Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №444/2305/25 — Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/2305/25

Провадження № 2/444/154/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне повне)

28 травня 2026 року Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Олещук М. М.

секретар судового засідання Мачіха Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі уряду російської федерації про стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача держави російська федерація в особі уряду російської федерації про стягнення моральної шкоди, так як він пройшов оборону м.Маріуполь, оборону металургійного комбінату ПрАТ МК "Азовсталь" та полон з систематичними катуваннями та знущаннями, на підставі ст. ст. 2, 4, 23, 1167, 1168 ЦК України, ст.28 КПК України. Просить стягнути з держави російська федерація в особі уряду російської федерації на його користь моральну шкоду завдану внаслідок збройної агресії російської федерації проти України в розмірі 30 000 000 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сержант ОСОБА_1 будучи військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_1 , військова частина НОМЕР_1 , до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації па територію України ніс службу на ротації у місті Маріуполь. 23 лютого 2022 року сержант ОСОБА_1 заступив па бойове чергування на визначених позиціях. У піч з 23 на 24 лютого розпочався масований артилерійський обстріл, який став початком широкомасштабного вторгнення. Незважаючи на загрозу життю та складні бойові умови, ОСОБА_1 продовжив виконання своїх обов`язків, діючи відповідно до наказів командування. У той період він викопував функції водія, забезпечуючи оперативне переміщення особового складу, доставку боєприпасів та евакуацію поранених. Його дії сприяли збереженню бойової здатності підрозділу та утриманню оборони міста в перші години агресії. Починаючи з 27 лютого 2022 року ситуація у місті погіршувалась щогодинно. В місто заходила велика кількість озброєних диверсійних груп, посилювалися обстріли з артилерії та авіації, корабельної артилерії, та інших видів озброєння. В середні березня почалися міські бої з використанням важкої техніки та озброєння. За цих обставин, цивільне населення міста було приречене на загибель, сили ворога значно перевищували в озброєнні, в техніці та живій силі. У місті відбувалося мародерство, пограбування. Люди перебували в умовах виживання без електрики, зв`язку, тепла та їжі. Виконуючи свій військовий обов`язок, ОСОБА_1 разом з іншими військовослужбовцями робили все, що могли для захисту міста. Виконуючи бойові завдання, Позивач щоденно бачив як місто Маріуполь горить та перетворюється па руїни. Вулиці міста були засіяні трупами людей, в перервах між обстрілами люди ховали своїх близьких та знайомих у дворах багатоквартирних будинків. 07 квітня 2022 року, перебуваючи на позиції, під час запеклих боїв, унаслідок ракетного обстрілу позиції, яку займав ОСОБА_1 та його побратими отримали поранення, інші військовослужбовці отримали травми несумісні з життям. У зв`язку з початком повної окупації міста, штаб оборони за рішенням командування було передислоковано па територію ПрЛТ Металургійного комбінату «Азовсталь». Після передислокації штабу оборони м. Маріуполя до комбінату « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_1 продовжував виконувати функціональні обов`язки та бойові завдання разом з військовослужбовцями ЗСУ, НГУ та НПУ. Ситуація з обстрілами, кількістю втрат загиблими та пораненими погіршувалась щогодини. Окупанти почали використовувати зброю масового ураження, що заборонена усіма міжнародними конвенціями і застосовувати бомбардування фосфорними бомбами. Цивільні люди сім`ями разом з маленькими дітьми потерпали щодня від холоду та голоду. Розповсюдження їжі по бункерам через завали та обстріли було майже неможливе. Підземні сховища були заповнені сотнями тіл загиблих бійців. Кожного дня на очах Позивача гинули люди, поранені військові та цивільні стікали кров`ю та гнили заживо. Людям ампутували кінцівки без знеболювального, тому що його просто вже не було. У період з 24.02.2022 но 18.05.2022 ОСОБА_1 перебував у місті Маріуполь, у тому числі на заводі ПрАТ МК «Азовсталь» та брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації