Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №334/9954/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 17.06.2026 Справа № 334/9954/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/9954/24 Головуючий у 1-й інстанції: Гнатюк О.М.

Провадження № 22-ц/807/1104/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кочеткової І.В.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в особі представника - адвоката Коломоєць Ірини Василівни, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в особі представника - адвоката Коломоєць Ірини Василівни, про перегляд за виключними обставинами рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 до Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради про стягнення середнього заробітку за час простою,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 звернулися до суду з позовом до КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради про стягнення середнього заробітку за час простою, просили суд стягнути з відповідача на користь: ОСОБА_5 - середній заробіток за період з травня 2022 року по лютий 2024 року включно в сумі 441 707,20 грн., ОСОБА_2 - середній заробіток за період з жовтня 2022 року по грудень 2024 року в сумі 488 872,00 грн., ОСОБА_6 - середній заробіток за період з березня 2022 року по грудень 2024 року в сумі 365 733,22 грн., ОСОБА_7 - середній заробіток за період з березня 2022 року по грудень 2024 року в сумі 659 092,66 грн., ОСОБА_4 - середній заробіток за період з травня 2022 року по листопад 2023 року (включно) в сумі 108 621,37 грн., ОСОБА_8 - середній заробіток за період з травня 2022 року по грудень 2024 року в сумі 518 662,55 грн., ОСОБА_3 - середній заробіток за період з травня 2022 року по грудень 2023 року (включно) в сумі 238 448,70 грн., - ОСОБА_9 - середній заробіток за період з травня 2022 року по липень 2024 року (включно) в сумі 378 000 грн. та судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2025 року позов ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 до Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради про стягнення середнього заробітку за час простою задоволено частково.

Стягнуто з КП «ТОКМАЦЬКА БЛІЛ» ТМР на користь ОСОБА_5 середній заробіток за період з 01 червня 2022 року до 18 липня 2022 року в сумі 12 949,24 грн. з подальшим утриманням податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з КП «ТОКМАЦЬКА БЛІЛ» ТМР на користь ОСОБА_6 середній заробіток за період з 01 березня 2022 року до 18 липня 2022 року в сумі 55 723,14 грн. з подальшим утриманням податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з КП «ТОКМАЦЬКА БЛІЛ» ТМР на користь ОСОБА_7 середній заробіток за період з 01 березня 2022 року до 18 липня 2022 року в сумі 101 186,98 грн.

Стягнуто з КП «ТОКМАЦЬКА БЛІЛ» ТМР на користь ОСОБА_8 середній заробіток за період з 01 травня 2022 року до 18 липня 2022 року в сумі 38 978,78 грн. з подальшим утриманням податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з КП «ТОКМАЦЬКА БЛІЛ» ТМР на користь ОСОБА_9 середній заробіток за період з 01 квітня 2022 року до 18 липня 2022 року в сумі 53 357,38 грн. з подальшим утриманням податків та обов`язкових платежів.

У позові в іншій частині відмовлено.

Стягнуто з КП «ТОКМАЦЬКА БЛІЛ» ТМР на користь ОСОБА_6 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 655,67 грн.

Стягнуто з КП «ТОКМАЦЬКА БЛІЛ» ТМР в дохід держави судовий збір у сумі 1240,85 грн.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 грудня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_10 та Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради залишено без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2025 року в оскаржуваній частині у цій справі залишено без змін.

В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось.

У грудні 2025 року ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в особі представника - адвоката Коломоєць І.В., звернулися до суду з заявою про перегляд рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2025 року у зв`язку з виключними обставинами по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 до Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради про стягнення середнього заробітку за час простою.

В обґрунтування заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, зазначали, що 17 квітня 2025 року Ленінським районним судом міста Запоріжжя відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради про стягнення середнього заробітку за час простою, та частково задоволено позов ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Підставами відмови в позові суд зазначив пропуск тримісячного строку для звернення до суду з трудовим спором, згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України, в редакції з 18 липня 2022 року.

Однак, Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України та визнала неконституційним встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат (рішення № 1-р/2025). Суд наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в особі представника - адвоката Коломоєць І.В., просили суд переглянути рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2025 року у справі № 334/9954/24 за виключними обставинами, із врахуванням рішення Конституційного суду України від 11 грудня 2025 року у справі № 1/7-2024 (337/24), № 1-р/2025 та задовольнити позовні вимоги в частині:

Стягнути з КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за період з жовтня 2022р. до грудня 2024р., в розмірі 488 872,00 грн.

Стягнути з КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_4 середній заробіток за період з травня 2022р. по листопад 2023р. (включно) в розмірі 108 621,37 грн.

Стягнути з КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_3 середній заробіток за період з травня 2022р. по грудень 2023р. (включно) в розмірі 238 448,70 грн.

Судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Коломоєць Ірини Василівни, про перегляд за виключними обставинами рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 17.04.2025 року у справі за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , в особі представника - адвоката Коломоєць Ірини Василівни, до Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради про стягнення середнього заробітку за час простою.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в особі представника - адвокат Коломоєць І.В., подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати ухвалу, задовольнивши заяву: переглянути рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2025 року у справі № 334/9954/24 за виключними обставинами, із врахуванням рішення Конституційного суду України від 11 грудня 2025 року у справі № 1/7-2024 (337/24), № 1-р/2025 та задовольнити позовні вимоги в частині:

- стягнути з КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за період з жовтня 2022р. до грудня 2024р. в розмірі 488 872,00 грн.;

- стягнути з КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_4 середній заробіток за період з травня 2022р. по листопад 2023р. (включно), в розмірі 108 621,37 грн.;

- стягнути з КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_3 середній заробіток за період з травня 2022р. по грудень 2023р. (включно), в розмірі 238 448,70 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що запровадження можливості перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами у випадку встановлення неконституційності правового акта сприяє відновленню порушених прав осіб, а також підвищенню рівня довіри до судової системи. Встановлення можливості перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами у разі прийняття рішення Конституційним Судом України про неконституційність відповідного нормативно-правового акта (ст. 233 КЗпП), спрямоване на усунення наслідків застосування неконституційних норм та забезпечення справедливості судового розгляду.

Вважає, що суд позбавив заявників можливості поновити право на звернення до суду, залишивши в силі рішення суду із застосуванням неконституційної норми (п. 1 ст. 233 КЗпП), що є порушенням права на справедливий суд та підриває довіру до судової влади. Суд першої інстанції «узаконив» порушення прав позивачів, вирішивши їх спір на підставі неконституційної норми, яка на час перегляду вже визнана неконституційною.

Наголошує на тому, що Конституційний Суд України визнає норми законів неконституційними, якщо вони порушують права громадян, що є підставою для перегляду судових рішень. У такий спосіб держава виконує свій обов`язок поновити права, які вона сама й порушила, ухваливши акт, що став об`єктом судового конституційного контролю і визнаний неконституційним.

Від представника КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради - адвоката Сідельникової О.Л. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Зазначає, що правова позиція КСУ щодо неконституційності приписів ч. 1 ст. 233 КЗпП в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення КСУ відповідного рішення, тобто з 12.12.2025 року.

За таких обставин, на момент виникнення спірних правовідносини між позивачами та КП «Токмацька БЛІЛ» Токмацької міської ради діяла норма КЗпП в редакції Закону України № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року.

Також слід зазначити, що згідно з п. 1 ч. 3 ст. 423 ЦПК підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Разом із тим, рішення суду у цій справі фактично виконано, що підтверджується квитанціями про перерахування коштів на користь: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

У зв`язку з тим, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог фактично виконано, а в частині позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, не передбачає заходів фактичного виконання, застосування судом правового висновку Конституційного Суду України від 11.12.2025 року у справі № 1-р/2025 в межах даної справи є неприпустимим.

Інші учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Коломоєць І.В., перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що на час ухвалення Дніпровським районним судом м. Запоріжжя рішення у цій справі частина 1 ст. 233 КЗпП була чинною та не була визнана неконституційною. На момент прийняття вказаного рішення суд застосував чинні норми та підстави їх не застосувати у суду не було. Оскільки рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд за виключними обставинами прийнятого у даній справі рішення суду.

Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно пункту 1 частини третьої статті 423 ЦПК України, підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Наведеним положенням процесуального закону запроваджено правовий механізм перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, у зв`язку з виключними обставинами, якими є, зокрема, визнання Конституційним Судом України неконституційним закону або його окремих положень, застосованих судом під час розгляду справи, при умові якщо рішення суду ще не виконане.

У постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону України "Про Конституційний Суд України" дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини є триваючими і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого припису, застосованого (не застосованого) судом під час вирішення справи, має значення, насамперед, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення подібних справ, а не як підстава для перегляду справи з ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. Цією постановою Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні заяви про перегляд ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за виключними обставинами.

Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 17.04.2025 року у справі № 334/9954/24 позов ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 задоволено частково:

Стягнуто з КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_5 середній заробіток за період з 01 червня 2022 року до 18 липня 2022 року в сумі 12 949 гривень 24 копійки, з подальшим утриманням податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_6 середній заробіток за період з 01 березня 2022 року до 18 липня 2022 року в сумі 55 723 гривні 14 копійок, з подальшим утриманням податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_7 середній заробіток за період з 01 березня 2022 року до 18 липня 2022 року в сумі 101 186 гривень 98 копійок, з подальшим утриманням податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_8 середній заробіток за період з 01 травня 2022 року до 18 липня 2022 року в сумі 38 978 гривень 78 копійок, з подальшим утриманням податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_9 середній заробіток за період з 01 квітня 2022 року до 18 липня 2022 року в сумі 53 357 гривень 38 копійок, з подальшим утриманням податків та обов`язкових платежів.

У позові в іншій частині відмовлено.

Стягнуто з КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_6 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 655 гривень 67 копійок.

Стягнуто з КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради в дохід держави судовий збір у сумі 1 240 гривень 85 копійок.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до змісту рішення суду підставою для відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 стало наступне.

Судом встановлено, що наказом відповідача № 12-адм/вс від 05.12.2023 з позивачами була призупинена дія трудового договору з 06 грудня 2023 року.

У порядку, передбаченому частиною четвертою статті 13 Закону № 2136-ІХ, вищевказаний наказ відповідача позивачами не оскаржувався до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу. Відомостей про скасування наказу відповідача № 12-адм/вс від 05.12.2023 матеріали справи не містять.

За тих обставин суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивачів середньомісячної заробітної плати за період з 06.12.2023 (моменту призупинення дії трудового договору) необхідно відмовити, оскільки відшкодування заробітної плати з цього часу покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже до 18 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 (провадження № 11-90заі24)).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема статтею 233 КЗпП України, продовжуються на строк його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений із 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.

Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Таким чином, за грошовими вимогами, які виникли до 18.07.2022, строк звернення до суду не обмежується. За іншими вимогами про стягнення середньомісячної заробітної плати тримісячний строк для звернення до суду позивачів закінчився до 06.03.2024, після призупинення дії трудового договору 06.12.2023.

Судом встановлено, що позивачки ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 отримували заробітну плату в КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР до вересня 2022 року, що підтверджується відповідями з ДРФО № 1177397, 1177508 та 1177530 від 06.03.2025. Таким чином, вимоги позивачок за період з 01.05.2022 до 30.09.2022 є необґрунтованими.

Суд першої інстанції, відмовляючи в інший частині позовних вимог, вказав, що позивачі звернулися до суду під час дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX.

Також закінчився тримісячний строк для звернення до суду щодо частини позовних вимог про стягнення середньомісячної заробітної плати за період після призупинення дії трудового договору (з 06.12.2023 і по червень 2024 року), однак суд визнав їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відшкодування заробітної плати за цей період здійснюється відповідно до Закону № 2136-ІХ.

