Вирок від 25 червня 2026 р. у справі №738/1143/26 — Менський районний суд Чернігівської області

Справа № 738/1143/26

№ провадження 1-кп/738/87/2026

ВИРОК

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2026 року місто Мена Менський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1

за участі:

секретаря судового засідання – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мена матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026270360000116 від 28 квітня 2026 року по обвинуваченню:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Березна Менського (нині Чернігівського) району Чернігівської області, громадянина України, українця, з середньою освітою, не одруженого, не маючий державних пільг та нагород, не працюючий, не маючий на утримання неповнолітніх та непрацездатних осіб, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , фактично проживаючого по АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Менського районного суду Чернігівської області від 30.04.2026 за частиною першою статті 382 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі,

обвинуваченого за частиною третьою статті 382 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 ,

безпосередньо після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив вирок про наступне:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного Судом доведеним.

ОСОБА_3 , будучи засудженим вироком Менського районного суду Чернігівської області від 14.11.2025 за частиною четвертою статті 185, частиною першою статті 382 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки, повторно вчинив новий злочин.

Так, постановою Менського районного суду від 15.10.2024 у справі № 738/1826/24, яка набрала законної сили 08.11.2024, ОСОБА_3 визнано винним:

-у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частино другою статті 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами терміном на три роки без оплатного вилучення транспортного засобу за те, що він 31 липня 2024 року о 01 год. 44 хв. по вул. Шевченка, 2 в м. Мена керував автомобілем «Hyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив пункт 2.9 (а). Правил дорожнього руху України;

-у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами терміном на п`ять років без оплатного вилучення транспортного засобу за те, що 31 липня 2024 року о 01 год. 44 хв. ОСОБА_3 не маючи права на керування транспортним засобом, по вул. Шевченка, 2 в м. Мена, повторно протягом року, керував автомобілем «Hyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_1 , чим порушив пункт 2.1(а) Правил дорожнього руху України.

На підставі положень статті 36 КУпАП на ОСОБА_3 накладено стягнення в межах санкції, встановленої частиною п`ятою статті 126 КУпАП – у виді штрафу в розмірі 2 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами терміном на п`ять років без оплатного вилучення транспортного засобу.

Постановою Менського районного суду від 31.10.2024 у справі № 738/2417/24, яка набрала законної сили 07.12.2024, ОСОБА_3 визнано винним:

-у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами терміном на п`ять років без оплатного вилучення транспортного засобу за те, що ОСОБА_3 , будучи особою яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 126 КУпАП, повторно протягом року вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 126 КУпАП, а саме не маючи права керування транспортним засобом, 10 жовтня 2024 року о 17 год. 33 хв. по вул. Гагаріна, 60 в селищі Березна, Чернігівського району, Чернігівської області керував транспортним засобом «Ford Scorpio» реєстраційний номер НОМЕР_2 , чим порушив п. 2.1. (а) Правил дорожнього руху України;

-у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 10 неоподаткованих мінімумів громадян, що становить 170 гривень за те, що ОСОБА_3 вчинив злісну непокору вимогі працівникам поліції при виконанні ними службових обов`язків, а саме 10 жовтня 2024 року о 17 год. 33 хв. по вул. Гагаріна, 60 в селищі Березна, Чернігівського району, Чернігівської області будучи водієм транспортного засобу «Ford Scorpio», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не виконував неодноразові законні розпорядження про передачу посвідчення водія, не надавав документів для встановлення особи.

На підставі положень статті 36 КУпАП на ОСОБА_3 накладено стягнення в межах санкції, встановленої частиною п`ятою статті 126 КУпАП – у виді штрафу в розмірі 2 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами терміном на п`ять років без оплатного вилучення транспортного засобу.

Крім того, постановою Менського районного суду від 04.12.2024 у справі №738/2737/24, яка набрала законної сили 18.12.2024, ОСОБА_3 визнано винним:

-у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами терміном на шість років без оплатного вилучення транспортного засобу за те, що ОСОБА_3 , будучи особою яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 126 КУпАП, повторно протягом року вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною статті 126 КУпАП, а саме не маючи права керування транспортним засобом, 14 листопада 2024 року о 15 год. 54 хв. по вул. Сіверський шлях, 126, в м. Мена, Корюківського району, Чернігівської області керував транспортним засобом «ЗАЗ 1102», реєстраційний номер НОМЕР_3 , чим порушив пункт 2.1 (а) Правил дорожнього руху України.