та НЗФ. 16 травня 2022 року у зв`язку з відсутністю можливості підрозділів оборони м. Маріуполя продовжувати опір переважаючим силам противника через неможливість отримати військове озброєння та бойову техніку, нестачу боєприпасів, продуктів харчування, неможливості надання медичної допомоги пораненим військовослужбовцям і цивільним особам, та з метою збереження їх житія, з урахуванням обставин відсутності кримінального правопорушення під час виконання обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, передбачених статтею 43-1 ККУ, враховуючи бойовий імунітет, передбачений статтею 1 Закону України "Про оборону України", сили оборони м. Маріуполя вимушені були завершити виконання бойового завдання щодо оборони міста Маріуполя. У зв`язку з цим 18 травня 2022 року ОСОБА_1 потрапив у полон до збройних формувань Російської Федерації та ПЗФ так званої "ДНР", утримувався на території різних виправних колоній та СІЗО. ОСОБА_1 провів у полоні близько 9 місяців з 18.05.2022 по 16.02.2023. Перебуваючи у полоні, Позивач піддавався постійним тортурам. Мали місце систематичні побої та тортури з застосуванням металевих, гумових, дерев`яних предметів, крім того частими випадками було ураження електрострумом. Під час допитів, з метою вибити зізнання у нацизмі чи визнання окупаційної влади, застосовували всі можливі засоби для спричинення тяжких больових страждань. Відсутність нормального харчування, медичної допомоги, повної відсутності засобів особистої гігієни спричинили значне погіршення здоров`я. Увесь час перебування в полоні Позивач відчував постійний головний біль, слабкість, голод, зневоднення, до цього кожного дня додавались тортури - фізичні та моральні з метою зламати особистість, перейти на сторону окупанта і визнати, що Україною керує нацистський режим, визнати видумані злочини проти Росії та так званої ДНР. Звільнення Позивача з полону відбулось відповідно до Порядку здійснення передачі військовополонених ворогів дсржаві-агрссору та звільнення оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2022 р. № 441, в результаті реалізації рішення Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, створеного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2022 р. № 257. Фактично Позивач був звільнений 16 лютого 2023 року. Відповідно до Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №740702 втрата працездатності складає 25% . На підставі отриманих травм, пов`язаних із захистом Батьківщини Когут В М отримав II групу інвалідності. Відповідно до Довідки гарнізонної військово-лікарської комісії від 15.01.2025 № 15.01.2025 старшому сержанту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , інспектору прикордонної служби 2 категорії, на посаді - водій НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України діагностовано: семінома лівого яєчка рТ1NоМоSо, стадія І, клінічна група II. Залишкові явища після комбінованого лікування: лівобічної високої орхфунікулоектомії (03.03.2023 р.), 1 курс хіміотерапії карбоплатин AUС 7 (22.03.2023) - у вигляді післяопераційної відсутності лівого яєчка та зміцнілого післяопераційного рубця. Варикозна хвороба, варикозне розширення підшкірних вен нижніх кінцівок без порушення кровообігу та функцій. Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, фаза ремісії, помірна рубцева деформація цибулини дванадцятипалої кишки з незначним порушенням евакуаторно- моторної функції. Хронічний змішаний геморой, стадія ремісії, з рідкими загостреннями при успішному лікуванні. Залишкові явища мінно-вибухових травм (07.04.2022, 23.04.2022), закритих черепно - мозкових травм, струс головного мозку у вигляді вегето-судинної нестійкості, цефалічного синдрому. Консолідований перелом XI ребра зліва. Часткова втрата адентії нижньої щелепи. Отримані захворювання та травми пов`язані з захистом Батьківщини. Збройна агресія РФ, призвела не тільки до фізичного, але й до психологічного травмування. З першого дня на війні його психіка перебувала в умовах постійного перенавантаження. Важкі бої, смерть і поранення побратимів, обстріли всієї території України ракетами і дронами-камікадзе виснажували психіку, він постійно ходив під смертю і бачив її зблизька, кожен день полону був сповнений моральними та фізичними знущаннями.

