Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №335/2295/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 16.06.2026 Справа № 335/2295/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 335/2295/26 Головуючий у І інстанції: Мінаєв М.М.

Провадження № 22-ц/807/1127/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вигівського Ярослава Володимировича - на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вигівського Ярослава Володимировича - до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання відсутнім у особи права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця,

У С Т А Н О В И Л А:

У березні 2026 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вигівського Я.В. - звернулася до суду з позовом про визнання відсутнім у особи права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позову зазначено, що сторони є батьками загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який на посаді старшого стрільця оператора 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України.

13.01.2025 солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримав поранення «Множинні уламкові поранення лівої верхньої та нижніх кінцівок з ушкодженням крупних кровоносних судин» в районі н.п. Новодарівка Пологівського району Запорізької області, виконуючи обов`язки військової служби по захисту Батьківщини, від якого помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У п. 10 Протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії № 2025-0620-1421-1405-3 від 20.06.2025 встановлено, що поранення (Т06.3) «Множинні уламкові поранення лівої верхньої та нижніх кінцівок з ушкодженням крупних кровоносних судин» солдата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке стало причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , - є травмою, яка призвела до смерті, та причина смерті, які пов`язані із захистом Батьківщини.

З урахуванням сімейного стану загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який не був одруженим, не мав дітей, до членів його сім`ї, які відповідно до ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000 грн, входять тільки його батьки.

Листом № 4240/1 від 10.09.2025 ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив позивача, що згідно з Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 154/168 від 01.08.2025, відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, ОСОБА_1 призначена одноразова грошова допомога як матері загиблого ІНФОРМАЦІЯ_4 у період дії воєнного стану солдата ОСОБА_3 в розмірі 1/2 частини 15000000 грн в сумі 7500000 грн.

Право на іншу половину у розмірі 7500000 грн належить відповідачу.

Водночас відповідно до абз. 2 п. 2 ст. 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги може бути відмовлено або її виплата припинена чи призупинена особі, щодо якої рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт ухиляння від виконання обов`язку щодо утримання загиблої (померлої) особи за її життя.

Відповідач протягом тривалого часу, з 29.12.2011 до досягнення його сином повноліття, ухилявся від виконання обов`язку щодо утримання загиблого сина за його життя не брав участі у його вихованні, не сплачував аліментів, зокрема стягнутих судовим рішенням, не брав участі в інших витратах на сина, не піклувався про його нормальний матеріальний і духовний розвиток, не цікавився його життям.

У зв`язку з наявністю між сторонами спору про право на виплату одноразової грошової допомоги відповідачеві в розмірі 1/2 частини виплати в сумі 7500000 грн, що може бути перерозподілена на її користь, ОСОБА_1 вважає, що її права як матері, яка самостійно займалась вихованням та утриманням сина, мають бути захищенні шляхом визнання відсутнім у відповідача права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі частини в сумі 7500000 грн, у зв`язку з загибеллю сина військовослужбовця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вигівського Я.В. - просила суд визнати відсутнім у ОСОБА_2 права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 1/2 частини 15000000 грн - 7500000 грн, у зв`язку з загибеллю сина - військовослужбовця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , військове звання - солдат, на посаді старшого стрільця оператора 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 у період дії воєнного стану в н.п. Новодарівка Пологівського району Запорізької області, під час захисту Батьківщини, актовий запис № 21 про смерть внесений Коропським ВДРАЦС у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Східного МУМЮ 24.01.2025.

Ухвалою від 09 березня 2026 року Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя відмовив у відкритті провадження у справі.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вигівського Я.В. - подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2026 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що виключно Міністерству оборони України та іншим суб`єктам владних повноважень, зазначеним у п. 6 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надано повноваження визнавати за певною особою право на отримання одноразової грошової допомоги або відсутність такого права шляхом її призначення такій особі або відмови у її призначенні, а тому при розгляді заявленої позовної вимоги про визнання відсутності у відповідача права на отримання одноразової грошової допомоги порушується принцип невтручання судом при здійсненні правосуддя у реалізацію повноважень іншими суб`єктами.

Рішення суду, яким може бути задоволено позовну вимогу про визнання відсутнім у відповідача права на одноразову грошову допомогу у зв`язку зі встановленням факту ухиляння відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо утримання загиблого сина, надасть можливість позивачу після набрання таким рішенням законної сили звернутися до компетентного органу для подальшої можливої відмови у призначенні, припиненні чи призупиненні виплати одноразової грошової допомоги відповідачу.