Позивачі звернулися з позовом до суду 09.12.2024, тобто по закінченню строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, для вимог про стягнення заробітної плати за період з 19.07.2022 по 05.12.2023. Поважність причин пропуску позивачами зазначеного строку матеріали справи не містять.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову в частині стягнення середньомісячної заробітної плати за період з 19.07.2022 до 05.12.2023 необхідно відмовити.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 10.12.2025 року апеляційні скарги ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , в особі представника - адвоката Коломоєць І.В., та КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 17.04.2025 року залишено без змін.

Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала, якими закінчено розгляд справи, що набрало законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат № 1-7/2024 (337/24) від 11.12.2025, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

У резолютивній частині рішення зазначено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

У постанові від 11 грудня 2025 року у справі № 990/244/23 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що принцип правової визначеності, який невід`ємно притаманний праву Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на чому неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, дозволяє не вдаватися до перегляду судових рішень, які мали місце до прийняття рішення ЄСПЛ як рішення прецедентного або загального характеру, що формує певну правову позицію. До таких рішень загального характеру належать і рішення конституційних судів. ЄСПЛ визнає, що публічне право окремих країн обмежує можливість прийняття конституційними судами рішень, які мають зворотну дію у часі (справа "Маркс проти Бельгії" від 13 червня 1979 року, заява № 6833/74, пункт 58).

Відповідно до статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Застереження щодо можливості перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у разі, якщо воно ще не виконане, ґрунтується на принципі юридичної визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду. Суть цього принципу полягає у тому, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим, не може ставитися під сумнів та підлягає виконанню, тобто вирішення судом спірного питання визнається за істину.

Дія принципу res judicata передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов`язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності.

Таким чином судовим рішенням, яким вирішено спір та яке не потребує виконання, встановлено стан правової визначеності у відносинах між сторонами, і такий стан та наслідки, передбачені таким судовим рішенням, встановлюються одразу з набранням рішенням законної сили.

За таких обставин, враховуючи те, що рішення суду про відмову у задоволенні частини позовних вимог не вимагає від учасників справи та /або уповноважених органів вчинення певних заходів щодо його фактичного виконання, а визначенні цим рішенням наслідки настають для сторін з моменту набрання законної сили таким судовим рішенням, тобто фактично виконання рішення суду вичерпується фактом набранням ним законної сили, відсутні підстави для перегляду за виключними обставинами такого рішення на підставі пункту 1 частини третьої статті 423 ЦПК України.

Суд першої інстанції достатньо обґрунтовано виснував, що рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 17.04.2025 року у справі № 334/9954/24, про перегляд якого у зв`язку з виключними обставинами заявлено у цій справі, не може бути переглянуто у зв`язку з виключними обставинами відповідно до пункту 1 частини третьої статті 423 ЦПК України.

Слід звернути увагу, що у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду висловив позицію, що судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися "не виконаним" у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави. У цій постанові також підкреслено, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин і на час прийняття рішення суду першої інстанції положення відповідної норми були чинними та підлягали застосуванню. Цією постановою суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви про перегляд за виключними обставинами рішення суду.

Відповідні правові висновки підтримані Верховним Судом у постанові від 22 січня 2026 року у справі № 400/3037/21.

У резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 (пункт 2) визначено, що частина перша статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є неконституційною, утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

На час прийняття Дніпровським районним судом м. Запоріжжя рішення у даній справі ч. 1 ст. 233 КЗпП України була чинною та не була визнана неконституційною. На момент прийняття вказаного рішення суд застосував чинні норми та підстав їх не застосовувати у суду не було. Оскільки рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд за виключними обставинами прийнятого у даній справі рішення суду.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в особі представника адвоката Коломоєць І.В., про перегляд за виключними обставинами рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 17.04.2025 року у справі за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , в особі представника - адвоката Коломоєць І.В., до КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради про стягнення середнього заробітку за час простою.

Доводи поданої апеляційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали. Правильність застосування судом першої інстанції вказаних вище норм процесуального права не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в особі представника - адвоката Коломоєць Ірини Василівни, залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 25 червня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: І.В. Кочеткова

Е.А. Онищенко