Ухвалою суду від 09.07.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання у справі (арк. спр. 20-21).

18 вересня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті (арк. спр. 84-85).

Позивач та його представник були належним чином повідомлені про час, дату та місце проведення судового засідання, представником напралено до суду заяву про розгляд справи у відсутності позивач та його представника.

Відповідно до роз`яснень Міністерства закордонних справ, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України МЗС України 24.02.2022 нотифікувало МЗС рф про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, які були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між країнами від 14.02.1992. відтак, діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції 1961 року.

Отже, подальше отримання згоди рф на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.

Відповідач - російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Відзив на позов відповідач не надав, представника в судове засідання не направив, своїм правом на подачу відзиву не скористався, будь-яких заяв, доказів та клопотань по суті справі не подав.

Щодо належного повідомлення відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно ч. 2 ст. 496 ЦПК України, іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 498 ЦПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

З інформації на офіційному веб-сайті АТ «Укрпошта» відомо, що АТ «Укрпошта» припинила доставку поштових відправлень до/з Російської Федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.

За інформацією Міністерства закордонних справ України 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території росії та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 року з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Відтак, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації суд був позбавлений можливості здійснювати повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та звернутися до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів.

Крім того, відомості про судовий розгляд справи та процесуальні рішення своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними, також, про дату, час та місце судового засідання відповідача повідомлено шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-сайті Жовківського районного суду Львівської області «Судова влада» в порядку ч. 11 ст. 128 ЦПК України, тому з опублікуванням таких оголошень про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Таким чином, при розгляді справи судом поряд з дотриманням основоположних процесуальних принципів права на доступ до суду, закріпленого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та дотримання встановленої процесуальним законом процедури було вжито додаткових заходів щодо забезпечення процесуальних прав відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, якщо відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи по суті повідомлений завчасно і належним чином, причин неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав, то за згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.

Тому, суд на підставі ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України, суд постановляє заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

В силу приписів ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, народився і має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . (арк.спр.12-13).

З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені ст.3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14.12.1974, як акт збройної агресії.

Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 №337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014 з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014).

Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27.08.2014 масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.

З 24.02.2022 розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил Російської Федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан з 05 год 30 хв 24.02.2022, дія якого триває дотепер.

Відповідно до довідки №12/112 від 07.03.2023, Виписки з Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, ОСОБА_1 в період з 18.05.2022 по 16.02.2023 перебував у місцях несвободи (полоні) в наслідок збройної агресії проти України, де проводилися різного роду катування (арк. спр. 7, 8).

Відповідно до Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №740702 втрата працездатності складає 25% . На підставі отриманих травм, пов`язаних із захистом Батьківщини Когут В М отримав II групу інвалідності (арк. спр. 9-10).

Відповідно до Довідки гарнізонної військово-лікарської комісії від 15.01.2025 № 15.01.2025, старшому сержанту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , інспектору прикордонної служби 2 категорії, на посаді - водій НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України діагностовано: семінома лівого яєчка рТ1NоМоSо, стадія І, клінічна група II. Залишкові явища після комбінованого лікування: лівобічної високої орхфунікулоектомії (03.03.2023 р.), 1 курс хіміотерапії карбоплатин AUС 7 (22.03.2023) - у вигляді післяопераційної відсутності лівого яєчка та зміцнілого післяопераційного рубця. Варикозна хвороба, варикозне розширення підшкірних вен нижніх кінцівок без порушення кровообігу та функцій. Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, фаза ремісії, помірна рубцева деформація цибулини дванадцятипалої кишки з незначним порушенням евакуаторно- моторної функції. Хронічний змішаний геморой, стадія ремісії, з рідкими загостреннями при успішному лікуванні. Залишкові явища мінно-вибухових травм (07.04.2022, 23.04.2022), закритих черепно - мозкових травм, струс головного мозку у вигляді вегето-судинної нестійкості, цефалічного синдрому. Консолідований перелом XI ребра зліва. Часткова втрата адентії нижньої щелепи (арк.спр.11).

Так, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - ч.3 ст.82 ЦПК України), що Російська Федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

Збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» від 02.03.2022 визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, в тому числі жінок і дітей.

Парламентська Асамблея Ради Європи 27.04.2022 ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» №2433. Визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що рф чинить збройну агресію проти України.

Верховна Рада України 14.04.2022 визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу (п.1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України №2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН.

Звернення позивача ОСОБА_1 до українського суду належить вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Згідно зі ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Статтею 15 Конвенції передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, і від статей 3, 4.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України йому завдана моральна шкода.

