського пасовища із цільовим призначенням землі загального користування (громадські пасовища), (18.00), яка розташована за межами населених пунктів Святецької сільської ради.

Тобто за змістом даного рішення земельна ділянка кадастровий номер 6824784000:04:007:0001 після її прийняття у комунальну власність мала цільове призначення - землі загального користування (громадські пасовища), (18.00). та не відносилась до невитребуваних земельних часток (паїв), які мають інше цільове призначення - для товарного сільськогосподарського виробництва.

Таким чином прокурором не наведено жодними допустимими доказами, що спірна земельна ділянка передана позивачу саме із земель нерозподілених земельних паїв та є земельною ділянкою, що може бути витребувана власником земельної частки (паю), який зазначений в протоколі про результати розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), які знаходяться за межами населених пунктів, зокрема, Святецької сільської ради, затвердженого розпорядженням Теофіпольської районної державної адміністрації Хмельницької області від 30 вересня 2005 року № 2017р.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно протоколу № 1 від 01 лютого 2003 року загальних зборів власників земельних паїв на території Святецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області, прийнято рішення при розподілі земель передати у власність орні землі, а інші сільськогосподарські угіддя (сіножаті, пасовища, багаторічні насадження) залишити у спільному використанні.

З врахуванням наявних доказів слід дійти висновку, що земельна ділянка кадастровий номер 6824784000:04:007:0001, яка була прийнята в комунальну власність Святецької сільської ради з колективної власності Агрофірми «Святець», відносилась саме до інших сільськогосподарські угідь - пасовища, та після прийняття в комунальну власність та зміни цільового призначення з земель сільськогосподарського призначення на землі загального користування (громадські пасовища) втратила статус земель колективної власності і відповідно не могла передаватись в оренду як невитребувані земельні частики (паї).

Крім того рішенням Теофіпольської селищної ради № 27-13/2021 від 28 вересня 2021 року змінено цільове призначення земельної ділянки кадастровий номер 6824784000:04:007:0001, «із земель загального користування (землі будь-якої категорії, громадські пасовищ) (код КВЦПЗ – 18.00)» у землі «для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ – 01.03)».

Рішення 38-ї сесії 7-го скликання Святецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області від 14 серпня 2020 року № 31 Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із державної власності сільськогосподарського призначення з метою передачі в комунальну власність Святецькій сільській раді для створення громадського пасовища із цільовим призначенням – землі загального користування (громадські пасовища) та рішення Теофіпольської селищної ради № 27-13/2021 від 28 вересня 2021 року про зміну цільового призначення земельної ділянки кадастровий номер 6824784000:04:007:0001, «із земель загального користування (землі будь-якої категорії, громадські пасовищ) (код КВЦПЗ – 18.00)» у землі «для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ – 01.03)» на даний час є чинними, прокурором не оскаржені та в позові взагалі не зазначено про їх необгрунтованість та неправомірність.

З врахуванням викладеного, досліджених доказів, слід дійти висновку, що за наявних матеріалів справи, чинних рішень 38-ї сесії 7-го скликання Святецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області від 14 серпня 2020 року № 31 та Теофіпольської селищної ради № 27-13/2021 від 28 вересня 2021 року, відсутні підстави стверджувати, що Теофіпольська селищна рада при вирішенні питання про передачу ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки порушила вимоги чинного земельного законодавства, а прокурором не доведено наявність підстав для захисту порушеного права саме Теофіпольської селищної ради, в інтересах якої подано позов.

При цьому навіть в разі задоволення позову цільове призначення спірної земельної ділянки не зміниться, тобто дана земельна ділянка буде мати цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, не буде відноситись до не витребуваних земельних часток (паїв) з цільовим призначенням для ведення товарного виробництва і відповідно орган місцевого самоврядування може розпоряджатись нею відповідно саме до її цільового призначення, в тому числі повторно передати у власність іншій фізичній особі, а відтак не зрозуміло які порушені права держави в особі Теофіпольської територіальної громади в даному випадку захищає прокурор.

Також колегія суддів вважає, що в даній цивільній справі задоволення позову прокурора суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року (далі – Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону – нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади або органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної або комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної або комунальної власності в приватну власність позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної або комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади або органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної або комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Однак у справі яка переглядається судом установлено, що відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі норм чинного земельного законодавства, наявності в його діях недобросовісності при отриманні землі у власність чи порушень чинного законодавства з його боку судом встановлено не було, орган місцевого самоврядування діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, Конвенція гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Рішеннями ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» закріплені принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Також ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка цієї особи.

У постанові від 22 січня 2025 року у справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див. пункти 257, 258 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21). У такій категорії справ, досліджуючи, чи добросовісно діє особа – набувач майна, суду слід з`ясувати, чи могла така особа знати або обґрунтовано припускати, зокрема, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на смугу відведення залізниці, чи дотримані інші критерії добросовісного набуття майна.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі 488/2807/17 зазначила, що для дотримання вимоги пропорційності витребування спірної земельної ділянки легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном під час нового розгляду справи апеляційний суд має, зокрема, звернути увагу на те, чи була або могла бути кінцева набувачка на момент придбання спірної земельної ділянки обізнаною з її фактичним місцезнаходженням, природними властивостями, доступною для ознайомлення документацією тощо.

Колегія суддів вважає, що, оскільки на час передачі відповідачу спірної земельної ділянки право колективної власності Агрофірми «Святець» на землі колективної власності у встановленому порядку зареєстровано не було, спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності Теофіпольскої громади на підставі чинних рішень 38-ї сесії 7-го скликання Святецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області від 14 серпня 2020 року № 31 Теофіпольської селищної ради № 27-13/2021 від 28 вересня 2021 року, в тому числі і встановлення цільового призначення земельної ділянки кадастровий номер 6824784000:04:007:0001, «земель загального користування (землі будь-якої категорії, громадські пасовищ) (код КВЦПЗ – 18.00)» та його зміну на землі «для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ – 01.03)», в зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, не міг і не повинен передбачати або знати чи обґрунтовано припускати, що земельна ділянка, яку він набуває, накладається на землі колективної власності чи може перебувати в колективній власності, а відтак ОСОБА_1 діяв добросовісно.

За таких обставин слід виснувати, що втручанні держави у право мирного володіння власником спірною земельною ділянкою не є легітимною метою контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами, є для ОСОБА_1 надмірним тягарем та порушує загальні принципи і критерії правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, дійшов хибних висновків про задоволення позову, а відтак оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування нормам матеріального права.

Керуючись ст.ст. 268, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Кушкою Олександром Михайловичем, задовольнити.

Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 20 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В позові Виконувача обов`язки керівника Волочиської окружної прокуратури, поданим в інтересах держави в особі Теофіпольської селищної ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 червня 2026 року.

Суддя А.М. Костенко

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк