Вирок від 23 червня 2026 р. у справі №210/3523/26 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

В И Р О К

іменем України

Справа № 210/3523/26

Провадження № 1-кп/210/603/26

24 червня 2026 року

Металургійний районний суд міста Кривого Рогу в складі:

Головуючої - судді ОСОБА_1

за участі секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

сторони кримінального провадження, які приймали участь у судовому розгляді: прокурор Криворізької південної окружної прокуратури ОСОБА_3 , обвинувачений ОСОБА_4 , потерпілий ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг кримінальне провадження, внесене 08 квітня 2026 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №1202604171000028 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, громадянин України, має повну середню освіту, одружений, офіційно не працевлаштований, має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 раніше не судимий,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 357 КК України, частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

08 березня 2026 року приблизно о 13:00 год до ОСОБА_4 , який перебуваву парку «Ювілейний» по вул. Олександра Васякіна в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу біля спортивного майданчика, підійшли раніше не знайомі особи та повідомили про те, що знайшли банківську картку. Після чого, в цей час та місці у ОСОБА_4 раптово виник прямий умисел на незаконне заволодіння банківською карткою та, усвідомлюючи, що вона йому не належить, незаконно привласнив вказану пластикову банківську картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «Сенс Банк», що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором, та яка прив`язана до банківського рахунку АТ «Сенс Банк» за № НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_5 .

Усвідомлюючи, що банківська картка дає йому можливість реалізувати свій намір на викрадення чужого майна, та є із наявними на ній коштами чужою власністю, діючи умисно, маючи кримінально протиправний намір, спрямований на привласнення офіційного документа, маючи при цьому корисливу мету, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, маючи на меті подальше використання цієї картки у власних злочинних корисливих цілях, привласнив вказану банківську карту, яка відповідно до ст.1 Закону України «Про інформацію», п. п.1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст.1, п.15.2 ст.15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ч.4 ст.51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», примітки до ст.358 КК України є офіційним документом, оскільки містить зафіксовану на матеріальному носієві інформацію, яка підтверджує та посвідчує певні факти, які здатні спричинити наслідки правового характеру, та видана повноважною особою юридичної особи з дотриманням визначеної законом форми та містить передбачені законом реквізити, позбавивши таким чином ОСОБА_5 можливості використовувати зазначену картку за призначенням, тобто умисно привласнив вказаний офіційний документ.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022№64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (зі змінами) в Україні введено воєнний стан.

Так, 08.03.2026 в період часу з 13:21 по 14:00 год ОСОБА_4 , маючи при собі привласнену банківську картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «Сенс Банк», яка прив`язана до банківського рахунку АТ «Сенс Банк» за № НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_5 , маючи кримінально-протиправний намір, направлений на таємне викрадення чужого майна, а саме грошових коштів з вищевказаного рахунку, діючи умисно, таємно, в умовах воєнного стану, всупереч інтересам власника, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, використовуючи вищевказану банківську картку, обладнану технологією безконтактних платежів «PayPass»,здійснив наступні оплати товарів: 1) у приміщенні магазину продуктів (ФОП « ОСОБА_7 »), розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , о 13:21 год на суму 142,00грн, о 13:22 год на суму 304,00 грн, та о 13:23 год на суму 194,00 грн; 2) у приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (ФОП « ОСОБА_8 »), розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , о 13:27 год на суму 300,00 грн, о 13:28 годна суму 200,00грн, о 13:29 год на суму 250,00 грн, та о 13:30 год на суму 170,00 грн;3) у приміщенні магазину «ІНФОРМАЦІЯ_6» (ФОП « ОСОБА_9 ), розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , о 13:36 год на суму 427,69 грн, о 13:37 год на суму 308,46 грн, та о 13:38 год на суму 384,80 грн;4) у приміщенні магазину «ІНФОРМАЦІЯ_7» (ФОП « ОСОБА_10 »), розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , о 13:39 годна суму300,80 грн та о 13:40 год на суму 380,06 грн; 5) у приміщенні магазину «Моє село», розташованого за адресою: м. Кривий Ріг,вул. Соборності, буд.34, о 13:49 годна суму 92,00 грн та о 13:50 год на суму 312,52 грн; 6) у приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (ФОП « ОСОБА_11 »), розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , о 13:55 год на суму132,80 грн та о 13:56 годна суму 472,50 грн;7) у приміщенні магазину «ІНФОРМАЦІЯ_8» (ФОП « ОСОБА_12 »), розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , о 13:58 год на суму 300,00 грн, о 13:59 год на суму 255,00 грн, та о 14:00 год на суму 280,00 грн; тим самим таємно викрав грошові кошти з банківського рахунку ОСОБА_5 на загальну суму 5 206,63 гривень, розпорядившись ними на свій розсуд.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви їх оцінки