Згідно з пунктами 8 та 9 частини 2 статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості ( ст. 23 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.3 та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Згідно з ч 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року.

Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм, зокрема, друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року). Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.

Постановою Верховної Ради України №129-VIII від 27.01.2015 року затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором.

Статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено поняття «судовий імунітет», відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Згідно з частиною четвертою цієї статті, у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій, однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Відповідно до ч.9 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

Позивач звернувся до суду з позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої йому у зв`язку із травмами останнього, внаслідок збройної агресії російської федерації на території України. У цій категорії спорів іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ, оскільки російська федерація вийшла за межі суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, тому що будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну, і суди України, мають право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли російська федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року по справі №308/9708/19 (провадження № 61-18782св21.

Своїми діями відповідач надав мовчазну згоду на участь у справі, як це передбачено Законом України «Про міжнародне приватне право» та узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 01 вересня 2021 року у справі № 754/10080/19 (провадження № 61-584св21), яка відповідно до положень ч.4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судом.

Визначаючи, чи поширюється на рф судовий імунітет у справі, суд врахував, те що предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, громадянину України, місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").

У разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).

ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).

У постанові від 22.06.2022 у справі № 311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету рф у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету рф позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет рф не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету рф є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет рф не підлягає застосуванню з огляду на порушення рф державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням рф своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету російської федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена російською федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи російської федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.

Це позбавляє застосування судового імунітету російської федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети. З 24 лютого 2022 року розірвано дипломатичні зносин України з рф.

Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би рф не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду рф.

Оскільки травми позивача сталися внаслідок збройної агресії російської федерації, суд вважає, що саме на відповідача російську федерацію покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду позивачу.

Суд вважає та зазначає, що зазначений позивачем розмір моральної шкоди, з урахуванням обставин справи, є розумним та обґрунтованим.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, фізичного та морального стану позивача, те, що позивач виконував свій військовий обов`язок разом з іншими військовослужбовцями та щоденно бачив як місто Маріуполь горить та перетворюється па руїни, вулиці міста були засіяні трупами людей, в перервах між обстрілами люди ховали своїх близьких та знайомих у дворах багатоквартирних будинків, перебуваючи на позиції бачив, як гинуть його побратими, кожного дня на очах позивача гинули люди, поранені військові та цивільні стікали кров`ю та гнили заживо, особисто постійно піддавався ризику поранення та загибелі, перебуваючи 9 місяців в полоні, піддавався постійним тортурам, систематичним побоям та тортурам з застосуванням металевих, гумових, дерев`яних предметів, ураження електрострумом, а тому суд вважає вважає визначений позивачем розмір спричиненої йому моральної шкоди співмірним до отриманих позивачем душевних та фізичних страждань.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

З урахуванням викладеного вище, суд вважає обґрунтованими твердження позивача щодо обставин та підстав завдання йому як громадянину України моральних страждань при викладених ним у позові обставинах. Виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, вважає, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивача є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок російської федерації, у сумі 30000000,00 грн.

Відповідно до п. 22 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З огляду на викладені норми чинного законодавства, та враховуючи ті обставини, що позивач звільнений від сплати судового збору, стягненню із відповідача на користь держави підлягає судовий збір у розмірі 15140,00 грн.

На підставі 12, 13, 81, 89, 133, 137, 141, 259, 355 ЦПК України, ст.ст. 23, 1167, 1168 ЦК України, суд-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з держави російська федераціяв особі уряду російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану внаслідок збройної агресії російської федерації проти України в розмірі 30 000 000 (тридцять мільйонів) грн. 00 коп.

Стягнути з держави російська федераціяв особі уряду російської федерації судовий збір в розмірі 15 140 (п’ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 коп. в дохід держави, який сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Роз`яснити відповідачу, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд- якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків № НОМЕР_3 .

Відповідач: держава російська федерація в особі уряду російської федерації, юридична адреса: 103274 м.Москва, вул.Краснопресненська набережна, 2, росія.

Повне рішення суду складено 08.06.2026 року.

Суддя: Олещук М. М.