Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №344/9654/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року м. Чернівці справа № 344/9654/25

провадження №22-ц/822/813/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Перепелюк І. Б.

суддів: Лисака І.Н., Литвинюк І.М.

секретар Скулеба А.І.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівців від 23 березня 2026 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

05.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівців із заявою про розстрочення виконання рішення суду в цивільній справі за позовом ТОВ «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Посилався на те, що рішенням суду у справі № 344/9654/25 з ОСОБА_1 підлягає стягненню грошова сума в розмірі 45 670,55 грн.

Зазначає, що не ухиляється від виконання судового рішення та має намір його виконати, однак на даний час не має можливості сплатити зазначену суму одноразово у зв`язку зі складним матеріальним становищем. Перебуває у шлюбі та має на утриманні дитину. Дохід є обмеженим, що підтверджується довідкою про доходи. У зв`язку з цим одноразова сплата всієї суми є для ОСОБА_1 надмірним фінансовим навантаженням.

Просив розстрочити виконання рішення суду у справі № 344/9654/25 про стягнення з нього грошових коштів у сумі 45 670,55 грн. строком на 12 місяців, встановивши щомісячний платіж у розмірі 3 805,88 грн.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівців від 23 березня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 березня 2026 року, постановити нову ухвалу, якою задовольнити його заяву про розстрочення виконання рішення суду. Встановити розстрочку виконання рішення суду строком на 15 місяців із щомісячною сплатою 3000 грн., починаючи з місяця, наступного за місяцем набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що апелянтом до апеляційної скарги було надано докази, що підтверджують відсутність нерухомого майна, що підтверджується офіційною інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, банківські документи підтверджують відсутність сталих залишків на рахунках, незначні суми коштів, швидке їх використання на щоденні потреби, а також, примусові списання у межах виконавчого провадження.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 24.11.2025 у справі № 344/9654/25 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованість за Договором кредитної лінії № 661130705 від 17.08.2024 року в сумі 38 248 грн. 15 коп., судовий збір в розмірі 2 422 грн. 40 коп., витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Зазначені норми закріплені в ст. 129-1Конституції України.

Згідно із ч. 1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).

За практикою Європейського суду з прав людини, право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (Рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 4, 5 ст.435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Право сторони звернутися із заявою про розстрочку або відстрочку виконання рішення суду передбачено також ст.33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо).

Суд першої інстанції зазначив, що наведені норми не містять конкретного переліку обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового акту, а лише встановлюють критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Верховний Суд в постанові від 27 червня 2018 року по справі №813/8842/13-а зазначив, що підставою для застосування правил цієї норми є виняткові обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини.

Як роз`яснено Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2019 року у справі №2-54/08, при розгляді заяв щодо відстрочення виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання відстрочення виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини.

Заявником не доведено виникнення виняткових обставин, які об`єктивно ускладнюють виконання судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим, а також не розкрито причини визначеного строку відтермінування виконання рішення суду.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач просив про розстрочення виконання рішення суду, посилаючись на важке матеріальне становище, при цьому, не надаючи належних доказів та не зазначаючи про дійсні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять неможливим таке виконання без застосування розстрочення погашення боргу перед стягувачем.

Заявник, звертаючись із заявою в суд першої інстанції, просив розстрочити виконання рішення суду у справі № 344/9654/25 про стягнення з нього грошових коштів у сумі 45 670,55 грн строком на 12 місяців, встановивши щомісячний платіж у розмірі 3 805,88 грн.

В апеляційній скарзі він просив встановити розстрочку виконання рішення суду вже строком на 15 місяців із щомісячною сплатою 3000 грн., починаючи з місяця, наступного за місяцем набрання законної сили ухвалою апеляційного суду. При цьому заявник в апеляційній скарзі посилався на нові докази, які ним були додані до апеляційної скарги, на підтвердження його матеріального стану. Однак, подані докази не подавались в суд першої інстанції, не досліджувались судом та не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

В силу частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. Пака позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Зазначене виснувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; постанові від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи зазначені положення та норми ст. 435 ЦПК України заявник зобов`язаний додати до заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Вищевказані процесуальні обов`язки заявником не були виконані.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду від 7.04.2021 року в справі №279/11692/15-ц зазначено, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Обмеження у можливості надання доказів до суду апеляційної інстанції переслідує не мету створення перешкод у поповненні доказової бази у справі, а, навпаки, має на меті забезпечення максимально повного подання доказів шляхом підвищення активності осіб, які беруть участь у справі, при її розгляді у суді першої інстанції та відповідальність за свої дії в процесі захисту права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, відсутність існування доказів на час прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Аналогічна правова позиція викладена з цього питання у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 911/3250/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15.

Суд наголошує, що виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Термін, протягом якого судове рішення залишається невиконаним, може ставити під сумнів розумність строків судового захисту. При вирішенні питання про затримку виконання судового рішення, слід враховувати інтереси обох сторін, як стягувача так і боржника, та дотримуватися їх балансу.

Колегія суддів повністю погоджується з судом першої інстанції, який зазначив, що заявником не надано достатніх та переконливих доказів про наявність у нього виключних обставин, через існування яких він позбавлений можливості виконати рішення суду, відтак підстави для задоволення заяви та розстрочення виконання рішення суду відсутні. Заявником, окрім відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, не надано до суду жодних доказів свого скрутного матеріального стану, таких як: довідка про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів тощо. Тобто, заявником не надано суду належних доказів, виникнення виключних обставин у розумінні ст.435 ЦПК України, які б давали підстави для розстрочення виконання рішення суду.

Подаючи нові докази до суду апеляційної інстанції, апелянт не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Одночасно колегія суддів роз`яснює апелянту, що за наявності доказів, які істотно ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду (стан здоров`я заявника, документально підтверджена важка хвороба членів сім`ї, яка призвела до втрати працездатності і обумовила необхідність тривалого або постійного лікування з підтвердження переліку призначених ліків або медичних процедур та їх вартість, документально підтверджена втрата майна заявника або житла, де він мешкає, через нещасний випадок, стихійне лихо, природній катаклізм, військові дії, додаткові докази складного матеріального стану та відсутності будь – якого майна), заявник не позбавлений права повторно звернутися до суду першої інстанції з відповідною заявою та обґрунтованими вимогами розстрочки виконання рішення суду.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівців від 23 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів в касаційному порядку до Верховного Суду.

Судді І.Б. Перепелюк І.Н. Лисак

І.М. Литвинюк