Також, постановою Менського районного суду від 17.02.2026 у справі № 738/2713/25, яка набрала законної сили 28.02.2026, ОСОБА_3 визнано винним:

-у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік за те, що 26.11.2026 о 00 год. 10 хв. по вул. Перемоги, 100 в с. Волосківці Корюківського району Чернігівської області, керував транспортним засобом «Nexia», реєстраційний номер НОМЕР_4 у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив пункт 2.9. (а) Правил дорожнього руху України.

На підставі частини третьої статті 30 КУпАП до стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, призначеного за цією постановою, приєднано невідбуту частину стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, призначеного постановою Менського районного суду Чернігівської області від 15 жовтня 2024 року – 4 роки 11 місяців 4 дні та призначено остаточне стягнення – у виді штрафу в розмірі 2 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років 11 місяців 4 дні без оплатного вилучення транспортного засобу.

Статтею 9 КУпАП встановлено, що адміністративне правопорушення – це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За вчинення адміністративного правопорушення до особи застосовується адміністративне стягнення, одним із видів якого є позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами.

Відповідно до статті 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» заборонено керування транспортними засобами особам, до яких застосовано, зокрема, адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення.

Таким чином, позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами, одночасно припиняє реалізацію вказаного права особою, до якої застосовано цей вид адміністративного стягнення.

Відповідно до статті 1291 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Однак, ОСОБА_3 , достовірно знаючи про наявність постанов Менського районного суду від 15.10.2024, 31.10.2024, 04.12.2024 та 17.02.2026, які набрали законної сили, будучи ознайомленим з ними, з метою невиконання вказаних рішень суду щодо позбавлення права керування транспортними засобами, маючи реальну можливість виконання, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, всупереч зазначених постанов суду, діючи умисно, будучи особою раніше судимою вироком Менського районного суду від 14.11.2025 за частиною першою статті 382 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, керував транспортним засобом.

Зокрема, 28 квітня 2026 року близько 10 год. 10 хв. по вулиці Чернігівський шлях, поблизу будинку 84 в м. Мена Корюківського району Чернігівської області водій ОСОБА_5 під час керування мотоциклом «SPARK SP200R-25B», реєстраційний номер НОМЕР_5 , був зупинений поліцейськими сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №1 (м. Мена) Корюківського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на підставі пункту 3 частини першої статті 35 ЗУ «Про Національну Поліцію», з метою перевірки документів, що посвідчують особу та право на керування транспортним засобом.

Вказане діяння ОСОБА_3 свідчить про його ухилення від виконання судових рішень, що є однією з форм невиконання судового рішення.

ІІ. Позиція обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_3 , допитаний у судовому засіданні, вину у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, погодившись з усіма фактичними обставинами справи та кваліфікацією діяння, пояснив, що посвідчення водія він взагалі не отримував. Він неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за керування без посвідчення водія та в стані алкогольного сп`яніння за що був позбавлений права керування транспортними засобами. Був обізнаний про наявність відповідних постанов. Раніше притягувався до кримінальної відповідальності за статтею 382 КК України. Навесні цього року він дійсно керував мотоциклом в місті Мена. Його зупинили працівники поліції. У вчиненому щиро кається, просить суд суворо не карати.

ІІІ. Оцінки суду.

З`ясувавши думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та порядок їх дослідження, відповідно до частини третьої статті 349 Кримінально процесуального кодексу України Суд, вважає за недоцільне досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються і стосуються винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення і кваліфікації його дій, оскільки про таке не заперечують всі учасники судового провадження, які показали, що правильно розуміють зміст цих обставин, така їх позиція є добровільною, вони розуміють, що будуть позбавлені права оскаржити саме ці обставини в апеляційному порядку.

Враховуючи показання обвинуваченого, співвіднісши їх з фактичними обставинами справи, приймаючи до уваги те, що фактичні обставини справи, які стосуються винуватості обвинуваченого, у вчиненні кримінального правопорушення і кваліфікації його дій, ніким не оспорюються, Суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке кваліфіковане за частиною третьою статті 382 КК, як умисне невиконання постанов суду, що набрали законної сили, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, а вина його у скоєному доведена у повному обсязі.