Відповідно до статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. За вимогами статті 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 вину у пред`явлених обвинуваченнях визнав у повному обсязі. Надав показання, згідно яких була знайдена банківська картка, він трішки почекав на лавочці, у парку, ніхто не прийшов, тому він вирішив скористатися нею. На картці не було пін-коду, тому він безперешкодно розраховувався нею за продукти під час слідування додому. На теперішній час відшкодував потерпілому всі витрачені з картки кошти, все повернув. Шкодує про те, що зробив. Кається у вчиненому.

Потерпілий під час підготовчого засідання підтвердив факт відшкодуваня шкоди у повному обсязі, матеріальних претензій не має. Просив здійснювати судовий розгляд за його відсутності. Просив не призначати суворе покарання.

Згідно з вимогами кримінального процесуального закону, тягар доведення обґрунтованості обвинувачення та, відповідно, надання доказів винуватості покладено на сторону обвинувачення, суд з власної ініціативи не може вживати активних дій для забезпечення явки свідків, які були допитані на стадії досудового розслідування, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності і неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК (Постанова ВС від 29.07.2020р. у справі № 740/526/19 провадження № 51-212 км 20). Аналогічно, суд самостійно не визначає обсяг письмових доказів, якими обґрунтовується обвинувачення.

На виконання вимог статті 349 КПК України судом з`ясовано думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.

Сторона обвинувачення, захисту та обвинувачений, не наполягали на допиті у судовому засіданні свідків, оскільки обвинувачений визнає фактичні обставини, за яких відбулася подія злочинів, які йому інкримінуються. Сторони кримінального провадження, враховуючи визнання обвинуваченим своєї вини у повному обсязі та беззаперечно, а також те, що обвинувачений визнає і не спростовує фактичні обставини, покладені в основу обвинувачення, вважали недоцільним дослідженням усієї сукупності доказів, у тому числі й письмових.

Прокурор клопотав про застосування положень частини 3 статті 349 КПК України та просив не досліджувати усю сукупність доказів, якими підтверджуються обставини справи, оскільки обвинувачений фактичні обставини вчинення злочину визнає повністю.

Обвинувачений, та його захисник, кожен окремо, дане клопотання підтримали.

Приймаючи до уваги, що обвинувачений винним себе у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю та беззаперечно, його показання відповідають суті обвинувачення, фактичні обставини не оспорюються, суд за згодою обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце спосіб і інші обставини скоєння злочину, а також форму вини і спрямованість умислу; мотив злочину, його наслідки; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності; обставини, які характеризують особу обвинувачуваного, визнає їх доказаними в судовому засіданні і вважає за доцільне не досліджувати у повному обсязі докази відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинувачуваного, дослідженням матеріалів, які стосуються застосування заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів, витрат на експертизи та які характеризують особу обвинуваченого, без проведення допиту та свідків, дослідження письмових матеріалів провадження в повному обсязі.

Судом встановлено, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст такого порядку та у суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін, обвинувачений правильно розуміє зміст фактичних обставин, які ним не оспорюються, усвідомлює обмеження у подальшому оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Також судом встановлено, що сторони кримінального провадження, зокрема захисник та обвинувачений, не оспорюють законність та допустимість проведених слідчих дій, та не оспорюють висновки судових експертиз.

Відповідно до статті 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Усі слідчі дії в цьому кримінальному провадженні проведені уповноваженими особами, у порядку встановленому кримінально-процесуальним законом, із дотриманням належної процедури, протоколи слідчих дій відповідають положенням статей 104-106 КПК; експерти залучені з урахуванням статтям 242, 243, 332 КПК за наявності достатніх підстав для проведення експертиз, а висновки експертів належним чином вмотивовані.