Необґрунтованим є також висновок суду першої інстанції про те, що законом не передбачено такого способу захисту права, як визнання відсутності такого ж права у іншої особи. Позивач вважає, що обраний нею спосіб захисту відповідає п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, що підтверджується висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц та в постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Позивач вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що право, за захистом якого вона звернулась до суду в порядку позовного провадження, не є цивільним, і до компетенції суду загальної юрисдикції не належить визнання наявності чи відсутності у певної особи права на соціальну виплату.

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України заперечує проти доводів позивача, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції правомірно звернув увагу на те, що позивач обрала спосіб захисту, який не підлягає судовому розгляду в порядку цивільного судочинства. Визнання права на соціальну виплату наявним або відсутнім є прерогативою спеціально уповноважених органів державної влади, а не суду в цивільному процесі. Суд правильно констатував, що позов є спробою усунути відповідача від виплати шляхом втручання в компетенцію суб`єктів владних повноважень, а тому справа не підсудна цивільному суду згідно зі статтею 186 ЦПК України. Відповідно до Порядку і умов призначення та виплати ОГД, затвердженого наказом Міноборони № 45 від 25.01.2023, та статті 16-3 профільного Закону, виключним органом, уповноваженим приймати рішення про призначення або відмову у призначенні ОГД, є Міністерство оборони України (в особі відповідної Комісії). Якщо позивач мала намір реалізувати механізм, передбачений ч. 2 ст. 16-4 Закону, їй належало звернутися до суду з позовом про встановлення факту, що має юридичне значення. Саме судове рішення про встановлення такого факту подається до Міноборони, яке вже самостійно, оцінюючи подані докази, ухвалює управлінське рішення щодо виплати. Вимога ж про визнання права на ОГД відсутнім є прямим посяганням на дискрецію Міноборони. Право на ОГД є правом публічного характеру, яке регулюється нормами адміністративного та соціального права, і до нього не застосовуються інститути цивільно-правових речових позовів. Права ОСОБА_1 не є порушеними відмовою у відкритті провадження, оскільки вона має можливість захистити їх у належний спосіб - шляхом подання до суду позовної заяви про встановлення факту ухилення відповідача від утримання загиблого сина.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у своїх письмових поясненнях зазначає, що суд першої інстанції правомірно звернув увагу на те, що позивач обрала спосіб захисту, який не підлягає судовому розгляду в порядку цивільного судочинства. Визнання права на соціальну виплату наявним або відсутнім є прерогативою спеціально уповноважених органів державної влади, а не суду в цивільному процесі. Суд правильно констатував, що позов є спробою усунути відповідача від виплати шляхом втручання в компетенцію суб`єктів владних повноважень, а тому справа не підсудна цивільному суду згідно зі статтею 186 ЦПК України.

Крім того, вказані пояснення містять прохання про розгляд справи за відсутності представника ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Ухвалою від 15 червня 2026 року Запорізький апеляційний суд задовольнив клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Вигівського Я.В. - про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Постановлено проводити розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вигівського Я.В. 16 червня 2026 року о 10 год 00 хв у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представником ОСОБА_1 - адвокатом Вигівським Я.В., електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_7 Попереджено заявника, що відповідно до ч. 5 ст. 212 ЦПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з Довідкою секретаря судового засідання Волчанової І.М., на початку судового засідання 16 червня2026 року о 10 год 12 хв у цій справі представник ОСОБА_1 - адвокат Вигівський Я.В. - не вийшов на зв`язок у режимі відеоконференції. Неодноразово суд намагався з`єднатися з представником. Адвокат Вигівський Я.В. на телефонні дзвінки не відповідав, його статус перебував як «офлайн».

Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому, враховуючи попередження представника позивача про наслідки неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, належним чином повідомлення інших учасників справи про дату, час і місце розгляду справи колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності учасників справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду відповідає.

Відмовляючи у відкритті провадженні у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява не підлягає розгляду в судовому порядку, оскільки повноваження визнавати за певною особою право на отримання одноразової грошової допомоги або відсутність такого права шляхом її призначення такій особі або відмови у її призначенні надані тільки Міністерству оборони України та іншим суб`єктам владних повноважень, зазначеним у п. 6 ст. 16-3 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», адже під час здійснення правосуддя суд не вправі втручатися у здійснення повноважень іншими суб`єктами права.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з п. 1 , п.п. 1 п. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі за текстом - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується серед іншого у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби.

Відповідно до п. 1 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників.

У разі відмови однієї з осіб, зазначених у пункті 4 статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а також якщо одна із таких осіб у строк, встановлений пунктом 9 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання такої допомоги, у рівних частках.

Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.

Частиною 6 ст. 16-3 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Відповідно до абз. 2, 3 п. 2 ст. 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги може бути відмовлено або її виплата припинена чи призупинена особі, щодо якої рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт ухиляння від виконання обов`язку щодо утримання загиблої (померлої) особи за її життя.