ІV. Призначення покарання.

Обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_3 , відповідно до статті 66 КК, є щире каяття у вчиненому злочині.

При цьому, в даній ситуації Суд враховує, що згідно зі статтею 66 КК щирим каяття вважається тоді, коли воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалась.

Так, в зазначених правовідносинах обвинувачений вину у інкримінованому діянні визнав повністю, виходячи із його пояснень прослідковується, те що він бажає виправити ситуацію, яка виникла внаслідок його дій, а тому Суд розцінює поведінку обвинуваченого, як щире каяття.

Обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_3 , відповідно до статті 67 КК, є вчинення злочину особою повторно.

Вирішуючи питання про вид покарання ОСОБА_3 , Суд виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, та відповідно до статті 65 КК враховує:

1. ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно із статтею 12 КК є тяжким злочином;

2. наслідки та обставини вчиненого кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності);

3. особу винного – його вік, матеріальний та сімейний стан, стан здоров`я;

4. наявність постійного місця проживання, негативну характеристику за такими;

5. наявність обставини, яка пом`якшує покарання і наявність обставини, яка його обтяжує;

6. те, що він раніше неодноразово притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності;

7. зміст досудової доповіді уповноваженого органу з питань пробації, яка надана з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання.

Стаття 65 КК України передбачає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі Бакланов проти Росії (рішення від 09.06.2005), так і в справі Фрізен проти Росії (рішення від 24.03.2005) Суд зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним. У справі Ізмайлов проти Росії (п. 38 рішення від 16.10.2008) Суд вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.

Відповідно до статті 50 КПК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Суд обов`язково наголошує, що в питанні призначення покарання (як основного, так і додаткового), він реалізує свої повноваження, як частину дискреційних функцій і Суд вправі обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення спірних правових питань, спираючись на засади судочинства та обставини справи.

Так, до підстав для судового розсуду належать: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми (з використанням слів «може», «вправі»); юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення (наприклад, «особа винного», «щире каяття» тощо); оціночні поняття (наприклад, при врахуванні пом`якшуючих чи обтяжуючих обставин - статті 66, 67 КК, визначенні можливості виправлення засудженого без відбування покарання - стаття 75 КК); індивідуалізація покарання (визначення виду і розміру міри державного примусу).

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 1 лютого 2018 року у справі № 634/609/15-к.

При цьому, Суд, окрім наведених вище мотивів враховує, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним

та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи (пункти 4.1., 4.2. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15рп/2004 «у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання).

Враховуючи вищезазначене, позицію прокурора, яка просила призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання пов`язане з позбавленням волі, думку обвинуваченого, Суд приходить до висновку, що необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде призначення покарання, яке пов`язане з позбавленням волі в межах санкції частини статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, з позбавленням права керувати транспортними засобами.

Підстав для обрання більш м`якшого чи тяжчого покарання Суд не знаходить.

При призначенні ОСОБА_3 остаточного покарання, суд бере до уваги те, що відповідно до частини четвертої статті 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 засуджений вироком Менського районного суду Чернігівської області від 30 квітня 2026 року за частиною першою статті 382 КК України з застосуванням статті 71 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі. Вирок суду набрав законної сили.

З огляду на викладене, обвинуваченому ОСОБА_3 необхідно призначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень за правилами статті 70 КК України.

V. Інші рішення, щодо питань, які вирішуються Судом при ухваленні вироку.

Цивільний позов по справі не заявлявся.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Речові докази в кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити попередній – особисте зобов`язання.

З цих підстав, керуючись статтями 368, 370-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд, –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим за частиною третьою статті 382 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді 03 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі частини четвертої статті 70 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Менського районного суду Чернігівської області від 30 квітня 2026 року та за сукупністю кримінальних правопорушень, остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді 05 (п`яти) років 05 (п`яти) місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити попередній – особисте зобов`язання.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок можуть бути подані апеляційні скарги до Чернігівського апеляційного суду через Менський районний суд Чернігівської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Головуючий: ОСОБА_1