Клопотань про визнання цих доказів недопустимим не заявлено.

Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Аналізуючи зібрані у справі докази, суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 повністю доведена сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, безпосередньо досліджених судом у судовому засіданні, які були отримані у рамках діючого законодавства без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Досліджені докази є взаємозв`язаними між собою і суд вважає їх достатніми для визнання обвинуваченого винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за частиною 1 статті 357 КК УКраїни на частиною 4 статті 185 КК України за вище встановлених обставин.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Частиною 4 статті 185 КК України передбачена кримінальна відповідальність за таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене в умовах воєнного стану.

Для правильної кваліфікації дій особи за відповідною частиною статті 185 КК важливим є встановлення спрямованості умислу особи. Так, для основного складу крадіжки характерним є наявність у особи умислу на заволодіння чужим майном.

Заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала, кому належить це майно, мала підстави вважати, де знаходиться власник речі, і усвідомлювала, що він може за нею повернутися, або ж у разі появи власника з метою поновлення свого права володіння майном, умисно перешкоджала йому в цьому, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.

На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна

Частиною 1 статті 357 КК України передбачена кримінальна відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, а також здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах.

Предметом злочину, передбаченого ст. 357 КК України є: зокрема, офіційні документи, у тому числі електронні, штампи, печатки; приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності (частини 1 і 2 ст. 357 КК України); паспорт або інший важливий особистий документ (ч. З ст. 357 КК України).

Згідно примітки до ст. 358 КК України під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

До інших «важливих особистих документів» слід відносити посвідчення, військовий квиток, трудову книжку, диплом про закінчення вищого закладу освіти, свідоцтво про народження, проїзний документ дитини, картка фізичної особи платника податків, інші офіційні або приватні документи, які засвідчують важливі факти і події в житті людини і втрата яких істотно ускладнює реалізацію її прав, свобод і законних інтересів.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що питання чи є той або інший документ для даної особи важливим, має вирішуватись судом у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, важливості фактів, які засвідчуються документом, можливості його відновлення, розміру збитків від втрати документа. Також, віднесення платіжної банківської картки до важливих особистих документів має бути обґрунтованим з наведенням доводів на підтвердження, що ці документи були особистими та важливими для потерпілої особи.

Натомість, відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію», ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» документом визнається будь-який матеріальний носій, що містить інформацію, функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а засобами доступу до банківських рахунків (платіжним інструментом) є засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунку. Одним з видів доступу до банківських рахунків є спеціальні платіжні засоби (платіжні картки тощо).

Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Тобто платіжна картка є різновидом офіційних документів.

За положеннями статті 33 Кримінального кодексу України сукупністю кримінальних правопорушень визнається вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жодне з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються кримінальні правопорушення, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

При цьому сукупність злочинів поділяється на два види - ідеальну, при якій особа одним діянням вчиняє одночасно два або більше злочинів, та реальну, яка має місце у тому разі, якщо особа в різний час кількома діями вчинила два або більше злочинів.

Враховуючи зібрані в справі докази та встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновок про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні реальної сукупності кримінальних правопорушень та кваліфікує його дії:

- за частиною 1 статті 357 КК України за ознаками: привласнення офіційних документів, вчиненого з корисливих мотивів.

- за частиною 4 статті 185 КК України за ознаками: таємного викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.

Мотиви призначення відповідного покарання.

Згідно зі статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до частини 2 статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Вказані норми наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Призначаючи вид і міру покарання обвинуваченому суд виходить з вимог статті 50 КК України, та враховує, що покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до статті 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме. За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченому суд визнає щире каяття та відшкодування шкоди потерпілому. Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому - відсутні. Обставин, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження не встановлено.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, оскільки категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права передусім є недискримінаційним підходом, та не є неупередженістю, оскільки це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину за статтею 12 КК України та межі покарання за санкцією статті КК України відповідатимуть один одному, ай те, що покарання перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного, особою винного. До того ж складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Визначаючи ступінь тяжкості злочину необхідно виходити з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення, а саме: форми вини, мотивів, мета, спосіб, кількість епізодів злочинної діяльності, характер та ступінь наслідків). Отже, ступінь тяжкості злочину визначається характером того діяння, яке було вчинено у конкретному випадку.

Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання, призначене особі, за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, а також з урахуванням обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Суд враховує, що обвинувачений вчинив два кримінальні правопорушення (реальна сукупність), які згідно з статтею 12 КК України: за частиною за частиною 1 статті 357 КК України є проступком, за частиною 4 статті 185 КК України є тяжким злочином.

ОСОБА_4 раніше не судимий, має міцні соціальні зв"язки, має на утриманні малолітню дитину, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває і неперебував, шкода завдана кримінальним правопорушенням відшкодована, потерпілий не наполягав на суворому покаранні.

Відповідно до досудової доповіді ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі, для окремих осіб, оцінюється як низький. Орган пробації вважає, що виправлення гр. ОСОБА_4 можливо без ізоляції від суспільства.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд виходить із меж, установлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховує положення Загальної частини Кримінального кодексу України, ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Враховуючи що відсутні обмеження, передбачені ст. 61 КК України, суд вважає за необхідне призначити за ч. 1 ст. 357 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік, а за ч. 4 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі на строк в 5 (п"ять) років.

Визначаючи строк таких покарань, суд керується статтею 69-1 КК України, згідно з якою за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Покарання за частиною 4 статті 185 та частиною 4 статті 185 КК України ОСОБА_4 слід призначити за правилами статті 70 КК України - за принципом поглинання менш суворого покарання (за ч. 4 ст. 357 КК України) більш суворим (за ч. 4 ст. 185 КК України).

Згідно з частини 1 статті 75 КК України якщо суд, крім визначених статтею випадків, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У такому випадку, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

Суд враховує наявність кількох обставин, які пом`якшують відповідальність, відсутність обставин, що обтяжують відповідальність, наявність міцних соціальних зв`язків, що свідчить про те, що виправлення обвинуваченого можливе без відбування покарання, а тому ОСОБА_4 можливо звільнити від відбування покарання з випробуванням строком в один рік.

Тривалість іспитового строку та перелік обов`язків суд визначає самостійно з урахуванням характеру та тяжкості обвинувачення.

Враховуючи вищевикладене, та встановлені обставини, суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені п. п.1, 2 ч.1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся. Шкода відкодована. Процесуальні витрати, пов`язані із проведенням експертиз відповідно до статті 124 КПК, відсутні. Питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України. Інші заходи забезпечення кримінального провадження - не застосовувались.

Запобіжний захід особисте зобов`язання - слід продовжити до набрання вироку законної сили.

Початок строку відбування покарання слід відраховувати відповідно до ст. 165 КВК України - з моменту проголошення вироку.

Керуючись ч.3 ст. 349, ст. ст. 100, 124, 368-370, 373, 374, 381, 382, 394 КПК України,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 357 КК України, частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання:

- за ч. 1 ст. 357 КК України - у виді 1 (одного) року обмеження волі;

- за ч. 5 ст. 185 КК Уккраїни у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі частини 1 статті 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим , остаточно визначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 року,покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , від відбуття призначеного за цим вироком основного покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два ) роки з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю в 1 (один) рік.

Відповідно до п. п.1, п.2 ч.1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 року, наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі частини 1 статті 165 КВК України початок строку відбування покарання відраховувати з моменту проголошення вироку - а саме з 24 червня 2026 року.

Продовжити строк дії запобіжного заходу - особистого зобов"язання - до набрання вироку законної сили.

Речові докази: мобільний телефон Redmi Note 10S IMEI-1: НОМЕР_3 , ІМЕІ-2 НОМЕР_4 із сім карткою за номером НОМЕР_5 , коробка до нього, передані на відповідальне зберігання потерпілому - залишити у володіння потерпілого ОСОБА_5 .

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти діб з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з часу отримання копії вироку.

Подання апеляційної скарги на вирок зупиняє набрання ним законної сили та його виконання. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Роз`яснити обвинуваченому право ознайомитись із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Вирок складено та надруковано в єдиному примірнику у нарадчій кімнаті.

Суддя: ОСОБА_1