Указана одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується, зокрема, членам сім`ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби.

Пунктом 2-1 Постанови КМУ № 168 установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги.

Призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, призваним на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюються Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, розвідувальним органом Міноборони, Службою зовнішньої розвідки та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів) (п. 22 Порядку № 975).

Пунктом 1 розд. ІІ наказу Міністерства оборони України від 26.10.2016 № 564 «Про затвердження Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум», п. 4.5. Наказу МОУ № 45: вивчення документів та прийняття рішень щодо призначення одноразової грошової допомоги (відмови у призначенні, поверненні документів на доопрацювання) є завданням (повноваженням) комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Таким чином, призначення (відмови в призначенні) одноразової грошової допомоги має чітко визначений порядок та органи, які приймають відповідне рішення.

Отже, одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є соціальною виплатою за рахунок коштів Державного бюджету України, а відносини щодо її призначення та виплати не регулюються безпосередньо актами цивільного або сімейного законодавства, право на отримання одноразової грошової допомоги мають особи, з якими загиблий військовослужбовець перебував у сімейних відносинах, і вичерпний перелік яких наведений у п. 4 ст. 16-1 вказаного Закону.

Крім того, як правильно зауважив місцевий суд, право на отримання одноразової грошової допомоги не є абсолютним, оскільки особі може відмовлено у призначенні та виплаті такої допомоги у випадках і в порядку, визначених законом, у той час як призначення і виплата одноразової грошової допомоги, а також прийняття рішення про відмову у призначенні та виплаті цієї допомоги, припинення чи зупинення її виплати, належать до виключної компетенції і повноважень Міністерства оборони України та інших суб`єктів владних повноважень, зазначених у п. 6 ст. 16-3 вказаного Закону; факт ухиляння когось із осіб, зазначених у п. 4 ст. 16-1 вказаного Закону, від виконання обов`язку щодо утримання загиблої (померлої) особи за її життя, може бути, але не імперативно, підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги такій особі, однак вирішення цього питання належить виключно до дискреційних повноважень Міністерства оборони України та інших суб`єктів владних повноважень, зазначених у п. 6 ст. 16-3 вказаного Закону.

Відповідно до абз. 2 п. 2 ст. 16-4 вказаного Закону, за наявності спору між особами, які мають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, або між особами і органами, уповноваженими призначати та здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, щодо права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги та/або її розміру орган, уповноважений здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, призупиняє її виплату до вирішення спору у судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили.

З огляду на вищевикладене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що тільки Міністерству оборони України та іншим суб`єктам владних повноважень, зазначеним у п. 6 ст. 16-3 вказаного Закону, надано повноваження визнавати за певною особою право на отримання одноразової грошової допомоги або відсутність такого права шляхом її призначення такій особі або відмови у її призначенні, тому вимога про визнання відсутності такого права у певної особи не підлягає розгляду в судовому порядку, оскільки під час здійснення правосуддя суд не вправі втручатися у здійснення повноважень іншими суб`єктами права.

Колегія суддів зауважує, що суд не може підміняти державний орган, ухвалювати замість нього рішення та надавати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції суб`єкта владних повноважень, а вирішення судом вимоги ОСОБА_1 про визнання відсутнім у ОСОБА_2 права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю сина фактично призведе до втручання суду у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції, зводяться до суб`єктивного тлумачення заявницею узагальнених правових висновків Верховного Суду щодо обґрунтованості обраного нею способу захисту порушеного права, вони спрямовані на повторний перегляд справи судом апеляційної інстанції з метою отримання необхідного для заявниці результату розгляду, що не є підставою для скасування законного та обґрунтованого оскаржуваного судового рішення.

Жодна з постанов, на які посилається заявниця, не містить правового висновку про застосування норми права у правовідносинах щодо визнання відсутнім у особи права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Апеляційний суд підкреслює, що відмова у відкритті провадження у цій справі не порушує права ОСОБА_1 на справедливий суд, оскільки суд першої інстанції роз`яснив їй можливість реалізувати своє право у належний спосіб шляхом звернення до суду з вимогами про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту ухилення відповідача від утримання загиблого сина в порядку цивільного судочинства, яке може бути взяте до уваги уповноваженим суб`єктом владних повноважень під час ухвалення рішення про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю сина, та (або) до адміністративного з суду з вимогами про оскарження відповідного рішення суб`єкта владних повноважень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому підстави для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вигівського Я. В. слід залишити без задоволення, а ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2026 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вигівського Ярослава Володимировича - залишити без задоволення.

Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 26 червня 2026 року.

Головуючий

Судді